Сіль

​​Російські міни на Півдні України. Частина 2.

В арсеналі росіян є вистрибуючі міни, які можуть вражати ціль, яка встигла лягти на землю. Наприклад, ОЗМ 72, яка активується також через натяжну дію. Через натягування троса просторіше кажучи. Три такі міни можуть перекрити ділянку фронту близько 100 метрів.

Така міна, як виявилося, була встановлена прямо на бліндажі, у якому ми пересиджували черговий обстріл. Іноді можуть залишати без деторанора, але заховати під нею вибухову пастку, яка спрацьовує при спробі знешкодити міну.

Ще нам "пощастило" зіткнутися з міною ПОМ-2. Вагою 1.5 кг, яка спрацьовує коли жертва чіпляється за тонку капронову нитку оливкового кольору. Має пристрій самоліквідації. Ви можете випадково опинитися в момент, коли вона підривається. Конкретно цю міну знешкодили наші сапери.

На нашому напрямку виявлено неконтактний вибуховий пристрій "охота". Його завданням є керування протипіхотними мінами типу ОЗМ-72 (2400 металевих уламків) та МОН-50. У виявленого екземпляру розрядився елемент живлення. Тому він не спрацював.

Один пристрій “Охота” може керувати наприклад 5 мінами ОЗМ-72. Він знаходиться в пасивному режимі, а при появі цілі в радіусі виявлення (120-150 метрів) її помічає сейсмічний датчик, що знаходиться в землі поряд з пристроєм.

Датчик передає виявлені коливання ґрунту на пристрій де відбувається аналіз типу цілі та відстань. Якщо ціль ідентифіковано як людину, пристрій переводиться в бойовий режим. Визначається відстань та азимут, що дає пристрою точне місце знаходження цілі.

Як тільки ціль потрапляє у точку ефективного враження будь якою з мін під’єднаних до пристрою з нього буде відправлено електричний імпульс для підриву найближчої з них. При повторному виявленні руху (спроба допомогти пораненому) відбудеться підрив наступної найближчої міни.

Крім МОН-50 та ОЗМ-72 пристрій може використовувати будь які міни з можливістю використання універсального детонатора МД-5М: МОН-100, МОН-200, ПОМЗ-2М, ОЗМ-3, ОЗМ-4. А також міни, які можуть приводитись в дію електричним імпульсом: ОЗМ-160, ОЗМ-3.

Звісно ж використовуються осколкові протипіхотні міни направленого ураження. Вже згадана МОН-50 та інші її родичі. МОН-100 та 200. МОНки росіяни люблять підривати за допомогою детонуючого шнура.

З протитанковими мінами з того, що ми бачили, все стандартно. ТМ-62, яких тут дуже багато. Я собисто не бачив чи є тут міни МОН-90 (12 кілограмовий монстр) також направленої дії.

Існує багато модифікацій таких мін. І їх у росіян надзвичайно багато. Часто вони хаотично їх розкидають в місцях можливого проходу нашої техніки. Або, якщо є час і можливість, встановлюють більш приховано і продумано. Іноді зустрічаються загородження, які тягнуться через все поле.

п.с. В 1997 році Україна ратифікувала Конвенцію про заборону застосування, накопичення запасів, виробництво і передачу протипіхотних мін та про їх знищення. Її звісно ж не ратифікувала росія. І загалом росіяни чхали на будь-які конвенції.

п.п.с. В нас колись була дуже корисна (тепер:)) лекція про міни. Спонтанно записав її на телефон. Тож якість не дуже. Але розібрати можна. Тож кого цікавить тема, може бути корисно.

Пишуть, що американці можуть дати протипіхотні міни. В 1997 році Україна підписала конвенцію про нерозповсюдження протипіхотних мін.
Оттавська конвенція стала для нас ще одним намахаловом. Крім ракет і літаків ми ще й позбувалися протипіхотних мін, поки росіяни спокійно продовжували їх виробляти і використовувати.
Нам вже постачали чи постачають "клеймори", але нам треба багато мін натискної дії, із сейсмічним підривом тощо. Для зупинки російського просування.

