как закалялся мак

я зробила хід каньом, наспамила в сторіз, і в кінці розповіла трохи про свої стосунки 😂😂😂

коли ця тема цікава, але хитка для проявлення – викручуємся як можем))))

але вам можна сказать по сєкрєту, ви тут спостерігаєте за цими стосунками з самого початку 😅

пласмасавий мір переживає шо до вас не дойшло

друзі, всі, хто пише за терапевтичні групи, не переживайте, асистентка на вихідних, в понеділок вам відповість та розкаже всі подробиці груп, відповість на всі питання, запише вас.❤️

хоча я ще подумаю, може ми тему еміграції візьмем як фон, а перша буде просто про кризу ідентичності)) чого це я вирішила відкинути частину людей тю 😅

а ще, здається, я визначилась із основними темами для терапевтичних груп. не можу обрати одну з них, тому спробую набрати обидві, а там як піде :)

💔 1. криза ідентичності у вимушеній еміграції

💔 2. втрата російськомовної ідентичності

якщо ви вже відчуваєте, що вам треба прийти на якусь з цих тем на групу, напишіть моїй асистентці @Cerera_psychologist , вона вас візьме на карандашик ✍🏻

почнемо в кінці лютого.❤️

поки набираю тих, кому точно дуже треба і хто знає, що в мене під крилишком тепло і безпечно досліджувати себе.

якщо ще залишаться місця, на наступному тижні урочисто запрошу вас із подробицями 🤍

ладно єсі ВДРУГ коли-небудь я захочу зробити якусь серію сторіз КОНКРЕТНО про мої стосунки……. 😬😬😬😬 то є шось таке, шо от конкретно вам дуже цікаво? я розкажу своє, як я це бачу, спираючись на свій досвід ітд, але може от шось таке шо вам прям ну хотілося б почитати?…

це я знімала рілз для мого англомовного аккаунту про нотатку для своєї внутрішньої дитини. мені ліньки перекладати і виставляти українську версію, тому просто ділюсь, може вам теж сьогодні це важливо було почути.

просто сьогодні Всесвіт до вас промовляє англійською.😅🤍

усцикаюсь

дивлюсь на запитання з віконечка в сторіз (там тепер 90% запитань про мої стосунки, і директ теж горить 😬) і думаю, про шо би я чисто теоретично могла розповісти зі свого нинішнього досвіду, бо ці стосунки доволі єєєєє нуууу еемммм нестандартні? надто інтелектуалізовані? пріпіздошені на почві наших загальних інтересів?
от вчора чулувік прийшов сказати шо він мені вдячний за «providing the masculine & feminine dynamic» (це не прикол, ми в принципі так спілкуємось) а позавчора ми посрались, бо він мені з піною в роті доказував, шо людська психіка працює таким чином, шо розщеплення ідентичності може відбутись без зовнішнього каталізатора просто на фоні перенавантаження, а я плювалась і кричала шо нє, шо як можна буть таким дєбілом і не знати закони фізики.

на адекватні теми ми не сремось….

буду, мабуть, розказувать, шо ми просто сплачуєм за все 50/50 і ловить чутка хейту, ладно вже….

читаєм книжку в книжковому клюбі.

а взагалі я оце скіки завгодно можу шось розумне пиздіти про стосунки і про відчуття застою в них, головне тіко про мій досвід не питайте 😅 мені клієнтка нещодавно нагадала шо я колись казала – якшо я почну шось писать про стосунки, треба викликать дурку)) і я все ще так вважаю 😅 бо в мене а) 28 мб памяті і я вже не памʼятаю шо там було в попередніх стосунках, мені просто здається, шо там було все погано окрім тих моментів коли було добре)))) та б) мої нинішні стосунки – це протилежність майже всьому, шо я мала до цього плюс протилежність словʼянської системи побудови сімʼї 😅 і зараз на більшість питань про партнерів я можу шось тіки ото абстрактно-терапевтичне патякати, бо мій досвід на 187% інший.

коротше архетип коханки це точно не моє і через ці історії свого життя я би вам точно нічо не продала 😀 але там ще багато ваших питань є саме про цю сферу, тому я у вільний час буду теоретизувати та умнічать😅

подружка мене наштовхнула на думку про те, щоб набрати масюсіньку тематичну терапевтичну групу. шось таке тепле, живе, із дослідженням одного з аспектів життя (а насправді, як завжди – всього життя цілком), раз на два тижні, 3 години, десять людей, наприклад, 30 євро, десять зустрічей, одна тема.

це було б у форматі, де ми з кожною зустріччю все глибше досліджуємо якусь конкретну тему (гроші? переходи та кризи? самоідентифікація? еміграція?) через шерінг та цікаві терапевтичні вправи, які дозволяють шось більше зрозуміти про себе та про зміну паттернів.

ліниво і трошки із захватом думаю про це. ви б прийшли? якщо так, то на яку тему?

і текстом шо з цим робити:

• робота із власними кордонами та можливістю їх відстоювати без відчуття провини чи того шо «це канєц свєта»
• усвідомлювати, шо саморозвиток і турбота про себе — це не віддалення від партнера, а ресурс для стосунків
• відстежувати та нести в терапію всю єбалу тіпа «я недостатньо хороша для цих стосунків», «якшо ми не проводим час разом/якщо я не розділяю якісь штуки свого партнера, він/вона не буде мене любити» і вапщє всі інтроекти типу «стосунки потребують жертв»

[якщо ви не знаєте, як відстежувати, мій метод – це надрочити себе постійно ставити питання до власних думок: звідки в мене це в голові? хто це сказав? я як знаю шо це правда?]

• говорити з партнером словами через рот. про свої почуття, свої потреби, свої бажання
• брати на себе відповідальність за організацію простору для задоволення власних потреб. і цікавитись в самих себе, чому насправді ви це не робите. не чекати, поки партнер вам вдома організує спортзал, запише вас на курси ітд
• періодично питати себе: «чиї потреби я зараз задовільняю?»
• періодично питати себе: «куди зливається (особливо в цим стосунках) моя енергія, якщо її не залишається на саморозвиток?»
• визначити, які мрії та цілі в сфері саморозвитку (і всього того, шо ви робите самі, а з партнером не вдається) – дійсно ваші. ви не займаєтесь спортом бо щось із попередніх пунктів впливає чи тому шо вам насправді воно неприємно і не горить, але ви перекидаєте відповідальність на стосунки?

🐸💚 цьом

У мене інша проблема - коли я живу сама, мені дуже легко займатися саморозвитком, спортом і т.д, але коли у стосунках, то наче у заціпенінні, дуже важко себе змусити, чому так?

жабний тедток!!!! на тему, яка випадково відгукнулась ВСІМ 😀

а взагалі сьогодні багато пишу, думаю та медитую про стан Відлюдника як архетипічний період, якого мені давно не вистачало. от такого, щоб нікого нічому не навчати, не бути наставницею для інших, а самій знайти наставника і бути у постійному стані пізнання себе. переварювати той досвід, який отримала за весь час, розкладати його всередині себе по поличках, асимілювати, вирощувати свою власну внутрішню силу, якою потім колись можна буде ділитись, коли прийде час виходити з печери.

але поки тут, в печері, харашо. особливо в цьому стані «I’m not the doer, I’m not the one who knows, I’m the one who follows the path and takes everything the world wants to give».🤍

хтось з великих (Ялом або Бьюдженталь, не можу вже пригадать) колись написав, що єдина справедлива альтернатива психотерапії - це любов. але я вважаю, що це не є взаємовиключні поняття: якісна, справжня, зцілююча терапія (а не просто психоедукація) може відбутись тільки на фундаменті любові. в сенсі - Любові. до людей та їхніх історій сили, до внутрішніх дітей клієнтів, які досі страждають, навіть трошки - до абстрактного концепту психіки та її неймовірних здібностей.

в Юнга є поняття раненого терапевта, який може допомагати іншим, тільки пройшовши зцілення. це є правда. я дивлюсь на це в контексті Любові і думаю: тільки той терапевт, який віднайшов в собі здатність любити, може дійсно допомогти іншим.

(вибачте, ви сказали, шо можна з вами ділитись роздумами, не фільтруючи їх та не намагаючись власну атлєтєвшесть засунути в якусь удобоваріму форму, оце я і експериментую. а взагалі це уривок із нашої ранкової розмови з чулувіком.😅)

але я не хочу так жити.

я й досі горюю про це. і про втрату свого красивого образу, і про втрату команди, і про втрату мрій та потенційних можливостей.

хто зна, може я колись знов себе в цьому віднайду. і точно я все ще буду робити щось в онлайні, але вже очевидно в сильно меншому масштабі, тільки для «своїх».

а зараз я видихаю і думаю, що я ніколи в житті не відчувала стільки свободи. місяць тому я мала чотири роботи, а тепер одну, яка займає 20 годин на тиждень.
нещодавно я навіть залізла хлопцю на коліна і радісно розказувала, що я можу тепер бути ким завгодно!
я можу працювати на фермі! (ну, прямщас не можу, але коли ніжка заживе, то)
я можу піти в університет на денне навчання!
я можу дресирувати тварин!
я можу навіть працювати в макдональдсі (і заробляти більше, ніж заробляла з проектів за останні місяці лол)

останній раз я мала змогу так широко думати, коли мені було сім.
це приємно. і лякаюче. але більше приємно.

так от, про те, яка частина мене не пережила-таки аварію.
вичислити я її змогла тільки від зворотнього, спостерігаючи ті частини, які вижили.

по-перше, одразу після того, як мене забрали на швидкій, з купи всього, що я вміщаю в собі, почали виринати найбільш стабільні мої опори - моя віра, моя опора на тіло, мої тілесні та дихальні практики, моя духовна складова. моя опора на комʼюніті та найближчих людей, моя любов до блогу та потреба ділитись навіть найважчим. ну і моя залежність від книжок як основний варіант ескапізму, звичайно))

потім, коли я більш-менш вже прийшла в себе та більше не боялась власних думок про суїцид, повернулась моя терапевтична ідентичність: я скучила за клієнтами, я відчувала в собі сили і бажання ділитись цією опорою та невимовним бажанням жити, яке перемагає все.

я поступово, крок за кроком, поверталась до себе - я пила свій улюблений чай і смакувала ним як вперше, я читала книжки улюблених авторів, я проводила тілесні ранки та клієнтські сесії, я навіть змогла знову мріяти про майбутнє: я писала плани на подальше життя, на три роки вперед, на три місяці вперед.

але порожнеча почала вдивлятись в мене напередодні мого офіційного виходу з відпустки (відпустка, блять 🙄🤡), коли я мала знов повернутись до постійного постингу, до створення інфопродуктів та до нової захопливої цілі - побудови незалежного бізнесу. з моєю партнеркою ми якраз мали в січні підписати офіційні документи про партнерство, розпочати навчання з побудови бізнесу, яке ми купили в грудні, прописувати стратегію та поступово, завдяки продажам тілесного курсу, формувати стартовий капітал.

звісно, що моя здатність створювати нові тілесні інфопродукти рухнула на найближчі декілька місяців (а великий тілесний курс мав розпочатись в лютому), але справа була не тільки в цьому. я зрозуміла про себе дві речі, які стали важким усвідомленням та ледь не відправили мене назад в гостру депресію:

а) я не маю абсолютно ніякого ресурсу для цієї роботи. починаючи з фізичних сил: в мене займає десь годину приготування простого сніданку, ще година - скін рутін та ранковий душ. на цей момент це вже половина сил, які я маю на день. далі я часто обираю між сесією та тим, щоб вийти на вулицю. між йогою та тим, щоб попити чай. на все разом сил нема. я зрозуміла що я прям буквально НЕ МОЖУ сісти і прописати собі якусь стратегію. інакше в цей день я не зможу навіть поїсти. виявилось, що організм забирає абсолютно всі сили в першу чергу на відновлення, а я вже можу розпоряджатись тими крихтами, що залишаються.
будь-якого іншого ресурсу я теж не маю на це: я знала, що мені треба гроші на відновлення, на виплати страховій, на нову машину, плюс треба далі підтримувати рівень життя, а я зараз не можу багато працювати, бо см. вище.

але це ладно. я вже зустрічалась в своєму житті із повною відсутністю ресурсу, я знаю, як з того повільно, але вірно вигрібати.

дуже страшно було усвідомити, що б) я не хочу будувати бізнес. ні на основі особистого бренду (інфопродукти), ні якийсь незалежний.

це був піздєц, якщо чесно. я тільки-тільки змирилась з тим, шо мені не треба гєлік, але я все ще жила мріями про різні круті проекти, які я можу запустити, про масштабну сітку чогось корисного. і тут я опиняюсь в точці, де вся робота, яку має виконувати власник бізнесу, мені щиро нецікава.

розвиватись як терапевтка, навчатись, працювати з людьми, йти в глибину, проводити ретрити, вести книжковий клюб, створювати комʼюніті, в яких я сама знаходжусь, бо мені тут добре, безпечно та цікаво - да. це прям моє.

а займатись маркетингом, будувати бізнес-плани, писати стратегії та бачення, думати, як продати щось різним сегментам аудиторії, їздити на конференції та виступи, думати, який одяг я маю вдягнути, щоб він відповідав якомусь конкретному «образу» - це вже, схоже, не моє.

і я би дуже хотіла хотіти бути бізнес-цьоцєй. я би дуже хотіла хотіти стежити в інсті за Танєю Парфільєвою та Альоною Гудковою, бо вони мої рол модел. але я не хочу. я надихаюсь маркетологами, сео та сммниками, які люблять свою справу та роблять її добре, я люблю і Таню Парфільєву, і Альону Гудкову.

я тут розпочала дуже щемку та особисту для мене тему в інсті, але потім вирішила, що все-таки продовжу її тут. цей простір мені поки відчувається більш безпечним. тому ідіть почитайте допис, а я принесу вам сюди продовження зараз.

https://www.instagram.com/p/DE4oUs-N8Xl/?igsh=ZGV5YmJtZjY2dnlk

шось в мене кружечки про ревнощі та обслуговування травми в стосунках так харашо спрацювали, шо клієнти тепер на сесії несуть це як запит 😅

хочете ше шось таке про стосунки може побалакать? може не всіх ще ударною хвилею зачепило, може ви теж надумаєте до мене в терапію піти 😂

залишаю тут в коментарях стіл заявок на жабний подкаст! про шо розказать?

принесла вам підказку від Всесвіту.✨🤎

наступного разу ви три рази подумайте, коли будете відмовляцця вступать в книжковий клюб 🤌🏻

В мене питаннячко - чи ревнощі це завжди про "невпевненість в собі", "нелюбов до себе" і т.п.?

А як зрозуміти - не обслуговує травми і норм, росту разом з ним чи мудак і реально нахуй треба, бо з таким ще більше травм отримаєш?

а я зрозуміла, і це цікаво. Обслуговування травми - це ніби «працювати» на задоволення цієї травми, типу як з дитиною, скажімо, включити мультики і дати пустушку, коли їй скучно, аби не нила. І улюблені солодощі. Тобто дитинка щаслива, але в перспективі і на постоянці це ну хуйово))
Не обслуговування травми, це коли дитинка вчиться себе розважати без мультиків, якийсь час буде нити і скиглити (=буде сумно і боляче), в ідеалі тут валідувати її ці почуття і підтримати, але в будь-якому разі вона потім навчиться з цікавістю ставитись до своєї скуки і шукати собі самій розваги. І навчиться бути сама з собою і цікавитись навколишнім світом.

Це означає що він "це твоя інтерпретація. Я ж не це сказав. Шо мені тепер зробить з тим, шо ти почула не те, шо я озвучив?"
Здохні нахуй піди
Самий умний тут нашовся блядь
А не "ой, зайка, да, ти права, я лох і тупіца, дай лобік поцьомаю, і піду щас собі рот з милом помию"

по перше, поки я спала, тут вже накидали хороших прикладів того, що таке «обслуговування травми» 🤝🏻

ОЦЕ – охуєвше цікава тема (хз, може то тіки мені 😅). для мене це тупо краєугольний камінь стосунків і показник їхньої «підходящості».

я взагалі завжди кажу шо першочергова моя мета мати стосунки – це для розвитку. потім – для задоволення. потім – для економічної зручності.

у всіх людей по-різному, але якшо я разом з цією людиною не росту – мені тут нема шо робить.

і це не про те, які я книжки читаю в стосунках або чи ходим ми разом на лекції.😅 це про те, чи допомагає мені людина вийти за межі стандартного та відкривати нові грані себе та навколишнього світу (не завжди хороші та приємні).

так от, якщо людина обслуговує мої травми, мені буде в стосунках якийсь час приємно і тепленько, але рано чи пізно ми прийдемо в тупік, і так буде повторюватись з разу в раз. я буду постійно відчувати, шо я застрягла, шо мені шось не так, і, звісно, буду думати, шо справа в партнері, шо я просто «переросла» ці стосунки, знайду нові, в нових буде тепло в приємно, допоки.. ви пойняли.

якщо людина НЕ обслуговує мої травми, я буду кричать і плювацця, пускать соплі пузирьом і говорить подружкам та терапевту шо цей дєбіл пашов нахуй я себе не на памойкє знайшла і вапщє.
але врешті решт, якщо я здатна буду подивитись на цю ситуацію зі сторони і не ідентифікуватись із власними емоціями, я побачу, що в світі є шось ще, окрім звичних мені сценаріїв.

нагадайте мені завтра записать про це кружечки, я спробую на прикладах пояснити, як виглядає обслуговування травми. бо сьодні я вже всьо, хочу спать))

ну і заодно можете накидати сюди якихось питань про ревнощі. може завтра влаштуєм безкоштовний подкаст від жаби 😅🐸

а що означає не обслуговує травми ?

але звісно шо зважайте на оце «за умови що партнер готовий це емоційно обслужити»

я скажу жахливу річ і підпилю сук на якому сиджу, але ви не зобов’язані контейнувати все, шо партнер вам приносить. даже якшо воно про вас і ваші стосунки.

але шоб мати можливість бути корисним і собі і партнеру на цьому шляху, ви маєте в першу чергу потурбуватись про себе і бути здатним/ою контейнувати, витримувати, співчувати. себе і собі – в першу чергу.

ну, якби я писала підручник, я би туди вставила шось типу «котик, я розумію, це мабуть відчувається дуже неприємним. я не знаю, як це, але я бачу, що ти страждаєш. давай разом подумаємо, про що ці ревнощі і, можливо, ми можемо навіть зрозуміти, як я можу тебе підтримати в цьому, не наступаючи собі на горло, але і тебе не ранячи»

але таке тіко в кіно буває)) дуже дуже важко це розрулювати, якщо принаймні один з партнерів не психоедукований/ не в терапії.

по факту – просто достатньо не йти в газлайтинг, в отріцалово, в захист і не думати, шо партнер нападає. а виказати готовність йти назустріч і бути в цьому складному переживанні разом із партнером. будь-який спосіб показати що «не я проти тебе, а ми вдвох проти ревнощів та тривоги» підійде ❤️‍🩹

людина, яка ненавидить і не вміє робити відеоформат (я), вчора вирішила, шо терміново треба з вами поділитись роздумами через відео.

https://www.instagram.com/reel/DEnT04mtCFm/?igsh=bzNtYWowZXgza3Q3

дисклеймер: я там плачу 🥲

гаспада хароші, а в мене є тут хтось, хто працює у візовому центрі? мені тре поставить однееее малееееесеньке питання 🥺

вчора на робочому зідзвоні ми зупинили всі бізнес-процеси та всю роботу над проектами.

дуже важке рішення для мене. я його буду ще переосмислювати багато разів, буду виписувати свої ранкові сторінки про те, чого я насправді хочу від життя, яку роботу зараз я можу і хочу робити і чого взагалі прагну в житті (та як моя робота допомагає мені в цьому).

сьогоднішній день виділила собі спеціально, щоб грунтовно обдумати, чого я хочу від соцмереж зараз і чим в мене є поділитись.

це точно не проекти.
зараз вся вся увага – клієнтам та їхнім історіям.
і ще трошки хочеться бути в інстаграмі та тут. за час, поки я була в лікарні, я точно про себе зрозуміла, що люблю і хочу вести блог.

мені тре ваша допомога тут, щоб трохи зорієнтуватись. я поки пишу про своє внутрішнє, про кількість ресурсу та теми, які цікавлять. а ви мені напишіть в коментарях, бумласка, який у вас взагалі зараз настрій щодо споживання контенту в інтернетах:

скіки часу ви взагалі проводите онлайн? що читаєте, що дивитесь? що пролистуєте? що би вам хотілось бачити в мене? чи читаєте ви дописи, чи хочете якихось розумних лонгрідів? на яку тему? чи хочете простих маленьких нагадувань? чи хочеться більше контакту в маленьких secret communities?

може шось вам таке саме від мене хочеться? послухати, почитати, побачити. стіл заявок теж відкритий, я це потім буду співвідносити із моїми власними відчуттями та можливостями. ❤️

коротше, простягніть мені руку в цьому.❤️‍🩹🥺

ні за шо не вгадаєте улюблений колір

не питайте, як прийшов мій вечір, він пройшов в ахуї: я ТІЛЬКИ ЩО дізналась, що одна з моїх колись улюблених пісень російською мовою – це насправді український вірш, який спиздили і переклали……..

мені плоха наче вперше

я ОСТАННІЙ РАЗ запрошую в книжковий клюб людей з хорошим почуттям гумору. з поганим не запрошую.

доєднатись ви можете в принципі 365 днів на рік АЛЕ Я НЕ БУДУ БІЛЬШЕ ЗАПРОШУВАТЬ гг.

ми там вже третій день обговорюємо фанфіки по ГП, даже домовились один колективно читати і фейспалмити.

якшо вас ЦЕ не привлєкає, то я не знаю даже.

https://secure.wayforpay.com/button/bf2694329fba2

ітого, на фронт їде оце ❤️‍🩹

🥹🥹🥹 дякую!

я ОБОЖНЮЮ цю ініціативу. і знаю особисто її очільника, то мені чомусь прям ТАК приємно, коли люди підключаються, наче то я придумала 😅

плюс я завжди супер прискіплива до книжок, які відбираю. прям думаю про те, шо б їм хотілося читати, шо буде недоречним, шо буде нудним чи не зможе їх достатньо відволікти.🥺

в нас в книжковому клюбі є такий положняк, шо ми іноді можемо взяти книжку, якої нема в українському перекладі. хто читає англійською – купляє англійською, а хто ні – піратить російську версію і донатить її вартість. зазвичай ми всі донати надсилаємо на звірюшок, але я знайшла можливість нарешті відправляти книги на фронт, сидячи в Португалії. тому ми запланували одну там книжку вже на березень і тепер оформлюємо замовлення на книжки для захисників та захисниць.🥹

я подумала, шо раптом ви хочете докинути сюди 50 грн. бо я перше замовлення вже сплатила, формую зараз друге. покажу потім, шо поїде ❤️

ну я і хто ще

останнє шо скажу про книжковий клюб:

вам підійде, якщо ви хочете: хіханькі-хаханькі

вам НЕ підійде, якщо ви хочете: сурйозний клюб з твердим регламентом і цьоцєй в ачьках (в мене просто нема ачьков)

вам з книжкового передали

3. книжковий клюб

він не для всіх, хоча ви можете спробувати на свій страх і ризик.)) тут справжній фейс-контроль за почуттям гумору, рівнем усвідомленості, манерою спілкування.

раз на місяць ми обираємо психологічний нон-фікшн, (не)читаємо його, паралельно в чатику обговорюєм інші книжки, ділимось фотографіями чая і котів, смєшнявками і взагалі живем життя повноцінної онлайн-комуналки. колись вона була тут, тепер це для обраних.

потім раз на місяць зідзвонюємось в зумі, пйом кахфєти кушоєм чяй обговорюєм книжку, психологічні всілякі цікавинки і все на світі.

місячний внесок: 8$, абсолютно всі кошти йдуть на утримання звірюшок в київському шелтері.

вхід через оці двері https://secure.wayforpay.com/button/bf2694329fba2

2. тілесні онлайн-зустрічі

маю сили і бажання ділитись тілесними простими вправами, які буквально кожен день рятують мені життя. нуашо, я все одно роблю їх кожен день, раз на тиждень було б кльово і з вами розділити. наші зідзвони завжди виходять теплими, смішними, ненапряжними і корисними.

завтра ввечері буде перша зустріч в цьому році!

всі подробиці в моєму тілесному каналі, де я постійно залишаю маленькі нагадування та даю прості техніки для розслаблення/заземлення. https://t.me/+4nFvMA1JKHhmNjAy

вартість зустрічей: 333 грн (канал безкоштовний)

1. терапевтичні сесії.

це для мене найлегша і дуже приємна робота. люблю своїх клієнтів. якшо ви ще не вони, то записуйтесь на першу сесію. прийти в терапію ніколи не пізно.

прийти можна з будь-яким запитом, окрім рхп, хімічних залежностей або якщо ви дитина чи пара.

отут всі подробиці. https://www.instagram.com/p/DCraOk5tEBb/?igsh=MXNtODY3cjN3aGNudw==

віконечок зараз є більше ніж зазвичай, бо можу приділити клієнтам більше часу ❤️✨ тому навіть на суботу є можливість записатись (нонсенс)!

вартість: 55€

так, гаспада хароші, обʼявлєнія про способи взаємодії зі мною.

я на наступні два-три місяці планую дуже обмежений обʼєм роботи. просто не потягну більше, ніж можу.
але розказую, шо можу і шо з радістю буду робити:

мєми, які мені надсилає чулувік))))

на чому я тримаюсь ці дні:

я щас закричу 2.0

дуже хочецця потрапить до такого спеціаліста і розказать йому свою історію і подивицця на його обличчя після 3місячного навчання ))))

боже як воно мене гріє, ви б знали.
я сьогодні прокинулась посеред ночі одночасно від болю в нозі та від жахіття про аварію. стрибала по дому, намагалась знайти знеболювальні, один раз впала. лежала потім ще годину і плакала і знов зловила цю жахливу думку про те, що краще б я померла, а тоді гаряче молилась і так і заснула.
і так майже щоночі.

а зранку знов повертаю себе до життя – в тому числі, отакими маленькими підказками і словами, які не тільки зсередини, а десь ззовні теж трапляються.

може вам теж треба було побачити.

може вам теж треба, щоб хтось сказав:

я рада, що ти жива. все недарма. ти така важлива для цього світу, навіть якщо зараз ти так не відчуваєш. я вірю, що воно болить. але буде краще.

от, говорю.

Ты можешь действовать и думать даже когда страшно.

Ты важна для будущего.

всьо, я спать. бо вчора не виспалась – до пізньої ночі вишивала ікону, бо хотіла встигнути закінчити, шоб подарувати її бабунєчкє Беатріче.
___________________
в мене стільки цієї віри – в бога, в терапію, в тілеску, в краще життя, в людські можливості та здібності психіки, в хороше і світле, шо буду ділитись цим, допоки не сконаю зовсім.
вишиті ікони – це мєлочь, стережіться! 😈 ніхто не піде зневіреним 😂

*допис присвячується сьогоднішньому дню, в якому чотири медсестри прибігли мене спасать, бо думали, шо мені плоха, а я просто робила йогу. а вони здивувались. сказали шо в мені дуже багато життя.*

кожен день такий важкий, рєбята, такий важкий.

я просто сама собі дивуюсь.

в такі моменти дуже гарно підсвічується, скільки насправді всередині є тієї опори і ти вапщє хто па жизні.

отак собі живеш, ходиш в терапію, робиш тілеску, йогу, практики, молишся, медитуєш, шукаєш, плачеш, тренуєшся, робиш робиш робиш ці маленькі їбучі кроки і думаєш «ну і хуй з ним шо нема результату, я принаймні кайфую від процесу. ну або не кайфую але просто роблю, бо вірю.»

а потім трапляється шось таке, де бог тебе бере за шкірки і викидає з твого звичного життєвого кола, а ти приземляєшся на чотири лапи. бо дуже хочеш жити. і дуже віриш. одну лапу в процесі ламаєш, але виживаєш. і продовжуєш на трьох лапах кожен день шкандибати – робити йогу, тілесні вправи, бути доброю до себе, шукати, плакати, лупати цю скалу.

і не втрачаєш цю стійкість навіть в найтемніші ночі. посміхаєшся. мрієш. вишиваєш ікони бісером. не звинувачуєш себе чи когось. не думаєш «краще б мені померти». не сприймаєш себе як жертву.

і віриш, що бог милосердний, і віриш, що все на краще. і віриш, що їбучі маленькі кроки таки працюють і дають просто ЄБЄЙШУ силу.

і ще маєш трошки сил ділитись цією вірою з іншими.

все не зря, все було не зря.❤️‍🩹

я все ще не знаю, шо має відбутись, шоб я перестала романтизувати Європу))))
я вже канєшно на стадії «ну не так це вже і відрізняється….» але це просто тому шо я дуже зла. насправді я вам передать не можу, НАСКІЛЬКИ величезна різниця в менталітеті і в тому, як вони співчувають і піклуються.

звісно, шо усюди і завжди є зайобані медсестри, які не люблять свою роботу, мало отримують і яким буквально похуй на людей.
але, повірте, зайобана медсестра в Україні і зайобана медсестра в Португалії – це літералі чорт та ангел))))

принаймні тут я НІКОЛИ не почую коментарів стосовно того, як я виглядаю, сексизму, якоїсь тупорилої патріархальної хуйні про жінок за кермом ітд.

тому я все ще вдячна своєму Богу за те, що це сталося саме тут.🥺

от зараз і відбудеться разромантизація Європи))))

ви жартуєте, але я вже тут знайшла академію собі і поставила ціль на наступні три місяці вийти на А1!!!

