Гіпертелія

Oleksii Podat - Golden Gate / Олексій Подать - Концерт у Золотих Воротах

Доступний для перегляду за посиланням.

Також доступний на Bandcamp у якості альбому.

На стрімінгах - цієї пʼятниці.

________________________

Фото для обкладинки: Назар Шешуряк

Камера:

Олександра Лянна (instagram.com/illuav)

Антон Черняк (instagram.com/kanoge_)

Володимир Прилуцький (instagram.com/volodymyr.prylutskyi)

Київ, увага! Приходьте 9 вересня на Луніфест - там можна буде не тільки послухати найновіші досягнення психоделічно-гітарно-експериментальної індустрії, але й помацати і купити усілякі яскраві самвидавні папірці.

На зін-тейблі («журнальному столику» по-нашому) вас чекатимуть легендарний уже музичний альманах «Bubblegum zine», кримінально-фантастичний комікс «Кинджали пристрасті» та різні самвидавні арт-буки молодих українських художників і художниць. А також, зненацька, нове! таємне! видання «Гіпертелії», лімітоване для продажу тільки на Луніфесті.

Це, звісно, якщо у вас взагалі залишаться сили дійти до журнального столика посеред такого-то музичного лайн-апа. Послухати вживу гурти Plaato, Re-Read і Chillera за один вечір - це ж якийсь вологий сон місячного янгола.

Вау, треба йти: https://linktr.ee/loonyfest

Сьогодні зранку я дізналася про загибель вокаліста й автора текстів гурту !alarm, про який писала тут неодноразово. З інтерв'ю, що виходило в березні, він відомий читач_кам як Андрій Недопалок.

!alarm записували чіпкі й дотепні пісні буквально на колінці, влаштовували відбиті виступи та стабільно потрапляли в мої річні рейтинги попри відверто потворну якість записів. Це був молодий гурт, який годував слухач_ок ласими авансами й повернення якого до повноцінної діяльності я чекала чи не найбільше. Два місяці тому я купила їхній свіженький мерч, а два роки тому отримала одну з "чукуляд", що їх Недопалок розкидав зі сцени на ELP-фестивалі в Черкасах.

Недопалок загинув на фронті. На жаль, це показова історія про реальність, у якій ми живемо: і про продовження розстріляного відродження, і про учасників незалежної сцени, які вмирають так само реально, як жили й працювали над своєю музикою чи віршами. В пам'ять про нього я прошу вас відкрити Інстаграм і закинути будь-яку суму на перший перевірений збір, неважливо, який саме. Адже всі ми пов'язані між собою, живі й мертві.

Менше ніж за півгодини зібрали, оце ви бєшені. Ввечері перекину гроші волонтерам, зіни розішлю завтра. Дякую!

АПД: звіт в коментарях

БЛАГОДІЙНИЙ МІНІ-РОЗПРОДАЖ ЗІНІВ! Апдейт: ЗІБРАЛИ!

За донат від 250 грн ви гарантовано отримуєте зін Гіпертелії «Видіння раю» (2020). Їх залишилося 12 штук.

Всі гроші передам на допомогу Херсонщині.

Це останні примірники останнього видання Гіпертелії (пронумеровані з 76 по 88). Забуту пачку зінів я випадково знайшов у шафі - думав, що тираж уже розпродано. Давайте зробимо повний солд аут і допоможемо постраждалим від російських терористів.

«Видіння раю» - це альманах молодих українських художників та художниць. Кожна робота - на тему райських кущів. Зін був виданий у розпал пандемії як медитація на світле майбутнє. Тепер ми точно знаємо, що світле майбутнє - це світ без русні.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/5ETji7hj4C

Кидайте туди будь-яку суму від 250 грн (краще більше!), а мені в особисті (@shshrk) - скрін і координати нової пошти.

​​Янгол українського підпілля Ігор Цимбровський нарешті виступить в Києві!

Основна програма включатиме в себе сучасні авторські інтерпретації власних композицій, написаних протягом 35 років. Тобто, той самий культовий альбом «Прийди янголе» (1995), але переосмислений і перевідкритий. Творитимуть таїнство сам Ігор і барабанник Тарас Мельниченко.

У 2018-му Цимбровський дав «Амнезії» інтерв'ю. В той момент він зовсім не давав концертів, і мав сумніви, чи варто взагалі ворушити старий матеріал:

«Зараз, після випуску вінілу пару років тому, постала дилема. Багато хто хоче мене запросити на виступи, але в старому форматі (так принаймні говорили посередники, в яких не було зі мною до порозуміння в тій справі). А пройшло майже 20 років! І це стало великою проблемою і непорозумінням: виходило, що я мав повторювати альбом 23-літньої давності».

Що ж, у киян нарешті є можливість почути, як Цимбровський розрулив цю дилему. Купуйте квитки!

«Вечір на Івана Купала» мені пощастило подивитись на великому екрані завдяки проєкту @dovzhenko_centre «Дивне, химерне, фантастичне» — це ретроспектива старих українських фолк-горорів в київському кінотеатрі «42».

Кінознавець Довженко-центру Станіслав Битюцький @horrornih написав чудову статтю про цей пласт українського кіно, почитайте:

https://birdinflight.com/kino-3/20220722-folk-gorori-v-ukrayini.html

«Вечір на Івана Купала» (1968) — фільм, видатний в усіх сенсах. Я ж хочу звернути окрему увагу на саундтрек. Композитор Леонід Грабовський навалює там такої люті, що хочеться разом з головним героєм піти ловити чортів.