ДА ТЫ ЧО ЕБАТЬ

Не минуло і дня щоб русня щось не сп#здила

Полювання на мотопідарів на Покровському напрямку. Відбуваються регулярні перегони між ними і нашими дронами.

Iconic.
Наталя Грабарчук. Збиває крилату ракету з "Ігли" (нелегка штука до слова).
Перший вихід, перший постріл, перше ураження.
Тут мав бути жарт про ненароджених для війни чи збивати ракети, але це вже баян.

До великої війни деяким людям казав, що Бужанський - проросійський чорт, а люди робили круглі очі або пускали їх під лоба.
Небезпека російських чортів і російської дезінформації часто більше полягає в тому, що їх реципієнти їх просто не хочуть ідентифікувати правильно.

Влада і командування повинні шукати варіанти на той випадок, якщо з часом Україна не зможе використовувати термінали Starlink. Коли в штабах, на пунктах управління, позиціях дронарів тощо зникне інтернет. Від цього виродка можна очікувати всього.

Що би ми ще могли зробити: для початку варто було б навести лад із структурою управління на фронті. Коли бригада отримує величезну ділянку фронту під свою відповідальність і ще 15 приданих підрозділів - це ненормально. Коли ми не знаємо, хто відповідає за оборону, скажімо, Покровська - це ненормально.

На поверхні лежить рішення, за яким на базі найбільш ефективних бригад, якими керують ефективні офіцери, які мають власну якісну систему підготовки і довіру в армії та суспільстві, можна створити, скажімо, дивізії. Так само здається очевидним (мабуть не для всіх) створення алгоритму систематизації бойового досвіду, що вже давно мало б відбуватися.

Так само давно вже варто припинити політичну демагогію навколо мобілізації та комплектування військ, яка триває вже давно і завдала непоправної шкоди. Мають бути жорсткі, але справедливі правила для всіх військовозобов’язаних в купі з прозорою та логічною системою бронювання тих, від чиєї праці та кваліфікації залежить оборона. Має бути повна підтримка зусиль щодо рекрутиигу для бригад, які займаються цим з власної ініціативи. Так само ненормально, коли за мобілізацію не відповідає ніхто де-факто.

Остання депутатська ініціатива в цьому напрямку не тільки нагадує, що в нас триває непотрібна політична демагогія в цьому питанні, але і те, що в нас нема і не видно на горизонті системних зусиль щодо формування адекватної політики щодо мобілізаційного розгортання армії. Саме відповідно до нинішніх складних суспільних умов.

Поряд з цим має стояти руба питання якісної реалізації людського потенціалу в армії. Страх є об’єктивним чинником, але він частково долається підготовкою людини. Зокрема підготовкою до реальної війни, у якій їй доведеться взяти участь. Злочинним є підхід, коли молоді люди до 25 років ніяк не готуються до можливої мобілізації. Ми можемо не знижувати вік мобілізації, але цих людей треба готувати вже зараз до того, що їх може чекати. Це може врятувати їм життя потім.

Тобто за раз держава каже, мовляв, ок, ці люди не підлягають обов'язковому призову. Тож нехай гуляють. Проте завтра багатьом із них виповниться 25, а вони постануть перед ситуацією, коли вони взагалі ніяк не готові до того, що їх чекає. Якщо ми справді їх оберігаємо, як вразливу демографічну групу, тоді їх навпаки треба готувати і підготовку їх здійснювати до настання 25 років.

Ненормально, коли людина повинна командувати технологічним підрозділом чи обіймати керівну посаду в роді сил, не знаючи про галузь нічого - просто тому, що в неї є звання і вислуга років. Некомпетентний – поступися. Компетентний – отримуй відповідальність і повноваження. Якщо з твого підрозділу люди масово хочуть перевестися – відповзай. Залізна прив’язка звання до посади – це зло, яке тягне нас всіх на дно. Потім не доведеться виправдовуватися, що всі наші проблеми через ТРО.

