Ров с крокодилом

френди, ну ви в курсі.

наша рідна 92-га; поточні витрати на поточні поламки. бойовий кінь Маратич намагається двинути коней й потребує ремонту.

загальна сума там типу $600. то нам по чашці кави з мармеладною залупою, а хлопцям кінь знову живий буде.

агов, незламні, не усі автівки такі як ми, тож давайте допоможемо починяти конячку.

реквізити в стартпості.

дяка як завжди.





https://t.me/underground_flight/459

#волонтерськібудні

друзі, а тут вже серйозно.

минулий збір на #бабусікостенка, що я робив чотири дні тому, не дав й чверті від потребуємого бюджету. такого не було ще жодного разу за велике вторгнення; лише раз, чи то у 22-му після Харківської операції, чи то у 23-му після осіннього стрибку цін в мене був «чорний жовтень» - тоді я зібрав біля 40% від бажаного. але ось новий жовтень настав, й я маю близько 20% бюджету.

це кінець моєї діяльності, якщо бути відвертим.

за три роки я вигадував собі десятки сценаріїв, як я зістрибую з волонтерочки, але серед них чомусь не було отакого найпростішого: просто скінчилися донаторські гроші. це - виявилося - так легко: хуяк, грошів нема, й ти вже більше не волонтер.

насправді, це ніхуя не легко. в мене лишилося сотня пар очей, які з тривогою дивляться на екран телефону, слухавку якого я припинив брати. четвертий день я сиджу на невеличкій купці грошів й думаю, що з цим усім робити. з такою динамікою зборів я не можу робити якихось оптових закупівель, не можу замовляти ліків, не можу обіцяти, що ще допоможу з комунальними рахунками, памперсами, електропростирадлами, дитячим взуттям чи собачим кормом.

все це скінчилося.

єдине, що я можу - це роздати усім своїм бабусям/діткам/переселенцям по двісті гривень з останнього приходу, розвезти залишок провіанту та закрити цей проект.

доволі часто (а з часом все частіше) я чую від недурних людей, що кейс #бабушкикостенко втратив актуальність, що зара не двадцять другий, що вже робота є, пенсія є, їжа продається, родичі поповерталися, ліки є в аптеках.

та ви шоо як все радісно, хотілося відповісти мені, але я щодня спостерігав, як у людей тупо немає на це грошів, тому збирав, купував, сплачував, роздавав, бо бачив - й масштабно побачив це лише з війною, з розриванням власної бульбашки - як же ж погано живуть й жили усі ці люди.

але ідея, що я вже не рятую від голоду, а ̶к̶у̶п̶у̶ю̶ ̶в̶е̶р̶ш̶к̶о̶в̶е̶ ̶м̶а̶с̶л̶о̶ ̶т̶и̶м̶,̶ ̶х̶т̶о̶ ̶у̶с̶е̶ ̶ж̶и̶т̶т̶я̶ ̶ї̶в̶ ̶м̶а̶р̶г̶а̶р̶и̶н̶ покращую рівень життя - це моя ідея, я сам її транслюю, бо не хочу співдіяти утворенню пафосного міфу, що у Ха хтось буквально помирає з голоду.

тож велкам у коменти з вашими думками - чи доречні подібні витрати у 2024-му на вибірковий контингент, який з одного боку дійсно є соціально вразливим, а з іншого - все ж таки не голодує у буквальному сенсі.

й так, цим постом я роблю фінальну спробу зрозуміти: чи попередній збір був технічно невдало проведений чи гроші дійсно скінчилися чи йдуть на інші потреби. з цього я зроблю висновок - чи зможу я функціювати далі як волонтер чи «Саша всьо».

збір, йопта! мета - близько 80k гривень (ваші донати з минулого збору лежать недоторкані, тож будуть присумовані); буде більше - стане кількома нагодованими/підлікованими старими більше. тож важлива кожна гривня.

дякую вам за ці майже три роки підтримки. але зараз тре зрозуміти, чи продувжуємо ми чи зупиняймося.

дякую за розуміння, дякую за єдиновірність, друзі.

востаннє чи ні, але цей збір тре закрити.

налягаймо! карти у перших коментах й у закрепі.

