🔥Переконана, що й без політичної кар’єри Вінстон Черчилль увійшов би в історію, як талановитий письменник. Читаю його спогади про Другу світову й дивуюсь, наскільки цікавим і захопливим можна зробити текст такого доволі повільного темпу.
🤌 У процесі цього читання помандрувала шукати цікаве про Черчилля як письменника.
👀 Одним з його досягнень як автора є Marlborough: His Life and Times — чотиритомна біографія Джона Черчилля, першого герцога Мальборо, прямим нащадком якого є Вінстон Черчилль. Дід прем’єр-міністра був сьомим герцогом Мальборо.
💪Написанню такої великої праці сприяли «десять років пустелі». Так називають період з 1929 по 1939 роки, коли Черчилль не мав посади в уряді й дотримувався надто непопулярних поглядів на статус Індії і майбутню велику війну, тож на хід справ не впливав і подався знову в письменництво.
🤓 До майбутньої праці про першого герцога Мальборо підійшов серйозно: найняв талановитого молодого дослідника Моріса Ешлі, який допомагав збирати інформацію і писати. Втім, це не означало для Черчилля неробство: він все ще писав близько двох тисяч слів на день, а найнятий парубок працював на півставки.
👁️ Поки він проводив дні у родовому йменні Мальборо — Блейнгемському палаці — шукаючи матеріали, Черчилль відпочивав у Штатах і Канаді. Коли повернувся, то відправив Моріса до Відня за текстами вісімнадцятого століття, а сам взявся дописувати останній том своєї епопеї про Першу світову війну.
😊 Черчилль і Ешлі здружились: майбутній прем’єр цінував розум і старанність молодого помічника, але терпіти не міг його соціалістичні погляди. Представляючи Моріса одному фельдмаршалу, Вінстон сказав:
«He's a terrible socialist, but he's an awfully nice man».
🤪З політичною позицією парубка пов’язана ще одна оказія. Поки начальник мучився від проблем зі здоров’ям по поверненню зі Штатів, Ешлі продовжував збирати матеріали. Один архів, до якого він завітав, належав герцогу Портлендському.
😎 Шокований аристократ поспішив наскаржитись Черчиллю на хлопака з «дуже передовими ідеями», на що отримав відповідь:
«Сподіваюся, мій молодий чоловік не завдавав собі неприємностей дурницями. Однак вони не є перешкодою для його компетентності як історичного дослідника».
🙂Після публікації першого тому Ешлі покинув роботу з Черчиллем, щоб побудувати власну кар’єру історика. Масив архівних паперів, віднайдених помічником, був настільки великим і глибоким джерелом для написання наступних трьох, що Вінстон найняв асистента, який жив би з ним і займався впорядкуванням усього цього добра.
📝 1968 року Ешлі видав працю «Черчилль як історик», у якій аналізує підхід письменника до дослідження й вивчення історії. У автобіографічному вступі про нього Моріс пише:
«Він очікував, що людина буде важко працювати, але й не на чверть так важко, як працював сам».
🔥 На Ешлі його літературний штаб не обмежувався: на постійній основі працювали інші випускники Оксфорду й півдюжини секретарів, два з яких лишались до третьої ночі — саме тоді Черчилль творив найбільш продуктивно. Навіть ті з помічників, хто був на роботі допізна, мали прийти вчасно — о 8:30 ранку того ж дня!
😊 У спогадах на Черчилля за це ніхто не гнівається: те, що він працював у такому ж темпі, певно, змушувало притлумити незадоволення, адже вся команда робила воістину масштабну історичну працю.
