У цей день, 8 лютого 1828 року народився Жуль Ґабрієль Верн /1828–1905/ – відомий французький письменник, популяризатор науки та автор численних наукових передбачень, переважна більшість яких на сьогодні збулися (98 зі 108).
Разом із Гербертом Веллсом Жуль Верн вважається засновником жанру наукової фантастики.
Серед більше ніж півсотні романів у доробку письменника «Париж ХХ століття» займає окреме місце, оскільки, на відміну від інших його творів, він сповнений не стільки звичного захоплення чудесами науки майбутнього, скільки тривогою про те, до чого може призвести індустріалізація суспільства і, як наслідок, тотальна раціоналізація всіх проявів життя.
Цей роман написаний у геть невластивому для Жуля Верна жанрі антиутопії, коли він чи не єдиний раз у своїй творчій кар’єрі дозволяє собі скепсис і пересторогу щодо індустріалізації суспільства і стрімкого розвитку технологій.
--------
Навкруги поставало ціле місто з кабаре, де моряки, що сходили на берег, гуляли й пили на всю губу, вдаючи із себе багатіїв. Звідусіль було чутно їхні хриплі пісні й лайливі моряцькі вигуки. Ці зарозумілі молодики відчували себе як удома в торговельному порту просто посеред Гренельської рівнини, і вони мали повне право галасувати скільки їм заманеться. Втім, вони становили окремий прошарок населення та мали небагато спільного із жителями інших робітничих передмість, та й товариськістю не відрізнялися. Ніби Гавр, що його від Парижа відділяє сама лише Сена.
Торговельні доки з’єднувались між собою системою розвідних мостів, що їх у визначений час приводили до руху пневматичні двигуни Товариства Катакомб. Через корпуси суден води було майже не видно; більшість із них працювали на випаровуванні вуглекислоти; не було жодного трищоглового судна, брига, шхуни, люгера чи рибальського баркаса, який не мав би гвинта; вітер одживав свій вік; вийшов із моди; він був більше не потрібен, і старий Еол, яким тепер всі гребували, сором’язливо ховався в своєму бурдюкові.
Зрозуміло, наскільки проривання каналів у Суецькому й Панамському перешийках сприяло розквітові дальнього плавання; морські перевезення, позбавлені всілякої монополії й посередницьких пут міністерств, стрімко розвивалися; споруд різноманітного призначення все більшало. Дивовижним, безперечно, було видовище цих пароплавів усіх можливих розмірів й національностей, що їх штандарти майоріли в небі тисячами кольорів; широкі пристані, величезні пакгаузи слугували приміщенням для товарів, які розвантажували за допомогою найвигадливіших механізмів; одні слугували для створення паків, інші – для їх зважування, треті наклеювали етикетки, четверті перевозили готові паки на облавок; кораблі, що їх на буксирі перевозили локомотиви, тихо ковзали вздовж гранітних стін; горами були нагромаджені тюки вовни й бавовни, мішки з цукром та кавою, ящики з чаєм: словом, продукти з усіх п’яти континентів світу; у повітрі витав той специфічний запах, який можна назвати ароматом комерції; барвисті оголошення повідомляли про відплиття кораблів у всі точки земної кулі, і у Гренельському порту, найбільш відвідуваному на світі, лунали всі існуючі мови й говірки.
Вид на Гренельський порт з висот Аркею та Медона був справді приголомшливий; погляд губився в цьому лісі із щогл з піднятими у святкові дні прапорами; на вході в порт височіла вежа, що сигналами сповіщала судна про припливи й відпливи, тоді як електричний прожектор всередині, не надто вже й корисний, здіймався у небо на висоту п’ятсот футів. Це був найвищий монумент на світі, вогні його сягали сорока льє; їх було видно ще з Руанського собору.
Уся ця панорама була варта того, аби нею захоплювались.
--------
Придбати книжку Жуля Верна «Париж ХХ століття» в українському перекладі Марії Абрамової та з ілюстраціями Франсуа Шхітена можна у нашій онлайн-книгарні:
https://publisher.in.ua/product/paryzh-u-hh-stolitti/