#волонтерськібудні #бабусікостенка

https://www.rfi.fr/uk/%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0/20241025-%D0%B1%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B5%D1%80-%D1%96%D0%B7-%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%BF%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B8-%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0-%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D1%82%D0%B5-%D1%89%D0%BE-%D0%BD%D0%B5-%D1%82%D0%B0%D0%BA-%D0%B7%D1%96-%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BC-%D0%B4%D1%8F%D0%BA%D1%83%D1%8E

#волонтерськібудні #бабушкикостенко

я тут нещодавно підрахував, друзі, що за часів вторгнення я зробив не менш трьох десятків зборів на #бабусікостенка - й це не враховуючи військових, додаткових та цільових. якщо просумувати, вважаю, це буде за півсотні, але давайте зупинимось на офіційних тридцяти.

знаєте, що найважче у тих зборах? написати для вас, донаторів, хоча б якийсь текст, щоб ви встигли зацікавитися чиєюсь історією чи якоюсь замальовкою з теренів соціалочки до того, як знову зітхнете «обожечкі, знову Костенко бабки на бабок збирає…». отой їбучий сторітелінг - для котрого, насправді, в мене є безліч життєвих сюжетів - то є самісенький треш, який я щоразу вичавлюю з себе разом с залишками емоцій, нервів та уламками резистентності.

тому я неймовірно вдячний тим людям, які іноді пишуть за мене тексти про мене - щоб я кожного разу не повторювався: хто я, чим займаюсь, нащо годую, коли припиню й інше нахуя. чудова Оксана Козлова з RFI Українською розпитала мене про усе те, що я вам щомісяця несистемно розповідаю під своїми зборами. дяка їй велика, що я можу оголосити черговий збір, не займаючись черговим письменництвом, а просто додавши лінк.

тож, френди, збір. піде як завжди: ліки, їжа, термінові потреби тих, хто не в змозі сам, інші пиздецові ситуації.

деталі за посиланням. карти в перших коментах.

дякую, що допомогаєте допомогати. так встоїмо!

#іменінне

якби не оця, що сховалася за собакою, ким би й де б я був зара.

обіймаю тебе за все, а особливо за он ту #кучерьдушимоей, що вже плутає мої шкарпетки зі своїма, сама вудить рибу та читає майже швидче усіх у класі.

з днем народження тебе, старша кучерь обвітреної моєї душі.

вітати мене з імениннецею сюди, ласочка :)

#волонтерськібудні

#волонтерськібудні

на відміну від бабусіних зборів, збори на військові потреби я дуже полюбляю.

по-перше, я ніколи не роблю їх великими: це моя, скажімо так, дуже додаткова діяльність, тож я можу не тішити тут своїх амбіцій й брати здісненні закази.

⁃ саню, а як би трохи швидкоїжі на бойові виїзди? бо поскінчалося…

я дуже люблю того чолов‘ягу, якому я віддаю мівінку та енергетики, за його оверраціональний підхід: він ніколи не просить «про запас», дуже чітко розподіляє їдло проміж побратимами та боронить недоторканий запас від ненажерливих.

⁃ мівіна то нам на бойові. хуй хто в мене її просто так отримає, бо віддаш - усе пожруть яко бобри, - каже він, та я уявляю, як цей кремезний дядька скурпульозно веде свою сувору бухгалтерію серед тієї дупи, де вони зараз знаходяться, й посміхаюся.

в цього дісно хуй візьмеш зайве.

так от, ще я полюбляю збори на військових за те, що вони швидко закриваються - завдяки невеличким сумам та вашій наполегливості. цього разу енергетики, мівінка та згущьонка загальною сумою 22k поїхали до одного з підрозділів 92-ї бригади. якщо точніше, на 21 тисячу я повністю вигріб склад-магазин, а залишок у тисячу віддав пацанам.

⁃ о! - сказали, - це на ремонт хайлюкса піде, нормас.

хайлюкс тим часом індіферентно стояв біля паркану. на дні ісполінського його черева сиротливо тулилися баночки з нон-стопом та пакетики згущьонки. краще б на малолитражці приїхали, як минулого разу, щоб фотки були більш насиченими, штолє.

завдяки вам ми зробили це менш ніж за півдоби. ще доба знадобилася щоб усе зібрати та забрати. коли я пишу це, хтось вже розпиляє невмитих під ковточок вашого енергетика.

дяка вам велика, друзі. так встоїмо!

#спогаденьки #волонтерськібудні

#спогаденьки #волонтерськібудні

вчора був наднасичений день - купував, розвозив, відвантажував, теревенів під цигарку, пакував, знов розвозив, роздавав, отримував вдячністі, ввечорі ледве вивів собаку та впав невмитий на диван.

задоволений, каротш. невздовж будуть звіти.