МАМА БУЛА ПРАВА!!!!!!1!!!

Зате яка мотивація почать вчить португальську 🤌🏽😂

тримаюсь тіки на цьому 🥹

Do you want McDonald’s

last updates ))))

всьо дякую за увагу

«В бога мы верим, остальные пусть предоставят данные.»

ранок починається не з кави, а з того, шо я кричу на медсестру шоб вона пішла і знайшла когось хто нормально говорить англійською, бо я збираюсь РУГАТЬСЯ і мені треба, шоб вони розуміли КОЖНЕ СЛОВО

надіслала платіж за машину «за січень»

пізда як боляче))))

буду сто тищ разів повторювати: є всього три зовнішні обставини, які могли зробити цю ситуацію ще більшим пеклом: якби я постраждала ще більше; якби хтось інший постраждав; якби це відбулось в Україні.

ситуація: в мене тут по сусідству в палаті лежить бабунєчка Беатріче, яка жодного слова не знає англійською, але дуже хоче зі мною спілкуватись, тому періодично знаками питає, чи все в мене добре. коли сьогодні прийшла до неї її онука, та першим ділом попросила її спитать мене, звідки я і шо сталося, шоб їй перекласти.

вчора, поки я спала на обєзболах, медсестра ввімкнула телевізор, видно шо для неї. але мені була така пізда, шо я прокинулась і спитала, чи можна його вимкнути і чи не буде бабунєчка проти (бо я теж розумію, шо в неї з розваг тут ще менше, ніж в мене – в неї зламана шийка бедра).

ну корочє. тікишо вона кличе медбрата, шоб той мені шось переклав. він її слухає, повертається до мене, питає «ви не любите дивитись телевізор?»
кажу нє, не дуже, в мене від нього голова болить.
він каже «вона просила сказати, шо вона це дуже поважає, але дуже би хотіла подивитись по телевізору завтрашню різдвяну службу зранку. ви не проти?»

я щас росплачусь.💔 як добре серед добрих людей.

I’m sorry but why are your countrymen so дурний sometimes

ну і вишенька на торті: ма дзвонить, питає «а шо ти взагалі там робиш в тій лікарні? може ти б португальську почала вчить якраз, все одно нема чим зайнятись»

моє життя це дуже сумний цирк.)))

Звʼязок з головним менеджером відкриває вам доступ до Гри в кальмара. Доведи, що ти дійсно потребуєш компенсації.

Добре! Можете переходити до пункту 2.

Пункт 2. Напишіть твір-роздум на тему "Як сталася ця аварія".

Пункт 3. Складіть та зніміть на відео п'єсу на 2-3 акти щодо поточної події.

Пункт 4. Пластиліновий мультфільм.

Пункт 5. Проходження експертної оцінки в переможниці "Битви екстрасенсів" Альони Курилової.

Пункт 6. Сюрприз.

Пункт 7. Зв'язок з головним менеджером.

бля, скажи їм, що якщо вони приїдуть і доїдуть на ній в Україну, то можуть не платить тобі страховку

вот. намалювала. надіюсь їм все понятно буде.

із заяви про настання події від страховиків мені більше за все подобається оце поле ))))
ай мін…. я даже не знаю про шо пожартувать….

ще й якраз цього ранку прийшов новий рахунок на лізинговий платіж))) даже не знаю шо больніше – це, чи моя нога переламана))

і ну типу вони просто роблять свою роботу, це правда, вони не зобовʼязані довіряти мені і моєму чесному слову. але форма спілкування видрочує.

коли поліцейські тут говорили, що машину треба прибрати з дороги евакуатором, вони перш за все спитали, чи є в мене тут хтось – друзі, родичі, партнер, хто може про це попіклуватись, бо ну очевидно що я не встану зараз з каталки і не поїду цим займатись.

лікарі теж завжди питають, чи є хтось, хто може про мене подбати, чи треба якась додаткова допомога від них – просто щоб розуміти, знаєте, на що я здатна зараз самостійно.

цим же абсолютно похуй.
ну от скажи ти в трубку «мені дуже шкода, що з вами це сталося. дивіться, є отакі варіанти. чи є хтось поруч з вами, хто допоможе вам це організувати?»

нєт блять, ти ж сидиш там, пост-комуністка, світу білого не бачиш, гарчиш і гарчиш, а більше нічо не вмієш, і не знаєш, шо там за залізною шторою люди посміхаються просто бо можуть. і вапще тут їбуче ельдорадо і ріки з золота. тіки не з такого золота, за яким ти женешся, а з такого, якого тобі дійсно не вистачає.

фуууууух.

це просто піздєц)))) карусєль зі страховиками продовжується. сьогоднішня розмова поки шо бʼє рекорди клоунади.

переказую історію 472847 раз, кажу які дії тре зробити, щоб визнати, що машина не підлягає ремонту?
– ну може вони вам передзвонять і знайдуть когось, якусь іншу компанію, яка це зможе підтвердити та завірити, але взагалі краще привезіть її в Україну на огляд

занавєс.

я не знаю що має статись, шоб я перестала ідеалізувати Європу.

тут охуєнно складно.
тут буває дуже самотньо.
тут дуже заздрісно їхній легкості, і від цього безсило і злосно.
тут багато чого незрозуміло і важко перелаштуватись.
тут нема ідеальності, тут медперсонал так само втомлений, працює за копійки, не любить свою роботу і біситься на хворих, яким постійно шось треба.

але глобально я відчуваю, що кожна людина тут по дефолту на моєму боці, допоки я не довела зворотнє.
в Україні відчувалось навпаки.

я ніколи не забуду, як жінка, яка була в одній з вантажівок, з якою я зіштовхнулась, сиділа зі мною, поки я чекала на швидку, заспокоювала мене, обіймала, перекладала слова лікаря, давала мені води і повторювала «let it go, let it all go, you can cry, you’re in shock, it’s okay, you’re safe now, the worst part is over»
а я ридала і кричала шо I feel so dumb and it’s my fault
а вона казала що все окей, це буває, таке трапляється. каже, хочеш я поїду з тобою в лікарню?

уявіть мій стан, де я відчуваю себе найгіршою і найтупішою людиною в світі, а жінка, яка ледь не постраждала через мене, обіймає мене і каже «давай я поїду з тобою, я не залишу тебе саму».

це її повідомлення я виставила вчора: «I can’t even know how you must be feeling after a crash like this, alone in a foreign country where they can be quite rude and not talk proper english. Taking care of each other is the least we can do 🙏🏻😘❤️»

чи вірю я, що таке можливо в Україні? так.
чи зустрічала я таке? ні.

аварії трапляються усюди.

а люди, які не питають «так а як ти вапщєтак умудрілась», а кажуть, шо моє життя найцінніше за все – ні.

я щас закричу

от стосовно рефлексії. я чому взагалі в онлайн вийшла так швидко, і відповідаю, і шось десь пишу потихеньку – мене це якраз відволікає від рефлексії. мене зараз це не можна, ще надто рано. я зараз намагаюсь думати тільки про next step – шина на нозі, операція, викликати медсестру, докотитись до туалету, залізти назад на ліжко, поїсти, знеболювальні, поспати.

в проміжках читаю і дивлюсь якісь фільми. але роблю все, щоб не згадувати поки і не переварювати цей досвід, бо от мені просто протипоказано.

оце скрін повідомлень від друга, який ДУЖЕ добре мене знає. і знає, шо мені не можна одразу після травми занурюватись в себе.

