Думи 🧐

🔔Як Ілон Маск став тіньовим віце-президентом Дональда Трампа

Найбагатша людина світу піднялася до другої найвпливовішої людини в політиці США. Завдяки чому це вдалося Маску, як він рухався до мети та як використовуватиме свою владу, пише The Guardian.

Коли Дональд Трамп спостерігав за оприлюдненням результатів виборів із вечірки у своєму комплексі в Мар-а-Лаго, Ілон Маск сидів на відстані витягнутої руки, радіючи майбутній перемозі, яку він допоміг забезпечити.

Менш ніж за п’ять місяців генеральний директор Tesla і SpaceX пройшов шлях від людини, що відмовляся підтримувати кандидата до того, хто став частиною найближчого оточення новообраного президента .

Місце Маска за головним столом стало результатом місяців політичних зусиль найбагатшої людини світу та вливання щонайменше $130 млн власних грошей. Маск проводив передвиборчу кампанію за Трампа як онлайн, так і офлайн, фінансував рекламу. Він навіть тимчасово покинув свій будинок у Техасі та переїхав до штату Пенсільванія, де з’являвся на заходах у ратуші та щодня роздавав $1 млн виборцям.

📱 fb | 📱 insta | 📱youtube | 📱 сайт

Мабуть, як проти Клінтон виграв по старій методичці, але навіть грамотніше, бо добавив замах на вбивство і епіку. Левел ап, по маніпуляції масам.

Уривок з мого поста що написав 2 роки тому:
🔲 Викрадення особистих даних. Маніпуляція масами.
Завдяки фейсбукові Трамп виграв 2016-го з різницею в 5.7%?

Передвиборча компанія Трампа мала 6 млн екземплярів, в Клінтон 660 тис.
На рекламу він витратив вдвічі більше.

І що з того?

На передвиборчих перегонах, більшість старших людей, з поганою освітою голосували за Трампа.
Ними легше маніпулювати, адже вони мають як правило одне джерело інформації (як зараз в Росії відбувається) і сидять в основному в фейсбук.
Якщо ви любите цуциків — вам виб'є реклама де Трамп профінансував собачий притулок, якщо ви демократ, але вагаєтесь, то реклама подасть Трампа в "лівішому" світлі.

Серія Чорного Дзеркала...

Якщо б голосували люди тільки до 44р, Гаріс б виграла.
Або тільки люди з освітою.

Система голосування поламана...
Не можна давати рівний голос бабці що за пачку гречки готова за будь кого проголосувати і професору політологу.

Скажете, а як інакше?

Так давайте вибирати так ж як міністрів, меритократично.

Або зменшуємо реальну владу президента і зводимо до адміністративної ролі як в Швейцарії чи символа як в Британії.

Чому те в кого буде буквально найбільша влада в світі вибирає "найгірша мисляча машина в світі" - колективна маса?

Make America great again!) 🦅 Rrrraaar!!! 🦅🦅🦅

За Трампом стоїть Ілон Маск і його типу людей, які хочуть більше пільг для великого бізнесу. Америка рухається далі за методом оранжевої спіральної динаміки (мейк амеріка грейт, успіх, номер 1), і це база еволюції, це база Америки. 
За Байдена, політика пробувала зсовувалась на сині цінності, але якось криво і косо.

Як на мене, це погано що Трамп виграв, без нього Америка повільніше б прогресувала, але надійніше. Вибирати злочинця та імбіцила на пост президента містить в собі ризики...

Якщо ти все розставиш по поличкам і прийматимеш рішення за кого проголосувати, і в голові твоя ціль це не бути Н1 любою ціною, а демократія, щастя, швейцарсько-скандинавський стиль, то ти в житті ти не проголосуєш за Трампа.

За нього просто надто багато контраргументів, він пиздить хуйню на ліво і на право, я просто любу його промову не візьму, висновок один — він імбіцил. 
Але з іншого боку "сильна чоловіча фігура (ага. ага)".

