Красовицький щоденно

https://folio.com.ua/books/Chorna-pozemka

Повідомляю, що Видавництво Фоліо планує до друку дві книжки багаторічного автора видавництва, мого друга, який дуже рано пішов у засвіти, Юрка Покальчука. Я думаю, що він би сам почав повернення саме з цих збірок:
Жорстокість та кохання хуліганів
Паморочливий запах джунглів.

Далі буде.

Також приємно повідомити, що Видавництво Фоліо отримало права і готує до друку нове, якісне видання однієї з найкращих праць по історії України- "Нарис Історії середньовічної та ранньомодерної України" Наталі Яковенко.

Приємно повідомити, що Видавництво Фоліо отримало права на видання чергових трьох книжок Стівена Фрая:
Making History
Odyssey
The stars' tennis balls

Я людина проста:

бачу -30% на Пруста — купую.

Третій том уже давно є. Тепер треба дочекатися другого 😍

Folio.com.ua

Друзі, ви ж розумієте, що всі ці напади на Канаду, Данію, Панаму - це відволікання інформаційним шумом від теми Хамасу та довбойоба?

93 роки зі дня народження Професора. Людини, яка мала точку зору майже про все.
В 2015 році він сказав мені "Путін вас ще довго не відпустить. Але буде умовно "тиха" фаза війни".
Його визначення фашизму ввійшло у підручники в демократичних країнах.
Його 7 романів - завжди бестселери для інтелектуалів.
"Історія європейської цивілізації" під його редакцією ще недовидана навіть в Італії. В Фоліо скоро вийде десятий том.
Його збіркі нонфікшн(не тільки есеїстика) мають побачити світ українською в 2025-26.

- очищення від ворожої агентури, пропаганди не призвело, на жаль, до створення державних та суспільних механізмів для стабільного зростання та панування національного культурного продукту у всіх галузях (2022-24);
- рецесія (2025-...), якщо не буде напрацьовано нові інструменти та механізми розвитку.

1047 доба вторгнення.
Четверте століття вторгнення россійської колоніальної культури.

Вчергове про російську культуру. Аналітика та висновки з 2025 року. Культурний спротив.
Перша публікація.

1. Стандарт колоніальних імперій: прийти на захоплену територію, оголосити національну культуру, освіту, історію неправильними, недосконалими,  недорозвинутими, вивезти в умовний Британський музей, Лувр, Ермітаж, Гохран все найцінніше, повернути замість награбованого вчителів історії, мови, літератури,  запрограмованих на пропаганду, переналаштувати місцеві еліти, створивши для бажаючих соціальні ліфти в метрополію, а для небажаючих- на якусь Святу Хелену, Сибір, на Амазонку тощо. Навіть в цьому росіяни не створили нічого нового,  взявши старі пелюшки західних імперій, з яких ті давно виросли.

2. А далі все за шаблоном: умовний Прокопович, який переїхав до білокам'яної (але в ті часи дерев'яно-пожежної) і створив проєкт імперського інфонаступу, умовний Гоголь, який пройшов шлях від яскравого "Вія" до гнилостної "Шинелі", умовний фельдмаршал Паскевич, військовий геній якого пішов на приборкання Кавказу та знищення Варшавського повстання. Вивезли архіви Лаври до підвалів Кремля, зклепали Емський указ та Валуєвський циркуляр, зробивши українську "сільською" мовою, відправили за столипинськими реформами українців засвоювати Сибір добровільно, а берієвськими винищеннями- цю Сибір відбудовувати примусово.
Багатомільйонні втрати населення, асиміляція, колонізація - це не тільки і не стільки про культуру.

3. Про культуру - стандартно. Знищивши те, що було, залишки втягнули всередину єдиного російського наративу. Україна виявилася завеликою,  щоб її культуру просто перетравити,  весь час виникали Шевченко, Довженко, Курбас, Підмогильний,  Загребельний, Ужвій, Стус, Роговцева, Костенко. Тому її доповнювали корнейчуками та гончарами, повалій та віаграми. Система, яка вже не була в стані знищити, ламала обіймами.

4. Станом на 2013 рік телебачення було російським на 90%, книжковий ринок на 80%, естрада, навіть україномовна, працювала на єдиному ринку і часто, щоб досягнути успіху в Україні,  потрібно було зайти через москву. Починаючи з 2014 року, питання відновлення та зростання, без грошей та преференцій проти переважаючого противника стало питанням честі для діячів культури. Пам'ятаю, як у відповідь на мою пропозицію ембарго на книжки з РФ та РБ в лютому 2015, під час боїв за Дебальцеве, 86% членів асоціації видавців висловилися проти, побоюючись падіння ринку роздрібної торгівлі. Тим не менше, у 2017-2019 відбувся якісний стрибок долі українського культурного продукту. Якщо говорити саме про книжковий ринок, то є-підтримка зимою 2021-22 не тільки дала можливість виживання українським видавцям, вона й повернула більш ніж 50%-ву долю російської книги на наш ринок і створені росіянами запаси книжок в Україні не були заборонені до реалізації аж до літа 2023. Саме тоді почався рух вверх наших видавництв та книгарень, у 2023, а не 2022. Приблизно те саме відбулося з пануванням української мови в інформаційній сфері. Не держава, а активна частина суспільства розвернула наших громадян в бік української мови та культури.

5. Є кілька способів реакції суспільства на культурну агресію:
- підняті лапки, кухонні балачки, закапсульовані культурні здобутки, робота "в стіл" і поступове підкорення агресії в очікуванні послаблення режиму (1933-1988);
- використання слабкостей режиму для створення культурних осередків для подальшого зростання (1989-2009), впевнений, саме системної,  а не випадково-партизанської позиції молодої держави не вистачило для створення національного культурного ринку, тим не менше, зроблене давало надію (Кулик/Роднянський/Кривенко, 1+1, ПІК, наприклад);
- пасивний спротив інформаційній та культурній агресії (2010-2022), я би назвав це втраченим десятиліттям;

Трамп-парам-парам-парам….
Нам, на жаль, іще багато
Пережити.
Маємо свято.
Будемо жити.

(С) Красовицький, 31.12.2024

Дрон розкладний, вже літає в Америці
Справи не кепські,  але і не дуже так
Дядечко Сі воссідає на березі
Дивиться, поглядом каже: одужуйте.

Трамп-парам-парам-паралі
Новий Трамп уже в Австралії.

Дрон розбірний над Дамаском помічено
Все, що відбулось, Башар заслуговує
Дядечко Бібі киває пригнічено,
Посмішку в хитрих очах не приховує.

Трамп-парам-парам-паралі
Новий Трамп уже в Ізраїлі.

Дрон цільнолитий летить над Іваново,
Кліном, Москвою, болотами, хащами,
На фюзеляжі - обличчя Буданова,
Він обіцяє росії покращення.

Трамп-парам-парам по нотах
Все палає на болотах.

Сонячний день пломенить над Вкраїною,
Світлою, щемкою, пружною, пишною.
Срібний літак, що летить над долиною,
Нечисть зальотну системно винищує.


Плинемо мріями, знаємо, віримо.
Впевнені в тому, що виженем геть
Чорного, брудного, мертвого, сірого
Звіра кацапського з наших терен.

Трамп-парам і ниций дід
Повертається на схід.

Трамп-парам і під землею
путін дохлий в Мавзолеї.

Трамп-парам-парам-парам….
Нам, на жаль, іще багато
Пережити.
Маємо свято.
Будемо жити.

(С) Красовицький, 31.12.2024

Останній день 2024 року ділимося з вами проєктом подяки від благодійного фонду Lotus Fund.

📍Це молодіжний благодійний фонд, який уже кілька років допомагає військовим і медикам. Команда працює не лише в Україні, а й активно залучає іноземців та українців за кордоном до допомоги.
За час роботи фонду вдалося зібрати 10 млн грн для допомоги ЗСУ.

👉 У межах ініціативи надіслали 1000 пакунків із подарунками для різних бригад. У коробках — солодощі, кава, книги, засоби обігріву, окопні свічки, листи й дитячі малюнки.

📚Наше видавництво також долучилось до проєкту книжками.

Підтримаємо наших героїв та закликаємо долучатись всіх небайдужих!

1039 день з дати, коли війна прийшла в кожний український дім. Одинадцять років чергового епізоду війни, яка почалася в 12 столітті.

Три дати: 1 вересня 1983 року, 4 жовтня 2001 року, 17 липня 2014 року.
Ці дати об'єднує одне - безкарне повітряне піратство росіян, проти якого досі нічого не може вдіяти світова юридична практика.
1. Лайнер, який виконував рейс Нью-Йорк-Анкорідж-Сеул, відхилився від маршруту і пройшов над Камчаткою. Радянське командування вирішило, що пілот був шпигуном і знищило літак вже після виходу з радянського повітряного простору. Ця подія стала моментом найбільшого напруження під час холодної війни між срср та країнами НАТО та демократіями світу.
2. Літак авіакомпанії "Сибір", що виконував рейс Тель-Авів-Новосібірськ було збито ракетою земля-воздух. Він впав в Чорне море. Відповідальність взяла Україна. В цей час рф проводила військові маневри, використання ж ППО Україною виглядало дивно. Впевнений, правду знає не тільки Леонід Кучма, Ізраїль та США мають достатньо інформації про події, пов'язані з цим рейсом.
3. Нідерландський літак, який росіяни "Буком" збили над окупованою територією України- це вже недавня історія. Кілотонни брехні вибухали в мізках російських громадян нескінченними версіями, щоб показати, що правди не існує. Замовники не покарані.

Для чого це? А для того, щоб пояснити серйозність ситуації з азербайджанським лайнером.
путін визнав катастрофу і не вибачився толком, не визнав збиття літака російським ППО. Туреччина підтримала азербайджанців у всьому. Президент Алієв зробив жорстку заяву, публічно вимагаючи визнання, розслідування та вибачення.
Це те, чого не зробила Україна з Іраном в перші дні після збиття нашого лайнера. Це те, що має призвести до зміни позицій серед лідерів частки країн Близького Сходу стосовно рф.  Авіаційний тероризм срср почався зі створення палестинської терористичної організації арафата, який в 1968-69 роках розвернув армію терористів проти повітряних судів демократичного табору. Сьогоднішні складні заходи безпеки в літаках - результат того терору.  Арафатом керували терористи з пгу кдб срср, радянської розвідки.
Сьогоднішні дії росіян - всього лише нове прочитання методичні вказівок часів андропова.

1038 доба широкомасштабного вторгнення.
І знов про російські злочини, цього разу - на морі. Але цього разу - і про покарання.

