Павло Вишебаба

Друзі, маєте бажання підтримати новий трек? Запостіть це сторіз у себе - з посиланням на повний кліп: https://youtu.be/4YteVKM8nnk?si=g5zCdoKpE0vj6lYt Дякую завчасно 🤝

Премʼєра🎧 Vyshebaba & Mari Cheba - Відбитки

Коли закінчуються стосунки, залишається памʼять про них. Лабіринти спогадів, у яких можна довго блукати, не знаходячи вихід. Та з достатньої відстані лабіринти вже нагадують відбитки пальців. Щастя, напевно, все покрито візерунками відбитків закоханих, які не змогли втримати його, але принаймні дотягнулись до нього кінчиками пальців.

🎧 Слухайте «Відбитки» на муз. платформах

🎥 Дивіться Lyric-відео на YouTube

Буду вдячний за поширення й коментарі під відео на YouTube

🇺🇦 Вже сьогодні об 11:00 Радіодиктант національної єдності читатиму ОСЬ ТУТ. А також:

📻 на хвилях Українського Радіо та Радіо Культура
🖥 наживо транслюватиметься в ефірі телеканалу Суспільне Культура
⏩ з будь-якого континенту світу можна писати з трансляцією ютуб-каналу Українського Радіо та фейсбук-сторінок Суспільного.

Долучайтесь цього року 🤝

#пишеморазом
#радіодиктант2024

🇪🇺ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТУР 🎫 Квитки

Друзі, цього року присвячу свою відпустку творчим вечорам і збору для своєї 68 бригади.

Читатиму вірші з книги «Тільки не пиши мені про війну» та презентую вам нові – усе це під живу музику прекрасного піаніста Олександра Огнівця. Привезу книги та підпишу їх для вас.

📢 Повідомляйте нашим у ЄС – дякуємо за поширення!

🎫 Замовляйте квитки

До зустрічі!

📌 Квитки на концерти в Польщі будуть доступні з четверга

Всім нам знайомий голос внутрішнього критика. Якщо дати йому волю, він може заглушити наш власний, позбавити сил і прагнень.

Як працює почуття провини та що можна вдіяти - детально обговорили з психотерапевтом Володимиром Станчишиним. Подкаст "На зв'язку" - епізод другий, вмикайте: https://youtu.be/yP1I372Zs_M?si=cxJKMRVbO9xn7qQ1

тепер у мене сімнадцять доньок
і девʼять маленьких синів

мені тридцять вісім
а я вже маю
трьох онуків
Улянку, Ігора та Мілану

з такою ватагою небожат
імена я постійно плутаю
пропускаю всі дні народження
день знань і різдвяні свята

і звісно я маю улюбленець
Марусю та Соню

у мене побільшало матерів
щоправда
деякі з них мене уникають
не в змозі витримати питання
чому мого брата не стало
а я ось він – живий
у мене також немає
відповіді для них

а ті з якими бачимось
ми тільки і робимо
що плачемо
«я його привела у світ
а ти його проводив»

дорослих дітей я навіть
не пробую рахувати
нехай живуть самостійно
але я знаю – вони десь є
інколи у сусідніх підрозділах
та більшість розкидані цим світом

а іншим – усі ненароджені
бавляться на дитячих майданчиках
у спустошених містах
Костю, чим ти там взагалі займаєшся?
полагодь їм гойдалку
дякую

Друзі, прошу підтримати "Моє покоління" у ваших соцмережах. Прикріпляю відео для сторіз 🎥Кліп вже на YouTube .

Фільмували військових прямо під Покровськом, коли вони повертались з завдань - побратимів та посестер з 68 бригади. Також взяв участь наш Герой України Валерій Кучеренко з 68ї, який зараз на відновленні. Вдячні за поширення, з Днем Незалежності 🇺🇦

практикувати
внутрішній спокій
у гімалайських горах
чи студії йоги
не те саме що у підніжжя
донецького терикона

хоча також
мордою вниз

У подкасті я згадав вірш Одена про переживання втрати. Хочу поділитись ним з вами тут. «Похоронний блюз» у перекладі укр. Назара Ващишина

Ми планували запустити подкаст з Іриною Цибух. На жаль, ми не встигли.

Запропонував реалізувати Ірину ідею психотерапевту Володимиру Станчишину.