Але... Ньє всьо так однозначно 😅

Я б голосував за Гарріс, але це рішеня було б 40 на 60, дай мені більше аргументів і сам б голосував за Трампа.

Єдиний сильний аргумент, чому б я все ж думав за нього голосувати, це уряд який приходить з ним, бо зміна президента це не тільки зміна особистості, а й "перефарбування" Білого дому.

Зокрема мене заспокоює, що за ним Ілон Маск, і якщо він та люди що сидять за його партії прийматимуть +/- прогресивні рішення то супер.

Можливо... Якщо і далі будуть тіпи як Трамп, то Америка, світ пропустить фазу життя де всі живуть в "скандинавії, Швейцарії", де прагнуть масово до зелених цінностей, чи хоча б синіх. 
Але зараз не час цих цінностей, хіба ні? 🤷‍♂️

—Хто це?

—Шінджі Ікарі.

—Але це ж я.

—Я — це ти.

—У кожної людини є інше «я» всередині.

—Завжди існує два «я».

—Два?

—Так. Те «я», яке бачать інші, і те «я», яке спостерігає за цим.

—Навіть є кілька версій людини, що називається Шінджі Ікарі.

—Є інший Шінджі Ікарі, що знаходиться в твоєму власному серці. Шінджі в серці Місато Кацурагі. Шінджі в серці Рей Аянамі. Кожен з них — різний Шінджі Ікарі, але всі вони — справжній Шінджі Ікарі. Ти боїшся Шінджі Ікарі, які є всередині інших.

—Я боюся, що мене будуть ненавидіти інші.

—Ні, ти боїшся бути пораненим та страждати.

—Можливо. Чия це вина?

—Це вина батька. Батька, який мене покинув.

—Ні. Це моя власна вина.

_—Знову ж таки, ти одразу думаєш, що це твоя провина! Ось це реальне самобичування!

—Я ніхто, я не здатен нічого зробити правильно!

*—Ні, ти вважаєш що ти ніхто, але це не так._

—Ти не віриш у свого батька*?

—Мені здається, що я його ненавиджу. Але тепер я вже не впевнений.

_Батько: —добра робота, Шінджі.

—Батько назвав мене на ім’я! Мій батько, з усіх людей, похвалив мене! Ти триматимешся за цю крихту щастя все своє життя. Якщо я повірю в ці слова, я зможу жити.

—Завдяки самообману?

—Усі так роблять! Усі так виживають!

—Вір у себе таким, яким ти є. Інакше ти не зможеш продовжувати. Світ сповнений надто болючими речима, щоб вижити по іншому.

—Наприклад, те що я не вмію плавати?

—Люди не створені, щоб плавати!

—Це самообман.

—Називай це як хочеш! Але це так!

—Ти провів усе життя, уникаючи всього, що тобі не подобається.

*—Не важливо, що думають інші!_

Батько: —Забирайся!*

—Ні! Я не хочу це чути!

—Бачиш? Ти знову тікаєш. Люди не можуть обирати серію приємних подій для свого життя. Особливо не я.

—Я знайшов щось, що мені подобається робити. Знайшов те, що тобі подобається, і займатися лише цим... Що в цьому поганого?!!!!

Гори. Важкі гори.

Щось, що змінюється з часом.

Небо. Блакитне небо.

Щось, що ми не можемо побачити. Щось, що ми можемо побачити.

Сонце. Щось, що є лише одне.

Вода. Щось, що приємно відчувати.

Батько Шінджі?

Квіти. Багато однакових речей. Багато речей, яких я не хочу.

Небо. Червоне, червоне небо.

Колір червоний. Я не люблю червоний.

Текуча вода. Кров.

Запах крові. Жінка, яка не кровоточить ніколи.

Люди, створені з червоної глини.

Люди, створені з чоловіка та жінки.

Місто. Щось, створене людиною.

Що таке людина? Щось, створене Богом?

Людина - це щось, створене людиною?

Все, що в мене є, це моє життя, моє серце.

Вхідна капсула, судина серця. Місце душі.