тому я залюбки вам шось розповім, і підсумки року з вами підібʼю, і новий спланую, і взагалі))))

цікаво, чи колись мені вдасться описати ті процеси зцілення, які відбуваються за лаштунками, чи це все залишиться назавжди для мене кадрами-снепшотами: як я кричу від жаху, як я гола медитую в лісі, як використовую фізичний біль як точку входу в ретравматизацію, як щоденно виділяю час на психоделічну інтеграцію і пишу-пишу-пишу на суміші трьох мов про дитинство, і відчуття в тілі, і природу бажання, і концепт садизму.
і багато років йду по спіралі, піднімаюсь вище, міняю партнерів, кожен і кожна з яких стають важливими помічниками на цьому шляху, провідниками в ще глибші прошарки травми.
і важко, і втомлено, і шкода, що доводиться з цим розбиратись, і несправедливо, і гірко, і моя ж ти бідна дитинко, і які ж ви всі підараси, і навіщо ти зі мною таке зробив, і як взагалі це можливо щоб стіки горя на мене одну.
і хочеться чарівну пігулку.
і злісно на людей, які приходять і хочуть магії та лікування від мене за одну сесію чи за триста гривень.
і заздрісно, що є в них ще така ілюзія, є ще надія.
і довго-довго, важкими щоденними зусиллями зʼявляється відчуття безпеки в світі.

а як про це говорити – незрозуміло. в моменті – неможливо, після – не відчувається сенсовним.
можна тільки показати щось як умовний проміжний результат: я купила машину! я вже два роки не забуваю снідати і це не відчувається насиллям! і я можу роздягатись перед чоловіком і не відчувати жаху!

але ж це не описує шлях. і навіть слова не передають, наскільки весь процес вартий того, щоб іти далі, не зупинятись, відкривати нові грані близькості та довіри.

і нарешті сходити з антидепресантів.

https://www.instagram.com/share/_kAtAgajA

літераллі я

вчора після другого дня гештальту вирішила, шо саме час попрацювать над дитячими травмами. ну і мала, корочє, жахливу ніч, де я кричала в подушку так, наче мене ріжуть, ридала, трусилась всім тілом і дуже-дуже воліла, шоб це поскоріше закінчилось.

процес зцілення – непростий, не лінійний, не швидкий, зараза. і дуже виснажливий.

сьогодні потроху відходжу, гріюсь обіймами, пʼю пуер і сиджу думаю, чим себе підтримати.

знаєте, шо хочеться?
колекцію книжок Гаррі Поттера. і обовʼязково – шоб подарували.

і шось я в якомусь такому розібраному стані, шо даже слів не можу зібрать як його попросить. ніколи мені влучно це не вдавалось.

залишу тут баночку, якщо у вас є бажання прикласти лапки до мене.🐾 цьом і дякую.

https://send.monobank.ua/jar/5gpfckE1rC

зараз дуже рідко пишуться тексти не з голови, а від серця. один з них написався про еміграцію та те, як тут важко бути словʼянкою 💔😅

ідіть почитайте підтримайте лайком 🥹

https://www.instagram.com/share/BA3Q0kgXG5

… майже вчасно, водафон

И времени у нас предостаточно: ещё один миг.

Всегда – ещё один миг.

це так сильно-сильно боляче – читати тексти, які сформували колись мою російськомовну ідентичність, а тепер можуть просто бути guilty pleasure, але більше ніколи не прикладом.💔

ідіть подивіться, я там рілз скинула із вправою для напруги в плечах 🤍

ви її вже всі знаєте, але ще раз зробить ніколи не зайве!!

https://www.instagram.com/reel/DDKYXoQNPlP/?igsh=ODBidGE4aGU5czhi

так всьо!!!! я рішила кожної суботи робить тілесні вправи і вас теж зову з собою!!! буду різні вправи щотижня підбирать під різні теми. ціна за кожну зустріч супер символічна – 333 грн.❤️

кожної суботи об 11:00 по Києву, в зумі, на годинку зустрічаємось і робим собі харашо!!!! всім буть окрім тих, кому не буть 🥰

сюди всі заходьте, там подробиці будуть і анонси 🥰

https://t.me/+4nFvMA1JKHhmNjAy

попросила чят джпт згенерувати зображення мого життя, базуючись на запитах які я робила

🤌🏻🤌🏻🤌🏻

«объявить сражение тренировкой и полюбить противника как снаряд»
💔

я порадилась з чятом джпт (🙄) і він сказав шо алгоритми інстаграму працюють таким чином шо навіть якщо ви підпишетесь і будете все коментити мені англійською, то типу якщо більшість контенту, який ви споживаєте – україномовний, то мій профіль теж буде радити україномовним людям.

ну і «нормальниє гєроі всєгда ідут в абход» тому мені цікаво чи зможу я вибудувати блог прям РЕАЛЬНО З НУЛЯ лол

але, коли в мене там вже нормально людей набереться, я вам обов’язково похвастаюсь

завжди дуже чемно спілкуюсь з чятом джпт, здороваюсь прощаюсь дякую і вибачаюсь шо так багато від нього хочу
сподіваюсь він мене запамʼятає і не буде до мене жорсткий коли все станеться….

я вчора вночі псіханула і почала вести блог з нуля англійською.💔🫣

мені дуже страшно, я супер прискіплива до себе, роблю крок вперед два назад, але цікавість поки шо переважає.👀

вам не показую, бо ви щас все залайкаєте і інстаграм буде мій блог рекомендувать українцям, А ПРИКОЛ ЯКРАЗ НЕ В ЦЬОМУ.😂

в мене там буквально зараз 4 моїх англомовних друга, але я планую спробувати його реально прям розвивати, зі стратегією і рілзами 🫣🥺

буду тримать вас в курсі))

залишу вам тут теж відгук від подружки, бо вона якраз теж на собі трохи відчула атмосферу Хатинки 🤍✨

каже мені «я не понімаю, чому вони не понімають, наскільки це чудова нагода» 😅

пс. грудень вже всьо 🥹 але можна забронювати трошки днів в січні!
#хатинкабабияги

переслухала старі оці кружечки і думаю блять да я сама це реально ходяча реклама адвент-календарю
і мать моя ходяча реклама кожного мого проекту і терапії загалом
можна продавать тіки через «хочеш такі самі стальні нєрви? не хочеш все життя гнобить своїх дітей та бути незадоволеною? тоді ми йдемо до тебе!» і більше ніколи не буть онлайн.

і оце теж) моя улюблена тема про септум 🥰🥰🥰

для новеньких: оце попередні балачки 🥰😂

а, ну і є ще важливе: в мене завжди є внутрішній дозвіл та опція скинути слухавку або сказать «не неси хуйню» )) ОЦЕ додає плюс 592529857 до відчуття свободи і повного чілу)

я це слухаю не тому, шо повинна, а тому шо мені смішно і в мене є сили на взаємодію з мамусєю)

о! ви мені нагадали про коментарі під цим дописом і вашу цікавість :)

давайте так: я візьму тіки трьох людей на таке, бо мені просто в кайф ))
з вас 100€ і приблизний запит + посилання на ваш інстаграм. з мене – десь 1.5 години «блогерської супервізії», де ми з вами на професійній мові розберемо, чому шось в блозі йде не так, куди рухатись, як будувати контакт з підписниками, як робити інфопродукти ітеде.

