Важко повірити що ні*уя не чмобіки, а навіть якщо й чмобіки чи "шторма", яких масово набирають з "посьолков" і зон, - то все одно ніхуя не хочуть здихати "як роса на сонці". Вони йдуть група за групою, по тій же ранковій росі, під супровід сходження сонця. Наша задача - щоби вони не побачили захід того сонця.
Йдуть "чмобіки" хвиля за хвилею по 5-10 чоловік, часто не беручи до уваги своїх 200 і 300, бо евак просто не передбачений. Йдуть управляємо, йдуть по карті, з попередньою дорозвідкою, під супровід своїх дронів. На карті - схема з маршрутами руху, пронумеровані будинки, посадки, засічки куди мають дійти і де мають закріпитись. На кожен день - нова карта з новими рубежами, з черговими позначками і черговим маршрутом нового дня "Д*".
Одну з таких тримав в руках. З неї несло затхлим запахом, а сама карта була щедро заллята кров'ю свого попереднього власника. Це з хорошого. З поганого ж - тих нових карт і нових днів буде стільки, поки не досягнеться запланований рубіж. Скільки би груп не розбилося об нашу оборону. Хочете ви того чи ні, але їх більше. Тотальна перевага - у ворога. Він спроможний накопичити особовий склад, відкрити новий напрямок і перемолоти чергове село, яке ще донедавна було біля лінії бойових дій. А потім піти далі, встеляючи чергову посадку своїми трупами з червоними пов'язками на руках.
І все це - з тотальним самопожертвуванням і роботою на результат одних з нашої сторони з одного боку, і з великим похуїзмом, небажанням вчитись, розвиватись і воювати сучасну війну з іншого боку, але з тої ж нашої сторони.
Заморюєшся розказувать тіпам в посадкі, які хитаються на лопатах і розказують що їм хтось там щось має привезти, що крім них самих вони нікому не потрібні, хочуть вони того чи ні. Що треба завжди робити максимум від себе, а якщо пощастить - тебе забезпечать чимось "зверху". Да, звісно ж тобі "должні", звісно ж "мають дать", але якщо ти спроможний на своєму місці роздуплятись сам, брати ініціативу, створювати ефективне, то чому цього не робити?
Не хочеться вірити що це гра в довгу на виснаження, так? Хочеться отак, як в інста-марафонах, де тобі якийсь блогєр за пару годин (і за пару тис гривень) щось втюхає, і в кінці скаже що всьо, тема закрита, ти фахівець. Але в реальності марафон - то довго, важко, з наслідками, а якщо не маєш готовності - то й зі сходженням з дистанції.
Цей текст я написав влітку. Не хотілось його публікувати через ще актуальну карту та бої в тій місцевості. Зараз же позиції на яких я це писав - під росіянами.
Йдуть "чмобіки" хвиля за хвилею по 5-10 чоловік, часто не беручи до уваги своїх 200 і 300, бо евак просто не передбачений. Йдуть управляємо, йдуть по карті, з попередньою дорозвідкою, під супровід своїх дронів. На карті - схема з маршрутами руху, пронумеровані будинки, посадки, засічки куди мають дійти і де мають закріпитись. На кожен день - нова карта з новими рубежами, з черговими позначками і черговим маршрутом нового дня "Д*".
Одну з таких тримав в руках. З неї несло затхлим запахом, а сама карта була щедро заллята кров'ю свого попереднього власника. Це з хорошого. З поганого ж - тих нових карт і нових днів буде стільки, поки не досягнеться запланований рубіж. Скільки би груп не розбилося об нашу оборону. Хочете ви того чи ні, але їх більше. Тотальна перевага - у ворога. Він спроможний накопичити особовий склад, відкрити новий напрямок і перемолоти чергове село, яке ще донедавна було біля лінії бойових дій. А потім піти далі, встеляючи чергову посадку своїми трупами з червоними пов'язками на руках.
І все це - з тотальним самопожертвуванням і роботою на результат одних з нашої сторони з одного боку, і з великим похуїзмом, небажанням вчитись, розвиватись і воювати сучасну війну з іншого боку, але з тої ж нашої сторони.
Заморюєшся розказувать тіпам в посадкі, які хитаються на лопатах і розказують що їм хтось там щось має привезти, що крім них самих вони нікому не потрібні, хочуть вони того чи ні. Що треба завжди робити максимум від себе, а якщо пощастить - тебе забезпечать чимось "зверху". Да, звісно ж тобі "должні", звісно ж "мають дать", але якщо ти спроможний на своєму місці роздуплятись сам, брати ініціативу, створювати ефективне, то чому цього не робити?
Не хочеться вірити що це гра в довгу на виснаження, так? Хочеться отак, як в інста-марафонах, де тобі якийсь блогєр за пару годин (і за пару тис гривень) щось втюхає, і в кінці скаже що всьо, тема закрита, ти фахівець. Але в реальності марафон - то довго, важко, з наслідками, а якщо не маєш готовності - то й зі сходженням з дистанції.
Цей текст я написав влітку. Не хотілось його публікувати через ще актуальну карту та бої в тій місцевості. Зараз же позиції на яких я це писав - під росіянами.
