Space&World

Минули вже майже півтора тижні після одночасного запуску двох місячних місій - американської Blue Ghost M1 від Firefly Aerospace і японської Hakuto-R Mission 2 від ispace Inc.

Поки обидва місячних апарати перебувають на різних навколоземних орбітах, де проходять численні перевірки обладнання та процедури калібрування двигунів. Плюс здійснюються корекції орбіти, щоб найближчими тижнями вивести апарати на заплановані шляхи до Місяця - Blue Ghost M1 піде за коротким чотириденним маршрутом до супутника Землі, Hakuto-R Mission 2 перейде на низьковитратну перехідну траєкторію (на ній подорож до Місяця триватиме кілька місяців).

Зараз найбільше новин забезпечує Firefly Aerospace, де старанно фіксують кожні здійснені операції та маневри. Однією з основних подій стало перше вмикання маршового двигуна, здійснене ще 18 січня, завдяки чому вдалося збільшити перигей навколоземної орбіти місячного апарату.

Основним двигуном на Blue Ghost є відносно невеликий рідинно-ракетний двигун LEROS 4 (паливна пара монометилгідразин і суміш оксидів азоту), створений у Nammo UK - британському підрозділі норвезько-фінської компанії Nammo, чи Nordic Ammunition Company. У виробничій гамі Nammo цей двигун LEROS 4 позначений як міжпланетний двигун (interplanetary engine), призначений саме для космічних апаратів дальних місій.

Відомо, що базовий двигун LEROS 4 забезпечує тягу 900-1100 Н (десь 92-112 кгс), але для Blue Ghost була створена спеціальна модифікація LEROS 4-ET (Extra-Thrust). Інформація про його параметри відсутня, але за неофіційними даними його тяга може становити до 1300 Н (або 132-133 кгс).

На відео від Firefly Aerospace можна побачити момент вмикання двигуна - полум'я з сопла не видно, тому початок роботи LEROS 4-ET можна помітити лише завдяки вібрації елементів місячного апарату.

Image, Video Credits: Firefly Aerospace

У Європі триває повільна та копітка праця над проєктом невеликого вантажного багаторазового космічного корабля Space Rider (Reusable Integrated Demonstrator for Europe Return). Свого часу було чимало амбітних планів про його запуск десь наприкінці 2023 року, але зараз весь проєкт перебуває на стадії створення та тестування його основних елементів.

Попередні повідомлення про програму Space Rider були датовані серпнем 2024 року, коли в ESA оголосили про успішне випробування системи приземлення - коли після скидання симулятора масою 3 т з висоти 3,5 км успішно розкрився парафойл і приземлив вантаж зі швидкістю близько 12 км/год.

Зараз протягом місяця з'явилися дві новини, пов'язані безпосередньо з космічним кораблем Space Rider. Наприкінці грудня 2024 року було повідомлення, що швейцарська компанія Beyond Gravity передала готову структуру ALEK (AVUM Life Extension Kit) компанії Avio.

Space Rider складається з двох основних блоків - власне багаторазової капсули (її створенням займається Thales Alenia Space) і сервісного модуля (розробка довірена Avio). Сервісний модуль є результатом глибокої модернізації Avum+, четвертого ступеню ракети-носія Vega-C, який буде обладнаний додатковими системами та сонячними батареями - якраз за допомогою вищезгаданої структури AVUM Life Extension Kit.

21 січня 2025 року з'явилося повідомлення, що Avio вже підготував базову конструкцію ALEK з адаптером PLA-1194 LEK (конічний перехідник для подальшого з'єднання зі ступенем Avum+). Тепер ALEK уже доставили в Нідерланди, де розташований центр досліджень і технологій ESA (European Space Research and Technology Centre, або ESTEC). Тут протягом трьох місяців відбудуться низка вібраційних, ударних й акустичних випробувань системи.

Після численних запізнень і корекцій поточні плани передбачають запуск Space Rider у 2027 році - за допомогою ракети-носія Vega-C.

Images Credits: ESA, Avio, European Spaceflight

Навіть начебто рутинні події від SpaceX, на кшталт звичного запуску партії супутників Starlink, часом потрапляють до центру уваги... Саме це сталося вчора, коли 21 січня о 15:45 UTC (чи о 17:45 за київським часом) у Ванденберзі на Falcon 9 Block був здійснений запуск партії супутників Starlink Group 11-8.

По-перше, SpaceX відсвяткувала черговий ювілей - 400 успішних посадок першого ступеню. Щоб досягти цього фантастичного показника, вистачило 412 спроб - тобто 97,09% спроб посадок першого ступеню Falcon 9 стали успішними!

По-друге, здивувала кількість апаратів Starlink, запущених цього разу на орбіту - було 27 супутників, замість звичних останнім часом партій у 20-24 супутників. Якраз недавно в компанії SpaceX була заява, що найближчим часом розмір традиційної партії апаратів Starlink доведуть до 28-29 супутників.

Як виявилося, вчора запустили партію модернізованих супутників під позначенням Starlink v2 mini optimized. Цікаво, що базовий апарат Starlink v2 mini має масу 730-780 кг, а от його модернізовану версію максимально полегшили - за розрахунковими даними, десь до 575 кг. Тобто зменшення маси склало мінімум 22%.

Схоже, SpaceX змушена шукати нові можливості для максимально швидкого насичення орбітального угруповання Starlink. Тому доводиться збільшувати кількість апаратів в одній партії - шляхом зменшення їх маси, щоб вписати в параметри вантажності нинішніх Falcon 9 Block 5.

Images, Video Credits: SpaceX

Через напружене очікування трьох важливих запусків у США (подвійна місячна місія Blue Ghost M1 і Hakuto-R Mission 2, перший політ Blue Origin New Glenn, тестовий політ оновленого Starship Block 2) з поля зору повністю випали події в інших країнах.

Як відомо, ще 30 грудня 2024 року Індія здійснила запуск базової місії SpaDeX, чи Space Docking Experiment (до якої додали також місію POEM-4 з різними видами корисного навантаження). Тоді багато хто з нетерпінням чекав на експеримент зі стикування двох космічних апаратів, SpaDeX Chaser і SpaDeX Target. Спочатку ця операція була запланована на 7 січня, але потім терміни постійно зсувалися на кілька днів - через що індійська місія на якийсь час просто випала з поля зору.

На початковій стадії апарати перебували на відстані приблизно 20 км один від одного. Після цього 8 січня почалися маневри з їх поступового зближення - спочатку до 600 м, потім до 500 м, поступово дійшли до 225 м. Але взаємний дрейф апаратів виявився занадто великим, тому спробу стикування перенесли на 9-10 січня - після відповідних корекцій орбіт.

10 січня дистанція між апаратами становила 1,5 км, а вже наступного дня відстань скоротили до 230 м. А 12 січня відстань між апаратами становила 105 м - після чого протягом дня вдалося поступово скоротити дистанцію до 15 м і 3 м. Але в той момент виникли проблеми з датчиками зближення та вирівнювання апаратів - виникла помітна затримка сигналів. Через це автоматична система безпеки негайно відвела апарати на безпечну дистанцію 8 км.

Тільки 16 січня вдалося знову завести апарати в зону 3-15 м, вирівняти їх і нарешті здійснити процедуру стикування. Після цього апарати були знову розведені на дистанцію близько 100 м (відмовилися від більшої дистанції з метою економії палива) - тепер індійці планують здійснити ще кілька маневрів автоматизованого стикування та розстикування, для напрацювання відповідних алгоритмів.

Video Credits: ISRO

Час від часу варто відстежувати активність Китаю в такому напрямі, як створення та випробування потенційних багаторазових перших ступенів. Тим більш, у мережі періодично з'являються повідомлення про тести різних прототипів вертикального зльоту та посадки (VTVL, чи Vertical takeoff, vertical landing).

Зараз до поля зору потрапили повідомлення про чергову подібну спробу - цього разу з прототипом Longxing-2. Якась детальна інформація відсутня, але переважає точка зору, що це прототип майбутнього першого ступеню для проєкту частково багаторазової ракети-носія Chángzhēng-12A, реалізацією якого займається Shanghai Academy of Spaceflight Technology (SAST).

Інформація про цей проєкт досить хаотична. Зараз є нова ракета-носій Chángzhēng-12 (паливна пара гас-кисень), яка за зовнішнім виглядом і розмірами (висота 62 м, діаметр ступенів 3,8 м) досить подібна до SpaceX Falcon 9 (висота до 69,8 м, діаметр ступенів 3,7 м). Відмінність в тому, що Chángzhēng-12 на першому ступеню має чотири двигуни YF-100K сумарною тягою до 500 тс.

При цьому очікується, що майбутня версія з індексом Chángzhēng-12A буде використовувати паливну пару метан-кисень. Скоріш за все, Chángzhēng-12A взагалі матиме мінімум спільного з поточною Chángzhēng-12 - як за розмірами, так і за конструкцією.

Зараз відомо лише, що 19 січня був здійснений запуск прототипа Longxing-2, обладнаного трьома метаново-кисневими двигунами від компанії Jiuzhou Yunjian, або JZYJ (ще один приклад начебто "приватної комерційної" компанії). Попередні плани були наступними - підйом на висоту 75 км, перехід в режим керованого спуску та спроба вертикальної посадки.

Враховуючи той факт, що на передстартових фотографіях Longxing-2 можна помітити відсутність посадкових опор, найбільш ймовірним варіантом є спроба вертикальної посадки прототипу на воду (як свого часу робили в SpaceX у перших запусках Falcon 9).

Зараз відомо лише, що прототип Longxing-2 успішно стартував і пішов набирати висоту. Але після цього будь-яка інформація про цей випробувальний політ просто відсутня. Навіть у китайських профільних пабліках швидко прийшли до висновку "Відсутність новин - це погані новини".

Photo, video Credits: publics in WeChat, Twitter

Обидві центральні події січня, перший запуск новітньої ракети-носія Blue Origin New Glenn і сьомий тестовий запуск системи SpaceX Starship (з радикально оновленим другим ступенем), стали об'єктами розслідування з боку FAA. І обом компаніям доведеться призупинити спроби чергових запусків цих ракет-носіїв до завершення слідства й усунення причин проблем.

У випадку з Blue Origin New Glenn до центру уваги FAA потрапила невдала спроба посадки першого ступеню. Поки відомо, що телеметрія зі ступеню GS1 перервалася приблизно через вісім хвилин після запуску - в той момент ступінь перебував на висоті понад 25 км, коли планувалося повторне вмикання трьох двигунів BE-4 для гальмування та подальшого маневрування.

Загалом, це стандартна процедура - якщо якийсь зі запланованих етапів польоту зіткнувся з проблемами (в даному випадку спроба посадки першого ступеню), цей епізод неодмінно стає об'єктом ретельного дослідження. Те ж саме було, коли торік на SpaceX Falcon 9 двічі виникали проблеми з другим ступенем або коли була невдала посадка ступеню на морську платформу.

Що стосується розслідування аварії SpaceX Starship, тут справа складніша. Бо мав місце ефектний вибух другого ступеню (тобто власне корабля Starship) на висоті 146 км - з не менш ефектним згорянням уламків в атмосфері над Багамськими островами. На додачу до цього через цей "вогняний каскад" уламків довелося частину авіарейсів скерувати у більш безпечні зони.

Плюс потребує підтвердження інформація про те, що деякі уламки впали в районі островів Теркс і Кайкос (східна частина Багамських островів) і завдали матеріальних збитків. Важлива деталь - острови Теркс і Кайкос відносяться до Британських заморських територій, тобто перебувають під суверенітетом Великої Британії. Таким чином, зараз має місце міжнародний інцидент - внаслідок аварії уламки американської ракети-носія впали на британській території.

Тому складно робити якісь прогнози стосовно наступного запуску SpaceX Starship. По-перше, невідомо, як довго триватиме розслідування. По-друге, після з'ясування причин вибуху якийсь час піде на подальшу модернізацію Starship Block 2. Поки що в SpaceX натякають, що готові здійснити черговий запуск Starship уже в лютому.

Image, Video Credits: Max Evans, Blue Origin, SpaceX, Twitter

Черговий тестовий запуск системи Super Heavy Starship (місія Starship flight test 7) був наполовину успішним.

З одного боку, було здійснене успішне повернення першого ступеню на місце старту, де його "зловила" стартова вежа Mechazilla. Тобто з трьох спроб (у запусках з п'ятого по сьомий) дві стали успішними - тільки у шостому польоті через технічні проблеми на Mechazilla довелося саджати Super Heavy в Мексиканську затоку.

З іншого, весь політ Starship тривав неповні дев'ять хвилин - другий ступінь вибухнув уже через 8,5 хвилин після запуску, коли пролітав над Багамськими островами.

Отже, успішними стали - запуск, розділення ступенів, повернення першого ступеню на місце старту, його посадка. Повна невдача - другий ступінь не встиг виконати всі попередньо заплановані операції (виведення макетів-симуляторів Starlink на орбіту, повторне вмикання двигунів Raptor, входження в атмосферу, керована посадка в Індійському океані).

З того, що відомо:
+2.40 після запуску - успішне розділення ступенів, вмикання двигунів другого ступеню Starship;
+7.39 - вимкнувся один з шести двигунів Starship;
+8.02 - вимкнувся другий двигун з шести;
+8.03 - вимкнувся третій двигун з шести;
+8.26 - втрачена телеметрія з Starship (ймовірно, саме тоді стався вибух корабля), на той момент працював лише один двигун з шести.

За попередніми даними, на Starship стався витік кисню чи метану, що пізніше й стало причиною вибуху. Поки залишається відкритим питання, коли відбудеться наступний запуск Starship - розслідування причин аномалії забере якийсь час (плюс черговий цикл всіх адміністративних процедур з FAA).

Video Credits: SpaceX, Twitter (@adavenport354, @deankolson87)

Нарешті це сталося - після численних запізнень і перенесень сьогодні, 16 січня о 07:03 UTC (чи о 09:03 за київським часом) був здійснений перший запуск новітньої ракети-носія Blue Origin New Glenn.

Детальної інформації небагато. Можна відзначити, що з моменту запуску обидва ступені ракети-носія (перший GS1 метаново-кисневий з сімома двигунами BE-4, другий GS2 воднево-кисневий з двома двигунами BE-3U) відпрацювали в штатному режимі та вивели корисне навантаження (експериментальну платформу Blue Ring Pathfinder) на навколоземну орбіту.

А от спроба повернення та посадки першого ступеню на морську платформу Jacklyn в Атлантичному океані завершилася невдачею. Поки що компанія Blue Origin не надала жодної інформації з цього приводу - тільки підтвердила факт втрати першого ступеню.

Image, Video Credits: Blue Origin

Сьогоднішній запуск подвійної місячної місії (Blue Ghost M1 і Hakuto-R Mission 2) відбувся за розкладом, без відхилень від графіку та зміни термінів. 15 січня о 06:11 UTC (чи о 08:11 за київським часом) був здійснений запуск ракети-носія SpaceX Falcon 9 Block 5, яка вивела обидва місячних апарати на початкові орбіти.

Тепер найближчими днями будемо чекати на різноманітні новини від Firefly Aerospace й ispace Inc. - з проміжними звітами про подальші маневри та поточний стан справ. Адже подорож обох посадкових модулів до Місяця за абсолютно різними траєкторіями триватиме від 30 днів (Blue Ghost M1) до чотирьох-п'яти місяців (Hakuto-R Mission 2).