Ми з Володею не зможемо зробити подкаст, який задумала Ірина. Ми не зможемо замінити її думки, її ідеї, її енергією. Але ми можемо присвятити її пам’яті ці 10 епізодів і обговорити всі теми, які вона планувала.

Дивіться перший випуск «Як додати відчуття прірви між військовими та цивільними»

Вже в ефірі 🔴 Дивіться наш перший спільний поетичний сет з Анатолієм Тапольським: https://www.youtube.com/watch?v=Aju2ylCfFw4

Привіт всім, сьогодні вийшов наш трек Плюс (+) з Анатолієм Тапольським. А ще ми зняли відео з неймовірною Дар'єю Плахтiй.

Дивіться та слухайте тут: https://song.link/Vyshebaba_Topolsky_plus

100% прибутку від прослуховувань треку та переглядів відео ідуть до Асоціації родин захисників «Азовсталі».

Буду вдячний за репости

Київ | вірші | музика
Тапольський та Вишебаба на Пейзажці
10 серпня о 19:30

Благодійний концерт зі збором на 68 і 59 бригади

Якщо плануєте прийти, натискайте реакцію 🤝

До зустрічі🤍

батько ніколи не пускав мене
до ящика з імпортними інструментами

разом вони їздили в подорожі
разом ладнали новеньку червону таврію
разом проводили час у гаражі
де батькові друзі були в захваті від обох

я не умів справляти такого враження
вправно викликав лише батьків сором
щоразу коли я червонів
опускав очі чи не знав що сказати

він забагато часу проводить з жінками
летіло у бік матері і всіх бабусь тіток сестер

зате інструментарій свого гумору
батько приховати не міг
він відрізняв жарт від анекдоту
сарказм від насмішки
сатиру від фарса
обирав їх наче з-поміж викруток
точно знаючи чим варто скористатись тепер

через двадцять років після того
як він вийшов з кімнати
я пішов на фронт - не в останню чергу для того
щоб довести йому свою мужність
цікаво чи впізнав би він у цьому гірку іронію
з ящика що він мені лишив

.

з циклу "все про мого батька"

д и с т о п і я [vol.2]

книга виходу
мала б тут назву
книги сходження вниз
врешті-решт на поверхні
залишились одиниці

свійські коні навчались
збиратись у табуни
дикі верби
збирались у ліс на пустці

літо звішувало в підвал
крізь шпарини в деревині
пасма променів
на зразок рапунцель

на той поклик
пересічний маленький принц тікав
з-під землі на найближче
дерево із плодами

та вдивлявся у рештки міста
як в обрис материка
з відшвартованих шхун
вдивляються капітани

хвилі зЕлені
розбивались об стіни
піна з тополь
тротуарами бігла

сходами старовинного
храму спускались
сарни до водопою
навколо вирви

часто люди відсутність свідків
і їхніх спроб
описати побачене
плутають із безчассям

а утім наступатиме червень
не сталося що б
що б не сталося
червень буде дзижчати

лопотатиме крилами
шурхатиме в кущах
хлюпатиме хвостом
об поверхню плеса

мертве місто
мертве тільки для глядача
що іще пам’ятає
свою адресу

а р а ф а т к а

На початку десятих мій друг їздив до Лівії
фотографувати війну.
Він повернувся з арафаткою на шиї,
яку знімав тільки для прання,
що було не так часто, як мені здавалось доречним.
Я хотів розпитати про все, вивідати подробиці,
розкласти по поличках, витягнути на поверхню,
домогтись розʼяснень, розібрати на атоми.
Та я ніколи не запитував його про той досвід.
Він достеменно знав, наскільки мені цікаво,
але не розповідав, - отже, на те були причини.

Я чекав три роки.

Здавалось, не було підстав про це говорити,
а були вихідні, була сонячна вулиця, був Поділ,
і була розмова про те, що в моду знову повернулись сукні,
штани перестали асоціюватись з жіночою незалежністю,
радше з офісною рутиною.
Одна з тих малозначущих розмов за кавою в погожий день,
коли нікуди не треба поспішати.
Раптом він зняв арафатку та без передмови сказав:

Знаєш, що мене найбільше вразило у Лівії? (я не знав)

На одній вулиці велась перестрілка, млява за місцевими мірками,
а на сусідній – відзначали весілля.
Прямо на сусідній, через пару кварталів.
Я пішов на співи і мене швидко всадили за стіл,
сподіваючись, що своєю великою камерою я зроблю їм весільні фото.
Перед подружжям стояв букет польових фіолетових квітів.
Вусатий лівієць, один з десятка кузенів нареченого,
взяв наді мною опіку та з гордістю розповідав
про переваги тамтешньої горілки «боха»,
яку він не забував мені підливати.

