«У добу Просвітництва, коли забобони й релігію почали тіснити розум і наука, європейці на мить відчули надію, що людство — чи хоча б європейська його частина — стане миролюбним і навчиться контролювати свої пристрасті.
Сучасники вірили, що війна стає менш жорстокою; Еммеріх де Ваттель, впливовий теоретик міжнародного права, казав: «Європейські країни майже завжди провадять війни з великою розважливістю та щедрістю». Війни — принаймні на це сподівалися — ставали цивілізованішими, їх вели професійні армії, які з повагою ставилися до правил і звичаїв. На відміну від релігійних війн і тих, які чекали в майбутньому, війни XVIII століття були «кабінетними»: їх вели заради чітко визначених цілей, легко припиняли й акуратно завершували підписанням мирної угоди».
…
«Битва при Вальмі має важливе символічне значення: у ній професійна армія зразка XVIII століття поступилася армії цивільних, яких мотивував не страх перед офіцерами, а пристрасна любов до справи.
Так на історичній авансцені зʼявився націоналізм — ідентифікація себе як частини нації. У ХІХ столітті до цього нововведення доєднаються ще два, які зроблять війну набагато жорстокішою, смертоноснішою та спустошливішою. Після Наполеонівських війн промислова революція — яка справила величезний вплив на засоби виробництва, науку, технології та економічний потенціал країн - трансформувала спершу Європу, а потім і решту світу. Поруч із ними протікали ширші зміни в суспільстві, політиці й науці, від урбанізації до нових поглядів на природу людини. Націоналізм постав на ґрунті ідей, праць мислителів, письменників, етнографів та істориків, і завдяки масовій грамотності, дешевим книгам і швидкій комунікації поширився в суспільстві, у Європі, а потім і в решті світу. Промислова революція принесла інновації та масове виробництво, а також простимулювала зміни в суспільстві. Зросли чисельність і важливість середнього й робітничого класів, тоді як джерела впливу та багатства земельної аристократії зазнали удару. Розширення виборчих прав і перехід до конституційних форм правління змінили роль населення в зовнішній і військовій політиці країн. Раніше питання війни й миру вирішувало вузьке коло осіб — тепер до цього долучилися мільйони.
Націоналізм розпалив пристрасть до війни, а Промислова революція забезпечила інструменти, соціальні зміни, солдатів і підтримку населення.
Сучасні війни стали тривати довше, обходитися дорожче й вимагати від суспільства більше».
М. Макміллан. Війна. Як конфлікти формували нас.