Хто це? Це я.

Хто я? Що я таке?

Що я таке?

Я є собою. Цей об'єкт – це я.

Форма, яка утворює моє "я".

Це той "я", якого можна побачити. Але я відчуваю, що це не я.

Це дуже дивно.

Я відчуваю, як моє тіло розчиняється. Я більше не впізнаю себе.

Моя форма зникає. Я відчуваю когось, хто не є мною.

Чи є там хтось, по той бік?

Шінджі?

Я знаю цю людину.

Хто ти?

🎬 Evangelion 1995 \\ ep 14, 16

☝️Включити під час прочитання, оригінал з цих епізодів

​​Цей світ жорстокий, але він також красивий.
Це було хороше життя.
Вона закриває очі, скоро все закінчиться.
Смерть наближається.

Проте в послідній момент, вона вирішує вижити.
Чому? Чому я борюсь якщо вже здалась?
В мене вже немає причин жити, що керує мною?
Смерть обходить її уже з кожного боку, нікуди тікати.
Можливо, вже пізно.
Світ жорстокий.

—Борися! Борися! Борися! Вбий або тебе вб'ють! Єдиний шлях щоб вижити це битись! — голос коханого відбивався в голові.

Я не змогла врятувати своїх батьків. Я нічого не могла зробити.
Я навіть не могла встати. Шок... страх... вони паралізували мене.
Це він врятував мене того дня... Він був іншим.
Він не був скутий страхом чи болем.
Він був справді... вільним.
А потім... він помер.

Світ жорстокий.
Він безжалісний, несправедливий і жорстокий.
Але все ж...
Це світ, де він помер, захищаючи мене.
Де Ерен... жив.

Тому я буду боротися.
Незалежно від того, що станеться, я буду боротися.

🎞 Mikasa || AoT 15:00

​​—А чи зможе всесильний Бог створити так, щоб увесь світ складався з суцільного пекла?
—Зможе, ще й як зможе.
—І навіть так, щоб він був суцільним раєм?
—Зможе, і це зможе.
—Так чому ж, трясця його, він цього не робить? — Моя донечка стиснула мою руку. Я знав, що от-от вона заплаче, але вона ще тримається, адже їй вже цілих сім років — вона вже доросла. Хотів би я знати відповідь, але чи буду я хорошим батьком, якщо скажу просту правду? Вона розчарується в світі, а їй ще, як мінімум, рано. Але й брехати неправильно.
—Чому мама не може бути з нами? — вона продовжила, і вже не змогла стримати сліз. На це кляте питання я ніколи не дам собі відповіді.

Місто, що спало під сірим небом, ніби також вирішило здатися на милість буденності.

—Насправді я не знаю. Проте Бог не створив суцільного пекла чи раю, єдине, що ми можемо знати напевно, це те, що ми тут, і я тебе люблю. Тобі загалом цей світ подобається чи ні? — Вона зупинилася й сіла на лавочку. Що ж, я не проти. Перестала хникати, розумничка, я дуже нею пишаюся.
—Так, я його дуже люблю! Люблю Бога, люблю життя, все дуже-дуже гарно. — Вона говорила, ніби відчитувала сама себе, хотіла себе переконати.

Світ виглядав, як завжди: трохи дивно й повністю нелогічно. День змінив ніч, а ніч змінила нас.

Чи зможе всесильний Бог, створити камінь який він не зможе підняти?

​​Історія 🍑 та всесвітнього балансу

🔥 Зрештою, треба просто слухатись свого серця. Навіть якщо це "поганий" шлях, коли тобі батьки, рідні, сусід Петро та кіт Семен говорять, що кавуни не кращі за персики.

ЇЖ ТІ КЛЯТІ ПЕРСИКИ. Будь готовий померти заради персиків!

Бо це кляте та благословенне життя не має ПРОСТОГО сенсу, ну НЕМАЄ. Ти сам повинен його надати, а що може бути логічнішим для твого сенсу, ніж те, що сказав ти сам?

