Publications du canal Texty.org.ua

Поезія - це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.

Ці слова належать українській поетці Ліні Костенко. З ними хочеться погодитись - але сьогоднішній наш матеріал показує поезію із зовсім, зовсім іншого боку.

В українських соцмережах є інша поетка, чи, радше, "поетка". І її діяльність змушує хвилюватися і за неповторність, і за безсмертний дотик, і за поетичний жанр в цілому.

Соломія Українець - королева українського клікбейту. Це анонімна авторка, яка тисячами продукує дуже сумнівні з мистецької точки зору вірші, присвячені загиблим українським воїнам. Ці поезії - рушій клікбейту, інструмент культивування "чорного горя" і демонізації служби в армії.

За Соломією Українець стоїть інша армія - китайських ботів, які поширюють її вірші найактивніше. Також її специфічну поезію репостять клікбейтні сайти, переповнені "зрадою-перемогою".

У віршах Соломії чимало маніпуляцій та прихованої проросійської пропаганди.

Її головна аудиторія - українські жінки середнього та старшого віку, які втратили родичів на війні. Однак не тільки жінки. Діяльність Соломії Українець - це кампанія, яка має конкретні цілі.

Ми взялися їх визначити. Також ми зв'язалися з Соломією Українець, взяли у неї інтерв'ю - і це була досить дивна розмова. Що з'ясувалося - показуємо у цьому матеріалі. Читайте докладно

Продовжуємо викладати на відео найцікавіші історії, які вийшли на Текстах.

Майже щодня в Україні відбуваються теракти, лунають вибухи поблизу і всередині будівель ТЦК, горять автомобілі військовослужбовців. Найчастіше виконавці цих злочинів - українські підлітки або люди, які шукають "легких" грошей. Організатори - російські спецслужби.

Як вони вербують українців?

У цьому відео розповідаємо, як кореспонденти Texty.org.ua знайшли телеграм-канали, де російські агенти проводять вербовку, і вдали з себе потенційних терористів.

📽 Дивіться, поширюйте відео, пояснюйте знайомим підліткам, як не попастися на небезпечний для життя "гачок". І підписуйтеся на наш канал, там буде багато цікавого!

Невеличкий програмний текст.

На тлі всього того шарварку довкола ймовірних переговорів з РФ, який твориться в міжнародній політиці після приходу Дональда Трампа в Білий дім, маємо сказати слово.

Про те, на що категорично не можна погоджуватися під час гіпотетичних перемовин про мир. Цих речей не так багато - на нашу думку, їх усього п'ять. Але вони критично важливі для українського суверенітету - і йдеться не про кордони 1991-го.

Ось перелік:

1. Україна має сама визначати розмір і озброєння своєї армії;

2. В Конституції зберігається курс на вступ до НАТО; ми самі визначаємо, до яких військових союзів долучатися, коли і як розміщувати на нашій території іноземні війська;

3. На вибори не допускаються проросійські сили, в усіх відомствах триває жорсткий бан щодо посадовців, у яких є хоча б натяк на співпрацю з Росією;

4. Не допускаємо Росію до визначення нашої гуманітарної політики (мова, меншини, церква та інші важливі гуманітарні питання);

5. Продовжуємо бан російських медіа в Україні.

Чому це важливо? Росія має великий досвід завоювання і підкорення країн як військовою силою, так і хитрістю та спецслужбами. Є історичні приклади, як росіяни, зберігаючи ознаки суверенітету країни-жертви та її реальних державних структур, за кілька років цілковито брали країну під контроль і проводили масові репресії. Докладно про це - в нашому тексті

“У мене інвалідність”. - "Яйця в кулак, Міша, я не з ТЦК".

Такий діалог відбувся у військового Олександра Котика, який уже місяць у тилу. Одного разу він у формі пішов спробувати лавандовий раф. Ну, типу, бо військові теж п'ють лавандовий раф. І там зустрів Мішу.

До війни вони разом тренувалися на турніках. Тож Котик дуже зрадів, коли побачив свого gym buddy у київській кафешці. Хотів крикнути "Міша!" - але стримався. Ну, типу, хто так робить - він же адекватний. Тому просто підійшов і поклав Міші руку на плече.

А потім він побачив футболку, яка обтягувала біцухи і грудак Міші. І там було написано: "Наша русофобія недостатня". Ну, типу.

Котик потім перестав ходити в ту кафешку. Але не через Мішу (бо Міша сам після тої зустрічі цю кафешку оминає). І не через лавандовий раф, який пахне, як засіб від молі. А через баристу. І золотий мільярд.