Впевнений, коли вперше росіяни залізли на естонську водну територію, знищивши бакени,  естонці вирішили промовчати, щоб не ескалювати конфлікт. Або їм це порадили старші товариші. Але далі щось стало відбуватися в морі з кабелями, спочатку, пов'язаними з інтернетом, потім з телефоном, нарешті, з міцним та товстим електричним кабелем. Вже від цього страждали шведи, фіни, естонці. Цього разу вирішили не  промовчати фіни, взяв штурмом російське судно, що було в місці розриву кабеля і робило вигляд, що йому потрібно дуже швидко повернутися до російських територіальних вод. Судно тіньового флоту. Як дивно, воно належало Островам Кука, не росії.  Може, саме тому його взяли на абордаж і знайшли велику кількість шпигунського обладнання. Буде слідство. Чи готова росія напасти зараз на фінів або естонців. Звісно, що ні. Поки. Але, якщо не буде рішучих дій по закриттю судноплавства для росіян та їхніх проксі на Балтиці, подібні інциденти стануть постійними, а за ними послідує щось більш серйозне. Чи готова Європа? Впевнений,  що шведи, та данці, які контролюють пролив Ересунд - так. Німці, поляки, - навряд чи.
Майже одночасно з цим інцидентом біля берегів Іспанії, в 90 км від порту Картахена, щось вибухнуло біля російського сухогруза, що помічений в участі у війні проти України і тому знаходиться під санкціями, щось вибухнуло. І він роздумав везти складні і дефіцитні портові крани німецького виробництва на Далекий Схід. Бо лежить на дні Середземного моря. Це, впевнений,  диверсія. Чия? Дізнаємось після поразки путіна. Головне, що тепер кожен російський капітан буде з жахом дивитися в морську воду. Згадайте тільки Другу світову і кількість суден, що лежить на дні.

1038 день широкомасштабного вторгнення.

Нагадаю, що останні місяці обговорювався проєкт транзиту азербайджанського газу через заміщення зустрічних потоків через Україну з першого січня наступного року.
Як завжди буває у росіян, "випадково" збивають саме азербайджанський лайнер над територією Чечні, але зрозуміло, що серед операторів Панциря,  який "в тумані " переплутав цей літак з українським дроном, не було чеченців. Не нагадує "випадкове" збиття українського лайнера російським ППО над Іраном перед самим вторгненням?
Мабуть, не всі домовленості з турецьким та азербайджанським лідерами довбойоб хотів виконати? Чи його оточення? Чи хтось з керівництва армії або сбу? Впевнений, що такі лідери, яких мають Азербайджан та Туреччина, дізнаються (або вже знають) правду про "стаю птиц". Чи дізнається світ?

Мабуть, ця пані хоче привернути увагу до своєї засмальцьованої часом персони, але, тим не менше, мене дивують частина моїх фб-друзів, які замість негативного дизлайку поставили звичайний позитивний лайк.
Можливо, недочитали?
19 - негативні
9 - позитивні.
Зачекаю до завтра і знесу з друзів, мабуть.
Вам теж, друзі, пропоную подивитися, хто залайкав - з точки зору особистої гігієни на майбутнє - аби не забруднитися.

Їхав сьогодні до Києва з Харкова на цьому монстрі разом з моїм другом Sergei Bystrov і по мірі наближення до столиці відчував все меншу кількість нагадувань про війну, святковий настрій, побачив звичні корки на Набережній, святкову Менору на Майдані, вщент забиті ресторани, зрадів, що так буває, вдвічі зрадів за киян, і втричі зрадів, що завтра ми поїдемо додому, до Харкова.
Прошу з цього посту не робити ніяких висновків. Любов до рідного міста - єдине, ппо що цей пост.

Володимир Парасюк:  – я вам кажу від своєї сотні, де є мій батько, який приїхав сюда – якщо ви завтра до десятої години не виступите з заявою, щоб Янукович йшов у відставку, ми йдем на штурм зі зброєю! Я вам клянусь!

Саломе Зурабішвілі:
Якщо до 29 грудня угода з «Грузінской мєчтой» про нові парламентські вибори не буде досягнута, після 29 грудня «ми дійдемо до виборів шляхом падіння режиму».

Про Грузію.
Процеси йдуть дуже повільно. Влада намагається, з одного боку, показувати свою непохитність і впевненість, з іншого, сильно схвильована тим, що кількість протестувальників зростає. Вчорашній "мегрельський" день був успішним. Головне для протестувальників - знати рецепт Перемоги. Грузія - не Україна, палатки не встановлено, штаб Майдану не створено, державні будівлі не захоплено, залишається тільки три варіанти:
- взяти поліцію ізмором;
- перевербувати військо;
- сотнік Парасюк, який очолить марш до палацу Царя (Іванішвілі) і оголосить ультиматум, як колись Януковичу 21.02.14.

І ще. Президентка Грузії так і не помилувала Михеїла Саакашвілі, який вчора відмітив черговий день народження, і який мав би стати символом Революції.

Було маленьке і бридке хуйло,
Яке весь час підточує хвороба.
За десять років трошки підросло,
Щоб заробити статус довбойоба.

У ніч на 17 грудня загинула відома харківська волонтерка та письменниця Євгенія Духопельникова.

Євгенія Духопельнікова волонтерила з 2014 року. Її чоловік зараз воює.

Її книга «Дівчатка на війні. Подорож Долбоклюя» про те, що люди на війні насправді – живі. Вони жартують і плачуть, купаються в теплих озерах і ліплять сніговиків біля бліндажів, гладять котів і чухають собак.

Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким. Вічна пам’ять.

Коли я читаю "навіщо вбили російського генерала, тепер вб'ють наших", відповідь одна- все, що вони можуть робити на нашій території, вони роблять.

Про море.
Давайте згадаємо, що Чорне море перестало бути морем постійного домінування чорноморського флоту Росії. ГУР має "Магури", СБУ має "Малюків" та інші іграшки, флот має катери, передані партнерами, та вже скоро мають добудувати в Туреччині "Виговського" та "Мазепу", яким не потрібно проходити через проливи.
Видимість влітку, коли довгий світовий день, коли майже завжди штиль, така, що ворог нас бачить візуально або простими способами відеоспостереження.
Коли починається зимовий сезон, видимість наших морських безпілотних систем ворогом - тільки очима в момент вибуху, або з вертольотів та літаків. Нагадаю, подарунки для вертольотників "Магури" везуть з собою, маючи кулемети та невеличкі ракетні пускові. Так, в шторм теж їх результативність не 100%. Скажіть це російському пілоту гелікоптера вночі над входом в Новоросійську бухту.
До речі, про бухту. Знаєте, що таке "бора"? Погугліть. Це гірський шквал, який спускається на цю, вибрану росіянами бухту зверху. І в тісній бухті кораблі вимушені шукати вихід на велику воду.
А там - хижі "Магури".
Так, Кримський міст прикрито фантастичною кількістю ППО, ПРО, біля нього стоять катери, лежать притоплені баржі. Літають Су-шки та МІГи.
І весь час росіяни кажуть про те, як потім буде легко відновити мост, якщо щось прилетить. Ага, особливо на мілині, де не завезеш мостоукладчик.
Ми же знаємо, що Україна має сьогодні трохи більше ресурсів, ніж два роки тому: Атакамс, Скальп, Шторм шедоу, Паляниці, Нептуни, Пекло... Да і дрони тепер можуть летіти великими косяками - просто маємо знати, коли час прийде, міст буде лежати в уламках на дні, а Новоросійська бухта та база в Очамчирі стануть черговим кладовищем кораблів.
Головне розуміти, що найкраща переговорна позиція - це паніка тих, хто понаїхали до Криму за десять років, колаборантів, військових пенсіонерів, що закохані в путіна, тих, хто зовсім не хоче їхати з Криму.
А довга берегова лінія із сліпим ППО - ти не поставиш на кожному кроці корейського солдата.
Бажаю нашим військовим успіху в цьому сценарії.
І да, не тільки в москві приречені ті, хто надавав злочинні накази...

Ви ще встигаєте приєднатись до презентації Ярослава Грицака в Readeat!

Вул. Антоновича, 50

Чекаємо на вас🙂

Поки відбувалися події в Сирії, затихло в змі про Грузію. А там все ще мирний спротив проти злочинців, які б'ють та викрадають патріотів. Все, як у нас. І ялинку поставили перед парламентом. Тепер будуть її захищати.
На черзі - вулиця Грушевського, жертви та грузинський Парасюк?
За столом явно не вистачає третього.

Мабуть, Бойко вже надоїло відпрацьовувати своє завдання у ВР, хоче, щоб, нарешті, відпустили на обмін

В російській опозиції боротьба іноагентів - хто справжній, а хто - недостатньо відомий чи заслужений.
Враховуючи, що кожен другий з них співпрацює зі спецслужбами, підлизує олігархам та не визнає Крим українським, мабуть, фсб має видавати відзнаки "Іноагент першої" категорії, щоб вони зупинили свої розборки.

📚 Запрошуємо на презентацію книжки Ярослава Грицака «Пророк у своїй Вітчизні. Франко та його спільнота (1856—1886)»

🌐 Коли: 16 грудня о 19:00
🌍 Де: Київ, Книгарня Readeat на вул. Антоновича, 50

Модерує зустріч Наталія Кривда — докторка філософських наук, професорка кафедри української філософії та культури Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка. Академічна директорка МВА програм Edinburgh Business School at House of Knowledge.

📍Ярослав Грицак (нар. 1960) — доктор історичних наук, професор Українського католицького університету, почесний директор Інституту історичних досліджень ЛНУ.
Засновник щорічного видання «Україна модерна», автор понад 500 наукових публікацій на історичну тематику.
Лауреат премій Фундації Антоновичів, Єжи Гедройця та багатьох інших, нагороджений орденом «За інтелектуальну відвагу». 2024 року журнал NV («New voice») включив Ярослава Грицака до переліку 30 публічних інтелектуалів, до чиїх думок дослухаються українці.

📖 Ця книжка є перевиданням його праці, підсумком майже двадцятирічних досліджень.
Вона є мікроісторією макролюдини. На прикладі біографії молодого Франка показано, як український рух зміг перемогти у австрійській Галичині у боротьбі з русофільською та польською орієнтаціями і який вплив ця перемога справила на долю українського національного проєкту взагалі.
🖋 Автор розповідає про рід Франка, загадки його народження, вибір української ідентичності, літературну і політичну діяльність, стосунки з друзями, жінками, селянами, євреями, поляками, русофілами.
За свідченням сучасників, наприкінці 1870-х — на початку 1880-х років у Галичині не було людини, яка б мала такий вплив на молодь, як Іван Франко. Уже тоді в ньому проглядав майбутній літературний геній, ідейний провідник української нації.

