[☧]Ангарта.

[🇺🇦] Сьогодні, 20 січня, минає десять років від завершення героїчної оборони Донецького аеропорту

...Шляхетна меланхолія — це стан душі, у якому смуток і спокій переплітаються, створюючи особливу гармонію. Вона не є проявом слабкості, а радше знаком глибокого розуміння Божого задуму та природи людського буття. У цьому стані аристократичний дух знаходить сили споглядати бурю з душевним штілем, не зраджуючи власних принципів. Цей смуток — це не страх перед майбутнім, а тихе визнання того, що всі випробування вже визначені й мають свій вищий сенс. Меланхолія стає джерелом емоційної рівноваги, дозволяючи людині залишатися впевненою у невидимому, але справедливому керівництві Божої руки.

Душевний штіль серед бурі — це прояв істинної віри, коли серце не піддається паніці, а розум знаходить приховану логіку у хаосі. Це довіра до великого замислу, який охоплює і хаос, і лад, адже все існує заради вищого добра. Таке спокійне прийняття збурень світу є водночас благородною рисою і проявом внутрішньої сили. Як корабель, що пливе крізь шторм, тримаючись віри у непохитність свого курсу, так і душа, осяяна шляхетною меланхолією, йде назустріч бурям життя, не втрачаючи рівноваги. Це не байдужість, а свідчення глибокої віри у те, що навіть найсуворіші хвилі очищають і скеровують до світла.

Mox in polis vestris

Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ | Ꮻнᴛᴏᴧᴏᴦія Ꭺбᴄᴏᴧюᴛиɜʍу

«Демократія як засіб та як абсолют.»
*Продовження до (с)

–•–
«...Демократія - це лише саван навколо заплутаної і дивної монархії. Філмер наближається до цього, коли зазначає, що загальні збори спочатку складаються з представників народу ріжних регіонів, які потім обирають їхніх емісарів «таким чином відбувається, що публічні дебати, які мають бути передані загальним зборам королівства, укладаються в особливі або приватні збори, що й не може бути ще деструктивнішого або такого, що суперечить природі публічних зібрань більше, як вони». У цьому приватному зібранні: «Кожне товариство таких попечителів має представника, або оратора; який, за допомогою трьох або чотирьох своїх найактивніших товаришів, може легко догоджати кожному з них, так що кожен, у свою чергу, може впливати на попечителів, тоді як один, для себе або свого друга, може панувати в одній справі, а инший, для себе або свого друга, перешкоджати в іншій. І так буде доти, доки не зменшиться кількість опікунів до такої кількости дрібних монархів, скільки на світі є людей. Так у всіх народів, де збираються загальні збори, або великі народні збори; вони не можуть здійснити жодної великої справи, ні експедиційно, ні таємно, якщо не буде допущено публічних вільних дебатів; і тому вони змушені уособлювати і суб-уособлювати себе так довго, поки, нарешті, не розпадуться на атоми монархії, яка є наступним ступенем до анархії; бо анархія - це не що інше, як зламана монархія, де кожен сам собі монарх, або правитель.»
–•–

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:
[email protected]
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:
@AnghartaBot

...Абстракція сприйняття є не лише механізмом уникнення хаосу в мисленні, але й ключем до структурування ідеологічних і політичних концепцій. У політичному спектрі вона виступає інструментом, що дозволяє зводити безліч суспільних феноменів до метафізичного ядра, яке є основою ідеологій. Подібно до того, як художник вивільняє зміст із форм, політичний мислитель абстрагується від буденних проявів влади, концентруючись на її трансцендентному джерелі. Це очищення сприйняття відкриває шлях до усвідомлення влади як служіння, підзвітного перед вищим моральним законом.

У контексті "Онтології Абсолютизму" абстракція сприйняття має особливу місію — піднятися над руїнами сучасної політичної демагогії й повернутися до первісних ідеалів монархії як форми божественної справедливості. Політика, позбавлена абстракції, зводиться до матеріалізму і чисел, тоді як абстракція організує її вищий сенс, формуючи новий порядок, де особистість, наділена благородством духу, виступає гарантом морального порядку. Це вимагає не лише інтелектуальної роботи, але й внутрішнього очищення — здатності політика мислити у вічних категоріях, а не в минущих інтересах.

Mox in polis vestris

Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ | Ꮻнᴛᴏᴧᴏᴦія Ꭺбᴄᴏᴧюᴛиɜʍу

Гетьманці тактичної групи «Реванш» ГУР МО мали честь відвідати легендарного українського комбатанта Валерія Бобровича, позивний «Устим», який став символом мужності та відваги.

Устим — учасник численних військових конфліктів у різних куточках світу, зокрема у Вʼєтнамі, Грузії та Придністровʼї. Ще в далекі 1990-ті він передбачав стратегічні наміри Кремля, очоливши загін авантюристів, які з гідністю та відвагою боролися проти російської агресії на Кавказі.

Ціле покоління українських добровольців черпало натхнення з досвіду «гірських стрільців» загону «Арго», під командуванням сотника Устима.

Наш незмінний обовʼязок — памʼятати та шанувати своїх героїв, які стали прикладом для наслідування у боротьбі за свободу та незалежність України.

☨ ᎩᏟᎱД ⚡ | Долучитись | Підтримати

...Ідеалізм є зухвалістю людського духу, спрямованого до недосяжного горизонту, де Божий промисел зустрічається з найвищими прагненнями людини. К'єркегор, розмірковуючи про силу абсурду, показує, що віра і ідеалізм не можуть існувати без зіштовхнення з парадоксом буття. Абсурд — це провал раціональності, момент, коли всі людські розрахунки й логіка здаються нікчемними перед обличчям Бога. Але саме тут народжується справжня віра: віра, яка приймає неможливе й долає прірву сумнівів. Ідеалізм, підсилений силою абсурду, стає не просто мрією, а викликом світові, що прагне обмежити людське прагнення до вічності. Він перетворюється на акт відваги, де людина, знехтувавши страхом, кидається в безодню, впевнена, що навіть у темряві вона знайде світло істини.

Створення монархічної ідеології на ґрунті республіканських традицій є викликом як історичній логіці, так і здоровому глузду. Проте саме ця абсурдність надає ідеї унікальну життєву силу, адже вона долає межі можливого, розриває шаблони мислення і утверджує новий порядок через відмову від компромісів. "Онтологія Абсолютизму" є яскравим прикладом цієї парадоксальної ідеї, книги, що обґрунтовує монархію як абсолютну форму влади, навіть у світі, де домінують демократичні цінності. Її мета здається недосяжною, навіть утопічною, але саме в цій недосяжності криється сила: вона апелює до вічного ідеалу, перетворюючи абсурд на основу для створення чогось більшого, ніж просто політичний режим. Це ідея, що не боїться суперечностей, бо вони стають її рушієм, її актом віри у те, що навіть неможливе має право на життя, якщо його підтримує незламний дух.

Mox in polis vestris

Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ | Ꮻнᴛᴏᴧᴏᴦія Ꭺбᴄᴏᴧюᴛиɜʍу

Розіграш силянки від крамниці «Livre.ya» ⚜️

Сúлянка – традиційна селянська прикраса з бісеру, що була поширена на західних теренах України у ХІХ сторіччі.

Крамниця «Ліврея» прагне ошляхетнити сúлянки, створити їх у такім поєднанні барв та орнаментів, яке б зімпонувало й українській шляхті.

· · ────── ·𖥸· ────── · ·

Усі зібрані кошти ми пожертвуємо на злободенну справу – реабілітацію поранених військових, яку проводить патронатна служба «Янголи».

Для участи необхідно:

• надіслати на банку пожертву, що кратна 100: 100, 200, 300.. що більша пожертва, то більший шанс на виграш.

• в описі до пожертви лишити своє @ім‘я в телеграмі для подальшої ідентифікації переможця.

• важливо: клієнти інших банків мають поповнювати збір саме через сторінку, що з‘являється при натисканні на покликання.

Результати опублікуємо 10 лютого о 20:00.

· · ────── ·𖥸· ────── · ·

Не зволікайте! Маєте чудову нагоду зробити подарунок своїй неньці/коханій/сестричці та водночас внести лепту в добру справу.

