Іван Сімочкін. ХЕРСОН

Головне гасло, на якому путін прийшов до влади, була обіцянка знищити олігархів баригі Єльцина. Народ ревів від захвату і обожнював свого "молодого рішучого несистемного лідера".

Олігарха Березовського, шісткою якого був путін, і який зробив його презом, путін вигнав з країни, а потім вбив - боровся з олігархами, як обіцяв, народ був щаслив.

Новими олігархами стали друзі путіна з дачного кооператива Озеро, його тренер, їхні діти, зятья і пр. Розкрадання країни вийшло на захмарний рівень, який не снився у "кляті 90-ті"

Країною почали керувати 5-6 менеджерів з Адміністрації путіна. Про уряд всі забули, в парламенті закони одностайно приймала або блокувала "монобільшість" Єдіная Росія по команді з АП.

Свобода ЗМІ була ліквідована її заменив єдиний телемарафон Путін-ТБ по всіх каналах.

Органи, підконтрольні Адміністрації, фабрикували кримінальні справи на опозицію, будь-яке незадоволення оголошувалося підривною працею на ворогів росії. ЗМІ масовано оббріхували лідерів опозиції, народ їх масово ненавидів і зневажав, обожнюючі свого Найвеличнішого Лідера Сучасності.

Війна стала способом життя. НЕНАЧАСІ, ДЕРЖАВА В КІЛЬЦІ НАТІВСЬКИХ АГРЕСОРІВ, треба сплотитися навколо вождя і не розкачувати човен. Повноваження Лідера стали необмеженими і безстроковими.

Чим гірше йшли справи в країні, тим ясніше ставало видно, що вся надія тільки на вождя і альтернативи йому нема.

Нічого не нагадує?

- І сказав Боневтік хлопчику: "Кинь милиці і йди". І хлопчик кинув і пішов. Алілуйя!
- А чим хлопчик хворів?
- Нічим.
- А милиці навіщо?
- Бабці ніс.

Лотерея!
Допомагаємо зі збором нашому Брату по зброї Вадиму Клюєву. Збір на авто, Торецький напрямок, 206 бат.
Все, що зберемо, - перекинемо їм на банку. Не вистачає ще 68 тисяч гривень.

Ця серія гільз під назвою "Тиха українська ніч", вона про кохання. Що може бути краще?

П'ять шансів на успіх.
Один квиток - 100 гривень
Лотерея триває до п'ятниці 25 жовтня, 22 години
Картка

4441114451186678

Цілик Людмила
Монобанк
Долучайтесь, прошу.
Справа Громад Херсон

(...початок дивись вище)

Тому, ось треба мені в Сільпо, або на базар, або до тітки в гості, або в нашу Справу Громад - туди я і ходжу, спокійно і нічого не лякаючись. Але це 10-15 хвилин пішки в один чи в інший бік, ось це весь мій "ареал", який дуже обмежила війна і в якому я живу. Війна обрубає, скорочує нам простір. До набережній від мого дома 5 хвилин пішки - П'ЯТЬ ХВИЛИН! - а я там не був скоро вже два роки і туди дійти просто неможливо. Ось така реальність.

Давайте про Херсон, про життя на лінії фронту. Вже майже півроку збираюсь на відео про це поговорити, і все ніяк.

Про страх (страшно чи не страшно), про ризики, рівні небезпеки.

Херсон дуже неоднорідний щодо небезпеки, причому це виміряється не тільки відстанню до річки (лінії фронту) Це як у Чорнобильскій зоні - цілком спокійні місця можуть сусідити з тими, де краще надовго не залишатися.

Пам'ятаю, ще до підриву ГЕС я часто ходив у гості до моїй тітці в Портовому провулку, це крайня вулиця, далі порт і Дніпро, до берега мабуть метрів 100. Але у неї було абсолютно "затишне" місце, бо вікна виходили на протилежний від Дніпра бік (тобто снарядом треба сперше весь дім пробити, щоб добратися), а головне, її прикривала ТРУБА! 😁 У причалу стояв величезний корабель і своєю величезною трубою прикривав її стареньку чотирьохповерхівку.

