https://www.youtube.com/watch?v=JDafOHex01I
===
Рік ганьби і трагедії. Цього дня маленький самозакоханий царьок зволив заради брудних інтриг, зради або через ущерблені амбіції чи нав’язливі фобії звільнити з посади Головнокомандувача ЗСУ. З єдиною мотивацією якогось східного монарха: «Патамушта так хачю!» Рік шалених погромів у армії на всіх рівнях. І рік наших втрат. За доречним висловлюванням Петра Порошенка: «Втрачаємо людей, території і час». Більшість із цих жахливих втрат та трагедій були б неможливі за вправного командування та невтручання у військові справи 4-разового ухилянта та його численних кротів. І ворог, не маючи змоги просунутися, вже б давніше просив про мир та ще й на прийнятніших для України умовах. Але кожна мерзенна причина має свої драматичні наслідки – все той же причинно-наслідковий зв’язок злочинних рішень і жахливих подальших подій.
А далі… Далі поки невідомість. Залужний мовчить і не озвучує своїх планів щодо майбутнього. Буде він іти в політику, висунеться на президентських виборах, сформує й поведе партію на парламентських, чим зруйнує підлі наміри нинішньої опи? Це мовчання тривожить і з часом може стати загрозою. Бо в нас надто багато тих, хто мріють приклеїтися до популярного й переможного Головкома, почали гратися в недобрі ігри. Не так за Залужного, як проти Порошенка. Ніби умисно створюючи безальтернативну позицію із неймовірно завищеними очікування щодо ледь не месіанської ролі Залужного. Коли наслідки його відмови вже буде ніяк виправляти. Від цього в усіх нас нетерпіння й сумніви та часто й роздратування.
А я пропоную задуматися: чи він ще щось нам завинив? Він виконав свою військову присягу, допоки одна зрадницька кліка не відірвала його від ЗСУ. Скільки напередодні того указу роздували щоки й розповідали, як знесуть владу, піднімуть Майдан, якщо отой посміє. А нагадайте собі, що вони, ті самі, шипіли наступного дня? Так-так! Оте саме «не на часі!» Зате долучалися до множення брехні й поширення наклепів. А ще ж Залужний пам’ятає, як отой «мудрий нарід» «подякував» Порошенку за самовіддану й успішну працю. Він же знає, що з ним у цього насєлєнія все буде аналогічно. От і тримає паузу та вирішує. А для нас це мовчання гнітюче й болісне. Однак, він має на нього право. Бо все ті ж самі причинно-наслідкові зв’язки. Він бачить, що йде за рішенням віддатися державній праці – зневага, шельмування та вічні палиці в колеса. А далі чергове безумство нового 2019 року… Хтось має розірвати це замкнуте коло. У нас чомусь усі впевнені, що це конче має зробити саме Залужний, якого всі до виборів (і тільки до виборів!) визнали ледь не месією. А може почати треба із себе? Для початку отому наріду визнати свою дурість і попросити пробачення за все, що було, а вже потім сподіватися, що хтось прийде й витягне нас із цієї трясовини?