Publications du canal как закалялся мак

усцикаюсь

дивлюсь на запитання з віконечка в сторіз (там тепер 90% запитань про мої стосунки, і директ теж горить 😬) і думаю, про шо би я чисто теоретично могла розповісти зі свого нинішнього досвіду, бо ці стосунки доволі єєєєє нуууу еемммм нестандартні? надто інтелектуалізовані? пріпіздошені на почві наших загальних інтересів?
от вчора чулувік прийшов сказати шо він мені вдячний за «providing the masculine & feminine dynamic» (це не прикол, ми в принципі так спілкуємось) а позавчора ми посрались, бо він мені з піною в роті доказував, шо людська психіка працює таким чином, шо розщеплення ідентичності може відбутись без зовнішнього каталізатора просто на фоні перенавантаження, а я плювалась і кричала шо нє, шо як можна буть таким дєбілом і не знати закони фізики.

на адекватні теми ми не сремось….

буду, мабуть, розказувать, шо ми просто сплачуєм за все 50/50 і ловить чутка хейту, ладно вже….

читаєм книжку в книжковому клюбі.

а взагалі я оце скіки завгодно можу шось розумне пиздіти про стосунки і про відчуття застою в них, головне тіко про мій досвід не питайте 😅 мені клієнтка нещодавно нагадала шо я колись казала – якшо я почну шось писать про стосунки, треба викликать дурку)) і я все ще так вважаю 😅 бо в мене а) 28 мб памяті і я вже не памʼятаю шо там було в попередніх стосунках, мені просто здається, шо там було все погано окрім тих моментів коли було добре)))) та б) мої нинішні стосунки – це протилежність майже всьому, шо я мала до цього плюс протилежність словʼянської системи побудови сімʼї 😅 і зараз на більшість питань про партнерів я можу шось тіки ото абстрактно-терапевтичне патякати, бо мій досвід на 187% інший.

коротше архетип коханки це точно не моє і через ці історії свого життя я би вам точно нічо не продала 😀 але там ще багато ваших питань є саме про цю сферу, тому я у вільний час буду теоретизувати та умнічать😅

подружка мене наштовхнула на думку про те, щоб набрати масюсіньку тематичну терапевтичну групу. шось таке тепле, живе, із дослідженням одного з аспектів життя (а насправді, як завжди – всього життя цілком), раз на два тижні, 3 години, десять людей, наприклад, 30 євро, десять зустрічей, одна тема.

це було б у форматі, де ми з кожною зустріччю все глибше досліджуємо якусь конкретну тему (гроші? переходи та кризи? самоідентифікація? еміграція?) через шерінг та цікаві терапевтичні вправи, які дозволяють шось більше зрозуміти про себе та про зміну паттернів.

ліниво і трошки із захватом думаю про це. ви б прийшли? якщо так, то на яку тему?

і текстом шо з цим робити:

• робота із власними кордонами та можливістю їх відстоювати без відчуття провини чи того шо «це канєц свєта»
• усвідомлювати, шо саморозвиток і турбота про себе — це не віддалення від партнера, а ресурс для стосунків
• відстежувати та нести в терапію всю єбалу тіпа «я недостатньо хороша для цих стосунків», «якшо ми не проводим час разом/якщо я не розділяю якісь штуки свого партнера, він/вона не буде мене любити» і вапщє всі інтроекти типу «стосунки потребують жертв»

[якщо ви не знаєте, як відстежувати, мій метод – це надрочити себе постійно ставити питання до власних думок: звідки в мене це в голові? хто це сказав? я як знаю шо це правда?]

• говорити з партнером словами через рот. про свої почуття, свої потреби, свої бажання
• брати на себе відповідальність за організацію простору для задоволення власних потреб. і цікавитись в самих себе, чому насправді ви це не робите. не чекати, поки партнер вам вдома організує спортзал, запише вас на курси ітд
• періодично питати себе: «чиї потреби я зараз задовільняю?»
• періодично питати себе: «куди зливається (особливо в цим стосунках) моя енергія, якщо її не залишається на саморозвиток?»
• визначити, які мрії та цілі в сфері саморозвитку (і всього того, шо ви робите самі, а з партнером не вдається) – дійсно ваші. ви не займаєтесь спортом бо щось із попередніх пунктів впливає чи тому шо вам насправді воно неприємно і не горить, але ви перекидаєте відповідальність на стосунки?

🐸💚 цьом

У мене інша проблема - коли я живу сама, мені дуже легко займатися саморозвитком, спортом і т.д, але коли у стосунках, то наче у заціпенінні, дуже важко себе змусити, чому так?

жабний тедток!!!! на тему, яка випадково відгукнулась ВСІМ 😀

а взагалі сьогодні багато пишу, думаю та медитую про стан Відлюдника як архетипічний період, якого мені давно не вистачало. от такого, щоб нікого нічому не навчати, не бути наставницею для інших, а самій знайти наставника і бути у постійному стані пізнання себе. переварювати той досвід, який отримала за весь час, розкладати його всередині себе по поличках, асимілювати, вирощувати свою власну внутрішню силу, якою потім колись можна буде ділитись, коли прийде час виходити з печери.

але поки тут, в печері, харашо. особливо в цьому стані «I’m not the doer, I’m not the one who knows, I’m the one who follows the path and takes everything the world wants to give».🤍

хтось з великих (Ялом або Бьюдженталь, не можу вже пригадать) колись написав, що єдина справедлива альтернатива психотерапії - це любов. але я вважаю, що це не є взаємовиключні поняття: якісна, справжня, зцілююча терапія (а не просто психоедукація) може відбутись тільки на фундаменті любові. в сенсі - Любові. до людей та їхніх історій сили, до внутрішніх дітей клієнтів, які досі страждають, навіть трошки - до абстрактного концепту психіки та її неймовірних здібностей.

в Юнга є поняття раненого терапевта, який може допомагати іншим, тільки пройшовши зцілення. це є правда. я дивлюсь на це в контексті Любові і думаю: тільки той терапевт, який віднайшов в собі здатність любити, може дійсно допомогти іншим.

(вибачте, ви сказали, шо можна з вами ділитись роздумами, не фільтруючи їх та не намагаючись власну атлєтєвшесть засунути в якусь удобоваріму форму, оце я і експериментую. а взагалі це уривок із нашої ранкової розмови з чулувіком.😅)