Те, що ти прорефлексував настільки, що відчуваєш, що хочеш ототожнити з цим своє "я".

З такими словами у 9-му столітті король Артур Вигаданий вирізав 2,8 мільйона людей з сусіднього королівства. Кляті безбожники, тільки уявіть - НЕ ХОТІЛИ ЇСТИ ПЕРСИКИ!?

💧 Де починається твоя свобода — там закінчується моя. Ніхто не може бути абсолютно вільним, якщо в світі існує ще хоча б одна людина, яка також абсолютно вільна.

Отже, треба слухатись свого внутрішнього "вогню", але враховувати, що сусідній король може мати рацію — просто він трохи в іншій парадигмі. Зрештою, персики навіть мають щось спільне зі святими кавунами.

Але, на жаль, неможливо відгородити себе від світу, якщо ти король Екберт Вигаданий Другий. Ти не хочеш і не можеш просто піти в хатинку та жувати свої персики. Звісно, вирізати сусіднє королівство — це перебір, але можна хоча б вплинути на їхні смаки. А якщо ні, то хоча б віддати належну шану кавунам разом зі своїми підопічними.

Зрештою, треба слухатись лише себе, але де починається чужа свобода — туди вже не треба лізти, хіба що трохи.

Наступного дня кота Семена та короля разом із їхньою кавунолюбною країною вирізали до останнього.

🪨 — Кавуни! — Персики! Натовп ревів. Це були найгарячіші дебати за всю історію людства. На задніх рядах стадіону говорили два найрозумніших філософи на планеті за версією New York Privatnyi: — Вже 23-тє століття, а вони досі не можуть вирішити, що краще, ніби в принципі щось може бути кращим, ніж каміння. — Еге ж, зрештою, це науково доведено: число Пі, Фермі та кіт Павлова — все на це вказує. Мабуть, усе має закінчитись на тому, що еволюція відкине ідіотів, а ті, хто розуміє, що 1+1 дорівнює камінь, зможуть ставати кращими й кращими, можливо, без кінця, або поки все не схлопнеться в собі. — Ти вже придбав квитки з цієї планети? — Ще того року. Можливо, на Марсі ми нарешті зможемо побудувати цивілізацію на камені.
— Ха, а буквально ж на камені!
— Ха. Ха!

🪁 —Наш найкращий план, це бити каміння, поки з нього не з’явиться відповідь?
— Точно! Це і є наука в її найкращому прояві!

Світ закінчується. У нас усе менше й менше атомів, мультивсесвіти більше не можуть підтримувати структуру реальності.
— А для чого ми взагалі це робимо? Куди ми йдемо?
— Камінь не зміг дати відповіді... Чорт!
Нам потрібно знайти, що в його структурі, можливо, там є вихід.
— Ти ж не про...?
— Саме так!
— Повітря...
Кімната останніх людей усередині останньої чорної діри ставала все меншою.
Ще один із лаборантів не витримав і просто кинувся в темряву.
— На цей раз не з відчаю, можливо, він дійсно знайде кавун.
— Або персик.
Всі науковці в кімнаті розсміялися.
Сміялися аж до смерті.

🔥І зрештою тільки пристрасть це не вихід.
💧Не вийде також лиш плисти за течією.
🪨І наука без всього іншого просто порожнє число "1".
🪁А повітря, число "0".

І я вірю, що ти зможеш оволодіти чотирма стихіями та врятувати цей світ.
Аватар. Легенда про персики.

​​Гуска заходить у бар, Ісус каже їй:
— О привіт, це ж мій друг що вміє все, але погано!
— Ем, що?
— Ну ти літаєш, плаваєш, ходиш але...
Гуска перебиває Ісуса.
— Ага, чув це раніше, по-перше, це генетична схильність, тому що я блять гуска.
Ісус перебиває:
— Окей, слухай, це просто жарт, вибач, я не хотів...
Гуска перебиває:
— А по-друге я б краще був гускою, ніж був повішеним на хресті хоч є буквально сином Всесильного Бога, ти, християнський кусок розп'ятого дегенеративного, романського... Соціуму.

