Dr. Gavrylin

Багато розмов про "внутрішню дитину", а про "внутрішнього підлітка" почув вчора перше.

Виходить якось так:

«Внутрішня дитина» [~0-10 років].

Радість, бажання грати та пізнавати.

Наївність, безпорадність.

«Внутрішній підліток» [~11-25 років].

Енергія, мотивація, чесність, сміливість.

Категоричність, гординя, імпульсивність.

«Дорослий» [~25+ років].

Раціональна оцінка, контроль, самостійність, відповідальність.

—

Кожну з цих стадій розвитку можна приблизно заміряти за допомогою МРТ-мозку та гормональних тестів.

«Дорослого» не існує без розвинутої та активної префронтальної кори.

Коли стресово-травматичне дитинство перетікає в алкогольно-наркотичну юність, то в 25 років ти маєш розбалансований мозок.

Кора то розвинулась, але зв'язки з нею не дуже.

В результаті ти продовжуєш користуватися підлітковими моделями світу - "я особливий", "всі баби дури/всі мужики козли", "мої страждання унікальні".

Це, в свою чергу, призводить до того, що ти не звертаєшся за допомогою (бо ти підліток, а всі дорослі - тупі козли й нічого не розуміють).

Впізнаєте когось?)

З суїцидом яка логіка?

Тобі здається, що проблема зникне разом з тобою.

Але ніт.

Тебе вже нема, але твоя біда залишилась. Тут, серед живих.

Проблеми нікуди не діваються, вони просто циркулюють.

Це цікава арифметика.

Наприклад, близька людина веде деструктивне життя. Алкоголь-наркотики.

Або навіть просто нескінченно жаліється на свою важку долю.

Природна реакція оточення - допомогти, врятувати.

Тобто зробити чужу роботу.

На жаль (чи на щастя) - це не працює.

Кожен сам має робити свою роботу.

Коли я ловлю себе на тому, що занадто багато думаю про проблему іншої людини, це означає дві речі:

а) вона перекидає на мене свою роботу;

б) я перестаю робити свою.

І надмірне бажання когось рятувати є зворотним боком тієї ж медалі - саботажу своєї роботи.

Своя робота - нудна і малопомітна, тому я повторюю собі цю мантру вже багато років:

«Спаси себя и хватит с тебя, спаси себя и тысяча вокруг спасется».

Дуже гарна новина.

Андрій Белавешкін виклав у вільний доступ усі свої платні курси:

Курс "Здоровый дофамин"
Курс "Осознанная стрессоустойчивость"
Курс "Здоровые привычки"
Курс "Здоровая осанка"
Курс "Здоровое питание"

Це абсолютно топовий контент, дофамін та стресостійкість я вже бачив, тепер нарешті подивлюся осанку 🕺

З практичного погляду, найкраща рекомендація для будь-якого достігатора звучить так:

- роби менше "треба" та більше "хочу".

Ця ж порада годиться і для вигорянь (які в 99% випадках трапляються саме у достігаторів).

Але що робити, коли нічого не хочеться?

1. Чекати.

З мого досвіду бажання доволі швидко повертається (~тиждень), але для цього треба свідомо дозволити собі максимальну бездіяльність.

Аж до того, щоб не вставати в туалет, поки реально не захочеться.

Ця формула не працює, якщо ти перманентно засуджуєш себе за бездіяльність.

З внутрішнім конфліктом ніякі бажання нам не світять.

2. Спокушати себе.

Якщо прям дуже треба щось робити, але не хочеться, то Андрій Беловешкін радить методу спокуси.

На прикладі читання: подумати про те, як класно читати, потім взяти в руки книгу, помацати-понюхати, погортати, і так далі - тобто поступово викликати в собі інтерес.

Читання, спорт і будь-якій інший саморозвиток через "треба" рано чи пізно призводить до вигоряння, бо сила волі - це обмежений ресурс.

*

Трошки більше на ютубі - https://youtu.be/sJywHMjZ_rY

Чи можна за гроші купити щастя?

У науки є відповідь.

Я вже писав про елементи щастя від Артура Брукса, а ось що він каже про гроші.

Спочатку 5 функцій грошей:

1. Придбання речей.
2. Придбання досвіду.
3. Придбання часу.
4. Благодійність.
5. Збереження.

Жирним виділено єдину функцію, яка не приносить щастя.

Всі інші пункти роблять нас щасливішими (або менш нещасними).

Це не просто слова, це підтвердженні статистичні дані.

І найголовніше тут ось що: покупка речей не робить нас щасливішими, але і нещасніше ми не стаємо. Тобто по факту це просто гроші в унітаз.