🌐 Придбати книжку.

Запрошуємо всіх охочих долучитись до цікавої події, вхід вільний!

Презентація книжки "Післязавтра. Роман про великі гроші в Книголенді 13.12.24. Починаючи з 30 хвилини протягом академічного часу - я читаю уривки з роману.

https://www.youtube.com/watch?v=DwLRyYFxHvY

«Написання книги — це пригода...Спочатку - це іграшка, розвага; потім вона стає коханкою, згодом - хазяїном, і, нарешті, перетворюється на деспотичного тирана. І як тільки ви вже збираєтеся примиритися зі своїм рабством, ви вбиваєте це чудовисько і викидаєте його на публіку».

Вінстон Черчилль

📚 Зовсім скоро починаємо!
До зустрічі в Книгарні "КнигоЛенд" на презентації книжки Олександра Красовицького "Післязавтра. Роман про великі гроші том 1,2"

📍Вул. Жилянська, 5/60, книгарня "КнигоЛенд"

А якщо ви не маєте змоги відвідати подію особисто, ділимося посиланням на трансляцію: http://surl.li/zkgxaq

Шановні читачі, друзі!

У п’ятницю, 13 грудня, в Києві, у книгарні “Книголенд” на Жилянській, я презентую свій двотомний роман “Післязавтра. Роман про великі гроші”, над яким працював майже рік.

Цей художній твір, попри свою вигадану основу, містить величезну кількість історичної інформації та маловідомих фактів, які можуть змінити ваше уявлення про процеси, що відбувалися в СРСР та сучасній Росії: про владу, спецслужби та систему управління.

У центрі сюжету — три міліціонери, які стали свідками загибелі тисяч людей під час похорону Сталіна у 1953 році. Їхні онуки діють у наші дні, переживаючи жахливі події: похорон Путіна у травні 2025 року, зміну власника Мавзолею, українські бомбардування Москви, контрнаступ, який завершується звільненням Криму, та невдалі перемовини нового лідера Росії з президентом США у Женеві. Події поступово призводять до розпаду Російської Федерації на національні, територіальні та комерційно-національні утворення.

Історична частина книги побудована на спогадах героїв про справжні події: становлення спецслужб не лише за Леніна і Сталіна, але й ще за часів Івана Грозного; деталі смерті Сталіна і Берії; використання НКВС, КДБ та ФСБ для відмивання величезних грошових потоків, вкладених у кримінальні режими на Заході. Ви дізнаєтеся про те, як СРСР викрав золотий запас республіканської Іспанії, блокував Західний Берлін, намагаючись знищити його мешканців, і створив арабський тероризм.

Серед героїв книги-росіян немає позитивних персонажів. Майже всі вони у різні періоди життя були пов’язані зі спецслужбами СРСР чи Росії. “Тихий” вчений-фізик у молодості здавав дисидентів, його порядна дружина-вчителька в юності була повією, якою керувало КДБ. Їхня невістка, мати двох дітей, спить із керівником-депутатом, а пізніше — із злочинцем-ФСБ-шником, який збуджується лише від тортур або розповідей про гігантський пам’ятник Путіну, що мав би з’явитися на місці зруйнованого українцями Мавзолею. Старі генерали ФСБ інвестують трильйони через агентів впливу “Ілона” та “Сахаровського”, які стають провідними бізнесменами у США, але самі виявляються агентами іноземних спецслужб.

Під час написання роману мені не вдалося створити сюжет, де ФСБ було б знищено. Це — російський фенікс, що постійно відроджується й домінує над суспільством і власними громадянами. Проте події у Татарстані, Якутії, Калмикії, які вириваються з федерації, поступово руйнують її зсередини. Як кажуть ті, хто вже прочитав мою книгу, мені вдалося не лише передати багато цікавих фактів про національні культури, а й захопливо описати італійську та узбецьку кухню.

Прошу всіх, хто дочитав до цього місця, поділитися цим текстом і запрошенням на презентацію.

📚 Ви ще встигаєте на презентацію поетичної збірки та фотокниги «Стежки війни, стежки любові» в підтримку ЗСУ.

🌐 Коли: 9 грудня о 18:30
🌍 Де: Книгарня Readeat на вул. Антоновича, 50

Приходьте більше дізнатися про збірку, поспілкуватися з її творцями, підтримати збір для ЗСУ та звісно, послухати поезії від авторів.
Чекаємо на вас у Readeat.

📲 Посилання на подію тут.
🛒 Придбати книжку.

1004-та доба широкомасштабного вторгнення військ РФ, 11 років та 9 місяців агресії.
Вечірні роздуми.
Стан справ російської економіки на новому етапі війни.

1. Дійсно, всі дії РФ варто розглядати через призму двох чергових викликів цивілізованому світу, які путін зробив останнім часом: залучення північно-корейських військових до театру бойових дій та використання ракети середньої дальності на суверенній території України проти військових і мирного населення.

Чи хоче російська влада завершення бойових дій? Звісно. Країна, економіка якої перебуває під майже трирічним санкційним тиском, потребує термінового пом’якшення цих санкцій. В іншому разі фінансово-економічна система не витримає. Докази цього — нижче.

Хто в російському керівництві може дійсно не хотіти завершення бойових дій?
• Путін? Складно аналізувати думки шизофреніка, але спробую пояснити, чому він також робить усе, щоб припинити бойові дії (хоч і не на будь-яких умовах, але бажано швидко).
• Генерали? Так, саме вони не хочуть. Старі генерали, які, очевидно, залишать арену разом із путіним або навіть раніше - як тільки завершення війни стане реальністю. Тоді замість “героїчних” дій із відмивання коштів, вбивств українців та власних підлеглих, ці багатозіркові персонажі отримають наручники, судові позови, і, у кращому випадку, — довічне ув’язнення. Для чого їм, у теплих московських кабінетах щось змінювати?
• Молоді генерали? Так. Їм також не потрібне завершення бойових дій, адже вони ще мають надію встигнути накрастися того, що ще не встигли вкрасти старі генерали. Звісно ж, лише до того моменту, коли доведеться тікати від правосуддя. Багато хто з них розуміє, що в сучасному інформаційному світі залишилося мало місць, де можна сховатися, як це робили колись гітлерівці (сербським колегам це не дуже вдалося).

Хто може прагнути термінового завершення бойових дій у росії?
• ФСБ. Ті, хто планує замінити нинішні “еліти”. Ті, хто завжди ховається на темному боці всесвіту. Ті, хто за спиною чергових агентів із кола “хороших русских” готується керувати країною. І ті, хто давно домовився із Заходом про власне майбутнє.

2. Чи хоче завершення бойових дій російський бізнес? Це питання виглядає настільки складним. Щоб отримати відповідь, треба розібрати картковий будиночок, яким він незабаром має стати. По-перше, коли після 2014 року багато великих підприємців із Заходу інвестували в росію, вони виходили з хибних припущень про те, що путін та його близьке коло заробляють настільки великі гроші завдяки Заходу, що мають бути зацікавленими у збереженні статус-кво, захисті інвестицій із Європи та Америки в росію тощо. Це виявилося помилкою. У 2014 році російське керівництво розподілило стадо олігархів на дві частини: старі, єльцинські, які мають укорінені бізнеси на Заході, зв'язки з "демократичною" пресою, будинки на Кап Ферра та в особняки в Лондоні, для яких все це є обтяжуючим з точки зору підтримки партії війни елементом, і нові, фсбшно-напівдержавні, які заробили свої статки через дозвіл путінської влади, які не тільки підконтрольні, а і народжені цією владою. Перші тепер мають переважно перебувати на території росії, регулярно цілувати перстень не пипі, а кому буде дозволено, - сплачувати добровільні внески на армію і чекати моменту, коли буде націоналізовано їхній бізнес на пристойних умовах. Свіжий приклад - Лукойл. Другим дозволяється після 2022 року скуповувати західні активи на території рашки, активи тих, хто необережно створив технологічні, торговельні, виробничі, логістичні бізнеси, і хто не встиг чи не хотів піти з росії швидко, а чекав, коли це прийдеться зробити під тиском. До речі, не всі це зрозуміли до сьогодні. Але доведеться, і на не лояльних умовах, як це було оголошено нещодавно з Райффайзеном. Чи будуть російські бізнесмени, що є сьогодні пилососами влади із скуповування чужого (краденого фактично), а не гаманцями Заходу на потримати (в 2022 таке було, зараз, думаю, ні), хотіти реального миру, коли в міжнародні суди підуть позови про повернення майна, переданого під тиском (ми не розглядаємо зараз етичність дій бізнесменів Заходу).

Чи будуть зацікавлені в закінченні війни ті бізнесмени, які заробляють на імпортозаміщенні, або повністю перенесли акценти на Китай або Дубай? Питання не є риторичним, я дійсно не маю відповіді.

3. Зрозуміло, що найбільш зростаючий сектор російської економіки - виробництво зброї та боєприпасів. Цей сектор, як не дивно, найбільш за все потерпає від сьогоднішнього стану речей. Санкції, хоч і діють вибірково і повільно, тим не менш, суттєво ускладнили грошові і товарні потоки. Якщо навіть два роки тому металообробний завод чекав запчастини для своїх верстатів з ЧПУ з Європи два тижні через Стамбул та Єреван, рік тому - два місяці через Дубай та Казахстан, сьогодні - до року таємними тропами між Бразилією, Китаєм та Таджикістаном, постійно змінюючи маршрути, використовуючи криптовалюти, векселя, та складні банківські механізми. Банки всього світу стали боятися вторинних санкцій, і вже не тільки великі китайські банки вирішили не ризикувати, а маленькі провінційні банки місяцями перевіряють кожну підозрілу операцію підприємців з Киргизстану або Грузії. Індія давно перейшла на рупії в розрахунках з росіянами за нафту, але за ці рупії, які часто платять із великою затримкою, не завжди є можливість безпечно купити криптовалюту або навіть не долари, а ренди або дінари. Російські паперові комбінати досі працюють на індійському ринку газетного паперу, але на отримані невчасно рупії з великим дисконтом купують валюти країн Затоки, на них - китайську, здебільшого, побутову техніку, яку везуть з Близького Сходу до маркетів електроніки в Росії, щоб продати це все і отримати рублі. Бартерна економіка початку 90-х все ще працює і приносить прибуток, але темпи обігу грошей в таких схемах перебільшують курсове падіння рубля та запас вільних обігових коштів. Останнє призводить до все зростаючого попиту економіки не на валюту, а на ті самі дерев'яні. Тут і ховається диявол, який завжди сидить в деталях.

