Посты канала Водітєль бандермобіля

Газова повія Шольц обідився і зявив шо йому за ракети не пропонували ніяких ресурсів, як Трампу. Сказав не давать. Нічо не давать це єдиние шо Шольц вміє добре робити, тому, впринципі, нічого дивного.

Забули тебе спитать як нам розпоряджатись нашими ресурсами.

Шо вам найбільше запам'яталось з першого року війни?

Мені, мабуть, подорож з ППД на війноньку. Перші дні березня. Я був один з небагатьох хто їхав машиною - переганяли джипи, яким не вистачило місця на ешелоні. Дорога була тяжка: випав сніг, машина була перевантажена, а узбіччя з кожною сотнею кілометрів ставали похмурішими. Зате де б ми не зупинились - люди бігли до нас з мішками пиріжків. У нас їх був під кінець повен салон, яких хочеш - смажених, печених, з повидлом, з картоплею. Ближче до Запоріжжя попри дорогу стали попадатись покинуті машини. В самому місті вулиці були абсолютно пусті. Всю дорогу страшно було неймовірно, груди стискало так шо тяжко було дихати.

Ближче до зони бойових дій нас зупинили на блокпості, і якийсь пан військовий, поки інший перевіряв документи, підійшов до мене і запитав мій позивний. Я розгубився, оскільки позивного ще не мав. Кажу не знаю. Він здивувався, а тоді каже "А я - Вовк". Кажу добре. На цьому розійшлись. Тепер сміюсь як згадую.

Зі мною їхав дядя Володя. Тепер думаю шо тільки завдяки йому я зміг витримати дорогу. "Все буде чотко" він мені сказав. Ми багато говорили, і безупинно топтали пиріжки. З тих пір я його не зустрічав. Дякую вам, дядя Володя. Сподіваюсь ви живий.

Армія (в теорії) - це рай на землі. Без жартів, серйозно, just let me cook, не поспішайте сміятись.

Наша священна мета, закладена в нас всесвітом - виживати. Виживати як індивід, в першу чергу, звичайно. Проте природа також наділила нас спроможністю до взаємодії, і це важливіше. Індивідуалісти кажуть шо особистіть найцінніша річ, пиздуни. Найцінніше - це зв'язки між ними. Як купа цегли не робить будинок, так набір індивідів не робить суспільство. Людина наодинці в лісі варта виживати не краще будь якої іншої тварини.

Юваль Харарі пропонував простий уявний експеримент, щоб продемонструвати наскільки важливою є система взаємодії, і скільки користі ми від неї отримуємо: задумайтесь, чи зможете ви самостійно зробити бутерброд, маючи в своєму розпорядженні хоч всі ресурси світу? Ні.

Навіть якшо у вас вийде самостійно виростити пшеницю, перемолоти її на муку, виростити курей на яйця, випекти, і оце все - ваш бутерброд коштуватиме вам космічних затрат часу і сил. А чи зможете ви самостійно зробити аспірин, наприклад? Питання риторичне.

Тому система зв'язків у ділі виживання є набагато ціннішою для індивіда, ніж кожен інший окремо. В житті це сприймається, звичайно, зовсім навпаки, тому не здивуюсь якшо ви не погодитесь.

Так от, в армії ций принцип піднесений в абсолют, і хто цього не розуміє - ніколи не зрозуміє і армію, як явище.

Подивіться уривок з Generation Kill. Солдат губить неналежно закріплений на голові шолом, коли хамві хитає на дорозі. І те що каже йому головний сержант після - абсолютно вірно і правильно. (для уважних в кінці є чудова маленька деталь, спробуйте побачити. Він підморгнув сержанту)

Вільний переклад такий:
Ций шолом не належить тобі, шоб його губити. Ций шолом належить корпусу морської піхоти, він належить кожному піхотинцю тут. Втративши шолом, ти підставив кожного з нас. Ось що стається, коли послаблюється дисципліна - солдат не закріплює шолом, губить його по дорозі, і тепер захисна статура нашого підрозділу послаблена.

Так от, це може виглядати неадекватно. Але тільки для тих, хто нічого не зрозумів. Бо навіть найгірша армія - це система, яка може виконувати те, шо неможливо зробити без неї. Система зв'зяків. Користь від існування цієї системи незрівнянно вища за будь які її недоліки.

Революцій тут не може бути, бо система не може зупинитись ні на секунду. Не варто цього очікувати, і не треба цього вимагати. Зміни потрібні терміново, так. Та треба бути надзвичайно обережними. Ця система не повинна зупинитись, якою б поганою вона не була.

Припинення вогню не буде.

Чому?

Хочу вам розказати одну штуку з дуже цікавої теми, якою я захоплююсь вже багато років, з теорії ігор.

Є така вєщь, називається "модель рівноваги Неша". Концепція цієї моделі постулює, шо, власне, рівновага в грі - це ситуація, коли, грубо кажучи, обидва гравці "задоволені" своїм планом, знаючи при цьому план противника. Цю концепцію пан Неш видумав якраз для того шоб через неї аналізувати як гравці ухвалюють рішення. Тож давайте спробуємо в аналіз.

Що ми маємо:
Дві країни ведуть війну.
Обидві країни виснажені.
Обидві країни щоденно роблять вибір - продовжувати, або зупинитись.

Якщо хтось зупиняється першим - зазнає втрат, і інша країна отримує перевагу.
Якщо обидві країни продовжують війну, - вони несуть однакові витрати, але конфлікт триває, виснажуючи ресурси обох.
Якщо обидві країни одночасно зупиняються, - вони досягають миру, зберігаючи обличчя, несуть часткові репутаційні втрати через тривалу війну, і більше не мають необхідності виснажувати власні ресурси.

Тому обидві країни прагнуть зупинитись, але жодна не може собі дозволити зробити це першою. Тобто, жодна з країн не зупиниться, поки не буде точно знати шо інша теж зупиниться. А з цим у нас є велика проблема.

Зараз (так так, на третій рік війни) ми знаходимось в стані рівноваги, де кожен задоволений своєю стратегією, і припиняти не бачить сенсу: русня тисне ЛБЗ в бік Києва і задоволена, а ми розвалюєм НПЗ і задоволені.

Боляче про це навіть думати, я б сказав шо це такий собі міттеншпіль, тобто далеко не кінець, а можливо тільки початок.

Так шо якшо ви ще не нашуткувались про 24 години, то у вас ще є час, та не забувайте шо дурень не той хто це пообіцяв, а той хто повірив.

Коли я розказую про нього знайомим - мені часто не вірять. "Таких офіцерів не буває" кажуть. Я, мабуть, теж би не повірив, якби він не спав поруч зі мною в бліндажі на позиції, якби я не бачив як він організовує начання і відпочинок людям, якби не сварився з ним тільки для того, щоб через кілька хвилин забути всі образи і ставати разом до роботи біля гармати. Він не боявся бути біля солдатів, слухати порад від підлеглих, знав і відчував свою відповідальність за те що відбувається - як в бою, так і на відпочинку. Описати свій біль в мене немає слів...

Герой України Володимир Іванович Лободюк. Загинув 16 грудня 2022 року під час оборони міста Соледар.

Пам'ятайте.

- ладім ладімич, по поводу дєвальвациі... Сєйчас всє говорят: будєт дєвальвация ілі нєт? Одно.. одна фраза, от вас завісіт...
- Єго же прізвалі, Рюріковіча, кто-то же єго прізвал, он же нє сам туда заявілся. А єслі кто-то прізвал, значіт там квазігосударствєнниє структури уже сущєствовалі на етіх тєріторіях.
- нє будєт дєвальвациі?
- ето не я прідумиваю, ілі фантазія, ето всьо просчітано, ето каждиє суткі проводітся работа

Походу рублям орєшнік не сподобався.

Колись давно я дійсно був фанатом рогана: гості були цікавими, теми актуальними, а формат raw conversation розкривав людей так, як не вдавалось жодному інтерв'ю до цього.

Майк Тайсон, Едвард Сноуден, Джей Лено, Метью Макконахі, Роб Зомбі, чувак в шляпі з гриба - всі вони відкрились для мене якісно по-новому після JRE. Я захоплено слухав історії про аяуяску, про те як інстаграм впливає на дітей, і ще купу всього, шо вже зараз не згадаю.

Останні його гості це вівек рамасвамі, трамп, маск, жд венс, і оце все. Тепер JRE це шось більше схоже на гендель, де кілька пристарілих лиганів дегенератів "обсуждають політіку" після роботи.

Фу блять, гидота, одним словом.

Орєшнік блять 🤡

Сьогодні вкотре переконуюсь шо джерелом радянщини в армії насправді дуже часто виступають не діди які служили ще в червоній армії, а от саме молоді невпевнені в собі садисти істерички командири ("командири" деколи), які просто інакше ніж погрозами і колективною відповідальністю вирішити проблему тупо не вміють, і мріють не про повагу а про те шоб когось наказать і принизить.