Таким чином, чи не найголовніша місія цього місяця вже стартувала. Тепер нарешті можна зосередити увагу на двох чергових цікавих запусках. По-перше, сьогодні о 22:00 UTC (чи о 00:00 за київським часом) очікується черговий запуск SpaceX Starship - сьомий для цієї ракети-носія (Starship Flight 7), яка отримала чимало радикальних оновлень. По-друге, вже завтра, 16 січня від 06:00 UTC (08:00 за київським часом) запланована чергова спроба дебютного запуску ракети-носія Blue Origin New Glenn.

Image Credits: SpaceX

Завтра, 15 січня о 6:11 UTC (о 8:11 за київським часом), запланований запуск SpaceX Falcon 9 Block 5 з двома місіями на Місяць - Blue Ghost M1 (з посадковим модулем Firefly Aerospace Blue Ghost) і Hakuto-R Mission 2 (з посадковим модулем і міні-ровером від японської компанії ispace Inc.). Найцікавіше, що для обох місій заплановані абсолютно різні профілі польоту та терміни прибуття на Місяць.

Blue Ghost M1
Це перша місія для посадкового модуля Blue Ghost, розробленого і створеного компанією Firefly Aerospace. Загалом, цей апарат може нести до 150 кг наукової апаратури - під час місії Blue Ghost M1 на його борту буде десять різних приладів загальною масою до 94 кг.

Профіль польоту наступний:
- апарат виводиться на навколоземну орбіту;
- протягом 25 днів перебування на цій орбіті здійснюються всі процедури з тестування обладнання, калібрування двигунів, корекцій орбіти;
- запуск маршових двигунів, початок 4-денної подорожі до Місяця;
- вихід на навколомісячну орбіту з подальшим 16-денним перебуванням на ній (чергова серія випробувань усіх систем, орбітальні маневри з подальшим зниженням висоти орбіти);
- спроба посадки на Місяць, плановий термін функціонування на поверхні Місяця 14 днів (тобто один місячний день).

Hakuto-R Mission 2
То вже друга спроба японської компанії ispace Inc. здійснити посадку на Місяць. Попередня Hakuto-R Mission 1 зазнала невдачі під час спроби посадки 25 квітня 2023 року - через помилку бортових систем при визначенні висоти над поверхнею Місяця.

Тут запропонований зовсім інший профіль польоту, який практично повторює формат попередньої місії. Апарат Hakuto-R буде відправлений на особливу низьковитратну перехідну траєкторію з подальшим його захопленням Місяцем (чи траєкторія балістичного захоплення).

В цьому випадку подорож до Місяця триватиме щонайменше чотири місяці. Зате цей "недолік" компенсується мінімальними витратами палива, яке ще потрібне буде для подальших навколомісячних маневрів і посадки апарату. Таким чином, спроба посадки Hakuto-R на Місяць буде здійснена не раніше травня чи червня 2025 року.

Image Credits: NASA, Firefly Aerospace, ispace Inc.

За численними різдвяними та новорічними новинами трохи загубилося повідомлення про те, що місія NASA з дослідження Сонця Parker Solar Probe перейшла до фінальної стадії.

Протягом шести років (з жовтня 2018 року по листопад 2024 року) космічний апарат Parker Solar Probe здійснив сім гравітаційних маневрів біля Венери, після чого остаточно перейшов на планову геліоцентричну орбіту.

Якраз 24 грудня 2024 року Parker Solar Probe здобув два фінальних рекорди - апарат у перигелії пройшов на відстані 6,2 мільйони кілометрів від поверхні Сонця та досяг максимальної швидкості 192 км/с. Для порівняння, планета Меркурій в перигелії перебуває на відстані 45-46 млн км від поверхні Сонця.

Вже 27 грудня 2024 року Parker Solar Probe передав коротке сигнальне повідомлення, яке засвідчило - апарат успішно пройшов перигелій і перебуває в робочому стані. А з 1 січня 2025 року почалася передача даних телеметрії про стан космічного апарату та його наукового обладнання. Надалі протягом найближчих кількох тижнів триватиме передача на Землю наукових даних, отриманих під час рекордного наближення до Сонця.

Відтепер апарат Parker Solar Probe перебуватиме на стабільній орбіті з орбітальним періодом 88 днів. Таким чином, у 2025 році очікуються ще чотири проходження космічного апарату через перигелій - 22 березня, 19 червня, 15 вересня та 12 грудня. Тепер науковцям залишається тільки старанно збирати максимум наукових даних і спостерігати, скільки ще таких екстремальних зближень з Сонцем зможе витримати Parker Solar Probe.

Image Credits: NASA

Вже за кілька днів після старту багаторівневої місії, яка об'єднала в собі щонайменше дві базові програми (SpaDeX, чи Space Docking Experiment, ISRO Servicer Mission плюс інші малі місії на платформі POEM-4), в ISRO почали публікувати перші фотографії та відео з орбіти.

На перший погляд, ці відео не виглядають надто ефектними (особливо для "розбещених" ефектними кліпами високої якості від SpaceX), але для індійських космічних програм вони вже стали символами помітного прогресу відразу в кількох напрямах.

По-перше, зараз триває підготовка до базових операцій з маневрування, зближення та стикування обох апаратів SpaDeX (заплановані 7 січня). По-друге, вже здійснили кілька початкових дій з рукою-маніпулятором Relocatable Robotic Manipulator-Technology Demonstrator (RRM-TD), змонтованим на платформі POEM-4.

Image, Video Credits: ISRO

Індія у 2025 році планує реалізувати насправді амбітну програму - попередньо заплановані до 10 запусків, з використанням чотирьох різних ракет-носіїв. Для порівняння, рекордним показником ISRO досі залишаються 7 запусків протягом року - це сталося в 2016, 2018 і 2023 роках.

Найбільше зацікавив розподіл цих можливих 10 запусків за ракетами-носіями:
4️⃣ GSLV Mk II (вантажність до 6000 кг)
3️⃣ PSLV (вантажність до 3800 кг)
1️⃣ Human Rated LVM3 (для корабля Gaganyaan)
1️⃣ LVM3 (вантажність до 10000 кг)
1️⃣ SSLV (вантажність до 500 кг)

Більший пріоритет повинні отримати повноцінні середні ракети-носії, тобто GSLV i LVM3 - попередньо очікуються до шести їх запусків. Раніше за кількістю запусків зазвичай домінувала легша PSLV. Цікаво, що цього року заплановані чотири запуски GSLV Mk II - адже ніколи не здійснювали більше двох запусків цих ракет-носіїв за рік.

Важлива деталь - раніше всі запуски в Індії відбувалися виключно в рамках співпраці з ISRO (Indian Space Research Organisation). Вона зазвичай контролювала всі напрями - від проєктування та виробництва ракет-носіїв до укладання контрактів на запуски.

Але недавно частину функцій ISRO вирішили передати її підрозділу NewSpace India Limited (NSIL), який взяв на себе більшість комерційних і маркетингових питань. Саме під патронатом NSIL у 2022-2023 роках були здійснені два запуски супутників OneWeb на ракеті-носії LVM3.

У 2025 році очікується перший суто комерційний запуск на легкій ракеті-носії PSLV під керівництвом NSIL - про що й свідчить індекс цієї місії N1 (всі запуски PSLV від ISRO зазвичай здійснюються під індексами CX-CXX).

Можливо, у 2025 році вдасться здійснити перший в історії орбітальний запуск індійської ракети-носія, створеної приватною компанією. Поки що фаворитом у цій гонитві вважається Skyroot Aerospace з її проєктом легкої чотириступеневої ракети-носія Vikram-I (три перших ступені твердопаливні, четвертий гідразиновий, вантажність до 290 кг).

Image Credits: ISRO Spaceflight

"Сезон запусків" 2025 року нарешті розпочався. Першою стала компанія SpaceX, яка 4 січня 2025 року о 01:27 UTC (чи о 03:37 за київським часом) на Канавералі зі стартового комплексу SLC‑40 здійснила запуск Falcon 9 Block 5 з телекомунікаційним супутником Thuraya 4-NGS.

Цей апарат створений у Airbus Defence and Space на замовлення компанії Thuraya Telecommunications Company з ОАЕ. Попередньо заплановано, що Thuraya 4-NGS повинен замінити апарат Thuraya 2, який був запущений ще в червні 2003 року - тобто пропрацював мінімум 21 рік (при плановому терміні служби 12 років).

Запуск був здійснений з використанням багаторазового першого ступеню з індексом B1073, який здійснив вже 20-тий успішний цикл "запуск - посадка". Таким чином, B1073 став уже восьмим блоком, який дістався до позначки в 20 запусків.

З цих восьми ступенів досі в експлуатації залишаються п'ять блоків:
B1063 - 22 запуски
В1067 - 24 запуски
В1069 - 20 запусків
В1071 - 21 запуск
В1073 - 20 запусків

Image, Video Credits: SpaceX

Постійно зростає кількість новин про хаотичне "повернення" на Землю різноманітних фрагментів ракет-носіїв і космічних апаратів, які донедавна перебували на навколоземних орбітах.

Зараз в центрі уваги опинилося повідомлення про падіння в Кенії чималого об'єкту - металевого кільця діаметром приблизно 2,5 м і масою майже півтони. Як повідомили місцеві медіа, це сталося 30 грудня 2024 року в окрузі Макуені (у південній частині Кенії).

За попередніми оцінками, цей фрагмент може бути розділовим кільцем, яке монтується між ступенями ракети-носія. У зв'язки цим виникає чимало різних питань - чий це фрагмент космічного сміття, від якої ракети-носія він може бути, як довго він перебував на орбіті, перш ніж здійснити "повернення" на Землю?

Враховуючи діаметр цього кільця (приблизно 2,5 м), можна спробувати розглянути найбільш ймовірні варіанти його належності до тих чи інших ракет-носіїв. Це можуть бути індійські PSLV (два перших ступені мають діаметр 2,8 м) або GSLV (діаметр усіх ступенів 2,8 м), радянська "Союз" (третій ступінь має діаметр 2,66 м), європейська Vega-C (діаметр другого ступеню 2,4 м)... Можливо, "відзначилися" китайці (які часто навіть впускають блоки ракет-носіїв прямо на власні населені пункти), але в них більшість ступенів все ж мають діаметр або помітно більший, або помітно менший за 2,5 м.

Цікаво, що "кенійській" новині передувала досить недолуга спроба розкрутити тему про падіння якогось супутника в Гвінеї, неподалік від столиці Конакрі (стверджували, що це сталося 28 чи 29 грудня). Але офіційні повідомлення про це відсутні, а відео "уламків супутника" виглядає відвертою фальсифікацією. Неможливо уявити, щоб супутник після проходження крізь атмосферу впав з мінімальними пошкодженнями корпуса й навіть з майже цілими сонячними батареями. Враховуючи всі це, після новин про кенійський уламок теж варто почекати на результати офіційного слідства.

Photo Credits: KSA

Статистика за підсумками 2024 року
Фінальна частина 2024 року виявилася насправді інтенсивною - адже два місяці поспіль (в листопаді та грудні) здійснювалися по 30 запусків!

За неофіційними даними, у 2024 році були здійснені 263 орбітальних запуски - тобто аж на 40 запусків більше, ніж у екс-рекордному 2023 році (223 запуски). Як завжди, регулярно виникає плутанина через запуски SpaceX Starship - бо їх постійно відносять то до орбітальних, то суборбітальних (у цьому випадку потрібно вважати, що у 2024 році були здійснені не 263, а 259 запусків).

1️⃣🇺🇸 США - 158 (157 успішних, 1 невдача)
2️⃣🇨🇳 Китай - 68 (65 успішних, 1 частково успішний)
3️⃣ рф - 17 (17 успішних)
4️⃣ 🇯🇵 Японія - 7 (5 успішних)
5️⃣ 🇮🇳 Індія - 5 (5 успішних)
6️⃣ 🇮🇷 Іран - 4 (4 успішних)
7️⃣ 🇪🇺 Європа - 3 (2 успішний, 1 частково успішний)
8️⃣ 🇰🇵 Північна Корея - 1 (1 невдача)

США хоч і традиційно стали найбільш результативними (14 запусків у грудні), але тотальної переваги вже не мали - Китай здійснив 9 запусків. У "Піднебесній" не відмовляються від планів здійснити щонайменше сотню запусків протягом року - тільки цю мету перенесли на 2025 рік. А поки що Китай два роки поспіль тримає однаковий темп - 67 (2023) і 68 (2024) запусків.

За підсумками 2024 року повністю домінують США (158 запусків, або 60,08%) і Китай (68 запусків, або 25,86%). Вони спільно здійснили 226 запусків з 263, тобто 85,93% від загальної кількості.

У грудні SpaceX здійснила 13 запусків на Falcon 9 Block 5, тобто знову виконала планове завдання "мінімум 12 запусків щомісяця". Але за підсумками всього року не вдалося виконати план з 144 запусків на Falcon 9/Heavy - "всього лише" 134 запуски (2 на Falcon Heavy, 132 на Falcon 9). Кількість запусків SpaceX у 2024 році (з врахуванням Starship) становила 138 - або 52,47% від загальної кількості запусків у світі.

Photo Credits: SpaceX

В ISRO максимально точно дотрималися попереднього графіку - як і було заплановано, 30 грудня о 16:30 UTC (чи о 18:30 за київським часом) в Satish Dhawan Space Centre в Шрихарикоті був здійснений запуск місії SpaDeX (Space Docking Experiment).

Як вже розповідали раніше, цей експеримент з маневрування та стикування космічних апаратів є особливо важливим для багатьох наступних місій Індії - від пілотованої програми Gaganyaan до чергового польоту на Місяць у рамках програми Chandrayaan.

Загалом, цей запуск став початку насправді чималої місії з численними різними завданнями - власне місія SpaDeX є її основним елементом. Але на додачу до SpaDeX є ще окрема програма, пов'язана з використанням платформи PSLV Orbital Experiment Module (POEM), на якій розташовані ще 24 різних блоки корисного навантаження, включаючи маніпулятор Debris Capture Robotic Manipulator.

Запуск був здійснений на ракеті-носії PSLV у мінімальній конфігурації PSLV-CA, чи Core Alone (тобто без бічних твердопаливних прискорювачів, тільки з двома міні-блоками SITVC для управління тангажем і рисканням). У цій специфікації PSLV-CA здатна вивести до 2 т на орбіту.

Обидва апарати SpaDeX (після постійної плутанини з цифрами нарешті "визначилися", що кожен з них важить по 220 кг) успішно виведені на планові орбіти. Зараз відбувається процес фінальних налаштувань і орієнтування апаратів, а експеримент з їх зближення та стикування попередньо запланований на 7 січня.

Image, Video Credits: ISRO

Вчора, 29 грудня 2024 року о 5:00 UTC (чи о 7:00 за київським часом) компанія SpaceX здійснила черговий комерційний запуск - цього разу на замовлення Astranis Space Technologies Corp., яка працює над проєктами невеликих супутників (платформа MicroGEO) для геосинхронних орбіт.

Перший повноцінний апарат MicroGEO (під назвою Arcturus/Aurora 4A) був запущений 1 травня 2023 року. Апарат масою 400 кг тоді став додатковим навантаженням для основної місії - запуску важкого геостаціонарного супутника ViaSat-3 Americas (тоді була використана ракета-носій Falcon Heavy).