4. Сьогодні ставка російського центробанку - 21% річних з прогнозом в бік підвищення в кінці року. Для порівняння - в нашій економіці, яка має величезну кількість проблем - 13%. Так, ми маємо підтримку партнерів і в фінансовій сфері. 21 - це переддефолт. В ситуації, коли третину російського бюджету з'їдає війна, суверенні фонди, які накопичів путін за жирні роки, майже закінчилися, потік валюти, яку можна продати, поки що підтримує бюджет. Навіть падаючий останніми днями рубль (вже сьогодні 104 рубля за долар), - це можливість фіктивного збільшення бюджету за рахунок населення і бізнесу. Але і з рухом валюти в росію на цьому тижні почалися несподіванки. В черговому американському санкціцному списку опинилися більше п'яти десятків банків - малі регіональні, кишенькові банки олігархів і ... Газпромбанк - стовп фінансової системи рашки. Поясню нижче.

А до того маю додати до кредитних історій та рівня облікової ставки ще одну дрібничку - іпотеку. Зараз одним з драйверів російської економіки і взагалі путінської можелі заохочення є будівництво житла в Москві і регіонах. Довгий час отримані за вбивство українців гроші можна було конвертувати в квадратні метри за допомогою іпотечного кредитування. Але щось змінилося. Ринкові ставки іпотеки перевищили 25%, а найбільший та найбагатший банк рф, - Сбербанк, - видає іпотечні гроші під 28%. Це означає подвоєння суми боргу кожні два з половиною роки або виплати, які можна відбивати тільки отримуючи одночасно підйомні та гробові на членів родини.
Якщо ціна грошей в економіці така висока, а бізнес не може заробити подібну рентабельність, що робить той, хто має великі гроші на рахунках? Вкладає в бізнес? Правильна відповідь - ні! Позичає державі, яка витрачає ці кошти на війну, не думаючи про соціальні витрати, що скорочуються.
Переклавши проблему мобілізаційних виплат на регіони, центральна влада водночас зробила більшість регіонів збитковими, які мають кредитувати бюджети де? Правильно, в банках, під високу ставку.

5. Повертаючись до Газпромбанку, хочу зазначити, що Вашингтон всі одинадцять років війни притримувався обережної політики щодо клірінгового центру розрахунків за нафту та газ. Навіть, коли в перші місяці вторгнення росіяни винайшли виграшний хід з продажем власних ресурсів тільки за рублі, отримуючи в кількох банках на спеціальні рахунки для конвертації величезну масу доларів та євро, відбілених тим, що вони отримані від легальних операцій з європейським бізнесом на легальні рахунки, Сполучені Штати підтримували статус-кво великих спецбанків Росії, в тому числі, під тиском європейських партнерів. У "партнерів" був час прибрати з росії грошові потоки. Але за майже три роки потік газу та нафти не дуже сталим демократіям Словаччини та Угорщини зі Сходу тільки зріс, а "законна" досі купівля російського скрапленого газу Бельгією, Францією, Іспанією дає росіянам все ті ж мільярди доларів на війну, все це можливо доти, поки є непідсанкційні рахунки до сплати за ці ресурси. Чи відшукають друзі росії нові варіанти її підтримки в обмін на енергоресурси - побачимо ще цього року.
Чи є альтернатива перевезення мільйонів тон нафти до Китаю та Індії в танкерах тіньового флоту? Подивимось. Сьогодні фактично єдиним інструментом є заборона приймати такі судна для ремонту. Російський авіаційний флот теж якось протримався кільки років, але вже зараз намагається максимально продовжувати внутрішньоросійську траєкторію літаків зарубіжних кампаній, що все ще літають в росію, через зупинену вже половину західних літаків, що було викуплено з лізингу на гроші держави.

6. Що далі? Була радянська російськомовна пісня, текст якої чітко передав цілі, переслідувані російським фюрером десь за межами здорового глузду, при запрошенні північних корейців, отриманні від них далекобійної зброї, снарядів, техніки, і використанні ракетного обладнання середньої дальності. "Позвони мне, позвони, позвони мне, ради Бога." Можемо стверджувати, що х-ло був впевнений, що в Києві та Вашингтоні сильно злякаються та будуть терміново шукати можливості контактів особисто з диктатором. Здається, мовчання Байдена показове. Мовчання Трампа означає, що з ним дії американського уряду щодо дозволу бити далекобійною зброєю погоджені. Путін весь час намагається підвищувати ставки, як гравець в шахи, який не має ніякої дієвої відповіді на атаку противника, крім як перевернути фігури на дошці. Чи можлива подальша ескалація? Так, думаю, можлива. Чи можлива ядерна зброя? Думаю, ні, і не тільки тому, що вітер поверне з українського напрямку радіоактивний пил на Москву, а і тому, що західні ППО та ПРО давно і якісно налаштовані на російські урядові квартали та шахти з ракетами. В ядерній війні не буває переможців. І це добре знає оточення карлика. Важко натискати червону кнопку нерухомим руками, чи не так? Здається, питання в справжності сенсаційного відео тільки в тому, які досягнення вчергове було використано ШІ.
Настав час швидких рішень. І серед них не тільки балістика на Кримський міст і крилаті ракети на Москву, а і табакерка, шалик, подушка та новичок.

путін добрався до другого комплекса. Перший - розпад СРСР. Другий - програна Хрущовим Карибська криза. Невже світ буде чекати на третій комплекс хворої істоти?

https://youtube.com/channel/UC02zeyzAHTbAKEIcbaeYjEg?si=O1ATyTcJZROYjqK_

📚 Ярослав Грицак «Пророк у своїй Вітчизні. Франко та його спільнота (1856—1886)»


📍Ярослав Грицак (нар. 1960) — доктор історичних наук, професор Українського католицького університету, почесний директор Інституту історичних досліджень ЛНУ.
Засновник щорічного видання «Україна модерна», автор понад 500 наукових публікацій на історичну тематику.
Лауреат премій Фундації Антоновичів, Єжи Гедройця та багатьох інших, нагороджений орденом «За інтелектуальну відвагу». 2024 року журнал NV («New voice») включив Ярослава Грицака до переліку 30 публічних інтелектуалів, до чиїх думок дослухаються українці.

📖 Ця книжка є перевиданням його праці, підсумком майже двадцятирічних досліджень.
Вона є мікроісторією макролюдини. На прикладі біографії молодого Франка показано, як український рух зміг перемогти у австрійській Галичині у боротьбі з русофільською та польською орієнтаціями і який вплив ця перемога справила на долю українського національного проєкту взагалі.
🖋 Автор розповідає про рід Франка, загадки його народження, вибір української ідентичності, літературну і політичну діяльність, стосунки з друзями, жінками, селянами, євреями, поляками, русофілами.
За свідченням сучасників, наприкінці 1870-х — на початку 1880-х років у Галичині не було людини, яка б мала такий вплив на молодь, як Іван Франко. Уже тоді в ньому проглядав майбутній літературний геній, ідейний провідник української нації.

🌐 Придбати книжку.

Якщо в попередній частині головним героям стало тісно в образах помічників старого слідчого, то в цій вже стало тісно в локації Києва. Тому вже звичні герої перебираються до Одеси і там намагаються розплутати максимально незрозумілу справу, яка випадково зачепила їх одним з батогів та затягла своєю таємничістю.

З кожною новою книгою з цієї серії ретродетективів я розумію, що ця моя улюблена, тому від наступної очікую справжньої феєрії.

«Справа одеських шпигунок» була максимально заплутаною і від того цікавою. Відірватись від історії було практично неможливо. Окремо класно спостерігати за змінами в головних персонажах. А ще як оце все з напругою поточної ситуації вписується в історичні події, бо ж 1917 рік стартував і лютий несе багато змін.

Сподобалось дуже.

998 день широкомасштабного вторгнення.

Звісно, про сьогоднішній обстріл.
Висновки та підсумки.
1. Чи чекали в Україні нового максимально жорсткого ракетного нападу на енергосистему? Звісно, так. Готували системи ППО, літаки, в тому числі, F-16, роль яких у збитті найбільш сучасних ракет - неможливо переоцінити. Буде більше літаків - зменшиться кількість потраплянь в об'єкти енергосистеми.
Хтось думав, що після перемоги Трампа на президентських перегонах щось зміниться? Ні. Покидьок, якого вчили в ленінградських під'їздах,  серед пацюків та блювотини,  дипломатії не навчений, хтось йому сказав про те, що, коли не розумієш, як діяти і що робити, піднімай ставки, і він робить виключно це.

Хтось думав, що щось зміниться після розмови з канцлером? Ні, в підворотнях не вчили ввічливості, навпаки, якщо тебе ввічливо просять, справжній урка завжди в цьому бачить слабкість.

2. Чи були якісь неписані домовленості між РФ та США про те, що одні не б'ють по енергетиці, інші - не дають дозволів на ATACMC по території росії? Скоріш за все, ні, але, можливо, ЦРУ ретранслювало таку односторонню позицію. Так, два роки тому такий дозвіл дав би виграти війну, рік тому - не допустити мільярдних та багаторічних витрат на відновлення енергоструктури і вчасного знищення авіабаз кассапів. Скільки життів харків'ян та мешканців Запоріжжя, скільки домівок в Авдіївці та Покровську вціліло би від влучань КАБів!
Якщо дозвіл на далекобійні удари по території рф надано, це ще не посилення України,  посилення буде тоді, коли ATACMC, Скальпи, Шторми, а, логічно додати, і Тауруси будуть захищати Запад тут, а не на складах країн НАТО.

3. Чи може Трамп зупинити війну? Так. Чи міг і все ще може це зробити Байден? Теж - так. Просто потрібно перейти від повільного розміну найкращих українців на найгірших росіян на фронті, від відкладання всіх рішень на потім, від постійних розмов про ескалацію, яка може заставити путіна перейти через чергову червону лінію. Рахуйте власні червоні лінії, а не те, що агресор малює кров'ю українців на незаплямованій репутації європейських лідерів.  Вбивства та викрадення дітей, знищені бібліотеки та викрадені музеї, - це не червоні лінії?

4. Зупинка війни - це хоча б третина тієї зброї, яка була поставлена Афганістану і залишена талібам. Це закрита хоча б частина українського неба силами ППО, яке стоїть біля наших кордонів. Завершення війни - це повна, а не вибіркова, санкційна політика щодо російських банків та тих банків світу, що з ними працюють. І так, від санкцій страждають всі сторони,  неможливо користуватися знижками на російську нафту та газ, і при цьому бути членами НАТО та ЄС (Словаччина, Угорщина, Австрія).

