Християнські вірші 🌿

Чудовий вірш написала одна підписниця із цього каналу 🥰

О Боже милий, люблячий Ісусе
Як довго я блукала в темноті
Шляхами я ходила що вели до Тебе
Та все ніяк я не могла дійти
Не знаю як жила без тебе
Коли навколо стільки зла й біди
Мій Боже любий, мій Ісусе
о скільки років змарнувала я
Жила без тебе у спокусах
Не знала що ще інше є життя
Той світ здавався рідним і близьким
Та це не вічне, всьому є кінець
І ось настав той час і мить
Коли спинилось все й запанувала тиша
У серці наче вогник згас
І я блукала одна в чистім полі
Та Бог мене не залишив
Він у той день мене благословив
І шлях відкрив і показав стежину
і руку помочі подав
Тоді я наче народилась і світ такий прекрасний став, тоді любов у серці запалала і все навколо ніби ожило
Тепер життя моє із Богом і для Бога
Нехай тернисте й не легке
Але я знаю щастя в Бозі
І тепер точно в мене воно є
Я дякую Ісусе любий,
що я тепер твоя донька
Я дякую що ти мене так любиш
ти крила дав мені й нове життя
Ти не лишив мене у ті важкі хвилини
Коли зневіра і журба прийшла
Ти показав мені стежину яка веде
у вічне є життя
Тепер я не одна у чистім полі, зі мною Бог де б я не була
Лиш Він один дає мені прощення, допомагає, вказує мій шлях
Щодня я бачу лиш благословення
Тепер Його я є дитя
Мені із Богом легко жити, усі шляхи пройду я з ним
І лиш Йому буду служити бо тепер я Його дитя!

Іра Маринич

Іноді важко сказати слово "прости"
"Чому?" — лунає думка в голові
Можливо справа все-таки в тобі,
Подивись ти друже у своїм житті.

Ти знаєш, що це за причина?
Чому так важко, це тобі зробить?
Коли це навіть ти і розумієш,
Але щось всередині тебе держить.

А знаєш, що це може бути?
Це може гордість, бути у тобі!
І це вона так заважає,
Відчути те полегшення в душі.

Це твоє "я", якого так позбутися не можеш.
А може навіть, ти і не хотів.
Позбутися того, що в тілі як хвороба
З'їдає все, в середині твоїй.

Тоді задай питання ти у собі:
Чи Слово Боже в серці є твоїм?
Чи Божим ти дитям назватись можеш?
Коли у серці є в тебе та гниль.

А Бог таким противитися
Лише смиренним, дає Він благодать
Тоді ти друже, на коліна прихилися
Проси у Бога сил, противитися від гріха.

Бо в цьому світі є немало люду
Які не можуть відректися від себе.
Ти друже попроси цього у Бога,
Бо Він спроможний на усе.

Коли ти звільнишся від пут цих нечестивих
Тоді тобі не буде заважать,
Те що так тримало в серці
І слова прощення, що не могла сказать.

Коли вже це промовиш, і переступиш через "я" своє
Тоді лише ти не відчуєш вже тривогу
І засудження в твоїй душі, вже не буде.

Варто друзі пам'ятати, що для спасіння з ближнім також примирись.
Бо як же хочете ви сестри, браття,
До вічності ввійти коли тягар той на душі?

Але потрібно також не спізнитись,
Можливо після сварки, людина ось помре?
А ми навіть не знаємо, що буде далі
Тому не відкладай, а краще поспіши.

Бриж Анна

ЩО ОЗНАЧАЄ - НЕ ЗЛАМАТИСЬ В ВІРІ?

Що означає – не зламатись в вірі?
Всміхаючись, нести у світ добро,
Коли тебе варитимуть в олії.
Як за часів апостолів було?

Де фанатизм і що таке посвята
Як перспектива болю і тривог...
…А битимуть лозиною по п`ятах,
Спитавши: боляче? А де ж Твій Бог?

І що таке – стояти в Божій славі?
Не огризатись, коли плюнув хтось,
Не зупинятись, а служити далі
І вчитися любити, як Христос.

Такі ми є, і праведні і грішні
Омиті кров’ю, не прийдем на суд
Стопилися гріхи як сніг торішній
Оправданий, ти думаєш, мабуть,

Яка різниця, хто і що там скаже,
А я живу молюся до Творця...
Бо кожен з нас на полі тім поляже,
Де ми усі боролись за життя.

Тому ідеш, співаєш свою пісню.
Бо знаєш, що життя – таке, як пар.
Колись служити буде надто пізно,
Згниє в землі закопаний твій дар.

З відвагою неси шоденне діло
І хай не тріснуть сухожилля рук.
Служіння результат твоєї віри
Це дотик серця, а не просто звук

І в кожного свої тяжкі дилеми,
І в кожного свій власний колізей.
І поруч ходять злі голодні леви
І заглядають в дзеркала очей.

Чи ти ще не зламався в своїй вірі,
Чи ти ще до Христа не збайдужів?
Та сильний дух в слабкому твому тілі
По собі щось залишить для віків.

Є щось таке... не сказане словами.
Як певний стан, і що би не було,
Ти, розіпнутий, може, й вверх ногами,
Тримаєшся за Бога, як Петро.

Для цього певно і вартує жити
Зрілішати під куполом небес
Ми будем, Боже, вірити й служити
Бо це і є, мабуть життєвий сенс.

Неля Романовська

Диявол сперечався з вічним Богом.
Причина суперечки- вірний Йов...
І він постійно,Щось йому доводив...
Все небо було свідком тих розмов.

Пропонував,забрати все,що має.
Торкнутись тіла... І уже тоді,
Як Йов так сильно раптом постраждає,
Не буде славить Бога у біді.
А Йов сидів...Один...Не розумівши,
За що Господь усе це допустив.
І кожну мить були новини гірші
Та ще й в кінці проказою покрив.
Який то біль - собі не уявляю,
У одну митт лишитись без дітей:
Три доньки,сім синів,і в мить- немає
І серце рветься з Йовових грудей.
Усе,що мав,усю його худобу,
Злий ворог безпощадно вмить забрав.

Та щож тоді наш Йов промовив Богу?
На наше диво,він не Нарікав.
Ну а диявол усе більш лютує,
Бажаючи вчинити більше зла...
Але Господнє вухо знову чує
Із Йова уст благословінь слова .

Пройшов все Йов,і вірним залишився,
Хоч в одну мить він втратив все,що мав,
І ні на йоту Бог наш не змінився...
Той Бог,що Йову сили Свої дав.

Що саме хочу зараз я сказати:
Коли в життя прийде якась гроза,
Коли в житті зазнаєте ви втрати,
Й з очей проллється не одна сльоза

То пам'ятайте,Йов був справедливим.
І того,що бло - не заслужив...
Бог знав,що будуть в Йова на це сили,
І лиш тому,Він зло те допустив
Що сатана казав Йому про Йова,
Що він не зможе витримать всього...

Та Йов лишився вірним свому Богу
Не знаючи і часточки того,
Що ми сьогодні з вами розумієм...
Та все ж він вірив...вірив й довіряв.
Й тому Господь цю суперечку виграв,
Ну а диявол,як завжди програв.

Ось так і в нас ,таке в житті буває,
Коли здається: Господи,за що?
Коли душа і рветься і волає,
Й розрадити не може вже ніщо...
Можливо в ці хвилини так,як з Йовом,
Диявол каже Богу ці слова,
Ти допусти в життя до неї горе,
Й побачиш Ти,чи буде ще стоять?

А ближні скажуть все,чому так сталось:
Згрішив,відпав,чи Бога прогнівив.
В той час,як Він любить не перестане,
В той час,як Він постійно нас любив.

Не забувайте у житті про Йова,
У темний,та скорботний ,чорний час,
І не кажіть на Господа ви злого,
Диявол хоче спокусити вас,

І вибити з під ніг ваших опору,
Щоб виграти у Бога про вас спір.
Можливо буде це в житті не скоро,
Та день прийде,і друже мій,повір

Коли прославиш Бога у час бурі
То зміняться на краще дух й душа...
Історію про Йова не забудьте...
Щоб Бог про вас те саме міг сказать...
Амінь.

Артемук Мирослава

Бога просимо часто, і втомились просити.
Очі в небо, з печаллю, підіймаєм в молитві.
І так томить чекання, і раз просим не перший.
Тяжке випробування - а проси віру тверду.

Віру, щоби стояти, щоб не засумніватись.
Щоби милість Господню із руки Його взяти.
Дочекатися рішення від Всевишнього Бога.
Щоб прийняти смиренно у життя Його волю.

Соломон просив мудрість - Бог добавив багатство.
Авраам просив сина - Бог -"народи у тобі усі благословляться"
Бог дає завжди більше тим, хто вміє чекати.
Хто довірився Богу, у вірі вміє стояти!

Часом, випробування і до краю вже навіть.
Авраам, весь в стражданнях, на горі Моріа там...
Та Господь контролює...ніж занісся над сином...
І ось явлена милість - не померла дитина.

Дай нам, Господи, мудрість, дай нам, Боже, терпіння
Дочекатись без ропоту з неба благословіння.
А воно буде вчасно, не запізниться зовсім.
Хай нас, навіть до краю, також Бог випробовує.

Поможи, лиш на Тебе, не на світ цей, дивитись.
Поможи лиш в любові до Тебе дні прожити,
Поможи жити в радості, хай бувають й незгоди.
Поможи залишитись в бурю, і в сонце з Тобою.

Відчувати, що завжди Ти тримаєш за руку.
Ніколи не лишаєш, як не було би трудно.
Серце будеш втішати, говорити з любов'ю.
Якщо віри не хватить...не даси бути з біллю.

Лиш на Тебе, дивитись, не відводячи очі.
Що буть може миліше, ніж Твій люблячий погляд!
Поможи - все так серце Тебе моє благає.
Ти ж все кажеш: Я тут є, до Мене наближайся.

Л. Шпак

Історія із життя.
Сидів на лавочці спокійно,
Зовсім промоклий від дощу,
Зоря десь вдалині світила,
Він думав про свою сімʼю…

Повз нього йшли і відвертались,
Ніхто і хлібчика не дав,
Одні тихенько насміхались,
Він в небо лише споглядав.

Мале хлопʼятко сиротина,
Губами рученята грів,
На нім протерта кожушина,
Від голоду вже просто млів.

Виднілись в черевичках пальці,
Від холоду й дощу тремтів
І не було на життя шансів,
Не чути було його слів…

Йому той час прийшов на памʼять,
Як тато ніжно колисав
І на колінах засинав він,
І про Христа йому співав..

А з братиком завжди дружили,
І гарно гралися вони,
І так щасливо б далі жили,
Та дні біди в сімʼю прийшли.

Він в памʼяті ту мить тримає,
Як тато з братиком пішов,
У небеса де прославляють
Вони тепер Христа любов.

Зосталась в нього тільки мама
А він такий іще малий,
До грудей ніжно пригортала,
Синочку, шепотіла мій!…

Та ось лікарня і в палаті
Матуся хвора вже лежить,
Не міг маленький він прийняти,
Що її треба відпустить…

Вона дивилась в сльозах з жалем
Синочку, мовила вона
Там де цвітуть вічно троянди,
Іду туди я в небеса..

В сльозах він вибіг із палати,
На лавочку один присів,
Не маю ні сімʼї ні хати,
Він слізно Богу говорив.

Лице залите все сльозами
Так страшно було сироті,
Йому хотілось йти до мами,
До Бога в небеса святі.

Та чоловік ішов в ту днину
В красивім шкірянім плащі,
Ось бачить плаче там дитина,
І стало боляче в душі..

Чого на вулиці сидиш ти,
Дивися дощ мов з відра льє,
Ридаючи дитя сказало,
Чекаю що Господь прийде..

ПрийдЕ Він, мама так сказала
На небеса мене візьме,
Дитина гірко заридала,
Я так чекаю день за днем!

Почув історію дитини,
В сльозах той чоловік сказав
І пригорнув він сиротину,
Який так гірко ще ридав.

Тихенько протягнув він руку,
Синок додому вже ходи
Він зрозумів страшну розлуку,
Дитя лишилось без сімʼї..,

О дядьку ви не Бог я знаю,
Куди провадите мене,
Я голодую замерзаю,
А вас сімʼя напевно жде.

І чоловік ледь стримав сльози
Сказав ні одинокий я,
В душі пече біль як морози,
Мені потрібна теж сімʼя.

Тепер я буду твоїм батьком,
Достатку маю вдосталь я,
Ніхто тебе вже не образить,
Ти син мій, ти моє дитя!

В житті ти вже не сиротина
А милий, дорогий синок,
Ти є улюблена дитина,
Мені тебе також дав Бог.

Промерзлі пальчики дитини
В руках він ніжно зігрівав,
А руки що іще тремтіли,
По бАтьківськи він цілував.

На руки взяв хлопʼя спокійно
А надворі дощ не вщухав
Укрив його плащем і ніжно
До себе міцно пригортав…

Ми також сиротами бУли,
Без Господа блукали ми,
В гріхах в сльозах своїх тонули,
У беззаконні темноти.

Та простягнув враз Хтось нам руку,
Рука в крОві від ран була,
Забрав Він нашу біль і муку,
То милість Божа нас спасла.

Ми гинули усі без Бога,
Як та дитина без сімʼї,
Бог в небо нам вказав дорогу,
За нас помер Він на хресті.

З любовʼю на нас подивився,
Сказав дитя, я твій Творець,
За нас страждаючи молився,
Прийняв до себе як Отець!
Марина Візнюк.

#Повчальна_історія

Для чого Бог, дає випробування?
І зараз я питаю Не ЧОМУ…
Ви добре вникніть в суть цього питання,
І відповідь знайдете у ньому.

Випробування наші – не для Бога.
Бо Він й так досконало знає нас.
Ну а для нас, це є чудова змога,
Побачити, які ми у той час

Коли слова потрібно буде в ділі
Підтвердити…Чи будем ми стоять?
Чи будем й далі ми такі ж сміливі?
Чи будем нами сказане сповнять?

Випробування нам гартують душу.
Нам Бог їх посилає не для зла.
Не думайте, що цим «карає», «мучить»,
Або бажає знищити до тла.

Господь ніколи зла нам не бажає…
Його думки завжди лиш на добро,
Про нас усе Він дуже добре знає…
Ну а вже ми не знаємо всього.

Якщо ми є Творцевих рук творінням,
Т перед тим, як вжити в чомусь нас,
Ми будемо проходити плавильні
Й випробування міцності не раз.

Й чим більшу працю хоче Бог звершити,
Чим більше хоче використать нас,
То все сильніше полум’я горіти
В плавильні Божій буде у той час.

Це лиш одна з сторін випробування,
Які ми зустрічаєм на шляху.
Випробування – це не покарання.
Й питання тут : «Для чого?» не «Чому?»

В тяжкі хвилини все ж не нарікайте,
А добре пам’ятайте день за днем,
Що Бог не хоче знищити й зламати,
Він загартує душу вам вогнем.

І якби сильно зараз не боліло,
Візьме Він потім вас на Своє діло,
І через вас роботу Він звершить
І дуже сильно вас благословить.

Отож, коли прийде випробування,
То пам’ятайте, це – приготування.
Не намагайтесь той вгонь гасить,
Бо він не зможе душу опалить.

З терпінням в серці дня того чекайте.
Коли Господь почне вас підіймати.
І пам’ятайте, суть випробування
Загартування, а не покарання.

Артемук Мирослава

Частина перша

Іванкові валянки

Знову з роботи п'яний тато,
Удвох з товаришем прийшов.
В шкафу речей взявши багато,
Все, що він ціннного знайшов.

Прихо‌дом зляканий синочок,
Сховатись встиг за старий стіл.
Йому всього чотири рочки,
Жаль,тато вибрав цей уді‌л.

І від чого‌ так серце б'ється?
Сидить це злякане дитя.
Ось—ось від страху розірветься,
Чекаючи свого кінця.

Тяжкі вже кроки вмить змовкали,
Поглядом тата проводжав.
На очах сльози заблищали,
Його синочок так кохав.

Так з татом хочеться пограти,
Щоб для його він час знайшов.
І страху цього більш не знати,
Іванко став молитись знов:

«Хайт тато пити вже не буде,
Верни мій Боже його Ти.
Хай зло і п'янку він забуде,
Прости мого тата,прости!».

Враз тихо двері зарипіли,
З роботи матінка прийшла.
На шкаф відкритий подивилась,
Ванюшу міцно обняла.

Без слів вона все зрозуміла,
Що батько в домі тут робив.
Злегка сльозу знову впустила—
Він речі їхні всі пропив.

Від сліз тих очі витирала,
Сиділи разом мама й син.
І як завжди, молитись стала,
Христу,бо Він їх чув Один.

Ця під Різдво подія сталась
І мама гроші берегла.
Щось заробити так старалась,
Іще роботу в дім взяла.

Трудилась, рук не покладавши,
Купила валянки йому.
Щоб ходив, бігав, жваво гравши,
В холодну,снігову зиму‌.

Як радий був дарунку Ваня,
На гірки, на каток піде.
А саме радісне–в зібра‌ння,
На свято, в день Різдва прийде.

І ноги Вані, ніби в пічці,
Щасливий хлопчик засинав.
Бачив у сні він місяць, річку,
Мороз і сніг, який блищав.

Та з місяцем враз диво сталось:
Як м'яч, скотився до землі.
Проснувся, вмить дитя злякалось,
Бо прийшов тато вже тоді.

А мама Вані на роботі,
А хлопчик в ліжечку тремтів.
Батько з дружком шукав в комоді,
Те, що іще він не пропив.

Хлопченя тихо ворухнулось
І враз свій батько зір підняв.
Побачив сина подарунок,
Що міцно у руках тримав.

І у дитини це забравши,
Скоріше валяночки ті.
Заплакав син, від страху вставши,
Як бути у такій біді?

Той,покидаючи кімнату,
А син услід ридати став.
Кричав слова: «Верни їх тату!»,
Та батько не відповідав.

Догнати тата він старався,
Втомився, впав в холодний сніг.
А сніг, як голки ті, торкався,
Його безсилих, босих ніг.

Знайшла його в снігу сусідка,
Весь мокрий хлопчик, бідний спав.
В сні шепотів:“О де ти тату,
Люблю тебе »—все промовляв.

В лікарні мама на колінах
І день і ніч серед тривог,
Палко молилася за сина,
Їй помогти лиш може Бог.

Та щоби чадо врятувати,
Лікар сказав одну з умов:
Потрібно ніжку відріза‌ти
І плаче мати бідна знов.

Батько теж взнав, сказали люди,
Про те, що син його слабий.
В душі враз щось—то совість будить,
Він взяв у п'янки вихідний.

Летів як куля,там,де Ваня,
В руках тримав те, що забрав.
На серці був немов би камінь,
Що на самому дні лежав.

В палату входить:“Мій синочку,
Я валянки приніс.Ось, бач.
Все принесу, що ти захочеш,
Прошу мене ,тата пробач!

Із гі‌рок будемо кататись,
На лижі теж ми підемо‌
Ти починай вже поправлятись,
Жити щасливо почнемо‌!».

#Повчальна_історія

Частина друга
А Ваня плаче: «Тату, ніжки,
Не ходять більше вже в мене.
Я кликав,бігав по доріжці,
Шукав, догнати щоб тебе!».

Батько це ледве,ледве слухав,
В сльозах коліна прихилив.
Закрив свої руками вуха
І в Бога в перший раз молив:

«Мене прости, прости, а сину,
Здорові ніжки збережи.
Мої візьми, хай я загину,
О,Боже,нам допоможи!».

Так каявся. З ним поруч стала,
Дружина,міцно обійняв.
Простить його в Творця благала,
Щоб чудо Він для них послав.

Прохання в Небо долинало
І Бог чудес його прийняв.
Іванку вмить вже легше стало,
Він навіть трішечки вставав.

Зібралась ранком, дуже рано,
Велика рада лікарів.
І головний хірург так званий,
Що ніжку різати хотів.

Прийшли вони туди до Вані
І товсті як бинти зняли,
Від подиву, немов в тумані,
Прийти до тями не могли.

Бог оздоровив його ніжки,
На них не видно темних плям.
:«Я хочу бігти по доріжці,!»,
Говорить Ваня лікарям.

Зцілив Господь, від щастя мама,
Раділа і була в сльозах.
А тато там, в палаті прямо,
У всіх молився на очах.

В зимовий холод, в день недільний,
Син поряд з татом крокував.
Їх вітерець морзний,сильний,
З промінням сонця проводжав.
Іванко в валяночках но‌вих,
Сніг не страшний йому й зима.
Стрибає, бігає він знову
І радості тій меж нема.

Дуже щасливий ходить Ваня,
Бо тато разом з ним вже є.
Ходить до церкви у зібра‌нння,
Більше не свариться, не п'є.

Кажуть, що губить людей п'янка,
Тільки лиш Бог спасе Один.
Так воно й є. Батько в Іванка,
Про Бога людям свідчить він.

У день недільний сонце світить,
Мороз гуляє за вікном.
Як добре це, коли всі діти,
Щасливі в сі‌м'ях є цілком.

#Повчальна_історія

А БОГ ТЕБЕ ЛЮБИТЬ

А Бог тебе любить.
Так, Він любить тебе, ти це чуєш ?
Можливо, любов охолола твоя,
Та Божа - ніколи тебе не забуде !

Можливо, ти впав, і руки свої опустив
Можливо, цей світ і тебе заманив
Ти весь в суєті і в роботі,
В турботах земних та клопотах.

А Бог тебе любить....
Так ніжно, так сильно... як Батько
А ти, все біжиш і біжиш
І наче, нічого не бачиш.

Не бачиш любові Його
Яка щоранку дає сили встати,
Хліб дає, одягає, і теплим промінчиком сонця голубить.
Так, це Бог тебе любить.

А ти, наче цього не бачиш..
Не бачиш хвали, що природа складає
Туману, що ніжно і тихо поля покриває..
Рожево- багряного заходу сонця, що око красою ласкає

Це Бог тебе любить ..
Для тебе Він все посилає
А більше всього, дар спасіння дає
В любові своїй, подяки й смиренного серця чекає.

А Бог тебе любить.... І ти полюби.
В замін, більш нічого не треба
Ти лиш полюби, щирим серцем
Й душею злетиш до блакитного неба

А Бог тебе любить, людино, ти чуєш?
Йому не важливо твій статус, вік і лице
О, не будь же байдужим, схились перед Творцем
Віддай подяку Богу, нехай вона злетить у небо

Подивися в синє небо, і пройде вся тривога
Подивися на природу, поля ромашок,
Прозорі крапельки роси, співи пташок..

Ти наче відірвешся від суєти земної
І дух твій, злине в небеса, де неземна краса
Тоді прославиш ти Творця
Тоді лиш зможеш з небом поєднатись.

О, ця любов Божа...
Така незрозуміла, таємнича, міцна, вічна і прекрасна
Глибока, аж до смерті, жива і діюча навіки
Нам, людям, до кінця її ніколи не зрозуміти

Схились сьогодні перед Богом,
Подяку з трепетом склади
Бо часто з вуст твоїх лиш чути просьби,
Прийди, дай, допоможи...

А Бог тебе любить...
І римський цвях, це записав в Його долонях
Любив Він і тоді, коли вінок впивався в скроні
І ніщо в цім світі, не зможе відлучити від Його любові.

ЩО ПОСІЄШ ТЕ Й ПОЖНЕШ

Нехай ця дійсна життєва історія стане
для нас повчальною.

Бо що тільки людина посіє,те саме й пожне"
(Гал.6:7)

Старість підійшла так непомітно:
Зморшками покрилося чоло,
Тіло усе більш стало боліти,
Сил не стало,наче й не було...

Брат Микола довгий час в зібрання
Сам уже не міг,на жаль,піти.
У віконце вигляда ще зрання,
Любить спостереження вести.

Бачить: у його сусіда хвіртка
Вже й не закривається,щораз
Хтось із церкви йде його провідать,
А сусід-то був по вірі брат.

Теж хвороба й старість підкосили,
Сам собі вже ради не дає.
Й думав брат Микола:"В чому ж діло?
Чом ніхто до мене не прийде?

Котрий місяць вже сиджу у хаті.
Господи,Ти ж бач,як важко жить!
Біль у тілі,сил нема піднятись,
Й так самотньо,ні з ким й говорить..

Чому ж мою хату обминають?
Хоч би хто провідати зайшов,
Про сусіда лише пам'ятають.
Ось така у християн любов?"

В серці запитань було багато,
Й відповідь на них не міг знайти.
Раптом чує він,як промовляти
Став до його серця Дух Святий:

"А чи є любов в твоєму храмі?
Чи ділами віру підкріпляв,
Коли силу мав,ходив в зібрання?
Чи для ближніх час ти уділяв?"

Плаче брат,згадав роки прожиті:
Ніби вчора був ще молодий,
Й стало соромно,бо не бажав трудитись,
Працю Божу обминав завжди.

Ніколи було провідать хворих,
Мав в житті важливих безліч справ,
До стареньких не цікаво молодому
Було йти,і він їх уникав.

"Хай хтось інший зробить добре діло,"-
Думав так. Аж ось роки пройшли,
Й стало видно:на життєвій ниві
Бур'яни одні лиш поросли.

А сусід,що братом був по вірі,
Всім старався чимсь допомогти,
Він любові зерна щедро сіяв,
І на старості збирав свої плоди.

Друже мій,а що в твоїй скарбниці?
Як багато в неї вже поклав?
В своє серце нині подивися:
Чи плоди зросли там,чи бур'ян?

Все,що сієм,будем пожинати,
Бо,неначе нива,все життя.
Треба нам це завжди пам'ятати,
І трудитись в Господа Ім'я.

Сіймо зерна доброти й любові,
Сіймо щедро,як Господь звелів,
Щоби віра в нас була живою,
Й принесла багато ще плодів.

А коли пройдем земну дорогу,
З рук Христа отримаєм вінця
За всю працю,і за те,що Богу
Вірність зберегли ми до кінця.
Ірина Косарук

#Повчальна_історія

Гефсиманія...страждань Христа початок.
Страждань не тіла, а страждань душі.
Людськеє тіло мало так страждати,
Яке прийняв Він, щоб людей спасти.

Молитва слізна - "Хай мине ця чаша,
Та воля, Отче, буде лиш Твоя..."
І краплі крові, в боротьбі цій страшній,
Стікали в тяжких муках із чола.

Він був один, без учнів, без підтримки
І без молитви учнів з Ним разом.
Поснули всі, бо ніч глибока, й тільки
Там, на колінах, у саду - Христос.

Та ось ідуть по Нього із вогнями.
І поцілунок Юди, як удар.
І руки, як розбійнику, зв'язали.
І повели...як серцем Він страждав...

А далі - суд...неправедний, жорстокий.
Побої, обплювання і вінець...
Вінець не царський, ні - вінець терновий.
О! Як дивився на все це Отець!

І, назнущавшись, повели до страти.
Він сил не мав нести уже Свій хрест.
Спотворений, понад людину всяку,
Стікав Він кров'ю, та ішов вперед.

Вперед, до страти на хресті позору.
Лишались сліди крові на землі.
І плакали лише жінки по Ньому.
Та все страшне лунало: " розіпни"...

І ось Голгофа...і тремтить все тіло...
О, як же, Отче, все оце знести?..
І біль страшна...і до хреста прибили...
І ось уже стоять ті три хрести.

Розбійники і третій, Він - " розбійник"...
І палить сонце рани, й біль душі.
Й слова любові: "Отче, Ти прости їм"
І, в розпачі - "пощо Ти залишив?"

Та, тільки небо хмарами зчорніло
І затряслась, ридаючи, земля.
Ось - смерть, Христа обвисле тіло,
І страх, що чорним вороном кружля...

Усе скінчилось, все стерпів, до краплі.
Звершив усе, за чим в цей світ прийшов.
Смерть не змогла душі Його забрати,
Лиш, з тіла, все текла на землю кров.

Та кров що зараз є у нашій чаші
І тіло, що є зараз на столі.
Все це було, щоб всі провини наші
Забрать і залишити на хресті.

Ми серцем поклонімося Святому.
Й коліна прихиляймо перед Ним.
Хвалу й подяку віддаваймо Тому
Хто нас, в стражданнях, від гріхів звільнив.

Лариса Шпак
#На_Хлібо_Ломання

МИЛІСТЬ БОЖА - ТО ПОДАРУНОК 🥹

Я часто думаю, якби не милість Божа,
Мене б вже не було на цій землі...
Тому хвалу Всевишньому приношу
За кожну мить... За радощі й жалі...

Бо вже не раз, немов на волосині,
Життя висіло і лякала смерть...
Але мій Бог Великий і Всесильний
Її всі плани розбивав ущерть.

Ви скажете: хіба таке буває?
Хіба в наш час такі є чудеса?
Я цьому свідок! Сумнівів немає!
Дива й сьогодні роблять небеса.

Як часто люди кажуть: "Пощастило!",
"Родивсь в сорочці!", "Це оставин збіг!",
А в Божий захист і в могутню силу
Ніхто не вірить, підіймуть на сміх...

А я скажу, що то Господня ласка!..
Ще не пора... Тобі ще даний час...
Щоб ти життя поправив, зняв всі маски,
Щоб цінності змінив життєві враз.

Не кожному можливість та дається...
Це значить ТУТ потрібніший ще ти!
Прийми цю істину до свого серця
Й, цінуючи цей дар, вперед іди!

Я теж це зрозуміла свого часу...
Бог нагадав мені, що плоть - трава,
Що це життя таке крихке, як ваза...
Що я по Його милості жива.

Тому, встаючи вранці, пам'ятаю,
Що новий день - то неповторний шанс...
І щиро мого Бога прославляю,
Що мій життєвий вогник ще не згас.

Це не тому, що я за інших краща...
Це Бог мій милостивий до мене!
Він сильний вирвати з лап смерті, з її пащі,
Він до життя й приречених верне.

І наші долі всі - у Його власті,
Він любить нас, дає ще благодать...
Тож висновок зроблю: велике щастя
Такого Бога у житті пізнать!

Катерина Бойко

А я люблю простих людей…
Таких, які говорять щиро.
Які сміються до дітей,
Не мріють про розкішну віллу.
Які недоліки свої
Знаходять сили визнавати.
У них всередині бої
Ведуться з темінню завзято.
А я люблю людей простих,
Які уміють пробачати.
Таких, що бачать власний гріх
І вміють вчасно промовчати.
Людей, які живуть життям.
Саме живуть, а не існують.
Їм не потрібен зайвий крам,
Вони кохання не купують.
Людей, які своє плече
Підставлять у скрутну годину.
І не згадають вам про це,
Як час якийсь потому сплине.
Людей, що світяться добром,
Говорять правду просто в очі.
Не зловживають за столом
І помсти кривдникам не хочуть.
Людей, які брудні плітки
За спиною не стануть плести.
Вони не слухають чутки,
Хай хто б хотів про щось донести.
А я люблю людей простих,
Таких, які книжки читають
І виглядають перший сніг
І визнають, чого не знають.
Людей, які цінують мить
І не чекають на суботу.
У них в очах вогонь горить,
А в серці віра та турбота.
А я люблю людей простих,
У чомусь геть неідеальних.
Але справжнісіньких-живих!
Не слід сприймати це буквально.
Люблю людей, які лице
Своє за маску не ховають…
Люблю людей – кричу про це!
Кому? Навіщо? Я не знаю…
Я вірю в силу тих людей,
Незримо сховану у них.
Що серцем рветься із грудей
А я люблю людей простих
І пройде час і змінить світ
До невпізнанності усюди,
Але не зникне вічний слід,
Який залишать світлі люди…

Огнєва Інелла

Остання вечеря.
Ось з ними Він уже в останній раз,
Дивився в очі учням він своїм,
І поведуть на страту, пройде час,
Земля заплаче за Спасителем своїм!

Вони з любовʼю слухали усе
І в серце кожне слово їм лягло,
Ось хліб- і це є тіло вже моє,
Ось кров Моя - ця чаша що з вином.

Іду Я знову в небеса святі
І час Мій ось тепер уже настав,
Та зрадили Мене все ж не чужі
А той кого апостолом назвав…

Почули учні, налякалися всі,
Та чи не я? Питали у ту мить?
О Юда, порозі ти стоїш,
Вже дзвін монет в вухах твоїх дзвенить!

Погляд Христа принизив його враз,
Із жалем Він на Юду подививсь,
Заплакали із болем небеса,
Багатства поклик вже його манив..

Ось поцілунок зрадника звучить
І смолоскипи вже горять в руках,
Спаситель перед Юдою стоїть,
І тихо плачуть зорі в небесах!

Мій друже ти чого сюди прийшов?
Спитав Христос: Чому ти тут , скажи!
В богатстві своє щастя ти знайшов?
Тобі ще жити декілька хвилин!

Христос стояв, юрба , як звірі в рву,
Накинутись хотіли в той же час
Звʼязали руки, і через пітьму,
На страту повели щоб розіпʼять.

Плює творіння ось в свого Творця,
І зміями бичі все тіло рвуть,
Вгорі ридають з болем небеса,
На муки Сина Божого ведуть..

Ізраненеє тіло на Хресті,
Пробиті ноги, руки, тече кров,
Вінець терновий на святім чолі,
Ось так прийняв цей світ Його любов!

Ось під Христос склонився там Іван,
Улюблений Ісуса ученик,
А кров Христа тече із страшних ран,
Полилася молитва з вуст святих:

Отець молю, прости їх Боже мій!
Що коять, те не відають вони!
Їм двері відчиняю в дім святий!
Молю Тебе Ти їх за все прости!

Враз вкрила ніч кругом все на землі
Звершилось! Умираючи сказав.
Ось перемога! Небо плакало в журбі,
Спаситель в тяжких муках помирав!

Сьогодні на Голгофу піднімись,
І голову в сльозах схили свою,
Спасителю у ноги поклонись,
Ти жертву оціни друже оцю.

Тихенько в свою горницю зайди,
Вечеряти с тобою буде Він,
Коліна перед Господом схили,
Віддав життя за тебе Божий Син!

Марина Візнюк
#На_Хлібо_Ломання

ТИ НЕ ДУМАЙ, ЩО В НОВОМУ РОЦІ...💔

Ти не думай, що в Новому році
Буде сонце ясніше світить,
Будуть довшими дні і коротшими ночі,
Буде більше часу, щоб молитись й служить.

Ти не думай собі, що все буде інакше:
Щасливіше життя, більше віри і вдач,
Буде більше часу, щоб все знову почати,
Новий рік - це не привід усіх починань.

Нам життя лиш одне подароване Богом,
І щоразу його в Новий рік починать -
То лукава й оманлива в того дорога,
Вона зрадить його в несподіваний час.

Ти подумай про те - може, буде і важче,
З кожним днем ми все ближче до Неба ідем.
І лукавий стає з кожним днем все лютішим.
Вірним Божим все важче і важче стає.

Будуть сльози й тривоги, а в кого й падіння.
Будуть слабнути руки і віра згасать.
Головне - це не втратити своє спасіння
І у Новому році ближчим Богові стать.

Когось втратимо, когось між нами не стане.
Треба дуже молитись, щоб світ не забрав.
Хтось народиться знову, в покаянні стане,
Через всі перешкоди буде Церква зростать.

Ну, звичайно, що будуть й щасливі хвилини,
Але щастя земне - це коротенька мить,
Бо дорога земна - це є гори й долини.
Не старайтеся щастя надовго спинить.

Але попри усе я вас нині вітаю,
З Новим роком усіх! Миру вам у житті!
Нехай ваші серця горять, не згасають.
Наближайтесь до Бога у році новім.

Нехай труднощі вас у житті не лякають.
Новий рік буде кращим, я вірю у це!
Буде кращим, тому що він нас наближає
У бажанне, у Вічне, у Небо Святе!

#На_новий_рік

Сьогодні Новий рік настав
Я вас усіх вітаю
Божих благословінь усім 🥰
Хай Божа рука буде над кожним 💗
Успіху вам у цьому році ,успіх є лиш тоді коли Бог поряд з вами ❤️‍🔥

Коли захочеш нарікати,
На долі інших подивись.
Проблем в житті є так багато…
Ти на хвилинку зупинись,

Й подумай, як є тим, хто втратив
Родину, друзів чи сімю?
Коли захочеш нарікати
На полонених глянь…молю…

Я розумію, хрест твій тисне
Й твоя дорога нелегка.
Довкола темрява повисла,
І зникла помочі рука,

Та роздивися в різні боки
І зрозумій – ти не один.
Візьми для себе ти уроки
І пам’ятай: християнин,

Який потрібен в ділі Богу
Долину не одну пройде.
Отож , згадай свою дорогу
І в серце спокій й мир прийде.

Коли ми дивимось на інших,
У кого більший є тягар,
ТО стаємо тоді сильніші
І відбиваємо удар.

Коли ми дивимось на себе,
Наша біда, як Голіаф…
І вже не дивимось у небо,
І не летить душа, як птах.

Себе стає нам дуже шкода,
І ми знесилені в бою
У наріканні кличем Бога,
Питаючи Його : «Чому?»

Бог не завждИ відповідає
У ту хвилину й у той час,
Та це не значить що лишає,
У наших бідах самих нас.

Прийде момент і зрозумієш,
У чому справжня була суть.
Й коли про долю кращу мрієш,
Поглянуть в бік ти не забудь.

Й побачиш ти, що доля в тебе
Ще не найгірша у житті.
Подяку принеси до неба
За те, що ходиш по землі.

Навчись дрібниці помічати,
Й тоді не будеш нарікать.
Бо милостей в житті багато,
Й про них не варто забувать.
Амінь.

Біль...

Це нічого, що в тебе заплакані очі,
І що в серці якийсь нерозгаданий біль,
Що злилися в одне твої дні всі і ночі...
Так буває в житті. Ти не перший, повір.

Це нічого, що місця собі не знаходиш,
Що не знаєш, як жити і далі йти як,
Що не раз все життя у думках ти обходиш,
Й зрозуміти не можеш: чому ж усе так?

Це нічого, що дні всі проводиш в чеканні,
І з надією зір піднімаєш увись,
І одне лиш таїться в твоєму бажанні:
Зрозумілим щоб стало усе вже скоріш.

Це нічого, що знову нема в тебе сили,
І в майбутнє невпевнено дивишся ти,
І що кроки, як вперше, стають неумілі,
Й твердо стати не можеш, щоб далі іти.

Це нічого, що ти вже втомився так жити,
І чекаєш чогось, хто б сказав би чого?
Що ніяк не вдається в житті щось змінити,
Дні за днями проходять, мов їх й не було.

Це нічого... В житті воно всяке буває,
Час пройде, забере щось, а щось принесе.
Але ж Бог твій Отець, Бог, Який усе знає,
Ти довірся Йому, бо Він любить тебе...

А Я БУЛО, ЗНЕВІРИЛАСЯ...

А я було , зневірилися... тихо й просто ...
Я раптом перестала Богу довірять
В моїй душі ставало темно й пусто
І я відчула, що втрачаю Благодать ...

Ні, я не впала, навіть не спіткнулась .
Я несла хрест до вічної мети ...
Але дитяча Віра в серці похитнулась,
Чим далі йшла, тим важче було йти ...

Гірка зневіра так прокралася неждано,
І в серці своє місце зайняла ...
Я вірила у хрест, спасіння мені дане ,
Я вірила у Бога, але Віри не йняла...

Звідкіль цей гіркий корінь в мені взявся ?
А просто з незначних дрібниць ...
Коли мій плач гіркий у Небо знявся ,
Коли я перед Богом впала ниць ...

Він промовчав у ту хвилину ...
Мій Бог мені не відповів !
Тяжке мовчання, не одну годину,
" Довірся Богу !"- Дух мені велів.

І так не раз, не два, бувало часто,
Що я молюся, А мій Бог - мовчить.
І раптом Віри обірвалося намисто,
І на вустах Молитва не бринить.

Я перестала Господа благати,
Я перестала щось Його просить ...
Зневіра закувала серце в грати,
" Кому молитися, твій Бог мовчить !"

" Ти не достойна, Бог тебе не чує !"
... і раптом я побачила Христа,
Як Він дорогою страждають крокує,
Як Він висить не дереві хреста .

Я раптом стала свідком Його муки,
Його Молитви в Гефсиманії, в саду ...
Як Він до Неба зводив Свої руки,
" Нехай мине ця чаша , Ні піду !"

Невже Господь Христа не чує ?
Невже Його Молитва - звук пустий ?
Він на Голгофі, смерть уже чатує,
" О ,непокинь Мене , Отець благий ,

О, не покинь !"- та Небо потемніло ...
Господь залишив Сина на хресті.
А серце боляче стискалось і щеміло,
Невже Ти не почув Слова Святі ?! "

Ні, Я почув ! Та важко було чути...
Й кидати Сина в страшний смертний час ...
Я можу відповідь не дать, та не забути ,
Я завжди діти пам'ятаю вас !

Буває й так, що треба промовчати ,
Щоб Віра стала золотим литтям .
Коли ти від зневіри будеш знемагати ,
Я буду поруч, лиш вір Мені дитя !" ...

А я було , зневірилися, Боже,-
Пробач зневіру і прости за все ...
І серце іншого промовити не може -
" Я ВІРЮ БОГУ ! ВІРЮ НАД УСЕ!"

Було це в селі, - так розказують люди,
-В той час, коли сонце нестерпно пекло.
Гарячі жнива починалися всюди,
І вийшли на поле жінки за село.

Одна з них помітила враз над хатами
Димок підозрілий далеко в селі.
Горить, - простогнала вона зі сльозами
І серце від жаху стиснулось її.

Неначе щось чула стривожена мати,
Душею була невимовно сумна..
Чи то не моя загорілася хата?..
-Промовила раптом ледь-чутно вона.

Покинула серп і помчала, як вітер,
На серці безмірно їй тяжко було.
Нічого в той час не хотіла у світі,
А тільки скоріше б, скоріше в село...

її босі ноги стерня пробивала,
І піт заливав її очі сумні.
Летіла як пташка, і небо благала,
І терпло від розпачу тіло її...

Так, хата горіла... її бідна хата,
Вогню не могли погасити ніяк...
І вбігла в вогонь, не вагаючись, мати,
Із криком розпуки, із жахом в очах...

Здавалось, вона відійшла вже у вічність,
Здавалось, що жертвою стала вогню...
Та вийшла вона, пригортаючи міцно
До себе заплакану доньку свою...

Вогонь обпалив материнськії руки...
Та донька живою була на руках!..
І сльози від щастя чи ще від розпуки
Стояли в глибоких жіночих очах...

...Пробігли роки... Мати вже постаріла,
І якось промовила донька її:
Соромлюсь людей, що такі обгорілі,
Негарні такі, мамо, руки твої...

Заплакавши гірко, їй мати сказала:
Тобі я зробила усе, що могла...
Ці руки... Я ними тебе врятувала,
А ти їх не ціниш, дитино моя...

...Так часто буває і в нас, християни:
Тих рук, що спасли нас, не цінимо ми;
Тих рук, що на себе взяли наші рани,
Соромимось часто ми перед людьми.

Якби ми в той час могли бачити Того,
Хто спас нас від смерті, о як Він скорбить!
Давайте ж почнем свідкувати про Бога,
І Давайте почнем Його рани цінить!

Хай очі Господні сумними не будуть,
I руки зневаженими за добро.
Давайте за те, що безмежно Він любить,
Покірними будемо слову Його.

1.Прийшов той день Христового Різдва.
Той день прийшов, який усі чекали.
І радістю наповнились серця,
Серця людей, що Господа пізнали.

2.В цей день святий з’явився Цар небес,
Прийшов у світ у вигляді людини,
Для того, щоб дізнався світ увесь,
Що є спасіння у Емануїла.

3.Він не прийшов для слави чи хвали.
ЇЇ Йому й на небі вистачало.
Та Він прийшов, щоб ми з вами могли
Ввійти так просто у ворота Раю.

4.Він знав, що шлях цей буде нелегкий,
Він знав, що йде на смерть і на страждання.
Він знав усе, та шлях тернистий Свій
Пройшов Він свято і без нарікання.

5.Він був дитям. Він був такий, як ми.
Від нас нічим Христос не відрізнявся.
У Нього був простий батьківський дім,
Так як і ми, Він підростав й навчався.

6.Він знав про все, хоч був іще дитям.
Він знав, що Він прийшов ради людини.
Для того, щоб відкрити небо нам,
Щоб нас з Творцем усього примирити.

7.Проходив час, проходили роки.
Зростав Христос і мудрості навчався.
Приймав усе з Господньої руки
І в благодаті кожен день зміцнявся.

8.Прийшов той день, що на служіння став,
Він сповнив всі слова, що у Писанні.
Він багатьом дорогу відкривав,
І говорив усім про покаяння.

9.Навчав людей і хворих вздоровляв,
Звільняв людей від демонського впливу.
Він фарисеїв завжди докоряв
За те, що ті основу залишили.

10.Він знав тоді, що вірні є не всі,
Він знав, що Юда Його людям видасть.
Що Він помре у муках на хресті.
Так Він ішов, щоб дати людям милість.

11.Він знав про те, якщо Він не помре,
То всіх чекає Божий суд і кара.
А карою за гріх є, звісно, смерть,
Й Йому тоді нічого не лишалось.

12.А Він любив. Він так нас всіх любив,
Що не дивився Він на ті страждання.
І пастухи прийшли у бідний хлів,
Щоб бачити великі починання.

13.Усі дивились на просте дитя.
Просте дитя, як і простий початок.
Ніхто не знав, як далі для Христа
Піде дорога. Навіть рідна мати

14.Не знала про такий страшний кінець,
І з усіма і тішилась й раділа.
Аж поки не побачила вінець,
І збите, в ранах свого Сина тіло.

15.А Він все знав. Бо Він ішов для нас.
Він все залишив й народився в яслах
Для того, щоб в тяжкий останній час
Надія в серці на Христа не згасла.

16.Для нас прийшов сьогодні Божий Син.
Як і тоді Він, як мале дитятко.
Та разом з тим і як Спаситель Він,
Який вже не лежить у бідних яслях.

17.Він все залишив, щоб сьогодні ми
Могли Різдво із радістю згадати.
Цей Божий дар для нас людей усіх,
Й могли кінець усього пам’ятати.

18.Ну, а сьогодні радісні серця,
Серця людей, що Господа пізнали.
Прийшов той день Христового Різдва.
Той день прийшов, який усі чекали.

19.Радіють всі, дорослі і малі,
І радісно хвалу співають Богу.
Тому давайте будем вдячні й ми.
Й не забуваймо також про Голгофу

РІЗДВО ХРИСТОВЕ.

Народився Ісус в те далеке Різдво
Як земля вся почула новину :
Слово сталося тілом й на землю зійшло
Бог послав нам СПАСИТЕЛЕМ Сина.

Люди спали в гріхах,
І в цю ніч Вефлиєм
Не готовий був прийняти кроки
Того ,хто з неба йшов
Ніс на землю Любов,
Що про Нього писали пророки.

У вечірній тиші все стихало кругом,
Темні сутінки полем стелились,
Раптом Ангелів військо з небесних висот
Пастухам на полях обявилось.

Провіщали новину: Радій вся земля
Бо сьогодні велика подія,
У Давидовім місті родився вам Цар,
Він і викупить людство . Месія.

А на небі з'явилася ясна зоря
Пастухам освітила дорогу,
І вони поспіштли вітати Дитя ,
Що для них було послане Богом.

Він у яслях лежав ,пахло сіно кругом,
А Марія і Йосип щасливі,
Не могли зрозуміти ,чому пастухи
В пізню пору до них поспішили.

Що б то статись могло,
і чому перед ним,
Пастухи на коліна припали?
Привітали Дитя ,й те ,що Ангел звістив
Все докладно вони передали.

Із далекого сходу ішли мудреці
Несли золото ,ладан і смирну,
Їх зоря привела до хліва уночі,
Як навколо вже спали всі мирно.

Мудреці здивувались чому отой Цар
Народився не в царській палаті,
Невже місця ніде не знайшлося Йому,
Лише в яслах посеред ягняток.

Та Марія раділа й Синочка свого ,
Ніжно так до грудей пригортала,
Й все що Ангел звістив на полях пастухам,
Все смиренно у серці складала.

Хоч не все ще вона розуміла тоді,
Та Всевишнього Бога хвалила,
Що Отець за покору вдостоїв її
Стати матір'ю Божого Сина.

Розуміла одне :рабству прийде кінець,
Що Ісус це спасіння основа,
Лиш збагнуть не могла,що терновий вінець,
Світ гріховний Йому приготовив.

Скільки болю і мук доведеться Йому
На гріховній землі пережити ,
Що почує колись: ,,Розпинайте Його ''
Й мусить меч її душу прошити .

Божий Син народивсь ,щоб світила зоря,
Щоб розвіяти темряву ночі,
Щоб Різдвяна подія зціляла серця,
Бо збулися писання пророчі.

Проминули часи ,але люди такі ж
Двері серця свого закривають,
Ісус стукає ніжно ,чекає ,стоїть ,
А у відповідь : Місця немає.

З тих далеких часів Вефлиємська зоря
Освітляє до неба дорогу,
Щоб пізнали усі ,Він родився для нас,
Щоб і ми народились для Нього.

Промовчи, коли ти роздратований,
Коли сили терпіти закінчились,
Дати опір коли налаштований,
Промовчи, коли настрій пригнічений.

Промовчи, коли дурощі в голову
У думках безсоромних проникнули,
Бо мовчання твоє вище золота,
Але хтось за язик тебе смикає.

Промовчи, коли ти був принижений,
Самолюбству удар був нанесений,
Як був зраджений кимось й залишений,
Чи як хтось є нещирим й облесливим.

Промовчи перед тим, хто підноситься,
Хто нахабніє й вслід насміхається,
На язик гостра відповідь проситься,
У думках вже лютуєш і лаєшся.

Промовчи й гнів вулканом не вибухне,
Промовчи і уникнеш недоброго,
Заспокойся, вдихни, потім видихни,
Хай слова твої коштують дорого.

Не мовчи, як зневажена істина ,
Як брехня догори піднімається,
Заступайся про те, що написано -
Правда Божа нехай сповіщається.

Не мовчи, коли бачиш приниження
Сироти чи вдови чи убогого,
Заступись, як за рідного й ближнього,
Хоч би й було це важко і дорого.

Сповісти шлях спасіння для грішників,
Хай дорогу Ісусову виберуть,
Його радістю будуть потішені,
І у світло із темряви вийдуть хай.

Піднеси голос в Небо з молитвою
За пропащих, огидних, знедолених,
Хай навернуться й з Господом житимуть
І від пекла хай будуть врятовані.

Мудрість, сила й наснага від Господа
Нехай будуть тобі подаровані,
Щоб ти знав де сказати, де змовчати
В благодаті Ісуса захований.

ЩО ПОСІЄШ ТЕ Й ПОЖНЕШ

Нехай ця дійсна життєва історія стане
для нас повчальною.

Старість підійшла так непомітно:
Зморшками покрилося чоло,
Тіло усе більш стало боліти,
Сил не стало,наче й не було...

Брат Микола довгий час в зібрання
Сам уже не міг,на жаль,піти.
У віконце вигляда ще зрання,
Любить спостереження вести.

Бачить: у його сусіда хвіртка
Вже й не закривається,щораз
Хтось із церкви йде його провідать,
А сусід-то був по вірі брат.

Теж хвороба й старість підкосили,
Сам собі вже ради не дає.
Й думав брат Микола:"В чому ж діло?
Чом ніхто до мене не прийде?

Котрий місяць вже сиджу у хаті.
Господи,Ти ж бач,як важко жить!
Біль у тілі,сил нема піднятись,
Й так самотньо,ні з ким й говорить..

Чому ж мою хату обминають?
Хоч би хто провідати зайшов,
Про сусіда лише пам'ятають.
Ось така у християн любов?"

В серці запитань було багато,
Й відповідь на них не міг знайти.
Раптом чує він,як промовляти
Став до його серця Дух Святий:

"А чи є любов в твоєму храмі?
Чи ділами віру підкріпляв,
Коли силу мав,ходив в зібрання?
Чи для ближніх час ти уділяв?"

Плаче брат,згадав роки прожиті:
Ніби вчора був ще молодий,
Й стало соромно,бо не бажав трудитись,
Працю Божу обминав завжди.

Ніколи було провідать хворих,
Мав в житті важливих безліч справ,
До стареньких не цікаво молодому
Було йти,і він їх уникав.

"Хай хтось інший зробить добре діло,"-
Думав так. Аж ось роки пройшли,
Й стало видно:на життєвій ниві
Бур'яни одні лиш поросли.

А сусід,що братом був по вірі,
Всім старався чимсь допомогти,
Він любові зерна щедро сіяв,
І на старості збирав свої плоди

Друже мій,а що в твоїй скарбниці?
Як багато в неї вже поклав?
В своє серце нині подивися:
Чи плоди зросли там,чи бур'ян?

Все,що сієм,будем пожинати,
Бо,неначе нива,все життя.
Треба нам це завжди пам'ятати,
І трудитись в Господа Ім'я.

Сіймо зерна доброти й любові,
Сіймо щедро,як Господь звелів,
Щоби віра в нас була живою,
Й принесла багато ще плодів.

А коли пройдем земну дорогу,
З рук Христа отримаєм вінця
За всю працю,і за те,що Богу
Вірність зберегли ми до кінця.

Тривож Небеса,коли біль проникає,
Направ погляд свій у Небесну ти даль.
Бо Небо все бачить, бо Небо все знає,
На Нім живе Той , Хто лікує печаль.

Тривож Небеса, коли важко буває,
Коли відвернулися друзі,рідня.
Хай поклику голос туди долинає,
Туди до престолу Святого Творця!

Ти може втомився або навіть тяжко,
Потрібна порада розради тобі.
Спішит ти до Бога, коли дуже важко,
Він ніжно приходить на поміч душі.

Згадай, скільки раз, Він тебе наповнявши,
Торкаючись серця, о, як ти радів.
Бо ти тоді плакав, до Бога взивавши
І Він наповняв,бо ти цьо́го хотів.

Тоді промовляв Він тобі,нахилившись,
З любов'ю сказав: «Я поруч,іди».
А ти на колінах, сльозами залившись,
Ці ніжні слова зберігав назавжди.

Ти промовив Йому, що тоді відчуваєш:
«Турботу я бачу Твою мій Отець.
Я знаю,що Небо мені відкриваєш
І Силу вливаєш для спраглих сердець.

Як часто слабіли в путі мої ноги
І в ослабленій вірі мені помагав.
Ти завжди був зі мною Господь на дорогах,
Дорога ти Мені!»—до душі промовляв.

І слова ці тебе у житті підбодряли,
Дарували надію, що «Усе я пройду».
На очах не раз сльози в тебе виступали,
Та надія була, що Бог знає нужду.

Він знає,що в серці, як сильно втомився,
Він знає,яка йде молитва твоя.
Він хоче,щоб ти перед Ним прихилився,
Про милість в Його щоб просив на життя.

Тому прихились у цей час на коліна,
Бо знаєш,що відповідь з Неба прийде.
І серце твоє вмить наповниться миром,
Душа у молитві відраду знайде.

Лише на колінах душа оживає
І серце радіє, бо хоче співать.
Бо Бог Свою Силу в ту мить виливає,
Як хочеться миті такі цінувать.

І ось слова знову Господь промовляє,
Які проникають у серце твоє:
«Я чую, Я бачу,як ти знемагаєш,
Як тяжко порою дитя тобі є.

Ось знову Долоню Свою простягаю,
Щоб Силу відчув на своєму путі.
Ось рани твої Я сердечні зціляю,
Я бачу, як томишся ти в цім житті.

Я знаю про те, що тобі спілкуватись,
Зі мною,як з Батьком в цей час не дає.
І віра твоя починає хитатись,
А спокій шукає так серце твоє.

Ні, ні, не суджу, бо прийшов як Спаситель,
Як Той, Хто Готовий сьогодні спасти.
Поклич до Мене!Я є твій Утішитель,
Лиш тільки в Мені зможеш мир віднайти.

Іде перев'язка для тих, що втомились,
Лікую, хто зовсім побитий лежить.
І ось на тебе проливаю знов милість,
Чи ти відчуваєш як серце тремтить?

Тривож Небеса! Вони поряд з тобою,
Розкрили Вони ось обійми Свої.
Дитино Моя!Я тебе заспокою,
Тобі простягаю Я Руки Мої.

Не бійся! Я поряд! Тебе так люблю Я,
Якщо навіть впав—подам поміч Свою.
Любов бо Моя є без меж, Алілуя,
Відкрий своє серце.Я поряд стою! »...

Тривож Небеса,коли біль проникає,
Направ погляд свій у Небесну ти даль.
Бо Небо все бачить, бо Небо все знає,
На Нім живе Той , Хто лікує печаль.
 Амінь

П’ять порад

У повсякденному житті,
Щоб нам духовно виростати,
Й зміцнятись вірою в Христі,
Прийми мій брат, такі поради -

Їх небагато - тільки п’ять,
Як пальців, на одній долоні,
То ж добре їх запам’ятай,
І повсякчасно їх виконуй.

По перше Біблію щодня,
Читай уважно і завзято,
Бо решта книг дає знання,
Духовно ж, лиш вона збагАтить.

Наповніть мудрістю серця,
І підбадьорить і потішить,
І згідно намірам Отця,
Думки нам виправляє грішні.

По друге брате мій молись,
І не тримай від Бога тайни,
Бо сам ти знаєш, що колись,
Все потаємне стане явним.

І ти не в завчених словах,
Звертайся кожен раз до неба,
А вилий в щирих молитвАх,
Перед Христом свої потреби.

По третє - спільності завждИ,
Шукай у радості з братами,
Неси служіння і ходи,
До Церкви лЕгкими ногами.

А ось четверта не мала,
А може й головна порада,
Не забувай брат про діла,
Щоб ними віру підкріпляти.

Свої таланти, силу, час,
Любов, увагу, кровні гроші,
Віддай нужденним, щоб про нас,
Казали - це є діти Божі.

І накінець запам’ятай,
Пораду цю останню, п’яту -
Нехай завждИ твої вуста,
Про ТОго свідчать, що розп’ятий

за нас був грішних, і коли,
Ти людям вкажеш шлях спасіння,
Тоді поправді брат в собі,
Відчуєш ти християнИна.

Пробач мені, Боже.

Пробач мені, Боже, прошу я пробач.
Ти бачиш, як часто душа моя плаче.

Пробач, що і віри не вистачає,
Що я недостатньо коліна склоняю.

І часто молитва моя так слабка,
Не в дусі вона, а лише від ума.

І в слово Твоє я так мало вникаю,
А більше у справах своіх пробуваю.

І радості, Боже, так мало в мені.
Душа пробуває в постійній борні.

О дай мені, Боже, себе побороти,
Щоб тільки добро,Твою волю творити.

Дай бачити , Боже, Твоі чудеса.
І вільно піднятись в свій час в небеса!

Страшно жити нам всім без Христа.
Без Спасителя страшно самому.
Суєта. Темнота. Пустота.
А що жде без Христа -- нам відомо.

Важко кожному з нас без Христа.
Без Христа буть самому так тяжко.
Бо без Бога життя, як тюрма,
І душа в ній сумує, бідняжка.

Одиноко хворіти самим.
І без друзів в житті одиноко.
Нема діла нікому тоді
До хвороб всіх твоїх, окрім Бога.

Конструюючи в мріях бува
Із невір'я палац аж до неба.
Відчуваєш ти сам, що не так
Будувати майбутнє нам треба.

Тяжко так умирать без Христа,
Як життя проживеш безшабашно.
Біси. Адський вогонь. Темнота
Помирать без Спасителя страшно.

Можна блага земні всі збирать,
Влаштуватись в житті дуже добре.
Та не можна без Бога вмирать.
Адже смерть без Христа -- катастрофа.

І на страшний для грішників суд
Гірш нема, як прийти одиноким.
Там і гори уже не спасуть,
Там вже вийде невір'я все боком.

Все знаходиться в Божих руках.
Без Христа все брехня і фальшиве.
Можна жити без Нього сяк-так,
Та спастись без Христа неможливо.

Глиняна тарілка й кришталевий бокал

В просторій, красивій і світлій крамниці
Лежить різний посуд на кожній полиці.
Для себе начиння на будь-який смак
Знайде тут багатий, знайде і бідняк.

На верхніх полицях у повній пошані
Лежить величаво усе із кришталю,
А все, що дешеве, те зовсім самітно
На нижніх полицях лежить непомітно.

І різне із посудом кожним бувало,
Бо щось розбивалось, а щось купували,
Та був тут один кришталевий бокал -
З тарілки одної весь час кепкував.

То він насміхався із неї щоднини,
Бо зроблена була з гончарської глини,
Коричнева вся, не милує красою,
Навіщо її сотворили такою?

Багато вже літ на прилавку лежала,
Придбати її покупці не бажали,
Бо краще купити, дотримавшись моди,
А з глини тарілка не всім до вподоби.

Виблискував гордо бокал кришталевий...
Та якось в крамницю у день березневий
Один непримітний купець завітав,
Тарілку із глини для себе придбав.

Зраділа вона - знадобилася людям,
Лежати в крамниці вже більше не буде,
Не буде її вже вкривати пилюка,
Дбайливо тримають господаря руки.

Господар, привітний і добрий душею,
Приходьків та бідних частує із неї.
Щаслива тарілка, дарма, що із глини,
Бо в домі новому її полюбили.

Вкидають у неї улюблені страви -
Не треба їй честі, не треба їй слави.
Хай буде господарю дяка й пошана!
Вона ж лише посуд в руках свого пана.

Напевно, цікаво, що сталось з бокалом?
Яка ж кришталевого доля спіткала?
Чи ще на полиці в крамниці лежить?
Чи, може, в багатому домі блищить?

Та він зовсім трохи пробув на полиці,
Для нього швиденько купці віднайшлися.
Придбали його в дорогий ресторан,
І гордим, й нахабним ще більше він став.

Ніколи бокал не лишався порожнім,
І пили із нього одні лиш вельможні,
Вином дорогим його всі наповняли,
Так честь і пошану йому виявляли.

Не все так прекрасно, як зразу здалося,
Зазнати й зневаги йому довелося,
Бо навіть із виду культурні вельможі
Вином упивались й робили негоже.

Плювали у нього, бруднили харчами,
Пройдешньої слави йому не давали,
А згодом один, оп'янілий весь пан,
Впустив його з рук - і розбився бокал.

Ніхто й не помітив якоїсь утрати,
Вельможі не будуть уламки збирати.
Розбився бокал, та нікому не жаль,
Дарма, що красивий, дарма, що кришталь.

Спіткала сердешного доля гірка:
Вже треба звикати до стін смітника,
З якого назад вже нема вороття...
Був посудом гарним, а зараз - сміття.

Мораль в цьому вірші доволі проста:
Не треба спішити у розкіш гріха,
Диявол малює життя, мов квітник,
Кінець же усьому - пекельний смітник.

Ніколи не треба гордитись собою,
Чи дуже розумний, чи сяєш красою.
Не варто в гріховному світі пишатись,
Найкраще у Господа руки віддатись.

Не стати для світу красивим й відомим,
А посудом бути в Господньому домі.
І буде Господь за тобою дивитись,
У Нього ніколи не зможеш розбитись.

Чавунний чи з міді, а чи фарфоровий,
Аби лиш для доброго діла готовий.
І є в цьому вірші наступна мораль:
У Божих долонях і глина - кришталь.

Я знаю, долі є багато гірші.
Я знаю, куди тяжчі є життя.
Я знаю тих, хто переходив більше…
Але не в цьому буде суть моя.

Ми знаємо, що хтось в житті проходить
Такі проблеми, що не встоїш сам,
А хтось іде й відради не знаходить
У тому, що під силу буде нам.

Хтось сильно плаче, ну а хтось сміється…
У когось все розкаже тільки шрам.
Один щасливим нібито здається
Ну а насправді ледь живи від ран.

А ми так легко можемо судити…
І важити так легко чийсь тягар
З порадами до когось поспішити
Нанісши нищівний комусь удар.

Задумайтесь будь ласка на хвилину,
І не рівняйте всіх ви під одне.
І не судіть ви ні одну людину…
Бо в кожного життя є тут своє.

Не величайтесь, якщо більше сили
Ви маєте на цім земнім шляху.
Бо перед Богом, навіть самий сильний
Терпіти може програш у бою.

Ви не спішіть казати так запекло
Такі колючі і тяжкі слова
Про те, що хтось живе сьогодні легко,
І не несе ніякий він тягар.

А ви хоч раз у серце подивились?
Порахували, скільки в нього ран?
А ви хоч раз з підтримкою зявились?
Чи принесли на рани ці бальзам?

О ,не судіть. Щоб вам не стало гірше,
Й коли під тягарем знеможе брат
Біжіть на поміч. Чуєте? Скоріше!
Підтримайте. Не дайте йому впасть.

Ви не кажіть: «Мені багато тяжче!»
«Багато більше я в житті поніс.»
Не добивайте ледь живого брата…
Тягар нести ви краще поможіть.

Ви не бажайте іншим усім того,
Що вам колись принесло сильний біль.
Ви помоліться до Живого Бога,
Він Той, Хто нас всім серцем пожалів.

Христос прийшов, щоб ми сьогодні мали
До Господа на небо вільний вхід.
Він не хотів, щоб з вами ми страждали,
Щоб ми висіли так, як Він висів.

Він взяв на Себе не Свою провину.
Й розп’ятим був Він не за власний гріх…
А ми сьогодні судимо людину
І знову й знов заносимо батіг.

О любі друзі, любі християни,
Прошу вас дуже: Ближніх не судіть.
Бо ми усі в житті не ідеали.
А рана всім однаково болить.

Прийдіть до тих, хто в горі і в печалі,
І не важливо, що спричинить їх.
Ви не читайте ближньому моралі.
І не судіть. Бо в кожному є гріх.

Ви замість суду милості подайте…
Й коли настануть злі, суворі дні
З підтримкою до ближніх поспішайте
Щоб брат пройти і витримати зміг.

Тоді і вам в тяжку життя хвилину
Сам Бог із неба поміч Свою дасть.
Подасть з небес Своє благословення,
І дасть Свою святую благодать.

Й не забувайте правила одного:
Як ви зробили - зроблять так і вам.
Бажаю вам благословіннь від Бога.
Що ми могли це завжди памятать.
Амінь

Ти знаєш мене, і Ти бачиш завжди моє серце.
Ти знаєш завжди, як я плачу і як я сміюсь.
Ти знаєш мене, і коли я кажу все відверто,
І коли я сказати щось хочу ,та дуже боюсь.

Ти знаєш мій Бог, все, що в серці своєму ховаю.
Цей біль невгамовний так проситься вилитись геть.
І тому, я до Тебе, сьогодні і зараз звертаюсь,
Бо чаша моя переповнилась болем ущерть.

Моє серце в бою уже втратило залишки сили,
Та я знаю, що є сила в Тебе , великий Господь.
Вже зламались від вітру мої переможені крила,
Не дозволь щоб в цім стані, мій ворог мене поборов.

Я зламаюсь Господь, якщо Ти не дасиш мені сили.
Не пройду я Господь, як не підеш ти зараз вперед.
Я не зможу піти, якщо Ти мене Боже покинеш,
Якщо зараз мене Ти мій Господи не підіймеш.

Я стомилась Господь. Я стомилась боротись з невір’ям,
Я стомилась Господь і так хочеться просто кричать.
Та я знаю, що Ти, у бою додаєш мені сили,
І я далі продовжую тихо і з болем мовчать.

Я не можу сказать, я не можу тоді говорити,
Коли поряд нема, тих хто міг би мене зрозуміть.
Я повинна цей біль в своїм серці тихенько носити,
Я повинна іти не залежно від залишку сил.

Вже не раз так було. І не раз вже ятрилися рани.
І не раз не було кому серце могла би відкрить.
Та зі мною Ти йшов, зігрівав Ти Своїми словами,
Ти наказував сонцю у темную ніч засвітить.

І зі мною Ти був, коли я зі сльозами молилась,
І зі мною ти був, як молитись я геть не могла.
Не було ще такого, щоб я тут сама залишилась,
Не було ще такого, щоб я десь лишилась сама.

Я завжди мій Господь бачу батьківську, лагідну руку.
Я завжди бачу те, що зі мною великий Господь.
Та прошу я Тебе, забери Ти від мене цю муку,
Бо болить уже так, що знесилилась навіть і плоть.

Я не можу Господь. І немає мій Господи сили,
Ти прости Боже мій, що стомилась душа моя в край.
Ти прости мій Господь, що не часто до тебе молилась,
І прошу Тебе я: Ти ніколи одну не лишай.

Я не зможу іти, якщо Тебе не буде зі мною.
Я не зможу іти, якщо Ти не підкріпиш в біді.
Я все зможу Господь. Але зможу я тільки з тобою.
І тому я прошу, підкріпи мене в цій боротьби.

Дай же сили мій Бог переможцем в двобої лишитись,
Дай же сили Господь тобі славу в кінці принести.
Дай же сили мій Бог не зламатись ,а лиш укріпитись.
Дай мій Господи сил, бо не можу вже далі іти.

Укріпи мене Сам. І іди по дорозі зі мною.
А якщо я впаду Ти на руки , як батько візьми.
Я здолаю усе. Та здолаю я тільки з Тобою.
Тож прошу я Тебе: залишайся зі мною завжди.
Амінь.

ГОСПОДЬ ПРОМОВЛЯЄ.

Господь до мого серця промовляє:
Чому моя дитино, знемагаєш?,
Чому як важко йти, впадаєш в відчай,
І забуваєш моє Слово вічне.?

Чому так часто руки опускаєш
Тоді як чорні хмари насувають?
Ти забуваєш, що молитву чую,
І все в твоїм житті Я контролюю.

Ти дивишся на хвилі, що знялися
І думаєш: звідкіль вони взялися?.....
Я допускаю, щоб ті бурі вили
Бо тільки в них ти загартуєш силу.

Не забувай Моє Священне Слово
Все що стається —це невипадково,
Коли приходять дні похмуро —сірі,
Твоя душа міцнішає у вірі.

Як негаразди у житті твоєму
Мені відомі всі твої проблеми,
Єднайся своїм духом з небесами
Я вчора, нині, й вічно Такий Самий.

Коли ти плачеш— не проходжу мимо
Хоча тілесний оком Я незримий,
Втираю сльози і лікую рани
Й любити вже тебе не перестану.

Боротися, й пройти земну долину
Сама не зможеш, о, моя дитино,
Якщо взивать до Мене перестанеш,
В долині смертній впадеш, і не встанеш.

А як зі Мною підеш у долину
Не буде страшно.. Хоч і ворог в спину
Дмухне вогнем, то жаром не попалить......
Його боятись вірні перестали.

Господь до мого серця промовляє:
Опасність є... Та Я не залишаю,
Пока ти на землі де є тривоги,
Крізь них веду тебе в оселі БОГА.

У КОГОСЬ, ПЕРШЕ РІЗДВО БЕЗ МАМИ

У когось перше Різдво без Мами
У когось перше Різдво без Тата
А ти святкуєш Різдво з батьками
У тебе хата теплом багата

У тебе їжа смачна напої
Не забирають близьких конвої
Є новий одяг взуття прикраси
Комусь же щастя хоч дрібку вкрасти

В слабкі долоні на мить єдину
А хтось рятує в Різдво дитину
Хтось Бога молить спасти дружину
А що у тебе в Різдва хвилину

Хтось плаче гірко від болю зради
А когось ваблять спокус принади
Хтось у лікарні, ледь серце б’ється
А в когось нитка життя все ж рветься

Хтось на курорті в Різдво- це ж модно
А в когось і світу в вікно не видно
Хтось розкошує в Різдво й гуляє
Інший спокою в душі не має

В Різдво в притулку жде сиротина
Що віднайдеться її родина
А хтось пізнавши батьківську ласку
Не цінить нею вдягнувши маску

Злоби й цинізму йде геть із дому
А хтось у свято у серці свому
Тримає камінь важкий для брата
Нажаль сьогодні так зла багато

Десь веселяться десь плачуть люди
І хоч Різдво в нас святкують всюди
Лиш зрідка щиро ідуть до храму
У цю святкову пору Різдвяну

До того храму що є у серці
Нажаль не всіх там відкриті дверці
Щоб зустрічати царя Месію
Більше говорим про цю подію


Співаєм гучно пісні Різдвяні
Та чи яселка не солом'яні,сердечні
В тебе в Різдво готові
Чи є у них місце Царю Христові

Чиє смирення Довіра щирість
Приймеш Месію одержиш милість
Він не вважає на статус, статки
Твої успіхи чини, маєтки

Він прийде в серце яке радіє
І те що плаче Він теж жаліє
І не пройде мимо чи стороною
Хоче Рожденний бути з тобою

В твоєму серці в твоїх яселках
Спробуй в Різдво у своїх молитвах
Відкрити серце Царю Месії
І після цього усі події

Будуть для тебе вже другорядні
Твої бажання будуть підвладні Тому
Хто любить нас безумовно
Приходить вчасно і безвідмовно

Хто посилає все необхідне
І знає що нам в житті потрібне
Неважно радість чи сум в душі
Важно в Різдвяній отій тиші

Прийняти серцем дарунок неба
Христа Месію бо Він для тебе
Не пожалів і життя свого
Прийми Ісуса у це Різдво

І Ти відчуєш ту Славу неба
І мир і спокій прийдуть до тебе
Повір цінніших дарів нема
Як дар Ісуса у день Різдва

РОЗПОРОШИЛИСЯ ПО СВІТУ ДРУЗІ!
У кожного своя тропа буття.
А я до них - стежиною у лузі,
Молитвою, Любов'ю, Співчуттям...

Коли в скорботах серце, у напрузі,
Коли дощів і війн суцільний фронт,
Пожовклий лист спадає із галуззя
І лащиться відірваним крилом.

Коли зими чатують хижі брами
І осінь йде до неї у пролом,
Дай Боже, щоби друзі не змовчали,
Коли мордується душа і ллється кров!

Коли затужать журавлями висі-далі,
Коли поставиться на "паузу" життя
І не зігріє промінь золотавий,
На кущ троянд насиплеться земля,

Хай серце у байдужості зухвалій
Не скам'яніє! Якщо Дух зорить,
Молімось, браття, щоб засвідкували
ЛЮБОВ, що від гріхів спасає світ!

Я так хочу Вас бачити в колі спасенних

Я так хочу Вас бачити в колі спасенних!
Сам Христос особисто запрошує Вас.
Він так ніжно й зворушливо кличе щоденно -
Не відкиньте, благаю, цей люблячий Глас!

День спасіння для людства усе ще триває,
Вічне щастя Господь пропонує усім.
Тихий голос Ісуса і Вас закликає.
О, схиліться в покорі душі перед Ним!

Ваші добрі діла - геть ніщо для спасіння.
(В чистих Божих очах вони легші за пух)
Він усе вже зробив через смерть Свого Сина.
Тільки вірте - і йдіть до простягнутих рук!

Я так хочу Вас бачити в колі спасенних!
О, не згайте життя! До Христа поспішіть!
Хай дарма не минуться молитви численні!
Не зневажте навіки спасіння душі!..

Святий Тебе дай славити повіки

Святий, Тебе дай славити повіки,
За всю любов, за ласку, й хрест,
В Крові Христа, для мене ліки,
А у душі людській протест.
Не йдуть , до Тебе, Боже правий,
Живуть без Бога, в кожнім дні,
Володар серця в них, лукавий,
Без Господа,весь час, одні.
Бажаю так, щоб кожен грішний,
Прийшов до Бога, в каятті,
Щоб дав прощення їм Всевишній,
Щоб щастя мали в цім житті.
Прийдіть до Нього, Він благає,
В Нім є блаженство, в Нім любов,
Душа завжди Христа чекає,
Хвалу несе Йому, за Кров.

Господи, звертаючись до Тебе,
У молитві я скажу бажання...
Так багато Ти зробив для мене,
І сьогодні Ти прийми моє прохання...

Не прошу ні багатства,ані слави,
Бо це все земне,воно проходить...
Нехай діти, Господа прославлять,
І лише стежками Твоїми ходять...

За дітей прошу і за онуків,
Бережи їх, Господи від злого...
Щоб не знали ні горя ні розлуки,
Щоб трималися лиш Заповіту, Твого...

Нехай страх Твій серденько огорне,
Щоб боялися нарушить Твою волю...
І нехай благословіння Твоє прийде,
Тебе, Господи я щиро прошу...

Так як мати,просить за дитину,
Так і я сьогодні, Тебе благаю...
Благослови Ти всю мою родину,
Твоїм Ім'ям дітей,- благословляю...

Господи, звертаючись до Тебе,
Я іду в молитві знову й знову...
Дякую,що чуєш завжди мене,
І даєш мені Ти допомогу...

ДОВІРЯЙ БОГУ У ТЯЖКІ ХВИЛИНИ...

Якщо нежданно в дім прийшла біда
І чорні хмари небозвід закрили,
В душі тривога й смуток вироста,
Тріпоче серце і слабіють сили...

Хто допоможе в цей нелегкий час?
Хто нас потішить і розрадить в горі?
Коли надії промінець погас,
Як тоне човен у життєвім морі...

Хто може зрозуміти нашу біль,
Поспівчувать й полегшити страждання,
Вказати вихід правильний і ціль,
Щоб далі йти вперед без нарікання?

Один Господь, наш люблячий Отець!
Він Той, Кому на світі все відоме...
Він бачить болі змучених сердець,
Де люди ставлять крапку－пише кому...

Він розуміє, як ніхто з людей,
Бо Сам терпів в людському тілі муки,
Гірку сльозу зітруть з твоїх очей
Святі, любові повні, Божі руки.

Лише скеруй свій погляд до небес,
Поклич Його ім'я у день недолі,
І станеш свідком неземних чудес,
Що стануться в житті по Божій волі.

”Не бійся! Тільки віруй!”－каже Він,
Для Бога неможливого немає!
Серед штормів життєвих і руїн
Ще вийде сонце й путь твій осіяє.
Амінь

Від батьків для молодих

Наші рідненькі, дорогенькі діти,
Нам хочеться сьогодні побажать,
Вам те, що головне всього на світі,
Те, що в незгодах зможе сили дать.

Це є любов! Її ми вам бажаєм,
Та любов, що не шука свого.
Всьому надіється, все покриває,
Де є вона—усюди є тепло.

Кохання те, що терпить так багато,
Що не дратується, не мислить зла.
Кохання, що не заздрить й не гордиться,
Вогонь який ніколи не згаса...

Коли ви ще маленькі були діти,
Бог вибрав наперед долю для вас.
І Він для вас плин часу цей відмітив,
Ви виросли й зустрілися в той час.

Зустрілися ви раптом і Сам Бог,
Вклав почуття у вас ніжні любові.
Саме серця ваші з'єднав обох,
Щоб разом вам іти в дорогу но‌ву.

Не сумнівайтесь всьому й зберігайте,
Перлину, яку Бог вам дарував.
Міцно в долонях ви її стискайте,
Щоб блиск перлини в домі в вас блищав.

Берегти любов—це є не просто,діти,
Це боротьба, старання, це є труд.
І прийде час ще трудностей,повірте,
Та з Богом оті труднощі пройдуть.

Образу в серці ви не допускайте,
Не допускайте жалю у собі.
Старайтесь, один одного прощайте
І буде мир і спокій у сім'ї.

Тобі бажаю синку завжди бути,
Щоби з тобою дружина жила,
Змогла себе надійною відчути,
Як за стіною, щоб вона була.

Як посуд немічний, її ти бережи,
Якщо заплаче—в цім твоя вина.
Ти нею, немов скарбом дорожи,
Бо Богом тобі послана вона.

А тобі доню, просто будь щаслива
І мудрою щоб всюди була ти.
Бо жінка та, яка боїться Бога,
Вона достойна всюди похвали.

Бережи вогнище сімейне у надії,
Клади її на Бога, Він є Захисту твій.
Лиш тільки з Ним не гасне,а жевріє,
Вогонь, що відганяє холод злий.

Хай дітками ваш дім Господь наповнить,
Бо без дітей в сім'ї нема тепла.
Хай їх малесеньких вам зростить поможе,
Для слави Божої Його Рука.

Хай шлюб міцним ваш буде і щасливим,
Ви бережіть любов, яка в вас є.
Запам'ятайте і не забувайте,
Що тільки Бог таку любов дає.

Хай Він вас рясно скрізь благословляє,
В благословінні радість вся буття.
І те, що ми сьогодні вам бажаєм,
Нехай будується щаслива в вас сім'я!
Амінь

Це було недавно, Трапилась така подія
Це була не приємна новина для всіх
В християнській сім'ї
Померла дівчинка одна...

Вона була такою доброю та ніжною
Усіх любила як могла
Дарила усім радість
І всі її любили
Та якось одного осіннього ранку

Мама підходячи її розбудити
... Зайшовши в кімнату
До ліжка підходячи
Вона раптом побачила що її уже ніяк не розбудити

Вона померла...
Ця дівчинка любила так Ісуса
Її мрія була не простою
Вона так мріяла бути місіонеркою в Африці

Та нажаль життя її обірвалося ,у тринадцять років
Вона пішла до Бога в небеса
Залишивши добрий слід для всіх

Як важливо всіх любити
Як важливо всіх прощати

Як важливо жити з Богом та згідно Його Слова
Скажу тобі мій милий друже можливо сьогодні нас таке чекає
Можливо сьогодні ми не проснемося
Але скажи мій друже поправді чи готовий ти зустрітись з Богом?

Чи готовий дати звіт?
Порою ми так хочемо на небо
Але переглянувши своє життя
Ми можемо побачити і сказати що ми не готові .

Ця подія нам багато говорить
Але , що саме подумаймо
Тому сьогодні милий друже
Ти переглянь своє життя
Бо скоро зустріч наша з Богом!

Амінь

Коли туга серце твоє оповила
Шлях немов чорним килимом стелиться знов
І здається усе твої зламані крила
Ти впади на коліна , згадай про любов
Про любов на хресті що тоді розіпʼяли
Про любов , що терпіла ті муки страшні
Що ні слова лихого вона не сказала
Бо Любов все простила тобі і мені
Хай наповнить уста твої щира молитва
Хоч не довга від серця хай буде вона
І Бог буде з тобою Він поможе у битвах
Лиш відкрий свою душу для Ісуса Христа
До Нього завжди звертайся мій друже
Якщо дуже важко стає на душі
Впади на коліна з сльозами і тут же
Відчуєш ти руку Його на плечі
Тебе Він потішить , всі рани загоїть
Бо любить тебе як не любить ніхто
Дорогу твою Він легко подвоїть
Любовʼю і миром і просто добром
Бо знає Господь що у серці людини
Відомі йому всі дороги й шляхи
Чого потребує душа твоя нині
А що не потрібно сьогодні тобі
Не думай що Ісус тебе не почує
Лиш ворог шле в серце тобі ці думки
Він завжди на тебе як лев той чатує
А ти не здавайся вперед з Богом йди
Довір Йому все що тяжить твою душу
Христос понесе Він поможе в біді
Наповнить водою всередині сушу
І Славу Господню побачиш тоді
Бо той хто створив небеса і простори
Створив і людину а значить й тебе
Хто ліс поливає і зрошує гори
Не лишить ніколи він поруч іде
Коли відчуваєш самотність дитино
Ти руку на серце своє поклади
Бо там проживає Спаситель єдиний
І в серці твоєму він буде завжди
Тільки молитва нас зближує з Богом
І лиш на колінах відчуєш Його
У щирій моливі зникає тривога
Бажання серця він чує твого
Коли туга серце твоє оповила
Шлях немов чорним килимом стелиться знов
Ти повір… лиш повір Бог подасть тобі сили
На руках понесе , бо Він є любов !

Свіча життя

У повоєннім місті вечоріло.
Вздовж вулиці горіли ліхтарі,
А в вікнах люди свічечки палили,
Їх було видно вже о цій порі.
І син, який прогулювався з татом,
Ураз його посмикав за рукав:
"Хіба там можуть зірочки палати? -
З цікавістю на вікна показав. -
Дивись: одна, і там одна... О, тату!
А там аж дві, яскраві, осяйні!
Хіба за вікнами можливо їх тримати?
Хто з неба їх узяв, скажи мені".
"То свічечки запалені". "Для чого?"
"Була війна, і в круговерті днів
Хтось втратив сина, а хтось батька свого,
Дружини втратили чоловіків.
В чиїйсь сім'ї одна, синочку, втрата,
А у чиїйсь, як там, поглянь, аж дві.
Як важко їм - не можуть розказати,
У вогниках несуть жалі свої.
Ці свічечки як пам'ять", - тихо мовив,
І заіскрилась в погляді печаль.
А син до нього з запитанням знову,
Рукою вже показуючи в даль,
На зірку, що мигтіла в темнім небі
Яскравим сяйвом, перший ночі знак.
"А Бог цю свічку запалив для Себе?
Він теж, як інші, втратив Сина, так?"...
"Не втратив, а віддав. Віддав за інших.
Синочку, Він помер, щоб ми жили.
Він врятував Своєю смертю грішних,
Щоб у серцях вогні життя були".
Так тато говорив зі своїм сином
В далекім місті в повоєнний час.
Але так хочу, щоб у цю хвилину
Його слова торкнулися всіх нас.
В нічному небі Бог над Вифлеємом
Нову зорю, мов свічку, запалив.
Давав нам Сина, серце тисло щемом,
Бо нас любив Він і Його любив.
Та лиш Голгофа й безневинна жертва
Могли змінити грішників життя.
Бог знав, що мусить Син Його померти
Страшною смертю через розп'яття.
Що буде Він зневажений, побитий,
Осміяний, відкинутий людьми.
Та лише так Він нас міг відкупити,
Щоб я і ти були спасенними.
Така ціна - віддати Свого Сина
На хрест Голгофи, наче на вівтар,
Де за гріхи, за всі наші провини -
І цвяхи, й кожний молота удар.
О, та зоря яскрава в темнім небі,
Немов сльоза у Батькових очах!
Любові більшої нема до мене й тебе,
Як в розпростертих на хресті руках.
А ти в це віриш? Знаєш ти сьогодні,
Куди веде життя твойого шлях?
Залишена уже гріха безодня?
Ти бачиш світло в темних небесах?
Тобою знайдена до вічності дорога,
Що Божий Син стражданнями відкрив?
А твоє серце примирилось з Богом?
Чи знаєш, як тебе Він полюбив?
Якщо не знаєш, підійди до Нього,
Схилися у молитві каяття,
Дозволь Йому торкнутись серця свого,
Щоб в нім Він запалив свічу життя

ДОВІРСЯ БОГУ

Це так важливо- довіряти Богу
В своєму повсякденному житті,
І памятати, що твоя дорога
В Його могутній Батьківській руці.

Він буде випробовувати душу,
Щоб перевірить, чи довірився сповна.
За Богом йти ніхто тебе не змусить,
Потрібно більше- відданість твоя.

Потрібно, щоб ти сам, по добрій волі
Бажав услід за Господом іти,
Чи в радості, чи в смутку, чи у горі
Йому був вірний всюди і завжди.

Ми приклади знаходимо в Писанні
Про тих людей, що віру зберегли.
Бог посилав для них випробування,
Й вони, довірившись Йому, пройшли.

Згадай трьох юнаків, що віру мали,
І не злякались печі і вогню,
Ішли вперед, назад не відступали,
В останню мить Бог поміч дав Свою.

Було не легко також Аврааму,
Як сина на жертівник покладав,
І серце обливалося сльозами...
А Бог в цей час за ним спостерігав.

Він бачив в серці віру непохитну,
І руку Авраама зупинив,
Та ще раз нагадав про обітницю,
Своім благословінням наділив.

А памятаєш, як в часи минулі
Пророк Ілля був гнаний звідусіль.
" Лишився, Боже, я один,"- він думав.
Та Бог його одного не лишив.

Не легкий шлях був перед ним, та Богу
Він залишився вірний до кінця,
І в небі закінчилася дорога:
Живим туди був забраний Ілля.

Був Йосип в рабство проданий братами.
А там - обман, вязниці темнота...
Та вірив Йосип:" День таки настане,
Й мене Господня визволить рука".

І день настав. Бог вивів на свободу,
Й повищив понад всіх, навіть брати
Йому вклонилися, та безліч ще народу
Зумів Бог через Йосипа спасти.

Ось Даниіл, що тричі прихилявся
В молитві, й Богу славу віддавав.
Він левячоі ями не злякався,
Й Господь його у ямі врятував.

Іх є багато - вірних слуг Господніх,
Які дійшли до вічноі мети.
А Бог той самий вчора і сьогодні,
Він нам поможе вузький шлях пройти.

Будь вірний Богу, хоч важка дорога,
Йому довір всі труднощі життя,
І день настане - прийде перемога,
І ти прославиш Господа Імя!

@Kanalpodborki Пропонує нову добірку християнських каналів❗️

@Christian_poems_2 християнські вірші для душі 🌿

@bible_gamess Цікава група з християнськими іграми 🤍

@biblesLviv 🙋‍♂️Найбільший вибір БІБЛІЙ дитячі/дорослі.

@gjdgmj Благословенний канал з чудовими піснями 🥰

@shodennik - Lady Christian відповідає на анонімні запитання

@musicYullia християнські пісні 😍

@svetlanochka_16 Моє життя та красиві цитати ❤️

@Godismyhopee Затишний канал, який надихає🥰

@cosmetics_yulia  Доглядова косметика🫰🏼

@muzik_melodii меладії, музика без слів🤍

https://t.me/+Heo1OT558w8xN2Ey магазинчик з шарфиками , косиночками 🌾

Я чую Твій шепіт

Я чую Твій шепіт у тихому шелесті вітру,
І серцем ловлю Твій сигнал до небесних мереж.
Я знаю, що доля моя на небесних пюпітрах,
І зараз на неї Ти музику вічну кладеш.

Ловлю Твою усмішку в теплих промінчиках сонця.
Ти - Всесвіту Автор і Ти - архітектор життя.
Торкаючись вічності серцем крізь неба віконця,
Душею зміцняюся йти крізь земнії трістя.

Творець найпрекрасного, Майстер добра і любові,
Ти Той, Хто створив почуття, Той, Хто вигадав світ.
Я вчитися хочу, Ісусе, небесної мови
Та в Царстві Твоїм говоритиму нею повік.

Бо мова Твоя завжди рідна, свята і привітна,
І зла не буває у ній, не буває гріха.
Мов ніжне латаття, вона чистотою розквітне,
Коли Наречена зустріне Свого Жениха.

Я чекаю тебе в небесах

Я чекаю тебе в небесах,
Там де ангельськi хори спiвають.
По землi свiй звершаючи шлях,
Нехай душу вiтри не зламають.

Щоб не вмерла вона, а жила
I посеред темряви свiтила,
I до Мене привести змогла
Тих, хто в свiтi грiховному гине.

Я благаю тебе, не пройди
Мимо слiз і печалi людської,
I кому тут не сила вже йти,
Ти пiдтримай своєю рукою.

I за когось так щиро молись,
Як за себе й найближчу родину.
Перед вiчним престолом схились,
I тебе Я почую, дитино.

Знаєш ти, як люблю Я тебе,
Тож зумiй цю любов показати
Тим, хто поруч з тобою iде,
Хоч, можливо, вiн цього й не вартий.

Памятай: зрозумiють не всi
I пiдiймуть на смiх твою вiру.
Але Я помирав на хрестi
I за їхнi грiхи та провини.

I за них пролилась Моя Кров,
Яка сильна грiх кожний обмити,
Та вiдкинули люди Любов,
Не зумiли її зрозумiти.

Iдучи по дорозi земнiй,
Не забудь про цю Жертву, дитино.
Бо забувши її, зрозумiй,
Ти навiки в темрявi загинеш.

Я не хочу, щоб ти збайдужiв,
I собi лише став догоджати.
Щоб не згаснув, яскраво горiв,
I вiд бруду берiг свої шати.

Коли будеш за Мною iти,
Я тебе проведу крiзь долини,
Буду поряд з тобою завжди,
Тiльки будь до кiнця Менi вiрний.

Я чекаю тебе в небесах,
Там, де ангельськi хори спiвають.
Памятай, свiй звершаючи шлях:
Я за тими прийду, хто на Мене чекає.

Привіт друзі 👋🏻
Раджу вам саме цей канал 🥹
Не втрачай надію 🍃
Тут ви можете зрости духовно читаючи пости та роздумуючи над ними ✨🔥

А це саме для вас 👇🏻
Ніколи не втрачай надію, навіть тоді коли дуже важко 🥹🥰💗

Запрошую 💕
https://t.me/Don_t_lose_hope

Я в Біблії читаю про любов

Я в Біблії, читаю про любов,
Любов Ісуса, ласку що від Бога,
Про Ним пролиту на Голгофі Кров,
Він є, у Боже Царство нам дорога.
Читаю я про вічне в Нім життя,
Про спокій в Бозі, що Він нам дарує,
Прекрасне є з Спасителем буття,
Дітей своїх, молитви завжди чує,

Я в Біблії, читаю про любов,
Ту що єднає, жінку з чоловіком,
Кохання, хай міцніша знов і знов,
Любов, ніколи не старіє з віком.
Любіть, кохайте, кожен день і час,
Моліться ревно, в шлюбі це потрібно,
Нехай Христос провадить завжди вас,
Живіть завжди у Нім, богоподібно.

Я в Біблії, читаю про любов,
Батьківську, до діток, в цім воля Божа,
Нагадує в Писанні Господь знов,
Любов така, на Божу часто схожа.
Любім батьків, батьки любіть дітей,
Вчимось у Бога, справою любити,
Багато в світі різних є ідей,
Та лиш по Слову, треба друзі жити.

Ми в Біблії, читаєм про любов,
Вона є здатна, серденько зціляти,
Згадаймо ще раз, про Господню Кров,
Здатність любові, душу звеселяти.
Радійте всі, ми з вами є в Христі,
Спасіння наше є в Господній Крові,
Любіть, так як Спаситель на хресті,
Не зменьшуйте, тож значення любові.

Помічайте до вас небайдужих,
Помічайте, заради Бога...
Хто тихенько щоденно служить
І взамін не просить нічого.
Ви для них рядками густими
Сійте рясно на клумбі квіти.
Люди вміють плакати з кимось,
А ці вміють за вас радіти.
Так, вони у словах не сильні,
Непомітні і не яскраві.
Та коли вас життя покривдить,
Вони будуть у курсі справи.
Це вони принесуть вам гроші,
Коли ляжете у лікарню.
І за руку спіймають, може,
Коли зробите щось негарне.
Пробудіться посеред ночі,
Підійдіть до вікна кімнати.
Уявіть їхні добрі очі
Пригадавши, як їх звати.
Ви планета в їхній орбіті.
Ви щасливчик у цю хвилину.
Якщо є у вашому світі
Хоч одна отака людина.

https://t.me/Godslove037

Так розписані долі, і так склалось життя,
Ми ідемо роздоллям і лютує війна.
Чуєм вибухи й стогін, бачим сльози і кров,
Чи збагнули ми в цьому Господню любов?

Купол неба над нами розсікають ракети,
Безпорадно волаємо: "Господи, де Ти?"
А Бог поряд й в любові рукою Своєю
Не дає їм упасти над твоєю межею.

Він окреслив границі не підкралось щоб зло
Ані вдень, ні вночі до намету твого.
В час війни проживаєш під захистом неба,
Чи збагнув, як за це бути вдячному треба?

Колосився твій лан, дозрівав урожай, -
Це все милість Творця, друже мій, пам'ятай.
Він для тебе подбав і про воду, й про хліб,
А ти міг бути поміж нещасних осіб,

Які десь у підвалах у воєнну годину
Довгі тижні чекали рятівну ту хлібину.
Десь краплину води, наче скарб, берегли.
За криницю з водою ти подяку складав?

Не поранений ти: ноги, руки працюють.
Чи за це небеса вдячність з уст твоїх чують?
Ти міг бути десь там в епіцентрі прильоту,
Де втрачають життя, і здоров'я, й роботу.

Де за долю секунди немає сім'ї,
Де щодня перекличка: а ви ще живі?
Де за мить сиротіють щасливі родини,
Коли тіло героя в дім несуть побратими.

Ти не взутий в сандалі вдови, сироти.
Йдеш у своїх добротних - чи дякував ти.
Хтось від тої ходьби вже натер мозолі,
Комусь сльози солоні біжать по щоці.

Ти сьогодні в затишному Божому домі,
Утішаєшся в вічному Господа слові.
Чи подякував ти за спасіння душі,
За той подвиг Ісуса за нас на хресті?

Він спасіння тобі дарував просто так.
Чи цінуєш ти ним, чи живеш абияк?
А життя це крихке, наче із кришталю,
Чи спішиш нести вдячність за вічність в раю?

Чи цінуєш ти тим, як Бог Духом Святим
Потішає тебе як біда, наче дим?
Ти міг бути між тими, хто в хвилини відчаю
Десь у прірву летить під навалою жалю.

Якщо в тебе сьогодні є родина, сім'я,
Хтось з любов'ю твоє вимовляє ім'я,
Не вважай дріб'язковістю ти оце все, -
Хтось весь вік самотою на землі цій живе.

Якщо маєш сьогодні із ким помолитись,
І печаллю, і радістю з ним поділитись,
Не міркуй легковажно, як мені повезло -
Небо вірного друга в життя подало.

Бережіть своїх друзів! У будь - яку мить
Це безжальне життя може враз розлучить.
Друг правдивий буває ще ліпший від брата,
Дякуй Богу, якщо таких друзів не втратив!

Дякуй Богу за все! Із дрібничок життя
Наповняється наше тут кожного дня.
Хтось й краплини немає тих милостей неба,
Які щедро відміряні Богом для тебе.

І так склалось життя, так розписані долі,
Що живем в час війни із Господньої волі.
Крик і стогін щодня піднімається в небо,
А Бог хоче почути подяку від тебе.

І від мене в осінній оцій метушні,
Де сигнали тривоги, свист ракет уночі.
А над нами Господь простягнув Свій покров.
Чи збагнув в час війни ти Господню любов?

Це чудовий вірш написала одна підписниця із цього каналу 🥹😍❤️

Життя проходить, навіть пролітає
І день за днем зникає в небуття
Хтось ще живе, а когось вже немає
Так скоро зупинилося чиєсь життя.

Настане день і землю ми залишим
Настане час зустрінемось із Ним
Життя моменти, все земне, тут лишим
А там рішатись буде по ділам твоїм!

Чого здобув живучи стільки в тілі…
На що життя віддав…чи змарнував
Хто тут скеровував твої всі цілі?
Яку частину на служіння ти віддав?

Що ти зробив? Питання рубом стане
Я стільки всього для тебе подав,
У горлі комом відповідь застрягне
Немає що сказати… просто промовчав!

А в середині біль пече сильніше,
Чому ? Чому я злегковажив тим що мав ?
А що ж мене манило все сильніше,
Чому, належного для пана не віддав!

Собі старався вперше догодити
Щоб у житті не гірше інших був,
Так мало часу з Богом було говорити
А інколи про це, я навіть і забув!

Я кращу пору ждав усе служити
Одному так нестерпно все нести,
А потім, були клопоти, сімʼя і діти
Що часу зовсім не було для інших діл!

А потім старість скоро так підкралась
І стало тяжко, все боліло день за днем
І ще тоді душа чогось бажала
І відізвався в серці тяжкий щем!

Та ти сказав, що для тебе запізно
Хай молоді життя присвячують служить,
Твоє життя закінчилось на жаль безплідно
І пора вічність вже переступить.

А що ж, вже там, що там мене чекає?
Що говорити буду коли пан прийде!
Талант що закопав, напевно відкопаю
Мабуть, його в мене Він забере.

Бо не примножив, що мені залишить..?
Те що Його, Він має забирать,
А мені те що заробив, віддати мусить
І моя частка, вічно там страждать.

Життя без Бога вже і є страждання,
Якщо це зрозумієш друже мій!
Тому, не легковаж, віддайся без вагання
Йому служити час настав вже твій !!!

©️свєта лесковець

Коли туга серце твоє оповила

Коли туга серце твоє оповила
Шлях немов чорним килимом стелиться знов
І здається усе твої зламані крила
Ти впади на коліна , згадай про любов

Про любов на хресті що тоді розіпʼяли
Про любов , що терпіла ті муки страшні
Що ні слова лихого вона не сказала
Бо Любов все простила тобі і мені

Хай наповнить уста твої щира молитва
Хоч не довга від серця хай буде вона
І Бог буде з тобою Він поможе у битвах
Лиш відкрий свою душу для Ісуса Христа

До Нього завжди звертайся мій друже
Якщо дуже важко стає на душі
Впади на коліна з сльозами і тут же
Відчуєш ти руку Його на плечі

Тебе Він потішить , всі рани загоїть
Бо любить тебе як не любить ніхто
Дорогу твою Він легко подвоїть
Любовʼю і миром і просто добром

Бо знає Господь що у серці людини
Відомі йому всі дороги й шляхи
Чого потребує душа твоя нині
А що не потрібно сьогодні тобі

Не думай що Ісус тебе не почує
Лиш ворог шле в серце тобі ці думки
Він завжди на тебе як лев той чатує
А ти не здавайся вперед з Богом йди

Довір Йому все що тяжить твою душу
Христос понесе Він поможе в біді
Наповнить водою всередині сушу
І Славу Господню побачиш тоді

Бо той хто створив небеса і простори
Створив і людину а значить й тебе
Хто ліс поливає і зрошує гори
Не лишить ніколи він поруч іде

Коли відчуваєш самотність дитино
Ти руку на серце своє поклади
Бо там проживає Спаситель єдиний
І в серці твоєму він буде завжди

Тільки молитва нас зближує з Богом
І лиш на колінах відчуєш Його
У щирій моливі зникає тривога
Бажання серця він чує твого

Коли туга серце твоє оповила
Шлях немов чорним килимом стелиться знов
Ти повір… лиш повір Бог подасть тобі сили
На руках понесе , бо Він є любов !

Як залишаюсь я з Тобою

Як залишаюсь я з Тобою,
Мій Господи, на самоті —
Такі хвилини золоті,
Хоч пересипані журбою.

Тобі скажу те невимовне,
Що вмерзло в душу і щемить.
І прийде вистраждана мить,
І все єство теплом наповнить.

Проллється струменем гарячим
Від тімені до самих ніг,
Розтане почорнілий сніг —
І я себе відчую зрячим.

В моєму голосі тремкому
Ти вчуєш славу і красу.
Поклін Тобі я понесу,
Тобі, мій Боже, й більш нікому.

Пройду прекрасною межею
Свойого літа і зими.
Встає веселка над душею
І щастя тріпотить крильми.

@hrist_zametki – заметки из христианской жизни на каждый день 🔎

В сліпця був шанс

В сліпця був шанс, можливо лиш один...
Ось Вартимей сидить, Тимеїв син.

Він при дорозі й раптом він почув,
Що поряд НазарЯнин йде, Ісус.

Ісус?! Він недалеко! Скільки їх,
Сліпців почув і , бідним, допоміг!

А раптом і мені б прозріння дав?!
І Вартимей щосили закричав:

"Давидів сину, змилуйся, прийди!"
А учні сварять :" Тихо ти, мовчи!"

Та як мовчать томУ, хто стільки літ
Живе в пітьмі й не бачить чудо-світ?

У кого колір є лише один-
Він чорний!" Аж ось тут НазарЯнин,

Почувши добрим серцем крик душі,
Сказав: "Покличте його, друзі, поспішіть!"

І Вартимей, покинувши свій плащ,
Біжить до Того, в Кого його шанс

Прозріти і покинути пітьму.
Кричить Ісусу: "Хай же я прозрю!"

І він прозрів, і за Христом пішов!
Якби ж і ми, як Вартимей, слідком

Залишивши свої "плащі" гріха,
Спішили в покаянні до Христа.

І Він простить, і ти підеш за Ним,
І будеш Його учень, Його син.

І світ засяє, лиш довірся ти.
Єдиний шанс! Дивись, не пропусти!

https://t.me/slawikova_chat

Читайте Біблію, читайте

Читайте Біблію, читайте,
Там є пожива для душі,
Досліджуйте її, вивчайте,
До Бога кличте у тиші.
В ній дивовижні є уроки,
Поради, втіха є для нас,
Навчає нас робити кроки,
Присвячуй для читання час.
Читайте Біблію, читайте,
Для нас сам Бог те написав,
Читати Слово, закликайте,,
Щоб правді інших Бог навчав.

ЛЮБІТЬ ОДИН ОДНОГО



А любити - це з іншим ділитися своїм серцем.
Це тепло розливати із власного каганця.
Це дивитися щиро в задощене світу люстерце
І добром зігрівати байдужі людські серця.
Це шукати у ближнім - що б не сталося - тільки краще.
Це навчитися пробачати образи та біль.
Серед світу холодного бути завжди гарячим
І сліди милосердя на стежці лишати суціль.
А любити - це разом дивитися в небо синє.
Це ділити надво‌є і радості, і журбу.
Це себе роздавати для іншого по краплині
І сіяти небесним промінням, де б ти не був.
Це сприймати чужі проблеми неначе власні
І охоче брати на плечі не свій тягар.
Коли світло надії в імлі непроникній гасне,
Розганяти комусь темне пасмо холодних хмар.
Дарувати усмíшку щиру і погляд ніжний,
Підставляти плече, бути разом в часи біди.
А як раптом назустріч - хурделиця з вітром сніжним,
Залишати незмінно поруч свої сліди.
А любити - це бачити сльози в очах людини,
Коли всім видно тільки усмішку на вустах.
Це стояти за когось годинами на колінах
І нести чиєсь рідне ймення до ніг Христа.
Коли любиш, тоді помилки пробачати просто.
Коли любиш, служити ближньому - твій девіз.
Тоді серце не ранить образливе слово гостре.
Тоді бачиш лише хороше в усіх і скрізь.
Дай Господь вам кохання палкого незгасний пломінь,
Що єднатиме душі в одну на земній путі,
Щоб завжди було тепло і затишно в вашім домі,
Щоб Христа впізнавали люди у вас в житті.
А любити - це бути взірцем для усіх навколо -
Погляд завжди притягує блиск щасливих очей.
Тільки справжню любов не зупинить ні зло, ні холод -
Вона тихо серпанок надії для інших тче
І наслідує віддано любляче серце Бога,
Вчиться бути промінчиком світла в глухій пітьмі,
Здобуваючи дотиком ніжним над злом перемогу
І мелодію щастя розносячи в тиші німій.

Моє дитя Скажу тобі сьогодні,
Про те, про що, давно Мене питав.
Хотів ти знати наміри Господні,
Щоб напрям вірний Я тобі вказав.

Завжди хотів ти знати Мою волю
Мого лиця постійно ти шукав.
І нині говоритиму з тобою
Щоб ти на дусі, сину Мій, не впав.

Згадай той день, коли тобі відкрився
І твої очі сповнилися сліз…
Я з того часу , сину, не змінився
З тобою поруч завжди, всюди, скрізь…

А ти стоїш засмучений сьогодні,
Питання в серці ти собі поклав,
А Я відповідаю: Син Господній,
Чому цей страх до серця допускав?

Чому Мені не до кінця ти віриш?
Невже забув ти чуда ужитті?
Твій ворог б’є в такій великій силі
Та ти сховайся у Моїй руці.

Він так лютує…бурі підіймає,
Пускає стріли…шторм і ураган…
Нехай тебе він цим не налякає,
Бо ж ти ідеш в небесний Ханаан.

З тобою Я . Отож дитя, Не бійся!
В усіх питаннях – я допоможу.
Лише всім серцем ти Мені довірся.
Бо Я провів дитя, Свою межу.
Не зробить він чого Я не дозволю,
Не переступить грань ту і межу.
І Пам’ятай, що Я завжди з тобою…
Тобі Я сину дещо покажу

Ти зрозумієш наміри і волю
А в найскладніший й найтемніший час
Я буду шлях освічувати Собою.
Ніщо на світі не розлучить нас.

Іди вперед. Назад не озирайся.
Спрямовуй погляд тільки в небеса.
Кажу тобі Я ще раз – не лякайся.
не заподіє ворог тобі зла.

Я захищав. І зараз захищаю.
І буду захищати Я завжди.
Моє дитя, тебе благословляю.
Отож, будь мужнім і вперед іди.

Бо нагорода в небесах чекає.
Так твій Господь до тебе промовляє!
Амінь.

Я була грішна і не знала,
Що з Богом то життя живе.
Тепер у серці світло стало,
Мій шлях життя Господь веде.

Господь омив святою кров'ю,
Забрав мій гріх там на хресті.
Він дав мені спасіння, волю,
І відродив мене із тьми.

Віддав життя Святе за мене,
Щоб завжди з Богом я жила.
Тепер я з Господом я сильна,
Він відкупив мене з гріха!

Йому віддам своє життя я,
Люблю Тебе мій Адонай я.
Служити й славить серцем буду.
Ти вивів душу із облуду .

Лиш Бог мені дає надію,
У Ньому світло серед тьми,
Коли в душі тремтить безсилля,
Він поруч, щоб мене спасти

У серці світло, в душі спокій,
З Ним я пройду крізь тяжкий бій .
Він — мОя сила, моЯ опора,
Він мій Спаситель ,Він є Живий.

Його любов — як щит надійний,
Моя опора в час тривог,
Завжди близький і справедливий,
Розвіє страх і дасть любов.

Коли упАду — Він підніме,
Коли блукаю — вкаже шлях.
Його рука мене спасає,
Він є — мій спокій і мій Спас.

Лиш Бог мені дає надію,
У Нього вірю кожен день.
З Ним не страшна жорстока буря,
Йому віддам печаль й тягар.

Лиш Бог мені дає надію,
Він вірний друг в усі часи.
В Його присутності міцнію,
В Його обіймах — мир в душі.

В житті нелегкому й мінливім,
Коли стискає біль і жаль,
Він дім мій тихий, мій Спаситель,
Що прибирає кожен жаль.

Йому віддам своє страждання,
Він розуміє біль й нужду.
Моя надія й сподівання
З Ним шлях пройду,і не впаду.

Лиш Бог мені дає надію,
З Ним кожна мить стає ясна.
Його люблю, Його я славлю,
Його любов — мене спасла.

з любовʼю про Бога
@tut_teplota

Пильнуй свою душу, дитино, ти добре,
Мені ж бо належить безсмертна душа,
За неї колись на хресті заплатив Я Собою,
Прибили за неї Мене до хреста.

Пильнуй її добре, щоб ворог не вкрав її в тебе,
Щоб не погубив він її у пекельнім вогні,
Пильнуй у молитві і в день, і вночі безупинно,
Вона є Моя, купив Я її на хресті.

О, мусиш ти вдень і вночі пам’ятати,
Що ти є той воїн, що завжди стоїть на чатах,
А душу свою пильнувати ти мусиш сумлінно,
Коли хочеш бути зі Мною повік в небесах.

Отож, пам'ятай, ще раз кажу до тебе, дитино,
Що Я - твій Господь, і послав Я тебе на війну,
І тільки від тебе залежить, де в вічності будеш,
Борись ти завзято, а Я тобі поміч пошлю.

Тримай в руках міцно ти меч, Слово Боже,
Щит віри ти став перед себе завжди.
Як ворог поранить - не падай у розпач ніколи,
До Господа свого скоренько в молитві спіши.

Перемагай

Коли,мiй друже,по вузькiй стежинi
Прямуєш ти до вічної мети,
То знай, що на шляху не раз зустрінеш
Каміння,терен й сили темноти.

Лютує ворог, щоб згубити вiрних.
Встояти треба з ним у боротьбi.
I хоч летять в твiй бiк вогненнi стрiли,
Не зупиняйся, а вступай у бiй.

Iди вперед, пiднявши свою зброю,
Що дав тобi Небесний Бог-Отець,
I хоч душа поранена в двобоi,
За це у небi жде тебе вiнець.

Лиш не спинися, не засни в дорозi, друже,
Пильнуй, щоби свiтильник твiй горiв,
У серцi збережи усе,що Боже.
Коли ж заснеш, то втратиш вiчний дiм.

Якщо заснеш, не зможеш розпiзнати,
Коли Христос за Церквою прийде…
Душа заплаче, зрозумiвши втрату,
Але спасiння бiльше не знайде.

Отож, борись й проси у Бога сили
На кожен день, щоб встояти тобi.
Вiн знае все , i Вiн тебе не кине
На пiвдорозi,у нiчнiй пiтьмi.

Вiн Сам пройшов стежиною вузькою,
Боровся Вiн,важкий прийнявши хрест,
Щоб ти був з Ним в небесному спокоi,
Для вiчного життя щоб ти воскрес.

Лиш переможець небо успадкуе,
I в брами Мiста нового ввiйде.
Iди вперед, хоч ворог I лютуе.
Вже близький час, Господь Iсус гряде!

А ти мовчи . Моя дитино.
Коли образять – ти мовчи.
Ставай скоріше на коліна
Й Мені про все ти розкажи.

Тебе так добре розумію.
Я розумію , як ніхто.
Я проникаю в середину
І добре знаю хто є хто.

Візьмись дитя за Мою руку.
Мені проблеми всі віддай.
Віддай Мені цю твою муку.
Мені всім серцем довіряй.

Можливо ти не розумієш
Чому ідеш таким шляхом,
Та час прийде і Я відкрию.
Не падай під своїм хрестом.

Тобі не дам Я забагато.
А все, що дав – те все пройдеш.
Твій Бог є милістю багатий.
В Мені ти спокій віднайдеш.

Я знаю те, що ти подумав.
Я знаю те, що ти сказав
Коли ніхто тебе не слухав
Й коли ніхто цього не знав.

Не знав ніхто. А Я все бачив.
Ніхто тебе не зрозумів.
Ти не кричав і ти не плакав,
Але в душі сховав ти біль.

Цю біль ніхто не розуміє,
Але всю біль цю знаю Я.
І тільки Я тобі дам силу
Змінити все твоє життя.

Твоя душа так гірко плаче
Від сліз, від болю, від образ.
Мені віддай все. Знаю краще
Як захистить тебе від фраз

Які летять завжди на тебе.
Моє дитя, Я є Господь.
І Я не тільки є на небі.
Я близько. Поруч. Я – твій Бог.

Живу з тобою. Біля тебе.
Живу з тобою і в тобі.
Я знаю всі твої потреби.
Я знаю всі твої жалі.

Але прошу , не ображайся.
Й коли образять – ти мовчи.
Мені в усьому довіряйся
Й завжди вступай в Мої сліди.

Я проведу. Я заступлюся.
Я захищу Своє дитя.
Здолаєш ти усі спокуси
За допомогою Христа.

Тебе до цього закликаю
Й на це тебе благословляю.

Коли надії рветься нитка,
Не вічні біди - пам'ятай це.
А захід нас навча цінити
Все те, що нам приносять ранки.

Захід - на час, і ніч пройде,
Світанок скоро вже засяє.
І сонце для тебе зійде,
Бо Божа на тобі рука є.

Ось кажеш: ніч темна така,
Не видно де ступають ноги.
Для Бога не темна вона,
Він - світло, бачить всіх в дорозі.

Охороняє і веде,
І каже: "Ось Я йду з тобою"
Та ворог чути не дає
Той тихий, ніжний Божий голос.

І відчаю зімкнувши круг
Навкруг тебе, тебе лякає,
Все каже: а ось ніч навкруг,
Ти до світанку не дотягнеш...

А ти скажи: зі мною Бог,
Він мій світанок, моє сонце.
Я завжди біля Його ніг,
Він від мене не відвернеться.

І відчаю зімкнутий круг
Своєю розірве любов'ю.
Я на Голгофу знов піду,
Там я обмита Його кров'ю.

Там мене ворог не знайде
І відчаєм знов не оточить.
Там переміг його Господь,
Мені від мук там дав свободу.

Світанок прийде до мене,
Його зустріну на Голгофі.
Без міри літ дав Бог мені
І в них не буде більше ночі.

Щоденник духовних роздумів молодої християнки Lady Christian ✨

💌 Відповідаю на анонімні питання
✍️ Пишу духовні роздуми та роздуми про дівоче 🌺
☕️ Пишу вірші


☀️☕ @lady_christian_2 - моменти з життя, короткі інсайти

  SUBSCRIBE:   @shodennik

Милість Всевишнього Бога до нас так багата,
Щедрість Творця до людини не має межі.
Маємо радість сьогодні великого свята:
Дивні, налиті плоди — Божий дар від землі.

Ще на початку Бог сіяння сам встановив,
З давніх далеких часів так ведеться людьми.
Землю примножити плід сам Господь наділив,
Будемо ж вдячні від серця Всевишньому ми.

Щедрий недавно зібрали женці урожай,
Ласка Господня в спокійній погоді сприяла.
Так! Не залишив Ти милістю рідний наш край,
Неба рука знову ниви й поля зберігала.

Здавна народу Ізраїля дав Ти це свято,
Радість, подяка з’єднались відтоді в одне.
В ньому закладено, Боже, Тобою багато:
Пам’ятка жнив для народу і досі живе.

Боже, це милість у хлібі стоїть на столі,
Житниці повні зерна, які Ти дарував,
Фрукти смачні, гарні овочі — плід від землі,
Сонцем зігрів і дощем уночі поливав.

Щиру подяку від Церкви сьогодні прийми,
Маємо досить, і голод не косить людей.
Радісно серцю, бо гарні ось поруч дари,
Батьку небесний, Ти щедро годуєш дітей.

Боже, навчи нас про Тебе завжди пам’ятати,
Щиру подяки пронести у даль, в майбуття.
Даром небесним, що Ти нам даєш цінувати,
Лиш у Всевишнього віра, надія, життя.

Вірш

1.Будь причиною посмішок ближніх,
Будь за причину радісних днів,
І по життєвих дорогах багнистих
Стежкою твердою щоб ти всіх вів.

2. Стань за опору,
Тримай міцніше
Руки людей, що близькі тобі,
Йти разОм буде вам веселіше
По дорозі скорбот земних.

3. Будь за причину чиєїсь удачі,
Будь за причину чиїхось звитяг,
І попробуй прожити інакше-
Ранню зорю принеси в їх життя...

4. Не скупись на добро та милість,
Не ховай в рукавах своїх хліб,
Те що щедро по водах пустилось,
Повернеться до тебе колись.

5. Будь за причину...
Не бійся розтрати,
Віддавай завжди більш, ніж береш,
І повір - на землі твої втрати
Небо в стократ тобі поверне.

6. Хай потоком добро поллється,
Його безліч в коморах твоїх,
Те що Богом тобі дається,
Щоб ти напоював ближніх своїх.

7. Щастя в тім, щоби бути причиною,
Чиєїсь радості, кОмусь - любві,
І душа стане вмить красивою,
Запаливши вогні в темноті!

Я хочу щоби ти була зі Мною.
Я Бог твій і до тебе говорю.
Прийду і твою душу заспокою,
Бо так, дитино, Я тебе люблю.

Душа твоя давно Мене шукає,
Та тіло все сумує за земним.
Я хочу, щоб ти більше не страждала,
Жила у небі з Господом твоїм.

Там, де немає горя і страждання.
Там де усюди ллється лиш любов.
Оселю вічну Я для тебе маю,
Тебе у неї кличу знов і знов.

Прийми Мене, дитя, у своє серце.
Мене у своє серце запроси.
Я знаю що у ньому, чим живеш ти.
До Мене всі гріхи ти принеси.

Я все пробачу і візьму у небо.
Не хочу, щоб загинула в гріхах.
Лиш ті, кого простив, ідуть до Мене.
Нечисте не ввійде у небеса.

Я бачу як душа твоя страждає.
Віддай Мені гріхи і тягарі,
Які тут на землі тебе тримають,
Ось кличу Я, довірся лиш Мені.

Повір, що Я люблю тебе й чекаю,
Щоб ти до Мене тільки лиш прийшла.
Прийшла в сльозах і в щирім покаянні.
Лиш Я один спасіння можу дать.

І радість можу дать у небі вічну.
Не люди, ні, Я за тебе вмирав.
Ніхто не любить так тебе дитино.
Чекаю, щоб до Мене ти прийшла.

Як слави усі люди на землі шукають!
Як прагнуть дуже сильно визнання!
Не в тому наша слава,що усі нас знають,
А у тім,що маєм Богопізнання!

Усі згрішили,слави Божої не мають!
І усім потрібне щире каяття!
Та люди слави цього світу так шукають!
Так і відкидають Бога пізнання!

Та лиш у Бозі наша слава і надія!
І лиш у Ньому сила є життя!
Лиш Божа слава всіх нас підніма та гріє!
Тільки Його слава всім дає життя!

Бо слава Божа на Голгофі засіяла!
Творець на смерть за грішника пішов!
Щоб повернулась до людини Божа слава!
І кожен грішник до Отця прийшов!

Коли не стане інтернету,
І всі будуть "не в мережі",
Тримай прямий зв'язок із небом,
Доступні там завжди усі.

Коли прийде в життя тривога,
Не "закидай" її в фейсбук,
А краще "перешли" до Бога
Й не опускай в молитві рук.

Коли життя щасливі миті
Змонтуєш в ролик, не спіши
Його в ютубі залишити,
Подяку Богу надішли

За кожну мить дорогоцінну.
Хай "лайк" поставлять небеса.
Вони ж бо кожную хвилину
"Гуглять" усе твоє життя.

Коли всі друзі інстаграмні
Зникнуть із справжнього життя,
То небеса завжди реальні,
Дають утіху й співчуття.

Коли не зможеш стрітись з другом,
І не до тебе буде всім,
Ти постарайсь з'єднатись з небом,
Якщо раніш так не робив.

Коли батьків не стане в тебе,
Згасне огонь їх молитов,
Для тебе ближчим стане небо.
Важливо, щоби ти знайшов

Отой прямий зв'язок із Богом
В простих і щирих молитвах.
Щоби Він був не за порогом,
А в наших душах і серцях.

Є "сторінки" в житті щоденнім,
Які ну не для соцмереж.
Нема в них пафосу й натхнення,
Пориву радості без меж.

Ми виставляємо на показ
Лиш ідеальний варіант,
Наче б то це для світу доказ
І самовпевнений гарант,

Що все у нас таки прекрасно.
А чи насправді воно так?
Готуєм "сторіс" ми завчасно
Для публіки. А з Богом як?

А Він же бачить наші "сторіс",
"Пости" і "лайки". Коментар
Нам відписати Він не скорий.
Все посилає нам як дар.

А ми надіємось на гроші,
Піар і славу, на зв'зки.
Цінуєм речі, що дорожчі
І не простягнемо руки

До тих, хто зараз "за межею"
І не дотягують до нас.
Керуєм долею своєю,
Підготувавши все завчас.

Та наші завтрашні всі сторіс,
Всі вчинки, кроки і діла
Вже нині небо моніторить,
Та чи ми дивимось туда

В оті захмарені висоти,
З якими завжди є зв'язок,
Якщо ти звісно що не проти,
Як спробуєш хоча б разок

З'єднатись з Тим, Хто не за "лайки'',
Активність в чатах, не за це
Тебе не лишить і насправді
Щоденно на зв'язку буде.

Знай, Богу зовсім не потрібен
Світ віртуальних соцмереж,
Де ніби всі у Нього вірять,
Вибір картинок де без меж,

З молитвами, під ними "лайки".
А Богу ж не потрібно це -
Наші яскраві вподобайки,
А серце щире і просте,

Яке б надіялось на Нього,
Шукало з Ним прямий зв'язок...
Спішімо нині всі до Бога -
Це буде вірний напрямок,

Що приведе у світ спокою,
У світ любові і добра.
Пильнуй, щоб на зв'язку з тобою
Були щоденно небеса!

Дитино Моя, бачу сльози твої кожноденні.
Бачу розпач і чую, що стомлена дуже уже.
Ти почуй, як Я кличу, здійми свої очі до неба.
Я твій Бог і Цілитель, на хресті Я, за тебе, помер.

Я всі болі твої, всі хвороби поніс на Голгофу.
Я тебе так люблю, Я від смерті тебе відкупив.
Я терпляче стою, Я чекаю тебе за порогом.
За порогом душі і ти двері, для Мене відкрий.

Увійду в твоє серце і дам тобі спокій небесний.
Перегляну життя і полагоджу все у нім Я.
І надія на щастя у змученим серці воскресне.
Я тебе так люблю і чекаю дитину Моя.

Тяжко в світі оцім без надії, без Господа жити.
Ти без Мене не зможеш придбать собі вічне життя.
Ти не зможеш нічим, у житті цім, його заробити.
Я за нього сплатив, в Моїх ранах надія твоя.

У Моєї крові, що текла із хреста на Голгофі.
Вона може омити, від гріхів всіх очистить тебе.
Я тебе все чекаю, підніми свої очі угору.
Ось я кличу до тебе і чекаю - поклич ти Мене.

І з любов'ю прийду, розповім про Небеснеє Царство.
Твоє серце зігрію, від льоду відтане воно.
Лише ти не мовчи, хай до Мене воно відізветься.
Я дивлюся на тебе і чекаю тебе вже давно.

Хотів би просто запитати,
Чи знаєш ти, що Бог живий?
Що Він на хрест пішов страждати,
Щоб життя вічне мали ми.

Хотів би просто запитати,
Чи знаєш ти, що Він воскрес?
Щоб оправдання людям дати,
І змити гріх з твердих сердець.

Чи знаєш ти, що наш Спаситель,
До Себе кличе нині всіх?
Твоя душа для Нього цінна,
Але чи ти це зрозумів?

Живемо ми у час непевний,
І завтра зовсім день не наш,
Куди веде твоя дорога:
У радість неба, чи у плач?

Життя людське - воно коротке,
Вже вічність близько, при дверях,
Чи знаєш ти живого Бога?
Не тільки, друже, на словах.

Чи вже зустрівся ти із Ним?
А може і не чув про Нього,
Він землю дивно сотворив,
І дав життя всьому земному.

І ти також Його творіння,
Він нині кличе ще, зове,
Спинися друже на дорозі,
Ще поки час сьогодні є.

У світі щастя не знайдеш,
Це лиш дочасна насолода,
Гріх радості тобі не дасть,
Він принесе печаль і сльози.

Та є Спаситель, кличе всіх,
І хто до Нього відгукнеться,
Знайде той радість, втіху в Нім,
Для свого стомленого серця.

Можливо ти Його незнаєш,
Та Він про тебе знає все,
Тому сьогодні ще чекає,
Як сина блудного Він жде.

Його любов - вона велика,
Твій розум цього не збагне,
І якщо хочеш бути вільним,
Скажи "Ісус, прости мене"!

І якщо нині відчуваєш,
Цей голос ніжний, що зове,
Не гай даремно свого часу,
Це Батько кличе ще тебе.

Гріховний світ дає багато,
Це задоволення на мить,
А жити з Богом - це є щастя,
Лиш з Ним знайдеш для серця мир.

Хотів би просто запитати,
Чи знаєш ти, що Бог живий?
Якщо відчув сьогодні заклик,
Тоді скоріш до Нього йди.

Стомленій душі.

О ,душа ти стомлена Я бачу .як порою важко тобі йти
Як на самоті ти часто плачеш
Що не можеш хрест ти свій нести.

Ти ночами плачеш у подушку
Но тебе ніхто не зрозумів,
Нині Я сказати тобі мушу
Розумію Я тебе без слів.

Пригадай як падала в недолі
Чи ж не Я так ніжно піднімав,
А сердечні і душевні болі,
Хто тобі бальзамом лікував.

Як сльоза вмивала твої щоки
Я тобі як Батько співчував,
Направляв на стежку твої кроки
І на руки часто піднімав.

Пам'ятай ,що ти не одинока,
Я тебе дитино не забув,
Не сумуй ,що доля так жорстоко
У твоє життя несе журбу.

Тільки Я Один тебе втішаю
Коли відчай душу огорта,
Ніжно до грудей Я пригортаю
Наче мати знайдене дитя.

Пам'ятай :я всюди тебе бачу
Твої сльози Я порахував,
Їх усіх зібрав у срібну чашу
З них ціну не згубить ні одна.

Не лякайся,о моя дитино
Коли хвилі з гуркотом ревуть,
Вже тебе ніколи не покину
Виведу іще на кращу путь .

Тільки залишайся мені вірна
Доля щоб тобі не принесла,
У смиренні йди з хрестом покірно
У твоє життя прийде весна.

Поведу тебе Я на висоти
Коли смертним долом перейдеш ,
А акорди і небесні ноти
Переповнять серденько без меж.

І тоді відчуєш неба звуки
Вічної напившися води
Не буде між нами більш розлуки ,
Бо зі Мною будеш назавжди.

Блудний син

«Частину спадку дай мою, —
До батька мовив якось син. —
Сам долю оберу свою!»
Взяв гроші та й пішов один.

На чужині розгульно жив,
Батьківські гроші витрачав.
Нарешті спадок розточив
І жебраком бездомним став.

З свинячих ночов юшку їв,
Та якось, сидячи в багні,
Жахнувся: «Що я наробив?
Додому треба йти мені!

І проти неба я згрішив,
І перед батьком винен я,
Якби ж то він мені простив
І, як раба, в свій дім прийняв».

І ось пустелею три дні,
Брудний, голодний, ледь бреде.
Аж раптом бачить: вдалині
Назустріч хтось йому іде.

Це хто? Біжить якийсь старий...
Знайоме щось... Невже це він?
«Мій батько! Тату, тату мій!» —
Заплпкав гірко блудний син.

Обійми широко старий
Розкрив свої, поцілував:
«Ти гинув, а тепер ожив,
Я так давно тебе чекав!»

Нам каже Біблія свята,
Що в небі є наш рідний дім.
Любов і мир царюють там,
Чекає Батько в домі тім.

І навіть якщо грішний ти,
Як той жебрак, той блудний син,
Пробачить Він! До Нього йди!
Тобі назустріч вийшов Він.

СВІТИ І РОБИ

Досить товкти в ступі воду!
Всі, хто бояться – раби!
Я тобі дав Свободу!
Вставай!
Піднімайся!
Роби!

Досить боятися дії!
В наш час бездіяльність – це гріх!
В темряві всі й безнадії
Невже ти залишиш їх всіх?!.

Досить цуратися світу!
Я вимагаю – Світи!
Так, вони світу діти
Стань для них світлом – ти!

Знаєш – в Мені є Сила!
Сили не маєш – Молись!
І ти відчуєш крила
ввись твої піднялись!


Крилам твоїм дам Силу!
І заберу в тебе страх!..
Вбитим впадеш в могилу
В Небо внесу на руках!

Досить боятися жити!
Те, як ти зараз живеш
це, як би заживо гнити…
як битий, облізлий пес…

Питаю, тебе: - Поможеш
отим, хто в біді,
гріху,
злі?!..
Невже так дожити зможеш
безпечно собі в теплі?!…


І віриш, що Я у Небо
прийму
лінивого
пса?!..
що згнив, ще живим, коли треба
буть Світлом, як Я сказав?!..

Кінчай товкти воду в ступі!
Вставай!
Піднімайся!
Іди!
Світи і роби, щоби вкупі
з отими прийшов і ти!»

Ці дні важкі, вони такі нелегкі,
Ми в морі плаваємо, під назвою життя.
Так часто тонемо у тому морі,
Коли заглиблюємося і без вороття.

Ми тонемо у тих думках постійно,
Та іноді так хочемо втекти,
Втекти від себе хочемо щоденно,
Та чи зможемо це ми?

Я буду бігти, й буду я тікати,
Я намагатимусь від себе утекти.
Свої думки я буду проганяти,
Бо оселилися й не хочуть далі йти.

Я буду бігти, та хіба тут сенс є?
Чи зможу я далеко утекти,
І якби не старалася не вийде,
Хоч з сили вибийся, й біжи-біжи.

Ти не втечеш, ти чуєш ти не зможеш,
Від себе неможливо утекти.
Та спокій вічний є в Ісуса,
Який сьогодні можеш ти знайти.

Біжи до Нього хутко-хутко,
Він так чекає на тебе,
Віддай Йому всі свої муки,
Хоч як же сильно і шкребе.

І хоч вітри у скронях свищуть,
І хвилі б'ють у береги,
Я є спокійна в морі світу,
Бо поруч Господи є Ти.

Гефсиманія...страждань Христа початок.
Страждань не тіла, а страждань душі.
Людськеє тіло мало так страждати,
Яке прийняв Він, щоб людей спасти.

Молитва слізна - "Хай мине ця чаша,
Та воля, Отче, буде лиш Твоя..."
І краплі крові, в боротьбі цій страшній,
Стікали в тяжких муках із чола.

Він був один, без учнів, без підтримки
І без молитви учнів з Ним разом.
Поснули всі, бо ніч глибока, й тільки
Там, на колінах, у саду - Христос.

Та ось ідуть по Нього із вогнями.
І поцілунок Юди, як удар.
І руки, як розбійнику, зв'язали.
І повели...як серцем Він страждав...

А далі - суд...неправедний, жорстокий.
Побої, обплювання і вінець...
Вінець не царський, ні - вінець терновий.
О! Як дивився на все це Отець!

І, назнущавшись, повели до страти.
Він сил не мав нести уже Свій хрест.
Спотворений, понад людину всяку,
Стікав Він кров'ю, та ішов вперед.

Вперед, до страти на хресті позору.
Лишались сліди крові на землі.
І плакали лише жінки по Ньому.
Та все страшне лунало: " розіпни"...

І ось Голгофа...і тремтить все тіло...
О, як же, Отче, все оце знести?..
І біль страшна...і до хреста прибили...
І ось уже стоять ті три хрести.

Розбійники і третій, Він - " розбійник"...
І палить сонце рани, й біль душі.
Й слова любові: "Отче, Ти прости їм"
І, в розпачі - "пощо Ти залишив?"

Та, тільки небо хмарами зчорніло
І затряслась, ридаючи, земля.
Ось - смерть, Христа обвисле тіло,
І страх, що чорним вороном кружля...

Усе скінчилось, все стерпів, до краплі.
Звершив усе, за чим в цей світ прийшов.
Смерть не змогла душі Його забрати,
Лиш, з тіла, все текла на землю кров.

Та кров що зараз є у нашій чаші
І тіло, що є зараз на столі.
Все це було, щоб всі провини наші
Забрать і залишити на хресті.

Ми серцем поклонімося Святому.
Й коліна прихиляймо перед Ним.
Хвалу й подяку віддаваймо Тому
Хто нас, в стражданнях, від гріхів звільнив.

Ми думали

Ми думали що ми ще не щасливі,
Що нам не вистачає ще чогось.
Коли ми мали дні- насичені й бурхливі,
А потім все змінити довелось…

Змінився час ,обставини і мрії ,
І цінності вже не такі тепер.
Нас ранили зимові ті події ,
Вчимось як жити дотепер…

Ще глибше зрозуміли за що вдячні,
Дізнались цінність слова мир.
І дехто погляди свої атеїстичні ,
Змінив на новий орієнтир .

Це сильний біль і боротьба щоденна,
Та маємо стояти і рости.
Молитва зараз -нескінченна ,
За всіх ,хто мусив це пройти .

Ми думали що більше не побачим,
Як це шукати хліба і води.
Як з кожним днем все більше й важче,
Цей біль поранених нести .

Не можем поки ми усе збагнути,
Не знаєм як, за що й чому?..
Господніх планів нам не осягнути,
Чому ми йдем крізь цю пітьму?

Одне лиш знаєм -Бог є поруч,
Поклич Його , вставай і йди.
І не дивись праворуч чи ліворуч ,
Свій погляд в небо підійми.

Господь, почуй нас і зціли всі болі,
Потіш, наповни ,обійми .
Зміцни розбитих ранених в недолі,
Дай сили встати й далі йти.

Тепер ми знаєм що ми є щасливі,
Коли є хліб ,а в небі мир.
І дуже жаль ,що спогади жахливі
Нам не забуть… підвал і кожен двір .

Ти бачиш руки Боже пожадливі ,
Помилуй український наш народ.
Хай посоромляться усі несправедливі,
А ти зміцни нас всіх серед скорбот .

СПІВЧУТЛИВІСТЬ

Співчутливість, це є так важливо,
Ми крокуєм, вперед за Христом,
Ми до неба йдемо всі, можливо,
Що купив нам Спаситель хрестом.

Біль та сльози навкруг є сьогодні,
Ворог ранить нещадно, нажаль,
Не зруйнує він, плани Господні,
Співчуття в нашім серці, обмАль.

Співчутливість, це риса є Бога,
Нам в Христі Він, з'явив всю любов,
Лиш у Нім, над гріхом перемога,
Він пролив за всіх нас Свою Кров.

Сльозу бачим, чи горе, нещастя,
Проявім співчуття, в цім любов,
Щоб в життя, повернулося щастя,
Був в очах, відблиск радості знов.

Співчувайте, Бог нам співчуває,
Добре серце, лиш майте в Христі,
Вічний Бог, наші немочі знає,
Всім Христос, співчував на хресті.

НА НАШОМУ КАЛЕНДАРІ БУТТЯ

На нашому календарі буття
Листочки відриваються щоденно.
Щодень коротшає стежиночка життя,
Та чи живем для Господа натхненно?

Чи кожен день наповнений твій храм
Сердечний вщент подячним фіміамом?
За все, що небо посилає нам,
Чи повниться душа спокоєм й миром?

Як часто Бог твої подячні жертви
Приймає в небі з тайників душі?
Як часто з уст зриваються молитви
Хвали й подяки за усе в житті?

Так хоче Бог, щоб ми за все подяку
Складали кожен день в своїм житті.
Щоб кожну мить свою хвали молитву
Несли Христу із глибини душі.

Бринить подяка, коли бачать очі,
Працюють руки, не мовчать уста.
А як же тим, хто сонечка не бачать,
Чиї уста скувала німота?

Бринить хвала, як ноги йдуть, де хочуть,
Здорове тіло і бадьорий дух,
А як же тим, котрі від болю плачуть?
І сковані у панцирі недуг?

Бринить хвала, як чуєм спів пташиний.
Мелодію струмка і шум ріки,
А як же тим, хто вік свій лебединий
Провів в оточенні німої тишини?

Бринить хвала, як розум світлий, чистий.
Є здатність мислити, любити, берегти.
А що ж робити тому, хто безумний?
Як же йому сплести вінок хвали?

Бринить хвала, як дім твій повна чаша,
Тепло, достаток, зручності кругом.
А як же тим, в кого згоріла хата,
І все вйна змела, як помелом?

А як же тим, котрі під звук гармати
«Спаси, Господь» - шепочуть в бліндажах.
А нам так важко на коліна встати
Й подякувать за спокій у містах

І селах наших. Як же тим, хто сина
З плачем стрічає в цинковій труні,
А ти, як бачиш, мирно спить твоя дитина,
Чи кажеш: "Боже, дякую Тобі!"

Бринить хвала... Та чи бринить, мій друже?
Чи виливається із серця через край?
Чи просто ти приймаєш все байдуже?
І кажеш: «Боже, ще мені подай»

Ми, як належне, від Спасителя приймаєм
Всі милості і всі Його дари.
І дуже часто, друзі, всі ми забуваєм
Віддать Йому хоч крапельку хвали

За кожну крихту на столах багатих,
За кожен стукіт серця із грудей,
За те, шо так отримуєм багато
Тепла і ласки з батьківських очей.

Це все хвала. А є іще і жертва,
Коли крізь сльози дякуєм за все.
Повір, мій друже, що така молитва
Для Господа цінніша над усе,

Коли в життя постукає хвороба,
Сердечна втрата душу розірве.
Й життя твоє одні лише незгоди,
Скажи: «Мій Бог, я дякую за все!»

І забринить тоді твоя молитва,
Подячна жертва полум‘ям згорить.
Це буде виграна для тебе битва,
Хоч і сльоза на віях заблищить.

Подяки забагато не буває,
Складай її Царю царів щодень.
Подячне серце на землі хто має,
Той в вічності співатиме пісень!

Дивлюся.

Дивлюся як осінь сади роздягає
Як лист пожовтілий в повітрі кружляє ,
Відірваний вітром лягає на землю,
Й ніколи уже до життя не поверне.

Дивлюся уверх там де ключ журавлиний
Сумною прощальною піснею линув,
Прощайте --кричали полям України,
Тому, що не знають чи весну зустрінуть.

Дивлюся як рози від холоду вянуть
Немов відчувають ,що жертвою стануть
Зимовим морозам. Опаленні зникнуть ,
Бо ж їм до зимових морозів не звикнуть.

Дивлюсь на природу як колір міняє,
Як сонечко тепле проміння ховає....
Як літо злетіло і бачимо осінь
Отак колись вічність до себе запросить.

Дивлюсь на людей і так важко пізнати
Що в серці людському і хочу кричати ;
Марна о людино ,примирися із Богом.
Бо має кінець тут усяка дорога.

Ніяка людина побита гріхами
Не може побачити Божої слави,
А Він кличе : Люди дивіться у небо
Для мене тілесної служби не треба.

Не треба ні жертви .не треба кадити
Бо кров Мого Сина за вас вже пролита,
Одного Я прагну : Прийміть Мене в серце
І нове життя в твою душу проллється.

Душа твоя -пташка що б'ється в повітрі
Сьогодні земля,а завтра вже вічність ,
Душа прагне неба,іде своїм курсом,
А тіло у землю вернутися мусить.

Життя пролітає так скоро як літо
Людині важливо одне зрозуміти
Для чого відміряв Бог відрізок часу,
Яким ділами наповнює чашу.

Дивлюся й на церкву і важко мовчати
Бо бачу як в сон погрузились ДІВЧАТА
А час на землі кінця добігає
І жатву Свою вже Господь завершає.

Планета Земля тимчасова й дочасна
Тож людям спинитися треба завчасно,
Ніхто ,щоб із нас не лишивсь на скорботу
Щоб була готовою церква до взльоту.

Лиш погляд у небо ще радує око ,
Хоча над землею воно так високо,
Я вірю: готові зустрінуть Ісуса
Й на зустріч до Нього умить піднесуться.

А що коли Бог скаже «ні» ? Чи твоя віра в Нього не пропаде?
Давай по правді, не бреши собі,
Хіба ти хочеш щоб розбились плани?

Ми на життя будуємо проект, Щоб кожний день не мати недостаку .
Та ж ніяк не ждемо той момент,
Коли на ньому Бог покладе крапку.

Молитва наша має свій підтекст
І дуже часто на свої прохання,
Ми хочем чути тільки слово «так»,
Щоб Бог схвалив усі наші бажання.

А коли ні, збираємся на гнів
І як при штормі, все чорніють хмари.
Так недовіра насуває біль
І тоді Бог, не добрий, а поганий!

Можливо Він скасовує політ, Ніяк кордон не можеш перетнути.
А в результаті злишся на ввесь світ,
Бо по твоєму все би мало бути.

Ти може любиш, але не тебе
І почуття закрили серце й розум.
І ти на Бога всю вину кладеш, Бо все не так як в романтичній прозі.

Можливо просиш кращий телефон
І заздриш тим,,у кого успіх, слава.
А Бог мовчить... закриті небеса
І твоя віра падає помалу.

Я також злилась, на Господнє «Ні>>>,
Не розуміла, плакала, питала.
Він міг зробити чудо у житті
І через це б явилась Його Слава.

Він міг сказати мені твердо–Так,
Якщо Бог любить, нащо відмовляє?
Чому мовчить на кожне із прохань?
Чому одразу не відповідає?

Яка розумна думка, і слова, Та заключати все твої мотиви,
Ти обхитрити хочеш небеса, Які про тебе знають все, людино...?

Самі відходим від Свого Творця,
А потім все громадимо на купу.
І десь зірветься з твого язика,
Що винний Бог, і аж ніяк не люди.

Ми хочем все і зараз, без терпінь,
Без молитв, без Біблії без пОсту.
І тут додати можна би амінь, Але не буде у житті так просто.

Чому завжди звучить лише : подай?
Піди Господь, зціли, яви нам чудо.
Та ти хоч раз у Нього запитай Де Він бажає, щоб душа ти бУла!

Є страх спитати, чи почути те,
Що план Його про тебе зовсім інший?
І може Бог допустить щось таке,
Щоб показати в чОму ти є грішний.

Ти не бажаєш йти, де каже Він,
Ти приліпився надто до комфорту.
І бачиш морок темно-сірих стін,
Що не дають побачити висОти.

Не до вподоби,коли наший план,
Терпить поправки, інколи й розруху.
І кожен з нас вже щось набудував,
Не допустивши туди Божу Руку.

Та що коли Бог скаже ні!
Допустить крах, подібно як у Йова,
Для когось справжнє хрещення в вогні ,
Зламатись в вірі як помре худоба.

В когось вершина всіх випробувань,
Це біль від зради, чи лихого слова.
Духовно кволі, боїмось страждань,
Своїх людських, це навіть не за Бога.

В руках тремтять тоненькі сторінки,
Я знов читаю з болем книгу Йова,
Якому вкрили тіло гнояки,
Якому кажуть проклянути Бога.

Померли діти, спалена отара,
Бо Йов прославив Господа Ім'я.
На шкірі струпи, попіл і черва,
Та сатанинська злоба не зламала.

Із мого серце витікає думка, А що про мене кажуть небеса?
Моє життя, це те що за лаштунком
І чи достойна тої честі я?

Щоб Сам Господь на небі похвалився,
Що моя віра сильна на землі А голова в сумнівах опустилась,
Бо розумію, що напевно ні....

Куди змагатись з праведністю Йова,
Та й не потрібно, я б не понесла.
Бог допускає все у певну міру,
Хтось пройде те, що не пройшла би я.

З лиця землі міста й країни стерлись,
Та не зітреться Божа благодать.
Герої віри з Біблі померли,
Та їхні душі з Господом сидять.

І кожен з них надіявся на Бога,
То чи не краще розвалити план.
І йти туди, де буде Божа воля,
Що обіцяє вічні небеса?

Бо може й ти життям своїм засвідчиш
І схаменеться не одна душа. А може ти, наступний герой віри,
Якого Бог до Книги записав.

ПРОЖИТИ ПРОСТО ТАК.....

Прожити просто так—потрапить час для себе
Котрий летить кудись без вороття,
Прожити, й не почути голос неба...
Це просто існування, не життя.

Прожити просто так : не помічати брата,
Не пожаліть ніколи сироту,
Твоя душа не бачитиме свята,
Ти їй обітнеш крила на' лету.

Прожити просто так—не дати милостиню
Хто руку простягав у час нужди,
Це ніби заблукать в сухій пустині
Де важко віднайти ковток води.

Прожити просто так: не помічати захід
Як сонечко сідає за обрій,
Як журавель крила свого розмахом,
Повітря розтинає угорі.

Прожити просто так: не чути запах квітів
Не зупинитись на дзвіночка сміх....
Ти пропустив красу весни і літа,
І скоро осінь встелиться до ніг.

Прожити просто так : не примиритись з Богом,
Не скинути одежу тут стару....
Це вибрати у темряву дорогу,
Котра веде униз, а не вгору.

Байдужою пройтись мимо Голгофи
Не вчути біль, і не стряхнуть сльозу.....
Це для душі найбільша катастрофа,
Мов човник, що на хвилях у грозу.

Прожити просто так: прожити без Любові
І не шукати Правди —шлях вузький....
Це є будова на слизькій основі
Прожиті марно на землі роки.

Не проживи впусту... Життя так швидкоплинне
Вчорашній день не наздоженеш.. Знай
Так може статися, що Ангол білокрилий
Закриє вхід душі в Небесний рай.

Зроби свій вибір, це у твоїй власті,
Нехай в душі засвітиться маяк:
Щоб в вічності пізнати справжнє щастя
Ти не спіши прожити просто так.

Погляд кинь на Господа творіння.

Погляд кинь на Господа творіння.
Все що бачим, створено все Ним,
Для Своїх дітей, благословіння,
Він дарує, Духом всім Святим.
Догодити людям, дуже важко,
Щось постійно, в кожнім дні не так,
Цінувати створене, так тяжко,
В кожнім дні дає Господь нам знак.
Кожен день, нове Спаситель чинить,
Новий настрій, ритм життя новий,
І Собі, наш Бог Творець не змінить,
Чуєш звук що з неба, громовий?
Це все Бог, дарує дощ нам, сонце,
Вітер й хмари, взимку сніг, та льод,
Промінь світла, зранку нам в віконце,
Має цінне, кожен щось період.
З вдячним серцем, все що є приймайте,
Все що є, що бачим в кожнім дні,
В своїм серці, нарікань не майте,
В Бозі щастя, в Нім ми, не одні.
Все створив, Він для Своєї слави,
Ми створіння, також Творця є,
Як прекрасні, всі Господні справи,
Славмо Бога, тож за все що є.

Часто носимо зло у грудях

Часто носимо зло у грудях,
Хоч здаємось святі на людях.
Часто судимо наших ближніх,
Забуваючи, – є Всевишній.
Дуже гострі, як скло, колючі,
Ранять серце слова болючі.
У душі залишають шрами,
Що не гояться і з роками.
Нам усім заповів Спаситель
Своїх ближніх не осудити.
Краще будьмо для них бальзамом,
Що лікує сердечні рани.
Різні долі, повні радості й тривог,
Та над кожною Один Великий Бог.
Справедливий Він і Праведний Суддя,
Перед Ним колись постанем ти і я.
Тільки Богу віддамо останній звіт,
Як закінчиться мандрівка днів і літ.
Щоб до неба не прийти цілком пустим
В каятті тепер схилімось перед Ним.

ТЕРПИ ДУША.

Терпи душа ,недовго вже терпіти,
Вже в небі сходить вранішня зоря,
Готуйся скоро Господа зустріти
Про Його прихід говорять і моря.

Терпи приниження терпи ,душа усюди,
Сладай усе в Ісусових ногах,
Йому в лице плювати злобно люди,
А Він страждав , терпів за усіх нас .

Терпи тоді коли навкруг тривога
Коли у серці рана, і болить,
І пильно подивився на Голгофу
Як Бог терпів за тебе в грізну мить.

І ти терпи коли круті підйоми ,
А сили в тебе далі йти нема,
Господь поможе покорять підйоми,
Бо у дорозі йдеш ти не сама.

Схилися в час цей під хрестом суворим,
Це твоя частка у земнім житті,
Прислухайся як ніжно Він говорить:
Я взяв на себе твої тягарі.

Терпи ще трохи ,бачить твої болі,
Не нарікай а дякуй лиш за все,
Бо хто страждає тут по Його волі,
Вінок йому готує Він за це.

Бо й Він тягар поніс у тяжких болях,
Взивав облитий кров'ю
до Отця,
А серце Його прагнуло:
З любов'ю,
Щоб ізцілялися людські серця.

Терпи ,душа ,недовго вже терпіти
Він скоро зітре сльози із очей,
І рани вже не будуть більш боліти,
На них зіллє Господь
святий єлей.

Повертаюся знову сюди)
Це новий канал мій 🤫
Ніжний голос ❤️‍🔥
https://t.me/Gentle_voice_1

Тобі, Господь, сердечну щиру вдячність
У цей благословенний день несу...
Пробач, що часом мала необачність
Не оцінити всіх творінь красу.

Прости коли взяла без благовіння
Окраєць хліба чи води ковток;
Коли, схиливши з поспіхом коліна,
Я не за все подякувала, Бог...

Твоя любов натхненна і безмежна,
Всі почуття мої Тобі несу.
Прости, що мала я необережність
Не помічати іноді красу...

А навкруги все створено для мене,
І все говорить про любов Христа:
Весна квітуча, літечко зелене,
І осінь ця барвисто-золота.

І кожний плід напоєний любов'ю,
Він пахне небом, сонцем і дощем.
Схиляюсь, Боже, я перед Тобою,
Дбайливим Батьком, люблячим Творцем.

За храм рукою зведений Твоєю,
Де ми шукаєм Божого лиця,
Де небо зустрічається з землею
І прославляють Господа серця.

Прославмо ж із глибин наших сердечних
Найкраще, найславніше із Імен,
Того, хто любить щиро, безконечно...
Благословен Господь! Благословен!

1.Ви знаєте і світ не містить слів,
Щоб гідну славу Господу віддати.
За все прекрасне, що наш Бог створив,
За все що нині можемо ми мати.

2.Я думаю, якби все полічить,
Що кожен день рука Його давала,
Не зможе жодна книга все вмістить,
Тих милостей що з рук Його приймали.

3.І скільки б ми не славили Творця,
Не зможем гідну славу Господу віддати.
Він все подарував нам для життя.
Що зможем ми у ніг Його покласти?

4.Хала Господь, за все Тобі хвала!
За хліб щоденний за врожай на полі!
Не в силах підібрати я слова,
Щоби подякувать за все у моїй долі.

5.Хвала за сонце, що світило вдень.
І наші ниви щедро зігрівало.
За серце повне радісних пісень,
І за дощі ,що землю поливали.

6.Хвала за теплоту погожих днів,
За мирне небо, що пливе над нами.
За осінь, що Ти знову подарив,
І за комори, повні що плодами.

7.За вітерець легенький у жару,
За землю, напував яку дощами,
За силу, що давав у будь-яку пору,
Коли у ній ми ,Господи, потребу мали.

8.За теплий дім, за спокій у краю,
За день і ніч, за чисте й світле небо.
За квіти, трави ,вранішню росу,
За сонце,місяць ,зірочки у небі.

9.Хвала Тобі за кожен день і мить,
За кожен подих в тихий час молитви.
Хвала за те що чуєш,і прожить,
Нам знову дав ще рік у мирі й світлі.

10.Ти скрізь благословив - на полі,у саду.
Без Тебе,праця користі не мала б,
Без Тебе, не дала б земля плоду.
Без Тебе, о Ісус,ми радості немали б.

11.Хвала Господь, за все Тобі хвала.
За день цей, що з Твоєї волі маєм,
За те, що у Тобі знайшли життя,
За благодать, що з рук Твоїх приймаєм.

12.Ми не достойні всіх Твоїх щедрот.
А милостей Твоїх не заслужили,
Твоя любов є вище всіх висот,
І осягнуть її ми б незуміли.

13.Ти дав нам все, і хочеш
Щоб і ми Тобі належно Славу віддавали.
Щоби Тобі принесли ми плоди,
Щоби від серця ближнього прощали.

14.Життя пройде...як листя восени,
Як помах птахів, що летять у вирій.
Похилиться як в лісі ясени,
Навіки зникне у ходьбі не смілій.

15.І прийде час ,настануть ті жнива,
Яких всі люди довго так чекали.
І явна стане істина проста,
Наскільки Богу ми себе віддали.

16.Прийдуть жнива...останнії жнива,
І запитає в кожного Спаситель,
Що ти робив коли прийшла весна?
Хто був твій друг, і хто був твій учитель?

17.Ідуть жнива, останнії для нас...
А чи снопи свої ми пов'язали?
Чи правильно прожили ми свій час?
І скільки ми для Господа віддали?

18.Він дав нам все:можливість, вміння,час.
Лише щоби Його ми прославляли,
І все що Він потребує від нас,
Щоб ми плоди достойнії зібрали.

19.Він любить нас, тому благословив:
Доми, поля,городи, і нас із вами.
Потоки благодаті Він пролив,
Лише щоби народ Його прославив.

20.Отож давайте завжди в кожну мить,
Свого Спасителя і Бога величати.
За кожен день, дозволив що прожить,
Достойну славу Господу віддати

ЗНАЮ: МАЛО СКАЗАНО "СПАСИБІ"...

Я знаю: мало сказано «спасибі»,
Тих щирих слів до Бога в небеса…
А хочеться, щоб вдячність у молитві
Кричала голосніше, ніж нужда.

Замало ще в житті я оцінила
Ту милість, що являється щодня.
Нічим перед Творцем не заслужила,
Це тільки благодать Його дала.

Чи ж дійсно зрозуміла я насправді,
Яким багатством наділив Отець?
Як часто погляд в небо підіймаю
І щиро дякую Йому за все ?

За те, що можу бачити очима,
Як різнотрав'я помережило поля,
Як небо ділиться в грозу наполовину,
І з вітром бавиться жовтавий листопад.

А хтось лише змальовує в уяві:
Яке ж воно те сонце в небесах?
На що подібне яблуко духмяне?
Як верби мокнуть віттям у ставках?

Не чує хтось веселий сміх малечі,
Як плаче скрипка — лиш торкнись її...
Як зустрічають весну соловейки,
І як річки тікають поміж гір.

А хтось ніколи землю не відчує,
І не втече самий від суєти…
Стоптати трави, досвіта... босоніж...
Не порахує на снігу свої сліди.

Комусь не суджено дитину обійняти —
Руками пригорнути до грудей…
Сніжинки на долонях розглядати,
Торкнутись крапельки дощу, яка паде.

А хтось уже давно забув про спокій,
Де вибух не тривожить тихий сон;
Як пахнуть стіни у своєму домі ,
І будить тиша вранці за вікном.

Як поділити лиш окраєць хліба,
В голодні очі глянувши дітей?
Чи до останнього з війни чекати сина
В молитві на колінах ніч і день.

Бо найчастіше це не помічаєш,
Який щасливий ти серед людей.
Цінуєш лиш тоді, коли втрачаєш,
Того що було, більше не вернеш.

Коли не зможеш пригорнутися до мами,
Відчути теплоту її долонь,
Не вчуєш раптом рідний голос батька
І не спитаєш мудрості його.

Найгірше, щоб образу затаїти,
Не встигнути промовити: «Пробач».
Великий подарунок з неба — жити,
А ми самі вирішуємо як.

Чи вмієм справді цінувати Бога,
Що Сина Однородженого дав?
Так небо близько не було ніколи
І благодать зливалась через край...

Я хочу більше, Боже, відчувати,
Блаженство пропускати крізь єство,
Щоб бачити в дрібницях те багатство,
Яке, крім Тебе, не подасть мені ніхто!!!

І Бог сказав: нехай земля траву,
Та овочеве дерево народить,
Щоб сіяти насіння - ярину́,
І все за своїм родом плід приносить.

Це день був третій, воно добре є,
Сказав Господь і кожен досі бачить,
Земля нам з того дня все видає,
По роду, як Творець це передбачив.

А в шостий день людину Бог створив,
Щоби вона над всім запанувала,
Її в раю в Едені осадив,
І щедро їй земля плоди давала.

Отак Господь людину полюбив,
Що землю Він зробив для неї раєм,
І хоч Адам за всіх людей згрішив,
Він милості ще нас не залишає.

Це святкувати Бог нам повелів,
На рік, три рази перед Ним являтись,*
То ж восени останнє - свято жнив,
Його сьогодні будем відзначати.

Ми знову бачимо рясний врожай,
То милості є Божої ознака,
Вона не обминула і наш край,
І лине з наших вуст Йому подяка.

Бо свято жнив це зримий є урок,
Того,що світом не керує случай,
А в справах всіх земних присутній Бог,
І в нашому житті бере Він участь.

І благодать Господь ще ллє у світ,
Своє насіння Словом в нього сіє,
І ми повинні будем дати звіт,
Чи добре в нашім серці воно зріє.

Грядуть бо скоро Божії жнива,
І ми собі повинні уявляти,
Який духовний буде наш врожай,
І як з ним перед Господом постати.

Чи виявишся добрим ти зерном,
Чи бур’яном, посіяним лукавим,
Зерно, то буде зібране Христом,
Що роблять з бур’яном, то всі ми знаєм.

Жнива Господні - віку то кінець,
Ще мають всі заро́дити нагоду,
Тоді прославиться в Христі Отець,
Якщо ми принесем багато плоду.

А плід приносить той хто у Христі,
Як гілка з деревом перебуває,
Сама з себе́ вона не дасть плоди,
Й Отцем відтята у вогні згорає.

Хай свято жнив знов нагадає нам,
Що крім подяці за плоди чудові,
Господь радіє більше тим плодам,
Що зріють в нас у вірі і любові.

Сьогодні день подяки і хвали,
За плід, що нам земля вродила,
За фрукти гарні, овочі рясні
Господня благодать всім наділила.

За сонечко, що гріло сяйвом з неба,
За дощик проливний, за кожний день,
За все нам Богу дякувати треба,
І за пташиний спів пісень.

За квіточку пахучу в чистім полі,
Колосся золотисте на стеблі,
Що маєм вдосталь хліба, солі,
Достаток є на нашому столі.

Для спрагненого чисте джерело,
Господь дарує всім без плати,
І за повітря, що вдихаємо, тепло,
Хвалу Йому потрібно нам віддати.

Ми маєм все: здоров’я, світлий розум,
Ногами ходим, руки у нас є
Господь дає нам все, що просим,
Благословіння Своє з неба щедро ллє.

Та все не зможемо злічити,
Що милість Бога подає,
Давайте будемо хвалити,
За все що було і що є.

За дар спасіння пам’ятаймо,
За прощення усіх гріхів,
Сердечно Богу віддаваймо,
Хвалу Йому Царю Царів!!!!
АМІНЬ!!!

Вітання щирі в Господі Ісусі,
З любов'ю й щирістю, благословляєм вас,
Зібрались нині у одному Дусі
Щоб Господа прославити в цей час.

В нелегкий час тепер усі живемо ,
Та попри все з подякою в серцях!
Завжди хвалу Творцю ми віддаємо.
Молитва радості й подяки на устах!

Прекрасну днину маємо сьогодні ,
В Його руках минуле й майбуття
Дає достаток ми є не голодні
І хліб щоденний і поживу для життя!

В годину радості чи горя,
Заглянь у серце, що там для Творця?
Слова подяки, чи слова докору?
Чи нарікання без кінця?

Нагоду добру ти сьогодні маєш,
Не зволікай у роздумах своіх...
Що є цінніш? Ти знаєш чи не знаєш?
Сьогодні в світі безліч є доріг!

Господь є Цар від віку і довіку
Дає з достатком, і завжди
Лиш ти із щирістю звернись в молитві
За все подякуй
Й просто попроси!

Його любов усюди на планеті ,
Його любов у кожному із нас.
Це дар безцінний в цьому світі
У цей останній і важливий час!

Господь Творець ,ми дякуєм так щиро
Поклін і шану ми Тобі несем.
Наповни небо наше й землю миром.
А ми Тобі хваління принесем!

Нехай по Твоїй волі все вершиться
Спокій, і радість і скорбота у житті .
Твій прихід Господи не забариться,
Тому цінуймо часом в кожнім дні !

Поглянь в серденько сьогодні друже,
По чиїй волі зараз ти живеш?
Хіба тобі майбутнє не байдуже?
Кому поклін й подяку віддаєш?

Звернись до Бога просто й щиро!
Чекає Він і любить без кінця!
Бо Він піклується про все дбайливо ,
Усе в руках у Господа Творця!

А ми прославим нашого Ісуса!
У єдності хвалу складем!
Разом тримаймось щоб пройти спокуси,
Вперед з подякою упевнено ідем!

Бог вічності і всього Вседержитель!
У день подяки славить хор Тебе!
Ти наш притулок Ти є наш Спаситель!
Подяка і хвала від нас ,за все!

Не хлібом одним буде жити людина,
А словом,що сходить із Божих вуст,
У слові - премудрості вічні глибини,
Я в нього,як в дзеркало,завжди дивлюсь.

Воно нас навчає, як в світі жити,
Любити,прощати, творити добро,
Щоб світлом в темряві яскраво світити,
Щоб люди в нас бачили Божу любов.

Насичує душу святе Писання,
Бо часто голодна буває вона,
Коли ми до Слова свій зір не звертаєм,
Убога й занедбана буде душа.

Хто в Божому Слові завжди пробуває,
Той буде,як дерево,що навесні
Цвіте буйним цвітом,й на осінь врожаєм
Порадує око тобі і мені.

Радіє Господь,як зародим плодами,
Й в Небесному Царстві складемо скарби,
Й на ниві життєвій залишимо з вами
Не терен колючий,а добрі сліди.

В серцях зберігаймо слова Христові,
Щоб образ Його в нас виднівся завжди,
Воно нам поможе в земній дорозі
Перемагати й духовно рости.

Ми дбаєм про тіло в житті земному,
Та пам'ятаймо ,що є в нас душа,
Життя для неї - не в хлібі одному,
Життя для неї - в Господніх словах.

Тож дякуєм,Боже, за Істини слово,
За те,що для нас Ти його залишив,
У ньому - джерела Твоєї любові,
Ми в ньому спасіння для себе знайшли.

Дай ним дорожити,його цінувати,
Хай буде в пошані у кожній сім'ї,
Й подяку у серці для Тебе складати,
Хай пісня хваління лунає Тобі.

Тяжко так у житті тобі, знаю,
Невідомість лякає навкруг.
Та Я, Бог твій, тебе закликаю -
Ти почуй, що тобі Я кажу.

Я не хочу щоб гинули з ворогом
Мої діти на цій ось землі.
Бо Мене ви не слухали в доброму.
І не кликали ви у добрі.

Не просили про поміч ви, діти
Так, немовби Мене і нема.
Всіх людей Я люблю, ви повірте.
Особливих у Мене нема.

І спішу Я, коли ви до Мене
Кличете: "О, Господь, поможи!"
Відкриваю Свої вам обійми.
І вас кличу: " До Мене прийди"

Та до Мене ідуть - одиниці.
Не потрібен нікому Я тут.
Я до всіх простягаю правицю.
Для спасіння до Себе зову.

Я Отця Свого молю: "Господь Мій,
Не спіши Ти, Мій Отче, судить.
Може бути, що хтось ще сьогодні
Так захоче по новому жить.

Так захоче ось встать на коліна
І сказать: "Мене, Боже, пробач!
Хочу так у цю тяжку годину,
В покаянні, гріхи розказать"

Тиша знов навкруги, тільки десь там
У самотності плаче душа.
Десь у темряві ходить без світла.
Ну а світло горить в небесах.

Все горить, кличе все, все взиває -
Ти до неба свій зір підійми.
І побачиш душа дорогая
Ще багато у радості днів.

Бог живий, Він все бачить і чує.
Часто в серце говорить твоє.
Та живеш ти, як ніби не чуєш.
Ось тому так душа тужить все.

Нема з Богом легкої дороги.
Та одна перевага лиш є,
Що дорогою йти будеш з Богом.
Він підтримає, в вічність введе.

Він потішить, і всі твої рани
Вже оливою Він намастить.
І про тебе найкращії плани
Має, й виконає їх усі.

Не сумуй ти душа дорогая.
Лиш довірся Ісусу Христу.
Руки Він до тебе простягає,
"Ти поклич, Я до тебе прийду"

Потішити віршем

Ось першу проповідь почули ми,
Яка нам розкривала Боже Слово,
Вже й пролунали радісні псалми́,
В яких ми щиро прославляли Бога.

Схилившись на молитву, за Христа
подяку віддали́, за те, що й досі,
Продовжує Творець земне життя,
І кожен грішник, ще спастися в змозі.

Іде зібра́ння, свідчення, пісні
звучать, і я́ чекаю свою чергу,
Служіння бо таке, дав Бог мені,
Потішити вірше́м я винен церкву.

І я завжди́ хвилююсь, бо нема
упе́вненості, в тім, що вірш торкнеться
усіх, що дійсно я знайшов слова,
Якими відшукаю шлях до серця.

Я довго йшов до Бога, і тому́,
Здебільше мої вірші сповідальні,
І я надію маю, що кому́сь,
Мій грішний шлях покажеться повчальним.

Можливо в церкві хтось із молодих,
У сумнівах, ваганнях пробуває,
І приклад мій скоріш його прийти,
До Бога з покаянням спонукає.

А тим, хто в вірі зда́вна, з малих літ,
Хотілося б у ві́рші нагадати,
Що ми повинні стан духовний свій,
Постійно, до кінця перевіряти.

А де мені такі слова знайти,
Для тих, хто пробуває у печалі,
Щоб втішилися сестри і брати,
І віри в Божу милість не втрачали.

Писати вірш, заняття не складне,
Неважко римувати слово з словом,
Але в цій справі саме головне,
Це мати серце чисте перед Богом.

І я молюсь щоразу перед тим,
Коли в руках ще чистий лист паперу,
Щоб напоумив Бог і просвітив,
І допоміг розкрити ві́рша тему.

І я́кщо я поставив за мету,
Прославити Творця в своєму ві́рші,
І за любов віддячити Христу,
То я напевно, церкву ним потішу.

МОЛИТВА ЗА ДІТЕЙ

Оглядаюсь на шлях свій: так швидко роки пролітають,
Дні за днями біжать,й не повернуться більше назад,
Ми старієм,на жаль,ну а діти скоріш підростають,
Дочки наші й сини по дорозі ідуть з нами в ряд.

Часом нас обганяють й стають не по віку дорослі,
І здається, за часом не можемо встигнути ми,
Ніби вчора ще літо було, а сьогодні вже осінь
На порозі життя золотими змахнула крильми.

І так хочеться час хоч на хвильку, на мить зупинити,
Щоб у домі лунав ще хоч трохи дитячий сміх,
Щоб під нашим крилом ще побути змогли довше діти,
О,як хочеться нам зупинити років стрімкий біг.

Ми не в змозі спинити життя і назад щось вернути,
На все воля Господня хай буде у кожному дні,
Головне - в круговерті подій нам одне не забути:
Душі наших дітей у молитві до Бога нести.

Знає Він лиш Один,як від зла зберегти їх у світі,
І рука Його буде над ними і вдень,і вночі,
Боже світло їх шлях, ще незнаний, промінням освітить,
Хай молитва не згасне,хай серце твоє не мовчить.

Може,десь не домолишся,сліз всіх не виплачуть очі,
Але в руки Христа ти дітей своїх щиро довір,
Хоч буває за душі їх треба в молитвах боротись,
Та Господь сили дасть, в боротьбі щоб ти з Ним переміг.

Неможливого в нашого Бога немає нічого,
По твоїй невідступності відповідь скоро подасть,
Тільки б руки твої у молитві здіймались угору,
Тільки б віра не згасла, а в Бога на все є свій час.

Світлом й сіллю найперше в своєму будь домі,
Щоб до Бога дітей ти направити вірно зумів,
Коли дім твій міцну буде мати основу,
Захитатись не зможе навіть від найсильніших вітрів.

Та основа - Христос, Його слова в житті виконання,
Йому вірність зумій по стежині земній пронести,
Щоб не сталося,знай,що за Господом слово останнє,
Бачить Він твоє серце й чує щирі твої молитви.

І хоч роки летять, хай душа не скорбить ,не сумує,
Коли дім свій довіриш в міцні руки Ісуса Христа,
Буде спокій в душі,хоч які б не здіймалися бурі,
І обернеться в радість журлива осіння пора.

У серці буря, вітер навиває,
Шалений присмак болю у душі.
Вже рани на колінах не щіпають,
Коли у серці дірка, на межі.

І в скронях загуло сигнал тривоги,
О Боже мій, коли вже той відбій.
Я хочу Боже, хочу так додому,
Де зможу віднайти душі спокій.

- Де серце відпочине?
- На колінах.
В молитві, що злітає до небес,
Те серце, що розбите у руїнах,

Отець відродить, дасть тобі вінець.
Він не втомився лікувать від болю,
І не байдужа є для Нього ти,
У Нього все є під контролем,

Тож не хвилюйся, віруй і живи
Не намагайся все порядкувати,
Дозволь Христу тебе зцілить,
Не упирайся, дозволь допомагати,

У Нього сили є, щоб підкріпить,
У Нього є, ти чуєш? Він все бачить,
Він тут з'явився, щоб з тобою жить,
Він тут з Тобою, разом плаче,
Він тут, Він бачить й знає, що болить.

Час не лікує, з часом вчишся жити,
З постійним горем в змореній душі.
Та Бог у силі душу відновити,
Що плакати навчилась у тиші.

Взлетить душа, хоч крила є підбиті,
Молитва підіймала й не таких.
Лиш вірити потрібно і молитись,
Й зусилля докладати, щоб здійнятись ввись.

Ти сильна є, коли Господь в тобі,
Ти сильна є, коли Господь з тобою.
І хоч пройдеш нелегкі сірі дні,
Він поруч буде у години бою.

І навіть, якщо люди не збагнули,
Незрозуміли серця твого біль.
Якщо розчарування захлиснули,
Бог не насипить на рану твою сіль.

Все добре буде, бо настане час,
Пройдеш з Христом ці важкі битви,
І засіяє щастя у очах,
І вдячністю наповняться молитви.

Та поки час нелегкий у житті,
І вітер у душі все навіває,
Ти за Ісусом слідом лиш іди,
Тримайся міцно, я тебе благаю,

В Ісуса спокій серця віднайди,
Які б житті не були перешкоди,
Господь дасть сили, щоб усе пройти,
У вічності чекають нагороди.

Він вчить тебе ходити по воді,
Тримаючись за Нього не потонеш.
Він поруч буде навіть у вогні,
Лише довірся Батьку, вірна доню