Ти в курсі, що там заборонений алкоголь? (я щось про це чув)

Чим голосніше співали навколо мене,
тим менш правдоподібним ставав стукіт
коротких черг. Я міг подумати,
що в сусідньому будинку хтось просто накрутив звук
поганого бойовика з голосінням і стріляниною.
Мій опікун подарував мені свою арафатку
і пішов за сигаретами. А я – далі фотографувати.
Уночі, переглядаючи відзняте,
на екрані я побачив свого вусатого лівійця.
Він лежав, розкинувши руки біля лотка з сигаретами.

Ти запитуєш, що таке війна (я не питав)

Війна – це опинитись не на тій вулиці.

З-за сусіднього столика пішла дівчина
з білими, незасмаглими ще плечима,
у складках її сукні гілки лаванди
хитались як амулет гіпнотизера:
наліво-направо, наліво-направо.
З вікна поверхом вище долинало
тріскотіння олії на сковорідці.
Гілки лаванди віддалялись,
аж поки не зникли за рогом.

Якщо так піде далі, сказав він,
то услід за сукнями в моду повернуться
крихітні капелюшки.
Із мереживом на очах, погодився я.

Дякую всім за майже 23 тисячі грн привітань до ДН! Разом з моїм донатом перерахував від нас 25к на дрони 68-мій бригаді. Для бажаючих підтримати збір, він тут: https://68brigade.army

Сьогодні День народження і якщо ви захочете привітати, то для мене найкращим подарунком буде таке:

до вас приїде моя книга, а у мою бригаду приїдуть дрони.

Замовляйте збірку ТУТ

Сьогодні 50% від прибутку летять на FPV-дрони 68-й бригаді. Завчасно дякую всім, хто захоче долучитись, це дуже цінно🤝

з а п а м ‘ я т а й м е н е д е р е в о м

Коли тобі до рук траплялась дерев’яна фігурка,
припустимо, солдатика,
ти одразу бралась вивчати її деталі,
вирізьблені аж до ґудзика на мундирі,
розфарбовані аж до гачка на мушкеті,
чи що там у нього за зброя,
і останнє, над чим ти могла б замислитись,
що колись він був деревом.

Я лежу на теплому асфальті
у місті, назву якого не знають за його межами,
вулиці якого ще настільки тихі,
що можна ось так лягти посеред дороги
і розкинути руки.
Я дивлюсь угору і уявляю,
яке чудове буде у мене життя,
проростаю в серпневе небо,
а звідти, як жуки з листя,
зриваються зірки.

На вершині півострова
де не зустріти людей, зустрічаю ранок.
Навколо безліч шумних комах,
а десь за рослинами - тихих лякливих тварин,
та все одно стає нестерпно самотньо
і я заводжу small talk із сосною.
Дякую, що завчасно скинула з себе сухі гілки,
і тепер я можу приготувати нам чай.
«Ось, спробуй трохи», - переливаю з підкопченої кружки у землю.
«Як тобі?» - притискаюсь до сосни вухом, заплющую очі.
Якщо так стояти достатньо довго,
то можна відчути себе стовбуром.

На узбережжі тільки ми двоє.
Літня жінка показує мені сітку з устрицями,
які встигла зібрати під першими променями.
Напевно, їй ціле століття,
але вона дивиться на мене не як прабабуся, а як мати.
Зриває з каміння устрицю,
відкриває черепашку чорними нігтями
і простягає мені. «Дякую, мам».
Я не розумію її мови, а вона не знає моєї,
ми довго говоримо.
Сидимо на уламках скелі, бовтаємо ногами в океані,
дрібні риби покусують шкіру,
звиваються, як дощові хробаки навколо коріння.

Якщо чесно, я вже не пам’ятаю,
як воно – бути деревом,
але я точно, абсолютно точно
ним був.

24.02.24