Фірсов

Я не хотів публікувати цей великий текст, але вирішив.
Якщо Америка нас покине. Мій субʼєктивний погляд.

Якось до нас приїхав журналіст із США і запитав, що у вас на озброєнні є таке, що ви можете похвалити ?
Я почухав потилицю. Не хотілося його ображати, але з американського в моїй бригаді – яка, на хвилиночку (!), третій рік тримає першу лінію на найскладнішому напрямку - в нас був лише Starlink…

В уяві обивателів, і навіть політиків, є багато того, що вже давно не відповідає дійсності. Ситуація на полі боюзмінюється дуже швидко і те, що вчора вважалось «богом війни», сьогодні у воєнному пантеоні далеко не на перших місцях.

Отже, щоб зрозуміти наслідки можливої зупинки американської допомоги для фронту, давайте проаналізуємо в чому ми сьогодні реально залежні від США.

Перше – це навіть не зброя, а звʼязок. Starlink! Якщо ляже він– проблеми почнуться миттєво: піхота в опорних пунктах, розвідка, екіпажі дронів, артилеристи, штаби у бригадах та батальйонах… - усі використовують Starlink.
За допомогою WhatsApp можна легко додзвонитись майже до крайньої позиції і поговорити з бійцем по відео звʼязку. Після знищення будь якого об’єкта fpv-дроном - ми одразу пересилаємо це відео у штаб, що дає командирам в реальному часі розуміти ситуацію на полі бою.

Якщо Starlink відключать – в першу ж годину може початись дезорганізація управління. До того ж, можуть відмовити деякі дрони, які працюють виключно за допомогою супутників…

Кажу чесно: мені здається, що Starlink все ж таки, не відключать. Бо це буде вже не просто зупинка допомоги, а відверто ворожа дія на користь росії. Навряд чи нова адміністрація наважиться на таку демонстративну ворожість що до українського народу.
Але, ми маємо бути до цього готові. І вже «вчора» працювати над альтернативою забезпечення себе звʼязком.

Наприклад, противник створив альтернативний звʼязок - це wifi мости - широкий Wi Fi де можна під’єднатись до Інтернету.
Час в нас ще є. Без паніки. Але цей ресурс треба використовувати ефективно, бо проблеми можуть початись дуже неочікувано.

Другий момент, де ми суттєво залежні від США - ППО. Зокрема,системи Patriot та снаряди до них. Треба терміново шукати альтернативи: і поставок, і самих систем. Інакше українські міста будуть беззахисними. Цей пункт має бути одним з перших на переговорах з Європою.

Тепер до хороших новин. Не дарма цю війну називають «першою дроновою» - це значить що більшість уражень здійснюється дронами різних типів. І переважно ці дрони - не з США. Але знаю, що різними, в тому числі неурядовими шляхами США фінансують деякі проєкти.

Спочатку дрони були китайські. Зараз є fpv які майже повністю (разом з комплектуючими!) вироблені в Україні.
Орієнтовно, від 80% усіх уражень здійснюються дронами.
Використання інших видів зброї значно знизилось у порівнянні з 22-23 роком.

Використання артилерії зараз знизилось в десяток разів у порівнянні із тим шквалом, який був у 22-му році. Навіть з боку ворога. Артилерійські системи зношені, снарядів стало набагато менше, вони не точні. Артилерія зараз використовується для важливих, але вузьких, конкретних задач. Або страхують БПЛК під час поганої для дронів погоди.

Щодо снарядів для дронів - то тут взагалі в нас працює «тіньовий ВПК», який і за великого бажання знищити неможливо.
В тисячах підвалів та сільських хат виробляються боєприпаси різних типів. Розкручуються застарілі радянські міни, у мультиварках розправляється вибухова речовина, і робляться ті боєприпаси які нам потрібні. Причому, різних типів - від фугасу до термобару. Це звичайно дуже спрощено. Насправді, ми створили цілу індустрію самозабезпечення себе снарядами для дронів.
В тому числі вже працює пів сотні офіційних виробників БК.

Саме цей «тіньовий» і офіційний ВПК дав нам БК, які і знищили ті 80 відсотків цілей за останній рік.
Усе це я пишу до того, що Himars, чи Гаубиця “777” вже давно не королі фронту. На фронті царює дрон!

До речі, - щодо Himars. Нажаль, ворог вже давно знайшов можливості спуфінгу наших пострілів підміною координат.

Ракети прилітають, але не туди… Ефективність Himars нажаль знизилась.
Я не знаю, чи усвідомлюють це американці, але така гірка правда – комплекси, які коштують сотні мільйонів доларів - інколи не приносять адекватного результату. Ними треба було активно руйнувати все у перший рік війни. Але тоді була обмежена для нас кількість снарядів. Час значних можливостей був втрачений.

Далі - протитанковий комплекс Jevelin. Звичайно, це важлива штука. Вона врятувала нас в перші місяці. Але зараз - це давно не та зброя, яка є вирішальною на полі бою. Якщо на місяць є декілька результативних застосувань Jevelin по всьому фронту - то це добре. Для порівняння - дрони роблять більше 10 тисяч верифікованих уражень на місяць.

Тепер, щодо розвідки Пентагону. Це не моя компетенція, але думаю, що США ділилися стратегічною інформацією щодо планів ворога, перекидань військ, даними супутникових зйомок. І звісно будь-яка інформація стосовно ворога - має важливість.
Важко сказати, чи зможуть європейці, або хтось інший стати альтернативним джерелом таких розвідданих. Можливо, це ускладнить нам ураження цілей на території РФ.
Але одне можу сказати точно: взводи, роти і бригади ніколи системно не користувались даними Пентагону щоб знищитиконкретну позицію ворога на передовій. (Або це робилось вкрай рідко, в рамках спец операцій, як виключення).

Сучасні битви дуже маневрені й динамічні. Якщо з якогось місця стріляв танк, то ця локація актуальна короткий проміжок часу. Відстрілявшись, танк швидко їде ховатись, і навіть, замітає за собою сліди.
Тому на результативність саме бойового процесу припинення передачі розвідінформації не має вплинути.

Я взагалі бачу більше загроз для фронту від проблем у нашій піхоті, ніж у припиненні допомоги з будь якої зі сторін. Але це вже наше домашнє завдання.

Одразу скажу, що окрім перерахованого США фінансує ще багато програм - таких як наші навчання, не військові програми, а також мають вплив на різні установи, які також надають нам фінансування.
Але зараз мова про першочергову критичність .

Також я не хочу зменшувати роль будь яких видів озброєння.
У військовій справі важлива різноманітність.
Навіть якщо це Javelin - який використали раз на рік, під час сильної зливи - де всі дрони перестали працювати.

І цей текст не до того, що можна послати усіх до біса і протистояти такому ворогу як РФ без підтримки ззовні. Як кажуть, - гуртом і батька легше бити. Але, якщо раптом так станеться що ми все ж залишимось без підтримки США, чи, навіть, під тиском адміністрації Трампа, то знайте: ми,український народ, за ці роки пройшли великий шлях і зробили дуже багато. І, на щастя, у військовому плані ми стали значно менш залежними від партнерів.

Треба усвідомити: наші друзі і основні союзники сьогодні - дрони. Та ті золоті руки і голови, які їх виробляють. А вони точно не зрадять.

Тому - так, якщо раптом так станеться - без підтримки США нам буде складно. Інколи - дуже! Війна не «закінчиться через 24 години», Україна заплатить за мир у Європі більшу ціну, ніж могла б. Нехай це буде на совісті конкретних політиків, а не американського народу. Але ми зможемо вистояти. Якщо будемо разом. Як в перші дні…

Усе було дуже передбачуване.

Тепер нас чекає справді найскладніший етап.

Сил нам витримати усе!

Можливо у багатьох це викличе посмішку, але я вважаю, що в України сьогодні є реальний шанс стати лідером Європи.

Побита, втомлена, в крові… але саме так сьогодні і виглядає лідерство.

Нам завжди здавалось, що лідер - це процвітання та благополуччя, економічні та соціальні успіхи. Воно можливо так і є, але в часи спокою і розвитку.

Зараз - час кризи і виживання, коли не працює міжнародне право та інститути, ламається звичний світоустрій.

А в часи криз лідерство - це сміливість та рішучість, глибокий досвід незламності. Такий, який є в України. І більше ні в кого.

А ще - насправді, головне для лідера - це бачення нового майбутнього.
Критично важливо продовжувати обʼєднувати Європу навколо нас, але не ситуативно, а дати урядам і суспільствам Європи візію майбутнього в нових реаліях, з потужною безпекою та новою субʼєктністю у світі.

Бо реалії такі, що, як і в середньовіччі, - слабких не поважають. Якщо ти слабкий, то сильні вирішать твою долю без тебе. І точно не на твою користь…

Мені за останні три тижні телефонує друга людина, і пропонує долучитись до «потужної політичної команди» на вибори.

На питання: «та які вибори?», - люди реагували спокійно, пояснили, що скоро, ось ось, усе скінчиться. І треба вже зараз визначатись з командою.

Я реагував стримано, але хочеться отак взяти за руку і повести на екскурсію по бригаді.
Показати на дісплеї рух противника. Ту двіжуху, яка відбувається за 15 кілометрів від лінії зіткнення: підвоз БК, двіж ротацій. Хлопці в екіпажі інколи губляться: уразити Урал що їде, чи Моталигу яка тягне гармату.

Вивезти на позиції, - щоб сжалась дупа від ворожих дронів ,яких зараз як мух.

Просто посидіти пів дня у бліндажі, - щоб відчули прильоти.

Посидіти в штабі, щоб було зрозуміло скільки всього нам не вистачає, і як потрібні тут ті гроші, які йдуть на нікчемні псевдо-політичні процеси у вигляді реклами.

Поговорити з реальними піхотинцями, в яких від втоми і навантаження язик плутається.

Ті хто готується до виборів зараз - їх про їбуть. Бо може так статись, що виборів не буде ніколи.
Немає зараз жодної передумови, щоб скоро настав мир і відбулисься вибори. Жодної!

Ми не маємо нічого, крім заяв світових політиків у вигляді загальних слів. Немає жодної стратегії , жодних конкретних кроків. Ми навіть не знаємо умов того миру, на який всі так чекають. А якщо ціна буде неприйнятною?

Ми пірнаємо у грьобану ілюзію виборів і миру. А ворог продовжує захоплювати наші міста і села, намагається повністю вибити нас з Торецька та Часового Яру, взяти в кільце Покровськ та увійти в Дніпропетровську область.

Ми всі слідкуємо за тим, що скаже хтось потужний за кордоном. А маємо слідкувати за словами, які каже комбриг під Покровськом.

От коли гармати замовкнуть, тоді вже можна поговорити про вибори. Але не раніше!
Напевно я б теж хотів обрати ту кляту синю пігулку у «Матриці», і готуватись до виборів. Але, блять, я готуюсь до нових військових задач, думаю, як зробити, щоб дрони пролетіли клятий РЕБ. Б’юсь, щоб вони ефективно працювали по ворожій піхоті під час штурмів противника. Які, до речі, по напрямку Донецької області не припиняються ніколи.

Камон! перестаньте жити майбутнім, яке може і не настати. Кожен має робити свою справу, концентруючись на тому, що потрібно тут і зараз - коли і де вирішується свобода і доля кожного метра нашої землі. Існує тільки сьогодні, і тільки сьогодні ми можемо або вистояти, або програти! А переговори лише зафіксують це на папері. Колись…

Суспільство, як українське так і світове, сприймає перемовини як круглий стіл де сидять дипломати і змагаються в ораторській майстерності, сиплять фактами, аргументами, використовують хитрощі і намагаються загнати супротивника у кут.

Насправді , якщо перемовини десь так і відбуваються, то лише між командами в змаганнях з ораторської майстерності. А реальні переговори більш тривіальні та прагматичні.

Ніхто за столом не буде слухати твоїх аргументів та красивих слів. Розмови про цінності сьогодні виглядають смішними. Серйозні люди розмовляють виключно з позиції сили та інтересів.
Переговорники сідають за стіл з тими «картами», які їм видали сили в середині країни, партнери їх держав, та ситуація загалом.
Зокрема, нашим переговорникам головні тузи нададуть Збройні сили.

І розподіл сил за столом буде віддзеркалювати ситуацію на полі бою.
Якщо противник сильніший на фронті, то він сильніший і за переговорним столом. А з сильними доводиться рахуватись навіть тим, хто начеб то підтримує слабких…

Якщо ми намертво стабілізували лінію фронту, не даємо ворогу пройти, нищемо його цілими бригадами. (Так до речі було півтора роки тому під в Авдіївці).
То це все один сценарій перемовин.

Якщо наша ж лінія фронту системно і щоденно рухається в бік заходу. То сценарій перемовин буде іншим - які аргументи на стіл не викладай.

Все це я до того, що не варто сподіватись на Трампа чи когось іще. Вони в будь якому випадку боліють не нашими проблемами, а особистими інтересами.

Якими б багатообіцяючими не були новини з Вашингтону, для нас новини з села Удачне під Покровськом мають набагато більше значення.

Дрони, організація війська, мотивація армії, ВПК з власною сучасною зброєю - оце найкращі дипломати, що стануть у нагоді під час перемовин.

Усім бажаю міцного здоровʼя.

Усі люблять дивитись відео, як спалити Град чи Урал. А ось група нашої роти спеціалізується на задачах - коли є замаскована хєрня, яка заважає жити піхоті. Чи треба відпрацювати по бліндажах противника. Чи залетіти у віконце, щоб знищити, те що побачила розвідка.
Це Група Пастора.
Їх відео не наберуть сотні тисяч переглядів, але під час кожного виїзду хлопці роблять багато роботи де потрібна і ваша допомога.

https://send.monobank.ua/jar/4psbAz7DX5

Нам потрібен широкий план реабілітації військових.

Зайдіть в потяг, умовно, Краматорськ - Київ, - більшість пасажирів це військові.
Вони їдуть фактично з бойових дій. Подивіться їм в очі. Одразу все відчуєте без пояснень.

Реабілітація - це не тільки коли є фізичні пошкодження і людину вчать користуватись протезом. Тут все більш менш зрозуміло і є конкретні технології.
Реабілітація - це повноцінне, і в першу чергу, відновлення саме ментального стану. Де ти свою душу і свій внутрішній стан збираєш по частинах.

В тому ж поїзді обов’язково провідник покличе лікаря. Бо один з військових знепритомніє. Навантаження шалене на останні краплі здоров’я.

Більшість поранення - це контузії (акубаротоавми). Людина зовні може бути здорова, руки ноги є, але мозок так потрясли, що порушили все в середині. Дали шалене тиск на судини та сіру речовину І «перемішали файли у голові».
А можливо, зробили це багато разів.

Після, як правило нічого не відновили. Дали три дні прокапали, і вперед знову під міни.
Часто, військові на початках, самі не усвідомлюють рівня і наслідків своїх травм, особливо, коли адреналін зашкалює.
А після, як наслідок, - панічні атаки, депресії, злість - як наслідок або суїцид або, неадекватна поведінка.
Людину не відновили ментально і все.

Все це я знаю не с розповідей. Про свої слабкості в армії як раз ніхто не говорить.
Я знаю бо сам пережив контузію. Лише одну - але мені вистачило, щоб більше року відчувати її наслідки.

А якщо їх 5 або 10. Я знаю і такі випадки. А якщо ти в піхоті, навіть відпочити можливості немає.
Часто хлопці спокійно скаржаться, що через числені контузії, наприклад не можуть згадати вчорашню половину дня…

…ми їдемо на героїзмі четвертий рік. Хоч тих, хто з перших днів повномасштабки в піхоті, все менше в менше.
Четвертий рік - не так страшно.
Страшно - невідомість скільки років ще..

Просто жити надіями. Або слухати красиві промови - вже замало.
Нам потрібні конкретні програми і їх реалізація. Отак на ходу.
Нам потрібно навчитись робити все одночасно. І воювати і лікуватись.
І відпочивати, і боронити позиції.

Ми маємо включати найкращий бік українців - адаптивність.
Тому вже потрібно розробляти і реалізовувати широку програму реабілітації. Думаю в цьому питанні протягнута рука майже всього світу.
Є і кошти, і готовність. Потрібна лише наша увага і рішучість.

Ті ж самі гототелі в Буковелі точно можуть в кожний готель безкоштовно прийняти по частині військових від свого обігу.

Впевнений, уряди різних країн світу від Японії до США, готові взяти на реабілітацію наших військових. Повторюю, мова тут не тільки про важко поранених, а фактично - про більшість, яка воювала на передових позиціях.

Все це не має обмежитись гарячою лінією чи заявою уряду «про важливість здоровʼя військового».
Потрібні - глибокий план і реальні дії.

Кожен день я бачу, як змінюються хлопці навколо.
Як може погіршуватись їх стан. Навіть і тих хто в підрозділі літає на дронах. І тих, хто під КАБами може сидіти в штабах. Хто-хто, а всі вони точно гідні того, щоб хоча б мати можливість - відновити свої сили та здоров’я.
Це прям обов’язок, як України, так і всього світу.

***
Фото нещодавно надіслали побратими. 23 рік і ми під Торецьком.

Усім бажаю міцного здоровʼя.

Як ви знаєте, я рідку пишу про збори.
Але мова тут про тактичну медицину, де я колись починав службу.
І якщо дрони - в зеніті розквіту, то з тактмедом немало проблем.
Короче, поширюю збір

Загальна мета: 3 000 000 гривень.

Ці кошти підуть на закупівлю спеціальних медичних наплічників, наповнених тактичною медициною, і нош-волокуш, якими доправляють поранених до віддалених точок евакуації.

Кожен наш донат – можливість врятувати життя військового.

Математика проста: чим більше донатів, тим більше живих бійців.

PAYPAL: [email protected]

MONO: send.monobank.ua/jar/8dYUdnmGdz

Усім дякую!

Поки усе моє командування думає що я гоняю на лижах в Давосі, наш десант приїздить в місто Кур в Швейцарії (поряд с Давосом) о 12 ночі , прокидається о 5-й ранку, їде в Давос - і шурує там по зустрічах з Європейськими лідерами.

Таймінг і формат простий - ми або виступаємо на різних панелях або зустрічаємось з представниками різних урядів, і даємо фітбек: по країні представника, який приходить до нас на зустрічі.
Такий собі зворотній звʼязок не від політиків та уряду України - а безпосередньо від людей, які використовують європейську допомогу.

Зараз вікно можливостей, коли працює така військова дипломатія. Уряди іноземних країн вже чули і депутатів, і переселенців, - залишилась остання ланка людської цікавості - безпосередньо військові.
Колись закриється і це вікно. Але їм треба користуватись.

Зустрічі були дуже змістовними і, звісно, ми просили більше допомоги.

Ми мали близько 15-ти зустрічей тет-а-тет, тривалістю не менше години.
З міністрами оборони Нідерландів, міністром закордонних справ Чехії, Премʼєр міністр Бельгії, усіх євро урядовців не перерахуєш.
Але важливі були усі.

На фото - Генерал командувач сил НАТО у Європі - Христофер Каволі.

Сподіваємось наші зусилля були недарма. Як кажуть - роби що можеш - і будь що буде.

Мав честь виступати на великій українській вечері, яка проходить під час економічного форуму у Давосі перед лідерами багатьох країн світу.
Я прямо сказав те, що побачив і відчував. Так би мовити,  «фронтова дипломатія в дії».  Сподіваюсь почули, бо це не тільки про нас, але й про них…
…
У Давосі багато охорони. Є блок пости-озброєні люди, рамки безпеки. Цим навіть трохи  нагадало Донбас.

На безпеку лідерів світу витрачаються мільйони доларів, і вони відчувають себе у Швейцарії комфортно і безпечно.  Але…

Але усе це-лише ілюзія безпеки. Мені, як спеціалісту по дронах, очевидно,  що задумай якась організація (навіть не країна) влаштувати атаку заходу ФПВ-дронами з найближчої швейцарської гори - 99% що дрони долетіли би до цілі.

Після трьох років «першої дронової», одна з найбагатших країни світу явно не відповідає сучасним викликам. Чому я так думаю?Тому, що технічні засоби боротьби з безпілотниками змінюються майже кожен місяць, як і самі БПЛА пристосовуються до актуальних умов фронту постійно.  Це безперервний процес. А швейцарських військових я на Донбасі не бачив. Як, до речі, і американських, чи німецьких. Напевно, вони присутні десь у Києві в якості консультантів, але реальний досвід сучасної війни з усіх країн демократичного світу на сьогодні маємо лише ми - українці.

Ми не просто переживаємо цей досвід, ми його створюємо! Тож, якщо західні країни не допоможуть нам вижити й перемогти, то створювати цей досвід кров’ю своїх громадян будуть вже вони. А крові буде багато, бо їхній досвід буде формуватись з нуля, а в росії його будують вже роки.

І це не тільки про війну, але й про терористичну загрозу. Бо той же Хамас під час нападу на Ізраїль використовував не тільки ракети…

Наступні роки світ буде диктувати сучасні виклики безпеки.

Лідери цивілізованого світу допоможіть нам вижити!
І ми-Україна допоможемо вільному світу у викликах майбутнього!
…

Приблизно такою була моя промова. Кажуть:жорсткувато для такої аудиторії.
Ну, вибачайте.Інколи, щоб тебе почули-треба кричати.

Сподіваюсь,хтось, да почув.

⚔️ 110-та окрема механізована бригада влаштувала пекло росіянам на Великій Новосілці.

Одна з головних битв на Донеччині відбувається саме в районі селища Велика Новосілка. Навала орди нескінченна, але наші бійці обнуляють їхні роти щодня.

🗡 Стрілецькі батальйони та арта навалюють московитам, які їдуть за тисячі кілометрів із росії та помирають у посадках біля Времівки та Великої Новосілки.

На відео один із таких прикладів, купка росіян змогла дістатися тільки до кладовища, там і залишилася. Далі більше.

❗️Підписуйтесь на наш канал, надсилайте своїм друзям, тут буде інсайдерська інформація про бої на передовій. Ми розповімо правду!

Авторитетне видання Politico опублікувало мій текст, де я описав наші військові думки, стосовно найближчого розвитку подій.

Очікування швидкої розвʼязки, повʼязане з приходом Трампа до Білого дому, - викликає дежавю. Памʼятаєте, як всі очікували «весняного контрнаступу» і сприймали його ледь не як футбольний матч, з впевненістю у перемозі. Потім було гірке розчарування, яке підірвало психологічний стан українців.

Тепер ми знову очікуємо важливої для нас події від когось іншого, але не від себе. І це неминуче знову призведе до розчарування. Бо люди, які живуть очікуванням - ігнорують реальність, від якої залежить, справдяться ці очікування чи ні.

Тож, Трамп - Трампом, але нашу переговорну позицію скоріше забезпечить кількість дронів, які ми виробимо, або закупимо для фронту. Визначимо та покращимо якість застосування безпілотників. Але все це – не очікування, а щоденна, кропітка робота. Вона не така яскрава, як передвиборчі промови Трампа, але вона єдиний фактор, який формує нашу реальність. Тож, фінал цієї війни залежить виключно від нас.

У тексті я закликаю країни заходу суттєво посилити допомогу у тому, що вже зарекомендувало себе на полі бою - дрони різних типів.

«Технічна еволюція йде то того, що одночасно в повітрі будуть знаходитись тисячі і навіть десятки тисяч дронів по всій лінії фронту. Вони працюватимуть і в день і вночі, і в мороз і у спеку.

Дрони будуть контролювати будь-який рух противника, в тому числі і кожного окремого піхотинця.
Дрони будуть масштабно мінувати і підривати міни противника.

Насправді, так вже відбувається, але недостатня кількість дронів, і відсутність їхньої спеціальної організації, не дозволяє цій технології вплинути на фронт кардинально. Коли безпілотників стане в сотні разів більше - маневрена війна перейде у позиційну. Фронт стабілізується. Будь-які наступальні дії стануть неможливими.

От саме в цей час і виникне обєктивна зацікавленість обох сторін у переговорах. Незалежно від позиції Трампа, чи, навіть, путіна».

https://www.politico.eu/article/ukraine-peace-russia-us-president-nato-moscow-donald-trump-kyiv/

З цим хлопцем я бачився один раз у житті.
Але останні років 5-7 знав заочно, як цікавого порядного хлопа, ще який має яйця.

Юра, був у складі Збройних сил з перших днів війни. Пройшов м’ясорубку у Ірпені, де інколи лінія бойового зіткнення змінювалась, кожні декілька годин.
Ще і служив на посаді сапера.
Що, повірте, не просто.

Далі отримав важке поранення, пройшов реабілітацію і …
І зараз ми можемо обрати його в громадську раду при мін оборони.

Відверто, я б хотів агітувати за нього дещо на інші посади. Більше того, сподіваюсь, що колись у державну розвідку ми будемо обирати саме таких.
Але то майбутнє - яке ще треба відстояти.

А зараз ви можете підтримати Юрій Гудименко у гром раду при мін оборони.

Голосування тут.

https://rgk.vote.mod.gov.ua

Усім сил!

Ось так іноді щось пишеш - і здається, що кудись у порожнину.
Ніхто тебе не чує і ні на що це не вплине.

А потім підписники надсилають перші шпальти газет у Норвегії.

«Майбутнє вільного світу може вирішуватись у битвах за українські села».

Сьогодні в цього хлопця день народження і його ніхто не привітає.
І це фото набере менше лайків, ніж якась оголена дівчина.

Жарти жартами, а мені сьогодні справді 36.

Найкращим привітанням буде донат.
Бо наш підрозділ має бути в тонусі - покраска авто, встановлення реб, зимова резина - усі люблять круті новини, як ми знищили ворогів, або дивитись класні відоси , але військову рутинуяку ніхто не відміняв. А щоб бути кращими, треба швидко вирішувати питання рутини і зводити їх до мінімуму, щоб був час творити.

