І ось Махно з головою пірнув у адову безодню революційних подій в яких і сам чорт ногу зломить, але ми родом не зі Ссикуновська, тому давайте розбиратися хто з ким войував і дружив.
Не дивно, що заїхавши на блатній козі в Гуляйполе, Махно виглядав як Клавдія Петрівна на тлі інших співачок. Він майже відразу виперся на перші ролі у бурхливому політичному житті та призначив сам себе комісаром. Нестор навіть грізно попукував у бік Петрограда, не соромлячись вказувати їм що треба робити, і яких міністрів-буржуїв слід відправити на три веселі літери. Своїми промовами Махно спочатку сильно спантеличив весь Тимчасовий Уряд, який гарячково намагався знайти на карті крутий мегаполіс під назвою Гуляйполе-Сіті, щоб знати хоча б у який бік їм чолом бити.
Паралельно з цим Батька організує банду, що складається трохи більш ніж повністю з бандосів усіх мастей. Ця гоп-стоп-бригада мала назву «Чорна гвардія». З її допомогою він починає експропріювати у буржуїв та мажорів земельку та інше рухоме та нерухоме майно. Багато з цього отримували селяни в обмін на лайки, передплати та інші путящі плюшки.
На цей час до влади в Україні приходить Центральна Рада. Проте Махно, обйобаному ідеєю анархізму, не заходять її погляди. Тодішній її уряд нагадував йому очкастого інтелігента, який потрапив у відморожену кабацьку поножовщину. Махно вважав Центральну Раду буржуями, незважаючи на те, що в її лавах було чимало куколдів-соціалістів. Також у нього викликало анальний біль те, що Центральна Рада не збиралася скасовувати державу.
Все це призвело до того, що чуваки не порозумілися. Цим скористалися більшовики, які в цей час ссаною ганчіркою женуть Тимчасовий Уряд у себе на болотАх. Анархічні ідеї Махна спочатку співпадають з поглядами більшовиків. Нестор Махно кентується з червоними на місцевому рівні, але невдовзі навіть він завалює від їх відморожених методів роботи і виходить із революційного комітету.
Невдовзі Центральна Рада попросила у німців та австріяк допомоги у боротьбі з червоною чумою. Дойчі ставлять між Махном та червозадими знак рівності, і починають гамзелити його, як останню комуняку, випинаючи з території України. Битий Махно поїхав до Москви, де додався у друзі як до анархістів, так і до комуністів. Адміни цих груп були раді такому дієвому фолловеру, адже його бойові скіли можна буде заюзати у своїх бубнових цілях. Навіть сам хитровипиляний Ленін особисто проводить з Махном сеанс комуністичного гіпнозу, наобіцявши тому з три короби і запевнивши, що їхні погляди єдині як Карпенко та Карий.
Також Ленін навалює за вуха Нестору, розповідаючи, які німці поганці і як було б добре очистити від них Україну. Прикол був у тому, що під страхом лютих піздюлін Ленін уклав з Німеччиною та Австро-Угорщиною мир і не міг відкрито рамсити на них. Ось Ленін і вирішив скористатися нагодою і заюзати безбашену енергію Батьки, підмовивши його воювати проти власних союзників, убезпечивши тим самим свій тухес від дойчен страпонен.
Під впливом червоної дурі і отримавши якусь зброю, Махно, з криками: «Хай живе Українська соціальна революція!» повертається до Неньки, щоб боротися проти німчури та австріяк, які поставили замість принципових хлопців із Центральної Ради зговірливішого Скоропадського.
У рідних пенатах Махно швидко обростає бойовими юнітами, і якщо спочатку його вилазки нагадували зухвалі клацання по носу супротивника, то незабаром це стали важкі ляпаси. Але на повну відчути міць анархічних піздюлін і випробувати на собі принади слова «тачанка», німці не встигли. У 1918 році вони змотали вудки і швидко здригнули додому, залишивши напризволяще своїх союзників.
Це сталося тому, що на іншому кінці Європи німцям так втулити по щах, що вони були змушені підписати мирний договір у смердючому вагончику, увігнавши себе в кабалу на довгі роки. Цим згодом скористався Дядя Адік і повторно вкинув увесь світ ще більшу дупу, але це вже зовсім інша історія.
Чим закінчилася боротьба Махна, розповім згодом.