а сьогодні теж напланував бігти, їхати, тягти ящики прямісенько зранку, але мої дівчата пішли до школи, дрібна рогата худоба влеглася по хаті, а я…

а я пустив сонця у дім, в‘їбав якєсь старезне рокабілі через колонку й поліз душ приймати. за п‘ять хвилин Брунєчка не витримав чергового hermes house band й втік до дитячої. а я, у мильній піні, з душевою лійкою та розлітаючимся навкруги стегон рушником продовжував лякати дзеркало.

вийшов з ванної за годину, порушив усі плани, але з якимось дивним відчуттям, нібито знайшов десь у темряві уламочок старого довоєнного життя й трохи потримав його у руках.

подумав, що хочу бути не волонтером, не блогером, не володаркою морською, а хочу бути постановником еротичніх танцювальних постанов десь у Лондонському королівському театрі. в амплуа «для тих, кому п̶і̶д̶ ̶с̶р̶а̶к̶у за сорок».

уйшов таки вантажити їдло.

ps. тато фоточьку надіслав, з архивів. рубіж тисячорічч. студент худпрома Саша, собака Дюк, бабусін сєрвант та шкіряні штані.

усьо, як ви любите.

ранку сонячного, Харків.

#волонтерськібудні

агов, френди, маю до вас малесенький швидкий збір на один з підрозділів 92-ї ОШБр. для підтримки нестихаючої люті до під@piв хлопці-артилеристи просять трохи мівіни, енергетиків та мобільної сгущьонки.

там дійсно невеличкий запит - до трьохста чашок швидколапші, до сотні пачок згущьонки (саме м‘яких пачок з закруткою, а ні залізну банку, яку тре волокти на собі, взрізати штиком, всмоктувати залпом й потім ще робити їй поховання) та 500-600 банок енергетика у дрібній тарі.

загальна сума - 20k, зазвичай такі збори ми з вами закриваємо протягом декількох годин, дяка вашій дісциплінованості та відповідальності.

хлопці ніколи не просять багато, й отакі маленькі запаковки дозовляють сподіватися, що десь чолов‘яга піде на бойове завдання, маючи чим швидко та легко перекусити.

навалимося, козаки, то не є багато; це якщо б кожен з моїх фб-френдів закинув би на мівінку по дві гривні.

посилання на банку унизу. звіт як завжди по факту відвантаження. дякую за небайдужість, друзі.

так встоїмо!

https://send.monobank.ua/jar/29GQP6kd9m

#Харківнезламний

час собачіх історій з собачіх прогулянок.

сьогодні ввечорі вийшли з Брунєчкою попісять під худпром. йдемо вулицею, обганяє нас хлопчина, стримкий такий, з рюкзаком та бородою. обігнав та пішов, а я дивлюся йому в спину й бачу, що дивно якось він йде. в цілому одним напрямком, але якимось дрібними зігзагами. ані п‘яний, ані вгашений, але під час руху циклічно нахиляється корпусом то вліво, то управо й начебто спльовує.

я піднажав з цікавості й, наблизившись, почув, що він не плюється, а в півголос повторює одне й теж звукосполучення, коли нахиляється плечима - доволі тихо, бо я не мог розібрати слова. то було щось накшталт фрази «let’ start» чи слова ватсап чи вигуку російською «атстань!», з інтонаційним призовом наприкінці.

я б сказав, що він схожий на закладочніка, але він не нахилявся надто низько, до землі; на людину, що заблукала, він був несхожий, на людину, що розмовляє телефоном - теж ні, бо в нього не було якоїсь видимої гарнітури.

ми з Брунєю переглянулися.

хлоп повернув на перехресті й зник з зору, але за мить виринув з-за будинка й попрямував у зворотньому напрямку. пройдячи ще трохи, він різко змінив кут руху й ушов у тінь невеличкого палісадніка, у якому стояв автомат-наливайка газованої води. він йшов до нього, хоча жодної тари в його руках не було.

- давай почекаймо, козонько, - сказав я Бруні. - там далі тупік, йти нема куди, він скоро повернеться.

незабаром чолов‘яга повернувся. вин вийшов з темряви у пляму вуличного ліхтаря з невеличкою кішкою на руках. кішку він тримав як новонародженого - на згині ліктя, дуже обережно й з тривогою. я зрозумів, що let’s start то було якесь котяче ім‘я.

не знімаючи кішки з руки, він ретельно оглянув її, а де не зміг, помацкав іншою долонею, одночасно поглажуючи її довгими ніжними рухами вздовж хребта. потім він раптово притиснувся обличчям до кішкиного лицця, й так вони простояли декілька секунд.