Грабовський був важливою частиною «Київського авангарду» — неформальної групи композиторів, які у 1960-х посеред радянського Києва умудрились затягнути в український простір ідеї Шонберга, Кейджа, Ксенакіса та інших передових авангардистів.

Музику Грабовського не так просто знайти в інтернетах, тож довелось спеціально для вас вирізати улюблену коротеньку композицію з «Вечора на Івана Купала». Мрію послухати це дике крещендо в хорошій якості з нормальним мастерингом, але поки хай хоч так.

​​На Спотіфай та інші стрімінги залили «Болєзні пєвчих птіц» — альбом гурту Фактично Самі 2000-го року випуску. Послухайте його негайно — це один з найкращих альбомів української інді-музики, і точно найбільш недооцінений.

Гурт кілька разів змінював склад і назву. На стрімінгах він залишився під вивіскою Qarpa — в 2007 вони перейменувалися на честь вокалістки. В ті часи Ірена Карпа писала «скандальні» книги, знімалася для «Плейбоя» і взагалі з усіх сил відігравала роль анфан терібль. «Болєзні пєвчих птіц» — це її перші кроки в цій ролі, їй тут лише 20.

Взагалі, до Карпи можна ставитись по-різному, але давайте зійдемось на тому, що вона класна вокалістка. І її голосу дуже личить та саунд-каша, яку заварив на альбомі продюсер та мозковий центр гурту Олег Артим.

Звучання «Б.П.П.» — плоть від плоті 90-х. Тільки не тих 90-х, які в блискучих лосінах, а швидше тих, які в картатих сорочках і з густою чорною підводкою на очах. Брудні «гранжеві» гітари, глухі «тріп-хопові» ударні, все таке агресивно-індустріальне і ніжно-лоуфайне. Еклектичність помітна і по списку семплів, використаних на альбомі: Massive Attack, The Beatles, Майлз Девіс, Тартак (лол). Коротше, це схоже одночасно на все, що любили гіпстери покоління Ікс — і, в той же час, ні на що не схоже.

Альбом крепко збитий, цілісний, тримається купи — і, в той же час, дозволяє собі багато дичини. Наприклад, поставити четвертим треком беліберду в жанрі «нойзи з жопи», а одразу ж після неї — головний поп-хіт «Між нами ніж». До речі, на цю пісню є ще дуже крутий кліп з використанням хронофотографій Едварда Мейбріджа.

На жаль, у свій час пєвчі птіци пролетіли майже непоміченими. Фактично Самі подрейфували в бік комерційнішої музики. В результаті навіть отримали свої 14 хвилин слави у середині нульових — засвітилися в ефірі М1 і увійшли в історію як виконавці веселої поп-мазафаки для неформальних тінейджерів. Але популярність довго не протрималась. Пам’ятаєте їхній шлягер «Сашахуй»? Ні? Ну і слава Богу. Запам’ятайте краще «Болєзні пєвчих птіц».

Давайте спробуємо описати словами те, що відбувається на цьому відео: youtube.com/watch?v=oRkJuAxnMio

В приміщенні одного з головних державних культурних центрів столиці проходить фестиваль. На сцені виступає музичний ансамбль: два чоловіка в балетних пачках співають абсолютно дику пісню про знищення москалів, обмазуючись натуральною свинячою кров'ю. В країні тим часом війна, столиця постійно потерпає від ракетних обстрілів - ось і зараз звучить повітряна тривога, тому після першої ж пісні концерт мусять перервати. Всі спускаються в найбличже укриття, по дорозі співаючи гімн і скидуючись пожертвами на збройні сили. Легендарно.

Це Україна, браття і сестри. Центр Всесвіту, фронтир людського духу, точка максимальної густини реальності. Де ще таке можливо? Хто ще так може? Яка ще культура здатна створювати такі гіперподії і гетеротопії?

Слава Довженко-центру, Хамерманам та ЗСУ.

Письменник Аркадій Любченко бачить на Харківській Управі жовто-блакитний стяг, і ледь стримує сльози радості. Письменник Аркадій Любченко слухає, як за стіною його дружина трахається з німецькими офіцерами. Письменник Аркадій Любченко шукає собі нову квартиру у Києві — бажано на нижчих поверхах, так надійніше вижити під час бомбардувань. Письменник Аркадій Любченко витрачає останні гроші на грушку, а її одразу ж відбирає угорський солдат, щоб кинути своєму псу. Письменник Аркадій Любченко іде на блядки з львівською студенткою і хвилюється, що вона якась підозріла, раптом це більшовицька агентура?

На фоні — бомбардування Харкова, руїни Хрещатика, львівська богема і табори українських біженців у Європі. Ось така історія Другої світової очима радянського письменника, який вирішив стати колаборантом.

​​Письменник Аркадій Любченко (1899—1945) провів Другу світову в постійних евакуаціях і переїздах: з Києва у Харків, з Харкова у Київ, потім у Львів, нарешті у Берлін. Тривожне й злиденне життя українських міст під німецькою окупацією він детально описав у своєму щоденнику.

Чому успішний радянський письменник вирішив співпрацювати з німцями? Про що думали і розмовляли звичайні українці під час війни? Як Німеччина приймала українських біженців, що тікали від червоної армії?

Про все це читайте в нашій новій статті: Письменник в окупації. Щоденник Аркадія Любченка 1941—1944 років

Картини харківської художниці Поліни Кузнєцової, написані під час війни.