Гетьманська Грамота ✙

...Еріх Марія Ремарк, в своїх творах, що описують страшні реалії Першої світової війни, зображує її як непоправну руйнацію людської душі, неможливість примирити вищі моральні ідеали з вимогами реального бою. У його філософії війна є не очищенням, а скоріше безумним снарядом, що розриває не лише тіла, але й саму основу людського існування. Ремарк критикує ідеалізацію війни, показуючи її не як спосіб духовного зростання чи відродження нації, а як безжалісну машину, що знищує будь-які форми гуманізму. У його баченні, війна — це не випробування мужності чи героїзму, а безвихідь, що приводить до душевного краху, де всі благородні ідеали перетворюються на порожні слова в гулкій тиші після боїв. Таке сприйняття війни робить її не полем для народження аристократії духу, а швидше механізмом, що позбавляє людину можливості зберегти свою гідність і віру.

У контексті ж Ернста Юнгера війна постає як очищення, яке пробуджує нову аристократію духу. Для нього це не лише жорстоке поле битви, але й місце, де народжуються справжні герої, лицарі нового часу, що не бояться випробувань. Війна є не лише актом фізичної боротьби, але і шляхом духовного відродження, де особистість очищується через страждання, через біль, через випробування. Юнгер вбачає у війні можливість для нації заново відродити свою еліту, нових "робітників" духу, які не просто воюють, а й несуть важливу мету: зберегти честь, цілісність та моральні принципи в умовах, що самі по собі готові зруйнувати ці уявлення. Війна для Юнгера — це не катастрофа, а трансцендентне очищення, яке дає народам можливість вийти з темряви у світло нових ідеалів і нових героїв.


Цей контраст між Ремарком та Юнгером стає ще більш очевидним, коли ми розглядаємо тих, хто, переживши війну, сприймає її як джерело знань та сили, а не як трагічний досвід, від якого потрібно відмовитися. Для Ремарка, особливо в образі своїх персонажів, війна — це точка розриву, де мрії розпадаються, а ідеї миру набувають значення лише через відчуття глибокої втрати. В той час як для Юнгера, війна — це шлях до виокремлення нового типу людини, міцної, що не лише переживає, а й приймає свою роль у великому потоці історії. І ось тому, той, хто пробув на війні лише короткий час, прагне повернутися до безпечного, мирного життя, бо його психіка не витримала тиску. Натомість той, хто пережив війну в її глибинах, ставши свідком її логіки та катастроф, вже не здатен відкинути необхідність боротьби, бо війна стала невід'ємною частиною його існування, справжнім вихователем його духу.

Mox in polis vestris

Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ | Ꮻнᴛᴏᴧᴏᴦія Ꭺбᴄᴏᴧюᴛиɜʍу

...Шлях Реакціонера — це шлях амбіції, що веде до встановлення вищого порядку, навіть якщо це вимагає найжорстокіших жертв. Він не лише прагне влади, а й бачить себе носієм божественної місії, здатним вивести світ із хаосу через надання йому форми і підпорядкування. Для Реакціонера монархія не є просто владою; це величезна відповідальність і знову ж таки, своєрідне божественне покликання. Він володіє здатністю надихати та маніпулювати людьми, вбачаючи в кожній жертві крок до вищої мети — формування нової еліти, нової цивілізації. Водночас, його ціль — це не особисте благополуччя, а утвердження нової ери, де він буде архітектором порядку, навіть ціною моральних компромісів. Реакціонер не зупиняється перед жодними засобами, аби досягти своїх цілей, і саме тому його філософія набуває рис безжального божественного прагнення, яке вимагає абсолютної самопожертви для вищої мети.

Протиставленням Реакціонерові є шлях Консерватора, який, хоча й бере на себе тягар боротьби за свою свободу, все ж не бачить кінцевої мети у зміні світу чи утворенні нового порядку. Для Консерватора боротьба є метою сама по собі, і він не прагне того божественного призначення, яке переслідує Реакціонер. Його шлях — це трагедія боротьби з власним болем і гнівом, що постійно відновлюється, на відміну від Реакціонерової спокійної впевненості в ідеї. У той час як Реакціонер бачить у своїй боротьбі шлях до перетворення світу в те, чим він хоче його зробити, Консерватор залишається закритим у своїй жорстокій реальності, де цілі не визначаються величчю чи божественною метою, а лише безперервною боротьбою за право залишитися людиною. У цьому контексті, філософія Реакціонера, як втілення абсолютної монархії й порядку, пропонує шлях очищення через боротьбу і жертви, що обов'язково веде до більш високої мети, навіть якщо це означає залишити позаду все, що є людським.


Mox in polis vestris

Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ | Ꮻнᴛᴏᴧᴏᴦія Ꭺбᴄᴏᴧюᴛиɜʍу

« Реакціонери та консерватизм »

—•—
Самодержавність якоїсь ідеальної форми, яка знаходиться поза часом, втілюючись в починанні, яке також не залежить від часу у політичній реакції протиставляється консервативній Тріяді, ідеї про розподіл та взаємність часового континіюму. Поєднана постулятним началом традиції, яку можна чітко прослідкувати в історії, що йде поряд з антитезою реформації; ці два полюси для політичної реакції закриваються у вимірі вічного, яке є каталізатором їх обох, для консерватизму ця формація закінчується у теперішньому, так званій "доконано-онтологічній історичній даності". Вона, таким чином, синтезує ці два процеси, продовжуючи їх за посередництвом самої цієї синтези, здатність та ресурс якої вимріюється стає тотально залежним від мисленевих висновків, пасіонарних ресурсів та умов цієї онтологічно-доконаної дійсности, яка в наш час просто не має сил провести цю синтезу.
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:
[email protected]
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:
@AnghartaBot

Б'є дванадцята!

Брате Козак! Настав час зрушити культурний терен і відкрити світові велич козацького ладу. Сьогодні, як і завжди, наша справа потребує нових сил, які допоможуть нести ідеї Вільного Козацтва у світ.

Запрошуємо тебе до наших лав!
Чи володієш стилосом, пензлем чи знаєш, як надихнути інших? Тоді саме ти можеш стати частиною нашої спільноти!

Ми шукаємо:

• Писарів, які вміють працювати зі словом, створювати тексти та хроніки;

• Редакторів, які вивершать наші матеріали до досконалості;

• Художників, здатних оживити історію в образах;

• СММ-спеціалістів, які поширять наше слово у цифровому світі;

• Рекрутерів, що залучатимуть нових побратимів до нашої справи.

Якщо відчуваєш покликання, не гай часу — долучайся до Вільного Козацтва!

Деталі за посиланнями:

@CossacksVitokBot
@CossacksVitokBot
@CossacksVitokBot

...Монтеск'є вважав, що монархія, як форма правління, повинна мати не лише внутрішню підзвітність перед іншими інституціями, а й зовнішню підзвітність перед Богом. Бог, як вищий джерело морального закону, має бути для монарха орієнтиром у його діях, забезпечуючи моральний компас для здійснення влади. Монтеск'є не сприймав монарха як абсолютного правителя, який діє лише за власним бажанням. Навпаки, він бачив в монархії ідею божественного нагляду, що накладає на правителя відповідальність перед Богом за кожне його рішення, адже вся влада, навіть монархічна, походить від вищої сили. Така підзвітність Богові обмежує можливості монарха до свавілля, примушуючи його діяти відповідно до моральних та релігійних принципів, а не лише прагнень особистої вигоди.

Монтеск'є, хоча й вважає монархію найбільш стабільною формою правління, одночасно визнає її небезпеку у випадку концентрації занадто великої влади в руках одного правителя. Його критика абсолютної монархії полягає в тому, що надмірна влада без відповідної системи стримувань може призвести до тиранії, де навіть найбільш добрий монарх може стати деспотом. Таким чином, його погляди на монархію є суперечливими: з одного боку, він визнає її ефективність, з іншого — її потенційну небезпеку для суспільства та свободи.



Водночас Монтеск'є наголошував, що підзвітність монарха Богові не повинна ставити під сумнів принципи розумного управління, що включають раціональність і справедливість у його вчинках. Влада монарха, хоча й обмежена моральними і релігійними рамками, все ж залишається суттєвою для забезпечення стабільності держави. Ідеальний монарх, на думку Монтеск'є, має бути мудрим і морально чистим правителем, здатним гармонізувати божественні приписи з державними інтересами. Його релігійна підзвітність не повинна слугувати виправданням для авторитаризму, а навпаки, має сприяти дотриманню справедливих законів, що відповідають волі Бога, тим самим створюючи благословенне й процвітаюче суспільство.