а потім пішли додому удвох: він вже рівною, несуєтною ходою, а вона - все також на згині ліктя.

і в цю мить мене охопило таке приголомшливе відчуття радості, що на моїх очах чиясь можлива біда перетворилась на одне маленьке щастя зустрічі.

ми повертались з собакою, й я розстебнув дождьовика. чи то останнє тепло жовтня розплескувалося повітрям, чи то мені потеплішало від іскорки чужої людяності.

Харків продовжував жити життя.

#мынебратья
#русскоукраинскаявойна

геніально, ящетаю.

автор, нажаль, невідомий, поцупив з якихось британських пабликів.

#волонтерськібудні

раночку, хоробрі.

зазвичай я пишу вам до зборів якийсь сльозовичавлюючий сторітелінг. але щоразу на нього лишається все менш наснаги - й не тому, що в мене скінчилися сумні історії чи людські лиха. ні, залишків вогню лишається тільки на пошук грошів/продуктів, відвантаження-розвоз та нечислений нетворкінг заради знов таки ж пошуку ресурсів.

мені нещодавно одна добра знайома сказала: я, Сашо, підписувала своїх друзів на тебе, бо в тебе тексти були вогінь. а тепер вогню немає, а лишилися тільки збори. й воно так і є - вогінь закінчився, вогню більше немає. є інерція, відчуття обов‘язку, є злість на першоджерело усіх наших бід, але вогню вже нема.

тож сьогодні замість сторітелінгу буде трохи аріфметики, яка допоможе вам зрозуміти структуру моєї діяльності.

вже більше року я оголошую щомісячну мету збору в 100 тисяч. я навмисно не переходжу цей психологічний бар‘єр та тримаю його з минулого літа, хоча ви усвідомлюєте, що сто тисяч сьогодні й рік тому - це суттєво різні бюджети.

усереднена кількість моїх підопічних наразі складає близько ста осіб. неважко порахувати, яка сума закладена на кожного на місяць. зрозуміло, що структура допомоги неоднорідна - є бабусі, котрим достатньо флакона ліків на місяць, навіть без харчів (але ціна в 900-1300 грн за флакон то є вагомий внесок у її витрати), а є важкі - хворі, одинокі, дієтичні з великими обмеженнями у харчуванні й - у першу чергу - соло-мами, яки потребують не стільки самі, скільки не можуть витягнути дітей. їх бюджет становить х3-4-5, й я не можу стиснути ці витрати, я можу лише вивертати кишені - свої, батька, постійно десь кредитуватися на звичайну операційну діяльність, але продовжувати це.

до того ж останні три місяці результати зборів сягали 55-70% від бажаного. моєю фатальною помилкою було не дожимати збори протягом наступних днів, а сподіватися на те, що «розтягну». ні, як продемонструвала практика, «не розтягується» - гроші пропорційно закінчувались на початок третього тижня, й починався ад з дзвінків та повідомлень (я вже казав, що повальна більшість моїх старих користується численими вайберами/телеграмами/іншими месенджерами та читають мій фб та Ров з крокодилом).

одна старенька, якій я не довіз ліків, за три дні подзвонила мені дев‘ятнадцять раз. я не взяв слухавку. я не маю вже вогню, я не маю вже бога в серці, бо я не маю бюджета.

сподіваюсь, з цього збора я відвезу їй ту срану упаковку ліків за «космічні» 660.70, бо з минулого не вистачило.

тож сьогодні я оголошую збір на сотку, який буду дотискати до останньої копійчини, бо немає в мене сил не відповідати на дзвінки про допомогу.

ви знаєте, на що підуть ваші гроші. старі, малі, їжа, ліки, неочікувані витрати на здоров‘я; а також пиздецові ситуації, де не впоратися банкою тушонки чи соняшниковою олією - а їх стає все більше.

ще рік-півтора тому, міркуючи про завершення волонтерської діяльності, я планував собі різні плани щодо зістрибування з цієї теми. сьогодні я розумію, що горизонт планування (й, власне, припинення волонтерства) в мене єдиний.

допоки всі ці старі не помруть.

тож давайте зробимо їм ці дні кращими, ніж вони могли б бути. як завжди, кожна гривня важлива, карти в перших коментах та у закрепі.