Такий він третій день народження у поважному статусі - воїна ЗСУ.

4441114419936644

З полковником Палісою знайомий особисто.

Один з найсильніших командирів бригад.
Командував легендарною 93-ю бригадою.

Призначений заступником голови офісу Президента.
Сильне і правильне призначення.

Дає нам надію бути почутими.

Ми знаємо, що нас дивляться багато пілотів та командирів БПЛА. Тому запускаємо флешмоб та закликаємо всі підрозділи fpv розрахунків зробити нарізку своєї роботи за цей рік. Наша мета - це показати всім «поважним» генералам, що таке fpv у 2024 році. Вони ще не знають або не хочуть чути та не визнають, що можна працювати, набивати купу орків та вирізати ворожу логістику і при цьому не ризикувати піхотою. Ми закликаємо всіх друзів та блогерів підтримати нас. Дякуємо всім, хто допомагає та долучається до цієї кропіткої роботи, ми повинні змінювати систему підходу до заснування БПЛА.

Також хочемо подякувати всім, хто підписується та ставить вподобайки під нашими відео звітами. Поширюйте будь ласка та відправляйте друзям. Зараз для нас це дуже важливо, на фронті важка ситуація і нам потрібна підтримка та мотивація.
Змінюємось або загинемо!!🇺🇦

Ми з фронту бачимо, як суспільство замерло в очікуванні розв’язки і миру.
Нас це стосується напряму. Наприклад, ми бачимо це по донатах, яких стало в рази менше.
А нагадаю, що наш підрозділ є одним з лідерів знищеної техніки, але більша частина дронів до сих пір поступає від приватних структур.

Ось до речі, яка кореляція між настроями у суспільстві і ситуацією на фронті.

Перше. Навіть якщо Трамп зможе реалізувати свій план. До цього ще як мінімум місяці 2. У нас під загрозою окупації 5 міст (Покровськ, Костянтинівка, Курахово, Мирноград, Часів Яр) та вихід противника до Дніпропетровської області.
Можливо для світу і геополітики - це не аби яка проблема. І фокус уваги там явно, не на тому, чи буде окупований Покровськ. Але це має бути супер фокусом нашої уваги. Тому що стільки сил, які ми втрачали,щоб тримати ці міста, стільки життів покладені на те, щоб утримати позиції, можуть різко обвалитись, через кволості і розслабленість.

Друге.
А раптом у Трапа не вийде?
Раптом для припинення війни не достатньо волі США та України. «Раптом», виявиться, що потрібна воля когось ще.

Зрозуміло, що в США будуть важелі впливу. Тут і нафта і зброя.
Зараз не про це.

Зараз про план Б, на випадок якщо війна буде місяці, рік чи більше.

Врешті, і після припинення замість росії не з’явиться море. Питання армії і загальний тонус нації будуть актуальні завжди.

Тому мобілізація країни, дрони, донати, військове вирибництво, постійне навчання та зміни на ходу, щоб ставати кращими - тепер це стиль нашого життя.
Якщо за три роки не звикли - звикайте зараз.

(Допомогти нашому підрозділу)

4441114419936644

Усім бажаю міцного здоров’я.
Цей текст до плану стійкості…

Те про що я пишу не є сенсацією. Кризу в нашій військовій системі вже ніхто не приховує, тому що вона очевидна. Втім, незважаючи на це, якихось системних змін досі не спостерігається. Так, ми більш менш тримаємо фронт, але відбувається це не завдяки системі, а скоріше всупереч, за рахунок щоденного героїзму людей та кількості втрачених життів. Довго так бути не може. Тому - ще одна сторінка з воєнного зошиту «накипіло».

Розумію, що після озвученого можу отримати бойове розпорядження на штурм Авдіївки. Але, якщо мовчати, то нічого не зміниться, а міняти треба. І необхідно щоб українське суспільство – основне джерело сили нашого війська, розуміло це.

Отже. Настав час (навіть перезрів) подякувати поважним дядькам-генералам з великими зірками, які не керували реальним боєм у сучасній війні, та попрощатись. Якщо війною дронів, а саме так називають цю війну, керують люди, які не розуміють що це і як воно працює, то їхні незнання коштують нам надто дорого.

Треба відпустити «радянські» кадри і дати ліфт молодим офіцерам-полковникам, які керували підрозділами бригади під вогнем КАБів, бачили втрати не в цифрах, а в прізвищах і позивних своїх воїнів. Якщо ми хочемо перемоги, і щоб вона не була Пировою, саме таким людям треба давати дорогу і призначати на відповідальні посади.

Не вік і не звання, а саме ефективність і участь у реальних бойових діях мають стати головним критерієм карьєрного росту у ЗСУ.

Треба нівелювати вплив субьєктивного чинника на кадрові призначення. Не може бути такого, щоб комбриги, які декілька років воюють, мають свіжий досвід успіхів і помилок, - через штабні «непорозуміння», відправлялись служити в нікуди, якісь незрозумілі військові структури без реальних повноважень.

Ефективна армія, як і будь який інститут суспільства, може будуватись тільки на системі стимулів та заохочень. Відсутність соціальних ліфтів, система стосунків за принципом «я – начальник, ти – дурень», позбавляють військових головного чинника ефективної взаємодії – довіри та віри у справедливість. Не має бути так, щоб військовий починав службу молодшим лейтенантом на посаді командира роти, роками успішно виконував бойові завдання під Авдіївкою та Бахмутом, та досі залишався старшим лейтенантом і командиром роти! За логікою, він має вже бути заступником комбрига, або як мінімум комбатом.

Застій перетворює армію на болото. Без стимулів та заохочень, вона втрачає динаміку, вибачте за слово – кураж. А це важливо у війні, яка несхожа на всі інші, яка змінює правила і вимагає не просто підпорядкування, а творчості, постійного новаторства і ризиків.


Далі. Не може бути такого, що тиловики отримують нагороди та звання, а підрозділи, які знищили купу техніки, які в прямому сенсі тримають фронт, за рік не отримали нічого, навіть грамоти.

Фото політика Червоненка з купою різних орденів, яке епатувало мережу, - це наглядний приклад дискредитації, знецінення нагород і неадекватності системи нагороджень…

Насправді, люди воюють не за бляшанки на грудях. Реальні воїни їх навіть соромляться. Ми воюємо за справедливість. Але не можна воювати за справедливість, коли ти не бачиш справедливості у власному війську і власній країні. Якщо боєць нищить техніку, або здійснює ефективну, з точки зору впливу на бойові дії, інтелектуальну роботу, та ще й на передовій - він має бути нагороджений!
Якщо ж техніка ворога горить, а цього не помічають, то треба відправляти на лікування тих штабників, в яких проблеми із «зором».