В барі тиша. Хтось кашлянув.

—Хочеш випити?
—Так, 100 грам Єгеря, вибач, в мене був складний день
—Та це окей, що сталось?
—Важко пояснити, в мене відчуття ніби мене не існує, ніби я в чиїсь уяві чи написаний десь.
Реальність якась надто... Висковзаюча
—Вау, це... Глибоко.

—Чи не думаєш ти, що все це – одна велика ілюзія? Можливо, ніщо з того, що ми робимо, насправді не змінює нічого. Ми лікуємо людей, рятуємо світи, проповідуємо любов і мир, але… чи справді ми щось змінюємо? Чи просто відкладаємо неминуче?
Це ніби просто гра ймовірностей, гра атомів.
Люди шукають сенсу в хаосі, але Всесвіт нам цього не винний.
Ми намагаємось нав'язати структуру – магію, зміни, чудеса – але під усім цим – ентропія. Ентропія завжди перемагає.
Відповідно взагалі нічого не змінюється, це просто ще одне слово щоб сказати "розпад".
—Друже, є різниця між тим, щоб прийняти, що програєш, і тим, щоб взагалі не боротися.
Можливо, Всесвіт байдужий, звичайно. Але байдужість – це не те саме, що зло. Якщо ми є всім, чим ми маємо, тоді це буквально єдине світло...

В бар вривається оранжевий кіт:
—Всім стояти, це пограбування! Якщо хтось ворухнеться я прикінчу всіх на місці. Давайте мені рибу!
Ісус відповідає:
—Це веганський бар, тут немає з м'яса.
—Закрийся, ти не знаєш...
Гусь його перебиває:
—Чекай, це здається все не має значення.
—Закрийся, довгошийний!
—Ми не реальні.
—Що?
—Ми не реальні, де ми були перед тим як зайшли в бар?
—Ем.. А... Рибу! Рибу! Швидко! Мій рот. В мій рот, рибку.

І щойно ти дочитав, вони зникли, крім Ісуса, бо він завжди в наших серцях 🧐

Уявіть собі світ, як наш, тільки люди тут значно розумніші.

У цьому світі Ейнштейн не один на мільйон, а один на тисячу. Він зробив ті ж відкриття, але вони не такі вже й незвичні, бо є багато інших значніших відкриттів.

Одного разу він з другом виходить вночі, дивиться на зірки, і помічає щось дивне — зірки мерехтять.
Це бачать всі, тому люди панікують, починаються нові релігійні культи, підготовка до кінця світу, хаос.

Жартую. Це розумні люди, тому вони намагаються зрозуміти, що відбувається.

Виявляється, одна зірка змінює яскравість кожні 1,005 секунди, протягом кількох хвилин. Це відбувається так точно, що всі зміни синхронно досягають Землі.

Науковці вирішують: це код.

Вся планета — фізики, математики, криптографи, навіть діти — починають розшифровувати його. Згодом виявляється, що цифри йдуть групами по 32, які складаються з чотирьох груп по вісім.

Через п'ять годин повідомлення починають повторюватися.

Деякі люди вважають, що це зображення. Вони думають, що ці коди створюють піксельну картинку.
За декілька днів роблять припущення: це двовимірне зображення чогось тривимірного, можливо, іншої реальності. Фізики починають створювати теорії про те, як можуть виглядати інші виміри, і чи можуть ці зображення походити з іншого Всесвіту.

Через кілька тижнів зірки перестають мерехтіти.

Минуло десять років, але ніхто не забув про подію. Науковці продовжують розгадувати цей код.
З'являються дві основні теорії: або це знімок п'ятивимірного простору, або опис якоїсь системи, яка поки що не піддається декодуванню.

І ось, через десять років, зірки знову починають мерехтіти. Виявляється, це новий знімок того ж простору, але трохи зсунутий. Фізики на основі нових даних уточнюють свої теорії. Через двадцять років з'являється третій знімок, і вчені вдосконалюють свої передбачення.