"Наші котики та інші" - нова серія есеїв про армійське життя, замаскована під художній твір. Весело, сумно, іронічно. Читайте

"Ця держава нелегітимна. Вона не має права на існування. Її лідери не мають права керувати. Це штучна країна. Там є наша меншина, і для її захисту в цю країну необхідно вторгнутися".

Це - тези щодо Чехословаччини, які у 1938-му році поширював Гітлер. Такі самі тези у 2022-му повторював Путін - щодо України.

Про це пише у своєму блозі американський історик, професор Єльського університету Тімоті Снайдер. Він розглядає глибокі подібності між зустрічами у Мюнхені тоді і тепер - і каже, що вони є частинами історій, до жаху схожих між собою.

Цей жах полягає в бажанні умиротворення агресора. Тоді Гітлера умиротворювали велика Британія і Франція. Чехословаччину поставили перед фактом, вона не опиралася, Гітлер отримав доступ до її ресурсів - і почав Другу світову війну, мішенями у якій стали і Велика Британія, і Франція, і багато інших країн.

Україна - опирається. Тож завдяки українським зусиллям Європа застрягла у своєрідному "подовженому 1938-му". Але чи всі європейські лідери розуміють, що Україна самотужки виконує роботу, яку має виконувати НАТО, і не дозволяє агресору накинутися на інші країни континенту та призвести до глобального хаосу?

Частина розуміє, інші - ні. І так само цього не розуміє адміністрація новообраного президента США Дональда Трампа. Як колись Едуар Даладьє та Невілл Чемберлен, Трамп та його команда кинулися умиротворювати Путіна.

"Не потрібна ані іронія, ані навіть історія, щоб побачити логічну проблему умиротворення Путіна зараз", - пише Снайдер. Він зазначає, що війна є жахливою, вона має бути припинена, але умиротворення - це той шлях, який очевидно призведе до більшої, кривавішої війни.

Чи може історія повторитися? Читайте точку зору Тімоті Снайдера

"Вони пишуть про те, що українці б'ються проти російської піхоти машинами, а не людьми, так, ніби в цьому є щось погане".

Історик, дослідник війни Філліпс О'Браєн аналізує матеріали в західній пресі, присвячені російсько-українській війні. Там повно песимізму: мовляв, український бойовий дух ось-ось буде зломлений, Покровськ - ось-ось захоплений, а українській поразці відчайдушно намагаються запобігти. За допомогою дронів, бо у України бракує піхоти, щоб накачати лінію фронту більшою кількістю військ.

І нікому не спадає на думку, що використання дронів проти ворожої піхоти - це зовсім не крок відчаю.

Навпаки: це абсолютно правильний підхід. Немає нічого розумного в тому, щоб виставити на лінії фронту безліч військових - і втратити їх. Набагато розумніше - нищити ворожу піхоту машинами, тримаючи своїх військових на відстані.

Філліпс О'Браєн нагадує: такий підхід добре зарекомендував себе ще в часи Другої світової. В цьому полягала суть мобілізаційної політики Франкліна Рузвельта: створити війська, в яких американські машини воювали б замість американських солдатів. І це спрацювало: американці в тій війні мали суттєво нижчі втрати, ніж країни, які покладалися на піхоту.

Те саме робить Україна зараз - і насправді має кращі результати, ніж росіяни. Які саме - в матеріалі Філліпса О'Браєна

Дональд Трамп, який надумав "зробити Америку знову великою", може досягти протилежного результату.

Союзники США, від Канади до Південної Кореї, зараз змушені визнати, що Трамп активно вороже налаштований до всіх, хто перебуває за межами Америки. Про це пише в ізраїльській газеті Haaretz дипломат і політик, генконсул Ізраїлю в Нью-Йорку (2000—2004) Алон Пінкас.

Згадуючи "шалену, мотивовану помстою чистку федеральних органів влади", а також "імперіалістичні істерики Трампа щодо Гренландії, Панамського каналу, Газанської Рив'єри", він пропонує українцям, європейцям, країнам Тихоокеанського регіону відповісти на низку запитань.

Наприклад, чи можуть вони зробити висновок, що США більше не є надійним союзником, не дбають про своїх союзників та альянси? Або що американська демократія більше не є взірцем, гідним наслідування? Чи що, можливо, варто переглянути стратегію і подумати про зближення з Китаєм? А також що, можливо, вашій країні варто розвивати військовий ядерний потенціал - просто як страховий поліс?

Алон Пінкас припускає, що для багатьох країн - від України до Данії, від Філіппін до Мексики - правильною відповіддю на ці питання буде "так".

Pax Americana, або ж світовий порядок, встановлений після 1945 року, тріщить по швах, певен Пінкас. Що залишається робити країнам, які покладалися на цей порядок і вірили, що США не допустять руйнування правил? Читайте точку зору дипломата

Кілька років тому Тексти дослідили шлях, яким термін "соросята" потрапив в український інформаційний простір. Кампанія з хейту "соросят" та грантоїдів, інспірована росіянами, почалася за часів Януковича. Та навіть після того, як Янукович втік до Ростова, ця кампанія не припинялася.