Якось вже пізно ввечері я від неї зібрався додому, не встиг з під'їзду вийти, і тут обстріл. І ми зупинилися на виході, з усіх боків товсті стіни, спереду залізними дверима під'їзду трохи прикрилися (справжній дот!)) і спостерігаємо фейєрверк - шарашить прям поруч, уламки цвенькають по даху, ще в небі щось вибухало (до речі в перші півроку-рік після звільнення в Херсоні було якесь ППО, а потім зникло кудись) І отак рахуєш: один снаряд, другий, третій - все! я побіг ))) Тобто в домі у тітки було безпечно і спокійно, а на вулиці вже якось не дуже )

Тому, коли питають: "Чи страшно?", або "Боже, як ви це виносите!?", то - ніфіга не страшно, якщо ти в отакому "бункері". Моя квартира це такий саме "дот". Хоча до берега 800 метрів, але прямої видимості з річки нема, мене прикриває дім навпроти, тому снаряд у вікно мені злетіти не може. КАБ на наш дім не кинуть. КАБ, це дійсно потужна зброя, верхні два поверхи знесе точно, я ось тільки сьогодні роздивлявся на дім, який накрило КАБом. Але, КАБ все ж таки дорога розвага і треба чесно визнати, їх кидають не аби куди, а туди, де сподіваються дістати наших бійців. В нашому кварталі військових нема, тому нема сенсу перейматися.

І залишаються тільки польові міномети. Ось з них до нас іноді прилітає то там, то сям, але вони не великого калібру і, здається, осколкові. Тобто на вулиці, якщо накриє поруч, це хана, але стіну уламки ніяк не проб'ють. Це вже теж на практиці пройдено, прям під мої вікна прилетала міна, всі вікна вибила хвилею, але ж ніхто не постраждав.

Отже! Я вам так у подробицях описую, щоб ви зрозуміли ) Коли я сиджу вдома і йде поблизу обстріл, мені пофіг. Не тому що я якийсь дуже сміливий, а тому що ризики всі прораховані давно, бункер їм мій не пробити, щонайменше з одного влучання, обстрілів цих за ці два роки були вже сотні - це вже рутина. Не страшно і взагалі не цікаво.

Але буквально якщо пройтися до доміка ще однієї моєї знайомої тітки, яка виїхала і залишила мені ключи. 7 хвилин пішки від мене, на сусідній вулиці, тобто практично теж саме місце - але там приватний сектор, все відкрито і прозоро, і сам її домік одноповерховий і хліпкий капець. Ось він з одного влучання міни точно сложится. Тому навіть всередині її дома мені якось не уютно, а коли починають стріляти, то взагалі - ноги в руки і скоріше бігом, в проміжках між мінами, від дерева до дерева перебіжками - ну нафіг такі розваги )) Оце дійсно ніфіга не "не страшно".

Тобто все залежить від того, де ти знаходишся.

Ще такий парадокс. От як ви, хто живе десь в інших містах, не знаєте і не розумієте, що відбувається у нас в Херсоні, точно так саме я гадки не маю, що коїться в інших районах Херсона - на Острові, на Східному селищі, це вже неподалік від Антонівського мосту. Це червоні зони, де взагалі краще не з'являтися (але і там ще хтось залишається!), це з одного боку. А з іншого боку, я там не буваю не стільки через небезпеку, скільки тому, що по Херсону взагалі особо мандрувати не комільфо. Не те щоб "жах-жах!", але ну просто нафіга - особливо коли вже і дрони з'явилися, і міни на вулиці розкидують.

(не влізло все, закінчення див. нижче...)

Півгодини тому планомірно обстрілювали дальні від мене райони, я чув тільки виходи - бам, бам, бам... Зараз взялися за наш район десь поблизу.

PS. Дописував речення в той час, коли летів черговий снаряд. Думаю, треба пост відправити скоріш, фіг знає, куди він прилетить 😁 У нас тут весело )

Лідер нації і жалюгідний бункерний балабол

Треба чітко розуміти: брехню на адресу Порошенка, нібито "де він був? він нічого не робив", розповсюджує - ворог. Чергова масована кампанія оббріхування нашого лідера є продовженням інформаційної війни росії через свою агентуру проти України.

"Вас там не було"

Чим далі від подій, тим частіше чуєш отаке від "свідків" та "учасників". "Вас там не було" - чули ми після Помаранчевої революції. "Вас там не було" - стверджували після революції Гідності. "Вас там не було" - закидують, коли мова заходить про формування Добробатів.