Через сорок років теорії більш-менш завершені. Четвертий знімок підтверджує майже всі припущення. І п'ятий виглядає практично ідеально передбаченим.

Минуло століття, і вже кілька поколінь працюють над розгадкою. Люди починають вивчати іншу реальність, відкривати нові фізичні закони, і врешті дійшли висновку, що їхній світ є симуляцією. Вони також вважають, що симуляцію контролюють п'ятивимірні істоти, в яких найрозумніша з них має інтелект схожий на рівень середнього студента з нашого світу.

Через тисячу років, після багатьох обчислень і підготовки, людство розуміє, що воно набагато розумніше за істот що посилають сигнал.

Люди розробляють план, як покинути симуляцію, не давши чужинцям зрозуміти, наскільки людство їх перевершує.
Тому людство продовжує працювати з істотами з іншого виміру, але в той ж час, думає як зберегти собі життя, адже в руках цих ідіотів їхні життя.
Починається велика змова.

Протягом мільйонів років людство готується, приховуючи свої дії від чужинців. Врешті-решт, після багатьох обчислень і ретельного планування, люди перехоплюють контроль над технологіями іншого Всесвіту.

Через кілька їхніх годин, а наших — мільйонів років, все закінчується.

Людство виграє.

by RA

— Це воно, — відповіла гуска.

— А що з нами?

— Ми зникнемо. Все зникне. А новий всесвіт почнеться, як ми задумали.

Темрява опустилася навколо них. Історія помирала; простір тихо стискався.

— Гуско, мені страшно, — сказав ведмідь.

— Знаю, ведмедю. Але не хвилюйся. Візьми мене за крило і не відпускай.

Остання зірка згасла, простір почав колапсувати до точки. Закони фізики розпадались, час і простір зникали.

Мільярди років закінчувались, скоро не залишиться нічого.

— А вони побачать? — запитав ведмідь. — В наступному циклі? Чи побачать вони, яка це була краса?

— Іноді, — відповіла гуска. — Лише іноді. Постійно — це забагато, ніколи — замало. Іноді вони побачать.

І цього буде... достатньо.

by Ex

Мільярди років після того, як Великі Галактичні Імперії досягли свого піку, і наука була завершена, зірки вмирали та нові не створювались.
Десь у глибинах космосу ведмідь зустрів гуску.

— Привіт, — сказав ведмідь. — Ми знайомі?

— Я... не думаю, — відповіла гуска. — А з якої ти цивілізації?

— Я не пам'ятаю, як її звали, — відповіла гуска. — Здається, вона мала кілька війн і час від часу дивилась телевізор.

— О, це звучить як моя цивілізація, — сказав ведмідь. — Твоя теж зникла?

— Всі вони зникли, — гуска відповіла. — Ми залишилися останніми, ти хіба не знав?

Ведмідь поглянув на всесвіт і зрозумів, що гуска права: всі туманності розпадались, всі галактики зникали.

— Скільки нам ще залишилося? — спитав ведмідь.

— Не довго, — відповіла гуска. — Всесвіт скоро схлопнеться сам у себе.

— Хм, — сказав ведмідь. — Що тоді буде?

— О, все зникне, — гуска сказала. — Не буде більше ходьби, не буде більше веселощів, не буде плавання.

— А як виглядала твоя цивілізація?

— Бачиш ту зірку? Моя цивілізація почалась там. А ось ту галактику? Ми поширились по всій ній. Писали музику, книги, воювали, вибачались, і знову воювали, знищили все. Мільярд років імперії, мільйони мов, тисячі планет, і все зникло.

— Все зникло... — повторив ведмідь. — Моя цивілізація відкрила закони природи, побудувала гігантські зорельоти, досліджувала весь космос, пізнала все, що можливо, і врешті-решт повернулася на початок. Побачили все й здалися.

— Ось тобі й закінчення: "І жили вони довго, але зрозуміли, що марно".

— Шкода, — сказала гуска. — Ну що ж, кінець вже близько, було приємно поговорити.