На жаль, місія Arcturus/Aurora 4A (призначення для послуг зв'язку на Алясці) стала не надто вдалою. Попри той факт, що його успішно вивели на потрібну точку геосинхронної орбіти (слот 163°W), через проблеми з приводами сонячних батарей супутник не міг працювати належним чином.

Наступна місія, яка стартувала вчора, отримала позначення Astranis Block 2. Найцікавіше полягало в тому, що SpaceX Falcon 9 повинна вивести на геосинхронні орбіти відразу чотири апарати серії MicroGEO.

Ці майже ідентичні супутники (кожен по 400 кг масою) отримали наступні назви - Agila (для філіппінської компанії Orbits Corporation), NuView Alpha і NuView Bravo (обидва для компанії Anuvu, яка забезпечує зв'язок між Північною Америкою та Карибським басейном), UtilitySat.

Цей останній апарат спочатку планувався як заміна проблемному Arcturus/Aurora 4A, але потім його призначення змінили - який час він працюватиме не для Аляски, а для мексиканської компанії Apco Networks. А пізніше, коли нарешті будуть запущені два замовлених апарати MicroGEO для Apco Networks, супутник UtilitySat нарешті переорієнтують на Аляску.

Photo Credits: Astranis Space Technologies Corp.

Недавно трохи загубилася чергова цікава новина про компанію Stoke Space, яка зараз активно працює над проєктом повністю багаторазової легко-середньої ракети Nova (розрахункова вантажність до 5000 кг на орбіту, або до 7000 кг у "витратному" режимі).

Компанія восени та на початку грудня провела на своєму новому стенді серію вогньових випробувань двигуна для першого ступеню - метаново-кисневого РРД замкнутої схеми з повною газифікацією компонентів (чи full flow staged combustion), який здатний забезпечувати тягу до 45 тс. Але у всіх повідомленнях постійно вживався термін first stage engine, тобто двигун досі не мав власної назви чи хоча б якогось офіційного індексу з літер і цифр.

Майже два тижні тому цей "недолік" був усунутий - 18 грудня 2024 року компанія Stoke Space опублікувала серію постів у Twitter, в яких була оголошена власна назва цього РРД. Відтепер двигун матиме назву Zenith.

Цікаво, чи отримає власну назву S2E, тобто двигун другого ступеню? Нагадаємо, що цей ступінь має дуже нестандартну конструкцію - 30 невеликих воднево-кисневих двигунів розташовані колом по периметру навколо теплового щита. Часом навіть виникають питання - це 30 окремих малих двигунів чи все ж один великий двигун з 30 камерами згоряння та соплами?

Image, Video Credits: Stoke Space

Після різдвяних канікул вже спостерігається стрімкий спалах активности в аерокосмічній сфері - буквально за пару днів компанія Blue Origin мінімум двічі потрапила в перелік топових новин наприкінці грудня.

Спочатку з'явилося повідомлення, що FAA нарешті видала Blue Origin ліцензію на запуски новітньої важкої ракети-носія New Glenn (між іншим, терміном на п'ять років). А вже за кілька годин після появи цього повідомлення (точніше, 28 грудня о 01:00 UTC, чи о 03:00 за київським часом) компанія на Канавералі здійснила статичні вогньові випробування New Glenn на стартовому комплексі LC-36. За повідомленнями Blue Origin, були ввімкнені всі сім двигунів BE-4 першого ступеню, які пропрацювали 24 секунди (з них 13 секунд на повній тязі).

Донедавна кружляли чутки, що Blue Origin прагне здійснити запуск New Glenn вже до кінця 2024 року - точніше, 31 грудня. Але цей варіант здається малоймовірним, бо триденний інтервал між статичними вогньовими випробуваннями ракети-носія та її першим запуском є замалим.

Вже з'явилися посилання на попередження про повітряний простір (традиційні сповіщення про можливе закриття повітряного простору під час запусків ракет-носіїв), в якому вказані наступні терміни:
- основна дата 6 січня 2025 року (з 6:00 до 9:45 UTC);
- резервна дата 7 січня 2025 року (з 6:00 до 9:45 UTC)

Image, Video Credits: Blue Origin

Зазвичай більшість запусків у Китаї не привертає особливої уваги - "Піднебесна" старанно вибудовує власні супутникові "сузір'я" (численні розвідувальні апарати, трохи науково-дослідних місій, власні навігаційні системи й аналоги мережі Starlink). Плюс логістика орбітальної станції Tiāngōng.

Але сьогодні все ж привернув увагу запуск легкої твердопаливної ракети-носія Kinetica-1 (Lìjiàn-1) начебто приватної компанії CAS Space (повна офіційна назва Guangzhou Zhongke Aerospace Exploration Technology Co., Ltd.). Статус "приватної компанії" здатен лише викликати іронічну посмішку, бо власником CAS Space є Китайська академія наук, тобто державна структура.

Планувалося, що Kinetica-1 (вантажність до 2 т) виведе на орбіту прототип малого вантажного космічного корабля B300 від компанії AZSPACE, на якому можна перевозити до 300 кг вантажів. Нинішній корабель (діаметр 1,4 м, довжина капсули з сервісним модулем 2 м) отримав назву DEAR-3 (Discovery, Exploration, Advance, Recovery). Плюс було додаткове навантаження - 10 невеликих супутників (один з них французький 2U CubeSat CASAA-Sat від Марсельської астрофізичної лабораторії).

Але запуск, здійснений 27 грудня о 01:03 UTC (чи о 03:03 за київським часом), завершився невдачею. Виникли проблеми на третьому ступеню (з штатних чотирьох) - вже за три секунди після вмикання двигуна третій ступінь втратив орієнтацію, через що довелося ввімкнути систему самоліквідації. Ця невдача стала певною несподіванкою, бо цьому передували п'ять поспіль успішних запусків ракети-носія Kinetica-1 у 2022-2024 роках.

Photo Credits: CAS Space, AZSPACE

Проєкт компанії Varda Space Industries зі створення й експлуатації невеликих капсул з корисним вантажем (reentry spacecraft), які можна повертати на Землю, поступово здобуває все більше клієнтів.

Як відомо, торік Varda Space Industries уже запустила першу таку капсулу Winnebago 1 (під час польоту на ній провадили експеримент з виробництва медичного препарату ритонавір), яку після восьми місяців перебування на орбіті успішно повернули на Землю.

Зараз Varda Space Industries спільно з Rocket Lab USA, Inc. готуються до наступного запуску - капсула Winnebago 2 буде змонтована на супутниковій платформі Rocket Lab Pioneer (глибока модернізація розгінного блоку Photon). Запуск очікується у 2025 році під час однієї з чергових місій SpaceX Transporter.

На відміну від попереднього запуску, коли через низку формальностей Winnebago 1 півроку не могли повернути на Землю (не була заздалегідь отримана відповідна ліцензія на повернення), зараз у Varda Space Industries дуже ретельно підійшли до цього питання. У вересні компанія заздалегідь отримала в FAA подвійну ліцензію - як на запуск капсули, так і на її повернення на Землю.

Найцікавіше, що запуск Winnebago 2 буде здійснений на замовлення U.S. Air Force. Минулого тижня Varda Space Industries уклала чотирирічну угоду з Air Force Research Laboratory (AFRL), згідно з якою капсули серії W будуть використовуватися як платформи для тестування корисного навантаження на гіперзвукових швидкостях.

Відомо, що місія Winnebago 2 стане випробуванням модернізованої капсули, яка отримала позначення Varda Hypersonic Testbed. Корисне навантаження - розроблений в AFRL спектрометр OSPREE (Optical Sensing of Plasmas in the Reentry Environment), який буде збирати низку даних під час входження в атмосферу.

Photo Credits: Rocket Lab, Varda Space Industries

Цього року в Європі суцільні знаменні події в космічних програмах. В липні був здійснений перший запуск новітньої ракети-носія Ariane 6, а в вересні відбувся фінальний запуск ракети-носія Vega.

Тепер 5 грудня о 21:20 UTC (чи о 23:30 за київським часом) сталася ще одна важлива подія - після майже дворічної перерви відбувся запуск твердопаливної ракети Vega-C. Як відомо, два попередніх запуски цього потужнішого покоління Vega відбулися в 2022 році - 13 липня та 21 грудня. Але після провалу другої місії довелося зупинити експлуатацію Vega-C, щоб здійснити модернізацію другого ступеню Zefiro 40.

Зараз Vega-C успішно вивела на сонячно-синхронну орбіту Sentinel-1C, супутник дистанційного дослідження Землі. То вже третій апарат з серії Sentinel-1 - два перших були запущені в 2014 (Sentinel-1А) і 2016 (Sentinel-1В) роках. Крім того, це перший апарат серії Sentinel-1, який був запущений на ракетах-носіях сімейства Vega.

Варто відзначити той факт, що під час вчорашнього запуску Vega-C стартувала з практично максимально можливим навантаженням. Адже її розрахункова вантажність становить 2,3 т на сонячно-синхронну орбіту, а супутник Sentinel-1C якраз має масу 2300 кг.

Таким чином, Європа зараз повільно відновлює свій незалежний доступ до космосу й найближчим часом намагатиметься максимально зменшити свою залежність від інших операторів космічних запусків (тобто від США й Індії).

Photo, Video Credits: ESA

На чергові рекорди SpaceX не довелося довго чекати - цього року компанія в режимі нон-стоп оновлює власні різноманітні досягнення. А протягом двох днів, 4 і 5 грудня, вдалося навіть двічі поспіль підняти рекордну "поперечку".

Спочатку 4 грудня о 10:13 UTC (чи о 12:13 за київським часом) на Канавералі за стартового комплексу SLC‑40 був здійснений черговий запуск супутників Starlink. У підсумку, перший ступінь з серійним номером В1067 здійснив уже 24 цикли "запуск-посадка", що стало новим рекордом багаторазового використання блоків. У SpaceX тепер впритул підійшли до чергової ювілейної позначки - 25-разове використання багаторазового ступеню.

Сьогодні, 5 грудня о 16:10 UTC (чи о 18:10 за київським часом) в Канавералі зі стартового комплексу LC-39A був здійснений запуск ракети-носія Falcon 9 Block 5 з телекомунікаційним супутником SXM-9 для компанії Sirius XM. Цей апарат масою майже 7 т буде виведений на геосинхронну орбіту.

Головною подією став той факт, що цей запуск був здійснений з використанням першого ступеню з серійним номером B1076. Лише три тижні тому, 14 листопада, цей блок став рекордсменом - на ньому протягом року були здійснені дев'ять запусків і посадок. А вже сьогодні, 5 грудня, він здійснив свій десятий політ у 2024 році!

Все йде до того, що цей рекорд цілком можуть повторити ще до кінця грудня. Адже станом на зараз ще чотири блоки вже мають по дев'ять запусків і посадок у 2024 році - з серійними номерами B1067, B1078, B1080, B1081.

Сьогодні, 5 грудня о 10:34 UTC (чи о 12:34 за київським часом) в індійському Satish Dhawan Space Centre був здійснений запуск ракети-носія PSLV з європейською науково-дослідною місією PROBA-3.

Про основні особливості проєкту PROBA-3 (експериментальна сонячна обсерваторія) ми вже розповідали кілька днів тому - в першу чергу, про максимальне точне розташування та взаємодію двох апаратів на високоеліптничній навколоземній орбіті.

Попередньо запуск планувався на 4 грудня, але під час передстартових тестових процедур була виявлена якась аномалія (подробиць на цю тему не було). На щастя, проблему швидко усунули, тому запуск обсерваторії був відтермінований лише на добу - до 5 грудня. Власне запуск і всі перші етапи виведення на орбіту минули успішно - попереду тривалий період виведення на цільову орбіту та маневрування обох апаратів.

Раекта-носій PSLV була підготована в максимальній конфігурації PSLV-XL - з шістьома твердопаливними бічними прискорювачами S12 (їх сумарна тяга 420 тс, на додачу до базових 490 тс тяги першого ступеню S139).

Photo, Video Credits: ISRO

Компанія Rocket Lab USA, Inc. недавно поділилася черговими зображеннями з випробувань її нового метаново-кисневого ракетного двигуна закритого циклу Archimedes, призначеного для майбутньої ракети-носія Neutron.

Зараз компанія не надто ділиться подробицями про перебіг випробувань Archimedes. Але пролунала варта уваги фраза - останнім часом частота тестів двигуна подвоїлася, що дозволило швидко впровадити якомога більше відповідних налаштувань.

Очевидно, що в Rocket Lab USA, Inc. остаточно відмовилися від надто оптимістичного плану, коли в лютому в компанії раптом висловили готовність здійснити запуск новітньої ракети-носія Neutron вже в грудні 2024 року. Але вже в травні схаменулися й назвали більш реальні терміни першого запуску - десь у середині 2025 року.

Станом на зараз тривають наступні процеси:
- серія випробувань двигуна Archimedes;
- тестування другого ступеню (заправляння, системи керування тиском палива, вмикання авіоніки);
- будівництво стартового комплексу LC-3 на MARS (Mid-Atlantic Regional Spaceport) в Уоллопсі

В листопаді Пітер Бек, засновник Rocket Lab, надав попередній графік запусків Neutron. Спочатку один тестовий запуск у 2025 році, три у 2026 році, п'ять у 2027 році.

Photo, Video Credits: Rocket Lab USA, Inc.

Певне здивування викликала новина, яка з'явилася у британських медіа минулого тижня - про те, що в Шотландії готуються розпочати будівництво ще одного невеликого космодрому.

Адже зараз тривають спроби ввести в експлуатацію відразу два стартових комплекси для орбітальних запусків - SaxaVord Spaceport на Шетландських островах і Sutherland spaceport на самій півночі Шотландії. Тобто спостерігається очевидне "розпорошення" зусиль...

Насправді гіпотетичний стартовий комплекс на острові Норт-Уіст (з групи Зовнішні Гебридські острови) в першу чергу призначений для суборбітальних запусків. Тобто в цьому випадку Велика Британія може отримати власний аналог норвезького Andøya Space Center або шведського Esrange Space Center.

Загалом, очевидна тенденція - європейські країни з космічними амбіціями все менше покладаються на спільну співпрацю під загальним керівництвом ESA. Пріоритет отримують незалежні національні проєкти, бажано з власними стартовими комплексами - як для орбітальних, так і суборбітальних запусків.

Варто згадати, що в Італії недавно почали замислюватися над відновленням свого морського стартового комплексу San Marco (біля узбережжя Кенії). Або як у Франції готуються відновити суборбітальні запуски з Guiana Space Centre в Куру.

За численними тезами про розвиток власних космічних програм і незалежний доступ до космосу часто ховається одна деталь, про яку зазвичай воліють не згадувати без зайвої потреби - ймовірне подвійне призначення таких суборбітальних комплексів. Адже кожен такий стартовий комплекс - це практично готова інфраструктура для будь-яких перспективних військових проєктів (випробування балістичних ракет усіх класів, систем ППО/ПРО і т.д.). Враховуючи поточну ситуацію в світі, це насправді потрібна справа.

Photo Credits: BBC

Статистика за січень-листопад 2024 року

Фінальний місяць осені приніс досить несподіваний спалах активності - адже в листопаді були здійснені 30 запусків, тобто в середньому по одному запуску щодня! Для порівняння, в вересні та жовтні були здійснені 23 і 20 запусків відповідно.

