Мене нині несе говорити на усі підряд теми. Мистецтво. Я його люблю. Місцеве, наше. Художників. Тусовку. Виставки. Та і закордоном ходжу на виставки, щоб порівняти.
Я колись була на якійсь дискусії, де мудрі митці говорили, про те, що журналісти про них замало пишуть, а як пишуть, то ше й не так.
Я тоді навіть хотіла написати блог: альо, ви серйозно? Написала, до речі, але не опублікувала. Та й перестала, взагалі, писати про них.
Ще вони мені будуть розказувати, що не так пишу.
Відправляла журналістку десь місяць тому на виставку. А їй ніхто коментар дати не хоче, один на одного пальцем показує. Вона переживає: може я не так їх спитала, може я щось не те зробила?
Я кажу: забий, не пиши, не треба їм, то не треба. Вона й так не впевнена, а тут її всі підряд ще по пускати хочуть.
Тема мистецтва складна, то вам, як художник за першим дипломом кажу 😂 і художники складні, самі по собі. Кожен вариться у своєму соці і живе у окремому світі. Їм неможливо вгодити і не намагайся, бо ніколи не вийде. Але я зараз ще про інше хочу сказати.
Читає ці статті 15 людей. Вони самі про себе, і то не всі. Хіба зробиш якусь помилку, то будуть читати, щоб поржать 😂
Коли ти пишеш статтю, бо тебе читають, то є мотивація. Коли ти пишеш статтю, бо тобі дякують, то теж є мотивація. А коли ти пишеш, а тебе ще й сруть, що погано написала, то, даруйте, нема мотивації.
І ґранти під такі журналістські проекти ніхто не дає, принаймні не бачила.
Отак і вертаємося до того, що журналісти пишуть про ДТП, бо це читають, про корупцію (бо є гранти), і про тих, хто вміє будувати горизонтальні звʼязки. А хто не вміє, звиняйте.
(Колись вела інсту про журналістику, нецікаво було людям, а в мене мільйон тем, про які можу говорити. Ви свистіть чи вам воно треʼ, бо я можу, в мене капєц спаму в голові 😂)