Життя і смерть: дві сторони однієї реальності
Я бачив смерть. Бачив її неодноразово. Вона не має пафосу, не має містики — лише тиша, що заповнює собою все. Людина, яка ще недавно дихала, відчувала, любила, вмить стає об’єктом дослідження. Тіло більше не належить йому — тепер воно доказ, симптом, відповідь на запитання, яке ніхто не хотів би ставити.
Але саме тут, у морзі, де життя завершується, найбільше відчувається його цінність. Ми так рідко замислюємося, скільки в нас тепла, руху, скільки невидимої роботи виконує серце, легені, мозок. Ми не помічаємо, як легко і природньо дихаємо, доки не побачимо когось, для кого цей процес став неможливим.
Я чую їх. Не голосами, а історіями, які залишають їхнє тіло. І кожен випадок нагадує: смерть не питає, чи ми готові. Вона приходить раптово, без попередження, без шансу переграти все спочатку.
І тому живіть. Не відкладайте слова для близьких. Не чекайте слушного моменту, щоб бути щасливими. Дихайте на повні груди, обіймайте, смійтеся, мрійте. Бо життя — це не просто набір днів, а можливість залишити щось більше, ніж просто тіло, яке одного дня зупиниться.