Ну і окремо варто сказати, що сюди також має входити питання культури комунікації та передачі інформації про реальний стан справ на фронті, адже одна єдина брехня чи неточність у доповідях на місцях запросто призводять до людських втрат, яких можна було уникнути. Тому, звільнення компетентних офіцерів, які говорять об’єктивні речі, теж неприпустиме.

І ще. За перших же ознак ставлення в тій чи іншій бригаді до особового складу в стилі російської армії, має тягнути за собою те, що будуть летіти голови. За нехтування життям особового складу, відповідальність командирів у чіткій вертикалі має бути обов’язково.

Якщо ми не хочемо залишитися просто навчальним полігоном для російської армії, якщо ми хочемо вижити як країна і нація - нам треба адаптуватися і змінюватися. Технологічно, організаційно, формувати відповідну культуру. Інакше ми закінчимо гірше, ніж сто років тому. Не буде ніякої партизанщини при нинішньому рівні технологій. росія просто знищить Україну, а світ це проковтне. Крапка.

Адаптація або смерть. Частина 5.

Частина 1.

Частина 2.

Частина 3.

Частина 4.

Зручна верстка від Мортіса.

Також у фейсбуці. Можете сипнути лайків та поширень.

Окупанти мусять щодня перекидати до лінії зіткнення багато піхоти, яка несе втрати і потребує постійного поповнення для продовження штурмів.
Ми зі свого боку робимо все, щоб цей шлях для них або завершився раніше, або принаймні був максимально складний і травматичний.

п.с. Є купка політиків, які намагаються говорити з людьми як з дорослими. Не обіцяють, що все буде ок і наголошують на проблемах, навіть дозволяють собі страшне - говорити те, що не сподобається.
З іншого боку, кожен депутат, який підписався під цим - ідіот. Вони не думають про те як воювати далі. І це реально страшно. З дебілами в такій ситуації мати справу страшно.

Одна з причин нинішнього стану справ - це політична демагогія навколо питання мобілізаційного розгортання армії, яка сама по собі цей процес зриває не гірше, ніж зусилля росіян.

На жаль, цей процес не просто навіть не намагаються зупинити. Він продовжує наростати на тлі все більш критичної ситуації з поповненням ЗСУ.

Остання депутатська ініціатива щодо ТЦК - це новий рівень цієї демагогії. Фокус уваги зміщується з питання як нам зупиняти агресора, який наступає, на те хто має бути крайнім. Профанація від людей, які не пропонують реалістичного і складного (простих тут нема і не може бути), комплексного рішення проблеми.

Ті, хто рік тому влаштували цирк навколо закону про війський облік, хто має повноваження встановлювати правила через законодавство, але не забезпечив однакові правила для всіх, ті, хто фактично зробили так, що військові несуть більшу відповідальність за той же, вчинок, що й цивільні, не понесли жодної відповідальності. Вчора вони блокували необхідні зміни в законодавство про військовий облік, а сьогодні хочуть розформувати єдину структуру, яка хоч криво, але займається поповенням армії, що стікає кров'ю через те, що значна частина суспільства забила на свої обов'язки.

Всі ті порушення з боку ТЦК - це дичина і ганьба, але це ще й прямий наслідок ставлення суспільства, яке не розуміє, що ЗСУ не є якоюсь річчю в собі. ЗСУ - це і є суспільство. Це те, що рятує нас від геноциду, від знищення країни.

Депутати, які викотили свою ініціативу, насправді не запропонували нічого дієвого. Просто розігнати і відправити на фронт. Їхні виборці хочуть відправити на фронт їх, поліцію, прокурорів, суддів і ще кого завгодно. А вони хочуть відправити ТЦК чи ще когось, аби не своїх виборців, яким не задтні пояснити що відбувається і за що ми воюємо.