Гуска заплющила очі й замовкла. Ведмідь знову поглянув на вмираючий всесвіт і відчув смуток.

— А для чого це все було? — спитав він нарешті.

— Що? — запитала гуска.

— Для чого це все? Який сенс?

— О, а в чому взагалі сенс чогось? — відповіла гуска.

Тут ведмідь раптом осяявся ідеєю.

— Ми знаємо все, — сказав ведмідь. — Все, що знали наші цивілізації.

— Так, — сказала гуска.

— І ми можемо зробити все, що захочемо.

— В межах можливого звісно.

— Так чому б нам не створити новий всесвіт?

— Це неможливо, — відповіла гуска. — Ми не переживемо колапс. Він вже поруч.

— Тоді зробімо новий всесвіт для тих, хто прийде після нас.

Гуска відкрила очі:

— Як саме?

— Не знаю, зробимо його цікавішим, змінимо правила. Ніхто ж не дізнається, буде весело!

Гуска замислилась.
Вона була розумною — могла би навіть бути астрофізиком, якщо б не була гускою. "Шоу з Нілом ДеГускою Тайсоном".

— Добре, я слухаю.

— Давай створимо все на основі субатомних частинок. Назвемо їх...

— Кряки, — сказала гуска.

— Хм, дурнувато. Кварки, як щодо цього?

— Добре, звучить як компроміс, — сказала гуска.

— О, і фрукти будуть рости на деревах.

— Гарна ідея.

— І час від часу після обіду люди будуть трохи зригувати собі в рот.

— Що? Навіщо це?

— Ну, щоб смішно було!

— Не роби цього.

Ведмідь зробив це.

Він організував фізику, хімію, біологію, і навіть багфікси. Створив воду мокрою, пустелі сухими, і Рояна Гослінга. Нарешті все було готово. Вони оглянули новий всесвіт.

— Чогось не вистачає, — сказав ведмідь. — Додати більше фіолетового?

— Ні, фіолетового не треба, — сказала гуска. — Давай зробимо так, щоб кожен раз, коли люди намагалися чхнути, це відбувалось з дивною затримкою у п'ять секунд, коли реальність просто розпадається на шматки і вся есенція зосереджена лиш на цьому чиху.

— Не роби цього.

Ведмідь зробив це.

— Ось тепер ідеально! Запускаємо!

— Стривай, — сказала гуска. — Ми забули зробити життя... складним.

— Складним? — здивувався ведмідь. — Ні, ні, це буде всесвіт вечірок, маргарит на деревах, ходячих гамбургерів...

— Ні, ні, — відповіла гуска. — Подивись, куди це нас привело. Все було нудно. Зробимо життя важким, але не надто. Щоб було до чого прагнути.
Бо якщо все легко, то й челенджів ніяких немає.

— Добре, — відповів ведмідь.

Вони подивились на свою нову модель всесвіту. Ніхто не міг заперечити — виглядало чудово. Навколо зірки гасли одна за одною. Нескінченний простір відновлював свою територію.

— Це воно? — спитав ведмідь.

​​Але що є свобода, якщо кайдани, які нас тримають, ми створили самі?
Люди будують в’язниці, а потім: чому так темно в цьому страшному світі!?

—Іноді краще просто здатися й піти спати.
—Або літати.
—Читати.

Свобода сидить чекає всередині як вогонь, який потрібно розпалювати щодня.
Щоправда, нащо роздмухувати попіл надій, знаючи, що вогню більше не буде?

І хто такий в біса Джон Лівінгстон!?

Можливо, він знайшов свободу і просто більше не повернувся.
А може, його вже нема — і це був його останній жарт над усіма нами.

Якщо ти інтуїтивно відчуваєш що ЩОСЬ є там і не залишає тебе, це може бути довгим процесом щоб з'ясувати що це, та перетворити в реальність.
Але майже завжди це вартує того, в кінці кінців

Цьом

Гайс, я в творчий запой на свята, десь в січні вілл бі бек 😄