Сьогодні Свята Православна Церква вшановує пам'ять Святителя Григорія Богослова, Вселенського Вчителя та Отця Церкви
Народився Святий у 326 році в Каппадокії в родині Григорія, майбутнього єпископа Назіанського, та Нонни. Він здобув чудову освіту, спочатку навчаючись у власного дядька, єпископа Іконійського, що був вельми вправний у риториці, а пізніше – у головних культурних центрах Римської Імперії: Кесарії Палестинській, Александрії та, врешті-решт, Афінах, де Григорій особливо зблизився з іншим великим Святителем – Василієм Великим. В роки навчання вони мали спільне помешкання, яке полишали лише рушаючи до училища або храму Божого.
Повернувшись до Каппадокії, Святитель вів затворницьке життя, проводячи дні й ночі у молитві та вивченні Слова Божого. Деякий час він провів у пустелі разом із Василієм Великим і цей час він вважав найщасливішим у своєму житті, проте незабаром батько Святителя, що вже був єпископом та потребував помічника, викликав сина до себе та висвятив на пресвітера. Тим часом друг Григорія, Василій Великий, вже досяг сану архиєпископа та запропонував своєму другу місце головного протопресвітера при своїй кафедрі, проте той відмовився. Незабаром Григорія було призначено єпископом міста Сасим, проте він відмовився і від цієї посади та продовжив служити назіанській пастві як помічник свого батька. Коли ж у 374 році старі батьки Григорія померли, він деякий час продовжував керувати єпархією покійного батька свого, після чого пішов у закриту обитель, де в пості та молитві провів близько трьох років.
Втім, проста чернеча келія не могла вмістити великий Стовп Православ'я та приховати світило Григорія Богослова. Волею єпископів та мирян Святитель був обраний архиєпископом Константинополя та прибув туди в часи, коли всі храми великої столиці опинилися під владою нечестивих аріан. Тоді Григорій перетворив одну з кімнат будинку своїх знайомих, у яких мешкав, на храм Божий, назвавши її Анастасією, що перекладається як «Воскресіння», та із надією на те, що тут воскресне Церква Христова, почав проповідувати. Єретики ж, зненавидівши великого архіпастиря душ, засипали його злослів'ями, кидали камінням та навіть намагались убити. Святий же з нелюдською переконливістю спростовував лжевчення аріан, натхненно пояснюючи правдиве вчення Церкви. Гарячі проповіді та глибокі пізнання у Святому Письмі Григорія Богослова привертали до нього жителів столиці, аріани ж лише слабли.
Врешті-решт, коли до влади прийшов благовірний Імператор Феодосій, єретики були вигнані з константинопольських храмів. Коли ж незабаром виникла нова єресь Македонія, котрий заперечував Божество Святого Духа, Григорій розгорнув боротьбу і проти неї, зокрема взяв активну участь у II Вселенському Соборі. Звершивши ж цей великий подвиг, Святитель полишив кафедру, мовивши про неї: «Прощай, кафедра, – це заздрісна і небезпечна висота!» Після цього Григорій повернувся до рідного селища Аріанза, де провів останні роки свого життя в суворих аскетичних подвигах та упокоївся в Господі 25 січня 389 року.
По собі ж великий Святитель лишив неоціненний спадок, за що й був удостоєний імені Богослов. Не вдаючись до написання великих трактатів та ставши автором лишень п'яти богословських слів, які, втім, стали цінним доповненням вчення про Троїцю, він зумів з небаченою до того витонченістю проникнути в саму глиб богослів'я. В своїх творах Святитель розглянув тему людини та її призначення набагато більш різнобічно, ніж будь-хто до нього. Також він є автором понад двох сотень листів, що збереглися, а також віршів, філософських елегій та дидактичних поем, у яких Святий розкрив не лише різноманітні богословські питання, але й торкався свого життя з незвичайною простотою виявляючи власне людське почуття у віршованих самосповідях та бесідах.