За неофіційними даними, протягом одинадцяти місяців у світі були здійснені 233 запуски - з них 227 успішних. Таким чином. торішній рекорд (223 запуски у світі) вже перевершений - при тому, що до кінця 2024 року залишився ще цілий місяць.

Через серію тестових запусків SpaceX Starship (чотири протягом 2024 року) постійно виникає плутанина з підрахунком загальної кількості запусків у світі - бо польоти Starship постійно записують то в орбітальні запуски, то в суборбітальні. Якщо враховувати Starship, то здійснені 233 запуски, якщо не враховувати - то 229.

1️⃣🇺🇸 США - 144 (143 успішних, 1 невдача)
2️⃣🇨🇳 Китай - 59 (57 успішних, 1 частково успішний)
3️⃣ рф - 15 (15 успішних)
4️⃣ 🇯🇵 Японія - 6 (5 успішних)
5️⃣ 🇮🇳 Індія - 3 (3 успішних)
6️⃣ 🇮🇷 Іран - 3 (3 успішних)
7️⃣ 🇪🇺 Європа - 2 (1 успішний, 1 частково успішний)
8️⃣ 🇰🇵 Північна Корея - 1 (1 невдача)

Кращими за підсумками листопада традиційно стали США з 19 запусками - далеко позаду опинився Китай з його 7 запусками.

Лідерами за проміжними підсумками 2024 року залишаються США (144 запуски, або 61,8%) і Китай (59 запусків, або 25,32%). Ці дві країни спільно здійснили 203 запуски з 233, тобто 87,12% від загальної кількості.

У SpaceX здійснили в листопаді 17 запусків - 16 на Falcon 9 Block 5 і один на Starship. Таким чином, зараз компанія з величезним запасом перевиконала середню планову норму в 12 запусків Falcon щомісяця.

Загалом SpaceX здійснила вже 125 запусків протягом року (119 на Falcon 9 Block 5, два на Falcon Heavy, чотири на Starship), що становить 53,65% від загальної кількості запусків у світі. Загалом на ракетах-носіях сімейства Falcon були здійснені 121 запуск, або в середньому по 11 запусків щомісяця - відставання від графіку "12 запусків щомісяця, 144 запуски протягом року" скорочується...

Video Credits: SpaceX

Зараз ESA й ISRO ведуть фінальну підготовку до запуску проєкту PROBA-3 - демонстратора технології орбітальної сонячної обсерваторії, яка складається з двох апаратів.

Європейці підготували власне обидва космічних апарати, індійці повинні здійснити запуск на ракеті-носії PSLV - у конфігурації PSLV-XL, тобто з 6 бічними твердопаливними прискорювачами S12, які забезпечують додаткову тягу до 420 тс. Планова дата запуску - 4 грудня 2024 року.

Загальна концепція цієї науково-дослідної місії насправді цікава. Два апарати, під назвами Coronagraph Spacecraft (CSC, масою 340 кг) и Occulter Spacecraft (OSC, масою 200 кг), будуть виведені на високоеліптичну орбіту - з перигеєм 600 км і апогеєм 60530 км.

При цьому обидва апарати повинні бути максимально точно позиціоновані на відстані 150 м один від одного - таким чином, щоб створити ефект постійного штучного сонячного затемнення. Апарат Occulter Spacecraft повинен закривати собою сонячний диск, щоб забезпечити апарату Coronagraph Spacecraft безперешкодне дослідження сонячної корони.

Можна тільки уявити, який рівень точного маневрування та позиціонування потрібен, щоб обидва апарати PROBA-3 зберігали точну відстань між собою та точне орієнтування на Сонце. Це буде насправді серйозний виклик для команди місії.

Зараз обидва космічних апарати вже змонтовані на розгінному блоці - і весь цей комплекс "упакований" в обтічник. Тепер залишається власне монтаж на ракеті-носії PSLV та її вивезення на стартовий комплекс.

Photo Credits: ESA

У Європі триває хоч і повільний, але вже помітний процес "фрагментації" різноманітних космічних програм. Якщо раніше все було жорстко зав'язане виключно на програми ESA (European Space Agency), то зараз виникає все більше окремих національних програм, які в першу чергу підпорядковуються національним космічним агенціям - на кшталт проєктів ракет-носіїв від Isar Aerospace чи Rocket Factory Augsburg.

Можна згадати ще чимало інших ознак цієї "фрагментації" - численні проєкти нових стартових комплексів (Велика Британія, Ірландія, Португалія), недавнє "розлучення" Arianespace й Avio (італійців більше не влаштовує той факт, що вони не можуть самостійно пропонувати клієнтам запуски на своїх ракетах-носіях сімейства Vega)...

Відповідно, виникає "ефект доміно", коли ті чи інші події спричиняються до нових процесів. Яскравим прикладом стало недавнє повідомлення про те, що в Італії вже міркують над можливістю відновлення свого морського стартового комплексу San Marco біля узбережжя Кенії - щоб мати свою власну пускову базу і не залежати від французького Guiana Space Centre в Куру.

Щось схоже відбувається й у Франції, де намагаються відійти від монополії Arianespace - вже з'явилися чимало приватних компаній, які працюють над власними проєктами малих ракет-носіїв (причому не тільки орбітальних, а й суборбітальних).

Цього тижня у французькій космічній агенції CNES оголосили, що планують після тривалої перерви відновити практику суборбітальних запусків з Guiana Space Centre в Куру. Свого часу Франція дуже активно використовувала на Куру стартовий комплекс Ensemble de Lancement Fusées-Sondes (ELFS), з якого запускала власні суборбітальні ракети в період з 1968 до 1992 року - спочатку Véronique AGI/61M, потім Arcas і Super Arcas. Але потім обмежувалася лише запусками малих метеорологічних ракет Loki i Super-Loki (США).

Зараз у CNES підписали контракт з французькою компанією Opus Aerospace, яка вже в 2025 році планує запустити в Куру свою новітню суборбітальну ракету Mésange. Поки не відомі її основні технічні характеристики - тобто маса ракети, тяга двигуна, вантажність, максимальна висота апогею (згадали лише, що її висота 4,7 м)... Є ще згадка, що двигун працюватиме на паливі "пропан + пероксид водню".

Photo Credits: Opus Aerospace

Портал European Spaceflight цього тижня опублікував цікаве повідомлення. Подробиць небагато, але відомо, що в Італії останнім часом розглядають можливість відновлення діяльності відомого морського стартового комплексу San Marco (побудованого на морській платформі біля узбережжя Кенії).

Італійці в 60-х роках побудували біля кенійського міста Малінді свій космічний центр під назвою Luigi Broglio Space Center. Тоді ж його обладнали двома морськими платформами, які отримали назви San Marco (основний стартовий комплекс) і Santa Rita (спочатку з неї здійснили два суборбітальних запуски, але пізніше переобладнали на центр контролю запусків з San Marco).

У минулому з San Marco були здійснені дев'ять орбітальних запусків на легких американських ракетах-носіях сімейства Scout, які виводили на орбіти супутники масою від 50 кг до 240 кг. Пік активності припав на період з 1967 по 1975 роки, коли були здійснені 8 запусків. Потім була тривала перерва, після якої у 1988 році здійснили запуск Scout G-1, який досі залишається останнім в історії стартового комплексу San Marco.

Враховуючи той факт, що на San Marco не було жодних запусків понад третину сторіччя, можна навіть не сумніватися - після такого періоду бездіяльності стартовий комплекс потребує повної перебудови, коли доведеться практично з нуля створювати нову пускову інфраструктуру.

За неофіційними повідомленнями, італійці хотіли б переобладнати платформу San Marco під запуски ракети-носія Vega-C - щоб не платити Франції за використання її інфраструктури в Куру. Якщо Vega-C дійсно планують у майбутньому запускати з San Marco, то цей крок точно вимагатиме перебудови стартового комплексу. Адже ракети-носії Scout мали повну масу до 23 т, а двигун першого ступеню забезпечував тягу 48-52 тс. Для порівняння, Vega-C важить до 212 т, а її перший ступінь P-120C має тягу ~400 тс.

Photo Credits: NASA

У SpaceX зараз генерують стільки новин і досягнень, що на цьому тлі часом губляться цікаві та несподівані факти. Це й сталося після чергового запуску Starlink, який був здійснений 25 листопада о 10:02 UTC (12:02 за київським часом) зі стартового комплексу SLC-40 на Канавералі.

Перш за все, отримали черговий міні-ювілей - 80 запусків Starlink з початку року (попередній рекорд становив 63 запуски у 2023 році).

До цього можна додати, що ступінь з серійним номером B1080 уже повторив недавній рекорд, який належить блоку B1076 - дев'ять запусків і посадок протягом року. А вже 27 листопада блок B1078 також здійснив свій дев'ятий цикл "запуск-посадка" протягом року. Попереду ще понад місяць, тому шанси на досягнення нового рекорду (10 польотів одного ступеню протягом року) помітно зросли.

Але є досягнення, яке перевершує всі вищезгадані успіхи - це новий рекорд мінімального проміжку часу між запусками одного й того ж ступеню. Адже інтервал між запусками блоку B1080 становив 14 днів - попередній рекорд швидкісного перезапуску ступенів становив 25 днів!

Коротка статистика для B1080 наступна:
- попередній запуск 11 листопада о 21:28 (UTC);
- наступний запуск 25 листопада о 10:02 (UTC)

Таким чином, інтервал між запусками становив 13 днів 12 годин 34 хвилини.

Photo Credits: SpaceX

Компанія Blue Origin поступово готується до дебютного запуску своєї першої орбітальної ракети-носія New Glenn (розрахункова вантажність до 45 т на навколоземну орбіту).

Зараз у мережі періодично з'являються різні фотографії та відео, які показують майже всі проміжні стадії подготовки New Glen - від початку монтажних робіт в ангарі до транспортування ракети-носія на стартовий комплекс LC-36 у Канавералі. Якраз кілька днів тому з'явилися фотографії, що New Glen уже прибув на стартовий комплекс і переведений у вертикальний стан. Пізніше його знову "поклали" на бік.

Компанія все ще планує здійснити запуск до кінця 2024 року, але має на це обмежений час - менше ніж місяць, бо ще й різдвяні канікули очікуються. А попереду ще чимало праць з підготовки до запуску - тестування всіх систем (як на ракеті, так і на стартовому комплексі), тестове заправляння паливом (рідкий метан, рідкий кисень, рідкий водень), статичні вогньові тести першого ступеню і т.д.

Photo Credits: Blue Origin, Max Evans (NSF)

Компанія Rocket Lab USA, Inc. цього року старанно оновлює всі свої рекорди. Зараз она менш ніж за добу здійснила два запуски з двох різних космодромів.

Спочатку 24 листопада о 6:00 UTC на MARS (Mid-Atlantic Regional Spaceport) в Уоллопсі був здійснений запуск суборбітальної ракети-носія HASTE. Про цей нічний запуск інформації мінімум - відомо лише, що це перший з чотирьох замовлених запусків для компанії Leidos, у рамках програми Multi-Service Advanced Capability Hypersonic Test Bed (MACH-TB).

А вже сьогодні, 25 листопада о 3:55 UTC (чи о 5:55 за київським часом) на новозеландському Mahia Launch Complex був здійснений запуск орбітальної ракети-носія Electron, яка вивела на орбіту п'ять нано-супутників французької компанії Kinéis (кожен апарат у форматі 16U і масою 30 кг). То вже третій запуск з п'яти замовлених компанією Kinéis.

Таким чином, Rocket Lab USA, Inc. вдалося здійснити два запуски протягом неповних 22 годин. У підсумку, в 2024 році компанія вже здійснила 14 запусків - з них 13 орбітальних і 1 суборбітальний. Зараз у Rocket Lab USA, Inc. впритул наблизилися до програми-мінімум на цей рік, яка була озвучена кілька місяців тому - здійснити 15-18 запусків протягом року. У попередніх планах є ще один орбітальний запуск у грудні - на замовлення компанії BlackSky.

Photo Credits: Rocket Lab USA, Francis Murphy

Зараз саме той період, коли SpaceX постійно святкує чергові досягнення. Насправді багатим на такі "ювілеї" став сьогоднішній запуск Falcon 9 Block 5 з черговою партією супутників Starlink - був здійснений 24 листопада о 5:25 UTC (о 7:25 за київським часом).

Можна тільки зараз підраховувати кількість ювілеїв, які приніс цей запуск:
4️⃣0️⃣0️⃣ запусків ракет-носіїв Falcon 9
1️⃣0️⃣0️⃣ запусків SpaceX з Ванденберга (SLC-4E)
1️⃣1️⃣5️⃣ запусків Falcon 9 у 2024 році

Загалом, компанія SpaceX у період з 24 березня 2006 року по 24 листопада 2024 року здійснила вже 422 запуски з різними ракетами-носіями:
4️⃣0️⃣0️⃣ Falcon 9
1️⃣1️⃣ Falcon Heavy
6️⃣ Starship
5️⃣ Falcon 1

Варто ще відзначити ще той факт, що тільки протягом 2024 року SpaceX з ракетами-носіями Falcon 9 стрімко пройшла дві ювілейні позначки - спочатку 15 лютого було 300 запусків, а зараз вже 400 запусків.

Крім того, у 2024 році SpaceX вже оновила рекорди щорічних запусків з усіх трьох своїх стартових комплексів:
5️⃣6️⃣ SLC‑40, Канаверал (старий рекорд 55 запусків, 2023)
2️⃣1️⃣ LC‑39A, Канаверал (старий рекорд 18 запусків, 2022)
4️⃣0️⃣ SLC-4E, Ванденберг (старий рекорд 28 запусків, 2023)

Photo Credits: SpaceX

Швидкого переходу до повноцінного комерційного використання нових ракет-носіїв поки не відбувається. Спочатку з черговим відтермінуванням планів зіткнулися в ESA, коли кілька днів тому оголосили про те, що другий запуск ракети-носія Ariane 6 пересунули з грудня 2024 року на лютий 2025 року.

Зараз схожа ситуація склалася в США, де US Space Force також підтвердили перенесення термінів запуску нового Vulcan Centaur на початок 2025 року. Донедавна були досить оптимістичні плани, що до кінця року (тобто протягом листопада-грудня) вдасться здійснити два запуски на замовлення військових - місії USSF-106 і USSF-87.

У випадках з обома ракетами-носіями запізнення спричинені виявленням й усуненням причин аномалій, які мали місце під час недавніх запусків. Влітку на Ariane 6 не спрацював режим зведення другого ступеню з орбіти. На початку жовтня тестовий запуск Vulcan Centaur був визнаний успішним (ракета-носій повністю виконала програму запуску), але занепокоєння викликала аномалія одного з бічних твердопаливних прискорювачів - один з двох GEM-63XL за кілька секунд після старту несподівано втратив сопло.

Photo Credits: United Launch Alliance

У SpaceX продовжують стрімко "штампувати" одне за одним досягнення, пов'язані з багаторазовим використанням перших ступенів Falcon 9 Block 5. Торік компанія впритул наблизилася до позначки 20 стартів для одного ступеню - тоді рекорд становив 19 циклів "запуск-посадка".

Весною 2024 року нарешті сталася чергова історична подія - 13 квітня перший ступінь з серійним номером B1062 досяг позначки у 20 запусків. Але минуло трохи більше ніж півроку, як подолання "поперечки" у 20 запусків швидко перетворилося на практично рутинну подію - адже станом на 22 листопада вже сім блоків Falcon 9 записали на свій рахунок мінімум по 20 запусків.