5. Чим відрізняється можливе закінчення війни від Трампа. Відсутністю обмежень в методах тиску, як на Росію, так і на Україну. І повною втратою зацікавленості від нього, якщо це не вирулить. Можлива відповідь на невдалі перемовини від Трампа - да воюйте скільки завгодно, але в кредит та за рахунок європейських партнерів. Судячи по тому, що дипломатична частина команди - це не такі фріки, як інші члени команди, саме таке рішення ми можемо побачити в квітні-травні. І тоді навряд чи мова буде йти про обмеження на удари по росії.
На фото. Час йде. Світло переможе темряву.

В 22 році нам здавалося, що після втечі росіян з Півночі, Харківської та Херсонської операції все йде до фіналу. І цей фінал буде виважено-позитивним.
В 23 році нам пояснювали, що мега-контрнаступ все вирішить, і багато хто з нас в це вірив. І фінал мав бути прогнозованим.
В 24 році ми весь рік нічого не очікували, крім продовження стримування ворога нашими героями, і тут з'явився месія-Трамп, в якого намагаються повірити навіть деякі критично налаштовані українці.
Чи можливий швидкий мирний договір? Ні. Чи можливе швидке призупинення бойових дій? Так, але на незрозуміло, наскільки поганих умовах і невідомо, на який час і з якими наслідками. Тим, хто спокійно обговорює втрату Донбасу та Лівого берега Херсонщини та Півдня Запоріжжя, я нагадаю, що там живуть/жили теж наші люди. А також хочу нагадати, що наступні - Харків і Дніпро, якщо зараз шукати термінове швидке рішення.
Мирна угода, безумовно, буде. Лише тоді, коли російська економіка, військова промисловість та армія будуть доведені до стану неможливості продовження того стану речей, який є зараз, а влада відчує перші ознаки прольоту чорного лебедя над Кремлем.
А на фото - Голем. В Празі теж думали, що він ніколи не впаде.

Букер.
Samantha Harvey. Orbital.
Роман, в якому авторка зобразила космічну міжнародну експедицію, в якій два росіянина з шести космонавтів (американець, італієць, британка, японка, китайця або індуса там немає, але росіян аж два), і один з росіян - командир.
Зализала тих росіян і їхню Москву так, як не зализували з часів наївних Ліона Фейхтвангера та Герберта Веллса.
Йшов третій рік вторгнення. Легко кохати росіян, маючи ядерну зброю і зробивши вигляд, що Будапештських угод не існує.

За рік продано 29.000 примірників.

Я прочитала 10 ст. і я вже втомилася тут підкреслювати цитати та думки, що відгукуються! 😍

Основна тема тут — музика. Хоча ці розмисли, розчарування та рефлексії можна примінити до будь-якого мистецтва чи справи життя.

📖 «Гертруда» Герман Гессе

Потрібно звикати, що найближчим часом інформаційний шум про закінчення війни «від Трампа» буде посилюватися, але ми маємо розуміти, що для Трампа, як і для більшості американських президентів головним є внутрішнїй порядок денний, а вже потім - Китай, Іран, Ізраїль, Мексика, і тільки потім - Україна. Не чекаємо швидких рішень, а швидкі слова не мають значення. Сьогодні у влади інший президент - Байден. І саме від його рішень сьогодні залежать і гроші, і зброя, і перемовини.

Роман Andrei Kurkov вийде стотисячним накладом для віденських містян за рахунок мерії міста в програмі, яка щорічно вибирає одну книгу.
А тепер Ви можете мені тут розповісти, що Андрій не живе в Україні (неправда, він в Києві, позавчора бачилися), що він не є українським письменником, бо пише російською (звісно, неправда, лише рік свого життя він не див у Києві, і єдиний його роман, де є росія, "Остання любов президента", в якому предсказана путінська диктатура, отруєння Ющенка та тиск росії на Україну в будь-який спосіб, був заборонений в росії одразу, а з 2014 заборонені там і інші книжки автора). Можете мені розповісти, що Відень мав вибрати іншого автора, бо ви принципово не читаєте Куркова, більш свіжий роман, бо цей вже 25 років є європейським бестселером, а в Україні за цей час, що є правдою, видані сотні важливих і популярних книжок. Також можете сказати, що наша держава недостатньо просуває за кордоном наших митців, що, безумовно, є аксіомою. А краще - купіть книжку Андрія, або знайдіть кошти на програму "Одне місто, одна книга" в своєму місті.

"Печера Мара" Надя Ліра

Сторінок: 192
Гривень: 240
У продажу: з 1 грудня

Анотація від видавництва (Фоліо):
Звичайна мандрівка в гори обертається для киянина Саші справжньою боротьбою за виживання. Після колишнього майже тваринного існування й потурання інстинктам він має пройти складний процес духовних перетворень. Фатальним місцем на цьому шляху стає застигла в позачассі таємнича печера Мара — осередок стародавнього язичницького культу, аномальна зона й водночас умістилище древнього злого духа. У мешканцях пралісу ще можна впізнати мавку, лісовика, чугайстра, перевертня... Та вони вже не ті наївні духи, якими їх часто змальовують легенди й казки. Міфологію і реальність переплетено й зав’язано в міцний вузол. Чи вистачить героям сил і знань, щоб розв’язати його?

Дебютна книга письменниці.

Сьогодні моєму колезі і другу Владиславу Кириченку, власнику "Нашого формату", справжньому видавцю і постійному герою тиску антикнижкових сил, 56. Він не тільки видавець і воїн, його волонтерський проєкт з видання Статутів ЗСУ потребує підтримки. Бойові статути механізованих та танкових військ ІІ та ІІІ, зі змінами та доповненнями від 2023 року
Вартість проєкту - 603 000 грн
Зібрано станом на 31.10 - 83 600 грн.
Залишилось зібрати - 519 400 грн.

Посилання на збір: http://surl.li/xyowmv
Монобанка Реформації: https://send.monobank.ua/jar/8wTnBFNBM9

Харків. Знов під'їзд багатоповерхового будинку знищено нелюдями. Щоденні злочини - це те, до чого звикаєш, але ніколи не можеш сприймати спокійно.
Дві людини загинули, 34 поранено.

Друзі, не співчувайте харків'янам через пошкоджену будівлю Госпрому. Нацисти не змогли підірвати, рашистські КАБи теж не спроможні знищити символ міста. Відновимо. Відремонтуємо. Переможемо.
Я співчуваю людям, які постраждали, і їхнім близьким.
Новий український Харків буде красивий і непереможний.

975 день широкомасштабного вторгнення.
Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Шоста частина.

16. Переходимо від суто книжкових питань до питань інформаційної безпеки, інформаційного впливу, інформаційного спротиву та інформаційного тиску на ворога. Спочатку про українців і росіян за кордоном. На жаль, кількість росіян та "радянських людей", якими себе вважають емігранти 90-х навіть зараз переважає в більшості країн кількість українців останньої хвилі. Ця російська спільнота не завжди пропутінська, але завжди згуртована інформаційно-культурними потребами і частково поглинає українську спільноту. "Русские магазины" в Німеччині з українськими в значній частині продуктами, російське телебачення, російське кіно, від якого ми тут вже вилікувалися, російські новинні сайти, життя їхніх зірок, російські блогерки. Спільний тиск на сферу обслуговування, щоб з ними (і нашими, на жаль, біженцями) в країнах Балтії, щоб з ними спілкувалися російською, спільний досуг та навчання дітей з російськими мультиками. Російські книгарні, з гарним асортиментом, бо українських немає, російські корови на єгипетських та турецьких пляжах, російський бізнес в Лондоні та Дубаї. Все це не зликло, все це потребувало реагування в культурній сфері ще в 2014, особливо в 2022, а зараз - вже пригоріло і шкварчіть. По-перше, не всі в Європі були нашими друзями в 2022, хтось за майже три роки прийшов до тями, але хтось і стомився від криків московських посіпак про те, що Європа витрачає останні євро на нікчемну війну в Україні, і вірить цьому. Всілякі шарії вміють просунути свої клешні дуже далеко. Школа ФСБ/КДБ непогано вчить своїх агентів. Українці за кордоном гарно вміють пристосуватися до обставин, толерантні, часто кваліфіковані, працьовиті і... не завжди патріотичні. З того, що має створити нове міністерство, яке буде опікуватися цими людьми, підкреслю наступне:
- консультативна робота, як по справах вдома, так і в країні перебування, юридична допомога;
- відкрита культурна політика, умовно безкоштовні електронні українські книжки, фільми, музика, музеї;
- релігійні послуги;
- книжкові виставки та творчі зустрічі;
- мережа саме крамниць саме українських товарів - гречки, сала, капусти, огірків та курчат, житомірських шкарпеток та харківських солодощів, львівської кави і херсонських гарбузів. Як? Не знаю, можливо, запрацює грантова система;
- українські книгарні, в столицях та великих містах, в т ч і онлайн, з європейських складів;
- оплата повернення;
- і головне, постійна робота з тими спільнотами, що є і створення нових.

17. Інформаційна сфера в середині країни сьогодні знаходиться в стані апатії. Російські ІПСО, нарративи та ботоферми, створюючи в суспільстві постійну атмосферу нервового стану, не знаходять постійного відповідального спротиву. Суспільство все більше ховається в кокон не тільки від поганих новин, від реальності взагалі. Культурні спільноти не згуртовані і налаштовані на самознищення. Письменники частково воюють, частково не пишуть через травму, частково ниють в фейсбуках молоді на старших і навпаки. Нам говорять про нову літературу, а я бачу звичайну картину занепаду старого і появи нових імен в кількості не набагато більшій, ніж старі. Нова поезія? В обмеженій кількості військова. Нова музика? Ні. Новий театр? Так, але потрібно зрозуміти кількість тих, хто це бачить через обмеженість заходів в частині країни. Багато хто говорить про непотрібність Мінкультури в цих умовах. Ні! Міністерство справжньої української культури повинно бути побудовано на тих засадах, на яких працює французький Мінкульт - головний вирішувач проблем, головний посилювач перемог, головний драйвер змін. Чи є така можливість без грошей і кадрів - ні! Чи можливо знайти кадри і гроші - так, якщо системно працювати з партнерами і внутрішнім середовищем, не боятись корпоративних публічних сварок та міжнародних проблем на кшталт минулорічного розбрату в сфері кіно за держзамовлення та постійного загострення з Польщею по спільним історичним подіям.

Чи є шанс, що всі ці хвороби буде залито грошовим дощем. Теж ні, але згуртованість має визначити цілі і задачі і спільно їх розв'язувати.