Ще одне - обіцяли фінансову винагороду – виконуйте! Припиніть класти асфальт, робити ремонти, фінансувати фестивалі, будувати корти - робіть те, що обіцяли. Де додаткові 70 тисяч гривень піхоті на передовій? Де бонуси за знищену техніку?

Ніщо не демотивує більше, ніж невиконання обіцяного. Це і про стимули, і про справедливість, і про довіру.

Далі. Не хочеться цього писати, але війна для багатьох «чиновників» давно перетворилась у бізнес. Кожен, хто сидить на поставках і забезпеченні тягне «свого» виробника.

Тому кошти витрачаються, але до фронту часто доходить, м’яко кажучи, не те, що треба.

Кому що болить – тому я про дрони. Треба дозволити бригадам купувати (або хоча б замовляти) дрони самостійно, виходячи з кошторису Міністерства оборони. Дрон - не снаряд 155 калібру, не можна під нього формувати загальні стандарти. Розмір, частоти, камери, двигуни, батарея, плати-ініціації - під кожну ціль свої характеристики. Інколи нам дають виделку, коли задача - їсти борщ, чи змушують різати м’ясо ложкою.

Основна проблема нашої армії – у її радянськості. Нестача людей, дефіцит зброї – це вже похідні. Система взаємостосунків, система керування, ставлення до людей – саме вони визначають ефективність війська. Бо сама собою наявність зброї нічого не вирішує, якщо в людей немає мотивації і стимулів ризикувати життям застосовуючи її.

Кажуть: яка нація, така й армія. Ця війна показала, що маємо безліч проблем. На сильних не нападають. Тож, у складних умовах, але треба мінятись. Отак, на ходу. Якщо хочемо вижити - вибору немає.


Дякую за увагу! Сил та мотивації усім рухатись далі!

Як ви знаєте в нас створена нова група, що сбиває крила противника.
Без додаткового обладнення у вигляді спеціального радару - хлопці вже сбили ворожий Supercam противника.

Зараз бійцям потрібен автомобіль, - як мобільна технічна лабораторія. На випадок оперативних виїздів.
Потрібно купити мікроавтобус. Має вистачити 200 тис.
Будемо дуже раді донатам.

Про наші результати - буду тримати вас в курсі!
Зазделегідь дуже дякую!

https://send.monobank.ua/jar/ANmsnUA7Uq

А вчора на день ТРО наш підрозділ знищив черговий град.

Екіпаж з хлопцями, хто 3 роки тому був - архітектором, підприємцем, рятівником МНС та шахтарем.

Ми, як країна, довго ходили з кривою шиєю - дивились, як там в інших усе влаштовано.

Поки самі не взяли і нарешті не зробили таке, на що буде дивитись і вивчати весь світ - феномен українського ТРО.

Зі святом усіх причетних!

І трохи порадійте там за наші успіхи - ми тернисто до них йшли.

Підтримати нас

4441114419936644

Той випадок - коли просто слова дякую, - це ні про що!
«МХП Громаді» передав нашій 109 бригаді - 7 новеньких пікапів. В тому числі і на екіпажі БПЛА.

Саме зараз той період, коли авто розвалюються від постійної експлуатації.
Нові автомобілі - це мобільність, впевненість, що не заглохнеш і виїдеш через багнюку.
І не втрачаєш час на безкінечні ремонти.

Це справді дуже круто, що є великий бізнес, який продовжує допомогати навіть в такий важчий час!

Радіємо!
Усією бригадою усіх обіймаємо!)

Сьогодні група нашого взводу, що спеціалізується на збитті ворожих крил дроном fpv - збила свою першу ціль - ворожий Supercam противника.

Зараз, щодня сили оборони збивають десятки ворожих крил.
Але коли ти це робиш вперше - це справжні відчуття перемоги і хімія, яка зараз дуже потрібна усім хлопцям.

Екіпаж - Сієра, Крюк, Тіхон, Фінчер 🤘

Ми радіємо!
Порадійте і ви.

Втрата будь якого міста продовжує війну десь на пів року.

Склалась певна аксіома- поки противник має успіх, і ресурси для наступу, бере міста і села - значить він відчуває, що рухається за планом і перемагає.

(Згадайте, що відчували ми після операції у Харкові. І додайте, нелюдську енергію ненависті)

Коли противник бере місто і витискує нас у поля та посадки - сили оборони опиняются, як в тирі.
Оборона у місці має тотальну перевагу - є підвали, будинки для маньоврів піхоти, ангари і гаражі для техніки, будівлі, що захищають від арт обстрілів та створюють радіо тіні від ворожих дронів.
Особливо на Донбасі - промислових об’єктів, що допомагають обороні дуже багато.

Коли сили оборони виходять з міста, усі ці «блага» отримає ворог, а ми - в кращому випадку, посадку і нору під землею.

Так було в Авдіївці.
Багато хто говорив, навіщо нам її боронити.
Логіка була проста, там було в 100 разів простіше, ніж у полі вже під Авдіївкою.

І криза Покровська - це прямий наслідок втрати Авдіївки.

Зараз мінімум 7-9 міст під загрозою прямої окупації - Вугледар, де ворог вже зачепився за околиці міста.
Селідово та Торецьк - схожа ситуація.

Курахово, Покровськ, Мирноград, Часів Яр.
Можна додати ще Курахово та Костянтинівку.

Майже усі міста на висотах або мають переваги, про які я писав.
Висоти в сучасній війні дають тотальну домінацію - вони розширюють горизонти для польоту дронів. Також за висотами утрорюються радіо тіні, щоб ховатись вже від наших дронів.

Зараз, наприклад йде битва за Гірняк, - місто, де найвища точка у Донецькій області.
(Ось чому скрізь добиває до наших радіоприймачів радіо «Гірняк»)

Зайняті висоти дозволяють покращувати діапазон враження на 15-20 кілометрів.

(Значні проблеми в Авдіївці з’явились тоді, коли ворог почав контролювати терикон біля заводу АКХЗ).

Усе це я до чого, забудьте розмови про перемовини. Вони вкидаються ворогом навмисно, щоб усіх розслабляти. І нас і Захід.
Навіщо нам давати зброю, думає Захід - якщо ось ось буде мир.

Коротше, це типова локшина для вух.

Поки є просування противника - дипломатія безсила.

Треба зараз концентруватися виключно на тому, щоб зупинити противника: а це дрони, люди, навчання, врешті РЕБ на кожне авто бійця, що мотається по передку.

Розмови про геополітику - потім.
Найкраща зараз геополітика для нас - це не дати противнику взяти село Лисівка, останнє село до підступів Покровська.

Така вже наша доля - що у селищах Донецької області вирішується доля вільного світу.
Хто б колись міг подумати.

Допомогти нам на дрони можна за посиланням

https://send.monobank.ua/jar/9LbwdnWSch

Доречі, нагадаю, що у мене є книга (для тих, у кого ще її немає).

«В окопах Нью-Йорка» - нажаль, зараз і приміщення штабу, і більшість наших позицій окуповано ворогом.
Але під Нью-Йорком, поряд з нами робить неможливе підрозділ Азов, намагаючись вибити наші позиції назад.

В книзі багато історій і про Авдіївку, і про Бахмут.
Трохи встиг написати і про нашу роботу fpv дронів.
Буду радий підписати вам книгу особисто.
Замовити можна тут @knyga_firsov

Усім величезне дякую !
150 дронів спеціальних уже у нас !

Скоро будуть відео-звіти.

Чим більше буде дронів - тим більше шансів зупинити окупантів.

Підтримати нас

https://send.monobank.ua/jar/9LbwdnWSch

Коли людина мала міцну проукраїнську позицію на Донбасі, ще до повномасштабної війни, а з наступом ворога в перші дні одягає камуфляж і йде захищати Батьківщину - це справжній подвиг.

Таким був Дмитро Лисенко, за позивним «Лис».
Ми були у різних взводах, мало перетинались та спілкувались, і я дуже про це шкодую.
Але я знав його, як дуже порядного хлопця. Та бійця, який вміє літати на різних типах дронів.
Як і більшість з нами, Дмитро майже два роки прослужив у піхоті.
Коли перейшов у БПЛА, в нього була купа енергії та сил нищити ворога.
В тому числі в тому, щоб захистити своє рідне місто Покровськ.

Останній раз я його бачив на похованнях іншого нашого близького побратима Віталіка «Буби».
Лис плакав. І я запам’ятав його сльози.
Через 2 дні під час виконання бойового завдання загинув і сам «Лис».

Усі, хто знав цього справжнього патріота з Покровська, прошу підписати петицію про присвоєння звання Героя України - посмертно.

https://petition.president.gov.ua/petition/229188?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAaYGq5w_ngBnADOOP7ecCeu7BT7l8FDjqERKAfZTgDtqWIkije8EdcjXELo_aem_laIusEJqdcbnZ55lKzQmuw

Нам потрібно 9 тисяч підписів. І в нас залишилось 8 днів.

Ми маємо вшановувати пам’ять тих, хто боровся на найскладніших напрямках за Україну, як перед війною, так і під час війни.

Велика честь мати можливість дати інтерв’ю Фариду Захария для CNN.

Мої тези для усього світу дуже прості.

Так, ми завдаємо противнику великих втрат і у піхоті, і у техніці. Дрони щодня знищують росіян і їхню техніку.

Водночас противник просувається інколи більше, ніж кілометр в день. Зокрема, як по Покровському напрямку.

Зараз Покровськ схожий на Авдіївку або Бахмут. Але ще пару місяців тому він був схожий на Київ: парки, ресторани, магазини. Колись від Покровська до лінії фронту було 60 кілометрів.

Хтось думає, що війна від міст Європи, та від столиці - Київа далеко. Мешканці Покровська теж так думали і сподівались на краще. Ворожий кордон від Києва усього в 80 кілометрах…

Наша піхота дуже втомлена - майже 3 роки війни роблять своє діло. Нажаль, тепер нам потрібно, ще більше зброї, щоб компенсувати нестачу людей і їхню втому.

Відчувається, що для когось у світі розпад росії це кошмар. Але ще більшим кошмаром має бути програш України.

Світ має продовжувати робити кроки, щоб зупинити агресію. Росія воює не проти нас. Це війна із Заходом. Важко, складно - але ми маємо захистити вільний світ. Справедливість має перемагати, як світло має перемагати темряву.

https://edition.cnn.com/2024/09/15/world/video/gps0915-fighting-on-ukraines-eastern-front

Скільки завгодно можна гучно кричати  - гасла про  перемогу, але лінія фронту вперто рухається в бік заходу. Інколи кілометр на день, а колись і швидше.
Якщо ми не вживемо заходів щодо посилення піхоти і покращення якості управління, не захистимо солдата, який в окопі - все може обернутись катастрофою.
 
Реальна війна показала, що технологіями можна захистити бійців, покращити рівень їх ефективності.
Але без піхоти воювати неможливо. Що б вам  не розповідали про дрони, роботів і будь-яку супер-зброю – головним ресурсом  на війні, навіть у наше 21-е століття, є люди.
 
В нас є закони, що посилюють соціальний захист різних професій. Наприклад шахтарів.
Давайте приймати закони, які посилюють захист піхотинця. І це від підняття зарплати - до соціального захисту дітей бійців. Від видачі землі – до пожиттєвого утримання в разі втрати здоровья.
Держава і народ мають дати   чіткий сигнал - завдяки вам ми живемо! А значить і ми зробимо все від себе.
 
Ті, хто напишуть, ми не хочемо воювати  - треба припиняти цю війну, порадую і вас. - Доки ворог просувається і робить це досить швидко, ніяких перемовин і пауз не буде.
Ну якби ми йшли у бік Донецька зі швидкістю кілометр на день. Ми пішли б на якісь перемовини?
 
Перерва у війні можлива тільки якщо ми переведемо маневрену війну у позиційну і завдамо ворогу значних втрат.
 
Поважна ялтинська конференція мала збиратись у Ялті. Але збирається у Києві.
І якщо не буде роботи над помилками, перспектива проводити конференцію у Львові чи в Варшаві  - це реальність.
 
Можна бажати чи не бажати чогось – це субєктивно. А обєктивність така, що ми там де ми є - через те, що ми робили або не робили. І якщо ми хочемо змінити позицію в якій ми опинились, нам треба міняти наші дії, які до неї привели. Інакше - «фортеця Київ»…

Мав слово у заключній панелі конференції ЄС.
 
Як ви знаєте, я вже давно у БПЛА.
Наш підрозділ входить у число кращих у ЗСУ, не зважаючи на те, що в нас лише взвод.
 
Але слово моє було не про наші досягнення, - що і як ми знищили.
 
Слово моє було про ситуацію в цілому на фронті і, зокрема, про піхоту.
 
Ми довго виїжджали на героїзмі піхоти.
 
Піхота витримувала тоді, коли був тотальний дефіцит із снарядами та  технікою.
 
Піхота трималась, коли її засипали кабами.
 
Піхота стояла, коли були проблеми з літаками.
 
Але у всього є свій ресурс. В металу також є втома.
І можна мати хоч мільярд дронів і сотні літаків, але без піхоти вони нічого не варті. Тому що  все це в небі, а хтось має боронити землю.
 
Ми будемо битись і далі. Намагатись захистити Донбас - це аксіома.
Але зараз більше ми переживаємо за Київ.
Що ворог скористається нашими кризами і піде знову на столицю.
Звісно не завтра, а згодом, коли прийде час.
 
І другий раз ворожі війська під Києвом ми можемо просто не втримати.
 
Покровськ - яскравий приклад. Колись він вважався глибоким тилом. І до нього було 60 кілометрів від фронту. (До речі від Києва до ворожого кордону 80)
 
Барбер шопи, ресторани, кав’ярні, мами з колясками. - усе це змінилось дуже швидко.
Зараз, колись мирний Покровськ перетворився на фортецю, на кшталт Авдіївки і Бахмута.
От тільки Авдіївка трималась 10 років.
Бахмут більше року.
Скільки протримається Покровськ - невідомо.
 
Суть усіх цих пасажів не в істериці.
Хоча відчуття здорового страху в цій історії не завадить усім.
Усі ці меседжі до того, що треба робити висновки з помилок.

Це фото будо зроблене десь тижні 2 тому. Перед моєю відпусткою Ми тестували дрони з самонаведенням у звичайному полі поряд з Мирноградом.

Але суть в іншому - зараз у точці на фото, так просто вже не політаєш. Ворог за цей час підійшов ще ближче до Мирнограду і зараз до нього вже 12 кілометрів. Нормальна дистанція підльоту на fpv дроні.

В принципі все те, що сталось, ми в підрозділі прогнозували, ще пів року тому готувались і морально і технологічно.
Причин дуже багато - тут я їх описувати не хочу в не буду.

Головне інше. Задача зробити так, щоб ворог не прийшов через Покровськ та Мирноград.
Це остання агломерація на заході Донецької області - за ними тільки посадки, поля та… - Дніпровська область разом з Павлоградом, а далі самим Дніпром. Хтось скаже - до Дніпра ще далеко і буде правий. Але і до Покровська від ЛБЗ колись теж було дуже далеко - кілометрів 50, і навіть рік тому - місто вважалось глибоким тилом, а зараз - добре чути артилерійські бої.

Що робити - я тут писати не хочу і не буду, скажу лише одне: по своїй сфері - для оборони Покровско-Торецької осі потрібні дрони - чим більше, тим краще.
Відсотків 80 усіх вражень техніки - це робота БПЛА. На жаль, ситуація з постачанням дронів - м’яко кажучи нестабільна і дивна.

Для нашого підрозділу 90% дронів продовжують бути волонтерськими.
Можливо хтось на горі думає, що ми ТРО - але ми стоїмо на першій лінії вже півтора роки, а наш взвод перевершує результати багатьох батальйонів. Відверто, і у суміжних сухопутних підрозділів ситуація схожа.

В підродрозлілах БПЛА зараз високий бойовий дух та тонус. Ми готові зустрічати ворога з усіх боків - але для цього потрібні дрони. Щоденно, в нормальній кількості, денні та нічні і бажано якісні.

Курс - Курском, бажаємо усім учасникам операції удачі та сил. Але про основний напрям не забувайте, інакше скоро доведеться тримати оборону під Дніпром.

Для донатів на дрони

https://send.monobank.ua/jar/9LbwdnWSch

Передали останні 4 міномети 120 мм до нас на передову.

Зброя поїде на Авдіївський напрямок, до мене у 109 бригаду та 110-ту бригаду, що поруч з нами.

Дякую усім, хто допомогав у придбанні зброї та донатив.
Дякую - Українська правда та Михайло Ткач, що зібрали Мільйон - на честь них один з мінометів 110-ї бригади отримав назву УПшка.
Дякую ряду відомих підприємців, що закрили значну частину бюджету.

Наші колеги по мінометним розрахункам обіцяють найкращі відео звіти одразу після того, як зброя потрапить до них.

Перепрршую за запізнення, увесь процес супроводжувався об’єктивними перешкодами, але ми усе подолали і нажаль актуальність зброї для стримування ворога зараз ще вища, ніж була.

На фото Результати роботи нашого взводу fpv - 109 бригади ТРО.

Для нас це не просто картинка з графікою.
За цим фото стоїть відра поту, наполеглива робота, безсонні ночі, пошук ресурсів, планування, навчання, сварки, промахи і своя філософія досягнення результату.
І це лише робота одного взводу - чисельністю у 14 бійців.

Для нашого підрозділу - це вклад в історію і особиста гордість!

Дійсним доповідаю.

Наш підрозділ спалив ворожий «Град»!

Давно мріяли!

Усім бажаю міцного.
Давно не чулись.

Нагадую, усі відео нашої роботи ми викладаємо тут https://t.me/muramasa_fpv
Підписуйтесь!

Ось, наприклад, крайнє відео з нічного полювання. 💥 Знищено декілька уралів, буханка, багі, також уражено ворожий танк на Авдіївському напрямку!

Допомогти нашому підрозділу можна тут🙏

4441114419936644

Усім дякую, хто продовжує допомогати та вболівати!

Леньо Іван від фонду «Фонд "МХП-Громаді"

привіз нам 300 нічних fpv дронів!

Фурор!

Безмежна вдячність, що так високо оцінили нашу роботу, - надали нам таку рекордну кількість нічних пташок!

Влаштуємо оркам вночі справжнє пекло!

Є в мене чи не єдина риса, якою я дорожу.
Я завжди намагаюсь доводити початі справи до кінця, - як би важко вони не йшли і скільки б перепон не було по дорозі.

Перша партія мінометів на місці - передали ії бригаді Азов.

Як ви знаєте, Азов має складнощі з офіційною західною допомогою.
Міномети, (2 одиниці), - дуже стануть підрозділу у нагоді.

Наступні партії також незабаром поїдуть на Авдіївський напрям (звіт також надамо).

Дякую усім, хто підтримував та вірив у наш успіх!

Дякую Яковині Івану і всім невтомним, хто продовжує донатити!

175 дронів! Серед яких новітні «розумні дрони».

Вже налаштовуємо - скоро полетять.

Звіт по використанню - як завжди!

Поряд з нами знову стоїть залізна 110 бригада.

На фото хлопці, що збили вже третій Су 25 за останні два тижні.

А в цілому у цих хлопців, поки вони стояли на Авдіївці - вже було 10 вбитих літаків.

Це не герої, - це легенди!

Гордий тим, що маю можливість тиснути їм руки. Вони надихають робити надможливе усіх нас.