Але якщо ми купуємо речі в борг, то це 100% шлях до нещастя.

Тому що таким чином порушується принцип прогресу.

"Коли ти прогресуєш в одній області свого життя, то ти починаєш прогресувати й в усіх інших".

Наче все логічно.

Депозит - прогрес, кредит - регрес.

Тому побажаю нам усім перестати бути мавпами та чітко усвідомити, що новий айфон в кредит - це науково доведений шлях до нещастя.

Пастка, розводка, елюзя.

Остерігайтесь тих, хто викликає у вас сильні почуття.

Будь-які.

Ми схильні фільтрувати людей за тегами позитивний/негативний, але справжній спецназ Сансари - це не сумний депресовіч з півасом.

Секретна поліція Люцифіра - це мотивуючий достигатор, якій надихає тебе на неймовірні успіхи.

Ось ти повірив, що все у твоїх руках (варто тільки позитивно натужити всесвіт), а вже через пів року лікуєш виразку шлунку.

Коротше кажучи, я пропоную застосовувати інші метрики.

Наприклад так: ця людина мене заземляє, чи розхитує?

І перестати вестися на персонажів, які викликають в нас відчуття дефіциту.

Навіть якщо персонаж каже "ВАУ, ТИ НЕЙМОВІРНИЙ, А ДЕ ТВІЙ МІЛЬЙОН???".

Це дофамінова гойдалка, яка починається з ідеалізації, а закінчується тотальним знеціненням.

Будда сидить спокійно і нікого не мотивує.

Це називається сухий та теплий вайб.

Справедливості в цьому світі нема, але є закони. І по цім законам мудак завжди буде страждати.

А як ще?

Хочеш позбавитися від депресії - перестань бути мудаком.

Це одна з найефективніших стратегій лікування.

Уважно прослідкуй за тоном свого голосу (в першу чергу - внутрішнього).

Якщо ти думаєш, що голос такий злий, жорстокий, незадоволений та критичний через низький серотонін, то ти помиляєшся.

Там завжди достатньо серотоніну для того, щоб не бути мудаком.

Це питання звички.

Кажу вам це як офіційний представник Асоціації Мудаків.

Багато нових думок після розмови з Наталі, але роздуми про тривогу вийшли на перше місце.

Спілкуючись на цю тему з пересічними громадянами стає очевидно, що всі інструменти для «боротьби» з тривогою у нас під носом - комусь дуже допомагає пробіжка, комусь йога, а комусь достатньо вийти з квартири до річки та все одразу стає на свої місця.

Тобто «думки неможливо змінити за допомогою думок», єдиний робочий спосіб опанувати тривогу - це дія.

І ми всі так чи інакше діємо.

Просто хтось біжить в парк, а хтось біжить в інстаграм.

Я не знаю чи це гени, чи звичка, чи світогляд.

Але так чи інакше нам потрібна інформація та допомога інших людей, які знають і вміють як з цим працювати.

За інформацією я відправляю нас всіх до Андрія Беловешкіна.

Його курс про стресостійкість це те, з чим має ознайомитися кожна пристойна людина - https://www.youtube.com/playlist?list=PLaPVfqyb8vbJrqSUrUCBHkdh-ZNNv_eaz

Ну що друзі, хто як реагує на стрес?

У кого що і де зажало?

У кого які захисні механізми включилися?

Чи є серед нас настільки прокачані особистості, які взяли собі вихідний, щоб нормально погорювати?

**

Наостанок прикладаю дуже цікавий графік щастя упродовж життя людини.

Як бачимо, найважче за все нам приходиться десь з 35 до 55. Потім стає краще.

Але це не стосується тих, хто не лікує психічні проблеми та зловживає речовинами.

Тому якщо тобі хочеться бути огурчіком після 50, то ці два питання треба закривати прямо зараз.

Дууууже цікава інфа про щастя.

Даю конспект:

1. Ключ до щастя - це здоровий сон/харчування і тд?

Ні, тому що щастя та нещастя це два паралельних процеси.

Здоровий спосіб життя може знизити рівень нещастя, а для щастя потрібні інші компоненти.

2. Досяг мети - стало сумно. У вас таке бувало?

Так, таке буває у всіх, тому що дофамін закінчується, коли мета досягнута.

Професор з Гарварда радить нам знизити хотєлки :)

Як?

Через практики вдячності.

Кожен день він радить студентам писати на ніч список того, за що вони вдячні. Тобто не список того, що вони хочуть, а список того, що вони вже мають.

І ця практика дає реальні зафіксовані результати.

3. Як бути вдячним коли у тебе все погано?

Вирішити префронтальною корою, що ти хочеш бути вдячним.