Mox in polis vestris

Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ | Ꮻнᴛᴏᴧᴏᴦія Ꭺбᴄᴏᴧюᴛиɜʍу

🫡 ᛭ 𝕲 𝖛 𝖆 𝖗 𝖉 𝒊 𝖊 𝖈 ᛭ 🫡

🛡 ᛭ 𝕲 𝖛 𝖆 𝖗 𝖉 𝒊 𝖊 𝖈 ᛭ - Це український історично-політичний канал, де пишуть про історію України, про її минуле, та погляд на сучасні події. Метою нашого каналу є розповідь про положення України за різних часів без наративів та брехні!

✅ Ціль нашого каналу ᛭ 𝕲 𝖛 𝖆 𝖗 𝖉 𝒊 𝖊 𝖈 ᛭, є пошириня ідеї Українства, поширення історичних фактів та написання дописів на ті чи інші події.

➡️ Приєднатися до ᛭ 𝕲 𝖛 𝖆 𝖗 𝖉 𝒊 𝖊 𝖈 ᛭
➡️ Приєднатися до ᛭ 𝕲 𝖛 𝖆 𝖗 𝖉 𝒊 𝖊 𝖈 ᛭
➡️ Приєднатися до ᛭ 𝕲 𝖛 𝖆 𝖗 𝖉 𝒊 𝖊 𝖈 ᛭

Браття й сестри!

Війна триває, а з нею триває й експансія (в геометричній проґресії) важливости дронів та головного засобу проти них - РЕБ систем; а відповідно, покращення систем радіо-електронної боротьби напряму корелює зі збереженням життів представників інституту східного лицарства, українських воїнів та просто наших захисників - 115-ї бриґади ЗСУ.

Ця банка була відкрита представниками бриґади якраз для покращення (збільшення частот до діяпазону 400–1200) однієї з РЕБ систем на озброєнні.

Війна досі триває, від неї досі залежать усі тисячолітні починання нашої Нації.

Покажіть вірність Богові через вірність своїм ближнім та конвертуйте свій праведний гнів у донації для Воїнства.

Реквізити на покращення РЕБ-у для 115-ї бриґади:

🔗💸Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/59J9i8iSxh

💳💸Номер картки банки: 4441 1111 2979 7928

💸 Paypal: [email protected]

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:
[email protected]
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:
@AnghartaBot

...Кельтська традиція монархії, зокрема в її вигляді "Ангарт", втілює глибоке і трагічне розуміння влади, де право монарха на землю стає не лише результатом насильства або завоювання, а священним актом, що закріплюється через абсолютну жертву. У цій традиції, влада передається не через спадкоємство чи політичні угоди, а через самогубство діючого монарха, який добровільно відходить від життя, тим самим утверджуючи свою абсолютну й божественну владу на землю. Цей акт стає завершенням його правління і очищенням для нового правителя, що приходить як втілення вищого порядку і моральної влади. У такій монархії смерть монарха — це не лише крок до визнання його волі до відходу, а й ствердження незмінності порядку, що існує за межами часу, де земля і народ належать не людині, а єднаються з божественним ідеалом.

Кельтська культура монархії, через свою сувору систему "Ангарт", ставить перед правителем величезне моральне випробування: його влада, яку він утримує, є тимчасовою і потребує безперервного очищення через самопожертву. Влада в цій традиції є абсолютною, вона не є зібранням інтересів чи компромісів, а вираженням божественного порядку, де смерть монарха стає механізмом оновлення цієї влади, що знову і знову втілюється в новому правителеві. Це утверджує вищу мету — володіння землею як священним правом, що передається безперервно через акти самопожертви. Водночас, кельтський світогляд, через свою ритуальність, дає глибоке значення владі як інструменту божественного порядку, що не може бути оскаржене, оскільки воно не є людським вибором, а відображенням вищих сил, які керують світом.

Mox in polis vestris

Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ | Ꮻнᴛᴏᴧᴏᴦія Ꭺбᴄᴏᴧюᴛиɜʍу

«Браття і Сестри»

Підчеркуємо ми сьогоднішню дату, бо минає вже ось рік як часопис кипить над оживленням монархічних ідей, пробудженням предковічного духу і дідичних звичаїв. Одним словом — Живе. Цій дії помічним є кожен з читців, зорганізованих під ангартівським соколом і опертих на твердь традицій, які рятують там де кожен норовить збити на бездоріжжя, звести на манівці.

За пройдений рік Ангарта встигла сформуватися з ідеалістичного уявлення декількох авантюристів. В процесі вона стала не тільки вісником, але й цілим ідейним спрямуванням, абсолютно окремим від будь-якої з існуючих моделей ідеології.
Зробивши великий вклад у створення розуміння базових для руху реалістів речей, побудування аристократії, відновлення козацтва, економіки теоретика, геополітики — яку тільки тему не розглядала і не відкривала за цей рік Ангарта!

Закриваючи цей рік — закриваємо також і етап в нашім розвиткові. Тяжкий і сповнений турбот про безліч плянів, над якими ми змагали для устаткування новітньої української ідеології, бодай ще в її колисці.
   Наразі ми активно готуємо 4 друкованих видання, які вийдуть протягом наступного року — все, від перекладів до авторських творів. Надіємось щиро, що усі химерні мрії, які ми так бажаємо втілити в реальність для нашої Нації почали матеріялізуватися швидшими темпами завдяки відданій роботі наших писарів, та завдяки всебічній підтримці авдиторії й небайдужих людей, а найголовніше Господа нашого Ісуса Христа. Мир Вам!

Адміністрація Віснику «Ангарта»

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:
[email protected]
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@AnghartaBot

Звіт до останнього збору.

Спільно з Вашою допомогою, сумарно вдалося придбати два дрони та ще кілька корисних принад (переважно також для діяльности дронів), які наблизять нас до перемоги.

Подяка від 115-ї бриґади та її бійців усім, хто долучився.

Мир Вам!

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:
[email protected]
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @AnghartaBot

...Боротьба, чи то особиста, чи національна, завжди була невід’ємною частиною існування людської душі, яка прагне до очищення й вічної мети. Ідеалізм, як горда ілюзія, яка вабить до високих прагнень і обіцянок, відразу стикається з реаліями світу, що не пускає до себе без бою. Ідеалізм завжди прагне до того, що повинно бути, і бачить у світі тільки потенціал для вдосконалення, проте, якщо не розбити його об скелі реальності, він лише марить у тумані обіцянок. Війна є не лише боротьбою за територію чи владу, але й боротьбою з самим собою, з ідеалами, які, у своїй непідготовленості, призводять до зневіри. Справжня мета в боротьбі – не досягти кінцевої перемоги, а досягти чистоти духу, визнати свою невідворотність і випробувати себе на міцність.

Нігілізм, як відгук нашого часу, тоне у відсутності віри, у відмові від всіх ідеалів і шляхів, що ведуть до величі. Всі ці прагнення до безцільності та зневіри, до заперечення всього, що ми коли-небудь знали, лише оголюють нашу беззахисність перед обличчям божественного порядку. І хоча людина, як і нація, може впасти в обійми цього нігілізму, втрачаючи будь-який сенс і розчаровуючись у кожному поступі, справжня боротьба полягає в подоланні цього падіння. Бо сила, з якою ми протистоїмо власному розпаду, стає тим знаком, що кожен крок до очищення через страждання є актом вірності Божій волі. Це усвідомлення не є втіхою, але необхідністю для кожного, хто готовий стати на цей шлях.

Ціль у боротьбі — це сам шлях, його довжина і глибина. Проте, саме на цьому шляху кожна боротьба набуває сенсу, бо вона стає втіленням того, що воля Божа, через муки і страждання, формує людину, націю, світ. Ідеалізм без реалізму обрушиться, бо він не розуміє тяжкості власної боротьби. Божа воля не дає простих відповідей, вона вимагає від нас витримки, бо кожен акт боротьби — це прояв божественного плану, відображення нашої внутрішньої боротьби за правду, за честь, за мораль, що трансформує нас із внутрішньої боротьби у зовнішній подвиг.

Mox in polis vestris

Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ | Ꮻнᴛᴏᴧᴏᴦія Ꭺбᴄᴏᴧюᴛиɜʍу

«На Позір Історії ІІ»

–•–
Емоції звичайної людини, не обтяженої великою владою, є мінливими як буря й часто шкідливими, приводними до необдуманих дій. В натовпі, не обтяженому жодними непорушними законами й противагами, відданому на поталу власному вередуванню, ця мінливість стократно множиться, руйнуючи будь-які довгострокові державні планування, викликаючи нестабільність: здобутки колишніх воєнних звитяг безславно втрачаються, державне майно зводиться до нуля, а підступні оратори-демагоги користуючись неосвіченістю пересічного люду нищать гідних державців.
Адже немає жодного мислимого чи немислимого уряду й ладу, який можна порівняти з діями дикого, тваринного натовпу. Людина ж бо у натовпі втрачає відчуття власної особистості та особистої відповідальності, перевертаючись на робесп'єрівського якобінця, ленінського більшовика, знелюдненої істоти здалої лише на руйнування отчої праці.
–•–

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:
[email protected]
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@AnghartaBot

«Ангарта набирає лицарів!»

