Немає золота в Сірих Горах. (багато літер)
Колись, завершивши написання саги про Відьмака, Анджей Сапковський написав доволі самоіронічну книгу про жанр фентезі, помилки авторів, штампи, канони і взірці і фейли. Власне, це не книга, а добірка доволі гострих критичних статей, які чітко вказують – де якість, а де неякість.
За останні днів 10 на очі трапилася низка матеріалів, які нагадали онте самокопання Сапковського. Усі матеріали стосувалися політики: уривки соціологій, роздуми візіонерів про повоєнні виклики, версії – з чим має змиритися суспільство вертаючись до мирного життя.
А ще, шість днів тому я попросив читачів сторінки (а це переважно люди, небайдужі, із власними думками, хто вміє, або опановує «причина-наслідок») дати обгрунтоване бачення - ЩО РОБИТИ, щоб країна почала виправляти свої проблеми, з чого починати.
262 коментаря по суті і лише кілька людей згадали, що для лікування хвороб (корупції, неефективності управлінців, нестабільності роботи інституцій… ) слід в першу чергу кардинально змінити наше ставлення до політики. А саме – вимагати ідеологічної політики, ідейних партій, гуртування навколо візій і світогляду, компетентності в планах, відповідальності політиків і… виборця, що вручає політикам ключі і паролі від країни.
Усі, хто вказав на «слід почати із появи ідеологічних політичних сил», як правило додають «але на жаль…» Ось вам кілька уривків «але…», що звучать як застереження :
- …люди хочуть чути від політиків позитивні історії (в сенсі, хочуть почути, як політики вирішать людські проблеми),
- …люди не хочуть брати участь у вирішенні проблем - бажають отримати результат (в сенсі – я ж котик, в мене лапки… тобто я ж простий народ, я маю отримувати, а не докладати зусиль),
- …люди хочуть, щоб у них все було, але обтяжувати себе термінами, відповідальністю, співучастю – не хочуть,
- …люди хочуть простих рішень (військову хунту, страти злочинців, відібрати, поділити),
- …люди не хочуть відповідальності – «а чого я, я проста людина, я нічого не вирішую» - це наші люди,
- …люди бажають взаємовиключних історій – низькі податки і високі соціальні видатки; кордони 91 року, але без втрат і масового занурення у війну; нові і ще новіші обличчя без політичного бекграунду, але мега-крутим досвідом (звідки йому взятися?); щоб чиновниками і політиками були фахівці топ-рівня за зарплату дрібного менеджера…
- …люди бажають зробити собі добре за чужий кошт (роззути олігархів, нехай заплатить Захід чи Росія, я за закон, але шоб кум міг порішать),
- …люди категорично не визнають своєї провини, за те, що робили хибний вибір, приводили до влади чортів – «а шо я?» (хтось бачив, куди поділися з машин наліпки «ЗЕкоманда»? а шо сі стало?)
- …люди вважають, що той, за кого вони голосують, це апріорі крайній в усіх питаннях і винний в усіх проблемах вже на наступний день після виборів.
Хто упізнав знайомих?
Читаючи такі бажання суспільства, політикум починає сприймати їх за вводні – у нас нема інших людей, будемо підлаштовуватися під таких що є: «люди хочуть оптимістичних історій – ок, ми будемо розповідати такі історії» (привіт ЗЕтехнологія 2019, коли кожній цільовій співали свою приємну пісню), «люди не розуміють ваших складних слів – ми будемо простішати і спускатися на рівень аудиторії»… Такий собі попит, що породжує пропозицію.
От тільки спрощення веде до наступного спрощення, а потім до примітиву, деградації і занепаду. І тут питання - на підставі чого з’явитися якісній ідеологічній політиці, якщо політики волітимуть спрощуватися на догоду?
Виходить немає золота в Сірих горах?