2️⃣0️⃣ B1060 ❌ (вже використаний у витратному режимі)
2️⃣3️⃣ В1061 ❌ (вже використаний у витратному режимі)
2️⃣3️⃣ B1062 ❌ (зруйнований, невдала посадка на дрон)
2️⃣1️⃣ В1063 ✅ (в експлуатації)
2️⃣3️⃣ В1067 ✅ (в експлуатації)
2️⃣0️⃣ В1069 ✅ (в експлуатації)
2️⃣0️⃣ В1071 ✅ (в експлуатації)

З такими темпами вже на початку 2025 року можна чекати на черговий "міні-ювілей" - подолання позначки в 25 запусків для одного ступеню Falcon 9.

Video Credits: SpaceX

Цього тижня стало відомо, що компанія Impulse Space заздалегідь замовила в SpaceX три запуски - перший планується в 2026 році. Найбільш важливим є той факт, що Impulse Space цими запусками планує розпочати експлуатацію свого головного проєкту - універсального розгінного блоку Helios, який використовуватиме паливну пару метан-кисень (тобто Helios повинен стати новим кріогенним розгінним блоком).

Якщо придивитися до попередніх характеристик Helios, можна відзначити, що в компанії Impulse Space працюють над власним аналогом славетного воднево-кисневого розгінного блоку Centaur (його різні версії використовувалися на таких ракетах носіях, як Atlas різних поколінь, Titan III/IV, Vulcan). Очікується, що Helios можна буде використовувати як універсальний додатковий ступінь для різних ракет-носіїв - американського Falcon 9, європейської Ariane 6, японської H3 (плюс будь-яка перспективна середня ракета-носій).

З попередніх даних - Helios буде обладнаний двигуном закритого циклу Deneb, який забезпечуватиме тягу 6-8-7,0 тс. Орієнтовна кількість палива (рідкий метан + рідкий кисень) становить приблизно 14000 кг. Для порівняння, "водневий" Centaur III має повну масу понад 23 т (з них 20,8 т припадають на паливо), може бути обладнаний одним або двома двигунами RL10 тягою до 10 тс.

Такий відносно компактний розгінний блок Helios може стати насправді корисним для нинішніх Falcon 9 Block 5. Бо часом у SpaceX стикаються з тим, що їх гасово-кисневий другий ступінь має відчутні обмеження - не вистачає питомого імпульсу, через що доводиться або зменшувати масу корисного навантаження на високоенергетичні орбіти, або використовувати Falcon 9 у витратному режимі (без повернення на Землю).

Є досить цікаві цифри, як Helios може покращити вантажність поточних Falcon 9 Block 5 (за основу візьмемо цифри вантажності ракети-носія в багаторазовому режимі).

Отже, Falcon 9 Block 5 може вивести на геоперехідну орбіту до 5500 кг, а на орбіту відльоту до Марсу до 4080 кг. Зате з додатковим розгінним блоком Helios ці цифри можуть становити відповідно 6500 кг і 4500 кг. Тобто вантажність Falcon 9 Block 5 на такі високоенергетичні орбіти може збільшитися щонайменше на 10-15%.

Варто ще зазначити таку важливу деталь, що з цих трьох замовлених у SpaceX запусків для Impulse Space один запланований для US Space Force.

Photo Credits: Impulse Space

Шостий тестовий політ SpaceX Starship (Starship flight test 6) відбувся вже за 37 днів після попереднього запуску - тобто SpaceX продемонструвала свою здатність здійснювати мінімум щомісячні запуски цієї ракети-носія.

Загалом, подібному прискоренню процесів сприяв також той факт, що в SpaceX не стали впроваджувати якихось помітних змін у конструкції та профілю польоту - тобто не було потреби отримувати нову ліцензію від FAA (всі невеликі зміни були здійснені в межах, встановлених поточною ліцензією).

Програма шостого запуску повністю повторювала програму попереднього випробування. Але, на відміну від жовтневого Starship flight test 5, не вдалося здійснити повернення першого ступеню на стартовий комплекс і його захоплення маніпуляторами Mechazilla. Якісь подробиці відсутні, відомо лише, що після розділення ступенів на першому ступеню виявили якусь аномалію, після чого з міркувань безпеки Super Heavy вирішити "приводнити" у Мексиканській затоці. Процедура стабілізації ступеню та вертикальної посадки на воду була виконана повністю - тобто не було мови про якесь неконтрольоване падіння Super Heavy десь у визначеній зоні безпеки.

Фінальна частина польоту, з подальшим входженням в атмосферу та посадкою Starship в Індійському океані, стала повністю успішною. Були тільки невеликі зміни в профілю входження до атмосфери - як повідомили у SpaceX, компанія прагне спробувати різні режими входження в атмосферу.

Як і під час попередньої місії, Starship flight test 6 завершився успішною і точною посадкою Starship у заздалегідь визначених координатах. Про що й свідчать кілька відеотрансляцій, зроблених з буїв у зоні посадки.

Ймовірно, що це був останній цього року запуск Starship. По-перше, якийсь час все ж піде на ретельне з'ясування причин аномалії, яка змусила відмовитися від повернення Super Heavy на стартовий комплекс. По-друге, SpaceX планує суттєву модернізацію другого ступеню Starship (як мінімум, збільшення кількості палива на 25%), що автоматично тягне за собою низку різних клопотів - від перепрограмування профілю польоту до отримання відповідної ліцензії від FAA.

Photo Credits: SpaceX

Другий запуск нової європейської ракети-носія Ariane 6 відтермінований щонайменше на пару місяців. Попередні плани передбачали, що перший "робочий" запуск (тобто не з макетом, а з повноцінним корисним навантаженням) планувався в грудні цього року - з французьким розвідувальним супутником CSO-3. Зараз термін запуску пересунули на лютий 2025 року.

Головна причина - в Arianespace все ще допрацьовують програмне забезпечення для систем другого ступеню Ariane 6. Адже під час першого запуску через аномалію в роботі систем не вдалося перезапустити двигун Vinci, через що другий ступінь так і залишився на орбіті - замість запланованого зведення з орбіти та утилізації в атмосфері.

Паралельно в Arianespace продовжують процедуру тестувань і сертифікації другого ступеня для потужнішої версії Ariane 6 (конфігурація Ariane 64 з чотирма твердопаливними прискорювачами). Зараз поки що використовуватимуть легшу версію Ariane 62 з двома бустерами, а перший запуск потужнішої Ariane 64 очікується в другій половині 2025 року.

Цікаво, що європейці вже понад двадцять років не запускали ракети-носії з чотирма твердопаливними прискорювачами. Востаннє це сталося 25 вересня 2001 року, коли була запущена Ariane 4 у конфігурації 44P (з чотирма твердопаливними бустерами на 65 тс тяги кожен). То суттєво відрізняється від майбутньої Ariane 64 з чотирма прискорювачами по 350 тс тяги кожен.

Photo Credits: ESA

Два дні тому з'явилося не надто помітне повідомлення, яке засвідчило сумний факт - з боротьби за ринок орбітальних запусків вийшов ще один претендент. Мова про американську компанію ABL Space Systems, яка кілька років намагалася реалізувати проєкт легкої ракети-носія RS1 (розрахункова вантажність до 1,35 т на орбіту).

Цього тижня Ден Пімонт, засновник ABL Space Systems, на своїх сторінках у соцмережах (LinkedIn, Twitter) оголосив, що компанія відмовляється від подальших праць над програмою орбітальних запусків і планує змінити напрям діяльності. Однією з причин подібного рішення Пімонт назвав зменшення можливостей невеликих компаній і зменшення потреби в малих ракетах-носіях. Цікаво, що на офіційних сторінках ABL Space Systems у соцмережах взагалі нема жодних повідомлень з цього приводу.

Загалом, цей пост засновника ABL Space Systems більше виглядає як акт капітуляції. Попри інвестиції понад $500 млн, компанія так і не досягла хоч якогось помітного успіху. Єдина спроба орбітального запуску RS1, здійснена 10 січня 2023 року на Pacific Spaceport Complex – Alaska, завершилася невдачею - ракета-носій впала вже за кілька секунд після запуску та пошкодила стартовий комплекс. До цього додалася втрата другого примірника RS1 під час статичних вогньових випробувань 19 липня 2024 року.

Аргумент про низький попит на легкі ракети-носії не виглядає надто переконливим - особливо на тлі досягнень Rocket Lab Electron, замовлення на яку вже розписані на два роки вперед.

У цьому повідомленні Дена Пімонта найбільше здивувала згадка, що ABL Space Systems планує зосередити свої зусилля на співпраці з міністерством оборони - причому в галузі протиракетної оборони. Поки що єдиний варіант, який виглядає найбільш реальним - компанія планує запропонувати свою ракету-носій RS1 для суборбітальних запусків (тестування демонстраторів технологій, запуски швидкісних мішеней для системи ПРО під час навчань).

Фактично, в цьому випадку ABL Space Systems намагається піти шляхом Rocket Lab USA, Inc., яка вже запропонувала HASTE (Hypersonic Accelerator Suborbital Test Electron) - суборбітальну версію ракети-носія Electron.

Photo Credits: ABL Space Systems

Звичайно, найбільше вражає тривалість місій Voyager 1 і Voyager 2, бо космічні апарати вже відпрацювали 47 років у далекому космосі. І зараз є обережні прогнози, що обидва Voyager можуть дотягнути до 50-річного ювілею...

Але є кілька апаратів на навколоземних орбітах (набагато скромніших за розмірами та функціями), які теж мають свої рекорди "виживання" в космосі.

Одним з них є невеликий супутник AMSAT-OSCAR 7, який був створений радіоаматорською супутниковою корпорацією (чи AMSAT). Він якраз цього тижня відсвяткував 50 років на навколоземній орбіті та досі перебуває у відносно робочому стані.

Цей апарат у формі восьмигранника (висота 36 см, діаметр 42,4 см, маса 28,8 кг) був запущений 15 листопада 1974 року на ракеті-носії Delta 2310 - як додаткове навантаження до основного 340-кілограмового метеорологічного супутника NOAA-4 (або ITOS-G). Обидва апарати були виведені на майже колові сонячно-синхронні орбіти висотою 1445-1465 км.

AMSAT-OSCAR 7 має насправді цікаву історію. Перш за все, на ньому випробували кілька демонстраторів технологій - ретрансляція сигналу від супутника до супутника (працювала пара AMSAT-OSCAR 6 та AMSAT-OSCAR 7) або регулятор заряду акумулятора.

Він вважався втраченим у 1981 році через проблеми з акумулятором (підозра на коротке замикання). Але 21 червня 2002 року раптом отримали сигнал з AMSAT-OSCAR 7 - якимось чином апарат відновив частину своїх функцій і почав знову транслювати сигнал.

Цей супутник став одним з найвідоміших прикладів "зомбі-супутників" (zombie satellite) - апаратів, які після тривалої перерви раптом відновили свою діяльність.

Photo Credits: AMSAT UK

У SpaceX поступово відновлюють темпи запусків ракет-носії сімейства Falcon і прагнуть вийти на середній щомісячний показник у 12 запусків. Принаймні, в період з 1 по 15 листопада компанія вже здійснила сім запусків.

І два чергових рутинних запуски супутників Starlink, які були здійснені 14 листопада на Канавералі та Ванденберзі, принесли досить цікаву статистику.

Перш за все, загальна кількість запусків SpaceX з усіма ракетами носіями (Falcon 9 Block 5, Falcon Heavy, Starship) досягнула позначки в 115 пусків:
1️⃣1️⃣0️⃣ Falcon 9 Block 5
2️⃣ Falcon Heavy
3️⃣ Starship

Але є одна важлива подробиця, пов'язана з одним з вчорашніх запусків. На перший погляд, нічого незвичного не сталося - після запуску зі стартового комплексу SLC-40 на Канавералі перший ступінь з серійним номером B1076 здійснив вже 18-й успішний політ за циклом "запуск-посадка".

Насправді цікавою є зовсім інша деталь - цей блок B1076 став новим рекордсменом, бо для нього це вже дев'ятий запуск протягом 2024 року. До того рекордом були по 8 запусків протягом року, які були не раз здійснені в 2022-2024 роках.

Вперше позначки у вісім запусків протягом року вдалося досягти в 2022 році - з блоком B1062.

У 2023 році це досягнення повторили вже чотири блоки - з серійними номерами B1069, B1075, B1076, B1077.

Зараз, у 2024 році, цю позначку підкорили вже шість блоків - з номерами В1067, В1076, В1078, В1080, В1081, В1082. І ось тепер з цієї компанії ступінь з номером В1076 підняв рекордну поперечку до 9 запусків протягом року.

Враховуючи той факт, що до кінця року залишилося ще півтора місяця, є висока ймовірність нового рекорду - тепер вже на позначці в 10 запусків протягом року. Тим більш, для блока-рекордсмена В1076 перерва між нинішнім та попереднім запусками склала тільки 27 днів - за відсутності проблем він цілком може здійснити ще один політ до кінця року.

Photo Credits: WAI (John Winkopp)

На тлі регулярних сплесків ажіотажу навколо SpaceX Starship і чергових обіцянок найближчим часом запустити пілотовану місію до Марса часто губиться важливе питання - якою саме може бути пілотована версія Starship?

Коли саме зможуть запустити пілотовану місію до Марса - це питання залишається відкритим... Бо наявність Starship - це тільки перший крок, попереду ще величезна кількість викликів, які будуть примножуватися з кожним кроком у цьому напрямі.

Якщо відволіктися на якийсь час від планів марсіанських місій, то на першій стадії все ж варто розглянути варіанти використання Starship на ближчих відстанях - тобто на навколоземних орбітах і на маршрутах Земля-Місяць. З якими складнощами можуть зіткнутися при створенні гіпотетичної версії пілотованого Starship? Тим більш, у SpaceX досі не поспішають розкривати подробиці - компанія майже весь час обмежується концептуальними зображеннями, які є насправді далекими від реальності.
https://thealphacentauri.net/149924/

Проблема космічного сміття часто перебуває в центрі уваги, але насправді вона має чимало різних аспектів. Недавні новини змусили замислитися над таким питанням, як постійний контроль усіх об'єктів на орбітах...

Все почалося з "сенсаційних" повідомлень про те, що "мертвий" британський супутник зв'язку Skynet 1A перебуває в зовсім іншій точці геостаціонарної орбіти - зі "зсувом" мінімум 120 градусів.

З відомих фактів - супутник зв'язку Skynet 1A на замовлення британського уряду був виготовлений американською компанією Philco Ford Aerospace. Його запуск був здійснений 22 листопада 1969 року з Канавералу - ракета-носій Delta M вивела апарат на геостаціонарну орбіту над східним узбережжям Африки.

Skynet 1A пропрацював відносно недовго, лише півтора роки. Відомо, що через екстремальні температурні умови з ладу вийшли лампи рухомої хвилі - тобто апарат швидко став непридатним як супутник зв'язку та просто перебував на орбіті.

Тут починається найцікавіше та найдивніше. Бо за всіма офіційними даними Skynet 1A досі повинен перебувати над східним узбережжям Африки (30-40° східної довготи) та поступово дрейфувати в бік Індійського океану. Однак раптом виявилося, що він перебуває над тихоокеанським узбережжям Латинської Америки (105° західної довготи) - тобто його "пересунули" на захід майже на 140°!