дякую за відданість нашій справі, друзі. так переможемо!

p.s. так, в мене ще є опікувані діти. в них куди більш райдужні перспективи, ніж у старих, й це єдина величезна світла пляма у моїй роботі. але й відмовляти їм у допомозі - чомусь значно болісніше, ніж пенсіонерам (доречі, скоро запилю окремий пост щодо підготовки дітей до школи й тих, хто цьому посприяв).

тож, навалимося, друзі. хто як не ми.

Многие люди, для действующих войск посторонние, порой считают, что мы зарабатываем здесь сумасшедшие деньги и просто не знаем, куда их девать.

Не секрет - 20-27-35 килогривен чистая з/п (в зависимости от звания и должности) и 30-100 премия за участие/обеспечение. В массе - это та самая пресловутая "тридцатка".

Хотите расскажу, что такое тридцатка?

Это, например, стендовая проверка и ремонт четырех форсунок рабочего корча по 6500 гривен за каждую. Плюс 3000 непосредственно за "снять-поставить". Плюс 500 топливный фильтр. Дальше - простая арифметика.

При этом очень хочется надеяться, что ТНВД в порядке, и машина прекратит вырубаться в самый неподходящий момент.

Ремонт Маратыча горит на вчера. Одна из трех наших рабочих (на подскок и эвак) машин сегодня поймала fpv, вторая разобрана под капремонт двигателя.

Банка Моно
https://send.monobank.ua/jar/ANp45HMna1

5375414139521032 Карта Моно

5168745667322496 Карта Приват

Цель - 30000 гривен. Окно на +/- нормальном СТО - четверг/пятница, потом придется ждать минимум ещё неделю.

Всем, кто присоединится к помощи, - заранее низкий поклон.

Слава нашей Украине!

#старый_грузин

друзяки, арта 92-ї бригади терміново потребує на ремонт корчика.

дуже, дуже потрібно.

дяка за кожну гривню.

#маленькірадощі

зізнаюся, я дуже багато став читати з часів вторгнення. звісно, не одразу, а десь з Харківської офензіви, коли один моторошний нескінчений ранок почав розділятися на дні та ночі. у будь-якому стані втоми, після усіх розвозів та завантажень/відвантажень та пошуків їдла та бабла я намагався прочитати перед сном хоча б пару десятків сторінок.

напевно, так я намагався терапевтуватися, але мій літературний шлях навряд чи був виліковним. я почав читати історію державного утворення на ім‘я росія - від Івана Каліти до путіна. я читав мемуарістіку, художку, спогади, стенограми судів та з‘їздів, аналітику «хороших рускіх»та щоденники іноземних спостерігачів - від часів Петра до часів гайдарівського уряду. я читав усе по сабжу, від Замятіна до Денікіна, від Шаламова до Троцького, від Молотова та Резуна до Хоффмана та Кетрін Белтон.

близькі крутили пальцем біля скроні, питаючи нащо мені ото усе; я казав, що хочу дійти до витока, де й коли півтори сотні мільйонів людей з двома руками й ногами й нібито такою ж ЦНС як й в нас водночас (?) розлюднидися та стали людожерами, які поколіннями існують заради війни, але скоріше я шукав, де ми проїбали цю інституціональну мить - чи не проїбали, а навпаки допомогали насаджувати, сміючись тупим анекдотам про «не з‘їм, то понадкусюю» та зітхаючи за совком.

коротше, висновку я так й не надійшов.

але не сьогодні. сьогодні в мене вперше за 2,5 роки буде диво дивне - й не про рusню.

Тоні Кінг, працівник культової лондонської звукозаписуючої студії Decca Records, знана персона у гей- та музикальній тусовці, друг багатьох рок- та поп-зірок та легенд 60-80-х.

дивиться й заздріть.

#волонтерськібудні

кожного разу мені все важче писати збір. Харків - в усіх сенсах, й гарних, й негативних - розквітає, й я радий що це трапляється. але розшарування між тими, хто зміг застрибнути у потяг змін, та тими, хто вже ніколи не зробить це за віком, стає все наявнішим.

визначальним фактором вбудованості у новий формат існування є - сурпрайз - бабло. якщо ти налагодив собі джерело доходів, чи то твоя сім‘я налагодила - будеш триматися. якщо ти хворий, старий, малий, важко адаптуєшся - твій шанс на гідне існування стримко зменшується. якщо ти обтяжений дитиною, яку ти виховуєш сама, чи хворими батьками, які не встають з ліжка - ти втрачаєш позиціі на ринку праці з усіма наслідками. нема бабла - нема життя; війна дуже загострила цю тезу.