маякніть мені в @makmini7 , домовимось про дату 🤎

ми тут з дівчатами, які приїжджають до Баби Яги:

• святкуємо їхні дні народження та важливі переходи
• робимо тілесну терапію
• їздимо на місцеву йогу
• катаємось на конячках
• готуємо разом сніданки та вечері, насолоджуємось їжею під сонечком в саду
• валяємось в гамачку, читаємо книжку
• багато говоримо. про життя, про травми, про те, як зцілити свої ранки і про те, як проходити через кризи
• інколи проводимо психоделічну терапію
• їздимо на океан, купаємось, досліджуємо неймовірної краси пляжі
• їмо паштейші
• сміємось, плачемо, обіймаємось, співаємо
• дивимось вночі на зірки
• висипаємось, дихаємо свіжим повітрям
• пʼємо китайський чай
• робимо багато красивих фотокарток напамʼять 🥹

може, в січні прийшла і ваша черга видихнути?❤️‍🩹

це вам відгук та напутствіє від попередньої гості ❤️‍🩹

до речі, в мене вже весь грудень в хатинці баби Яги забронювали, є тіки можливість приїхати відсвяткувати зі мною Йоль, видихнути, прожити власний перехід та набратись сил перед Новим роком 🤍

з 20 по 26 грудня вільно ✨

і можна бронювати січень! будь-які дати з 5 по 10 та з 16 по 31 поки вільні, готова взяти двох людей туди 🤍

в нас мінімальна температура зимою +13 якшо шо 😉

пс. сайт адаптований під мобільну версію, тому відкривайте з телефону 🥹

папєрше, вже можна купити терапевтичний адвент-календар 🥹

https://www.makmini7.com/advent-calendar

падруге, я вже виставила допис з умовами терапії і готова взяти трошки нових клієнтів 🥹

зʼїздила на овуляційний шопінг і сиджу довольна опівночі роблю допис на завтра з умовами терапії в мене, бо я скучила за клієнтськими історіями і розгріблась з роботою, тому готова взять ще людей в сумісну глибоку подорож за нижчою ціною 🥰

завтра всьо розкажу (і покажу нарядікі теж)

рандомна підбірка з пінтересту для вас 🤍🤎

так, всім на книжці погадала)
пропоную вам за це закинуть 10 гривнів осюди на дрони🥹

https://send.monobank.ua/jar/31ywP9ey85?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAaZvw0h4mFMmINnsHfB5hhm4w_HvHYeqoEHMXly-pHIqWhKmhAfnK5WfWQs_aem_h1SlJKpf4TSD87bHcVHopg

купила нову книжку в ізбушку за мільйон європейських дєняк і шось захотілось на ній для вас погадать
пишіть в коментарі сторінку від 7 до 288 і строку, а я вам звідти цитату (англійською, якщо шо, перекладете вже самі)

тут слухать*

ви подивіться як він мінє трєплєт нєрви))))

ласт колл: https://www.makmini7.com/povernennya-do-sebe

буде сльозливо, щемко і дуже цілюще. ❤️‍🩹
хочу і вам теж любові відсипати)

завтра сто людей буде в такому само шоці з того як це красіво, я вам обіцяю

щас ще дивлюсь
ноушн розйоб!!!! просто ааааааааааа

пачіму хтось інший це не створив щоб я прийшла кудись на проект і мені таке дали

я розблокувала всередині себе якийсь caring mother archetype. ну або принаймні caring sister archetype, якщо такий є 😅

і прям кайфую від того, скільки любові та турботи можна передати людям через слова, через «так можна», навіть через фрустрацію та вибудову кордонів. а ще - через маленькі дрібнички, які важко помітити, але я знаю, як вони впливають.

всі штуки, які купляю в дім і для гостьової кімнати - зручні, приємні до тіла, якісні. купила грілку, пледи, ортопедичний матрац та подушку + різні види подушок і ковдр. бо може бути сильно високо, сильно низько, жарко, холодно. і це важливо - не терпіти бо «ну такі тут умови», а мати змогу облаштувати собі комфорт.

окремий зручний коврик для йоги (виявився зручніший за мій, повернусь тепер в декатлон за таким самим лол), всілякі штуки типу подушечки під коліна для занять. знаєте, отаке, про шо зазвичай не згадується, а в моменті «блін, незручно». мʼякі тапулі.
всіляку мілочушку, про яку хочеться, щоб не переживали - ватні диски, палички, зубні нитки, крємушкі, пахучі гелі та скраби. закупити всі види овочів, більше фруктів, горіхи та додатки до сніданків.

не знаю, як це все одним словом описати… розумієте, про що я? от наче є в мене багато сил і бажання створювати простори, в яких можна видихнути, розділити відповідальність. де є все, що треба, а чого нема - потурбуються, знайдуть, куплять.

багато перед приїздом жінок питаю про харчування: що не їдять, чого хочеться, яка комфорт фуд, що любили в дитинстві. і завжди собі в голові малюю картинку з приблизним меню.

і навіть якщо в мене не вийде приготувати щось так, як це смакувало в їхньому дитинстві (а я ОЧЕВИДНО не kitchen witch, в мене руки зі сраки), то я вірю, що сама оця інтенція та увага - цілющі.

і в онлайн-продуктах зараз така само тенденція. ми завжди багато часу приділяли тому, щоб максимально комфортним зробити шлях людей, які приходять до мене на якийсь проект. але після мого переїзду і завершення моєї власної ери успішного успіху мене наче переключило і вся команда це підтримала: я прям сьогодні плакала від того, який гарний простір для рефлексії ми розробили на проект про кризу (да я сльозлива і што ви мнє сдєлаєте я в другом горадє)

і мені шось так щемко від цього нового джерела в собі. і так я радію, що та зла та ображена підлітка, якою я була, те холодне зашугане вовченя зараз має в собі стільки любові, щоб вкладати її в кожну дію. навіть ту, за яку платять гроші :)

життя цікаве.❤️

а поділіться як ви проживаєте оце величезне почуття екзистенційної самотності (особливо в кризі), коли здається, шо навколо нема НІКОГО і ніхто на 100% мене не розуміє і все таке.

бо я зазвичай дуже підтримуюсь якимись такими мурашечними думками про те, що обʼєднує АБСОЛЮТНО ВСІХ людей на планеті.

от наприклад я прям не можу кожен раз з думки про те шо абсолютно всі (ну чи я собі так придумала) парочки рано чи пізно доходять тієї стадії, де вони обговорюють і крисять інші парочки з оцим вайбом «нє ну ти прікінь! а він їй то, а вона йому то! нє ну да, ну ми та с табой нітакіє»

і мені шось так тепло з цього, не можу) навіть коли уявляю шо друзі парами і нашу пару так обговорюють) просто смішно і тепло. і не самотньо.

ну або з того шо тіпа абсолютно КОЖНА людина на планеті проживала кризу. я аж мурашусь від цього – я шось таке відчувала коли дивилась на водоспад в Ісландії: це прям дуже потужно, величезно, значуще, аж дух перехоплює.

вкиньтесь – людина може говорити іншою мовою, бути іншої статі/гендеру, на 20 років старша чи молодша од вас, носити хіджаб чи хрестик та любити автора, якого ви ненавидите, але вона точно проживала щось схоже, що й ви.

і ви насправді ніколи не самотні в своїй кризі.

абсолютно кожна людина навколо, знає - як це, коли здається, що світ от-от рухне.