Ще війна не закінчилась, а вже спішать переписати історію....

Кожного разу таким "Вастамнебулам" хочеться сказати:
- Та добре, що там були ви.
І далі мовчки йдеш робити те, що треба, там, де треба...

По фото легко зрозуміти, в які дні після вторгнення "нас там не було". Ще не було форми і броніків, були лиш автомати і жовтий скотч.

PS: Тут нагадали: це ще навіть не дні, а години, після вторгнення. Автомати навіть ще не всі мали змогу роздобути.

📃 Микола Величкович, заступник керівника «Самооборони Майдану», нардеп 8-го та 9-го скликання.
Європейська Солідарність

#європейськасолідарність
@es_kherson

ЯДЕРНА МАЯЧНЯ. PS

А уявіть собі на хвилиночку підрив складів з ядерними ракетами десь у центрі України, га?

І путіну навіть виправдовуватися не довелось би, ви б самі (ну, ті хто б вижив у ядерних сховищах) верещали б, наче вам на яйця праска впала, що "ЦЕ ПОРОШЕНКО ПІДІРВАААААВ!!!"
Ви ж абсолютно йо@нуті створіння, що довели останні роки з 2019
🤷‍♂️

ЯДЕРНА МАЯЧНЯ

Буду цю тему довбити, поки в головах не проясниться. Прості очевидні речі:

1. Росія має величезний стратегічний запас ядерних ракет, росія вже десять років веде проти нас війну, але НЕ ЗАСТОСОВУЄ свою ядерну зброю.

2. Якщо б в нас всі ці роки і в цих саме умовах і подіях була б ядерна зброя, ми б її також НЕ ЗАСТОСОВУВАЛИ би, як би важко нам не було.

3. Якщо б при владі в Україні був би якийсь безмозкий ї%онат (от як зараз) і він би стельнув по Москві ядерними ракетами, обмін ядерними ударами знищив би Європу за добу.
(Україна і частина росії перетворились би на ядерну пустелю, а вся решта територій на радіаційну зону)

Врятувала б вас ядерна зброя? Захистила б? Ну, блін!

Всі міркування, що "путін тоді б не напав" дуже цікаві, але просто розгляньте альтернативу: ви думали, що він не нападе, а він взяв і напав. І що далі? Далі що? Ви жахнете ядерною ракетою по Москві? Тоді див пункт 3. 🤷‍♂️

Послухайте, ми вже третій рік сидимо під ракетними ударами росії. Уявіть, що кожне з тих влучань зносить півміста і утворює Чорнобильську зону на століття вперед. Ну? Стрєльнули б ви по Москві ядерною ракетою?
Ні! І путін прекрасно це знає.

Якщо б у України прям зараз і усі попередні роки була б ядерна зброя, НЕ ЗМІНИЛОСЯ Б НІЧОГО!
Наша піхота точно так же б намагалася відбити орду під Бахмутом, Вугледаром і Покровськом, а мешканці міст біля ядерних пускових шахт молилися б, як мешканці міст поруч з реакторами Запорізької АЕС.

Тільки реактори будувалися спрямовано, щоб не вибухнули, а ядерні ракети - спрямовано щоб вибухнути найсильніше.

Окрім геморою і додаткової небезпеки ядерна зброя не дала б Україні НІЧОГО.

Микола Чаплін:

Свої 60 рочків довелось зустрічати в офісі Європейської солідарності 24.02.2022р не за своєї забаганки - перший день широкомасштабного вторгнення.

Отже: Лаврська,16.
Особисті світлини і відео, як Петро Олексійович зустрічає евакуйованих людей з Ірпеня.
Особисто бачив, як Марина Анатоліївна разом з волонтерами господарського підрозділу готувала бутерброди, стояла на роздачі їжі бійцям 206-го батальону ТРО.

Особисто бачив народних депутатів з фракції ЄС, активістів Справи громад та Євросолідарності, Марусиних ведмедів практично в повному складі.
Волонтерів, які облаштовували склад, на який поступали дизель-генератори, військова форма, медикаменти, речове майно та продукти довготривалого зберігання.
Все це було.
А от не було розгубленості.
Спочатку надія, впевненість, що витримаєм, вистоїмо.
А потім - впевненість в перемозі.