Коли вони нарешті підійшли до вікна, стався вереск, захват, галас, стрибки в висоту до стелі та співання на двох «лее-еест крістмас, ай гів ю ма херт, бат зе вери некст дэй ю гейв ит эвей!»
Короче, все як має бути в 8 років!
Діти радіють снігу так, що мені іноді здається, він випадає саме для них! Бо ми дорослі починаємо думати не про нього, а про себе: «в чому йти», «блін, знов не встигла замінити гуму» і «де мої рукавиці та щітки для машини?»
Отже, сніданок пройшов під різдвяну музику, какао та розмови…
-Мам, ну зізнайся, тобі ж подобається, що я такий, трохи хуліган?))- набравши повний рот омлету, спитав Ваньок.
Я зробила ковток і подумки посміхнулась та погодилась, але вголос сказала:
- Ну, ти просто дуже енергійний хлопчик, але завжди думай, чи не страждають через тебе інші люди, коли ти бешкетуєш, добре?
- Мам, ну от ти як завжди! А папі подобається, що я хуліган!))
Катя:
- А в мене зато високий рівень з української! А в тебе – ні…
Ваня:
-А мені пофіг на рівень!!!
Чесно – я раділа цій відповіді: трохи хуліганський, але такій незалежній зсередини!