Павло Вишебаба

м а р ґ і на л і ї

пані вчителько мови й літератури
до вашого відома – ви мали рацію
я опинився таки під мостом
серед ватаги бороданів
які не знають де ночуватимуть
та я їх порадую от побачите

онде ми стоїмо
під однією з уцілілих опор мосту
наче чиказькі волоцюги довкруж бочки з вогнем
ми оточили екран – прямокутний шматок неба
сє єсть детектор
що перехоплює відео з безпілотника

на екрані –
труби цементного заводу дахи будинків
вежі мобільних операторів
борсаються у бурштині заходу сонця
тримай горизонт мудило!
(вибачте пані вчителько це я не вам)

ви би знайшли щось повчальне у тому
що похмуру красу Донеччини нам показали
пілоти ворожих дронів
та я нічого такого зараз не бачу
переймаючись аби наше товариство
не потрапило на рухливу листівку
якій бракує напису «Вечірній Покровськ»

пані вчителько мови й літератури
я вас згадав годиною раніше
коли навалювався грудьми на монтажний лом
коли у дверей піднялась губа
коли на мене вишкірив зуби замок
і я захеканий проголосив Конону:
час нести болгарку
а він – авантюрист – тільки цього й чекав
тоді я зрозумів що ваше передбачення
тоді я зрозумів – справдилось
тоді я зрозумів – повною мірою

я таки став маргіналом
без докорів сумління
- боже без докорів сумління -
зламую квартиру
ба більше – далеко не першу
до цього були будинки сараї підвали
я вибивав вікна зривав замки й ламав двері
все так як ви й пророкували

пані вчителько
не переплутайте нас із маріками
так ми називаємо цивільних мародерів
вони забирають речі
а ми лише позбавляємо оселі
домашньої недоторканості
слідимо своїми поглядами сімейні фото
уносимо в кишенях
запах що лишили господарі
та треба ж десь ночувати

наступними сюди увійдуть чужинці

пані вчителько
онде ми стоїмо...
повідомляти вам подробиці небезпечно
адже цей міст дійсно веде до наших колишніх домів
та тільки-но я скажу що він розламаний навпіл
ви одразу подумаєте про Дрину та Міляцку
Латинський міст і Франца Фердинанда
про Данте і Ахерон
про міфологему мосту
про символ інобуття
про перехід між світами
з-за однієї з опор
попри вашу волю
хоч на секунду
але визирне
Аполінер

а я вам на це скажу:
всі мости давно зруйновані
а ті що дивом вціліли
ми обов’язково
підірвемо самі

пані вчителько мови й літератури
краще погляньте вниз
тут немає річок
Дрина та Міляцка
Ахерон і Сена
засипані щебенем

з-під завалів всіх ваших мостів
вибираються залізничні колії
якими може пронестись
хіба що погляд
дивіться скільки вистачить зору
в іржавому заході сонця
колії зливаються в одну довгу лінію

зупиніться пані вчителько
не кажіть
що вам ця лінія
нагадує поля в зошиті
за які ви так наполягали не заступати

тоді що в цій вашій метафорі залишиться нам?
бути замітками на берегах тексту розміром
з західну цивілізацію
бути по той бік межі

бути марґіналіями?

зрештою
майже це ви й пророкували

Справа така - тепер ми купуємо міномети. Прямо у виробника за допомогою фонду «Повернись живим».

Ви напевно чули, як зараз складно на Покровському напрямку. Можна і, напевно, треба розбиратись, чому ситуація така як є, але ми сконцентрувались на тому, щоб легше стало нашим військовим, а складніше – ворогу.

Тому готові закупити 120-мм міномети та в короткий термін поставити їх до бою. Це можливо за вашої підтримки, вартість одного - 999 900 грн.

Будь-який донат 10-20-50 грн пришвидшить збір🫙 https://send.monobank.ua/jar/4AiESAT44h Дякуємо за донати та поширення. Особливо за донати

Друзі, маєте бажання підтримати новий трек? Запостіть це сторіз у себе - з посиланням на повний кліп: https://youtu.be/4YteVKM8nnk?si=g5zCdoKpE0vj6lYt Дякую завчасно 🤝

Премʼєра🎧 Vyshebaba & Mari Cheba - Відбитки

Коли закінчуються стосунки, залишається памʼять про них. Лабіринти спогадів, у яких можна довго блукати, не знаходячи вихід. Та з достатньої відстані лабіринти вже нагадують відбитки пальців. Щастя, напевно, все покрито візерунками відбитків закоханих, які не змогли втримати його, але принаймні дотягнулись до нього кінчиками пальців.