Чи хтось із цих депутатів зробив щось для впливу на питання системи підготовки, питання реформування армійського управління, чи може ефективності використання бюджетного ресурсу на оборону? Хтось із них має взагалі уявлення що таке мобілізаційне розгортання армії в такій масштабній війні? Чому з різних посад людей відправляють тримати позиції на передньому краї? Чи розуміють вони, що під час війни нема популярних рішень? Чи розуміють вони, що небажання брати на себе відповідальність призводить до того, що в армії кістки і далі поїдають тіло? Що маразм з "бусифікпцією" не був би можливий в ситуації, коли армія залишилася сам на сам з проблемою поповнення із відповідним ставленням військовозобов'язаних? Не схоже на те.

У нас давно мав бути мораторій на демагогію навколо питання поповнення Сил Оборони. В купі з необхідними рішеннями щодо управління цим процесом. Проте, не склалось. Ці люди хочуть дати щось своїм виборцям. Показати як вони хочуть боротися з армійською структурою замість загарників, які далі знищують нашу країну. Вони чомусь вирішили, що при такій динаміці будуть вибори, на яких вони захочуть переобратися. Далеко не факт.

Може в силу останніх політичних змін у світі вони вирішили, що зараз хтось за нас щось вирішить. Вони помиляються. Зараз час напруження всіх сил і битися як востаннє.

Дивіться, що Шрайк підігнав

Склалася ситуація, коли російські загарбники сформували перевагу в певних компонентах, у яких в нас навпаки, є просідання.

Тотальна перевага в повітрі. В нас нема дієвої протидії КАБам на фронті. Саме тому, єдиною надією залишається те, що таки будуть засоби для знищення авіації противника в тилу, складів з бомбами та підприємств, які їх виробляють.

Тотальна перевага в піхоті. Чисельна перевага росіян навіть за рахунок величезних виплат контрактникам, забезпечує можливість «купувати» просування за рахунок втрат у піхоті, яка своїми руками і ногами захоплює нашу землю, наші позиції. Натомість наша піхота виснажена.

Чітка вертикаль, коли на кожному напрямку є відповідальне командування дивізії чи корпусу, яке напряму відповідає за результат. На противагу заплутаній системі різнорідних підрозділів і незрозумілої ситуації в кожному секторі, коли невідомо хто несе реальну відповідальність за оборону, крім командирів бригад.

Тут варто пояснити, що мова не скільки про те, як буде називатися організаційна структура війська. Дивізійна чи ще якась. Назвіть це як хочете. Хай буде не дивізія, а ОТУ, не армійський корупс, а ОУВ, не армія, а ОСУВ. Головне хай це буде стала структура, а не солянка підрозідлів, які сьогодні прислали, завтра забрали і знов по колу. Коли один батальйон бригади воює за 500 кілометрів від іншого. Зрозуміло, що такі речі робляться не від хорошого життя, але це створює очевидні проблеми.

Це звісно неповний перелік. Росіяни мають перевагу в кількості ресурсів та адаптуються під необхідність їх ефективного використання. При цьому, вони очевидно мають розрахунок, які втрати вони можуть собі дозволити для досягнення своїх цілей на тому чи іншому етапі.

Противник адаптується, і очевидно - так чи інакше в нього працює система передачі бойового досвіду, який масштабується. Крім того, постійно працює система пошуку інженерних рішень. Один з головних її продуктів – це КАБи, які з часом стали залітати далі. Там, де вони виявляють наші позиції та опір, який не можуть подолати, знищують будь які конструкції авіабомбами і артилерією.

Ефективність використання дронів на фронті стала одним з тих факторів, які дозволяють нам завдавати росіянам значних втрат. Без цього ситуація була б ще гірша щодо просування противника. Тут звісно теж не все ідеально. Це привід поговорити про тактику, забезпечення і організацію.

Одним зі способів серйозно затримувати росіян при їхньому просуванні вздовж лісосмуг та інших об’єктів, які дають візувальне прикриття, є можливість масово застосовувати FPV (камікадзе і скиди). Якщо ми маємо 3-4-5 і більше варіантів маршрутів для перекидання чи штурму, можна забезпечити човникову роботу екіпажів ударних дронів по цих маршрутах.