Шановні читачі, інтелігенти, авантюристи та воїни пера! До вас звертається адміністрація першого незалежного монархічного часопису України з пропозицією: ви можете стати частиною історії, вписавши своє ім'я у лави тих, хто цю історію будує.

Для розвитку наших ідей і розквіту української ідеї ми маємо бути єдні, тож сьогодні пропонуємо вам долучитися до лав Ангарти у якості:

• Писарів

• Художників

• Рекрутерів

• SMM-фахівців

• Відеоредакторів

У цей час, коли на Сході гримлять гармати, а за ними перероджується нація, нам потрібно, за заповітом традиції, мобілізувати творчі сили нації для творення зовсім нового духу.

Не втрачайте можливості, зустрінемося за пером!

Долучитись до спільноти:
@AnghartaBot
@AnghartaBot
@AnghartaBot

...Для Томи Аквінського монархія є не лише найкращою формою правління, але й віддзеркаленням божественного порядку, закладеного Творцем у саму природу буття. У своїй політичній філософії він підкреслює, що монарх, як єдиний володар, подібно до Бога, є носієм єдності й гармонії для свого народу. Правління монарха повинно ґрунтуватися на справедливості та мудрості, а його влада – бути спрямованою до загального блага. Аквінат вбачає у монарху слугу Божого, якому дано відповідальність вести свій народ до земного порядку й морального вдосконалення, готуючи його до вічного життя у Божому Царстві. Монархія, отже, є не просто політичним інститутом, а відображенням небесного ідеалу, де воля Божа втілюється через єдину, справедливу владу.

Проте влада монарха, що є абсолютною, але не свавільною. Аквінський наголошує, що монарх підкоряється Богу, як найвищому правителю й джерелу всіх законів. Якщо монарх відходить від Божої правди, він стає тираном, а його правління – зловживанням довірою Всевишнього. Таким чином, між монархом і Богом існує священна взаємодія: монарх черпає свою легітимність з божественного авторитету, а його обов'язок полягає у служінні вищим моральним принципам. У цьому союзі людське правління стає необхідністю, й духовною місією, що нагадує про гармонію небесного світу, де Бог править як єдиний і вічний Цар.

Mox in polis vestris

Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ | Ꮻнᴛᴏᴧᴏᴦія Ꭺбᴄᴏᴧюᴛиɜʍу

...Ернст Юнгер у своїх творах розглядає війну як очищуючу стихію, в якій людина перетворюється через випробування болем, смертю та надлюдським напруженням. Війна для Юнгера не лише жахіття й руйнування, але й арена, де гартується воля, де народжується героїзм та вища форма аристократичного духу. В окопах і боях, серед пострілів і стогонів, людина підноситься над своїм буденним "я", вона відкриває нові грані мужності, дисципліни та самопожертви. Війна відсіює випадкових і слабких, зрощуючи з тих, хто здатен витримати, еліту духу — нових лицарів, які несуть на собі вагу відповідальності за спільноту та долю цивілізації.

Українська війна проти загарбника сьогодні демонструє, як народжується справжній ідеалізм та лицарство у чистому його прояві. Солдати, які тримають оборону міст, які йдуть на штурми без гарантії повернення — це не лише бійці, а й нові аристократи, "робітники" духу за Юнгером. Вони не керуються холодним розрахунком, а діють із гордовитою впевненістю у вищій меті, що стоїть за їхніми діями: заради свободи, честі та державної цілісності. У вогні боїв народжується новий національний дух, а український народ кристалізується як спільнота, де кожен подвиг стає не лише актом оборони, а й актом творення нової історичної еліти — носіїв справжньої аристократичної доблесті.

Mox in polis vestris

Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ | Ꮻнᴛᴏᴧᴏᴦія Ꭺбᴄᴏᴧюᴛиɜʍу

🎁 На честь першої тисячі підписників, проводимо розіграш книги!✝️

Переможцю дається вибір:
Самостійна Україна. Микола Міхновський
Культурологія. Дмитро Донцов
Геополітика. Дмитро Донцов
Вибране. Карлос Портер
Міф про шість мільйонів. Девід Хогган
Мемуари. Події та люди. Кайзер Вільгельм ІІ

👇Щоб отримати подарунок, потрібно:👇

✅ Бути підписником каналу Книгарня OTIUM
✅ Мати відкритий акаунт
✅ Мати посилання, що веде на ваш акаунт
✅ Натиснути на кнопку "Беру участь"

📆Результати розіграшу - 24.12.2024🎄

«Reaction»

–•–
Європа — континент, де зіткнення ідей, традицій і амбіцій створює унікальну культуру, але разом із цим постійно провокує кризи. Історія демонструє, що європейська людина культурно схильна до нетерпимості щодо тривалого існування одного політичного ладу. Ця риса не тільки руйнівна, але й вимагає глибокого осмислення: можливо, її варто сприймати як виклик, який може бути подоланий лише через утвердження реакційного порядку. Розуміння цього процесу неможливе без аналізу уроків історії, а саме революцій, які зруйнували монархічні засади, і контрреволюцій, що намагалися їх відновити. Особливу увагу варто звернути на Французьку революцію, Голландське повстання, а також сучасну ситуацію в Україні як приклад значення реакційних підходів. Це дозволяє поєднати минуле і сьогодення у пошуках шляхів стабілізації Європи.
–•–

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:
[email protected]
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@AnghartaBot

Жозеф Де Местр
Du Pape
1819

Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ | Ꮻнᴛᴏᴧᴏᴦія Ꭺбᴄᴏᴧюᴛиɜʍу

«Офелія та Автаркія»

–•–
Українська церква є прикладом того, як народ може вийти з-під чужого впливу, відновивши автаркію у сфері духовності. Хрещення Русі в 988 році стало актом інтеграції до європейської християнської цивілізації, але водночас і моментом закріплення суб’єктності.
Християнство в Україні — це духовний стовп, який не лише визначив моральний і культурний фундамент нації, але й став основою її політичної суб’єктності. З моменту хрещення Володимиром Великим, Київ перетворився на центр християнського світу Східної Європи. Київська митрополія, що знаходилася під опікою Вселенського патріарха, стала символом єдності та цивілізаційного поступу, об’єднуючи численні князівства під єдиним духовним знаменом. Київська Русь, завдяки християнству, вступила до спільноти християнських народів, перейнявши їхню спадщину освіти, права та мистецтва. Це дало змогу українській землі стати осередком не стільки політичної, скільки духовної сили, здатної впливати на формування європейського ландшафту.
–•–

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:
[email protected]
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@AnghartaBot

Good night, Kyivpride

« Традиційна економіка та критика Адама Сміта: шлях до органічного ладу »

—•—
У своєму фундаментальному творі "Багатство народів", Адам Сміт проголосив засадничий принцип економічної думки, який став визначальним для капіталізму: "Людина працює, аби жити, а не навпаки." Це твердження, що мало на меті визначити етичну базу економічної діяльності, водночас заклало ідеологічний фундамент відчуження праці від її вищої мети. Смітівська ідея функціонального утилітаризму, зведення праці до засобу забезпечення фізичного існування, ігнорує як метафізичні, так і соціальні основи, на яких століттями будувалася традиційна економіка монархічного світу.
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

« Архетип "Короля Руського" »
↓↓↓

СОБОР - папка українських православних телеграм-каналів. Від статей до мемів, від мемів до товарів і звісток із фронту. Приєднуйтесь і пропонуйте кандидатів на поповнення списку.

https://t.me/addlist/dXBO7_rJqElkMDU6

https://t.me/addlist/dXBO7_rJqElkMDU6

https://t.me/addlist/dXBO7_rJqElkMDU6

« На позір історії »

—•—
Попри те що «Res publica» на античний манір буквально означає «спільну справу народу» вона аж ніяк не була такою для античного світу, й в особливості для Риму. Республіка для середземноморської цивілізації становила політичний симбіоз який включав декілька форм влади, на відміну від сучасного цілком демократичного республіканізму, підвалини якого сформувалися лише в добу Ренесансу на основі просвітницько-гуманістичних ідей, зокрема доробку Руссо про егалітарну республіку, а вихід на політичну сцену ще пізніше, разом з двома республіканськими революціями кінця XVIII століття.
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

«Світло»

—•—
Розмірковуючи про це велике таїнство, ми знаходимо ключ до розуміння власного буття. Як природа наша, тлінна і страждаюча, може бути зцілена, якщо не через з'єднання з тим, що досконале? І як ми можемо знайти надію на безсмертя, якщо не через з'єднання з джерелом життя? Але це з'єднання не є знищенням людського, навпаки, воно підносить людське, надаючи йому значення, якого воно не могло мати саме по собі.
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

ТЕРМІНОВИЙ ЗБІР КОШТІВ ЛЕГІОНЕРУ НА МАШИНУ.