🎧 Слухайте «Відбитки» на муз. платформах

🎥 Дивіться Lyric-відео на YouTube

Буду вдячний за поширення й коментарі під відео на YouTube

🇺🇦 Вже сьогодні об 11:00 Радіодиктант національної єдності читатиму ОСЬ ТУТ. А також:

📻 на хвилях Українського Радіо та Радіо Культура
🖥 наживо транслюватиметься в ефірі телеканалу Суспільне Культура
⏩ з будь-якого континенту світу можна писати з трансляцією ютуб-каналу Українського Радіо та фейсбук-сторінок Суспільного.

Долучайтесь цього року 🤝

#пишеморазом
#радіодиктант2024

🇪🇺ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТУР 🎫 Квитки

Друзі, цього року присвячу свою відпустку творчим вечорам і збору для своєї 68 бригади.

Читатиму вірші з книги «Тільки не пиши мені про війну» та презентую вам нові – усе це під живу музику прекрасного піаніста Олександра Огнівця. Привезу книги та підпишу їх для вас.

📢 Повідомляйте нашим у ЄС – дякуємо за поширення!

🎫 Замовляйте квитки

До зустрічі!

📌 Квитки на концерти в Польщі будуть доступні з четверга

Всім нам знайомий голос внутрішнього критика. Якщо дати йому волю, він може заглушити наш власний, позбавити сил і прагнень.

Як працює почуття провини та що можна вдіяти - детально обговорили з психотерапевтом Володимиром Станчишиним. Подкаст "На зв'язку" - епізод другий, вмикайте: https://youtu.be/yP1I372Zs_M?si=cxJKMRVbO9xn7qQ1

тепер у мене сімнадцять доньок
і девʼять маленьких синів

мені тридцять вісім
а я вже маю
трьох онуків
Улянку, Ігора та Мілану

з такою ватагою небожат
імена я постійно плутаю
пропускаю всі дні народження
день знань і різдвяні свята

і звісно я маю улюбленець
Марусю та Соню

у мене побільшало матерів
щоправда
деякі з них мене уникають
не в змозі витримати питання
чому мого брата не стало
а я ось він – живий
у мене також немає
відповіді для них

а ті з якими бачимось
ми тільки і робимо
що плачемо
«я його привела у світ
а ти його проводив»

дорослих дітей я навіть
не пробую рахувати
нехай живуть самостійно
але я знаю – вони десь є
інколи у сусідніх підрозділах
та більшість розкидані цим світом

а іншим – усі ненароджені
бавляться на дитячих майданчиках
у спустошених містах
Костю, чим ти там взагалі займаєшся?
полагодь їм гойдалку
дякую

Друзі, прошу підтримати "Моє покоління" у ваших соцмережах. Прикріпляю відео для сторіз 🎥Кліп вже на YouTube .

Фільмували військових прямо під Покровськом, коли вони повертались з завдань - побратимів та посестер з 68 бригади. Також взяв участь наш Герой України Валерій Кучеренко з 68ї, який зараз на відновленні. Вдячні за поширення, з Днем Незалежності 🇺🇦

практикувати
внутрішній спокій
у гімалайських горах
чи студії йоги
не те саме що у підніжжя
донецького терикона

хоча також
мордою вниз

У подкасті я згадав вірш Одена про переживання втрати. Хочу поділитись ним з вами тут. «Похоронний блюз» у перекладі укр. Назара Ващишина

Ми планували запустити подкаст з Іриною Цибух. На жаль, ми не встигли.

Запропонував реалізувати Ірину ідею психотерапевту Володимиру Станчишину.

Ми з Володею не зможемо зробити подкаст, який задумала Ірина. Ми не зможемо замінити її думки, її ідеї, її енергією. Але ми можемо присвятити її пам’яті ці 10 епізодів і обговорити всі теми, які вона планувала.