По-перше, для знищення противника. По-друге, для роботи «на заборону», щоб не дозволяти їм вільно просуватися далі до того, моменту, коли вони будуть візуально виявлені. Це не панацея, але стосується того, як система ударних дронів, може працювати в умовах такого тиску на фронті.

Це впирається в проблему ресурсів - людських та матеріальних. Потрібна велика кількість екіпажів, дронів, боєкомплекту та інших матеріальних засобів. Більше того, це питання координації. Саме тому навіть це підводить нас до питання створення дивізійної структури, де буде місце і для координації всіх дронарів на широкому відтинку фронту.

Про питання фортифікації і того, хто та як має їх захищати, замість тактовного мовчання я скажу так. Не скрізь, звісно, копають посеред поля так, що піхота там сидіти ніколи не буде. Ми бачили непогані приклади, але проблема є. Питання тільки в тому, хто і як має її вирішити в ситуації, коли мало хто хоче чути неприємну правду. Словом, якісні укріплення ми на фронті бачили.

Окремо варто сказати, що ті "кілзони", які роблять наші інженери, надто малі для ефективної зупинки штурмів дронами та вогневими засобами. Вони не дають достатнього часу для алгоритму виявлення-реакція-знищення.

адаптація або смерть. частина 4.

Сьогодні День Незалежності Польщі. Цікаво, що саме в ці дні польска влада вирішила видати такий собі лог військової допомоги Україні.

Польща передала Україні:

▪️ 14 танків Leopard (2A4 і старіших);
▪️ 60 танків ПТ-91;
▪️ 280 Т-72М, Т-72М1, Т-72М1Р;
▪️ 250 БМП-1;
▪️ 100 бронетранспортерів «Росомак»;
▪️ 9 розвідувальних машин БРДМ-2;
▪️ більше сотні самохідних артилерійських установок (САУ Краб, Гвоздика та інші);
▪️ 30 РСЗВ БМ-21 «Град»;
▪️ 14 винищувачів МіГ-29;
▪️ 12 вертольотів Мі-24;
▪️ безпілотники, ПЗРК та ПТРК;
▪️ 100 мільйонів патронів різних типів і калібрів.
▪️ Україна також отримала 20 тис. комплектів Starlink (їх сервіс фінансує Польща) для інтернет-зв’язку.

В нас є люди, які ведуть логи допомоги від США і Німеччини. Зараз ми можемо оцінити внесок поляків. Та й наявність саме "польського" логу була б доречною.

Трохи буханкоциду на Покровському напрямку. Зверніть увагу на місце скупчення знищеної техніки. Певний час це була справжня дорога смерті для окупантів.

Реквізити для підтримки підрозділу:

send.monobank.ua/jar/AFxe8AVab6

PayPal
[email protected]

Приват
4149629366473601

5168752101816711
Конверт на аеро приват

​​Важливим успіхом для застосування тактики протискання за допомогою піхоти для москалів стало захоплення Прогресу і лісу біля села. Це місце стало зручним хабом для накопичення піхоти і згодом для розташування там пунктів керування і засобів РЕБ. Воно було кінцевим чи проміжним маршрутом для пересувань піхоти на автомобільному транспорті.

Тепер перед дронарями стало завдання не лише знищувати сили і засоби противника на дорозі між Очеретиним та Авдіївкою. Важливими шляхами сполучення стали дороги в районі н.п. Прогрес, Вовче – Сокіл, Євгенівка – Соловйове. Через них росіяни намагалися швидко перекидати піхоту в район Прогресу для подальших штурмів.

Як тільки з’явилася можливість, противник почав посилювати ділянку РЕБами, оскільки тут він ніс серйозні втрати саме під час пересування солдатів пішим порядком та на транспорті. На цих дорогах утворилося чергове скупчення знищеної техніки і транспорту. Якби не ця робота, просування росіян на фронті, було б швидшим.

Це загалом усталена практика. Там, де противник закріпився, стабілізував ділянку і отримав можливість, він заводить свої засоби РЕБ/РЕР, щоб прикрити логістику, пересування техніки і особового складу. Убезпечує себе від роботи наших дронів по своїх ближніх тилах.

