***
Основа уявлення абсолютистичної онтології про владну природу загалом є глибоко теологічною, як влада батька над родиною, дана Богом Адамові, ним до Авеля над його братами, та генеалогічно від них до всіх королів, що були, є і будуть, зверхньо ж від Бога; а також на баченні влади як ресурсу, не абсолютної, а ґрадієнтальної функції, якої може бути менше, чи більше, але аби яку породити, необхідно першочергово від чогось відняти. Цей процес іде вгору і вгору, що і є інтенсифікацією влади, поки останнім джерелом, з якого теоретично можна взяти владу не зостанеться Господь.
Коли Бог наш і Спаситель давав ключі від Небесного Царства Петрові, це означало, що тепер ці ворота відчиняються щонайменше двома владними субєктами.
Матвія 16:18
І Я тобі кажу, що ти є Петро; і на цій скелі Я збудую Свою Церкву, і брами аду не переможуть її.
Це означає, що право влади над Воротами тепер водночас ділиться, і є однаковим за фактом самої функції відкривання Їх у Христа, та через Нього у Петра. Але без всемогутности Бога неможливо осягнути даний концепт. Оскільки якби земний володар, беручи до уваги як приклад аспект правосуддя, надав право у всякім вигляді своєму підданому на звязування чи розвязування судових справ короля, це означало би, що вони водночас обмежували би владу одне-одного над цим конкретним аспектом і ділили її, маючи кожен абсолютну за правом функції, і водночас розділену владу над ним.
Проте "Що неможливе для людини, можливе для Бога", а тож Христос, кажучи:
Дана Мені вся влада на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа... - Матвія, 28:19.
Проголошує, що як Бог, його влада "вся", а себто необмежена, тому, що вона також і "на небі", тому породжуючи, як автор життя, нових його субєктів, він за метафізикою процесу водночас наділяє їх владою, яка першочергово була у Ньому-ж, як над собою, так і над зовнішніми речима, що також належать Йому, проте беззаперечна вищість Його права над цим, а також безлімітність цього ресурсу влади дозволяє Христу ламати власний же закон природи.
Так само, наділяючи владою апостолів, кажучи "навчити всі народи" та прямою вказівкою наділяючи їх монаршою владою над Церквами, він дає(!) владу над власним Тілом, при цьому не ділячи жодного повноваження, оскільки він є Бог. Бо він і сам є Життя, а тому як ним у повноті він оперує його частинами, як рівномірно і є життя, і його частка, всередині Себе-ж, тому написано:
Повторення 32:39
[ Подивіться, подивіться, що Я є, й окрім Мене немає бога.
Я позбавляю життя й оживляю, Я вражаю й виліковую, і не існує нікого, хто б визволив із Моїх рук.
Зрозумівши підставу та підтвердження влади як передання від Бога, оскільки вона неодмінно зберігається всередині Нього, й проявом її та Його лише є у людях, можна зрозуміти і всю онтологію влади. Тому Христос і підтвердив Свою Божественність перед Понтієм-Пилатом та здивував найголовніше коли сказав:
Івана 19:11
"Не мав би ти жодної влади наді Мною, якби тобі не була вона дана з Висоти"
Водночас підвладна людина та Всевладний Бог подвійно зламав усі закони природи, бо мав водночас і всю владу, і сам корився земній, яка пішла з нього. Господь Сам дав владу над Собою-ж, за лічені години після того іще раз коронувавшись, знов беручи владу у Самого Себе, на Хресті поставив себе праворуч Отця.
Вся онтологія цього кругообігу влади, яка навряд може бути збагненна людиною в повній мірі, є маніфестацією її природи, природи як наслідкової від Бога, природи як наданої та переданої від якогось джерела, що має обмеження, але завше ведучи наслідство цього передання приходить до Бога, Який необмежений, що і є законом інтенсифікації влади, за яким і коронувався Христос, за яким абсолютна монархія стверджується, оскільки щоб надати, необхідно мати з чого, та від цього відняти, але все і завжди зводитиметься до вищого, з якого пішло повноваження, до абсолютного монарха, і від нього до Бога.
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur
