Напрямок Економіка і Добробут має включати в себе сектори:
1. Як оптимально розпорядитися поки що наявними донорськими і власними коштами – це тактичні задачі утримання на плаву країни;
2. Як максимально спростити тягар для бізнесу – це оперативна задача зі створення можливостей. Це про нові правила. Підприємці мають почути від держави аргументи - чому їм ВИГІДНО лишитися робити бізнес і платити податки в Україні, а не релокуватися в Польщу або де інде. Комфорт ведення бізнесу = наповнення бюджету. Сюди ж окрема задача – детінізація. Замість просити гроші по світу ми маємо дістати їх в себе – з тіні. От тут воєнний час дозволяє рубати гордієві вузли. Або зараз, або ми нічого не варті. Успіх в цьому пункті буде другим головним аргументом - «повертайтеся, українці»;
3. Стратегічні питання – країна має вже переосмислювати галузі, які її годуватимуть розвиватимуть завтра. Тут слід врахувати і глобальні політично-економічні виклики, і потреби наших союзників (ми маємо бути не прохачами, а вигідними партнерами), і оборонні вимоги, і усі аспекти відбудови (логістика, енергетика, перепрофілювання зайнятості в громадах з огляду на зміну щільності населення по країні, тощо) розбомбленої країни.
Гуманітарно-культурний і інформаційний напрямок. Це про різні ракурси відновлення та захисту ідентичності (освіта і культура) та інформаційної безпеки. Тут також кілька секторів:
1. Інформаційна безпека країни – зупинити вакханалію анонімних інфоджерел, відновити повноцінну підзвітну свободу слова (не плутати із неконтрольованим інфохаосом), виявляти і знищувати щупальця російської зомбомашини в соцмережах та електроних інфоресурсах, позбутися російського впливу на адміністрування українського сегменту глобальних соцмереж, переглянути рівень безпеки «діжджиталізації», прирівняти просування і поширення російських наративів до загроз національній безпеці і злочину рівня «державна зрада» із відповідною реакцією держави;
2. Наративна\смислова безпека країни – якщо ми не хочемо, щоб голови громадян заповнювала зомбо-пропаганда ворога, слід формувати власну сенсову реальність. Це і про розвінчання російських міфів, і про відновлення реальної історії, і про політику пам’яті (зокрема це про музеї і про меморіали), і про створення світоглядного контенту на кожну вікову категорію, і про повний демонтаж радянських решток і якісну їх заміну на питомо українське за смислами. Слід раз і назавжди усвідомити – нинішня війна є когнітивною. Росія це знає, вона із нами почала воювати когнітивними методами давно і так вправно, що ми того вторгнення не відчували. Тобто нам ввижався мир, а війна йшла повним ходом. Когнітивна війна, це битва за ваш розум, емоції, увагу, свідомість, увагу. Це війна, в якій противник прагне змінити вашу думку, вашу поведінку, вашу ідентичність. Зброєю когнітивної війни є інформація, дезінформація, маніпуляція, пропаганда, психологічний тиск. Вже починає додаватися спотворена реальність від штучного інтелекту;
3. Освіта – фундаментальний виклик, котрий Україна не змогла подужати за 33 роки відновленої Незалежності. В рамках переосмислення себе, країні потрібне і перезавантаження освіти. Не експеременти із НМТ, а вдумливі і обгрунтовані реформами від середньої школи до вищої. Зрештою – громадянська освіта. Ймовірно це здаватиметься не про «план перемоги», але ні - головна перемога України має бути над власними помилками і слабкістю.
Далі ще трохи...
