Я не вдома. Що далі?

Час готуватися до зимових вечорів

Лишаю список фільмів для кожної української родини.
Аби знати, аби зрозуміти, аби пам'ятати. Аби переказати своїм дітям, онукам та правнукам.
Щоб ніколи не забути своєї історії.

- Тіні забутих предків (1967)
- Сад Гетсиманський (1993)
- Білий птах з чорною ознакою (1971)
- Тигролови (1994)
- Пропала грамота (1972)
- Вінчання зі смертю (1992)
- Голод 33 (1991)
- Захар Беркут (1971)
- Вавилон ХХ (1979)
- Осіннє вбивство в Мюнхені (1995)
- Залізна сотня (2004)
- Собор на крові (2006)
- І будуть люди (2020)
- Чужа молитва (2017)
- Ціна правди / Mr Jones (2019)
- 20 днів у Маріуполі 2023)
- Колимські дівчата (2021)
- Код нації (2013)
- Поводир (2014)
- Нескорений (2000)
- Вишневі ночі (1992)
- Червоний (2017)
- Чорний ворон (2019)
- Крути 1918 (2019)
- Захар Беркут (2019)
- Століття Якова (2016)
- Черкаси (2019)
- Кіборги (2017)
- Соловей співає (2019)
- Толока (2020)
- Мати апостолів (2020)
- Той хто пройшов крізь вогонь (2011)
- Сага (2021)
- Гіркі жнива (2020)
- Жива (2016)
- Мама (2017)
- Пекельна хоругва (2020)
- Добровольці Божої Чоти (2020)
- Заборонений (2019)
- Додому (2019)
- Страчені світанки (1995)
- Наші Котики (2020)
- Іловайськ (2019)
- Тарас. Повернення (2019)
- Залізна сотня (2004)
- Спадок нації (документальний, 2018)
- Снайпер: Білий ворон (2022)
- Один в полі воїн (2003)
- Іван Сила (2013)
- Чорний козак (2018)
- Доброволець (2020)
- Позивний «Бандерас» (2018)
- Хто ми? Психоаналіз українців (2021)
- Сон (з Іваном Миколайчуком) (1964)
- Дім батька твого (1986) – екранізація «Дикого Янгола» Олексія Коломійця
- Із житія Остапа Вишні (1991),
- Голос трави (1992) /за мотивами творів Валерія Шевчука/
- Фучжоу (1993),
- Гетьманські клейноди (1993),
- Кайдашева сім'я (1993),
- Дорога на Січ (1994),
- Москаль-чарівник (1995),
- Легенда Карпат (історична сага про опришків/, (2018)
- Хайтарма (2013)
- Фелікс. Австрія (2020)
- Будинок «Слово». Роман довжиною в життя (2021)
- Чорнобиль
- Чорнобиль. Втрачені стрічки…
- «Щедрик» (2023)

Серіали для сімейного перегляду:
- Гвардія (2015), Гвардія-2 (2017)
- Спіймати Кайдаша (2020)

Ukrainian People Magazine

Спецпроект про Українців закордоном

https://theukrainians.org/spec/friendsforukraine/

12 років тому я їхала поїздом 48 годин до Сибіру із можливістю лише 2 рази вийти на вулицю.
Тому що вдень було лише 2 зупинки, тривалістю понад 2-5 хвилин, коли дозволяли вийти.

Тоді думала про своїх розкуркулених прадідуся з прабабусю, як їх вивозили до Сибіру практично туди ж, куди їхала я, без можливості вийти на вулицю,

Зараз у мене відчуття, що нас усіх посадили ось у такий самий потяг під назвою "Війна" без зупинок, без можливості вийти.
З такою ж кількістю поламаних доль.

З таким же нерозумінням, де буде кінцевий пункт цього поїзда і що ми побачимо, коли з нього зійдемо.

Без уявлення, якими ми будемо, коли подолаємо цю дорогу.
Без повернення до того минулого, якого вже немає і ніколи не буде.
Але з надією на майбутнє.

А зараз є лише ця дорога, момент зараз і невідомість.

Але колись цей наш поїзд зупиниться.
Він не може їхати нескінченно довго.

І, вийшовши з цього поїзда, так важливо залишитись Людиною.
Не знищити один одного.
Підтримувати.
Допомагати.
Цінувати.
Співчувати.
Любити
Знаходити кожного дня те, чому можемо радіти.
Жити.

У цьому поїзді ми можемо проявити ті вічні цінності, на яких тримається цей світ.
Колись він точно зупиниться.

p.s. Зараз сіла в поїзд і усвідомлюю, що востаннє я їхала поїздом 5 березня 2022 року з Києва до Львова.

Здавалося б не переміщалася більше з тих пір поїздами фізично але за відчуттями я з того поїзда так ще й не зійшла 💜

~ Lesya Egorova

Якесь дивне зараз відчуття. Усі вдома, усі ситі, більш-менш здорові, але постійно гризе всередині ця звичка думати, що завтра не буде. Тільки сьогодні, і все.

Колись ти жив, не думаючи про те, що завтра світ під ногами перестане бути звичним. Ти щось собі планував, відкладав на це гроші, готувався до двох-трьох варіантів майбутнього, а потім — херак — і ось тобі четвертий варіант, який не те що не входив у твої плани, він був за межею реальності. Наче акваріумна рибка раптом опинилася в океані, про існування якого навіть не здогадувалась.

Зараз тисячі людей переживають те ж саме, що й я. Вони плачуть, вони хапають свої сумки й переноски, знімають відео про те, як востаннє зачиняють двері в Покровську.
Хочеться їм сказати: це пройде. Спочатку буде пиздець. Потім також пиздець, і ще кілька років пиздеця. А потім стане легше. Потім ти навчишся жити в новій реальності, з новими планами, з неочікуваними навичками.

Ти перестанеш хвалитися своїм мінімалізмом у побуті й відсутністю запасів, тому що побутові мінімалісти в Маріуполі їли голубів.
Ти навчишся обходитися без чоловіка, якого, бляха, війна потребує більше, ніж ти, а встановити розетку — це взагалі не вища математика.
Ти почнеш планувати бюджет з урахуванням донатів. Бляха, я й слова такого раніше не знала, бо благодійність — це ж для багатих, правда?
Ти знайдеш у собі сили, яких ніколи не було. Тому що раніше просто не було в них потреби.

Хочеться сказати: не плач. Стане легше. Стане зрозуміліше. Але я знаю, що не всім стане легше.
Знаю, що для багатьох життя зупиниться в момент отримання похоронки.
Хтось не зможе знайти собі місце в новому місті й повернеться додому, під окупацію, коли грошей немає — вибір теж не великий.
Хтось не зможе прийняти ту нову людину, яка повернеться з війни у відпустку, і обрубає всі зв'язки назавжди.

Тож так: легше стане, але, на жаль, не всім.
Тільки тим, хто зможе почати з чистого аркуша.
Тим, хто піде на будь-яку роботу і зможе жити певний час у будинку з чорною пліснявою — ми так жили, так.
Тим, хто почне займатися чимось незвичним, бо все звичне вже залишилося за бортом — змирися.
Тільки тим, кому допоможуть друзі, родичі, просто випадкові люди.

Еволюція — це не просто зміни. Це зміни, викликані зміненою середою існування. Нам доведеться еволюціонувати: наша середа вже ніколи не буде такою, як раніше, світовий порядок перестав бути звичним і непохитним.

Тож якщо хочеться плакати — плачте. Плачте стільки, скільки треба. А потім вставайте і йдіть вгору по еволюційній драбині. Якщо не встанете — вас з неї скинуть, і все. А тоді два варіанти: зникнути назавжди або з мінімуму тих, хто вижив, виростити нову популяцію. Іншу. Таку, де традиційна журба й приреченість еволюціонує в злість, зуби й міцні горизонтальні соціальні зв’язки.

~ Тетяна Адамс

Недільний ранок з користю та смачними млинцями?

Софія Гордієнко-Терлез, клінічна психологиня, ведуча подкасту Простими Словами: «У важкі часи варто триматися своїх – хто не зранить. Бути там, де тепло. Важливо знати: я не одна на випадок чогось».

🔸 емоційно фокусована терапія
🔸 ліки: увага, цікавість, прийняття
🔸 досвід зруйнував чи помʼяв?
🔸 які ми у порівнянні із західними європейцями?
🔸 маскування вразливості силою
🔸 рятівна думка: я не одна на випадок чогось
🔸 «на які збори ходять твої батьки?»
🔸 страх помилок, ініціативи, покарання
🔸 невротичний характер чи ситуативний невроз?
🔸 невротичність не йде вкупі з байдужістю
🔸 українська лікує: унікальний момент у терапії
🔸 антитравма: стосунки – рішення?
🔸 «напружені – це часто люди, які не плачуть»

Дивіться 40 хвилин тут:

Згідно з можливостями та відповідно цінностям. Підтримка фронту, підтримка себе, підтримка своїх. Я приїхала і одразу сіла працювати. Це мої дії. І мої цінності. І моя рятівна стратегія. Написала для нового проєкту стільки, скільки не могла за місяць. Але це лише моя стратегія. Для когось, можливо, навпаки потрібно сповільнитись.

...не можу осягнути болю родин. Вся можлива підтримка їм зараз.
…ми дорослі та великі. Нехай наші сили та міць, наскільки це взагалі можливо, допомагають.
І нехай всі будуть захищені Життям.

Обіймаю, Родино ❤️ як хочу Перемоги!

Світлана Ройз:

Коли прочитала новини про Полтаву, ми були з малою у лікаря. Я напевно так виглядала, що медсестра запитала, чи все зі мною добре. Кліпнула очима, щоб показати, що впораюсь. Напевно, з нами ж зараз не може бути «все добре». Як може бути «добре», якщо ми усвідомлюємо, який цей жах.
У мене був час, коли мені здалося, я навчилась тримати дистанцію з болем (психологи мають це вміти) – щоб відчувати, залишатись співчутливою, але не зруйнуватись, витримати. Але для таких трагедій та новин може не бути внутрішніх хвилерізів. І вони можуть підхоплювати та оживлювати те, що було ще не опрацьовано, підморожене всередині.

Поруч були діти і я змушувала себе не читати далі новини, не дивитись фото та відео, не уявляти всіх цих загиблих дітей та дорослих.
Але хіба ж змусиш.

Моя терапевтична частина каже – та відвернись зараз від доньки і пореви. Бачиш, трохи легше. І будеш ще і ще плакати. Ти доросла та велика – впораєшся. Дай собі трохи часу.

Я їхала додому і думала про різне. Про те, що коли дитина переживає сильні емоції, ми її вчимо - усвідомлювати їх, називати, регулювати. Але й поступово вчимо витримувати їх різну інтенсивність. Тому не завжди доречно просто відволікати та заспокоювати дитину, як і дорослу людину, що поруч. «прибирати» всю напругу. Ми намагаємось в нашій надійній присутності дати їй відчуття – ти з цим впораєшся. І я впораюсь. І я витримаю твій погляд болю чи роздратування, чи безсилля. І ти можеш навчитись тому, що допоможе витримати.

Пан Олег Романчук нещодавно розповідав мені про Нове КПТ, де не пропонують взагалі практик при панічних атаках – в присутності терапевта людина вчиться спостерігати за змінами стану і відчувати, що інтенсивність проявів ПА знижується. Що вона може це витримати.

Але спершу – напевно, ми формуємо пул стратегій та усвідомлень, які дають можливість відчути, як ти сам впливаєш на свій стан, як ти можеш врегулюватись – для цього і потрібно практикувати дихання, заземлення, вправи на м’язову релаксацію, метелик (для тих, хто практикує EMDR). Напрацьовувати дітям та дорослим практику тілесної усвідомленості.
Про наші реакції першим нам повідомляє тіло.

В машині, щоб швидко заспокоїтись і зупинити тремтіння рук та прискорене серцебиття, я робила те, що особисто мені допомагає, те, що напрацьовано для тіла. Обережно торкалась очних яблук (це зможе зменшити пульс на 4-8 ударів у хвилину), але є протипоказання – почитайте, будь ласка, про рефлекс Ашнера (ококардіальний рефлекс).

стискала поперемінно руки в кулаки. Це впливає і на активність мозолевого тіла, і допомагає лімбічній системі.

За кермом був син. Я спочатку відводила від нього очі, щоб не бачити в ньому тих, хто постраждав. Не ідентифікувати його з ними. Коли щось відбувається з чужими дітьми, природно хвилюватись за своїх.

У мене є моє «самонавіювання» - «я поважаю долі інших. І співчуваю долям інших. у тебе є твоя Доля». І я благословляю дітей на життя. і так хочу вірити, що це допомагає. Мені це допомагає.

Я дивилась в вікно і побачила, як з тротуару намагається зійти на дорогу літня жінка з паличками в обох руках, на яких прикріплені колеса. Ставить ці палички на зебру переходу і знов притискає до себе. Не наважується йти. Я вже хотіла просити сина зупинитись, щоб ми побігли до неї. І тут два юнаки, що проходили біля неї, пройшли вже метрів 10 – повернулись, щоб їй допомогти. І на цьому я видихнула. Мені так важливо бачити, відчувати, що у світі, де так багато болю, підлості, смерті – є співдії, співчуття, піклування. Близькість терапевтична.

І ще я зрозуміла, що казала загально «Полтава», щоб уникнути конкретних слів – про загиблих та постраждалих дітей та дорослих в Полтаві. Ми іноді узагальнюємо, щоб в емпатичному дистресі витримати навантаження долями конкретних людей.

Я їхала і думала далі: що ти будеш робити? що ти взагалі можеш робити? - у тебе підвис наступний курс про супровід в горюванні, потрібно його закінчити. Це тема твоєї роботи.
Ти не можеш стовідсотково захистити життя, але можеш захищати та підтримувати життєвість. Свою та інших.

В наступному кроці, напевно, мають бути дії.

Автор: Олег Шупляк

...А чи ставили ми собі питання: «Як так сталося, що народ «кріпаків» зайняв найбільшу та найродючішу територію в Європі?» Україна розміром приблизно, як Британія, Румунія і Польша разом узяті.
Яким чином «сільська» мова, «малоросійськоє нарєчіє, которого нє сущєствуєт» має сукупно до мільйона слів???
Перші українські слова (мед і страва) були записані Пріском Панійським у таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України в 448 р. н.е.

Як в «маленькую культуру» вмістилися 200 000 народних пісень, велика національна кухня, орнаменти, обрядовість, архітектура, колосальний живопис, перші в Східній Європі академії і книгодрук, стародавні літописи і кобзарство, гумор, театр Корифеїв і «Березіль», музика Веделя і Березовського, Сковорода і Вернадський? Такої «маленької» культури вистачило б на десять народів.

Як вийшло, що предки «молодої держави, якій всього лише 30 років», брали столицю Візантії Константинополь ще в 907 році, знищили Хозарський каганат 968 році, спалили османський флот у 1615 році, палили передмістя Москви 1618 року?
І це лише верхівка верхівки айсбергу.

Мене особисто НЕ дивує фантастична сила українців, продемонстрована в останній рік. Українці були такими завжди. Нам про це кричать історія і пам’ять поколінь. Просто ця пам’ять до нас повертається надто повільно.
Ми, як гидке каченя, що виявилося лебедем і полетіло з курятника меншовартості.

І нам треба терміново навчитися ЛЮБИТИ і ПОВАЖАТИ себе, як це роблять нормальні незакомплексовані народи. Бо ми не кури, а лебеді, і батьки наші лебеді, і прапрадідіди були вільними та прекрасними!
Вони високо літали і в курниках не жили.
Це треба знати і пишатися!

У будь-якій незрозумілій ситуації пишайся Україною!
Це обгрунтовано.
Я перевіряв.

✒️ Олександр Висоцький.

Равлики, ви завжди в моїх думках… слів вистачає в мене правда тільки на шкільний інстаграм ) тому перепост розумної людини 👇

Коли зустрічаю американців, німців, голландців, британців, японців, завжди висловлюю подяку за підтримку та зброю

Нас таких вдячних багато

І це прекрасно 🥰

I’m Fine – так називається наша робота цього року на американському Burning Man. Якщо дивитись на неї здалеку – це просто красиві і яскраві, майже іграшкові, букви. Але коли підходиш до них ближче – бачиш, що обшито їх елементами поверхонь, які пошкодили російські ракети, снаряди та кулі.

Люди стоять і дивляться. Іноді дуже довго. Сміливіші торкаються гострих країв. Багато хто плаче. Здається, наша ідея спрацювала і її почують тут десятки тисяч людей. Наша абсолютно неадекватна життєва ситуація стала для нас нормою, ми навчились бути сильними і святкувати життя навіть за цих обставин. Ми все менше реагуємо на ракети і смерть, горе і надзусилля, які доводиться докладати, щоби просто не зʼїхати з глузду від страхів війни і від почуття провини за те, що робиш недостатньо. Ми правда «в нормі», просто наша норма страшніша за нічні жахіття. Але ми живемо, боремося і навіть намагаємось іноді радіти. Ми «в порядку». Ми навіть готові щиро запитати у світу «а як справи у вас?».

Інсталяція складається з різних елементів. Найбільше серед них розстріляних і порваних уламками знаків «пішохідний перехід». Їх всього дванадцять. Це про людей, вбитих росіянами на початку війни просто за те, що вони переходили дорогу чи їхали на велосипеді у справах. Є два знаки «обережно діти». Один з них було знято біля повністю зруйнованої росіянами школи в Херсонській області. Коли я розказую глядачам про неї, то кожен раз показую фото залишків школи. Є шматок торгівельного центру. Одного з найкращих в Херсоні. В якому був Мак і купа різних магазинів. Його розвалили з танків у перші ж дні повномасштабної війни. Є великі дорожні знаки з назвами населених пунктів: від Великої Криниці до Херсона, Чернігова та Харкова. Кожен з цих експонатів практично музейний. Бо, наприклад, в Херсоні було всього три настільки великих знаки.

Крім того є хвіртки і шматки парканів. Наприклад, великі і важкі залізні ворота з Макарова, які вирвало і зімʼяло вибуховою хвилею. Вони про звичайних людей, вина яких була лише в тому, що вони вирощували огірки та картоплю, жили в Україні. І були вбиті суто через це. Також є шматки сонячних панелей та трансформаторів, які показують, що росіяни не тільки вбивають людей, а ще чинять екоцид, знищуючи зелену і не тільки енергетику. Є шматки спортивних і дитячих майданчиків з тих частини Херсонської області, де цивільні уже або вбиті, або поїхали. Є хвіртка від двору, знищеного до рівня грунту, будинку.

Один американець сказав, що в нашій інсталяції стільки горя і смерті, що це важко витримати і заплакав. Інший сказав, що в ній багато сили, бо якби ми були жертвами, а не воїнами – ми б її сюди не привезли.

Ми розказуємо про те, як пишем друзям, на будинки яких впали уламки збитої балістики:
- Як ти?
- Я нормально. Нас з мамою залатали в лікарні. Але все ок. Вікна обіцяють заклеїти плівкою. Дякую, що запитав.

- Цю зиму ми можемо зустріти без світла, тепла і води в частині осель.Але ми нормально

- Вибухи в моєму місті але в прилетіло в інші будинки. Я в нормі

- Я тільки з похорону друга, але я в нормі. Дякую що дочекались на роботі

~ Віталій Дейнега

[подяки в коментарях]

I’M FINE ;)

Я не дивилась жодного фільму за три роки

Життя крутіше за голівудські драми

В фільмах ми шукаємо себе, правду, відповіді на питання

Під час перегляду я плакала, сміялася, сердилась

І зловила себе на важливій думці, чому цей спіч так захоплює…

Війна, хвороба, нотатки в нашій спільноті пробудили смак до правди та щирості

Акторська гра, виступи недополітиків — це не щиро, не справжнє. В ньому втрачається сила.

Тут 40 хвилин щирості, сили правди в кожному слові.

Подивіться історичний спіч Камали

Every day, Ukrainians show the world our superpower – our #volia 🇺🇦

What is volia?

Volia is resilience and how it manifests in the life of every Ukrainian. It’s the ability to never give up. It’s the strength to pass on courage and spirit from generation to generation. Today, Ukrainians are easing “im-” from the “impossible” – on the frontline, in the air, at sea, in diplomatic negotiations, and on many other platforms.

This is Ukrainian #volia, this is #WhatWeAreFightingFor.

Коли не знайшли відповідника в англійській мові, створили нове слово

І це прекрасно

З пояснень, що таке воля, починаються глибокі розмови

Який це великий прогрес від того, що в Азії мало хто знав, де Україна на мапі, до понять воля та дух

Інстинкт материнства потужніший за інстинкт самозбереження

Біль, розділена на двох, стає вдвічі меншою, радість, розділена на двох, стає вдвічі більшою

Ще десяток потужних мудрих думок дивіться в цій розмові з психологом Ларисою Дідковською

Найсолодше в самому кінці про тривогу та повій

https://youtu.be/hWNS2yuYPB4?si=kZ4vRBtvn3Ylj1BV

— Звідки саме ти з України?
— З Феодосії, Криму.
— Ага, з Криму… Ми з Нагорного Карабаху, виїхали, коли мені було три роки. Вперше за 30 років батьки поїхали туди назад лише минулого тижня. Від будинку не лишилося нічого.
— Сподіваюся, що я не чекатиму 30 років і покажу дітям свій дім вже скоро

З розмови з Джасуром, другом з Азербайджану, батьком учня Wonder School

Коротко про мої останні тижні

ДУЖЕ багато роботи по школі

І нове щасливе знайомство: іранка, в три роки втекли родиною в Фінляндію, працює з українками, перекладачка, мама 8 річної принцеси

Цікаве в мене оточення я вам скажу — розумні та сміливі

Як кожна з нас. Не в таборі, продовжує працювати і пробуджує світ дорослішати

Обіймаю, 🥰