Більшість експертів прийшли до висновку, що ця подія сталася не раніше 1977 року. Причиною цих дивних маневрів став той факт, що протягом 70-х років Британія та США не раз передавали один одному функції керування цим апаратом - і під час цих "перехідних" періодів хтось з операторів перемістив супутник. Але хто саме це зробив і коли саме - залишається загадкою...

Тепер отримали наочний приклад одного з аспектів проблеми космічного сміття - питання контролю та спостережень за усіма об'єктами на орбітах. Бо насправді маємо химерний факт - в якийсь момент всі просто перестали контролювати перебування апарату Skynet 1A на орбіті. І лише через сорок з гаком років раптом з'ясували, що його хтось давно "переставив" в інше місце.

І це сталося в часи, коли кількість космічних апаратів на орбітах обчислювалася лише сотнями. А зараз на орбітах вже десятки тисяч різних апаратів (не кажучи вже про різноманітні уламки та фрагменти) - питання контролю та зон відповідальності за їх розташування стали ще складнішими.

Photo Credits: GB News, NASA

Один з найскладніших напрямів у аерокосмічній галуз - це спроби створення одноступеневих космопланів. Різноманітних проєктів вистачає, але до їх практичної реалізації ще далеко...

Кілька днів тому з'явилося повідомлення про банкрутство британської компанії Reaction Engines Ltd., яка було заснована ще в 1989 році та працювала над концепцією космоплана та проєктами відповідного комбінованого двигуна.

Базова концепція Reaction Engines Ltd. - це космоплан Skylon, обладнаний комбінованими багаторежимними турборакетними прямоточними двигунами SABRE (чи Synergetic Air Breathing Rocket Engine),

Цей двигун (з паливною парою водень-кисень) повинен працювати в двох режимах. Спочатку в нижніх шарах атмосфери двигун працює як повітряно-реактивний двигун і використовує атмосферне повітря, але на висоті понад 25 км переходить в ракетний режим і використовує рідкий кисень зі своїх баків.

Але за 35 років цей проєкт у цілому так і не просунувся далі концептуального рівня. Ще в 1992 році бюджет такого проєкту оцінювався приблизно в $10 млрд - зараз цю суму можна практично подвоїти. А на такий обсяг інвестицій розраховувати не доводиться...

Насправді, над цим проєктом Skylon працювали навіть не 35 років, а ще більше - щонайменше з 1982 року. Саме тоді Rolls-Royce та British Aerospace офіційно почали працювати над проєктом британського космоплану HOTOL (Horizontal Take-Off and Landing). Але уряд в 1988 році припинив фінансування цієї програми. Тоді Алан Бонд, один з розробників HOTOL, і заснував компанію Reaction Engines Ltd., щоб спробувати просунутися далі в цьому напрямі.

Photo Credits: Reaction Engines Ltd.

Пару тижнів тому оглядач Ерік Бергер у своїй колонці вчергове підняв непросте питання - що буде далі з програмою Boeing CST-100 Starliner?

Адже, якщо бути максимально об'єктивним, Boeing фактично провалив два запуски з трьох. Спочатку першу безпілотну місію в грудні 2019 року (тоді через помилки в програмному забезпеченні космічний корабель взагалі не долетів до МКС). А зараз додалося справжнє фіаско цього року, коли перша пілотована місія Boeing Crew Flight Test (Boe-CFT) завершилася тим, що в NASA навіть не ризикнули повертати корабель на Землю з екіпажем.

Судячи з різних повідомлень і чуток, програма Boeing CST-100 Starliner зараз перетворилася для NASA на "валізу без ручки". З одного боку, кода закривати проєкт, який витягнув стільки коштів як з NASA, так і Boeing. З іншого, який сенс тягнути проєкт пілотованого корабля, який фактично запізнюється вже щонайменше на п'ять років?

Бергер у своїй статті повідомив, що в NASA зараз розглядають можливість використання Boeing CST-100 Starliner у 2025-2026 роках як додаткового вантажного корабля - щоб якось зберегти його в режимі експлуатації. Одночасно пролунав досить прозорий натяк, що наступна пілотована місія на Starliner може бути відтермінована вже до 2026 року...

Головне питання - наскільки доцільно використовувати Boeing CST-100 Starliner як вантажний корабель? Адже в NASA щойно повідомили, що продовжили всі контракти в рамках програми Commercial Resupply Services 2 (CRS-2) до кінця 2030 року. Нагадаємо, що ці контракти підписані з трьома компаніями - SpaceX (корабель Cargo Dragon), Northrop Grumman (корабель Cygnus) і Sierra Space (планує в 2025 році здійснити запуск нового корабля Dream Chaser).

За наявності такого парку поточних і майбутніх вантажних кораблів план "перепрофілювання" Boeing CST-100 Starliner виглядає як відверта спроба хоч кудись притулити цей нещасний корабель... А якщо до цього додати ще той факт, що в Японії працюють над новим вантажним кораблем HTV-X (перший запуск поки запланований на 2025 рік) - перспективи Starliner виглядають не надто райдужними.

Photo Credits: NASA

Лише чотири дні тому до Міжнародної космічної станції був запущений черговий корабель Cargo Dragon (місія SpaceX CRS-31). Але цей начебто рутинний епізод у логістичній програмі МКС мав насправді чимале значення для США.

Вчора, 8 листопада, на МКС був здійснений експеримент з коригування орбіти космічної станції за допомогою двигунів Crew Dragon. Двигуни Draco пропрацювали 12,5 хвилин, завдяки чому вділося змінити орбіту МКС - на 112 м в апогеї та на 1126 м в перигеї. Таким чином, було доведено, що вантажні кораблі SpaceX Cargo Dragon теж можна використовувати для корекції орбіти МКС.

У минулому всі орбітальні корекції МКС здійснювалися за допомогою власних двигунів станції та двигунів вантажних кораблів "Прогресс". Але в США свого часу нарешті прийшли до висновку, що не варто в цьому питанні повністю залежати від такого "партнера" з боліт. Недавно для корекції орбіти МКС почали використовувати двигуни вантажних кораблів Cygnus, а зараз надійшла черга на Cargo Dragon.

До речі, цей вчорашній експеримент повинен дати чимало корисної інформації для майбутнього проєкту US Deorbit Vehicle - спеціального "буксира", створеного на платформі SpaceX Dragon, який у майбутньому повинен безпечно звести з орбіти МКС після припинення її діяльності.

Image Credits: NASA

Не надто помітна, але все ж цікава подія, пов'язана з дослідженнями Сонячної системи. Зараз нагадала про себе Parker Solar Probe, місія NASA з дослідження Сонця.

Якраз вчора, 6 листопада 2024 року, апарат Parker Solar Probe здійснив сьомий (і фінальний) гравітаційний маневр біля Венери. Він пройшов майже впритул до Венери - на відстані лише 317 км від її поверхні.

Цей маневр повинен перевести космічний апарат на фінальну геліоцентричну орбіту - з періодом 88 днів. Очікується, що вже 24 грудня цього року Parker Solar Probe досягне двох нових рекордів - у перигелії пройде на відстані 6,2 млн км від поверхні Сонця та досягне швидкості 192 км/с (абсолютний рекорд швидкості для будь-якого космічного апарату, створеного на Землі).

Щоб зрозуміти, наскільки це близько від Сонця, можна навести приклад - Меркурій у перигелії наближається до Сонця на мінімальну відстань 45-46 млн км. Тобто Parker Solar Probe буде майже у 7,5 разів ближчий до Сонця, ніж Меркурій. Можна тільки здогадуватися, які температурні навантаження отримає апарат на такій відстані від Сонця...

Image Credits: NASA

Останнім часом у аерокосмічній галузі найбільше уваги привертають новини з США та Китаю (трохи менше з Європи). Але на цьому тлі періодично з'являються повідомлення з Австралії, де вже кілька років активно працюють над створенням інфраструктури для орбітальних запусків. Вже поступово реалізують проєкти трьох різних космодромів - Whalers Way Orbital Launch Complex (на півдні континенту), Arnhem Space Centre (на півночі) та Bowen Orbital Spaceport (на сході).

Зараз з'явилася новина, що австралійська компанія Gilmour Space Technologies нарешті отримала дозвіл на тестовий запуск своєї легкої ракети-носія Eris Block 1. Запуск планується здійснити з Bowen Orbital Spaceport.

Попередні терміни запуску будуть визначені пізніше. Але він може відбутися не раніше середини грудня, бо отримана ліцензія на запуск передбачає мінімум 30-денний період сповіщення перед стартом. На додачу до цього в грудні очікується період перед Різдвом. Тому найбільш ймовірними термінами запуску є січень-лютий 2025 року.

Про австралійську ракету-носій Eris Block 1 не надто багато подробиць. Загальна інформація:
- легка триступенева ракета-носій;
- на першому та другому ступенях гібридні ракетні двигуни Sirius (тверде паливо плюс пероксид водню), відповідно чотири й один;
- третій ступінь з рідинним ракетним двигуном Phoenix (гас плюс рідкий кисень);
- тяга гібридного двигуна Sirius 12 тс;
- вантажність до 300 кг на орбіту

Подальші плани передбачають створення потужнішої Eris Block 2, здатної виводити на орбіту до 1000 кг.

Очікується, що це буде перший в історії запуск орбітальної ракети-носія австралійського виробництва.

Крім того, це повинен бути перший після тривалої перерви орбітальний запуск з території Австралії. Востаннє це сталося 28 жовтня 1971 року, коли на RAAF Woomera Range Complex була запущена британська ракета-носій Black Arrow.

Photo Credits: Gilmour Space Technologies

5 листопада о 10:56 UTC (чи о 12:56 за київським часом) на новозеландському Mahia Launch Complex компанія Rocket Lab USA, Inc. здійснила черговий запуск легкої ракети-носія Electron.

Це вже дванадцятий запуск Electron у 2024 році - всі стали успішними. Таким чином, компанія вже вийшла на середній показник "мінімум по одному запуску щомісяця" і готова найближчим часом покращити цей результат. Ймовірно, що протягом листопада буде здійснений ще один запуск ракети-носія Electron - тут багато чого залежить від здатності замовника надати черговий космічний апарат у стислі терміни.

Сьогоднішній запуск цікавий тим, що майже повністю відсутня інформація про замовника та космічний апарат (чи апарати). За неофіційними джерелами, це може бути компанія E-Space. Під час трансляції запуску обмежилися тільки кадрами роботи першого ступеню та розділення ступенів - фінальний процес виведення космічного апарату на орбіту не показували (на вимогу замовника). Досить цікавий рівень секретності для приватного комерційного клієнта - зазвичай такий рівень секретности можна зустріти під час запусків на замовлення військових.

Photo, Video Credits: Rocket Lab USA, Inc., Joseph Baxter

4 листопада о 6:48 UTC (чи о 8:48 за київським часом) на японському космодромі Tanegashima Space Center був здійснений черговий запуск нової ракети-носія H3.

Корисне навантаження - супутник зв'язку DSN-3 (інша назва Kirameki 3), який потрібно вивести на геосинхронну орбіту. За загальним описом "супутник зв'язку" ховається військовий супутник зв'язку, головним оператором якого є JSDF (чи Japan Self-Defense Forces).

Варто зазначити, що це четвертий запуск нової ракети носія H3 - і вже третій цього року. При цьому це третій поспіль успішний запуск H3.

У 2024 році були здійснені наступні запуски ракети-носія H3:

17 лютого - сертифікаційний запуск з масо-габаритним макетом (після усунення причин невдачі першого запуску в березні 2023 року);

1 липня - перший успішний запуск з повноцінним корисним навантаженням, супутником Advanced Land Observing Satellite-4 (ALOS-4, або Daichi-4);

4 листопада - перший запуск на замовлення Japan Self-Defense Forces; також перший запуск на геосинхронну орбіту

Поки що всі чотири запуски ракети-носія H3 були здійснені в конфігурації H3-22S, тобто з двома двигунами на першому ступеню (перша цифра 2), з двома твердопаливними прискорювачами (друга цифра 2) та з коротким обтічником (літера S, чи Short).

Важлива деталь - цього року в Японії здійснили вже 6 орбітальних запусків (5 з них успішних). Були використані три ракети-носії - H3 (три запуски), H-IIA (два запуски) та Kairos (один запуск). Фактично, японці вже вийшли на свій піковий річний режим - бо в минулому їх найкращими показниками були 7 запусків (2017 рік) і 6 запусків (2006 і 2018 роки).

Компанія Blue Origin продовжує підготовку до першого запуску новітньої важкої ракети-носія New Glenn (розрахункова вантажність до 45 т на орбіту).

Донедавна були дуже оптимістичні плани дебютного запуску у вересні-жовтні - причому навіть з двома малими космічними апаратами на Марс. Але реальність виявилася складнішою - процес підготовки New Glenn затягнувся, графік праць вже "проскочив" відповідне стартове вікно.

Зараз найближчим часом заплановані статичні вогньові випробування першого ступеню New Glenn. Блок з сімома двигунами BE-4 (сумарна тяга до 1750 тс) уже транспортують на стартовий комплекс LC-36. Габарити ступеню справляють враження - довжина 57,5 м, діаметр 7 м.

Варто відзначити важливу деталь - в Blue Origin поступово налагоджують серійне виробництво метаново-кисневих двигунів BE-4. Цього року вже здійснені два запуски ракети-носія Vulcan Centaur (тобто використані чотири двигуни), зараз поточний зразок New Glenn обладнаний вже сімома двигунами BE4. На додачу до цього на Канавералі почалася підготовка чергового Vulcan Centaur, на якому планується в листопаді чи грудні здійснити перший запуск на замовлення US Space Force.

Photo Credits: Blue Origin

Перший запуск нової європейської ракети-носія Ariane 6 відбувся чотири місяці тому (точніше, 9 липня 2024 року) - це була випробувальна місія з масо-габаритним макетом корисного навантаження. Перший "робочий" запуск попередньо очікується протягом грудня, але не виключений варіант його "переміщення" на перші місяці 2025 року.

Але зараз вже тривають праці над оновленою версією Ariane 6, яка отримала позначення Block 2. Основний напрям розвитку - збільшення потужності ракетних двигунів і загальної вантажності ракети-носія.

В загальних рисах, Block 2 нові твердопаливні прискорювачі - замість нинішніх P120C (паспортна тяга 350 тс) повинні з'явитися нові P160C (відсутні навіть попередні дані, але ймовірна тяга може становити 380-400 тс). Плюс на другому ступеню буде збільшена тяга воднево-кисневого двигуна Vinci - з 18 до 20 тс.

Очікується, що ці модернізації дозволять збільшити максимальну вантажність Ariane 6 десь на дві тони - тобто з 21,65 т десь до 23,5 т. Крім того, очікується, що Ariane 6 Block 2 зможе відправляти до Місяця 9,9 т (замість нинішніх 8,6 т). Поки що попередні плани модернізації передбачають, що експлуатація нового Block 2 може розпочатися вже наприкінці 2026 року.

Очевидно, в порівнянні з проєктами SpaceX чи Китаю прогрес європейської ракетобудівної галузі не надто вражає. Але за надмірний консерватизм у минулому доводиться платити - особливо коли Європі потрібно зберегти хоч якусь незалежність у доступі до космосу.