За всі емоції (в тому числі негативні) відповідають допотопні ділянки мозку.

Ключ до щастя в тому, щоби взяти цю справу під контроль.

Але не шляхом блокування емоцій, а шляхом їх свідомого перетравлення префронтальною корою.

Одним словом, чим сильніша префронталка - тим краще.

4. Що таке щастя?

Це 3 елементи:

- Насолода
- Задоволення
- Призначення

Насолода має бути свідомою, тобто в процесі кайфу має бути залучена префронтальна кора.

Про це дуже гарно писав (https://t.me/beloveshkin/2301) Андрій Беловешкін.

Задоволення (satisfaction) отримується від корисних справ - зробив важкий проєкт, потренувався, допоміг людям.

Задоволення ми можемо отримувати навіть після "негативного" досвіду. Тобто вчитися/бігати/концентруватися важко, але результат приносить справжню радість.

Призначення визначається по дуже простій формулі - якщо у твоєму житті є щось, за що ти готовий вмерти, то в тебе є призначення.

Ми живемо в епоху mental health, і я навіть не здивуюся, якщо її справжнім батьком є фармкомпанія Eli Lilly.

Перший серотоніновий інгібітор Прозак, завоювавши ринок на початку 90-х, дійсно змінив світ.

Про депресію почали говорити, писати, знімати кіно.

Депресія стала зрозумілою.

Точніше не так - у пересічного американця з'явилося ілюзія, що він її розуміє.

Сумно тобі тому, що мало серотоніну. Не бог, не капіталізм, не мама, не папа, не страх смерті, не сенс життя. Просто серотонін закоротило, ось і все.

Психотерапевтична наука теж зайнялася мікроменеджментом імпульсів та реакцій, і на фоні сучасного КПТ методики деяких аналітичних систем виглядають як пародія на лікування.

Але все одно - щось воно якось не то, відчуваєте?

Досвідченні та кваліфіковані терапевти в приватних бесідах зізнаються, що раціональних інструментів недостатньо.

Спілкуєшся ти з цим клієнтом, спілкуєшся, все він наче розуміє, а результату нема.

Там, в глибинах мозку, під мішурою думок та раціоналізацій, сидять справжні автори наших рішень.

Вічні універсальні монстри, які не розуміють слів.

Тому інколи корисно змінити перспективу та подивитися на своє життя та життя суспільства з висоти архетипічного польоту.

Про це чудово розповів Роман Мельниченко, якщо ще не подивилися - дуже раджу.

Повна версія подкасту на Патреоні.

Війни у цьому світі закінчаться, коли деякім людям стане достатньо.

Достатньо мільйона підписників.

Достатньо мільйона доларів.

Достатньо територій, достатньо влади.

Але цим людям завжди мало.

Тому вони хочуть забрати все.

А для тих, хто не згоден, у них одна одвічна відповідь:

- йдіть і страждайте.
я допоможу.
на жаль, гулага та крилатих ракет у мене поки немає, але щось образливе написати завжди можу.

Класичний шаблон аля Тру Детектів виглядає приблизно так:

1. Загадкове вбивство.
2. Офіцер нігіліст, якій вже позбавився ілюзій.
3. Офіцер оптиміст, якій досі вірить в Санта Клауса.

Напруга між офіцерами створює динаміку та розвиток.

До кінця сезону оптиміст стає трошки нігілістом, а нігіліст відчуває дотик Господа.

Тобто обмін протилежними світоглядами робить всіх учасників адекватніше.

Чи працює така схема за кадром серіалу?

Авжеж.

Тільки реалізується дуже рідко.

Бо більшість з нас схильна лише до контакту зі своїми копіями.

І скажіть мені, будь ласка, навіщо оптимісту слухати весь цей нігатіф?!

В романтичних стосунках наші копії дають нам вибух емоцій.

На початку, бо потім починаються тупикові гілки сценарію.

- Ти кажеш мені, щоб я так не робив, але тиждень тому ти робила теж саме.

ПАТ!

В дружніх стосунках наші більш успішні копії надихають нас на розвиток, а менш успішні - провокують на нескінченну критику.

Тобто тому, хто вище, ця дружба дуже швидко набридає.

Бо що цікавого в тому, щоб дивитися на свою версію 2015 року?

Саме для цього нам і потрібне загадкове вбивство.

Спільна справа, спільний процес, в позитивному результаті якого зацікавлені усі.

І там, через конфлікти, стрес та дискомфорт, всі герої стануть ще трошечки героїчніше.

No pain - no gain, як не крути.

Психоделіки - цікава тема.

Але чим далі в гриби, тим більше питань.