Голові Миколаївського осередку Центурії терміново потрібні 200.000 гривень для придбання машини задля виконання бойових завдань на Харківському напрямку. Кожна наша гривня стає кроком до перемоги.
Посилання на банку.⬇️
На автівку

🎯Ціль: 200 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/698Bh72FRF

💳Номер картки банки
5375 4112 2052 1277

Долучайся до лав Центурії, ставай творцем світлого майбутнього української нації. 🦾.

Миколаївська Центурія в соціальних мережах:
▫️Instagram
▫️TikTok

«Бонопартизм в організмі держави»
↓↓↓

« Фундаментальна антиномія політики »

—•—
Сила і право. У політиці ми є свідками нескінченних спроб поєднати їх. Класичне питання про те, чи стоїть король над законом, чи закон над королем, пережило наш час як питання про те, чи влада теоретично передує праву, чи право теоретично передує владі. Це питання пройшло крізь століття і так і не отримало відповіді, тому що на нього неможливо відповісти. Це загадка, яку неможливо розгадати. Якщо хтось каже, що влада передує праву, то він не може зрозуміти право: він зводить його до влади і визнає лише іманентність влади. Якщо говорити, що право передує владі, то не можна пояснити нічого в світі - за винятком, можливо, «чистої теорії права».. Єдиний ефективний теоретичний спосіб розгадати цю загадку - сформулювати її як антиномію: тобто визнати, що існують два конкуруючих і неспівмірних способи мислення.
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

Скоро...

Браття й сестри!

Всі ми знаємо і віримо, що має настати час, коли розмовам та теоремам єднання прийде кінець, але постане воїстину міцна та єдина стихія, яка маніфестуватиме себе з повною достойністю.

15 листопада. Золотоверхий Київ, Михайлівська площа.

Марш обєднаних гетьманських дружин по Столиці.

Вдихніть знову в місто Архянгола життя, скаране на горло содомітами та іншими видами демократів. Прийди. Маршируй.

Мир Вам!

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ 🌟 🇺🇦
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

« Теологічна підстава владної інтенсифікації »
↓↓↓

***

Основа уявлення абсолютистичної онтології про владну природу загалом є глибоко теологічною, як влада батька над родиною, дана Богом Адамові, ним до Авеля над його братами, та генеалогічно від них до всіх королів, що були, є і будуть, зверхньо ж від Бога; а також на баченні влади як ресурсу, не абсолютної, а ґрадієнтальної функції, якої може бути менше, чи більше, але аби яку породити, необхідно першочергово від чогось відняти. Цей процес іде вгору і вгору, що і є інтенсифікацією влади, поки останнім джерелом, з якого теоретично можна взяти владу не зостанеться Господь. 

Коли Бог наш і Спаситель давав ключі від Небесного Царства Петрові, це означало, що тепер ці ворота відчиняються щонайменше двома владними субєктами.
Матвія 16:18   
І Я тобі кажу, що ти є Петро; і на цій скелі Я збудую Свою Церкву, і брами аду не переможуть її. 
 
Це означає, що право влади над Воротами тепер водночас ділиться, і є однаковим за фактом самої функції відкривання Їх у Христа, та через Нього у Петра. Але без всемогутности Бога неможливо осягнути даний концепт. Оскільки якби земний володар, беручи до уваги як приклад аспект правосуддя, надав право у всякім вигляді своєму підданому на звязування чи розвязування судових справ короля, це означало би, що вони водночас обмежували би владу одне-одного над цим конкретним аспектом і ділили її, маючи кожен абсолютну за правом функції, і водночас розділену владу над ним. 

Проте "Що неможливе для людини, можливе для Бога", а тож Христос, кажучи: 
Дана Мені вся влада на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа... - Матвія, 28:19.
Проголошує, що як Бог, його влада "вся", а себто необмежена, тому, що вона також і "на небі", тому породжуючи, як автор життя, нових його субєктів, він за метафізикою процесу водночас наділяє їх владою, яка першочергово була у Ньому-ж, як над собою, так і над зовнішніми речима, що також належать Йому, проте беззаперечна вищість Його права над цим, а також безлімітність цього ресурсу влади дозволяє Христу ламати власний же закон природи. 

Так само, наділяючи владою апостолів, кажучи "навчити всі народи" та прямою вказівкою наділяючи їх монаршою владою над Церквами, він дає(!) владу над власним Тілом, при цьому не ділячи жодного повноваження, оскільки він є Бог. Бо він і сам є Життя, а тому як ним у повноті він оперує його частинами, як рівномірно і є життя, і його частка, всередині Себе-ж, тому написано:
Повторення 32:39  
[ Подивіться, подивіться, що Я є, й окрім Мене немає бога. 
Я позбавляю життя й оживляю, Я вражаю й виліковую, і не існує нікого, хто б визволив із Моїх рук.

Зрозумівши підставу та підтвердження влади як передання від Бога, оскільки вона неодмінно зберігається всередині Нього, й проявом її та Його лише є у людях, можна зрозуміти і всю онтологію влади. Тому Христос і підтвердив Свою Божественність перед Понтієм-Пилатом та здивував найголовніше коли сказав: 
Івана 19:11 
"Не мав би ти жодної влади наді Мною, якби тобі не була вона дана з Висоти"

Водночас підвладна людина та Всевладний Бог подвійно зламав усі закони природи, бо мав водночас і всю владу, і сам корився земній, яка пішла з нього. Господь Сам дав владу над Собою-ж, за лічені години після того іще раз коронувавшись, знов беручи владу у Самого Себе, на Хресті поставив себе праворуч Отця. 

Вся онтологія цього кругообігу влади, яка навряд може бути збагненна людиною в повній мірі, є маніфестацією її природи, природи як наслідкової від Бога, природи як наданої та переданої від якогось джерела, що має обмеження, але завше ведучи наслідство цього передання приходить до Бога, Який необмежений, що і є законом інтенсифікації влади, за яким і коронувався Христос, за яким абсолютна монархія стверджується, оскільки щоб надати, необхідно мати з чого, та від цього відняти, але все і завжди зводитиметься до вищого, з якого пішло повноваження, до абсолютного монарха, і від нього до Бога.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

« Квота на свободу та правова архаїка »
↓↓↓

***

Вся анархістська онтологія, яка, як відомо, за самою своєю природою опонує як імперативній справедливості, так і монархії як її політичному проявові, загалом базується на декількох головних стовпах уявлення про довколишній світ, які є загально-фільозофськими. Повстала на теорії свободи та природнього права, вона головним чином й продовжує спиратися на власне уявлення про свободу як відсутність обмежень.

Попри логічну помилку такого уявлення, оскільки свобода має абсолютну природу за фактом можливости, підкріпленої ресурсом, які підуть остаточно лише після земної смерти людини, а значить вона абсолютизується у наявному ресурсі, інакше або: свободи не існує взагалі, адже ідеал свободи - це вседозволеність на кожнім кроці, яка не можлива бодай за законом природи, а значить досягти цієї свободи неможливо, бо вона існує тільки коли не має на себе контроверсії. Або свободи може бути менше, чи більше, тоді перше уявлення про свободу залишається, проте ідеологія готова миритися з її обмеженою кількістю, й прагнути її постійного збільшення. Або третє уявлення, притаманне абсолютистичній онтології: свобода абсолютна незалежно, оскільки воля до здійснення дії, яка може проявлятися як у банальній можливості (яка і є свободою, щонайменше, політично) мислити, так і у фізичній дії, як і сказано, абсолютизується у наявності, яка і стає свободою за самим фактом продовження життя субєкта, який навіть якби мав здатність лише ходити та мислити, досі був би свобідний виконувати ці дві дії, а значить, якщо свобода може бути прикладена,  вона є і відібрана бути не може, й так продовжуючи думку до повної смерти людини.