18. Тепер про міжнародні культурні заходи за участі росіян, тобто майже всі. Це - складно. Жорстка внутрішня настанова на заборону співпраці з "хорошими русскими", які об'єктивно з нами, а не з путіним, на тлі загальноєвропейської підтримки цих людей і нерозуміння відмови українців від спілкування призводить до того, що на кожному великому світовому чи європейському заході кожен українець постає перед вибором взяти участь і отримати хейт всередині, або не взяти і отримати непорозуміння з європейцями, які живуть в інших обставинах. Культурні заходи - не спорт. Змагання і виставки не тотожні. Фестивалі - це не тільки про перемогу, це якраз про участь, яка вже часто є перемогою. Культурні події є частиною постійного процеса, який складно оцінити в медалях. Держава та наші творчі спільноти зацікавлені саме в постійному тиску і спілкуванні. Але до якогось рівня з червоними чи зеленими лініями. Мова про те, що за "хорошими на 99%" йдуть "хороші на 51", а за ними колоннами заходять "хороші на 10% руські". І немає єдиного способу виміряти цей відсоток. Вихід в міжкультурному комітеті/союзі, який має обговорити засади участі в міжнародних заходах, від імені держави, творчих, галузевих союзів звернутися до міжнародних гравців з нашими принципами і вимогами, а далі спільно привчати європейців до червоних ліній, а нашому суспільству пояснювати компроміси. Да, складно і конфліктно і з перспективою репутаційних втрат. Інакше - ніяк. Просто буває тільки на Єдиному Марафоні, або в підручнику "Краткий курс истории ВКП(б)". Подвійність ситуації в любому випадку знищує авторитети і показує нас європейцям незрозумілими некомпромісними азійцями, що іноді, правда, дуже зручно.

На фото - спосіб просування Північної Кореї в Європі.

Далі буде.

974 день широкомасштабного вторгнення.
Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. П'ята частина.

13. Про законодавство в галузі. Як ми раділи, що з'явився в червні 2022 закон, що забороняє книжки походженням з двох держав-агресорів, ще більше ми зраділи, коли в червні 2023 він був підписаний Президентом та опублікований. На жаль, підзаконні акти, без яких правоохоронці не можуть активно вилучати таку продукцію в місцях продажу, і які мали бути ухвалені Кабміном в 90-денний термін після набуття законом чину, не з'явилися навіть у червні 2024, і не з'явилися навіть сьогодні.  Вони блукають в коридорах трикутника КМ-Мінкультури-Держтелерадіо. Всі намагання щось зрозуміти нагадують польот над Бермудським трикутником - небо чисте, воду видно, але де поділися зниклі літаки та кораблі - не зрозуміло. Впевнений, що цей щасливий час настане, але з'явиться щось нове, що залишить завезену до 2022 року російську книжку у вільному продажу, але хоча б мають вилучити книжки 2022-24 і вже 2025 років, які з'явилися відомо звідки в нашій роздрібній торгівлі. Приблизно те саме стосується піратських книжок, що друкуються нашими піратами з вихідними даними Молдови, Латвії, Казахстану з вказуванням року видання, що передує тим рокам, коли автор задумав свій твір. При бажанні і використанні нескладних мозкових операцій, що не потребують використання штучного інтелекту, кожен правоохоронець зможе виплутатися з трьох сосен, шукаючи піратський слід на таких книжках російською мовою.

14. Про недіючий закон щодо повернення частини видатків на оренду книгарень я писав. Зрозуміло, коли в часи війни держава не може фінансувати свої витрати повністю.  Можливо, є сенс визначити інші способи використання цього закону. Наприклад, в перший рік (тепер вже 2025) фінансувати 25% суми і при цьому відпрацювати нескладні механізми його втілення. Що стосується закону про сертифікати, тут інша ситуація. Держава взяла на себе зобов'язання перед своїми молодими громадянами, які тільки починають свій шлях і залучення їх до купівлі книжок навіть за державні гроші - важливий кров у вихованні майбутніх свідомих та освічених патріотів України. В таких випадках, думаю, держслужбовці,  від яких залежить результат, мають напружити всі свої можливості, щоб встигнути погодити паспорти бюджетних програм, налагодити програмне забезпечення і вирішити питання в цьому році.  370 мільйонів гривень- величезна сума для нашого комерційного ринку. Ще один закон знаходиться в стадії розробки. Він має прийти на заміну застарілих актів, що регламентують надання обов'язкових примірників і ідеологія побудови яких залишилася нам з радянських часів. В ті часи, коли наклади складали десятки та сотні тисяч примірників, а гроші перекладалися з бездонних державних ідеологічних кишень в інші бездонні державні бібліотечні фонди, обов'язкові примірники йшли на поповнення великих системоутворюючих бібліотек. Наклади впали на два і навіть на три порядки. Видавці, вже приватні, продовжують фінансувати бібліотечну систему.  При напрацюванні проєкту закону видавців не залучили, ми маємо тепер сперечатися з невідомими нам авторами проєкту, коли його створено на старій основі.

15. І, нарешті, про можливий проєкт закону про єдину видавничу ціну. В цивілізованих країнах ціна книги друкується на обкладинці,  а закон про єдину ціну має прописувати всю систему фінансових і організаційних відносин в галузі - рівень знижки гуртовикам та книгарням,  яка має обов'язково зберегти гуртовіків на ринку (в Україні ця категорія бізнесу знищена через азарт мереж щлдо відтискання видавців по знижці до собівартості), правила проведення акцій операторами рітейлу (наприклад, часто забороняють знижки протягом першого року), правила надання товару на реалізацію (частіше, без переходу права власності) та повернення, правила зворотного викупу видавцем у книгарень (так, і таке буває), рівень знижок і націнок при продажу в бібліотечну систему (так, націнок), як паперових, так і електронних книжок.

Для тих країн, де інфляція часто заставляє змінювати ціни, замість ціни на обкладинці працює кьюаркод, що веде до спільної бази даних видавництв. Замість цього маємо тільки комп'ютерну базу Книжки на ринку, створену для видавців спеціалістами УІК, і яка виглядає перспективною базою для купівлі книжок бібліотеками. На жаль, Україна залишилася однією з всього лише трьох країн колишнього СРСР, яка так і не створила єдину каталожну базу бібліотек. Відсутність подібної бази може бути вигідна тим, що не дає суспільству побачити величезну кількість книжок походженням з РФ та РБ в фондах, а контролюючим органам - звірити наявність стародруків в фондах.
І, щоб не закінчувати на мінорній ноті, хочу повідомити, що на виїзному засіданні Комітету ВР в Харкові минулого тижня розпочався детальний розгляд проблем функціонування галузі (на фото мій виступ з Франкфурту) і ми очікуємо серйозного прориву до кінця року.

- через погані побутові умови, відсутність ремонтів, нормального опалення, бібліотеки в громадах часто не в стані виконувати своє завдання і існують невідомо для чого, як склади радянської макулатури;
- в нашій країні, на відміну від європейських стандартів, бібліотеки не стають медіатеками, майже не мають в фондах на твердих носіях відео, аудіо, комп‘ютерних програм та ігор;
- на жаль, майже не представлені в фондах бібліотек література для слабозорих (кегль 19+) та шрифтом Брайля, хоч вони і є на книжковому ринку України.

12. Питання розвитку бібліотечної мережи, відповідності її кількості населення та запитам населення має стати одним з пунктів модернізації країни за спонсорські або державні кошти. Держава має не стільки визначитися про гроші тут і зараз, скільки про механізми і нормативи, які мають працювати після завершення бойових дій. Єдиний постійний драйвер зростання книжкового ринку в демократичному світі - стабільні постачання якоїсь фіксованої кількості більшої частини ринкового асортименту до бібліотек, коли видавець має бути впевненим, що може залучати гроші для видання нових і нових книг і є фіксована частина накладу, грошова подушка від держави, яка дозволить відбити інвестиції. Те саме стосується розвитку книгодрукування в частині національних авторів. Мені виглядає позитивною і логічною для України естонська версія розвитку культури:
- всі гроші від акцизу на алкоголь та сигарети йдуть в Культурний фонд, який через залучення експертів, що є максимально відомими в країні діячами різних галузей культури, активно працюють з пропозиціями митців всіх напрямків культури для виділення коштів авторам - сценаристам, письменникам, композиторам, художникам. Відповідальність тих, хто ухвалює рішення за кураторським принципом не пов‘язана з прискіпливим аналізом калькуляцій, який часто вбиває бажання видавців брати участь в держзакупівлях, а з виділенням фіксованої суми в залежності від якості продукту через видавців, які мають не только випустити той чи інший наклад книжок для бібліотек, профінансувати виділенні державою грантові кошти авторам НА ДОДАТОК ДО ГОНОРАРУ, а й забезпечити наявність додаткової частини накладу, профінансованої самим видавництвом на вільному ринку;
Таким чином держава не намагається витрясти душу бізнесу перевірками калькуляцій, а допомагає там, де така підтримка потрібна, без втручання в економічну діяльність бізнесових суб‘єктів. Коли ми говоримо про культурну політику, єдиним результативним кроком в умовах українських реалій є підписання і постійний моніторинг виконання довгострокової дорожньої карти галузі між державою та галузевою асоціацією.

Наступна публікація має прояснити картину із законодавством про фіксовану ціну, культурну політику за кордоном та захист національної інформаційної сфери.
Далі буде.

973 день широкомасштабного вторгнення.
Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Четверта частина.

10. Видавці займають вільні після росіян місця на ринку, відкриваються книгарні, автори пишуть нові книжки… Все добре? Ні. Книгарні не тільки відкриваються, але й масово зачиняються. На Сході, на Півдні, у містах, в яких немає постійного потока переміщених осіб, які є драйверами попиту через відсутність домашніх бібліотек, та через відсутність якісного асортименту в публічних бібліотеках. Автори пишуть, але не всі. Багато письменників воюють, причому не всі з них в стані писати на війні. Хтось з тих, хто в тилу, або за кордоном, пише набагато менше чи взагалі не пише через травму, це, в першу чергу стосується тих, хто старше. Видавці… вони, здебільшого, є оптимістами, бо вони протрималися на цьому ринку довго і навчилися бачити кожен позитивний сигнал, не зважаючи на негативні. Хтось з них навчився залучати спонсорські кошти, хтось звик економити на всьому. Крім перелічених вище позитивних сигналів маю записати кілька проблемних, а саме:
- потенціал російськомовного імпортозаміщення українським вичерпано;
- зростання вивчення іноземних мов читачами призвело до зростання вже іншого імпорту, - англомовних книг, а для ринку з 15-20.000 назв активного асортименту загроза від ринку з 3 млн назв є суттєвою;
- загальний стан справ на споживацьких ринках з початком холодів погіршується;
- загроза відключень світла, загроза психологічного стану читачів через російські наступи та іпсо;
- заповнення попиту на українську класичну літературу, в першу чергу, розстріляного відродження, та українську історію;
- швидкий розвиток ринку фентезі та романтичної літератури, обмежена кількість читачів в цій ніші призведе до падіння середніх накладів на тлі зростання асортименту;
- продовження еміграції з поступовим переходом дітей на літературу тих країн, де вони отримують освіту;
- несистемний попит бібліотек.