Дивіться перший випуск «Як додати відчуття прірви між військовими та цивільними»

Вже в ефірі 🔴 Дивіться наш перший спільний поетичний сет з Анатолієм Тапольським: https://www.youtube.com/watch?v=Aju2ylCfFw4

Привіт всім, сьогодні вийшов наш трек Плюс (+) з Анатолієм Тапольським. А ще ми зняли відео з неймовірною Дар'єю Плахтiй.

Дивіться та слухайте тут: https://song.link/Vyshebaba_Topolsky_plus

100% прибутку від прослуховувань треку та переглядів відео ідуть до Асоціації родин захисників «Азовсталі».

Буду вдячний за репости

Київ | вірші | музика
Тапольський та Вишебаба на Пейзажці
10 серпня о 19:30

Благодійний концерт зі збором на 68 і 59 бригади

Якщо плануєте прийти, натискайте реакцію 🤝

До зустрічі🤍

батько ніколи не пускав мене
до ящика з імпортними інструментами

разом вони їздили в подорожі
разом ладнали новеньку червону таврію
разом проводили час у гаражі
де батькові друзі були в захваті від обох

я не умів справляти такого враження
вправно викликав лише батьків сором
щоразу коли я червонів
опускав очі чи не знав що сказати

він забагато часу проводить з жінками
летіло у бік матері і всіх бабусь тіток сестер

зате інструментарій свого гумору
батько приховати не міг
він відрізняв жарт від анекдоту
сарказм від насмішки
сатиру від фарса
обирав їх наче з-поміж викруток
точно знаючи чим варто скористатись тепер

через двадцять років після того
як він вийшов з кімнати
я пішов на фронт - не в останню чергу для того
щоб довести йому свою мужність
цікаво чи впізнав би він у цьому гірку іронію
з ящика що він мені лишив

.

з циклу "все про мого батька"

д и с т о п і я [vol.2]

книга виходу
мала б тут назву
книги сходження вниз
врешті-решт на поверхні
залишились одиниці

свійські коні навчались
збиратись у табуни
дикі верби
збирались у ліс на пустці

літо звішувало в підвал
крізь шпарини в деревині
пасма променів
на зразок рапунцель

на той поклик
пересічний маленький принц тікав
з-під землі на найближче
дерево із плодами

та вдивлявся у рештки міста
як в обрис материка
з відшвартованих шхун
вдивляються капітани

хвилі зЕлені
розбивались об стіни
піна з тополь
тротуарами бігла

сходами старовинного
храму спускались
сарни до водопою
навколо вирви

часто люди відсутність свідків
і їхніх спроб
описати побачене
плутають із безчассям

а утім наступатиме червень
не сталося що б
що б не сталося
червень буде дзижчати

лопотатиме крилами
шурхатиме в кущах
хлюпатиме хвостом
об поверхню плеса

мертве місто
мертве тільки для глядача
що іще пам’ятає
свою адресу

а р а ф а т к а

На початку десятих мій друг їздив до Лівії
фотографувати війну.
Він повернувся з арафаткою на шиї,
яку знімав тільки для прання,
що було не так часто, як мені здавалось доречним.
Я хотів розпитати про все, вивідати подробиці,
розкласти по поличках, витягнути на поверхню,
домогтись розʼяснень, розібрати на атоми.
Та я ніколи не запитував його про той досвід.
Він достеменно знав, наскільки мені цікаво,
але не розповідав, - отже, на те були причини.

Я чекав три роки.

Здавалось, не було підстав про це говорити,
а були вихідні, була сонячна вулиця, був Поділ,
і була розмова про те, що в моду знову повернулись сукні,
штани перестали асоціюватись з жіночою незалежністю,
радше з офісною рутиною.
Одна з тих малозначущих розмов за кавою в погожий день,
коли нікуди не треба поспішати.
Раптом він зняв арафатку та без передмови сказав:

Знаєш, що мене найбільше вразило у Лівії? (я не знав)

На одній вулиці велась перестрілка, млява за місцевими мірками,
а на сусідній – відзначали весілля.
Прямо на сусідній, через пару кварталів.
Я пішов на співи і мене швидко всадили за стіл,
сподіваючись, що своєю великою камерою я зроблю їм весільні фото.
Перед подружжям стояв букет польових фіолетових квітів.
Вусатий лівієць, один з десятка кузенів нареченого,
взяв наді мною опіку та з гордістю розповідав
про переваги тамтешньої горілки «боха»,
яку він не забував мені підливати.