Photo Credits: Arianespace

Статистика за січень-жовтень 2024 року

Після спалаху активності в вересні кількість запусків у жовтні трохи скоротилася - були здійснені 20 запусків проти 23 у попередньому місяці. Як завжди, спостерігається тенденція - як тільки пригальмовує SpaceX, загальна кількість запусків негайно зменшується.

Протягом десяти місяців у світі були здійснені 203 запуски - з них 196 успішних. Нагадаємо, що торішній рекорд становив 223 запуски - тобто для його перевершення потрібно здійснити ще мінімум 21 запуск протягом двох фінальних місяців, листопада та грудня.

1️⃣🇺🇸 США - 125 (123 успішних, 1 частково успішний)
2️⃣🇨🇳 Китай - 52 (50 успішних, 1 частково успішний)
3️⃣ рф - 12 (12 успішних)
4️⃣ 🇯🇵 Японія - 5 (4 успішних)
5️⃣ 🇮🇳 Індія - 3 (3 успішних)
6️⃣ 🇮🇷 Іран - 3 (3 успішних)
7️⃣ 🇪🇺 Європа - 2 (1 частково успішний)
8️⃣ 🇰🇵 Північна Корея - 1 (1 невдача)

Кращими за підсумками вересня вчергове стали США з 13 запусками, які цього разу помітно випередили Китай з його 6 запусками.

Лідерами за проміжними підсумками 2024 року залишаються США (125 запусків, або 61,58%) і Китай (52 запуски, або 25,62%). Ці дві країни спільно здійснили 177 запусків з 203, тобто 87,19% від загальної кількості!

У SpaceX здійснили в вересні 12 запусків, причому з трьома різними ракетами-носіями - десять на Falcon 9 Block 5, по одному на Falcon Heavy та Starship. Навіть з черговими паузами після вересневої проблеми з другим ступенем і урагану в Флориді компанія встигла здійснити 11 запусків ракет-носіїв сімейства Falcon - близько до планового графіку в 12 запусків щомісяця.

Загалом SpaceX здійснила вже 108 запусків (103 на Falcon 9 Block 5, два на Falcon Heavy, три на Starship), що становить 53,2% від загальної кількості запусків у світі. Тобто компанія сама-одна вже повторила найвище досягнення СРСР зі 108 запусками в 1982 році - і для цього вистачило лише десяти місяців.

Video Credits: SpaceX

Аерокосмічна компанія Lockheed Martin оголосила про придбання компанії Terran Orbital, яка спеціалізується з виробництва малих супутників. Про повне поглинання та ліквідацію назви Terran Orbital мова не йде - просто відтепер компанія матиме офіційну назву "Terran Orbital, a Lockheed Martin Company". Варто зазначити, що Lockheed Martin ще з 2017 року був одним з головних інвесторів для Terran Orbital.

Новина насправді цікава, бо свідчить про бажання Lockheed Martin максимально розширити виробництво космічних апаратів і охопити весь можливий діапазон - від мікроскопічних CubeSats до великих апаратів на кшталт багатотонних геостаціонариних супутників або міжпланетних апаратів.

Тобто в Lockheed Martin, який зазвичай спеціалізується на виконанні урядових замовлень та замовлень від великих компаній, прагнуть посилити свої позиції на ринку супутників для всіх приватних компаній, які зазвичай зацікавлені в невеликих апаратах.

Торік компанія Terran Orbital представила цілу лінійку уніфікованих платформ для малих супутників масою від 10 до 1000 кг. Цей "спектр" чудово доповнює нинішню гаму satellite bus від Lockheed Martin, який охоплює діапазон від 400 кг до кількох тон. Крім розширення пропозиції для приватних компаній, Lockheed Martin отримає також чудову базу малих платформ для своїх демонстраторів технологій - нема потреби виготовляти окремий експериментальний апарат, якщо можна використати готову універсальну платформу.

Новина про придбання Terran Orbital логічно доповнює червневе повідомлення про те, що Lockheed Martin підписав угоду з компанією Firefly Aerospace на 25 запусків на ракетах-носіях Firefly Alpha протягом 2024-2029 років. Враховуючи клас вантажності Alpha (до 1000 кг на орбіту), ця ракета чудово підходить саме для малих супутників на платформах Terran Orbital.

Черговий запуск супутників Starlink (30 жовтня зі стартового комплексу SLC-4E на Vandenberg Space Force Base) став черговою ювілейною подією для компанії SpaceX. Це був ювілейний 200-й запуск у рамках програми Starlink.

Нагадаємо, що перший запуск партії супутників Starlink буд здійснений 24 травня 2019 року - тоді на орбіту були виведені 60 апаратів версії v0.9. Зараз уже здійснені 200 запусків, з них 199 стали успішними - єдиним винятком став провал 12 липня 2024 року, коли через проблеми з другим ступенем не вдалося вивести апарати на орбіту.

Є ще одна цікава деталь у статистиці запусків SpaceX - загалом компанія в 2010-2024 роках здійснила 387 запусків ракет-носіїв Falcon 9. Частка Starlink у цих запусках уже перевищує 50% - точніше, зараз становить 51,68% (200 з 387). Крім того, сьогоднішній запуск став 70-м запуском супутників Starlink цього року - торішній рекорд у 63 запуски Starlink вже давно перевершений.

Сумарно за 5,5 років були запущені 7190 супутників Starlink. Станом на зараз на орбітах перебувають 6534 апарати мережі Starlink.

Photo Credits: Vandenberg Space Force Base

Китай зараз стрімко збільшує кількість напрямів у своїх космічних програмах - від апаратів на навколоземних орбітах до досліджень далекого космосу (зараз розглядаються варіанти місій до Юпітера та Сатурна).

Зараз з'явилася інформація, що Китай у найближчі роки вже планує розширення своєї орбітальної станції Tiāngōng. Як відомо, вона була побудована в 2021-2022 роках і складається з трьох модулів загальною масою майже 70 т.

Спочатку буде здійснена модернізація головного модуля Tiānhé - щоб до нього можна було додавати нові майбутні модулі. Перш за все, це дозволить збільшити кількість людей на станції - зазвичай на постійній основі тут працюють три астронавти (шість під час зміни екіпажів), але в майбутньому їх кількість розраховують збільшити до семи.

Крім того, це дозволить збільшити кількість стикувальних портів. Фактично, Китай зараз планує поступово збільшувати поточну версію Tiāngōng до масштабів Міжнародної космічної станції - як за розмірами, так і за кількістю постійного складу астронавтів на станції.

Окрема деталь - у 2026 році планується запуск космічного телескопа Xúntiān (своєрідного сучасного аналога Hubble Space Telescope). Найцікавіше, що цей телескоп спроєктований як незалежний модуль орбітальної станції.

Загальна ідея полягає в тому, що телескоп Xúntiān виведуть на ту ж орбіту, що й станцію Tiāngōng. І за потреби цей телескоп можна буде час від часу стикувати з орбітальною станцією для сервісного обслуговування та модернізації.

Photo Credits: CASC

Черговий спалах інформаційної активності від індійської аерокосмічної галузі. Минулого тижня з'явилася початкова інформація про майбутню експериментальну місію SpaDEx (Space Docking Experiment) - відпрацювання орбітальних маневрів зближення та стикування двох космічних апаратів. Очікується, що вона стартує до кінця цього року.

Кілька днів тому з'явилося нове повідомлення від ISRO - тепер вже про експеримент з "очищення" орбіти від космічного сміття. Він буде спиратися на нову платформу PSLV Orbital Experiment Module (POEM) - це глибока модернізація четвертого ступеню ракети-носія PSLV (з гідразиновим двигуном).

В загальних рисах - традиційний розгінний блок перетворюють на "шасі", на якому монтують сонячні батареї та додаткове обладнання. Таким чином, POEM може вивести на орбіту основний вантаж, після чого переходить в автономний режим і працює як окремий космічний апарат з додатковими приладами й обладнанням. У 2022-2024 роках уже здійснені три різні місії на платформі POEM.

Зараз розкрили деякі деталі наступної місії на базі POEM, яка отримала позначення ISRO Servicer Mission (чи ISM). Планується, що POEM буде обладнана рукою-маніпулятором, якою можна захоплювати невеликі об'єкти чи уламки. Очікується, що такі об'єкти можна "прив'язувати" до космічного апарату за допомого тросу. Пізніше POEM зi захопленим сміттям можна безпечно звести з орбіти й утилізувати в атмосфері.

На фото можна побачити в загальних рисах, як виглядає базовий четвертий ступінь PSLV (без модифікації до рівня POEM). Плюс додається схематичне зображення комплектації цієї платформи для місії POEM-3.

Photo Credits: ISRO

Ця новина здатна насправді здивувати всіх, хто уважно стежить за подіями в американській аерокосмічній галузі. Два дні тому з'явилося повідомлення, що компанія Astra Space, Inc. виграла контракт від міністерства оборони (точніше, від структури Defence Innovation Unit) на суму $44 млн.

Перша реакція була на рівні "Astra ще існує?" Бо компанія за останні три роки встигла пережити банкрутство, злиття з іншими структурами, вихід з біржового ринку... Та й статистика в Astra невтішна - з семи орбітальних запусків Rocket 3 (версії від 3.0 до 3.3) п'ять були невдалими. Плюс ще одна ракета вибухнула під час підготовки до запуску. Не дивно, що запусків не було вже майже 2,5 року - востаннє це сталося ще 12 червня 2022 року (невдача).

Як стало відомо, цей контракт з Defence Innovation Unit призначений для підтримки проєкту нової, потужнішої ракети-носія Rocket 4. За попередніми підрахунками, вона здатна виводити до 600 кг на орбіту (проти 50-75 кг у попередниці Rocket 3).

В принципі, цей контракт лише підтверджує, що в США зацікавлені в створенні та розвитку хоч якогось парку легких мобільних ракет-носіїв, які могли б виконувати окремі завдання з цільового виведення на орбіти космічних апаратів. Бо зараз існує чимала "прогалина" між Rocket Lab Electron (вантажність до 300 кг) та SpaceX Falcon 9 (вантажність до 22 т) - в цьому діапазоні якось тримається тільки Firefly Aerospace з її ракетою-носієм Firefly Alpha (вантажність до 1 т).

Photo Credits: Astra Space, Inc.

В Європі поступово просуваються різноманітні програми зі створення ракетних двигунів і/або ракет-носіїв. Не так швидко, як хотілося б (особливо на тлі тривалого затишшя в європейській аерокосмічній промисловості), але певне прискорення окремих процесів вже є.

Минулого тижня французька компанія Sirius Space Services (працює зараз над базовим проєктом легкої ракети-носія Sirius 1) оголосила про успішні тести камери згоряння свого метаново-кисневого ракетного двигуна STAR-1. Як заявили в компанії, в жовтні були здійснені два вмикання двигуна, в обох випадках він пропрацював по хвилині. Тепер триває підготовка до повномасштабних випробувань двигуна STAR-1, які попередньо заплановані на другий квартал 2025 року.

Майже одночасно італійська компанія Avio оголосила, що найближчими тижнями планує провести "гарячі" випробування свого метаново-кисневого двигуна MR10 (тяга до 10 тс). Як відомо, цей двигун у майбутньому повинен з'явитися на ракеті-носії Vega-E - оновленій версії поточної Vega-C, на якій третій-четвертий ступені (твердопаливний Zefiro 9 і гептиловий AVUM+) будуть замінені одним метаново-кисневим ступенем.

З'явилася також згадка, що паралельно з тестами прототипу MR10 буде створюватися його робоча польотна версія. Очікується, що робочий зразок буде використаний на демонстраторі IFD1 за наступною програмою - суборбітальний політ, перевірка здатності повторного запуску двигуна MR10 в умовах мікрогравітації.

Video Credits: Sirius Space Services, Avio

Цього тижня отримали ще один приклад того, як Китай ретельно копіює майже всі напрацювання американської компанії SpaceX. Вже пішли від аналогів ракети-носія Falcon 9 (готують її різномасштабні "клони" від різних компаній) до концепції Starship (ще торік звернули увагу на те, що модернізований проєкт китайської надважкої ракети-носія Changzheng-9 мало чим відрізняється від Starship).

Зараз вчергове відзначилася компанія Jiangsu Deep Blue Aerospace Technology Co., Ltd., яка зараз працює над проєктами ракет-носіїв Nebula-1 (перший запуск очікується в 2025 році) і Nebula-2 (планується початок запусків у 2026 році). Тепер Deep Blue націлилася на суборбітальний туризм - тобто підхопила ідею американської компанії Blue Origin з її суборбітальним транспортом New Shepard.

В загальних рисах проєкт виглядає наступним чином - буде використаний перший ступінь ракети-носія Nebula-1 (який повинні "навчити" здійснювати вертикальну посадку), на ньому монтують капсулу для екіпажу або для науково-дослідної апаратури.

Найцікавіше, що Jiangsu Deep Blue Aerospace Technology Co., Ltd. у своїй презентації банально "перемалювала" силует космічного корабля SpaceX Dragon 2 - з усіма подробицями.

Загальні представлені параметри капсули:
- висота 4 м;
- діаметр 3,5 м;
- повна маса 7,9 т;
- вантажність 1200 кг;
- до 6 пасажирів
- висота польоту 100-150 км

Попередні плани передбачають серію випробувань стартового ступеню та суборбітальної капсули (у вантажній версії) в 2026 році. Перші пасажирські запуски очікуються в 2027 році.

Photo Credits: Deep Blue Aerospace

Зараз компанія Rocket Lab USA, Inc. досить тихо й без зайвого розголосу готується до чергового запуску ракети-носія Electron на новозеландському Mahia Launch Complex. Попередньо, запуск планувався ще минулого тижня, але через додаткову перевірку та підготовку місії терміни запуску перейшли в стадію "до кінця жовтня".

На перший погляд, ніби рутинна подія, бо Rocket Lab USA, Inc. цього року вже здійснила 11 успішних орбітальних запусків. Але все ж заінтригував той факт, що відсутня офіційна інформація про замовника (вказаний статус undisclosed customer) - тобто це не компанії Synspective, HawkEye 360, Kinéis або BlackSky, з якими вже підписані контракти майже на два десятки запусків до 2027 року.

Найцікавіше, що контракт з новим замовником (є непідтверджені повідомлення про замовлення серії з чотирьох запусків) був підписаний максимум два місяці тому - і вже зараз готується запуск на ракеті-носії Electron. Офіційне гасло цієї місії - "Changes In Latitudes, Changes In Attitudes".

Спочатку була навіть версія, що планується секретна місія на замовлення військових, з якимось демонстратором технологій. Але в цьому випадку подібні запуски зазвичай отримують позначення на кшталт USA чи NROL з цифровими індексами, за якими можна сховати будь-яку інформацію.

Останнім часом все частіше з'являється версія, що замовником стала невелика компанія E-Space. Інформації про неї насправді набагато - відомо лише, що в її планах створення "сузір'я" з малих телекомунікаційних супутників. В травні 2022 року на ракеті-носії Electron були запущені три мікроскопічних супутники E-Space Demo (спільно з трьома десятками інших апаратів у рамках місії райдшерінгу).

Найбільш вартим уваги є той факт, що засновником компанії E-Space є американець Грег Уайлер, який свого часу заснував такі компанії, як O3b Networks (зараз є частиною люксембурзької телекомунікаційної компанії SES SA) й OneWeb (недавно ввійшла до складу телекомунікаційної компанії Eutelsat S.A.).