розмови з соло-мамами доволі типові: взув-вдяг дитину, оплатив інтернет для онлайну - гроші скінчилися; Саш, а є ще рис та мука?

розмови зі старими типові не менш: заплатив комуналку, придбав купу ліків - гроші скінчилися; Сашо, а чи немає у вас отіх консервів та соняшникової олії.

це, так би мовити, не найгірший сценарій. гірше, коли загострюється хронічні хвороби, коли тре госпіталізація, коли дитина ламає ногу чи отримує флюс/алергію/ковід/укус тварини, коли служби приходять відключати комуникації. коли лікар призначає новий препарат, якого не має майже по всій Україні. коли приходять колектори. коли щомісяця потрібен препарат за 15k, а держустанова ставить відміточку, що надала його безкоштовно.

найгірше, коли все це трапляється - а ти один. насамоті. дві руки/дві ноги та тазик із цементом на них у вигляді життєвих обставин.

та безліч таких прикладів, й усі хуйові, усі.

як ви здогадалися, збір. це саме ви продовжуєте тягнути усіх цих безпорадних третій рік поспіль (особливо я не втомлююсь дивуватися тим донейторам, які кидають на карту самі, без усіляких зборів). так - й останній час я наполягаю саме на цьому формулюванні - ми вже не рятуємо їх від голоду, як це буквально було у 22-му. але ми значно покращуємо якість їх життя (це цілком соціологічний термін, а ні фігуральний вираз). причому, у більшості випадків ми покращуємо ту якість до рівня, який був недосяжний для них до війни. я вже сто разів приводив у приклад вершкове масло, сухофрукти чи сир, які викликали сльози у старих - «Сашо, та я ж такого й не їла ніколи». сир, блдь, ординарний сир за 300 грн/кіло.

а для них це - небо. й його робите ви.

сумних історій писати не буду: на жаль, вони в мене вже третій рік як однотипні. жив-потребував-перебивався-лікувався-помер.

хоча ні, бувають й проблиски. он жіночка-переселенка зі стертого братушками містечка, що вже більше року мешкає у Харкові та встигла поховати чоловіка, пише: «Саша, мені тут виділили путівку у санаторій! якщо ти зберешся до мене, то я в місті буду лише тоді-то». маленькі радощі. а в цілому все навпаки, не до радощів.

йду днями через двір, де в мене опікуваний був. на лавці місцевий алкаш Федір, вітається, каже «щось я давно тебе не бачив, ти що, Івановичу вже продукти не возиш?».

- не вожу, - обережно відповідаю я. я взагалі дуже обережний з розповідями, кому й що я вожу.

- аа, - каже Федір. - а я твого Івановича нещодавно бачив, швидка його привозила, мабуть з процедури, з лікарні, під ручки заводили у під‘їзд. він так хрєново, я тобі скажу, виглядає…

та ні, думаю собі, Федір-любочка, то я хрєново виглядаю.

а Іванович помер на початку квітня. з діалізу не сострибнув. так-то.

карти у перших коментах та у закрепі. велика подяка вам за людяність.

#кучерьдушимоей

#кучерьдушимоей

з вісьми твоїх днів народжень це - третій під час війни. з вісьми твоїх років довгих півтора ти провела без мене. в мене ще будуть роки з тобою - але все менше лишається твого дитинства.

у свої п‘ять ти вже об‘їздила півтора десятка країн та більше морів, ніж я - я готував тебе до іншого життя. але життя готує нас за своїма лекалами - й у свої вісім ти вже наочно бачила війну, міграцію, голодуючих старих, волонтерську працю, дізнавалася про смерті, вибухи, дивилася на руїни будівель, повз яких ми ходили усе твоє життя, та пакувала їжу моїм підопічним.

- тату, - знайшла в мене на складі червоний маркер. - а на ящиках можна писати? на усіх?

- на усіх, звісно, можна.

заходжу за півгодини - кожен ящик підписаний написом «Україна». що тобі тут побажати? ти й сама усе розумієш у свої вісім, кучерь душі моєї.

я не знаю, чи зміг я за роки війни бути гарним батьком. не впевнений, бо я й за мирного часу міг давати у молоко. але за цей час я навчив тебе керувати кермом автівки, ловити рибу, ненавідити рusню та розказав безліч сурвайвелу, який, я сподіваюсь, ніколи тобі не знадобиться.

хай в твоїх очах завжди відбивається безхмарне небо, дитино зі світлим поглядом серед похмурого світу.

люблю-не-можу. мене вітати сюди.