Далі ви знаєте. Наступ вздовж залізниці в бік Новогродівки і просування до околиць Гродівки. Дві відмінні між собою історії. Швидке захоплення першої і бої від хати до хати в другій. Поки росіяни не прикрили той чи інший маршрут перекидання сил до фронту, особливо, коли їхнє вклинення в нашу оборону було нешироким, для них утворювалося кілька доріг смерті.

Коли вони розширювали вклинення, збільшуючи кількість альтернативних маршрутів, вони з цією проблемою починали справлятися краще. В Гродівці певний час тривали важкі бої. Тут наш підрозділ взяв участь в знищенні ворожої піхоти, яку перекидали сюди маленькими групами вздовж лісосмуг.

Тут один з прикладів роботи. Під час боїв у Гродівці, коли наші і москалі бувало займали сусідні будинки.

Новогродівку захопили швидко, хоча в мережі було багато експертів, які розповідали, що цей опорний населений пункт може стати мало не новою Авдіївкою в плані тривалості та жорсткості оборонних боїв. В реальності Новогродівку захопили швидко. Ще певний час окремі підрозділи вели там бої з росіянами, але це вже була більш локальна історія, поки ми та інші підрозділи дронарів полювали там на ворожу піхоту. Певне гальмування почалося вже після Новогродівки.

адаптація або смерть. частина 3.

Раціоналізація дій ворога – це пастка, в яку ми потрапляємо кожен раз, коли аналізуємо його дії виходячи з власної логіки. Таку помилку іноді допускаємо самі, а іноді сваримо за це іноземців.

Ось недавно я писав про те, що на фронті вже відійшла «зеленка», тому непомітне переміщення малих груп піхоти в лісосмугах вже не може застосовуватися в тому ж масштабі. Все ще є доволі густі та широкі насадження вздовж залізниці в напрямку на Покровськ із Очеретиного і Селидового, де ще можна ховатися більш менш успішно, але тонші лісосмуги вже не можуть так прикрити піхоту візуально як і раніше.

Наша логіка в цьому випадку каже, що тепер можливості для прихованого переміщення обмежені, тож варто застосовувати лише ті маршрути, де це все ще можливо, а від інших відмовитися чи придумати інше рішення. Проте в супротивника логіка дещо інша. Очевидно він має певні плани і розрахунки згідно з якими розуміє, що може далі витрачати людський та скажімо броньований ресурс для досягнення своїх цілей. Наприклад, формування південного флангу біля Покровська та оточення Курахового. Тому він наступає від Селидового на захід, ідучи на ті втрати, які може собі дозволити.

Картина попередніх днів. Регулярні броньовані накати в районі Григорівки і Новоолексіївки з десантом. Піхота, яка з одного боку рухається вздовж залізниці, використовує широку смугу дерев, прикривається нашими укріпленнями, які змогла зайняти. Продираються через кілометри колючого дроту, розрізаного в кількох вузьких місцях. Ідуть група за групою. Хтось точно не дійде, решта дійде і продовжить штрумувати.

А з іншого боку, вони час від часу йдуть тупо полем пішки, намагаючись дістатися навпростець до чергової посадки. Одного разу навіть бачили відділення, яке йшло колоною просто по дорозі під обстрілом. При підльоті дронів розбігаються і ховаються під деревами. Іноді поодинокими. Словом, дозволяють собі посилати піхоту відкритим пішим порядком.

Мотопідари їздять іноді дорогами і селами, які тільки нещодавно захопили. Іноді тими селами, які ще й повністю не захоплені, тобто ближче до фронту, ніж ми раніше зустрічали.

Суб’єктина думка – поспішають і принципово намагаються не знизити темп, бачачи наші проблеми і вікно можливостей поки можна рухатися далі у високому темпі. Можливо вважають, що втратять менше, намагаючись відкритими полями пробиватися в бік Українки, оточуючи виступ на півдні, ніж іти на Курахове в лоб. Можливо мають рацію.