Photo Credits: Rocket Lab USA, Inc.

За іронією долі, цього року вже друга пілотована місія до МКС помітно запізнюється з поверненням на Землю.

Спочатку були проблеми з місією Boeing Crew Flight Test (перший пілотований політ Boeing CST-100 Starliner). Тоді через численні технічні проблеми космічний корабель застряг на МКС на цілих три місяці (замість розрахункової програми 8-10 днів), після чого в NASA вирішили не ризикувати - на початку вересня повернули на Землю Starliner без екіпажу. Обидва астронавти залишилися на МКС до лютого 2025 року та повернуться додому вже на "рятівному" SpaceX Crew Dragon (місія SpaceX Crew-9).

Зараз постійно переносяться терміни штатного повернення на Землю екіпажу місії SpaceX Crew-8, який перебуває на Міжнародній космічній станції з 5 березня 2024 року. Але тут, на щастя, не технічні проблеми - "всього лиш" несприятливі погодні умови в зоні приводнення капсули з екіпажем.

Відстикування корабля Crew Dragon місії Crew-8 спочатку планувалося в районі 5-6 жовтня, але через загрозу урагану "Мілтон" його відтермінували на кілька днів. Але через подальші несприятливі погодні умови ці "кілька днів" вже поступово перетворюються на "майже три тижні" - тепер відстикування відбудеться не раніше 23 жовтня...

Цей епізод напевно стане черговим аргументом на користь зміни формату повернення кораблів Dragon на Землю - з приводненням біля тихоокеанського узбережжя США, а не в Атлантиці чи Мексиканській затоці. Особливо з врахуванням того факту, що в останні роки погодні умови в "тихоокеанському" регіоні зазвичай кращі, ніж в "атлантичному".

Photo Credits: NASA

Сьогодні SpaceX у Ванденберзі здійснила черговий запуск Falcon 9 Block 5 і вивела на орбіту цілу партію з 20 супутників OneWeb.

На перший погляд, SpaceX зараз просто відновлює свою активність після недавнього тимчасового призупинення запусків (коли вже вдруге цього року виникли проблеми з другим ступенем ракети-носія).

Насправді, це знаменна подія - адже SpaceX цього року здійснила вже 100 запусків на ракетах-носіях сімейства Falcon. Вони розподілилися наступним чином:
9️⃣8️⃣ Falcon 9 Block 5
2️⃣ Falcon Heavy

Цікаво, що з цих 100 запусків 67 (тобто рівно дві третини) припали на запуски супутників Starlink.

В Індії зараз готуються до важливого експерименту під назвою SpaDEx (чи Space Docking Experiment).

Попередньо запланований такий перебіг місії - два майже ідентичних космічних апарати (кожен масою приблизно 400 кг) будуть одночасно запущені однією ракетою-носієм на трохи відмінні орбіти. Після цього заплановані маневри зі зближення, стикування та відстикування обох апаратів на орбіті.

Головна мета - відпрацювати всі відповідні алгоритми з маневрування та стикування двох космічних апаратів на орбітах. В першу чергу, SpaDEx орієнтований на майбутню програму Chandrayaan-4 - висадка на Місяць і доставлення зразків місячного грунту на Землю (попередньо запланована на 2027 рік).

Під час цієї майбутньої місії до Місяця будуть використані кілька модулів і космічних апаратів різного призначення (з двома запусками на ракеті-носії LVM3), тому без процедур стикування та перевантаження зразків грунту з місячного модуля на транспортний модуль не обійтися.

У віддаленій перспективі досвід SpaDEx буде корисним під час експлуатації майбутньої індійської орбітальної станції (стикування модулів, стикування космічних кораблів і т.д.)

В ISRO не надто розкривають подробиці про апарати SpaDEx - майже все зводиться до схематичних малюнків. Але вже оголошено, що підготовка обох апаратів завершена - попередньо, їх запуск очікується вже в грудні 2024 року на ракеті-носії PSLV.

Photo Credits: ISRO

Часом тільки з деяких загальних новин можна дізнатися про існування нових проєктів невеликих космодромів у всьому світі. Насправді, перелік таких проєктів на різних стадіях реалізації (від концепцій "на папері" до частково готових або вже функціонуючих центрів) налічує вже десятки таких об'єктів.

Якраз з'явилося повідомлення, що 13 жовтня був підписаний меморандум про взаєморозуміння - його підписали представники восьми космодромів (існуючих і пропонованих) з шести країн. Поки все перебуває на рівні домовленості про наступні зустрічі, під час яких будуть визначені ключові питання співпраці.

Однак перелік підписантів насправді заінтригував - бо в ньому є як добре відомі космодроми (існуючі та перспективні), так і взагалі практично невідомі широкому загалу проєкти.

Вже добре відомі космодроми:
- MARS, або Mid-Atlantic Regional Spaceport (Уоллопс, США);
- Pacific Spaceport Complex – Alaska (Кадьяк, США);
- Esrange Space Center (Швеція);
- SaxaVord Spaceport (Шетландські острови, Велика Британія);
- Sutherland spaceport (північ Шотландії, Велика Британія)

А от ще про три проєкти майбутніх космодромів раніше майже ніколи не згадувалося. Першим у цьому переліку йде Space Centre Australia, який планується створити на півночі Австралії. Це при тому, що в Австралії вже поступово будують і розширюють три інфраструктурних комплекси - Arnhem Space Centre (на півночі), Whalers Way Orbital Launch Complex для компанії Southern Launch (південь) і Bowen Orbital Spaceport (схід).

Зацікавила згадка про перспективний японський космодром Hokkaido Spaceport (HOSPO). Тобто якщо всі попередні космодроми будувались у південній частині Японських островів, то цей проєкт орієнтований на північ. Про якісь серйозні перспективи мови не йде (хоча є амбітні плани побудови двох стартових комплексів), але невеликі суборбітальні запуски вже здійснюють, існує тестовий полігон.

Найбільше здивувала згадка про проєкт космодрому в Перу, який отримав назву Stargate Peru. Враховуючи його розташування на тихоокеанському узбережжі, космодром повинен стати своєрідним аналогом Ванденберга - тобто призначений для запусків на полярні та сонячно-синхронні орбіти.

Photo Credits: NASA's Wallops Flight Facility

Компанія Vast Space з перервою в кілька днів представила дві концепції своїх майбутніх орбітальних станцій. Спочатку з'явився опис одномодульної станції Haven-1, запуск якої очікується в 2025 році. В загальних рисах, Haven-1 повинен стати демонстратором технологій, причому з суттєво обмеженими можливостями. Наприклад, без повноцінної автономної системи життєзабезпечення - більшу частину функцій візьме на себе Crew Dragon після стикування зі станцією.

Пізніше з'явилася презентація багатомодульної орбітальної станції Haven-2. Попередні плани передбачають запуск першого модуля вже у 2028 році. Більшість модулів станції будуть максимально уніфікованими - вони відрізнятимуться тільки своєю "начинкою". За основу буде взятий модуль Haven-1, тільки вже у подовженій версії (15 м замість 10 м) і з двома стикувальними портами замість одного. Враховуючи збільшення розмірів і маси цих модулів, їх запуски будуть здійснюватися вже за допомогою ракети-носія SpaceX Falcon Heavy.

Найбільше здивування викликає послідовність побудови багатомодульної станції. Адже спочатку протягом 2028-2030 років повинні запустити чотири універсальних модулі Haven-2 (довжина 15 м, діаметр 3,8 м), які будуть зістиковані один за одним послідовно - тобто отримають велику "ковбасу" довжиною 60 м.

Після цього орієнтовно в 2030 році повинні запустити великий основний модуль діаметром 7 м (запуск вже за допомогою SpaceХ Starship). Саме цей центральний "блок" матиме мінімум п'ять портів і шлюзову камеру для виходів у відкритий космос.

І тільки тоді чотири попередніх модулі будуть перестиковані до нового центрального модуля - тобто фінальна версія станції Haven-2 буде в формі "хреста", до кінців якого з часом пристикують ще чотири додаткових універсальних модуля. Тобто загалом станція повинна складатися з дев'яти модулів - великого центрального та восьми універсальних (по два на кожен з кінців "хреста").

На наведених фото представлені три стадії побудови Haven-2 - спочатку перший модуль, потім чотири модулі "ланцюжком" і наостанок фінальний "хрест".

Photo Credits: Vast Space

На тлі всієї недавньої "каруселі" зі запусками місій Hera та Europa Clipper, а також успішним тестовим польотом Starship, загубилося трохи цікавої статистики про компанію SpaceX. Між іншим, вона активно відновлює свою активність з поточними запусками і вже встигла 15 жовтня здійснити два запуски з супутниками Starlink.

Отже, цікава подія номер 1. Компанія SpaceX цього року вже здійснили 98 запусків ракет-носіїв сімейства Falcon - загалом 96 на Falcon 9 Block 5 плюс 2 на Falcon Heavy. Тобто SpaceX уже перевершила свій торішній рекорд з 96 запусків ракет-носіїв Falcon.

Цікава подія номер 2. Якщо порахувати всі цьогорічні запуски від SpaceX (тобто як Falcon, так і Starship), то їх загальна кількість уже склала 101 - тобто приватна компанія сама-одна перетнула позначку 100 запусків протягом року!

Раніше подібного результату міг досягти тільки СРСР на піку його космічної активності у 1975-1985 роках (абсолютним рекордом тоді стали 108 запусків у 1982 році). Отже, у SpaceX є шанс найближчим часом самотужки перевершити цей рекорд 42-річної давнини. А поки що абсолютним рекордом є торішні 116 запусків США.

Photo Credits: SpaceX

Слід визнати, останні пару тижнів були насправді критичними для двох великих програм з дослідження далекого космосу - тобто місій Hera (ESA) і Europa Clipper (NASA). Бо докупи зійшлися чимало деструктивних факторів - несподівані проблеми з ракетами-носіями SpaceX Falcon 9 (через що їх запуски були призупинені на якийсь час) і ураган "Мілтон", який в першій половині жовтня налетів на Флориду.

Зараз можна з полегшенням перевести подих - обидві місії успішно стартували одна за одною протягом тижня (Hera 7 жовтня, Europa Clipper 14 жовтня). До речі, обидві місії мали спільну рису - SpaceX використала свої ракети носії (Falcon 9 i Falcon Heavy) у повністю "витратному" режимі, тобто жоден з чотирьох Block 5 (два перших ступені, два бічних прискорювача) не здійснювали повернення та посадки.

Космічний апарат Europa Clipper (повна маса 6065 кг, включаючи 2750 кг палива) вже вийшов на відлітну орбіту, успішно розгорнув сонячні батареї та розпочав свою тривалу подорож до системи Юпітера - його прибуття до мети очікується весною 2030 року. Під час подорожі заплановані два гравітаційних маневри - біля Марсу (лютий 2025 року) та Землі (грудень 2026 року).

Photo Credits: NASA/ NASA JPL
Video Credits: SpaceX

Ще вчора були підозри, що черговий тестовий запуск Starship (точніше, Starship flight test 5) можуть затримати на кілька днів. Але майже відразу з'явилося повідомлення, що FIA видала дозвіл на запуск 13 жовтня, як і планувалося попередньо.

Вже зараз можна говорити про повний успіх цієї місії - всі основні завдання виконані повністю, час переходити до подальшого розширення профілю наступних запусків. Які висновки можна зробити зараз?

- повністю відпрацьована штатна процедура запуску, розділення ступенів, маневрування першого ступеню (чи Super Heavy);

- новим важливим досягненням стало успішне повернення першого ступеню до точки старту, де його спіймала стартова вежа Mechazilla (це стало одним з найефектніших моментів сьогоднішньої місії);

- другий ступінь (власне Starship) успішно пройшов стадію входження в атмосферу, гальмування та маневрування на фінальному відрізку (вдалося здійснити вертикальну посадку Starship на воду);

- сигнал бортової телетрансляції зберігався до самого моменту вертикальної посадки;

До всього цього можна додати той факт, що морський дрон успішно зняв момент приводнення, падіння та вибуху Starship. Тобто вже реалізований процес максимально точного приземлення Starship у заданих координатах.

Чергова вимушена пауза в запусках ракет-носіїв сімейства Falcon підходить до свого завершення. Вчора у FAA повідомили, що компанія SpaceX нарешті отримала дозвіл на відновлення регулярних запусків - тобто пауза після недавніх проблем з другим ступенем Falcon 9 тривала тільки два тижні.

Вже з'явилася попередня інформація про найближчі заплановані запуски - орієнтовно, 14 і 15 жовтня SpaceX відновить рутинні запуски супутників Starlink, після чого будуть уточнювати терміни низки комерційних запусків, які були відтерміновані через цю паузу.

Але поки що в центрі уваги залишається головний запуск цього місяця - старт Europa Clipper, великої міжпланетної місії NASA до Юпітера. Офіційна дата запуску ще не призначена - донедавна націлювалися на 13 жовтня, але вже є повідомлення про перенесення запуску на 14 жовтня.

Окрема подія, на яку багато хто чекає - черговий тестовий політ Starship, який попередньо призначений на 13 жовтня. Але все залежить від того, коли SpaceX отримає відповідний дозвіл на запуск. Можливий варіант, що FAA просто розставить пріоритети - в цьому випадку першочерговим завданням є запуск Europa Clipper (має обмежене стартове "вікно", на відміну від тестового Starship).

Photo Credits: SpaceX/USAF

Вчергове відновилася тема орбітальних станцій, побудованих приватними компаніями. Останнім часом помітно пригальмували розмови про проєкт Axiom Station - як через чергові суттєві запізнення в графіку, так і через відчутні фінансові проблеми компанії Axiom Space, Inc.

Зараз трохи несподівано нагадала про себе компанія Vast Space, яка щойно представила начебто фінальну концепцію майбутньої орбітальної станції Haven-1. Презентація дійсно здивувала, бо більше нагадує мультиплікаційний чорновий ескіз, ніж повноцінний огляд загальної концепції цієї орбітальної станції.

Особливо така спрощена презентація дивує, бо попередні плани Vast Space передбачають запуск цієї одномодульної орбітальної станції вже у 2025 році. Теоретично, на цій стадії вже повинен бути як мінімум повнорозмірний макет, на якому відпрацьовували б різні варіанти внутрішнього дизайну та структури.

Досі відсутня якась базова офіційна інформація про параметри цієї станції. Є тільки неофіційні дані про розміри Haven-1 - довжина 10 м, діаметр 3,8 м. Можна припустити, що станція може мати масу в межах 12-15 т.

Потрібно також враховувати такий важливий факт, що Haven-1 не матиме повноцінної замкнутої системи життєзабезпечення, як на інших станціях. Тобто cтанція забезпечуватиме тільки термоконтроль і енергопостачання, а от власне рециркуляцію повітря, контроль вологості і т.д. забезпечуватиме SpaceX Crew Dragon після стикування зі станцією.

Таким чином, Haven-1 стане прикладом відвідуваної станції - періодично прилітає екіпаж на Crew Dragon, працює якийсь час, поки вистачає ресурсів системи життєзабезпечення Dragon, після чого повертається на Землю. Саме тому загальна програма цієї станції передбачає, що вона три роки перебуватиме на орбіті - але протягом цього періоду розрахована максимум на 150-160 днів перебування екіпажу.

Photo Credits: Vast Space