Дорослі в ресурсі заради дітей 🇺🇦

Чекали на цей анонс, друзі 😍?

🇺🇦 ДЕНЬ ГІДНОСТІ В УКРАЇНІ – УДЕСЯТЕ, ІЗ ФОКУСОМ НА ЦІННОСТЯХ, БЕЗПЕЦІ І ЦИФРОВОМУ БЛАГОПОЛУЧЧІ.

Ми щасливі знову запросити освітян з усієї України до участі!

Проведіть урок гідності у своєму закладі освіти та проаналізуйте з учнівством і студентством гідність у часи війни: нашу єдність, нашу увагу одні до одних, нашу здатність боротися і працювати заради перемоги гідності.

📄📚 А ми надамо вам усі необхідні матеріали для такої зустрічі!

Подію можна організувати в будь-який день, у будь-якому форматі (онлайн / офлайн / змішаний) під час символічного проміжку: з 21 листопада — Дня Гідності та Свободи України до 10 грудня — Міжнародного дня прав людини.

Але перед тим ми проведемо орієнтаційний вебінар, під час якого розкажемо про все докладно та дамо відповіді на всі запитання. Ця онлайн-зустріч відбудеться 7 листопада о 16:00.

РЕЄСТРАЦІЯ 🔗 https://bit.ly/applygdignityukraine2024

Цьогорічна фокусна тема 📌 «Цінності, безпека та цифрове благополуччя».

Друзі, вітання! Запрошуємо вас до участі у Національному EdCamp ТОЧКА СТІЙКОСТІ-2024 💻📚

Ми відкриваємо реєстрацію на участь у безкоштовній всеукраїнській події, яка відбудеться онлайн 24–27 червня.

Точка стійкості 2024 — дев’ята (не)конференція загалом та друга у часи повномасштабного вторгнення.

🖋🔗 Деталі та реєстрація

Подія буде цікавою й корисною для освітян та батьківства.

На національній події ми говоритимемо про:
🔸 відповідальність — адже у відповідальності дорослішаємо;
🔸 свободу — що є фундаментальною умовою нашого існування, яку наші захисники і захисниці виборюють щодня;
🔸 стійкість — задля плекання якої у дітей і дорослих ми працюємо у ці нелегкі часи великої війни;
🔸 зростання — яке є невіддільною частиною нашого життя;
🔸 інтелекти — різноманіття яких розширює спроможності нашого розуму;
🔸 коло — нашу улюблену недискримінаційну форму взаємодії, що об’єднує.

Більше про цьогорічну (не)конференцію можна дізнатися 🔗 на сторінці сайту

— Андрію, з днем народження, — почувся приємний голос дівчинки позаду мене. Я підвів очі і побачив перед собою Оленку, дівчинку з останньої парти, що ніколи раніше до мене не говорила. Вона взагалі була не балакучою.
— Це тобі, — додала вона і простягнула паперовий пакунок невеликого розміру.
Я мимоволі зазирнув у нього і побачив краєм ока маленьке в’язане серце.
— Бажаю тобі щастя, — додала вона, і її обличчя прикрасила лагідна усмішка. — Ходімо до класу. А на хлопців не звертай уваги. Вони не завжди такі злі.
Оленка взяла мене за руку і ми попрямували до класу. А я вперше за кілька останніх років відчув, що не самотній.

Запитання для обговорення:
🎁 Продовж розповідь про Андрійка. Яким ти його уявляєш?
🎁 Чому хлопець почувався самотнім?
🎁 Чи потребував Андрійко підтримки від однокласників і однокласниць? Хто з дітей вчинив правильно, а хто ні? Обґрунтуй.
🎁 Чи важливо допомагати й підтримувати дітей, які опиняються в складних життєвих обставинах чи втрачають когось із рідних?

Казка «Андрійків день народження» 🎁

📕 Авторка — Ольга Гурська

Мені знову не хочеться до школи. А кому б хотілося, коли там ображають, штовхають і зневажають? Мабуть, нікому. Я знову прокручую в голові, як потрапив до школи, як учителька сказала, що я... сирота. На цих словах у мене виступили сльози. Я зібрав докупи всі свої сили, кілька разів вдихнув і видихнув, щоб прогнати оці дівчачі слабкості. Колись я виросту, і вже ніхто не скаже, що я нікому не потрібний. А може це тягтиметься усе моє життя? Сльози знову непомітно повернулися і розтіклися по щоках, немов рясні потоки води, які важко зупинити.
Але я ж не один такий?! Принаймні мені так здається. Таких, як я, багато. Хтось батьків втратив, а хтось їх взагалі ніколи не бачив. Як і я… Але чи є в цьому моя провина?
Думки плуталися. Невже я винен? Артем, мій однокласник, вчора саме про це мені й сказав. «Ти, мабуть, щось таке вчинив, що від тебе просто відмовилися», — зневажливо промовив він у мій бік у коридорі школи. А я не пам’ятаю... Намагаюся напружити пам’ять, пригадати обличчя мами чи тата, але не можу нічого згадати, крім зморщеного обличчя старенької жінки, що гладить мене по голові, промовляючи якісь слова. Її розмова тиха і спокійна. В її руках ніжний м’якенький зайчик, що позирає на мене з її обіймів. Вона простягає руки, і за мить зайчик уже в моїх руках.
Від цих спогадів я зіскочив з ліжка і мерщій витягнув коробку, що вже покрилася пилом під ліжком. На ній моє ім’я — Андрійкові скарби. Відкриваю тремтливими руками й бачу його — того самого зайця, якого щойно пригадала чи намалювала моя уява.
— Нарешті, — почувся голос нізвідки, що я аж здригнувся.
— Хто тут? — промовив я. І незчувся, як мій заєць вискочив мені на руки.
— Що, й досі не впізнаєш? — додав він. — А я так чекав на нашу нову зустріч.
— Я лише щойно пригадав своє раннє дитинство і тебе… — додав я якось невпевнено.
Заєць випрямив спинку, мабуть, щоб здатися трохи вищим на зріст.
— Мене звати Вухань, пам’ятаєш? Ми з тобою часто проводили час разом, коли тобі було два роки. А потім... потім ти кудись зник, а мене перекладали з однієї коробки до іншої. Я вже й сподіватися облишив, що побачу тебе.
Я спробував порахувати, скільки років минуло відтоді, та щось заплутався. Завтра мені десять, але чи згадає хтось про це? Не думаю.
— У тебе день народження? Чудово. Цей день ми обов’язково проведемо разом, — весело додав заєць, пригортаючись до мого старенького светра.
— Разом? — повторив про себе я, і якесь тепло огорнуло моє тіло.
— А чи не час вже до школи? — додав Вухань. — Я тобі складу компанію, буду тихенько чекати в рюкзаку.
Я схопив свої речі й попрямував до приміщення школи, яка була зовсім поряд від дитячого будинку, де я жив останні два місяці. Нас із товаришами привезли сюди зі сходу, де стало дуже небезпечно через війну. Заєць сидів тихенько в моєму рюкзаку, не привертаючи жодної уваги до себе. Але сьогодні я відчував себе впевненіше, не таким самотнім, як зазвичай відчував себе останні місяці.
— Привіт, Андрію, — почулося неподалік. Однокласниця Іринка швидко прямувала до класу в кінці темного коридору.
— З днем народження! Бажаю тобі успіхів, — додала вона вслід.
Я навіть не очікував, що хтось пам’ятає про це.
— А в кого тут день народження? — почувся голос Артема, який швидко наближався з кількома своїми товаришами, що гучно сміялися між собою.
— Яка прикрість, у такий день залишитися без подарунка. Та ти, мабуть, не заслужив на нього. Яка халепа! — знущаючись, додав інший.
Я ледве стримався.
— Я уже маю подарунок! — вигукнув я і поліз до рюкзака. Витягнув зайця, що виструнчився у моїх руках. Заєць завмер, намагаючись виправити таку нахабну поведінку хлопців. За мить я розвернувся і пішов у інший бік коридору.
Я не знав, чи повертатися до класу, чи втікати подалі від образ. Та раптом я відчув, як мою руку хтось стиснув, і я звернув погляд на зайця, що так лагідно вдивлявся в мої очі, тримаючись за мене.

💭 «Ми не бачимо речі такими, як вони є; вони для нас такі, якими є ми»
Анаїс Нін

Допитливої суботи, усім знаттєлюбам та цікавим! 🔍

📗 Авторка — Ольга Гурська

Дитина від народження має природну схильність до дослідження навколишнього світу. З перших місяців життя її цікавить усе довкола. Часто ми чуємо від дітей різні запитання типу: чому небо синє, чому Земля кругла, чому в мене два ока, якщо я можу бачити лише щось одне, чи чому жовтіє листя? Дитячі заповзяття і цікавість здаються невичерпними. І вже на місці однієї відповіді відразу з’являється кілька нових запитань. Але з дорослішанням у більшості із нас інтерес до навколишнього потроху зменшується.

🔎 Чому важливо підтримувати допитливість у наших дітей? Бути допитливим/-ою — означає мати жагу до навчання, удосконалення чи розвитку. Цікавість — це можливість дослідити щось навколо, змінити своє традиційне бачення й сприйняття навколишнього світу. Коли ви проявляєте цікавість, ваш розум активно вишукує нові ідеї та перспективи. Саме в такому стані ми можемо зазирнути під поверхню буденності й відкрити нові можливості, не бачені раніше варіанти. Допитливі люди ставлять запитання, шукають відповіді у своєму розумі й розумі інших людей, а відтак є цікавими для свого оточення. Ми вчимося бачити речі й процеси з різних сторін і, звісно, намагаємося зрозуміти бачення інших людей.

Як розвивати допитливість у наших дітей?
📌 Проявляйте цікавість, а не байдужість. Запитуйте: чому, як, що та коли. Цікавтеся людьми, дізнавайтеся про них більше. Ставте запитання: Що ти думаєш про це? Чому? Як тобі здається? Розкажи мені більше про це…, намагаючись проявляти усю свою зацікавленість.
📌 Робіть щось нове. Експериментуйте. Кажіть «так» новим переживанням та новому досвіду. Погоджуйтеся на нові можливості: походи, поїздки, зустрічі, експерименти. Спробуйте щось незвичне, чого ви раніше не робили. Приєднайтеся до благодійного забігу, спробуйте щось зовсім не знайоме, не очікуючи нічого, крім нового досвіду та відчуттів. Або спробуйте зробити по-іншому щось, що добре вам відоме. Наприклад, змініть звичний вам шлях з дому й на роботу чи спробуйте інший різновид звичного заняття.
📌 Розширюйте світогляд. Читайте журнали, публікації, блоги, дописи в соціальних мережах, дописувачі й дописувачки мають інші політичні чи релігійні погляди. Знайомтеся з їхніми аргументами та думками.
📌 Аналізуйте, як би вчинила авторитетна для вас людина: відомі футболіст/-ка, співак/-чка чи просто ваш друг чи подруга.
📌 Станьте волонтерами/-ками. Присвятіть час роботі з людьми, чиє життя чи становище докорінно відрізняється від вашого (внутрішньо переміщеним, нужденним, бідним, дітям, які втратили батьків).
📌 Нехай ваш розум буде відкритим для всього нового. Будьте відкритими для того, щоб учитися та перенавчатися. Дечому з того, що ви знаєте і в що вірите, може знайтися інше пояснення, і ви маєте бути готові прийняти таку можливість і сприйняти це по-новому.
📌 Уникайте «тунельного мислення». Життя набагато ширше та багатогранніше, ніж нам здається на перший погляд.

🎈Тож будьмо допитливішими й цікавішими до життя! Адже допитливість рухає нас у бік нових відкриттів та досягнень.

Ігрової п’ятниці Вам і Вашим дітям! 😊

📕 Авторка — Ольга Гурська

У передвихідний день хочемо поговорити про важливість спільної діяльності із вашими дітками. Спільно проведений час додає дітям упевненості, відчуття важливості і водночас є чудовим методом подолання тривожності та стресу. Дітям будь-якого віку для вдоволення пізнавального інтересу потрібні ігри й вправи. Пропонуємо вашій увазі кілька ігор із папером та олівцем, які мають на меті розвивати мовлення, мислення, дрібну та загальну моторику, стимулювати творчість.

Пізнавальна гра «Категорії»
🎯 Мета: заохотити дітей до інтелектуальної діяльності, навчити ухвалювати аргументовані рішення, розв’язувати завдання, критично мислити.
👶 Вік: дорослі й діти 7–12 років.
✏️ Необхідні матеріали: папір та олівець.
👥 Кількість гравців/-чинь: 2 або більше.
🧩 Суть гри:
Оберіть і запишіть у верхній частині аркуша паперу 5–10 категорій (наприклад, посуд, одяг, кольори, іграшки, квіти, фрукти й овочі, тварини, професії).
Кожен гравець / гравчиня по черзі називає будь-яку літеру. Інші учасники й учасниці по черзі перелічують щось у кожній категорії, що починається із цієї літери. Усі, хто грають, мають по одній хвилині на відповідь.
У кожному раунді підраховують бали. Гравець / гравчиня отримує по одному балу з кожної категорії лише за ті слова, які ні в кого більше не повторювалися. Після проходження всіх категорій особа, яка набрала найбільше балів, перемагає.
Наприклад: обрано літеру «М». У категорії «фрукти й овочі» гравці й гравчині можуть сказати: манго, мандарин, морква, малина тощо. У категорії «професії» — масажист/-ка, машиніст/-ка, менеджер/-ка.

Гра «Рятуйте!»
🎯 Мета: розвивати комунікативні навички дітей, сприяти розвитку їхньої уяви та фантазії, розвивати вміння працювати в команді.
👶 Вік: дорослі й діти 7–12 років.
✏️ Необхідні матеріали: папір та олівець.
👥 Кількість гравців/-чинь: 2 або більше.
🧩 Суть гри:
Ведучий/-а загадує якесь слово з 5–7 букв. Сенс гри полягає в необхідності відгадати це слово. Якщо дітям складно це зробити, можна обмежити тему (наприклад, слово — назва овоча).
На аркуші гравці й гравчині малюють озеро, посередині якого тоне плавець (фігура людини у воді). Його може врятувати людина, яка сидить у човні, що буде рухатися до потерпілого. Кожна правильно відгадана буква — крок до порятунку, який промальовують подібно до риски. Мета — якомога швидше дістатися до потерпілого.
Якщо гравець / гравчиня відгадає слово до того, як риски руху човна дістануть потерпілого, він / вона виграє. Якщо ні — виграє та / той, хто загадала/-в слово.

Бажаємо вам цікавого дня та відчуття радості від спілкування з рідними й друзями. ❤️

Стійкого четверга, шановні читачі й читачки! 📚

📔 Авторка — Ольга Гурська

Через події в Україні та за її межами багато людей стикається із проблемою втрати рідної чи близької людини — чоловіка, дружини, доньки, сина, мами чи батька. Чи зовсім незнайомої людини, воїна, повідомлення про втрату яких теж може викликати біль і розпач.
Як прийняти нову реальність, яку розум відмовляється прийняти? Як пережити біль утрати? Питання, на які важко дати відповідь. Тому пропонуємо вашій увазі книгу Люсі Гон «Чого нас навчила Ебі».

Це книга про особистий досвід переживання втрати, написана авторкою, яка є не лише матір’ю в жалобі, а й фахівчинею, психологинею, директоркою Інституту стресостійкості у Новій Зеландії, і яка інтегрує в цій книзі свої думки та власний пережитий досвід.
📖 Послання цієї книжки просте. Воно про те, що єдиною відповіддю на біль втрати є світло. Біль не усунути — але його можна розділити. Ми не маємо бути з втратою наодинці. Біль має бути огорнутим світлом любові, співчуття та підтримки. Тоді в цьому болі народжується сила. На думку авторки, біль не мине і не стане меншим. Бо це біль любові — а любов не минає. Але наша сила і здатність нести його зросте. А відтак ми зможемо йти далі, з болем, але і зі світлом. Іти у такий спосіб, що усі ті, кого ми любимо, житимуть у серці, у кожному нашому кроці. Це і буде процесом оговтання від втрати, повернення собі якоїсь міри контролю над власною долею та життєдіяльністю.

✏️ Книга містить дві частини. Перші розділи «Оговтання» містять стратегії, помічні у перший час після смерті близької людини. Наступні розділи фокусуються на «Переоцінці» та «Відродженні», бо ми починаємо переоцінювати наше життя услід за втратою та зважувати численні способи вшанування пам’яті наших близьких на шляху до майбутнього, де їх немає.
❗️Цінністю книги є те, що Люсі Гон знайомить нас із процесом горювання, віддзеркалюючи свій власний досвід утрати. Вона апелює до даних новітніх наукових досліджень у галузі стійкості, позитивної психології, акумулюючи свій досвід посттравматичного відновлення.
Авторка пропонує низку здорових стратегій самозарадності, які допоможуть прийняти втрату, пришвидшать повернення до «нормального» рівня функціонування та життєдіяльності, не ховаючись від своїх відчуттів і не заперечуючи реальності чи масштабу втрати.

Зацитуємо передмову, яку написав психотерапевт Олег Романчук:
«Спочатку я бачив TED-виступ Люсі Гон. Я бачив її біль. І її світло. Її голос тремтів, коли вона розповідала про свій досвід переживання втрати доньки. Її очі були сповнені сліз; втім, вона говорила — з силою, зі світлом — бо мала донести щось дуже важливе…
Тоді була книжка, лише англійською. Я не міг зупинитися її читати. Це було теж досвідом болю і світла. Ця книжка потрібна кожному. Насамперед тим, хто переживає втрату. Зараз, посеред днів війни, це все має особливе значення. Але потрібна вона й усім, кого втрата ще чекає попереду — бо кого з нас омине цей досвід? Нам важливо бути підготовленими, бо це один з найболісніших досвідів життя».
Бажаємо вам гарного дня, і нехай прожитий досвід авторки цієї книги стане для вас містком до життєвої стійкості! 🌻

💭 «Сьогодні підтримав / підтримала ти, завтра — підтримають тебе. Усе в цьому світі циклічно»
Народна мудрість

Підтримувальної середи, товариство! 🌤⭐️

📗 Авторка — Ольга Гурська

Сьогодні кожен і кожна з нас потребує підтримки й розуміння. Особливо діти, на долю яких випали такі випробування на стійкість. Як підтримати дітей у цей непростий час війни? Ділимося з вами порадами від спеціалістів/-ок Інституту психічного здоров’я Українського Католицького Університету.

1️⃣ Бути поруч. Ваша присутність є головним джерелом підтримки для дітей. Вона допомагає дитині відчути себе в безпеці. Бути поруч — це про дотик і обійми, про співдіяльність і про спілкування разом, де б ми не були — у ліжку чи в бомбосховищі. Це про добрий погляд, розуміння, про уважність і любов. І це теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли хоче побути наодинці.
2️⃣ Бути прикладом. Більшість способів, як давати собі раду з викликами та труднощами, передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як це робимо ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає, звідки ми черпаємо позитивні емоції та відчуття опори. І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом, бо стійкість — це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоб вставати після кожного падіння.
3️⃣ Спілкуватися. Дітям дуже важливо, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні — на макрорівні як народу і на мікрорівні як сім’ї. Це означає говорити з дітьми з повагою до їхньої внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і розуміти те, про що вони мовчать. Чути їхні тривоги і хвилювання. І відповідати, як можемо, бо не завжди знаємо відповіді і в цьому теж важливо бути чесними. Це аж ніяк не означає втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до ПЕРЕМОГИ може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!
4️⃣ Залучати. Ми не знаємо, наскільки довгими будуть випробування війни, але час життя неоціненний, і ми не можемо поставити його на паузу. Важливе розуміння того, на що ми впливаємо, а на що — ні. Тому потрібно зосередитися на корисній дії, бо це саме те, на що ми можемо впливати. Для дітей, звісно, ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі чи в іншому місці. Це — вчитися, малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, і не лише в телефоні), допомагати в хатніх справах, молитися, робити добрі справи, займатися спортом чи іншими корисними заняттями. Корисна діяльність приносить хороші результати, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам, дорослим.
5️⃣ Відновлюватися. Це випробування може бути тривалим, а тому забиратиме чимало вашої енергії. Тож вміння відновлювати сили та повертатися в ресурсний стан необхідні усім нам: і дорослим, і дітям. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили, сприяють відновленню. Це як заряджання телефона — що частіше користуєтеся, то частіше заряджати або носити при собі «повербанк», щоб підзарядити у потрібний момент. Так і зі стресом: що більшим він є, то більше ми потребуємо часу для відновлення. І про «додатковий повербанк», тобто власні ресурси для відновлення, теж потрібно подбати. Важливо, щоб у режимі дня дітей обов’язково були сон, добра їжа, час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність. Обов’язковий щоденний дотик до чогось, що є добрим і світлим (казки, історії, краса, сповнені світла люди тощо) і що нагадує дітям, що у ці темні часи світло неминуче переможе. А ще варто володіти інструментами для миттєвої самодопомоги.
Наша підтримка додає дітям впевненості, психологічної стійкості, мудрості, вдячності, здатності будувати глибокі стосунки. Тож нехай вони виростуть саме такими! 💚

Ресурсного вівторка, шановна публіко! 🙏

📔 Авторка — Ольга Гурська

Чудовим інструментом для боротьби зі стресом та його наслідками є практикування вправ на усвідомленість. Їх можна застосовувати в різних ситуаціях, незалежно від того чи ви перебуваєте вдома, чи на роботі, чи дорогою додому. Усвідомленість вважається дієвою терапією, що не лише сприяє лікуванню від депресій, а й допомагає впоратися з усіма викликами сучасного життя. Британські учені Марк Вільямс та Денні Пенман довели, що 10-20 хвилин на день, присвячені усвідомленості, можуть бути ефективнішими за антидепресанти. Усвідомлено можна споживати їжу, напої, дихати, слухати чи спостерігати за навколишнім світом. Головне — навчитися концентрувати та перемикати увагу.
Такі вправи стануть в пригоді, коли вас поглинають руйнівні емоції, які блокують ваші мисленнєві процеси. Щоб повернути відчуття реальності та опори, потрібно дати мозку простір для заспокоєння та концентрації. Осіння природа та яскраві осінні кольори можуть у цьому допомогти.

Вправа «Усвідомте красу осені» 🍁
🎯 Мета: долати стрес, хвилювання та тривожність через фокусування уваги на собі, своєму тілі та самовідчуттях у ньому.
👶 Вік: для дітей та дорослих.
🧩 Суть вправи:
Прогуляйтеся парком чи на природі за містом та сфокусуйтеся на оточенні.
🍁 Активуйте якомога більше відчуттів і намагайтеся помічати найдрібніші деталі.
Прислухайтеся до усіх звуків природи.
Вловіть шум листя, спів пташок, шелест вітру між гілок дерев.
🍁 Вдихніть на повні груди. Спостерігайте за своїм диханням. Опишіть подумки, як пахне осінь.
🍁 Простежте, що відбувається довкола. Придивіться до дерев, подумки опишіть текстуру стовбурів і кольори крон. Доторкніться до листя, стовбура дерева. Відчуйте їх на дотик температуру, текстуру.
Зверніть увагу, як крізь гілки пробивається сонячне світло. Як воно торкається до вас.
Відчуйте на шкірі промені сонця й прохолодні дотики вітру.
🍁 Уявіть, що вітер підхоплює ваші тривоги, мов листя, і несе їх по землі, аж доки вони не зникнуть з поля зору.
🍁 Зверніть увагу на самовідчуття у вашому тілі. Якими вони є: приємними, неприємними чи нейтральними? Якщо вони приємні чи нейтральні, побудьте у цих самовідчуттях ще певний час. Якщо неприємні, то пригадайте свій ресурс, щоб перенаправити свою увагу на щось приємне.
Бажаємо вам гарного осіннього дня та яскравих емоцій. ❤️

💭 «Слово ЩАСТЯ втратить сенс, якщо не буде врівноважене смутком»
Карл Юнг

Щасливого понеділка, дороге батьківство! ❤️

📕 Авторка — Ольга Гурська

Усім нам хочеться щасливого безтурботного життя. Але щоб по-справжньому відчути на дотик щастя й усі його грані, потрібно бути готовими і до інших емоцій, які можуть викликати не зовсім приємні самовідчуття. Коли ми переживаємо невдачі, втрати чи інші потрясіння, то стикаємося із сумом. Коли ми втрачаємо щось чи когось дорогого нам, коли маємо нереалізовані потреби чи не справдилися наші сподівання, з’являється сум, який породжує певні тілесні реакції, що позбавляють нас енергії. Тоді наш розум і наше тіло уповільнюються, щоб дати нам час прийняти втрату чи невдачу і пережити усе це.

🙌 Подібно до усіх емоцій, сум допомагає нам адаптуватися до нових реалій життя. Він пригальмовує нашу активність і дає час зрозуміти та прийняти те, що сталося.
Прояви суму допомагають зрозуміти іншим людям, що ви пережили якісь негаразди, щоб запропонувати вам свою підтримку. Не дозволяти собі сумувати — це позбавити себе права на допомогу в подоланні стресових ситуацій. Тоді з’являється відчай, на відміну від співчуття, коли ми дозволяємо собі сумувати і приймаємо допомогу інших.

Ділимося з вами порадами фахівчині в галузі емоційного інтелекту Джил Хессон.
👉 Дозвольте собі посумувати. Смуток — це корисний стан, який дає можливість пристосуватися до змінених, інакших обставин.
👉 Поплачте. Плач має силу об’єднувати наші думки, почуття та фізичне тіло.
👉 Знайдіть розраду. Потіште себе масажем. Пригостіться здоровим делікатесом. Подрімайте. Надягніть улюблене вбрання. Прийміть теплу ванну чи гарячий душ. Робіть те, що вам подобається, це може допомогти вам пройти період смутку, навіть якщо спочатку не відчуваєте бажання це робити. Подивіться улюблений фільм, послухайте гарну музику.
👉 Дайте собі час на адаптацію. Але врахуйте, що нав’язливе зациклення — знову й знову повертатися до почуття суму — затримує одужання. Уявіть собі таке майбутнє, коли смуток, який ви відчуваєте сьогодні, просто залишиться невеселим спогадом. Коли будете готові, попрацюйте у цьому напрямку. Використайте практики самодопомоги.

Навчіться співіснувати із сумом.
Бажаємо вам гарного дня та побільше радісних та щасливих емоцій. ❤️

Казка «Сем і його історія» 🏠

📔 Авторка — Світлана Дрібас

🎯 Мета: сприяти розвитку розуміння в дітей важливості надії та віри в складних життєвих ситуаціях; вчити їх цінувати речі навколо та взаємини і піклуватися про них.

В одному далекому місті, де дахи будинків сягали хмар, стояв величезний магазин. Саме тут, серед різноманітних речей, побачило світ маленьке крісло на ім'я Сем.
У магазині Сему було затишно. Він стояв серед інших крісел, відчуваючи, як про нього дбають. Кожного дня діти випробовували його на міцність, граючись, а дорослі із задоволенням сідали в нього, мріючи про свій дім і таке крісло в ньому.
Одного прекрасного дня до магазину увійшла пара молодих людей. Вони побачили Сема — і закохалися в нього. Сем відчув, як його серце забилося швидше від радості. Люди купили його та привезли додому. Там Сему було ще затишніше, ніж у магазині. Його господарі часто користувались ним, а їхній кіт Мурко завжди спав на його м'якому сидінні.
Але життя не завжди буває простим. Одного разу господарі Сема отримали важливу новину і повинні були поїхати за кордон. Крісло Сем залишилося самотнім у великому домі. Воно почало вкриватися пилом, а його колір ставав тьмянішим. Але Сем не втрачав надії. Він вірив, що його господарі повернуться.
Він пригадував яскраві моменти свого життя, як гралися діти, як він допомагав господарям відпочити після важкого дня. Такі спогади зігрівали йому серце. Дні, тижні і місяці проходили. Це було непросто. Але одного дня все змінилось. Нарешті настав той час, коли Сем почув знайомі голоси. Його господарі повернулися! Вони привезли подарунки, сміялися, обіймалися. Відчинивши двері до вітальні, вони побачили Сема. Від радості в їхніх очах з'явилися сльози.
З того дня Сем знову став незамінним помічником у домі. Господарі дбайливо відновили його колір, очистили від пилу і дали йому нове життя. Ця історія навчила Сема, що навіть у найскладніші моменти не варто втрачати надії. Усе змінюється і після дощу завжди світить сонце, а хороших подій повсякчас більше, ніж поганих.

Запитання для обговорення:
🏠 Що відчував Сем, коли стояв у магазині?
🏠 Хто купив Сема і привіз його додому?
🏠 Що робив кіт Мурко на кріслі?
🏠 Чому господарі крісла довгий час його не використовували?
🏠 Як Сем почувався під час відсутності господарів?
🏠 Що допомогло Сему не втратити надії?
🏠 Як господарі відновили крісло після свого повернення?
🏠 Яка основна думка цієї казки?

Гарної суботи Вашим родинам! 🍀

📗 Авторка — Світлана Дрібас

Сьогодні поговорімо про те, як важливо давати дитині можливість виражати свої емоції в колі своєї родини.
Це відомий факт, що в кожної людини є емоції, незалежно від віку, статі та інших факторів. А в дитини емоції більш яскраві та сильні порівняно з дорослими. Тож треба давати можливість їй ці емоції проявляти і виплескувати.

Як батькам у цьому допомогти? Ловіть топову п’ятірку важливих пунктів цієї теми:
💚 Визнання власних почуттів. Коли дитина відчуває, що її емоції приймаються, вона вчиться розпізнавати їх, моніторити та чітко називати. Це перший крок до розвитку емоційного інтелекту.
💚 Здорове сприйняття себе. Вираження емоцій без страху та осуду сприяє формуванню позитивного ставлення до себе та впевненості у власних силах.
💚 Розвиток навичок комунікації. Обговорення емоцій у родині вчить дитину виражати свої думки та відчуття конструктивно.
💚 Зменшення стресу. Якщо дитині дозволено виражати свої емоції, це може зменшити її внутрішній стрес і напруженість.
💚 Підтримка зв'язку. Слухання і прийняття почуттів вашої дитини підсилює батьківський зв'язок і створює атмосферу довіри.

Дорогі мами й тата, намагайтеся створити безпечне середовище, де ваша дитина може відчувати і виражати свої емоції. Це не лише зміцнить ваші з нею взаємини, але й допоможе дитині розвиватися та ставати щасливішою.

Грайливої п’ятниці Вам і Вашим дітям! 😊

📕 Авторка — Світлана Дрібас

Як гру тижня хочемо порекомендувати вам цікаву варіацію гри-відгадайки з назвою «Так/Ні».

🎯 Мета: Розвивати в дитини аналітичне мислення, уяву та увагу до деталей.
👶 Вік: діти 7–12 років
🧩 Хід гри:
✏️ Підготовка.
Оберіть об'єкт у кімнаті чи за її межами. Це може бути будь-який предмет, тварина, рослина тощо. Завдання дитини — відгадати, про що ви думаєте, ставлячи правильні запитання.
❗️Правила.
Дитина може ставити тільки запитання, які передбачають відповіді «так» / «ні».
І відповідно ведуча чи ведичий повинні відповідати лише «так» або «ні».
👉 Приклад:
Ви обрали «книга».
Дитина питає: «Це те, чим можна гратися?». Ваша відповідь: «Ні».
Дитина: «Це щось, що стоїть на полиці?». Відповідь: «Так».
Питання ставляться доти, доки дитина не відгадає загаданий ведучим / ведучою об'єкт.

📌 Така гра заохочує дитину аналізувати інформацію, що в неї є, використовувати логіку для висновків та вчитися ставити правильні запитання для отримання потрібної їй інформації.

Доброго Вам четверга, наші читачки й читачі! 📚

📔 Авторка — Світлана Дрібас

Як часто ви звертаєтесь до філософії? Сьогодні хочу вам порекомендувати книгу, створену на перетині філософських і раціональних поглядів на базові психологічні феномени. Це книга Еріха Фромма «Втеча від свободи», яка досліджує парадокс того, чому люди, здобуваючи свободу від традиційних соціальних обмежень, часто відчувають відчуженість та ізоляцію і шукать шляхи повернення до деяких форм обмеження та впливу інших.

Ось декілька ключових моментів книги:
📖 Парадокс свободи. Хоча свобода зазвичай вважається позитивною цінністю, вона також може призвести до почуття відчуженості та безсилля. Е. Фромм аргументує це тим, що люди бояться індивідуальної свободи і часто намагаються втекти від неї, шукаючи безпеки в авторитарних структурах.
📖 Механізми втечі. Автор ідентифікує три основні «механізми втечі»: авторитаризм, деструктивність та автоматичність (або конформізм).
📖 Концепція автономії. На думку Е. Фромма, ідеальна відповідь на проблеми, пов'язані зі свободою, — це досягнення позитивної свободи через активне визначення себе, замість пасивного уникнення і відчуження.
📖 Соціальний контекст. Автор аналізує, як різні соціальні умови можуть сприяти авторитаризму або автономії, звертаючи особливу увагу на економічні та культурні фактори.

📌 Книга «Втеча від свободи» є глибоким роздумом про природу свободи в людському житті та виклики, які вона ставить перед сучасною людиною. Ця книга актуальна і сьогодні, оскільки порушує питання, які і в сучасних умовах залишаються важливими для розуміння соціальної природи та потреб людини.

Приємної Вам середи, дороге батьківство! 🌻

📗 Авторка — Світлана Дрібас

Перші шкільні місяці можуть бути складними для дітей, особливо для підлітків. Ловіть порадник для батьків, у яких діти-підлітки відмовляються ходити в школу:
🙌 Спілкуйтеся з вашою дитиною. Встановіть спокійний та відкритий діалог. Дізнайтеся, які причини відмови від навчання в школі.
🙌 Послухайте його чи її думку. Пам'ятайте, що ваша мета — зрозуміти причини, а не використовувати силу або критику.
🙌 Розгляньте можливі причини відмови. Соціальні фактори (булінг, відсутність друзів, тиск з боку однолітків). Академічні проблеми (труднощі з навчанням, проблеми з учительками чи вчителями). Емоційні проблеми (тривога, депресія, невпевненість у собі).
🙌 Залучіть фахове коло. Шкільний психолог/-иня, соціальний педагог/-иня або дитячий психолог/-иня можуть допомогти впроратися з труднощами.
🙌 Змініть середовище навчання. Розгляньте можливість перевести дитину в іншу школу, якщо причина полягає в конкретному освітньому закладі. Онлайн-навчання або домашнє навчання також може бути альтернативою.
🙌 Задайте правильні мотиви. Підкресліть важливість освіти для майбутнього вашого підлітка чи підлітки.
🙌 Заохочуйте соціалізацію поза школою. Гуртки, спортивні секції, волонтерство можуть допомогти підлітку чи підлітці відчути соціальну підтримку.
🙌 Намагайтеся розв’язативирішити проблеми разом. Розробіть план дій, який буде враховувати потреби вашої дитини.
🙌 Підтримуйте довірливі взаємини. Ваша підтримка та розуміння можуть допомогти дитині подолати труднощі.
🙌 Не забувайте про власний добробут. Ця ситуація може бути важкою для вас. Пошукайте підтримку у друзів, родини або психолога чи психологині.