Хибність анархістичного (демократичного) уявлення про свободу полягає в тім, що воно бажає прокласти місток інструментів між природньою свободою людини та політикою, без якого вважає, що свободи не існує. А себто, відкидаючи можливість селянина впливати на аристократію (таким чином погорджуючи ним) вона у всіх своїх ідеологіях неодмінно виробляю квоту на свободу та вплив. Це означає, що вона ділить свободу до дії порівну для всіх субєктів, обмежуючи дію поза визначеним, та дозволяючи все у межах. Годі й казати, що юридично-арифметичним чином визначити якесь нормативне середнє-ціле свободи неможливо, від накладання на індивіда статичної правової оболонки також відбувається колізія вольностей. Селянин, який раніше самим фактом свого життя був органічною частиною всіх процесів на землі, що регулювалося його власним бажанням та як наслідок близькістю до процесів, оскільки усюди, через військову службу, яка визначала елітаріїв, та власну працю існували соціяльні ліфти як в аристократію, так і до кращого життя (чого вартий, скажімо, Фіхте, який народившись селянином у графькій становій Німеччині виріс у величного фільозофа, що, певно, складніше собі уявити, ніж якби він став становим елітарієм), тепер став притягнутий до процесів зовнішньою силою, яка ще до його народження математично вирахувала його місце в системі.

Ця статичність права спричиняє колізію з правом його-ж ближнього, оскільки процеси вже не саморегулюються згідно авторитету та героїки, під загальним напрямком та загальним законом короля, а є взагалі правовою відповіддю, значить і мораллю, на кожен особистий випадок людського життя, будь-яку його соціяльну інтер-акцію та дію. Окрім недосяжности цієї рівнодільної утопії свободи, вона ще-й створює другу юридичну суть людини, яка діє окремо від неї самої, їй же забороняє та обмежує її користування сакральним законом.

Замість архаїчного права, де підкора королю є особистою приналежністю, а його закон рамками, в які вміщаються всі громадяни, демократичне уявлення свободи бачить державу як цей же вміст нічим не повязаних субєктів, який за своєю суттю є нейтральним, де закон накладається як загальне правило, але тепер вже для кожного поокремо, роблячи не право обєктом підкори, а людину головним обєктом права, руйнуючи натуральний лицарський процес буття европейця, де йому не потрібні додаткові місточки для проходу в певні сфери життя.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

«Драбина»

–•–
Людина — створіння настільки багатогранне, як і ущербне за принципом свого мислення. Антропоцентрична схема світу поставила людину в становище, у якому вона є вершиною творіння і повністю усвідомлює це. Саме це усвідомлення викликає жахливу помилку всіх поколінь, усіх часів і родів, а саме — особисту, персональну або загальнолюдську гординю, яка приводить людину як окрему особу або ціле суспільство до занепаду у веденні цього самого суспільства, у стані, за якого, відкинувши людське, можна жити в тому світі, в якому було б приємно жити безбожникові, а саме в блуді, страшній безкарності, у приниженні слабких, у піднесенні сильних через власне лизоблюдство, таким чином спускаючись у власному пізнанні до низів харчового ланцюга, навіть виключно через моральне прирівнювання до цих самих низів. Адаптація під свого роду хижака робить людину жертвою обставин часу і власної могили.
–•–

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur

Вже певний час Силовий Блок УСГД займається виготовленням та модифікацією дронів різних тіпів, для покращення якості та більш ефективної діяльності наш колектив потребує 3D принтер (Creality Ender-3 V3 KE) та деякі розхідники, з цієї причини знов звертаємось до прихильників
гетьманської традиції з проханням фінансової допомоги

Мета: 15400 ₴

Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/6zGg9H1GMg

Номер картки банку:
4441 1111 2868 1578 (monobank)

☨ ᎩᏟᎱД ⚡ | Долучитись

«Вірність в давні віки: рід, побратимство, нація.»

Сьомого листопада представник Віснику "Ангарта" провів лекцію для членів ГО "Правого Сектору" в Івано-Франківську, на тему пам'яті Української давнини.

Неодмінно зачепивши також і аспекти перспектив української монархії, як органічного принципу влади, який гарантує виконання головних ідей українських рухів впродовж усього часу, а саме: самостійництво, експансія, порядок.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur

ᚼ БАТЬКА КРЮГЕР — НАВЕКИ В СТРОЮ ᚼ

19.09.2024, в г. Волчанск, во время выполнения боевого задания, погиб наш дорогой побратим и станичник, Даниил «Крюгер» — кубанский казак из Майкопа, идейный националист, командир штурмовой группы 1-го штурмового взвода РДК и боец ВКО

Отказался от мирной жизни ради движа, по собственным идеологическим соображениям приехал в Украину добровольцем, одним из первых примкнув к казачьему братству внутри РДК. Он жил войной. Он и был олицетворением Войны. Лихой усатый молодец, не знавший страха и презиравший трусость. Был вечно весёлым и простодушным — он дарил позитивную энергию каждому, кто с ним соприкасался. Татуировка «Свобода или смерть», набитая на шее, олицетворяет приверженность вольным ценностям своих предков, которые он подтверждал не пустословием, но делом. Разбойник-сорвиголова, идущий в бой, как на праздник жизни. Он не стеснялся говорить в лицо обо всех всё, что думал, и говорил правдиво. Он был строгим и заботливым батькой, надёжным побратимом и для бойцов РДК в целом, и для Вольно-Казачьего Отряда в частности. Его принцип — если мы казаки, то и отношение друг к другу должно быть поистине братским, как это было принято со старины. Мы казаки-разбойники, только в своём мы найдём правду и поддержку.

«Удачи не желаю — удача для лохов». Его собственные слова есть лучшее описание.

Крюгер участвовал во многих операциях РДК: удержание авдеевской «Дороги жизни», «Ограниченная Военная Операция» в Белгородской области, встречал майское наступление врага в Волчанске и отбивал Волчанский агрегатный завод в сентябре. Погиб, отважно сражаясь, как подобает казаку — ища врага, а не ожидая его.

Крюгер вошёл в наш пантеон Героев, в историю всего Вольно-Казачьего Движения, и его личность всегда будет примером для подражания в глазах молодых поколений

Вечная Слава Героям! На щите!

« Монархія в політичній системі-координат »

—•—
У своїй основі самодержавність, як першородна, що, при цьому, не фіналізує її спроможність, є причиною для самої себе, із якої народжуються всі політичні ідеології, включаючи націоналізм та фашизм. Це пояснюєься тим, що питання влади та людини - двох невідємних фактоірв пояснених розумінням батьківської влади, є головним. Але оскільки ми також розуміємо, що неможливо створити влади крім монархії, бо сама її природа не дозволяє додати до неї інституцію, аспект, чи елемент, не віднімаючи при цьому влади у монарха (оскільки цей елемент необхідно наділити владним повноваженням, яке знаходиться в руках монарха, поза яким цього банку влади більше ніде немає) то й набір ідеологій - це своєрідне питання чистоти наслідування батька.
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

Браття й сестри!

Рекрутинґ Ангарти триває, потреба в лицарях пера не зменшується.

Наразі часопис готує безліч видань та проектів, які виведуть його на новий рівень, для цього необхідний саме ти!

Запрошуємо всіх, хто має бажання та хист писати, аби далі працювати для Ідеї.
Пишіть нам за адресою: @AnghartaBot

Мир Вам!

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot

« Про те, що всі королі були батьками родин. »

—•—
Якщо послух батькам безпосередньо належить за природним законом, а покора князям - за посередництвом гуманної постанови, то яка причина, щоб закони природи поступалися місцем законам людським? Як ми бачимо, влада Батька над своєю дитиною поступається місцем і підпорядковується владі Судді. Якщо ми порівняємо природні права Батька з правами Короля, то побачимо, що вони єдині, без жодної різниці, а лише в широті або обсязі: як Батько над однією сім'єю, так і Король, як Батько над багатьма сім'ями, поширює свою турботу на збереження, годування, одягання, научання і захист всієї Співдружности. Його війна, його мир, його суди і всі акти його суверенітету спрямовані лише на те, щоб зберегти і роздати кожному підлеглому і нижчому Батькові, а також їхнім дітям їхні права і привілеї; так що всі обовязки Короля зводяться до універсальної батьківської турботи про його народ.
—•—
Автор - Роберт Філмер.

Сторінки - 8.

Дата випуску - 1680р.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ спільно зі [☧]ᏗЗᎩᎢ

Браття і сестри!