❤️‍🩹❤️‍🩹❤️‍🩹

етап стосунків: шугар кома

всі, хто загубився і хоче назад до себе, вам сюди

але так само нагадую: це ОКЕЙ не встигати щось, бути не в ресурсі і чітко розуміти свої обмеження. головне – вміти відділити підсвідомий патерн від знання про себе.❤️

я, до речі, вже вдруге за сьогодні чую від учасників останнього потоку Курсу на гроші, шо вони задивляються на проект про кризу, але не встигають ще по минулим навчанням і по моєму курсу

і чогось хочеться окремо сказати: якщо зазвичай ви набираєте собі багато навчань, не встигаєте їх проходити, закидаєте, а потім себе за це підгризаєте – от я вам якраз дуже би радила проект про кризу))))

коли я зазвичай нагрібаю багато чогось, шо обʼєктивно в мене не влізає – це означає, що я десь дуже далеко від себе. відчуваю нестачу чогось важливого, голод до чогось, але не можу ідентифікувати, тому гребу все підряд без розбору, сподіваючись, що щось з цього заповнить порожнечу. а воно не заповнює. тоді я гребу ще в надії, що просто не знайшла те саме.

а насправді не знайшла себе.

от вам якраз доктор прописує оцей супровід – він максимально про повернення до себе. ваша панацея: згадати про себе, повертатись до центру, знов відчувати себе та знаходити істинну потребу.
тоді економиться купа сил і грошей.

я ОБОЖНЮЮ те шо ми робимо це пєсєц

перевірено 🤝🏻

Ну це жир))
Пробере навіть тих, хто в танку

завершую писати третій день проекту, пальот нормальний

заціни майбутній рівень розйобу: я розплакалась поки писала заключну частину ))))

в робочій перерві розповідаю вам історію з дитинства 👆🏻😅

(але це до тих пір допоки Настя мені не скидає відгуки на новий проект де вона ридає захльобується бо її розʼїбало від тексту. абажаю коли це так працює хєхє)

мої одкровення в чятіку книжкового клюба 😅

от ви знаєте я ДУЖЕ сильно люблю кожен шматок своєї роботи але книжковий клюб я люблю на 0.00000001 грамулічку сильніше

ОЦЯ людина у вас питає

до речі, я вважаю, нам з вами час стати ближче, тому, як прокинетесь, бистро всі напишіть ЯКА ВАША УЛЮБЛЕНА ТЕОРІЯ ЗМОВИ

я вважаю шо мої сторіз сьодні красиві кльові смішні
а ви як хочете думайте (але мені не кажіть якщо думаєте інакше)

сьогодні такий ранок хороший був – з йогою, джорналінгом, медитацією і налаштуванням на вечірнє святкування Самайну.🤍
і воно відчувається як гармонія із самою собою. аж згадала, що в житті насправді так багато простих речей, які повертають мене до себе, а я інколи завтикую їх робить, чи мені впадлу, чи я виснажена.

після роботи напишу собі список всяких практик, за якими я скучила і маленьких дій, на які ну точно можна виділить трохи часу, і буду робить потихеньку.

з вами була ✨богиня дисципліни✨, всьопака, не можу говорить, пішла робить собі масаж обличчя 🥰💆🏻‍♀️

🌀 просіть підтримку в тих, кому ви довіряєте. знаходьте людей. не залишайтесь в кризі самі. більшість переживань в кожній конкретній кризі і так припадають лише на вас, тож не робіть собі гірше, не відштовхуйте від себе людей, не слухайте голос в голові, який каже, що вас ніхто не розуміє і всім без вас краще, або вам без всіх краще.
люди лікують людей. завжди. тим паче якщо ми говоримо про кризи, які були спричинені якоюсь травматичною подією в контакті з людиною. травма контакту зцілюється тільки в контакті. в здоровому, теплому, щирому контакті.
подумайте заздалегідь про те, що ви могли би попросити в інших людей зробити для вас, хто це міг би бути та в які моменти. чи можна подзвонити подружці поплакати в трубку? чи є можливість взяти вихідний на роботі і щоб хтось вам зробив чай чи теплий суп? чи є зараз ресурс піти до терапевта?
можливо, якщо ви були колись дуже поранені в контакті з іншою людиною, то ви тепер звикли все робити самі, не просити допомоги, не турбувати зайвий раз. тоді раджу завчасно попередити довірених подружок, партнера і терапевта, що ви проживаєте кризу і будете дуже їм вдячні за підтримку, навіть якщо не виглядаєте як хтось, хто її потребує.
я знаю, про що я говорю :)

🌀 ну і остання моя порада: будьте до себе добрішими. неважливо, як саме ви проходите через кризу, ви проходите через неї ПРАВИЛЬНО. ніхто, окрім вас, не знає, як це – бути вами, у вашому тілі, з вашим досвідом, проживати цю конкретну кризу. не очікуйте від себе ідеальності, вишуканості, пінтерестної картинки.
дозвольте собі бути в кризі СОБОЮ – з брудною головою, неохайними, їсти вчорашню яєчню холодною о третій ночі на кухні руками зі сковорідки, дозвольте собі не знати, не розуміти, і не мати змоги визначитись прям тут і зараз.

дозвольте собі бути в кризі живими. і це вам точно гарантує успішне її проживання.

🌀 памʼятайте про те, що будь-яка криза закінчується. навіть якщо вам здається, що САМЕ ЦЯ не закінчиться ніколи, повірте, вона теж закінчиться.

🌀 тримайте десь перед очима весь цикл кризи і постійно питайте себе: в якій точці я зараз? на якій я стадії? що важливо саме на цій стадії не пропустити або чого не допустити? це допоможе вам не впустити важливі поворотні точки і буде нагадувати про те, що те, що ви відчуваєте зараз, на цій стадії, – це нормально. якщо ви почуваєтеся максимально самотньо, безвихідно, спустошено – ви звіряєтеся з циклом кризи: ага, окей, схоже, я в гострій фазі циклу і це нормально відчувати те, що я відчуваю. це теж мине.

🌀 давайте багато опори тілу. тіло – це те, на що можна спиратись в будь-якій кризі, але воно зношується. поки ми мобілізовані і витягуємо себе із зовнішнього стресу, потім, поки ми проживаємо кризу – тіло продовжує функціонувати та зберігає в собі всю накопичену напругу. уявіть, що в нас всередині є певний контейнер для цієї напруги. абсолютно логічно, що він не безкінечний, і, коли він заповнений доверху, його треба спустошувати, інакше буде литись через край. так само і з напругою в тілі – важливо приділяти увагу тому, щоб вивільняти її, щоб у тіла була можливість і далі нас підтримувати та втримувати напругу там, де це необхідно. це можна робити через будь-які якісні тілесні практики – йогу, тілесну терапію, фізичну активність, яка вам підходить і яку ви виконуєте свідомо щоб допомогти тілу та зробити йому краще. масочки та бомбочки від лаш теж підійдуть, але я би радила підходити до цього фундаментально та більш усвідомлено.

так, хто має сили і хто проживає кризу – спочатку ідіть читайте мої сторіз, а потім повертайтесь сюди: я вам принесла поради, які полегшують проживання кожної кризи.❤️‍🩹

⬇️⬇️⬇️

усе ридає 💔

дублюю сьогоднішні незаплановані сторіз вам тут, бо вони саме для тих, хто зазвичай пролистує і через втому не читає сторітелінги загалом

а ті хто зараз втомлені і пролистують (шо є абсолютно ок), скажіть, ви так зараз з усіма блогами робите? чи є шось лайтове, шо ви прям можете сприймати? або чиїсь сторіз будете читати навіть втомлені?

шось я переживаю останнім часом, шо я забагато тексту пишу в сторіз
мені так багато є чим ділитись про ці цикли та проходження кризи, але я не знаю, чи ви не втомлені

пс. охоплення в мене хороші, я просто з ніхуя розпереживалась, шо може ви просто все отак пальчиком і пролистуєте

а ви шо скажете?

такий настрій, дєвачькі і мальчікі, шо хочецця гадать на трєфовово караля 🤪

ну ми з подружкою

це те шо айфон може
уяви як воно в житті))