callsign “legion”

«не знаю. сам розумієш, це залежить не від нас»

ось що я чую в більшості випадків, коли прошу про допомогу в покращенні технічної складової процесу евакуації. звʼязок, специфічне спорядження, ТО машини, підготовка екіпажа до виконання поставленої задачі, знання маршруту, врахування усіх «що, якщо» – стають справжнім викликом для нормального командира, коли ваша структура ще не адаптована до використання броньованої техніки. це – ціла екосистема, яка має гармонійно вписуватись у загальний ланцюжок евакуації поранених, адаптуючись до викликів сучасної війни.

в полі більшість технічних проблем вирішується наявністю горизонтальних звʼязків і простим бажанням вирішити проблему, планування ж операції може вийти грамотним, лише якщо йому передувала ретельна медична розвідка з урахуванням специфіки району виконання та активності противника.

це кропітка робота, яка вимагає в першу чергу бажання її зробити, в меншій мірі – досвіду та знань, які, звісно, теж стануть у нагоді. але з моєї практики, кількість непередбачуваних ситуацій і помилок, через які гинуть або втрачають здоровʼя люди, ростуть в геометричній прогресії саме тоді, коли всім просто похуй і впадлу зайвий раз рухатись.

шось таке

допомога моєму підрозділу, а також дружнім силам. багато наших і суміжних потреб покриваються моєю командою особисто за свої кошти, оскільки бюрократична система війська пильнує, аби ми не були забезпечені занадто сильно))

4441111046513341 – монобанк
5457082526258657 – приватбанк
[email protected] – PayPal
TJ7C9jYqH5oMi8pNVTxnz52FZAvdsYhdYr – USDT
bc1q942q6aak7jvecm5efcmqhuzgcaqwdc8p90ca2f – BTC

пригоди ⚡️

він легко зливався з натовпом, і нічого не видавало в ньому військового 🤣

під кінець літа ми з смертю стали на «ти».

утім, вона ніколи не приходила сама. її присутність завжди супроводжував густий, обпалюючий ніздрі запах заліза, а час боязко тинявся довкола, хаотично сповільнюючись, ніби не витримуючи весь тиск величі своєї володарки. і хоч та дивна свита ніколи не сприймала мене як рівного, зі смертю ми негласно поважали роботу одне одного. я не боявся, бо розумів її невідворотність, вона ж, в свою чергу, любила спостерігати за моїм впертим бажанням відвернути неминуче.

деінде гриміли гаубиці, змушуючи землю тремтіти, а спека забирала останні сили, роблячи спорядження важчим з кожною хвилиною вимушеного положення над пораненим. він лежав просто в салоні автомобіля, і життя стрімко покидало його, зриваючись з пошматованих уламками губ проханнями допомогти. зазвичай слухняні і вправні руки сьогодні не слухались мене, відмовляючись працювати на третю добу без сну, але я намагався вижати з свого досвіду усе, щоб смерть сьогодні лишилась лише стороннім спостерігачем. весь перемазаний кровʼю, я здер залишки рукавичок з долонь, які висіли кусками на пальцях, ніби описуючи своїм станом цей день.

я не знав, хто ця людина, і чи безпечно мені працювати без рукавиць, проте лишати на руках шмаття не мало ніякого сенсу, особливо зважаючи, що кров залила мене по самісінькі лікті. тепер, без цього сміття, що чіплялось за розхідні матеріали, якими я мав намір витягнути бійця з того світу, робота пішла краще, і катетер одразу опинився у вені пораненого. ще кілька хвилин – і його кровоносне русло почне поповнюватись, збільшуючи шанси на виживання у геометричній прогресії.

– є! – крикнув я водію, віддаючи сигнал рушати.