Ти в курсі, що там заборонений алкоголь? (я щось про це чув)

Чим голосніше співали навколо мене,
тим менш правдоподібним ставав стукіт
коротких черг. Я міг подумати,
що в сусідньому будинку хтось просто накрутив звук
поганого бойовика з голосінням і стріляниною.
Мій опікун подарував мені свою арафатку
і пішов за сигаретами. А я – далі фотографувати.
Уночі, переглядаючи відзняте,
на екрані я побачив свого вусатого лівійця.
Він лежав, розкинувши руки біля лотка з сигаретами.

Ти запитуєш, що таке війна (я не питав)

Війна – це опинитись не на тій вулиці.

З-за сусіднього столика пішла дівчина
з білими, незасмаглими ще плечима,
у складках її сукні гілки лаванди
хитались як амулет гіпнотизера:
наліво-направо, наліво-направо.
З вікна поверхом вище долинало
тріскотіння олії на сковорідці.
Гілки лаванди віддалялись,
аж поки не зникли за рогом.

Якщо так піде далі, сказав він,
то услід за сукнями в моду повернуться
крихітні капелюшки.
Із мереживом на очах, погодився я.

Дякую всім за майже 23 тисячі грн привітань до ДН! Разом з моїм донатом перерахував від нас 25к на дрони 68-мій бригаді. Для бажаючих підтримати збір, він тут: https://68brigade.army

Сьогодні День народження і якщо ви захочете привітати, то для мене найкращим подарунком буде таке:

до вас приїде моя книга, а у мою бригаду приїдуть дрони.

Замовляйте збірку ТУТ

Сьогодні 50% від прибутку летять на FPV-дрони 68-й бригаді. Завчасно дякую всім, хто захоче долучитись, це дуже цінно🤝

з а п а м ‘ я т а й м е н е д е р е в о м

Коли тобі до рук траплялась дерев’яна фігурка,
припустимо, солдатика,
ти одразу бралась вивчати її деталі,
вирізьблені аж до ґудзика на мундирі,
розфарбовані аж до гачка на мушкеті,
чи що там у нього за зброя,
і останнє, над чим ти могла б замислитись,
що колись він був деревом.

Я лежу на теплому асфальті
у місті, назву якого не знають за його межами,
вулиці якого ще настільки тихі,
що можна ось так лягти посеред дороги
і розкинути руки.
Я дивлюсь угору і уявляю,
яке чудове буде у мене життя,
проростаю в серпневе небо,
а звідти, як жуки з листя,
зриваються зірки.

На вершині півострова
де не зустріти людей, зустрічаю ранок.
Навколо безліч шумних комах,
а десь за рослинами - тихих лякливих тварин,
та все одно стає нестерпно самотньо
і я заводжу small talk із сосною.
Дякую, що завчасно скинула з себе сухі гілки,
і тепер я можу приготувати нам чай.
«Ось, спробуй трохи», - переливаю з підкопченої кружки у землю.
«Як тобі?» - притискаюсь до сосни вухом, заплющую очі.
Якщо так стояти достатньо довго,
то можна відчути себе стовбуром.

На узбережжі тільки ми двоє.
Літня жінка показує мені сітку з устрицями,
які встигла зібрати під першими променями.
Напевно, їй ціле століття,
але вона дивиться на мене не як прабабуся, а як мати.
Зриває з каміння устрицю,
відкриває черепашку чорними нігтями
і простягає мені. «Дякую, мам».
Я не розумію її мови, а вона не знає моєї,
ми довго говоримо.
Сидимо на уламках скелі, бовтаємо ногами в океані,
дрібні риби покусують шкіру,
звиваються, як дощові хробаки навколо коріння.

Якщо чесно, я вже не пам’ятаю,
як воно – бути деревом,
але я точно, абсолютно точно
ним був.

24.02.24

б і л и й п о п і л

І.

Втома приходила з дальніх пагорбів,
вітер був стерпний, вогонь був лагідний.
Сльота за вікнами перевагою

радше здавалась, аніж недоліком.
Всипані снігом, по змерзлій колії
строфи ішли, як волхви, – тріолями.