Хочемо нагадати вам, що в країні досі триває війна, і війську досі потрібна зброя, аби захищати нас від сил азійської орди. Тож питання їх забезпечення цією зброєю – це питання, перш за все, нашої з вами безпеки. Враховуючи все це, хочемо вам нагадати, що у нас триває збір на 3 FPV дрони для 115 бригади ЗСУ.

Дві гривні – теж донат!


[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

***

Ім'я Шарля Луї де Секонда, барона де Ла Бред і де Монтеск'є (1689-1755), як одного з ключових діячів Просвітництва й вісників гуманізму, є зовсім не очевидним коли йдеться про поборників авторитарної влади. Особливо якщо згадати його прихильність до політичної свободи, й терміну "свобода" загалом. Втім, на відміну від пост-революційного розуміння "свободи" як гедоністичної вседозволеності, свобода Монтеск'є досі містила в собі середньовічні наративи в основі яких - дія в межах накладених чи то родом, гільдією або й самим монархом законів:    
    
"Свобода — це право робити все, що дозволяє закон".      
    
Під такий умовивід підпадають й інші аспекти його доробку, особливо включаючі роздуми про державні устрої, в особливості республіканізм. В них барон реконфігурує усталену давньоримську владну типологію посилаючись на грека Полібія з його описом римської республіки як вмістилища всіх трьох типів античного правління. Монтеск'є погоджується з тим що такий змішаний устрій є якісно кращим за будь-які республіканські утворення відомі нам з історії Європи. Його прояв французький правничий зустрів в тогочасній англійській конституційній монархії. Зокрема, Монтеск'є за будь-якої слушної нагоди з захопленням відзначає диференційований розподіл державних завдань між короною («монархом»), верхньою палатою або ж палатою лордів («органом дворян») і нижньою палатою парламенту («органом демосу»).    
    
Але Монтеск'є не зупиняється на цьому творчому переосмисленні греко-римської владної типології стосовно європейської монархії середини XVIII ст.. На основі англійського досвіду він запроваджує новий на той час поділ державної влади за його чільними функціями, названих "повноваженнями" ("pouvoirs") --  «законодавча влада», «виконавча влада» і «судова влада».     
    
На відміну від поділу всіх трьох політичних влад, як у випадку з Англією, тогочасні монархії континентальної Європи, за оцінкою Монтеск'є, зазвичай демонструють об'єднання законодавчої та виконавчої влади в руках династа («монарха») та його прямих васалів. Але це порівняння не зводиться до примітивної схеми "поганого абсолютизму - доброї конституційної монархії" й подальшої безпідставної критики абсолютизму. На думку Монтеск'є, в абсолютних монархіях, головним чином у Франції, національна гордість («слава»), а не свобода, є метою монарха, держави і громадян. Проте для Монтеск'є саме прагнення до такої слави може стати рівноцінною заміною свободи («дух свободи»), що призводить до такого ж громадянського задоволення («щастя») в абсолютних монархіях, як і свобода в конституційній монархії.     
    
Не менш суворим є судження Монтеск'є про долю (політичної) свободи в сучасних йому олігархічних республіках («італійських республіках»), найбільше у Венеції, де Монтеск'є знаходить всі три влади об'єднаними в руках однієї вузької верстви населення («спадкової аристократії»), загрузшої у власних примхах та внутрішніх чварах, без належного контролю монарха, в результаті чого «там менше свободи, ніж в наших [континентальних європейських] монархіях».     
    
За оцінкою французького мислителя, в XVIII ст., республіки, які, як він каже, колись вважалися осередком політичної свободи, виявилися протилежностю, в той час як монархії, абсолютні чи конституційні, навпаки стали істинними гарантами безпечного і свобідного суспільства. Крім того, Монтеск'є вважає всю республіканську владу узагалі непридатною для управління великими територіальними державами, якими, на його думку, найкраще керують монархи та їхні судді, тоді коли "врівноважуються" дворянами і народом, чи то у вигляді регулярно скликаних станових зборів, чи то у вигляді постійно діючого двопалатного парламенту.   
   
Монтеск'єрівська думка - це quid pro quo французької пост-революційности. З критики його Местром ясно - він ніколи не прижився у клясичних роялістичних колах, але не став поплічником республіканської Робесп'єрівщини. Зрештою, посеред його поглядів на природу народів, деонтологія його політики - це тріюмф світла істини серед його-ж більшості мороку; перше легко відслідкувати, друге - оминути.

« Монтескєрівський монархізм »
↓↓↓

« Парадокс абсолютної влади »
↓↓↓

***

Питання практичного існування абсолютної влади виходить з того, що позаяк монарх завше потребує людський ресурс для виконання цієї влади, процес виконання надає їм владу, якою наділив їх король, а значить неодмінно й створив іще один субєкт з владою (а радше наділив його більшою), що потребує забрати частку владного ресурсу від нього ж.

Спочатку варто зрозуміти: демократичні виконавчі інституції відріжняються від монархічних тим, що другі існують як продовження волі короля та його рука там, куди він фізично не може розірватися для виконання обовязку. Це, навідміну від фракталізацій влади як ненайменованого ресурсу, фракції влади конкретного короля, які створені: а) у поміч йому б) з його волі як його продовження, а заперечення.

Тож зрозумівши це, приймаємо наступний докір: абсолютна монархія, воїстину, виявляється такою лише тоді, коли, скажімо, російський цар, сидячи у Москві, якби забажав оголосити про економічну реформу та реорганізувати один з полків кавалірії, сам осідлав би коня, проїхав від границь Кубані до Чукотки усюди проголосивши своюю маніфестацію, після цього зробив би те саме у казармі кавалірійського полку, там же власноруч провів би навчання, назначив нових командирів, й благословив на вірне служіння.

Попри абсурдність ситуації, це підтверджує факт - розкол владного ресурсу в такім розкладові дорівнював би нулю. Сам процес набуття свободовільними творіннями Бога життєвого досвіду (еволюція) з розвитком спільнот більших від сімей та племен, переростаючи в народи, імперії й нації, потребував зміни такого лаштунку (який був можливий до здійснення, скажімо, ще Адамом, першим власником абсолютної влади над усією плоттю як гієрарх над Євою та її плодами). А тому й народився політичний інститут підданства - солюція парадоксові, який, як не дивно, й став основою монархічного буття. Через абсолютне узаконення батьківської влади монарха над народом та підданства усього народу монархові у формі політизованого інституту можлива й абсолтизація влади з продовження її, а не запереченням.

Таким чином, все зводиться до двох головних факторів: а) чи фракції влади монарха породжена з його бажання, оскільки тоді це законний акт здійснення самодержавної волі б) чи здійснена фракція влади існує поза накреслених меж конкретного розпорядження, родового та актуалізованого, або новоствореного, або чи ця частка влади здатна з допомогою свого буття як цієї частки (а сбето відділеного від особистости, а лише як якесь індивідуалізоване повноваження) спинити, або заперечити волю монарха. Якщо відповідь на перше питання - так, а на друге - ні, влада є істинно абсолютною.

Навпаки ж розвернути це твердження неможливо, сказавши, що всяка влада є абсолютною. Хоч це й має підстави через не перехідну, а абсолютну форму права вийнятку, яке означає соверена, все ж активна функція його підпадає під розуміння перехідної (градієнтальної), оскільки ресурс влади, навіть будучи інтенсифікованим в однім організмові, будь-він цілісний, чи розпорошений на величезну концентрацію маловладних субєктів, (а це також і права, які можна застосувати, оскільки навіть абсолютніший монарх, крім якого немає правлячого елемента, не має мати право, скажімо, масово наштовхувати нарід на вчинення смертного гріха. А тому абсолютною є та влада, яка уся, що є, за величиною її мало, чи багато, знаходиться у повній інтенсивонсті одного організму). Поки увесь ресурс влади не знаходитиметься в організмі, в якім немає внутрішніх колізій - він не стане абсолютним, оскільки на заваді його втілення стоїть якась інша воля, внутрішня, чи зовнішня.