джип заревів, стрімко рушаючи з місця, і я щосили влетів скронею просто у металеве кріплення для кисневого балона. останніми думками проклинаючи конструкцію, яка ніколи не використовувалась по призначенню, але пригріла мою голову у найбільш непідходящий момент з усіх можливих, я лиш встиг побачити, як обличчя пораненого розовішає, а його закривавлені пальці складаються у вітальний жест «шака». на секунду мені здалось, що смерть ледве-ледве посміхнулась, а потім я провалився в безодню

допомога моєму підрозділу, а також дружнім силам. багато наших і суміжних потреб покриваються моєю командою особисто за свої кошти, оскільки бюрократична система війська пильнує, аби ми не були забезпечені занадто сильно))

4441111046513341 – монобанк
5457082526258657 – приватбанк
[email protected] – PayPal
TJ7C9jYqH5oMi8pNVTxnz52FZAvdsYhdYr – USDT
bc1q942q6aak7jvecm5efcmqhuzgcaqwdc8p90ca2f – BTC

колись запишу аудіо з коментарем останніх днів і подій на напрямку, а зараз просто попрошу підтримувати і не забувати тих, хто щоденно на варті світла у цій боротьбі 🫡

минає ще один день, і скоро почнеться новий. хтось називає сьогоднішній день святом, хтось – не помічає, як добігла кінця ще одна доба, що нічим не вирізняється з-поміж інших.

хтось святкує, піднімаючи келихи, галасуючи – «за перемогу!», хтось – піджимає пальці ніг у берцях, тижнями мерзнучи у богом забутих окопах. хтось ніколи більше не зустріне цей день так, як звик, бо особливим його робили люди, яких більше немає. хтось сьогодні загинув, а його близький хтось – навіть про це не знає, час від часу кидаючи погляд на екран телефону – чи немає вісточки?

хтось, випивши алкоголя щонайменше за кількасот євро у центрі України, аналізує: «все хуйня, нас здають, уже всьо давно рєшилі бєз нас, пацанов жалко, конечно, но что ж подєлать.. вайна ето бізнес». хтось, відмовляючись від карʼєри, планів по створенню родини і вражаючих сум щомісячної зарплатні, вперше чи вкотре іде у бій, друкуючи близьким – «все добре, буду не на звʼязку».

хтось – спостерігає і засуджує, хтось – змінюється і змінює, хтось – тікає, а хтось – бʼється.

до чого це я. в цьому році, як і кожного дня минулого року, і прийдешнього, ви теж – хтось. це ваш вибір щодня, це ваші думки, ваші слова, ваші дії. це ваша репутація, ваші мрії, ваша злість і турбота, ваші цінності і принципи, які ляжуть в основу нової країни, яка варта всього – або ж буде не варта нічого.

бажаю вам кожного дня обирати правильно

та й таке

зараз потрібно, як ніколи. багато потреб покриваються моєю командою особисто за свої кошти, оскільки бюрократична система війська пильнує, аби ми не були забезпечені занадто сильно))

4441111046513341 – монобанк
5457082526258657 – приватбанк
[email protected] – PayPal
TJ7C9jYqH5oMi8pNVTxnz52FZAvdsYhdYr – USDT
bc1q942q6aak7jvecm5efcmqhuzgcaqwdc8p90ca2f – BTC

безтолкові чвари в суспільстві – пряма загроза українській державності.

профілактика цього – виховання в собі ретельного аналізу особистостей, їх вчинків, подій, порівняння з історичними прототипами. на жаль, до сих пір у нас панує довіра до слів, сказаного знайомим знайомого, який був десь біля того місця, про яке говорять.

читайте, вивчайте, аналізуйте перед тим, як робити висновки і нести їх у маси. так ширяться хибні думки, слова без підґрунтя, які можуть коштувати нам України.

звертайте увагу на зміст, а не на обгортку

подумав от, як часто ми самі наділяємо певні події і символи глибинними сенсами, яких там насправді немає. така дивовижна людська природа – шукати пояснення, причини, давати непотрібні відповіді, аби тільки розуміти, а отже, відчувати себе в безпеці

скоро десь запишу голосове по стану справ, Маркусу, та і загалом за останній час є, що сказати)

кажіть дякую тим, хто цього заслуговує
кажіть дякую тим, хто старається
дякуйте тим, хто падає, але щоразу підіймається

прямо зараз подякуйте першій людині у вас в голові, яка на це заслуговує!

дякую усім, хто привітав, словами чи коштами

завжди буду захоплюватись людьми, які не на словах, а на ділі жертвували своїм часом, емоціями, планами, мріями, обіймами, любовʼю, щастям, здоровʼям, життям. загиблі і живі, ті, хто прийшли давно і віднедавна – це дійсно стовпи суспільства, які в більшості лишаться недооціненими.

окремо вдячний волонтерам, які також відмовились від багатьох речей, які більшості здаються «звичними», «комфортними», «базовими», які відстоюють свою позицію навіть перед рідними – дякую за ваш час, зусилля і ресурс.

загалом я кожного дня вдячний всім, кому не байдуже, і хто готовий стрибнути в прірву, ризикуючи, бо знає, що так правильно. захоплююсь і буду пліч-о-пліч

зараз потрібно, як ніколи. багато потреб покриваються моєю командою особисто за свої кошти, оскільки бюрократична система війська пильнує, аби ми не були забезпечені занадто сильно))

4441111046513341 – монобанк
5457082526258657 – приватбанк
[email protected] – PayPal
TJ7C9jYqH5oMi8pNVTxnz52FZAvdsYhdYr – USDT
bc1q942q6aak7jvecm5efcmqhuzgcaqwdc8p90ca2f – BTC

АТБ 1:0

ми придумали справедливість, щоб виправдовувати свою бездіяльність.

змиріться з цим)
коли погані люди зустрічаються з наслідками своїх дій – ми втішаємось з її величності «карми», коли ж погане відбувається з «хорошими» – світ несправедливий, жорстокий, гидкий, і взагалі як так сталося. гірка правда, що справедливість, як і все і цьому світі, є закономірним результатом твоїх і моїх дій. так, і ще сотень тисяч, а може й мільйонів людей.

щоб справедливість на ділі значила те ж, що значить на словах – треба, зціпивши зуби, крізь біль і сльози працювати, жертвувати (інколи усім), надихати і надихатись, відповідати за сказане і не боятись, що все піде не по плану.

заспокойтесь, ні в кого плану немає. є тільки люди, їх вчинки, наслідки цих вчинків, і світ, який ми створюємо самі 🥷🏻

угараю з постів людей про «прінятіє сєбя» і філософію навкологедонізма, знаючи, що деякі навіть мало-мальських випробовувань не знали, не те, що біди справжньої. перед обличчям апокаліпсису роздумувати про кризу особистості і пошук умиротворення – якось так собі.

в наших реаліях сприймаю тільки стоїцизм і східну (субʼєктивно)

ще хочу порадити виховувати в собі лідера і не боятись брати відповідальність, якщо у вас є конкретна візія і пропозиції, як щось поліпшити чи зробити краще, ніж воно є.

це як про структурні зміни, так і про організацію надання допомоги на місцях надзвичайних подій. не чекайте, поки хтось зробить за вас, робіть самі! якщо маєте знання, досвід, курси, бодай щось – ви вмієте і знаєте більше, ніж неорганізований натовп навколо, який не може розставити пріоритети і скупчуються навколо загиблих або легких поранених, коли поруч люди без кінцівок стікають кровʼю.

аналогічно про структуру – якщо знаєте, як зробити краще, спробуйте запропонувати. не чують – крок за кроком рухайтесь, щоб ваша особа набула ваги, і тоді з вашими словами прийдеться рахуватись.

я часто думаю про те, що у багатьох бідах винні не тільки «наші гниди», а і ті, хто довго не може почати діяти. складно, важко, але коли, як не зараз?

завжди носіть з собою засоби зупинки кровотечі, особливо в містах, де обстріли це буденність. підари будуть винні у вбивстві, а ви – в тому, що не мали, чим врятувати

думайте за себе і за тих, хто навколо

здолати попри все. час вже прийняти, що ми нація, яка історично існує не завдяки, а всупереч. і одразу стане легше вивозити складні часи

стільки речей на війні роблять боляче, але ці ж речі змушують ніколи не відступати і цінувати кожен крок, кожен метр, кожну секунду і кожен ковток свого повітря

зараз потрібно, як ніколи. багато потреб покриваються моєю командою особисто за свої кошти, оскільки бюрократична система війська пильнує, аби ми не були забезпечені занадто сильно))

4441111046513341 – монобанк
5457082526258657 – приватбанк
[email protected] – PayPal
TJ7C9jYqH5oMi8pNVTxnz52FZAvdsYhdYr – USDT
bc1q942q6aak7jvecm5efcmqhuzgcaqwdc8p90ca2f – BTC

З обох сторін дороги вверх здіймався чагарник, ніби висаджені грядками долоні, простягнуті до неба кривими, гачкуватими пальцями. У хмарах подекуди мерехтіло світло, надаючи дощовій мряці вигадливої, химерної форми. Бій ішов у повітрі та на землі, а ми знаходились у маленькій металевій коробці, в черзі на те, щоб відіграти свою роль в театрі бойових дій.

Радіоефір рвав матерію на частини, розділяючи чиїсь життя на «до» і «після», а ми чимдужче прислухались, в готовності почути число, яке б означало початок нашої роботи. Останні приготування, перевірка всього, що вже безліч разів було перевірено – мов ритуал, до початку якого не вистачало лиш крові.

Неочікувано почали пригадуватись етюди з колишнього життя, дивуючи своєю далекістю і дрібʼязковістю. Хто б міг подумати, що ми опинимось там, де опинились, в танцях на межі життя і смерті, у кульмінації війни, яка тривала сотні років?

«У нас двоє поранених!» – криком в ефірі з роздумів вириває командир групи.

Двигун починає гарчати, зриваючись на бездоріжжя, і з цього моменту у безкінечному потоці металевих коробочок починається бій за життя, який ми не маємо права програти

у вікно тарабанив дощ, віддаючи пульсуючим болем у скронях.

«бля, вони вже мали бути» – пальці тремтіли і відмовлялись слухатись, я ледве попадав ними по літерам на телефоні. серце грюкало, прискорюючи ритм, а фантазія працювала не на мою користь, підкидаючи найгірші з можливих варіантів.

«так, ще годину тому» – відписав ротний, і я відчув, як всередині мене щось ніби обірвалось.

дві години. мозок благав отримати хоч дрібку інформації, щоб зрозуміти, що можна зробити ще. звʼязку немає, всі мовчать. перед очима майнув день, коли на їх місці був я. може статися що завгодно, але тільки не з ними, будь ласка.

«треба висилати по маршруту другу коробочку, шукати» – з вилітаючим серцем друкую, звертаючись пошепки до всіх відомих і невідомих сил. прочитано.

«+, будемо готувати».

мат, удари в стіну. знов. тільки не так, тільки не з ними.

і тут одна галочка перетворюється на дві, повідомлення доставлено!!

голосове!
«Їдемо зверху з пораненими, скоро будемо на точці!» – щосили кричить старший зниклого екіпажу крізь пориви вітру.

немов у гарячці, швидше відповідаю, боючись, що повідомлення зникне і виявиться плодом моєї уяви.

поволі видихаю, слухаючи, як серце відмовляється заспокоюватись.

у вікно продовжував тарабанити дощ, але я цього уже не помічав.

сонце поволі сідало, останніми променями споглядаючи за покусаною воронками землею, яку ми так відчайдушно намагалися боронити. здалеку доносився розкотистий гуркіт приходів, що можливо позбавляли життя цілі світи – та знати цього напевно ми, звісно, ніяк не могли. Павло закінчував клеїти відому більшості мілітарі-комʼюніті наліпку «work and travel», а ми з Артуром займалися прикрашанням салону нашого евакуаційного авто залишками непристойних стікерів. я оглянув результат, і залишившись задоволеним тим, що побачив, сказав:

– ну от, тепер тачка дійсно стає нашим домом.
– та з такими стікерами це вже якийсь дроч-салон! - потягуючи айкос, посміхнувся Артур.

почали реготати.

– ну так, тут пацанів возимо, тут їх кров, тут ми спимо, чергуємо, то хай вже і стікери такі будуть, приємно хоч буде око кинути на щось.

я це казав, і думав, що краще реготати, ніж плакати. хотілось зробити все, щоб в цій машині ніколи не обірвалось жодне життя. якось я думав про те, що такі автівки вбирають у себе всі крики і біль поранених, а кров ніколи не можна відтерти повністю. отак поїздиш якийсь час, і автівка просто виходить з ладу – скільки б ти грошей в ремонт не вкладав. цікаво, а скільки цього увібрати в себе можуть люди?

перед очима пронеслись сотні евакуацій і десятки облич тих, кого я ще памʼятав. скільки ж їх крові мало закарбуватись на моїх руках? і коли самому доведеться звертатись з приводу «ремонту»?

– давайте хоч фотку на згадку зробимо екіпажем, поки воно все як є.

ми стали коло наклейки на машині, і гикаючи, очікували, поки зроблять фото. а здалеку все доносився розкотистий гуркіт приходів, що можливо позбавляли життя цілі світи.

кольори

круті фотки з війни постити поки не можна, тому тримайте такі, чисто атмосферні

хочеться іноді виставити фото всіх, кого вже немає, і розповісти про цих неймовірних людей, але не завжди можна і не завжди на цих фото тільки вони. колись обовʼязково так і зроблю, щоб хоч трохи більше людей знали, кого втратив цей світ

війна спочатку дає тобі кращих людей, потім їх забирає, тому це ніхуя не романтика.

люди і самодисципліна – все, що тримає твій уже пробитий дах в таких умовах

дивно знайти своє місце на війні

зараз потрібно, як ніколи. багато потреб покриваються моєю командою особисто за свої кошти, оскільки бюрократична система війська пильнує, аби ми не були забезпечені занадто сильно))

5375414134303063 – монобанк
5168755458572902 – приватбанк
[email protected] – PayPal
TJ7C9jYqH5oMi8pNVTxnz52FZAvdsYhdYr – USDT
bc1q942q6aak7jvecm5efcmqhuzgcaqwdc8p90ca2f – BTC

я повернувся в звичну для себе обстановку, тільки у трішки новій ролі. у вас як справи, які думки в такі буремні часи?)

нічого й додати

вимбачте, збираюсь на війноньку, буду тимчасово відсутній 🫡

тяжко в навчанні, а в бою буде ще важче 😮‍💨

зустрічаємо апокаліпсис з посмішкою

інколи мені здається, що український менталітет можна порівняти з школярем, який відтягує підготовку до контрольної до останнього вечора

чому люди часто роздупляються тільки тоді, коли вже пізно?

професійно краду патчі у іноземців

всі результати досягаються тяжкими тренуваннями 🫡

враження від кількох тижнів навчань:

- армія тут інакша – більш дисциплінована, структурована, всі завдання ретельно плануються і обговорюються, при тому кожен командир може вільно підійти і пожартувати з солдатом, немає від них відчуття зверхності від слова зовсім
- люди більше посміхаються, відчувається, що армія в них – це престиж, класне хобі і можливість для хлопців побігати з прикольними пушками
- 80% війська – струнка, фізично розвинена молодь
- швидко намагаються переймати наш досвід, але далеко не всі їх шаблони підійдуть під сучасну війну
- вони класно відпрацьовують шаблони, ми ж більше сильні в імпровізації

далі продовжую навчання за фахом, паралельно готуємо і закупаємо майно до виїзду 🫡

lé médic

а закордоном літаки в небі чистому літають, і навіть бомби на голову не летять. до сирот на шкірі незвично

побачимо, з чого зроблене НАТО ))

https://www.youtube.com/live/KftzLuNp3Lo?si=d0Nh1GiqzM5CMgjo