Йшли невідомо з якими звістками,
скликані темрявою та тріскотом
полум’я, снами діонісійськими

чоловіків у обхват з наплічниками,
їхніми справами аполлонічними.
Мир був почутою на ніч притчею,

що забувалась. У передпокої
з груби тягнулись волокна копоту.
Давня традиція спати покотом

втілилась, щоб зримувати бронзову
еру. Дорожче за стоси роздумів
коштував теплий уривок простору.

ІІ.

Для того, щоб загорітись, книга має бути сухою.
Завчасно спаліть усе, що трапляється під рукою
в облоговий снігопад, у кинутій кимось хаті.
Сторінка згорає швидше, ніж можна її прочитати.
Слова стискаються в попіл. Докори і гризоти
сумління женіть у двері, замерзати назовні.

Для того, щоб загорітись, книгам потрібен кисень,
також його відсутність є причиною ненаписаних.
Якщо вам зустрінуться в минулому – незаконні,
в сучасності – молоді, в майбутньому – однотомні
письменники українські, то знаючи про причину,
притримайте їх до ранку, дайте їм відпочити.

Для того, щоб загорілись, книги варто відкрити
обкладинкою до верху, до полум’я – літерами.
Очима краще проходити повз імена, повз назви.
Якщо раптово охопить жах визнання поразки
культури в цілому, уникнувши всіх подробиць,
він швидше мине за жагу зігріти суглоби.

ІІІ.

Снігопад стирає усе людське
із пейзажу, не визначити яке
століття, втрачають риси

земляні печери під накриттям.
У байдужому небі то тут, то там
пролітають залізні списи.

Білий попіл, що падає дні і дні,
замітає усе, аж до сновидінь
із життів, що давно минули.

Кочовик не показує голови
із поселень, де ледь проступають шви
забинтованих туго вулиць.

Ні зимі, ані ночі кінця нема,
і негодою втомлені племена,
підбивають під спини шкури.

Одомашнений вовк розрізняє «цить»
чатового і далі покірно спить
у світлі літератури.

Книга з автографом до річниці виходу збірки ✍🏻 Замовити можна ТУТ

Рівно рік тому вийшла друком моя збірка віршів. За цей короткий час вона вже мала два видання, читачі придбали понад 25 тисяч примірників друкованої збірки і тисячу електронної.

Вона стала найпопулярнішою збіркою віршів у мережі Книгарень «Є», а нещодавно вийшла аудіокнига на Абук (до кожного вірша спеціально написана музика).

📦 Наразі підписую 30 коробок книжок, це близько тисячі книг. Обмежена кількість, бо з доставкою в бригаду ціла історія, а з часом дефіцит.

🎁 Це ж День народження книги, тож і сюрприз там також буде - у кожну збірку вам вкладуть набір наліпок з якимись особливими рядками з книги - для блокнота, на смартфон, ноутбук чи будь-яке інше обране вами місце.

Будь ласка, перешліть тим, кому б це могло бути цікаво. І згадайте, кому хотіли подарувати книгу з підписом автора, тому що - до гадалки можна не ходити 🌚 - через тиждень мені знову писатимуть про автограф, а можливості такої вже не буде.

Дякую, що читаєте 🤍

Влітку 2022-го в селі на Донеччині на лінії фронту, яке постійно обстрілювали, я зустрів юну дівчину, у неї в зошиті були виписані мої вірші. “Чого ти досі тут? Цивільним треба негайно евакуюватися”, – казав я, і вона обіцяла, що скоро поїде.

Але я зустрічав її знову і знову. Виявилось, що у неї розгортається кохання із військовим з моєї 68 бригади, тому й не їде. Я продовжував умовляти: і її, і побратима. Та вона не слухала і чекала коханого з бойових виходів. Тож на Різдво я використав останній аргумент: подарував їм цього вірша. За кілька тижнів вона евакуювалася і тепер у безпеці.

Ми розказали цю історію разом з KOLA у новій спільній роботі «Шлях». Дивіться і слухайте ТУТ

🎥 Будемо вдячні за публікацію цього відео у ваших сторіз (позначайте нас з Kola🤝)