11. Не можу сказати, що бібліотеки зараз не купують книжок. Значна частина керівників громад розуміють необхідність хоч трохи поповнювати бібліотеки, які потребують нових книжок. Держава, хоч і виділяє смішні кошти під постійним тиском «культурної спільноти» досі не спромоглася ухвалити рішення про власну політику в бібліотечній сфері. Проєкти законів, що з‘являються, жодного разу не відповіли на кілька питань, які потребує спільнота:
- скільки Україна на підконтрольній території потребує бібліотек;
- чи мають в умовах скрути публічні бібліотеки дублювати шкільні, чи обмеження користування бібліотеками в школах дорослими читачами настільки не порушні, що їх не можна змінити і створити в малих та середніх громадах одну бібліотеку замість двох. Подібні експерименти на початку 2000-них ставили на Рівненщині, і жоден читач не постраждав, але особливості формулювань в бюджетному кодексі в часи створення громад, заблокували подібні дії, бо підтримка шкіл фінансується за рахунок освітньої субвенції, а культурної субвенції місцеві громади не мають (чому?);
- забороняючи фондовидачу російських за походженням та радянським російським за мовним принципом книжок в фондах бібліотек, МКІП (тепер МКІСК) не надає жодного механізму масового, наднормативного списання цих, вже не потрібних читачеві, книжок, і заміни їх на сучасний україномовний асортимент;
- виконання закону про англійську офіційну мову замовчується з точки зору наявності хоч какої кількості англомовних підручників, словників та класичної художньої літератури в шкільних та публічних бібліотеках;
- позбувшись бібліотечної системи і переклавши її на місцеву владу, держава зняла з себе відповідальність за масове безсистемне закриття бібліотек заради приміщень, за виконання тих нормативів, які існують з часів Уряду Яценюка, за оновлення цих нормативів, за відсутність жорстких вимог для бібліотек вищих навчальних закладів, за професійну освіту та підвищення кваліфікації бібліотекарів, за оновлення комп‘ютерного парку та якість інтернету;

Тут маю сказати, що через малі наклади, відсутність впевненості в завтрашньому дні, авторський ринок має все ще ту саму проблему, яку мав і попередні тридцять років - значна частина письменників пишуть у вільний від основної роботи час, не роблячи ставку на те, щоб стати професійними письменниками. Спілка письменників все ще існує, не впливаючи на процеси, пов'язані з професіоналізацією галузі, а ПЕН-клуб традиційно виконує інші функції, як у всьому світі, пов'язані із захистом у випадку проблем та міжнародними контактами.
Видавці поступово займають на нашому ринку всі вільні місця, які раніше контролювалися росіянами, вкладаючи власні кошти. Щорічне зростання є, але на відсотки, а не десятки відсотків. Драйвером такого зростання, як у всьому цивілізованому світі мають бути бібліотеки. Про це - наступна частина розмови.

На фото - один з 4 поверхів книгарні "Луксор" в Празі. В наявності є 6 назв книжок українською і 8 - російською. Поруч.

Далі буде

972 день широкомасштабного вторгнення.
Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Третя частина.

7. Давайте тепер суб'єктивно спробуємо оцінити український книжковий ринок. Без підручників. Без піратської продукції. Без залишків та сучасного експорту з РФ (він невеликий, через Європу, але так, він існує). Без електронних та аудіо через величезну долю піратської та російської. В роздрібних цінах після всіх можливих знижок та розпродажі. Мінімальна оцінка 12.5 млн прим х 200 грн. = 2,5 млрд. Максимальна оцінка 25 млн прим х 300 грн = 7.5 млрд грн. І так - це від 0.5 до 1 книжки на душу населення. Цифра вдвічі менше умовної Кенії, втричі менше РФ та Польщі, в 5-7-10 разів - розвинутих країн старої демократії. Кількість книгарень. Якщо не рахувати яток на ринках, відділів у супермаркетах, канцтоварних, переважно, магазинів, кав'ярень з кількома книжковими полицями, букіністики, ринків, я би відповідально назвав цифру 450-500. Не будемо дискутувати про методи розрахунку, можемо визнати зростання мережі за час широкомасштабного вторгнення приблизно на третину. Чому? Перше, кількість книгарень була вкрай мала в порівнянні з сусідніми країнами, бізнес був неконкурентоспроможним в порівнянні з іншими роздрібними бізнесами через великі ставки оренди, як тільки оренди впали, а мультинаціональні бренди пішли з країни, кгинарні стали конкурентноздатними. Друге, це очікування виконання державою закону, ухваленого вже в червні 2022 про компенсацію орендних ставок в галузі. Закон не працює, хоч його досі не відмінено і не призупинено. Третє, це неможливість традиційного для України шляху зайвих грошей. Вони не можуть бути системно виведеними за кордон, тому власники шукають, куди їх спрямувати. І книгарні - не єдиний, але і не найгірший спосіб прилаштування грошей. На жаль, більша частина нових книгарень не створює нову якість, а лише перерозподіляє товарні і грошові потоки в галузі. Про це окремо.

8. Кожна нова книгарня - це товарний залишок. Його більша частина має бути профінансована видавцями через надання товарного кредиту партнерам. Збільшення кількості книгарень без зростання обсягів ринку лише сповільнює рух коштів в галузі, який і так сповільнено через величезні черги видавців до друкарень. Зростання мережі в 2025 році на 20%, яке очікується, - це необхідність збільшити виробництво книжок на 12-15% (частина дельти дозволить розвантажити склади). Поява двох нових великих гравців в книжковій онлайн-торгівлі, яка очікується найближчими тижнями, дозволить збільшити темпи продажу за рахунок загострення конкуренції серед гравців ринку. Неминуче зростання цін на 15-17% в цьому році (більша частина вже відбулася) і на 15-20% в наступному не зменшіть кількість проданих примірників. Взагалі, стабільний (хоча і на низькому ще рівні) стан галузі - це аванс покупців не стільки видавцям, скільки ЗСУ, які забезпечили цю психологічну стабільність.

9. І про видавництва. Вже було сказано в серії публікацій, що доля творів вітчизняних авторів на ринку зростає вкрай повільно. Не моя справа оцінювати якість. Зросла кількість учасників літературних курсів різного типу, це є нормальною позитивною реакцією суспільства не тільки на розвиток ринку, а й на втрату стабільного ритму життя, вимушену еміграцію, відключення світла, стрес. Коли видавці скаржаться на потік рукописів, пишуть, що захлинаються в графоманських текстах - це нормальна ситуація для всіх часів і розвинутих ринків. Амазон знайшов, куди спрямувати подібну літературу і як на цьому заробити. Деякі з авторів, яких сноби-видавці вважали графоманами, стали авторами бестселерів. Китайці знайшли інший спосіб монетизації, спрямувавши енергію мільйонів підписників, авторів та читачів, на тексти із щотижневим оновленням на читацьких порталах. Впевнений, тут нас очікує теж ринкове рішення.

Погано? Ні, просто потрібно розуміти, що ця програма має стимулювати щось інше, ніж розвиток ринкового сектору перекладів - класику, ті книжки, які видаються опосередковано українськими видавництвами іншими мовами. Але стимулювати умовний "Пінгвін-Рендом Хаус" купити українське фентезі Чи детектив ця програма не зможе. Промоція авторів комерційного ринку має бути тим, що рухає весь цей вал презентацій - на виставках прав, яким є Франкфуртський ярмарок, подібні речі мають працювати на видавців та агентів. Що стосується ринку промоції всередині країни, то так, УІК має програму пропаганди читання, хтось з видавців вміє користуватися грошима цієї програми, і вона виконувала завжди свою роль пропорційно виділеним грошам на ОКРЕМІ грантові напрямки. Єдиної програми "промоція української літератури в Україні" створити за виділені державою кошти, мабуть, неможливо. Чи беруть участь в цьому процесі структури МОН, яке має більше десяти тисяч шкільних бібліотек, бібліотеки вищої школи і мільйони тих, хто навчається, питання теж риторичне. Міжміністерські програми існують тільки тоді, коли їх координує хтось зацікавлений з приватного сектора, в тому числі, професійні асоціації. Одним з головних напрямків діяльності УАВК на наступний період бачу саме питання бібліотек і внутрішньої промоції.

6. Українська книга за кордоном. Чи заважає їй наша державна політика в галузі (або її відсутність)? Я не скажу, що в цьому питанні все погано. 2022 рік став роком найбільшої волонтерської активності видавців, в першу чергу щодо направлення книжок переміщеним особам всередині країни та за кордон, менше - для військових. Цей напрямок активно відкрився з 2023 року. Сьогодні за кордоном працюють кілька маленьких книгарень, суто українських, які не дають суттєвого товарообігу через їх локації, маленькі обсяги, відсутність великого асортименту і розголосу. Але головне, чого бракує цим бізнесам - єдиної системи на основні країни знаходження українців в Європі. В традиційних книгарнях європейських країн іноді з'являються українські книжки, не дуже системно, нормально працює замовлення книжок в Україні Новою Поштою та Укрпоштою (з розумінням, що майже завжди книга вартує менше, ніж її доставка). Як таких, гуртових українських складів з великим асортиментом, в Європі немає. На відміну від нас, росіяни успішно створили мережу на кілька десятків магазинів по Північній і Центральній Європі з величезним асортиментом та нескладною логістикою. Ця мережа працює не тільки на пострадянську та російську сучасну еміграцію, вона, в першу чергу, працює на тих українців, що виїхали за останні три роки і потребують літератури зрозумілою їм мовою, якою все частіше, на жаль, стає російська. Росіяни навіть провели перший книжковий ярмарок російської літератури за кордоном, створили в Європі кілька активно діючих видавництв і розвивають всі ці вказані вище бізнеси. Де при цьому українські державні інституції, які мають створювати українську атмосферу хоча б для тих, хто все ще планує повертатися і живе в українському інформаційному полі? З того, що я можу запропонувати прямо зараз:
- відмінити 90-денне повернення валютної виручки для книжкової продукції;
- провести перший ярмарок української книги у Варшаві, Берліні або Празі;
- знайти можливість виділити державні або спонсорські зарубіжні гранти для створення української мережі книгарень в Європі.


Далі буде

971 день широкомасштабного вторгнення.
Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Друга частина.

