Давайте трохи поговорим за те шо відбувається. Не будемо коментувати задум, мету, і робити передбачень. Поговоримо про значення тих подій, які вже стались.
Перше. Це, само собою, перехоплення ініціативи. Ініціатива у війні означає шо ви виконуєте активні дії, а противник натомість - дії реактивні. Тобто обмежені, неорганізовані, погано сплановані, слабко контрольовані, і, відповідно, як-попало виконані. Володіти ініціативою, значить ставити перед противником задачі. Як ми можемо бачити, задач у так званої росії, побільшало в декілька разів буквально за три доби. Скажем прямо, застали без трусів.
Друге. Психологічний ефект. Окрім, власне, поносу який ми викликали у ворога. Паніка скоро пройде, реальність буде усвідомлена, і тоді курська операція матиме набагато глибший і потужніший ефект. Дивіться.
Захоплювати натурально будь який населений пункт в Україні для сосіян - опційно. Обороняти чи повертати власні території - ні. Таким чином виходить шо вибору у них тепер особо нема, і доведеться стирати з лиця землі курську область замість Донецької.
Чи варто бомбити Україну - для населення боліт питання чисто риторичне. А чи погодяться десятки тисяч курських біженців за сто доларів з тим, шо на місці їх домівок тепер буде місячний пейзаж? Ну що ж, побачимо. Втрачати суджу нам буде не важче ніж втратити Авдіївку. Навіщо тоді платити більше.
Третє. Яким би не був завтрашній день (а він може бути яким завгодно), а сьогодні ми бачимо спробу зрушити з мертвої точки, вибити противника з рівноваги, вирвати з його рук контроль. Якшо не так перемагають війни, то як тоді. Операція в курській області - акт маневреної війни, де успіх покладається на хитрість, рішучість, і сміливість. Почерк нам всім знайомий. Гетьман розправив плечі.
Четверте. Значення подій для нашого війська. Може троха пафосно скажу, але отак: славні битви лікують душу солдата. На війні ж гірко шо так, шо сяк. А літати по полях і сіяти смерть ворогам значно веселіше, ніж сидячи на місці зупиняти тілом ворожі боєприпаси. Полонених мальчіків в трусіках, як то кажуть, багато не буває, а бойовий дух найбільше любить успіх.
І, виявляється, нічо страшного якшо бредлі трошки поїздить по так званій росії. Пам'ятаєте, наче в якомусь кіно було: "я щоденно молив бога про велосипед, та довгий час ходив пішки. Тоді я змінив підхід - я вкрав велосипед, і став молити бога про прощення". Бачте шо буває, якшо не пиздіти про контрнаступ з кожного холодильника протягом трьох місяців. Пук-срєньк, зброя українська, ізвінітє нічєм нє можем помочь.
Висновки кожен для себе може зробити самостійно.
Удачі нам всім.