Це легко пояснити: росіяни відчувають велику небезпеку з боку структур, які поширюють американський "м'який вплив", зокрема, USAID. Якщо ви проглянете російські пабліки на момент припинення допомоги від цієї організації, то побачите, що вони не тільки тішилися з цього приводу, а й заздрили - бо хотіли б, але не вміють працювати так, як USAID та інші схожі структури. Не маючи змоги ефективно поширювати російський "м'який вплив", тамтешні пропагандисти вважають за необхідне знищувати американський.

Припинення допомоги USAID порадувало не тільки росіян. Цей факт збурив українську громадськість і породив бурхливі дискусії в соцмережах. Частина українців, як у найгірші часи російської інформаційної експансії, кинулися хейтити "соросят". Як не парадоксально, наші співромадяни раділи, що у України зненацька стало набагато менше грошей.

Одним із найбільших хейтерів став блогер Мирослав Олешко. Він же став еталоном в нашому дослідженні, під час якого ми аналізували, які телеграм-канали поширювали ненависницькі дописи на адресу отримувачів допомоги і раділи з приводу її припинення. Рівень ненависті в цих каналах ми співвіднесли з еталоном - і виміряли в Олешках.

Які канали заробили найбільше Олешок - читайте і дивіться в нашому дослідженні.

P.S. До речі, після того, як ми виклали це дослідження, Мирослав Олешко поквапився нам відповісти неабиякою порцією хейту. Додаємо посилання на його дописи:

https://t.me/novynypravdy/21467
https://t.me/novynypravdy/21468
https://t.me/novynypravdy/21471
https://t.me/novynypravdy/21472

Ви точно чули ці фрази. Не могли їх не чути, бо ними переповнений увесь інформаційний простір.

Бачили, як якийсь ноунейм заходить у вашу фейсбук-групу - і поширює ці наративи.

Ваші соцмережі підказували вам ці відео.

Потім ви чули це вже від своїх сусідів, родичів, бабусь на лавці, людей у черзі.

"Влада грабує. Влада вбиває. Це геноцид. Зеленський нелегітимний. Порошенко злодій. ТЦК злочинці, їх треба карати. В Україні нема за кого воювати, нема тут кого захищати. Україна не переможе".

Російська пропаганда завжди знаходить найболючіше місце - і саме туди наносить удари. Пропагандисти діють грамотно, вони використовують напівправду, змішують факти з брехнею, шукають будь-який спосіб на вас вплинути. Їм це вигідно, їм за це платять - ті, кому вигідно, щоб ви підхопили ці наративи, потім їх підхопило все українське суспільство, а потім Україна здалася.

Російська пропаганда - це як повільна отрута. Але вона діє лише в тому випадку, якщо ви її приймаєте.

В цьому матеріалі робимо огляд російських наративів, які зараз найактивніше проштовхують в український інформаційний простір - і показуємо, в який спосіб вони розповсюджуються. Читайте докладно

"Українці мають можливість потенційно допомогти визначити, як може виглядати бойовий сухопутний корпус ХХІ століття. Для більшості західних армій цей ешелон - невеликі корпуси чи великі дивізії - буде тим, що вони створюватимуть на початку наступної війни".

Так реагує на появу новин про те, що українська армія переходить до корпусної системи, генерал-майор австралійської армії у відставці, дослідник війни Мік Раян.

Звичайно, окрім оптимізму, у Раяна є багато сумнівів. Наприклад, чи вистачить підготовки та компетенцій у українських офіцерів, які зараз керують бригадами, щоб "перескочити" на рівень керування корпусами. Є ще чотири ключових питання, які його хвилюють:

- чи вистачить корпусам засобів (від РЕБ і логістики - до інженерних підрозділів, БПЛА та інформаційних операцій), аби виконувати свою роль?

- як буде влаштована комунікація між штабами корпусів і Генштабом? Чи не виявиться так, що між цими структурами потрібен ще якийсь "проміжний" штаб?

- чи вистачить особового складу (наприклад, піхоти), аби формувати корпуси, і чи буде у штабів корпусів доступ до людського резерву та повноваження, аби його залучати?

- чи вистачить для штабів корпусів офіцерів, які займаються плануванням на такому масштабному рівні?

Точних відповідей на ці питання Раян не знає - вочевидь, їх доведеться шукати українському війську, і щось оцінювати можна буде вже по мірі формування корпусів. Втім, генерал описує можливості, які може дати нова система. Читайте в його огляді