4. Український стенд у Франкфурті складався з двох частин, між якими стояв розділитель - закрите приміщення для одягу, речей, кавомашини та стійка-рецепшн. В одній з частин - заходи і маленька частина експозиції стенду, в тому числі, знищені обгорвлі книжки з друкарні Фактор. Абсолютно правильно, що частина експозиції була такою. В другій частині - столики для перемовин, панелі експозиції для книг, які надали видавці (після виставки ці книжки мають поїхати до бібліотеки, яку вказали українські дипломати, і це добре. Взагалі, кожна наша книжка, яку отримали зарубіжні українці - це добре). Чи ці дві частину стенду були єдиним цілим? Ні. Олна частина працювала на продаж, інша на промоцію. Чи була цікавою для гостей стенду та частина, на якій відбувалися заходи? Так, безумовно. Було пропрацьовано тематику заходів, привезено величезну кількість гостей з України та українців з Європи, на гроші кількох західних спосорів. Я кілька разів затримувався біля майданчику для заходів, було цікаво. Про агресію, про знищення культурних пам'яток, про травму, про культурний ринок, про літературу факту, про функціонування програм уік і т д. І так було рік і два тому. Ця частина стенду працювала на промоцію України, українські нарративи доносилися до журналістів, інтелектуалів, митців, зарубіжних українців, які це слухали. Меншою частиною до видавців, жодним чином до агентів. Серед тих, кого було залучено в спікери я навіть побачив двох видавців, але майже ніхто з "комерціцної" частини стенду в "інтелектуальній" частині не брав участь. Програма працювала на "образ", але не на "продаж". Великі видавці, що виробляють масовий продукт, автори масових жанрів (за виключенням умовно трьох людей, яких я побачив на Форумі) були на заходах відсутні. Чи це чиєсь недопрацювання? Ні, це інша концепція, яка, мабуть, була скерована під гроші спонсорів. Як і рік і два тому. Піднімаючи це питання, я не намагаюся нівелювати зроблене, я пропоную також своїм колегам з УАВК, у співпраці з УІК робити іншу, ще одну програму, в якій умовний Кокотюха з умовною Дашвар розкажуть про створення українських бестселерів, а умовні Павлюк та Жадан звернуться з екрану до зарубіжних видавців від імені письменників, які зараз у війську, умовні Орлова та Круглов запропонують свої каталоги прав.

5. На жаль, за час широкомасштабного вторгнення, коли Україна стала популярною темою в 2022-23 роках, ми, видавці, держава в особі МКІП та УІК, письменники та журналісти не змогли зробити український вектор в книговиданні зростаючим та модним. Потрібно назвати своїми іменами цю ситуацію - після 7 жовтня 2023 року воєнні кореспонденти, журналісти провідних світових ЗМІ перемкнулися на Сектор Гази, потім на інші теми. Навіть Авдіївка, Вугледар не змінили цього ракурсу. Це зрозуміло. Так і з ринком авторських прав. В багатьох країнах видавці, які купили права на українські книжки (все сказане не стосується дитячої книжки, там більше про малюнки, ніж слова), відчули дефіцит перекладачів і призупинили розвиток цього напрямку. Стимулювання перекладів, поява нових перекладачів на перекладних ринках - це завдання державних структур, разом з промо української літератури, як явища, а не набору конкретних книжок. Чи існує така програма в Уік? Так, вона з проблемами, але фінансується. Чи вона дає результат, який потрібно? Ні. Через неможливість трирічного бюджетного планування, грантові програми, які починаються в кращому випадку в травні, мають завершитися наприкінці листопада, гірше, до середини грудня, щоб встигнути отримати фінансування. Але не випадково в стандартних угодах на купівлю прав вказується термін 12 або 18 місяців, бо творчий процес книговидання неможливо вкласти в прокрустово ложе вимог українського Мінфіну.

Друзі, запрошую до перегляду: https://youtu.be/i312I7jp6lA

Те саме й з можливістю Україні стати почесним гостем Франкфурту, як колись стала Грузія. Сьогодні ми не готові. Потрібна величезна критична маса перекладів іншими мовами протягом кількох років, вкладання державних грошей в ці переклади, постійна підтримка цього культурною експансією і промоцією. Сьогоднішній західний читач і видавець має на руках майже ту саму колоду українських карт, яку мав п'ять чи десять років назад. Мені багато закидають, що я не бачу молоду жанрову літературу. Бачу. По-перше, це набагато менше, ніж в маленьких в порівнянні з нами Чехії, Угорщині, Норвегії і суттєво менше, ніж в Польщі. По-друге, на жаль, результат в галузі накопичується роками, авторитети іноді зникають за життєвих обставин. Відсутність постійного плеча держави і, головне, створеної системи книжкового украхнського промо в середині країні і за кордоном, весь час збільшує кількість перекладної жанрової літератури на ринку. Саме в цій ніші має відбутися ренесанс. Ми не переб'ємо своїми виданнями вітчизняних авторів ані розкручений нонфікшн, ані філософську літературу, ані літературу мистецьку. Але художня, жанрова та дитяче - це рівень можливого. У нас є всі шанси, але... ринок потроху зростає щорічно, не створюючи нових реалій. Коли мені кажуть про революційне зростання в 2023, я пояснюю, що відбулося не зростання обсягів ринку, а їхнє падіння, але з імпортозаміщенням. Цей фактор вже не працює.

Далі буде. Прошу брати участь в обговоренні

970 день широкомасштабного вторгнення.
Про книжкові виставки і не тільки.
Про стан книговидання і книжкової торгівлі.
Про культурну політику.
Про майбутнє.
Серія публікацій. Перша частина.

1. Цього тижня відбувся черговий книжковий ярмарок у Франкфурті - головна подія книжкового року в світі. Місце, де зустрічаються Захід зі Сходом, Північ з Півднем. Місце, де головне завдання - продати, а для цього влаштовуються різного типу зустрічі, перемовини, круглі столи, інтерв'ю, вечірки та фуршети. Продати, в хорошому сенсі свою країну, зробити її можною, свою літературу, показати її відмінності від інших і спільне, чим можна пишатися. Продати права на книжки. Купити теж важливо. Так починаються і закінчуються письменницькі кар'єри і видавничі зльоти. Хтось з видавців спеціалізується на художній літературі, когось вабить нонфікшн, комусь потрібні альбоми живопису. Хтось видає вітчизняних авторів і отримує валюту в країну, хтось купує і несе в країну інші нарративи за наші гроші. Це складно організований багатополюсний, багатовекторний ринок. Іноді в цьому ринку важливу роль грає політика. Я на цьому ринку майже 35 років. Перший Франкфурт у мене відбувся в 1992. Колись нас вчили демократії через книжки, спонсоруючи переклади важливих для нас видань, і ми багато чому навчилися. Ми навчилися гостро відчувати справедливість і несправедливість.

2. В нашій країні війна, яка не зупиняється одинадцятий рік. Це більше, ніж дві світові війни разом. Ця війна йде менше, ніж в двох тисячах кілометрів від Франкфурту, який є найбільшим фінансовим центром континентальної Європи. Тут роблять гроші з грошей, гроші з товарів і гроші з емоцій. Перші вісім років Стара Європа обмежилася порицанням і схвилюванням, яке до 2022 року прийняло форму звичного мовного звороту, не заважаючи щоденно потискати тисячі російських рук. Від початку широкомасштабного вторгнення, коли наші партнери зрозуміли, що в підручниках демократії, які в 90-х були надано в Україну, сказано, що відверта агресія потребує прямої відповіді, була створена система допомоги Україні, за що ми вдячні партнерам. Частиною цієї системи є санкції, в тому числі на участь бізнесу з РФ в європейських бізнесових заходах і відсутність європейців на аналогічних заходах в Москві. І перший рік це було для Франкфуртського ярмарку законом. На другому році з'явилися кілька "кошерних" росіян, частково зареєстрованих на території ЄС та величезна кількість російських перемовників в агентському залі, учасників без стенду. При бажанні організаторів, їх можна було заблокувати, але це гроші, яких все менше в бізнесі книжкових виставок, і під це підклали логічну модель, що заборонені тільки стенди. Українцям два роки поспіль надавали безкоштовні стенди, за що ми вдячні як організаторам, так і тим, хто відповідав з українського боку - Український інститут книги , Ukrainian Institute - Український інститут , Інститут Гьоте в Україні, інші учасники публічної програми на стендах. Свій вклад в те, що українці зайняли набагато більш важливе місце серед книжкової спільноти, зайняли самі видавці, письменники, агенти, журналісти. Свою роль грала і Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів. Головний тягар організації взяли на себе співробітники УІК.

3. В цьому році щось знов змінилося. Російських стендів стало більше за рахунок лідера ринку, український стенд тепер за гроші, хоч і з серйозною знижкою. Война продовжується довше, ніж може чекати західне суспільство. Наше теж, але йому ніхто не надає вибору. Активність західних видавців біля українського стенду в 2022 році була вище, ніж в 2023, в 2023, ніж у 2024, і, якщо не буде екстраординарних зусиль, в 2025 знов впаде. Книжкові ринки стомилися від книжок про нашу війну, а принципово нової літератури в великій кількості не з'явилося, і це зрозуміло. Для прориву потрібно закінчити війну, профінансувати бібліотеки для принципового зростання обсягів на ринку, зробивши акцент на вітчизняну сучасну літературу. Ринок має давати можливість зберегти себе на ньому автору. Це складний повільний процес з невідомим результатом.

Є відома китайська притча. Вчитель попросив юного учня зобразити плескання однією долонню. Той багато разів приходив з різними звуками, і все марно. Коли стомився, настала тиша. І це й було плескання однією долонню.
Ми всі стомилися. В першу чергу стомилися воїни. Ворог чекає, коли це стомлення вплине на рух подій. Звісно, не дочекається. Стомилися ті, хто в тилу, в Харкові, Києві, Ужгороді, так, трохи по-різному. Стомилася нова діаспора. Хтось стомився допомагати, хтось вірити, хтось стомився жити. І це зрозуміло. В перші місяці ми жили, майже, як один організм. Поступово кожен відшукав свій шлях. Іноді він є єдиним можливим. Іноді лише способом піти від реальності. Діячі культури теж стомилися. Від того, що держави в культурній сфері майже не існує. Ми плескаємо своєю однією долонню в повітря, держава щось робить своєю, великою і малорухомою долонню. Чи допоможе звук плескання однією долонню?

П'ятниця, 18.10.2024, 10.15 ранку. Українські видавці, я та члени правління УАВК Viktor Kruglov та Володимир Карасьов в мовчазному пікеті перед стендом Ексмо на Франкфуртському ярмарку.
Субота, 19.10, 13.00. - Стенду немає.

Дискусії не потрібні, потрібна позиція і дії.
Прошу поширити.