Увесь озвучений набір парадоксів є частково штучним, він не існував би, якби не твердження Філмера, з якого й базується вся подальша думка: не існує влади, крім монархії. Це розуміння, хоч і не є на перший погляд обовязковим, порівняно з тим самим розумінням інтенсифікації влади, певно, у вайлуватому вигляді вижило би й без підкріплення Філмерової думки. Але з нею єдиною зявляється ключ для розвязання діялектичної конфузії владної природи.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

Папка християнських телеграм-каналів. Щоб бути ближчим до Бога треба насамперед знати основи власної віри. Тому запрошуємо вас долучитись.

https://t.me/addlist/dXBO7_rJqElkMDU6

« Анархія обмеженої або змішаної монархії »

—•—
Ми тільки лестимо собі, якщо сподіваємося, що колись будемо керувати без свавільної влади. Ні, ми помиляємося, питання не в тому, де має бути свавільна влада, а лише в тому, хто матиме цю свавільну владу, чи одна людина, чи багато: ніколи не було і не може бути народу, яким би не керували без влади, що видає закони, і кожна влада, що видає закони, має бути свавільною, бо видавати закон згідно із законом - це contradiсtio in adjecto (протирічча в прикметникові): Загальновизнано, що в Демократії верховна або довільна влада видавати закони належить багатьом; а в Аристократії подібна законодавча або довільна влада належить небагатьом, або знаті. І тому за необхідним наслідком в Монархії така ж законодавча влада повинна бути в одного; згідно з правилом Аристотеля, який говорить: «Влада в одного, або в небагатьох, або в багатьох».
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

« Проблематика християнського фундаменталізму »
↓↓↓

Герб Скоропадських — це зразковий витвір чисто української геральдичної культури козацьких часів.
•---------------------•
Герб Скоропадських містив щит, на лівій, срібній по­ловині якого був зображений запорозький козак у черво­ному одязі, що тримав рушницю, а на правій, червоній половині — три перехрещені стріли вістрями униз, по­в’язані золотою стрічкою. Щит підтримували двоє срібних коней, а прикрашала червона кирея, підбита соболями й увінчана червоною гетьманською шапкою з соболевою обшивкою. Девіз герба «Об’єднує перших» містився на срібній стрічці під щитом. Герб роду Скоропадських є уні­кальним, бо є єдиним українським гербом нетитулованої шляхти, що містив зображення мантії — виключно атри­бута монархів, князів, принців, герцогів, а зображення гетьманської шапки, що є на гербі Скоропадського, немає на жодному шляхетському українському гербі.

У 80-х роках XVIII століття Скоропад­ські намагались офіційно закріпити свій герб та родовий девіз, але цей герб вдалося затвердити тільки 1884 року вже батькові Павла Скоропадського, для цього Петро Ско­ропадський відвідував столицю та зустрічався з імперато­ром Олександром III.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією

🧹Відкриваємо передзамовлення шевронів🧹

⚡️⚡️Патч "HexenDivision"

🌲Ціна під час передзамовлення 165 грн (після буде 180)

(ПЕРШИЙ ТИРАЖ ОБМЕЖЕНИЙ)

✉️Для замовлення писати: @hexencorps_support

hexencorps

« Гіятус політичної думки »
↓↓↓

***

Історія людства вимагає від нас поділу політичної думки на етапи спадкоємності або традиції конкуруючих позицій. Розуміння необхідності цього поділу поглиблюється, якщо припустити, що історія політичної думки двічі ділиться на три епохи: перша - античність, друга - середньовіччя, що настала як тривалий наслідок осьового моменту, і третя - сучасність, що настала як раптовий наслідок того, що є гіатусом (“розривом”), те, що в публічному наративі є кінцем стародавнього часу з його традиційними устроями, початком “novus ordo saeclorum”, встановленням «радикального просвітництва», демократичних ідей, того, що ми вважаємо епохою лібералізму.

Тож, гіатус в історії європейської політичної думки — це розрив традиційної державницької тяглості, який стався під час Французької революції і який відітнув античність і середньовіччя з їх трансконсистентною (монархічною) ідеєю всередині циклічного світу від сучасності.

Але всі погоджуються, подобається їм це чи ні, що до гіатусу політичної думки монархія була фундаментальною формою правління в серцевині якої трансконсистентна політична логіка. Ця логіка стосується істинності певного “протиріччя” монархії, яке полягає в тому, що до розриву ідейної тяглості, вона була не просто «іманентним», але й «трансцендентним» явищем. Тобто монархія, як державний лад, існувала як у межах політичного порядку, так і поза ним.  Цю метафізичну концепцію можна зобразити, до прикладу, колом. Те, що знаходиться всередині нього, є іманентним порядком, порядком, який ми знаємо. Те, що поза колом - це порядок всесвіту, створений Богом. Він трансцендентний. Що має бути очевидним, так це те, що трансцендентність у політиці майже завжди супроводжувалася монархією. Допоки існував Бог, існувало трансцендентне поза, а також іманентне всередині: тому сакральний король міг бути як нижче закону з іманентної точки зору, так і вище закону з трансцендентної точки зору.

Під час гіатусу «римська трійця» (влада, релігія та традиція) була замінена ліберальним наполяганням на “новий лад” — “novus ordo saeclorum” замінив “ancien régime” з його “Нація, Закон, Король”.  Разом зі зміною “modus vivendi” виникла нова ідеологічна мова, заснована на пошуку власних підвалин у демократії, популізму, конституціоналізму, лібералізму, республіканізму. Конформістська більшість до якої увійшли політичні філософи та теоретики - ті, хто не цікавився або мало цікавився державним функціонуванням в дорозривний період - пристосувалися до цих рамок, і перестали мислити себе поза ними, настільки вони стали відданими новим ідолам, уособленим в Liberté, Égalité, Fraternité.

З появою “нового ладу” після гіатусу, абсолютизм з його трансконсистентною логікою став винятком, а республіканізм з його запереченням дуалізму політичної ідеї - нормою. Монархія стала «секуляризованою теологічною концепцією», допустимою лише у формі “конституційної монархії” (‘monarchie mixte’). Монарх же став церемоніальним чином, знеціненим та вихолощеним до посадовця сумісного з республікою, виночерпієм на службі в конституції. Таким чином, трансцендентність та трансконсистентність збереглися лише в традиційних символах і спадковій звичці, але в іншому були фактично скасовані, забравши з собою з політики ту містику, яка є джерелом життя націй та їх сил.

Втім, поки гіатус ще на зародковому етапі як пошесть розростався по французькій землі, інші європейські держави та їх традиційні політичні думки справедливо нарекли цей вибух гордині й сенсуалізму злісним ворогом нашої цивілізації. Ім’я ж цього ідейного щита – контрреволюція. Вона у цьому сенсі - це ідея ancien régime після того, як він минув, постфактум, по своїй суті – après le déluge. Сила що pedetemtim progedientes (крок за кроком) прямує до реставрації руїн, які залишилися від світу “Homo Dignus” – носія гідних традицій, підданого гідного правителя, частки гідного порядку.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

Запрошуємо представників змі, громадськості, консервативних рухів та націоналістичних організацій долучатись до акції під судом на Князів Осторзьких, 8, корп. 5

Справа щодо реорганізації діяльності партії "Наш Край", проросійської партії екс-регіоналів, вихідців з "Партії Регіонів" відома своєю маргінальною репутацією та неформальною підтримкою Віктора Януковича

Чим відомі представники партії "Наш Край"? Так ціла низка депутатів від партії пішли на співпрацю з росією та були частиною агентурної мережі ГРУ РФ (Детальніше¹), інші ж надавали неформальну підтримку та піднімали проросійські настрої серед громади (Детальніше²)

Не допустимо ватного Реваншу, не допустимо реорганізації партії "Наш Край"!

Дата: 23.10
Місто: Київ
Вулиця: Князів Острозьких 8, корп 8
Час: 10:20

☨ ᎩᏟᎱД 🇺🇦 | Долучитись

« Феномен інституту підданства проти клясового контракту »
↓↓↓

Не дивлячись на кількість репостів, на вишкіл прийшло не так багато людей, але ні це, ні погана погода не стала перешкодою до його проведення. Сподіваємось, що учасники зможуть поділитись набутими знаннями зі своїми близькими та рідними. Вчіть такмед і не хворійте!

Христос поміж нами!

« Про Поліс »
↓↓↓

« Епістемологія генеалогічного маніхейства та фундаменталізм революційних тотожностей »

—•—
Коли ми говоримо про усвідомлення ідеологічних наслідків ВФР та зокрема двох її "країв" спектру - комунізму й демократії, ми перше маємо зрозуміти функцію генеалогічного наслідства ідеї. Як було сказано, теорія Філмера добре доводить, що створення нового на основі попереднього, за умови, що перше тримає в собі владний ресурс, неможливо без його фракталізації. Так, демократія стала фракталізацією комунізму. Спільність цих понять виявляється найпреше у засадничих фільозофьких засадах, як тих двох ідеологій, що претендують на створіння повноцінного світогляду, адаптованого через біхевіоризм - один з стовпів обох ідей - ідею про те, що політичний устрій можна перетворити на моральну систему адаптивну для прийняття окремим індивідом.
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur