Касьянов.ком

Учора, до речі, був День гідності та свободи. Мені ніколи не подобалася така назва, як і назва Майдану - «Революція гідності». Ну, до чого тут «гідність»?.. Революція - будь-яка революція - відбувається не тому, що комусь там гідності не вистачило, а тому що так жити не можна. Ти просто розумієш, що більше не можеш терпіти, і готовий ризикнути всім, щоб такого як раніше не було.
Революція, як і справедлива війна, дуже схожі за мотивацією: ти йдеш воювати, бо інакше не можна, бо інакше - це окупація, насильство, приниження. І ти не хочеш, щоб так було. Ти готовий ризикнути, тому що іншого вибору в тебе немає.
Наші вороги називають наш Майдан - «державним переворотом», вибудовуючи "логічний" ланцюжок від Майдану до війни. Мовляв, не було б Майдану - не було б війни. Самі, мовляв, «доскакалися».
Будь-який народ має право на повстання проти уряду, який узурпував владу і який не відповідає інтересам народу. Це аксіома. Наші Майдани - це наші Майдани, це наша внутрішня справа. Ніхто не має жодного надуманого «права» здійснювати агресію проти країни, народ якої повстав проти свого уряду.
До речі, в самій росії революції, палацові заколоти, повстання і державні перевороти не були рідкістю. Шляхом нехитрих логічних висновків можна легко довести, що влада путіна - абсолютно нелегітимна. Ну поміркуйте самі - беремо з початку минулого століття - спершу в росії усунули царя, потім більшовики захопили владу, потім Сталін цю владу узурпував, після Сталіна був Хрущов, якого скинули внаслідок "палацового" перевороту, потім Горбачов розпочав перебудову, яка призвела до розпаду імперії, Єльцин цей розпад узаконив, а 1993 року знову здійснив державний переворот, розстрілявши "Білий дім", розігнавши З'їзд народних депутатів і Верховну Раду РФ. Путін взагалі був спочатку призначений покійним олігархом Березовським наступником Єльцина, а потім перекроїв владу під себе, розтоптав Конституцію, став довічним диктатором.
Тож може наша операція в Курській області - це наслідок численних державних переворотів у російській імперії. Доскакалися?..

Після вчорашнього виступу путіна у нас ще залишилися люди, які вірять, що з цим божевільним можна про щось домовитися, зупинити війну, провести вибори, відновити економіку, почати жити «як раніше»?
Егей, прихильники миру, ви ще тут?.. Чи вже втекли з цього проклятого місця на землі?.. Далеко не втечете - " орешник" дістане всюди. Немає жодного вибору - з дияволом неможливо домовитися. Доведеться воювати.

Президент учора, нарешті, чітко сказав, що виборів до кінця війни не буде. «Нарешті», тому що сказати це треба було давно, тому що всі ці пустопорожні й безглузді розмови про «необхідність зупинити війну, щоб провести вибори» - абсолютно нікчемні, деструктивні й руйнівні для України. Вибори в умовах війни провести неможливо, а зупинити війну ми не можемо. Крапка.

При цьому також абсолютно руйнівні для України і спроби правлячої партії правити й надалі силами «п'яти-шести ефективних менеджерів», без залучення інших, можливо, незручних і нелояльних, але не менш ефективних «чужих» менеджерів. Нагадаю, що в Британії з початку Другої світової війни одразу ж було створено Коаліційний уряд, покликаний об'єднати націю перед страшною загрозою. Зеленський запропонував створити Міністерство об'єднання українців під владою його уряду. Думаю, це далеко не одне й те саме.

Щоб об'єднати українців - і тих, хто за кордоном, і тих, хто всередині країни, треба поділитися реальною владою з тими, хто на думку різних груп населення, представляє їхні інтереси, відповідає їхнім переконанням. Інших варіантів просто не існує в природі.

Мене часто лають прихильники Порошенка за те, що я критикую рішення їхнього божества і не критикую рішення Зеленського. Кажуть, що я прихильник Володимира Олександровича, і це я допоміг йому прийти до влади у 2019 році. Спасибі за таку високу оцінку моїм зусиллям і моїм можливостям, шкода тільки, що Андрій Борисович про це не знає, і мені частенько «прилітає» то з Офісу президента, то з ГШ за те, що я - «порохобот» )) Що особливо смішно і самому Порошенку, і всім, хто мене знає з 2014 року, і знає, що термін «порохобот» саме я і ввів у тодішній суспільно-політичний обіг...

Моя позиція дуже проста і незмінна: я не терплю будь-яких царів, російських і українських, і особливо гидливо ставлюся до холопів, у яких царі займають усе вільне від телесеріалів місце в головах. Саме проти царів я двічі виходив на Майдан. Саме проти царів і за Україну я воюю з 2014 року як доброволець і добровільно мобілізований.

З 2014 року я бачив і критикував роботу тодішньої влади Петра Порошенка, а пізніше - роботу нинішньої влади Володимира Зеленського. Критикувати владу - будь-яку - абсолютно нормально і необхідно у вільному суспільстві. Але з 2022 року я на війні вже як офіцер діючої армії, тому вважаю неможливим для себе обговорювати або критикувати рішення командування, на чолі якого стоїть Зеленський.

Це теж абсолютно логічно - не займатися політикою під час війни, не підривати авторитет командування, не провокувати смуту і не працювати, врешті-решт, проти України.

З іншого боку, така позиція не означає, що в нашому спільному, але поки що далеко не єдиному військовому таборі, на який має перетворитися вся країна, не можуть бути різні думки, підходи, оцінки, судження, і не може бути фахової критики рішень керівництва та командування.

Наприклад, я, як професійний військовий, вважаю, що нам треба переходити на дивізонну структуру, уникати розпорошення різних підрозділів по фронту, давати командирам дивізій реальну владу, ліквідувати численні «прокладки» у вигляді різноманітних «командувань».

Я, як професійний безпілотник, конструктор і застосовник безпілотної техніки, вважаю, що нам конче потрібна єдина державна структура, у формі комітету або міністерства, яка б виробляла та здійснювала єдину державну політику в галузі дронів.

Я також вважаю, що нам необхідне міністерство озброєнь, але замість нього створюється міністерство об'єднання українців. Об'єднатися ми, звісно, можемо, і мусимо, але тільки якщо наші думки, позції, фахові зауваження та пропозиції будуть враховуватися.

І це не політичне питання. Це не проти президента чи за гетьмана. Це єдиний спосіб виживання України та українців у цій страшній війні.

Кремль знову погрожує ядерною бомбою і третьою світовою війною. Це означає тільки одне - погрожувати більше нічим. Країна-бензоколонка з фашистським режимом у чесному бою завжди програє вільному світу.

Чи варто до цих погроз ставитися серйозно?.. Звичайно. Смертельно поранений звір особливо небезпечний. Чи повинно це нас зупиняти? Ні. Нас уб'ють, якщо ми не будемо захищатися. Нас уб'ють, якщо ми будемо захищатися. Вибір невеликий, але він є.

Нежить або пронос під час війни прирівнюється до саботажу. Гірше за них тільки гострий зубний біль. Це вже чиста диверсія. Так і воюєш із рулоном туалетного паперу на шиї і з пакетиком німесилу в кишені. Дякую всім, хто вірить у ЗСУ ))

Це чудово, що нам, нарешті, дозволили застосовувати ракети по цілях на території ворога. Але це не панацея, не диво-зброя, яка за нас виграє війну. По-перше, ракет цих у нас обмежена кількість, по-друге, ворог підготувався, перебазував бойову авіацію подалі. Тому удари американськими, британським, французькими ракетами по імперії матимуть насамперед політичне значення. Захід нам допоможе. Але зупинити агресора може тільки український солдат.

Ті, хто наївно думає, що багатенькі американці нам щось винні і будуть нескінченно нас підтримувати тільки в обмін на наші декларації про прихильність демократії та цінностям вільного світу, - жорстоко помиляються. В Америки свої інтереси, і добре, якщо вони збігаються з нашими. Але не завжди.

Усі, напевно, пам'ятають, як зовсім недавно американці поспіхом покидали Афганістан. Як афганські друзі Сполучених Штатів - демократи і прихильники жіночої емансипації, охоронці посольства і просто лояльні таксисти штурмували аеропорт Кабула, відчайдушно намагаючись покинути країну, що переходить під владу талібів, хоча б на шасі військово-транспортних літаків... Скільки з них потім було страчено?..

А ось на фото - драматичні події квітня 1975 року, операція «Поривчастий вітер», евакуація американських громадян із Південного В'єтнаму, що переходить під контроль північов'єтнамських комуністів. Американські військовослужбовці скидають за борт авіаносця гелікоптер із в'єтнамського Сайгона, який тільки-но приземлився, щоб звільнити місце на палубі для наступного гелікоптера з евакуйованими.

Американці билися за В'єтнам багато років, втратили там десятки тисяч солдатів і гори зброї. І все-таки пішли. Насамперед, імовірно, тому, що південнов'єтнамський «демократичний режим» був прозахідним тільки декларативно, а насправді мало чим відрізнявся від режиму північних комуністів за своєю жорстокістю, а за рівнем корупції був попереду планети всієї. Такий режим не мав шансів на виживання після відходу американської армії з В'єтнаму і різкого скорочення американської військової допомоги південнов'єтнамським «прихильникам демократії».

У травні 1961 року генерал Пак Чонхі очолив військовий переворот у Південній Кореї, поваливши «демократичний уряд». Присутні в країні американські війська не втручалися, Білий Дім не бачив жодної принципової різниці між військовою хунтою і демократією в Південній Кореї. Однак через рік, президент США Джон Кеннеді наполегливо зажадав повернення до цивільної форми правління. На виборах 1963 року генерал Пак Чонхі переміг, став президентом і батьком «південнокорейського економічного дива», хоча й відзначився ще придушенням громадянських свобод. Зрештою був убитий. Сьогодні Південна Корея, що була задвірками цивілізації, - одна з найрозвиненіших країн світу.

Тож і в нас вибір є.

І попереду зима. Енергетика на межі. Два-три удари ракетами, і в київських висотках не буде ні електрики, ні опалення, ні води, ні каналізації. Хто буде винен?.. Ясна річ, що американці і європейці, які не дають далекобійні ракети для ударів по росії, і не приймають нас у НАТО. А хто ж іще?

Я чудово розумію американців і європейців, які більше не хочуть допомагати Україні. А скільки можна? З Майдану допомагали, печеньки роздавали, а ви обрали після революції все одно кучмівського шоколадного олігарха. А ще до цього просрали Крим, не віддавши жодного наказу «стріляти!», не оголосивши загальну мобілізацію, не чинячи опору - взагалі нічого.
Потім був красивий парад під час Іловайської трагедії. Потім мало не просрали Маріуполь - дай бог здоров'я добровольцям і нацгвардійцям, які не втекли слідом за армійськими частинами. Потім була ганьба першого «Мінська» - мовляв, у нас не було армії... А чи була вона у ворога тоді?.. Усього-то з десяток батальйонів, навіть не бригад чи дивізій - я це знаю точно, бо під час підписання першого «мінська» був на Веселій горі під Щастям, і крили нас там не по-дитячому, але «мінськ» був гірший за війну.
Потім був драматичний 32-й блок-пост, де великий гетьман домовився з путіним, потім легендарний ДАП, де гетьман домовлявся вже з Моторолою, потім трагедія Дебальцевого, і другий, ще більш ганебний «мінськ». А ще готівка в мішках з-під цукру, яку СБУ возила фурами на Донецьк в обмін на «південноафриканське» вугілля. Знаю все це не зі ЗМІ, а як свідок і учасник тих подій.
Американці допомагали. Не багато - по 200-300 млн доларів, а ми купували дурні турецькі радіостанції, розпіарені «байрактари» в обмін на Томос, і нічого не робили для зміцнення своєї обороноздатності. Не побудували жодного патронного заводу, жодного заводу боєприпасів, відкинули всі готові вже на той час пропозиції щодо фпв-дронів, щодо наших «шахедів» і наших «ланцетів». І всі ці великі «фахівці» у великих погонах, які тоді ухвалювали підлі рішення, досі займають ключові кабінети в Міноборони і Генеральному штабі. Що, і в цьому американці винні?
Потім ми вирішили, що «треба просто перестати стріляти» і «подивитися в очі Путіну». Призначили сірого, ніякого Тарана міністром оборони - хто пам'ятає такого?... Зараз, до речі, надзвичайний і повноважний посол України в Словенії. Не посаджений, не розстріляний, відправлений на курорт. Американці винні?..
Потім уже сам Байден виходив до телевізора ледь не щовечора, і говорив: пацани, буде війна, готуйтеся, все дуже серйозно. Що йому відповіли? - Іди накуй, старий пердун, не провокуй. У нас тут шашлики на травневі, яка до біса війна, з глузду з'їхали, чи що?.. Ясна річ, ця американська провокація не пройшла.
Потім просрали все. Навіть те, що вже не можна було просрати. Чонгар, накуй, розмінували. Тому що війна. Маріуполь залишили в оточенні. Навколо Києва з переляку підірвали всі мости, навіть ті, які не треба було підривати. Ситуацію врятували тільки 5-6 ефективних менеджерів, які ночами відстрілювали чеченців на Бессарабському ринку, а вдень вели переговори з ворогом. Ясна річ, без американців і європейців і тут не обійшлося: якби вони не провокували - війни б не було.
Потім ворог відступив і почалася ейфорія: ми перемогли дракона, тепер дайте нам абрамси і леопарди, ми до москви дійдемо. Весільні дрони не потрібні (де зараз сидить Резніков?) дайте танки, дайте гармати, дайте снаряди, дайте винищувачі, і не зазирайте в наш бюджет, не заважайте нам перемагати путіна на славу загальної демократії.
Скільки тоді доріг побудували, скільки плитки переклали, скільки парків упорядкували? Які, нафіг, укріпрайони, коли ми будемо наступати і вже Новий рік станемо святкувати в Криму?..
Півбюджету на дотаціях партнерів, а ми гроші заробляємо. Не військові заводи будуємо, не фортифікації влаштовуємо, не озброєння розробляємо. Навіщо?.. Якщо все це можна в американців і європейців випросити.
Що в підсумку?.. Стратегія ведення війни відсутня. Головнокомандувачів знімає і призначає Мар'яна Безугла. Економіка не переведена на військові рейки. Виробництво зброї та військової техніки - на мізерах. Патріотична мобілізація провалена і перетворилася на репресивну машину. Мільйон дронів давно мало, шахеди тероризують Україну, а наші дрони не долітають до Москви.

Шольц зателефонував Путіну. Це все одно, якби Черчилль у 1940-му зателефонував Гітлеру. Але Черчилль не подзвонив.

Що довше триває війна, то сильніше помітна поляризація суспільства: у той час, коли одні виносять на собі весь тягар війни, платять за стримування ворога своїм здоров'ям і своїми життями, інші вже дозволяють собі виступати в мережі проти війни, начебто перші війни хочуть, і у війні винні.
Одні кричать «досить воювати!», інші - «мобілізуйте вже, нарешті, поліцейських і прокурорів!», треті - «відкрийте нам кордони!», четверті - «не чіпайте дітей!» («діти» - молодши за 26 років), п'яті, ймовірно, просто тихо чекають «приходу наших».
Ситуація ще не катастрофічна, але відверто погана. Друге президентство Трампа може призвести до різкого зменшення американської військової допомоги, своєї достатньої оборонної промисловості ми не створили, люди втомилися від війни, ті, хто воює, - втомилися ще більше. Наші керівники не демонструють ефективного керівництва в таких складних умовах, що й не дивно - вони і в простіших умовах ефективність не демонстрували. А ворог рветься вперед, захоплюючи дедалі більше й більше українських міст і сіл.
Настають темні часи.
Що можемо і маємо робити ми, кому не байдуже, і хто не здаватиметься за жодних умов?.. Треба готуватися до найгіршого варіанту розвитку подій - фронт на межі, зброя в дефіциті, бійців бракує, панічні настрої наростають, «ефективні менеджери» тікають, нас «зливають»... - Це сценарій явної поразки, ми сподіваємося на краще, але діяти треба з оглядкою на можливу катастрофу.
У таких умовах нам треба розвивати горизонтальні зв'язки, вибудовувати неформальні структури, як це робили на початку великої війни, на початку війни 2014 року, на Майдані. Суспільство має величезний потенціал, який уже не раз змінював хід історії. Суспільство, нація - це не зовсім те саме, що державний апарат, чиновники і політики.
Ми ще не починали навіть воювати всерйоз. Так, щоб усі разом, повна мобілізація, тотальна війна, всі сили на межі. Ми ще не пробували бути по-справжньому злими і сильними. І ми ще подивимося, хто кого.
----------
Допомогти нашим безпілотникам - https://send.monobank.ua/jar/7fPRBrCKhP

Де наш Черчилль?

https://www.facebook.com/share/p/1B97fjm9Rt/

Виробництво бомбардувальників В-17 в Штатах в роки Другої світової війни. Вы дійсно вважаєте що це якось нагадує виробництво дронів в Україні в роки Третьої світової війни?..

https://www.facebook.com/share/r/19bkJX8sGA/

Прочитав у мережі, що вже 25 травня 2025 року в Україні можуть відбутися президентські вибори. Здивувався. Задумався. А можна буде виставити свою кандидатуру (як минулого разу), як то кажуть, «без відриву від виробництва» - тобто, продовжувати воювати і балотуватися в президенти? Дуже сумніваюся, що війна до травня наступного року закінчиться, але ж комусь треба бути президентом ))

Президент підписав указ про встановлення дня ДБР (державного бюро розслідувань) 12 листопада і нагородив сищиків, які особливо відзначилися. Це чудово. Але чому в нашому календарі досі немає дня безпілотників?.. Адже саме дроноводи, творці дронів, оператори, командири безпілотників стримали російську агресію, змінили хід війни, змінили саму війну. Прошу верховного головнокомандувача звернути увагу на цей календарний недолік, і виправити його. У хлопців і дівчат має бути свій привід випити.

Не чекайте миру. Його не буде. Тому або здавайтеся одразу. Або боріться. Інших варіантів немає. Путін у силі, йому немає жодного резону зупиняти війну. Зупинити його можемо тільки ми, якщо захочемо. А чого хочете ви - свободи? Або назад, в імперію? Ось у чому питання. Усе залежить від вас.

Президент нещодавно сказав, що Україна цього року виробила перші 100 одиниць ракетного озброєння. Дуже цікаво було б знати - яких одиниць?.. Балістичних ракет великої дальності? Крилатих ракет? Чи ракет «Вільха», чи банальних «Градів», чи протитанкових ракет «Стугна»?..

Зрозуміло, що знати нам це не дозволено, це військова таємниця. Але що точно не є військовою таємницею, так це ступінь нашої загальної технічної, інженерної деградації. Не треба себе обманювати кількістю дронів, зібраних домогосподарками на кухні, або новими і новими вітчизняними винахідниками, які щодня з'являються і винаходять на хвилях телемарафону черговий український військовий велосипед.

У країні немає верстатобудування, немає радіоелектронної промисловості, не виробляють практично нічого з матеріалів, крім, мабуть, виробів із деревини, немає якісної інженерної підготовки, мінімально необхідної системи профтехосвіти. У країні не виробляються свої автомобілі, кораблі, літаки, верстати, оптичні, радіоелектронні прилади, обчислювальна техніка, зв'язкове обладнання. І якщо ми виготовили «100 одиниць ракетного озброєння» (що само по собі круто), то українського в них майже нічого немає - це точно.

У 1939 році в Німеччині розпочалися роботи над авіаційною плануючою бомбою "Хеншель Hs 293", яка стала успішно застосовуватися на фронті з 1943 року. Ця грізна штуковина вважається першою у світі керованою авіабомбою (по-новому - КАБом), і навіть зараз вражає продуманістю і масою технічно досконалих вузлів.

85 років минуло відтоді, а ми й близько не можемо нічого подібного повторити без китайських комплектуючих на своїх заводах. Хоча раніше, ще недавно, Україна мала одну з найпотужніших у світі індустрії.

Але повернемося до дива німецької військової техніки. Хеншель Hs 293 являла собою фугасну авіабомбу вагою 500 кг, оснащену крилами і ракетним двигуном. Бомба стабілізувалася в польоті за допомогою гіроскопа, а управлялася за радіоканалом з борту літака-носія. Був також варіант управління по дротах - для цього на борту була котушка з дротом довжиною 30 км! - Це було придумано задовго до дронів на оптоволокні, але з тією ж метою - долати ворожий РЕБ, щоб не заглушили. Останні моделі бомби забезпечувалися вже відеокамерою для точного наведення на ціль. При скиданні з висоти 1400 м дальність планування Hs 293 становила близько 12 км.

Хто в нас зможе таке повторити?.. І не треба дивуватися, що нас б'ють - слабких завжди б'ють. Хто не хоче годувати свою армію - потім годує ворожу, хто не хоче воювати за свою країну - потім воює за чужу, а хто не хоче розвивати свою промисловість - потім працює на заводах ворога.