Як перекласти інсайти з того світу у тверезу реальність?

Чи треба це взагалі робити?

У мене складається враження, що чим менше докладаєш сил, тим краще виходить.

Що в тріпі, що після.

Воно там якось само все ставить по місцях.

Це паралельний світ в якому ти взагалі ніхто. Там всі - ніхто.

Немає слів, немає концепцій. Нема за що зачепитися.

У деяких людей від цього виникає дискомфорт. Це дуже незвично - відпустити все.

Як так? Все життя вчився чіплятися, виживав, боровся, а тут відпускай. А раптом там якісь кошмари?

Може бути й таке. Взагалі може бути все що завгодно.

Одне можу сказати точно - вирішення ваших проблем там не буде. В понеділок доведеться так само йти на роботу, міняти шкідливі звички та мити посуд.

Просто важливість цих проблем може зменшитися. Важливість всього, що доставляє дискомфорт.

Але цей ковток свободи не буде тривати вічно. Комусь полегшає на місяць, комусь на тиждень.

А комусь і погіршає. Навіть Хофман не одразу зрозумів, в чому прикол тої психоделії.

https://youtu.be/_zJNDeIrktE

Експеримент з Їжовик Гребінчастий (Lions Mane) оголошую передчасно завершеним.

Причина - стрімка зміна фази на маніакальну.

Попитавши про це Антона Віленчика було виявлено, що мій випадок не одиничний.

Грибочок може робити сон більш поверхневим, скорочувати фази глибокого сну, продовжувати REM-фази, викликати яскраві сни (в моєму випадку - кошмари).

Мозок дійсно "розганяється", але не до кінця зрозуміло за рахунок чого.

Перша сторінка гугла не дає багато інформації по фарм профілю. На крисах було виявлено, що "Екстракт H. erinaceus пригнічував збудження нейронів, викликане застосуванням L-глутамінової кислоти. Зроблено припущення, що екстракт H. erinaceus містить речовини, які можуть активувати рецептори, які викликають гальмування спайкової активності".

Чому це гальмування викликало у мене ейфорію, прискорення мови та поверхневий сон - хз.

Коротше кажучи, якщо ви глухому депресі, дофіга спите та не бачите снів, то цей грибок може бути в тему.

Антидепресивний ефект може в тому числі "покращувати пам'ять".

Всі інші тези про "відновлення мозку" потребує довготривалих досліджень на людях.

- Мені здається я більш полігамний, ніж моногамний. Зараз думаю, як би про це тактично повідомити своїй дівчині.

Друзі, у мене є для вас абсолютно ексклюзивна інформація!

Ми всі - полігамні.

Складно повірити, але навіть твоя моногамна дівчина фантазує про Райана Гослінга.

А ще - вона скоріш за все тащиться від солодкого, яскравого та ароматного.

Бо коли в наші сінапси потрапляють великі порції всіх цих серотонінів, то на пару секунд ми начисто забуваємо про смерть.

Це приємно.

Моногамність - не генетична варіація.

Моногамність - раціональний вибір.

Звісно, біологія грає в цьому велику роль.

Комусь дійсно дуже важко відмовлятися від солодкого.

У когось погана чутливість дофамінових рецепторів, у когось депресія, у когось стрес.

Але це все варіабельні параметри, які можуть корегуватися упродовж життя (чи дня).

Ми всі природно схильні до того, щоб лежати в опіумному сиропі з порно зірками.

А потім - в рехабі.

Бо у всього є своя ціна і вона ніяк не пов'язана з мораллю, гендером чи соціальними нормами.

Чиста біохімія. Вічна, генетична.

Коли я чую слово "мікродозінг", моя рука тягнеться до револьвера (с) Френк Сінатра.

Але серйозно, сил вже нема.

LSD, псилоцибін, мухомор, MDMA, кетамін, ібогаїн - це підтверджений список того, що люди вживають в маленьких дозах на щоденній основі.

Об'єднує ці речовини тільки те, що їх не можна купити в аптеці.

А ще в великих дозах вони змінюють стан свідомості.

Але повірте мені на слово, якщо ви вип'єте дуже велику дозу антидепресантів/антибіотиків/мультивітамінів, то у вас теж виникне змінений стан свідомості.

То виходить, що моя бабуля все життя займається мікродозінгом інсуліну?

Завжди знав, що вона у мене прогресивна.

Короче, я чесно намагався знайти якусь науку хоча б по мікро псилоцибіну, але поки що це в основному сайти з назвами "microdose bros" та "microdose guru", які цитують півтора не дуже великих дослідження.

Є ще парочку протоколів - в одному Stamets пропонує пити 100-200мг чотирі дні з перервою у три дні, в іншому Fadiman пропонує пити 400мг (ні*уя собі!) через день.

Логіка приблизно зрозуміла - рецептори отримують толерантність, яку "треба" обнуляти перервами, але навіщо взагалі на регулярній основі пити щось, що будує цю конкретну толерантність цих конкретних рецепторів - питання відкрите.

Тим не меньш, розпіарений Їжовик я вирішив все ж таки потестувати.

Через пів року зроблю МРТ мозку і розповім вам чи вдалося йому зупинити нейродегенерацію від тік-току.

Замовляю тут. Відсотків не отримую, просто довго спілкувався з виробником - людина доволі серйозно ставиться до процесів, тому можна довіритися.

Там же можна замовити і мій СОН.

Дякую за увагу 🍄

- Якщо бога нема, то чому не можна вбивати-гвалтувати?

Це не Достоєвській, це мій депресивний друг *****.

Каже, що дійсно не розуміє чому (але, слава БОГУ, поки що нікого не вбив-не згвалтував).

Постійно метушиться між еволюційними та езотеричними відповідями, але депресія все одно не відпускає.

Є депресія - нема емоційного зв'язку з людьми.

Нема емоційного зв'язку - не зрозуміло чому би цих людей не ображати заради своїх потреб?

Раціонально то він розуміє, що це не ок.

Але на рівні відчуттів - ні.

Дісконект - це страшно.

Мій досвід говорить про те, що повернути зв'язок можна тільки через прямий біохімічний вплив на мозок.

В моєму випадку - психоделіками.

Детальніше тут - https://youtu.be/N20Cz9ISc2E

США - братан, Угорщина - козел.

Польща друг, але і ворог теж.

Вибачте, але я маю це повторити: в політиці нема друзів.

Також друзів нема в Макдональдсі, в ОСББ та у стоматолога.

Ми наділяємо ієрархії людськими рисами так само, як діти наділяють емоціями пластикові фігурки.

Ми постійно забуваємо де ми, а де наша ієрархічна роль.

Так трапляється, коли таксист чи прикордонник замість того, щоб піти по прописаному сценарію, починає імпровізувати і проявляти свої емоції.

Дуже дружній таксист може розповідати анекдоти, дуже злий прикордонник може годинами не пускати тебе в туалет.

Емоції можуть бути різними.

Але результат завжди один - ієрархічні стосунки деградують.

Можливо це відбувається тому, що таксисту чи прикордоннику не подобається прописаний сценарій.

Можливо йому не підходить ця роль.

Але коли кожен другий таксист чи прикордонник стає імпровізатором, то деградує вся ієрархія.

В такому хаосі не може бути чесного взаємовигідного обміну, тільки експлуатація та насилля.

Коли одна зі сторін обміну хоче взяти набагато більше, ніж інша згідна обміняти, то починається, власне, війна.

А коли починається війна, то «простим людям» починають насипати про друзів, ворогів, хохлів, орків, святу місію, гідність та честь.

Ієрархія завжди намагається зекономити на обміні, тому вона давить на емоції.

Ти мені життя, я тобі - вічну славу.

Ти мені роботу у вихідні, а я тобі - дружній колектив.

Ти мені багато грошей за звичайний помідор, а я тобі красиву лейбу «Organic».

Розводять нас на кожному кроці, леді і джентльмени.

Таке життя.

Без спеціальної підготовки завжди будеш в мінусах.

Ти говориш з собою так, як з тобою в дитинстві говорила головна людина в сім'ї.

Прислухайся, це голос тата.

Чи мами.

Якщо твої батьки тебе душили, то ти будеш душити й інших.

Але не всіх.

Тільки тих, кого вважаєш своїми "дітьми", тобто людей з нижчим ієрархічним статусом.

Чому більшість наших чиновників розмовляють з громадянами, як з гівном?

Хто їх цьому навчив?

Чи може людина, до якої з повагою ставилися в сім'ї, розмовляти з іншими без поваги?

Сумніваюся.

Чому наші військові, які виїжджають за кордон на лікування, кажуть, що там до них ставляться краще, ніж в рідній країні?

Чому держава, як єдиний організм, ставиться до своїх громадян як жорстокий та байдужий батько до своїх дітей?

Фрактальна система в дії.

Маленькі моделі масштабуються в великі.

Парадокс в тому, що неможливо змінити всю систему, не ставши тираном.

А тиран може змінити систему тільки в гірший бік.

Тому все, що ми можемо - це стежити за своїм внутрішнім голосом.

І не ображати тих, над ким у нас є реальна влада.

Тобто себе.