Omriyana: твій внутрішній безвіз

Страх води

Завжди пишався тим, що не маю жодної фобії, не відчуваю страху, тривоги або дискомфорту. Я гартував душу і тіло горами, печерами та походами... А потім потрапив на війну.

Більше року служби біля води в медико-евакуаційній команді. Щоденні евакуації поранених та героїв, які на щиті, з лівого берега Дніпра під час наступальної операції на Херсонщині. Понівечені тіла, покалічені душі та смерті-смерті-смерті. Одного разу, ще в перші дні наступальної операції, ми діставали з води полеглих побратимів. Під час огляду тіл в Херсоні, ми відкрили кітель одного з загинувших, а звідти почали випадати раки. Великі відгодовані річні раки 😔

Цього літа в Одесі я кілька разів намагався зайти в воду на морі. Але кожен раз зупинявся, відчуваючи дикий страх, паніку та тривогу від всієї небезпеки, яку несе вода. Я кілька місяців робив ці спроби кожен раз, коли був біля моря, але відчуття страху та небезпеки біля води лише підсилювалося.

Чомусь я вирішив, що боротися зі своїми страхами треба кардинально, тому я спочатку спробував з моїм лабрадором Ларі мандрувати на сап борді, а згодом купив байдарку, про яку мріяв ще задовго до війни 😁 На початку осені ми встигли з друзями зробити кілька сплавів в дельті Дністра від Маяк до впадіння в Дністровський лиман. Це унікальна еко система та національний парк з рідкими птахами та неймовірно гарними місцями для відпочинку, рибної ловлі, прогулянок байдарками та боротьбі зі своїми страхами.

#одеська #природа

Обожнюю Дністровський каньйон. Мене захоплюють ці краєвиди біля села Субіч, Кам'янець-Подільського району. 😍

#хмельницька #природа

Забуті костели Галичини: віхи історії та свідки занепаду

Мандруючи селами Галичини, часто можна зустріти покинуті римо-католицькі храми. Кожен із них має свою унікальну історію, вік та архітектурні особливості. Від костелів XVI століття до споруд, зведених перед Другою світовою, їх об'єднує одна риса — занедбаність та відсутність хоч якихось перспектив у майбутньому. Ці пам'ятки стоять без господарів, руйнуючись під впливом часу та негоди, адже римо-католицькі парафії зникли разом із поляками після окупації цих територій в післявоєнний період. Совєти, як завжди, використовували ці унікальні пам'ятки як склади та господарські будівлі. Давай покажу тобі кілька моїх улюблених закинутих костелів.

🕍 Костел Яна Непомука (1871 р.), Турильче, Тернопільська область / фото 1, 2
У храмі, де зберігся оригінальний кам’яний вівтар, ще можна відчути колишню велич. В 1945 році костел закрили, а пізніше використовували як зерносховище. Сьогодні він стоїть пусткою та поступово руйнується. Це єдиний закинутий храм, в якому я зустрічав головний вівтар, який зберігся настільки добре. Причина проста — всі фігури та оздоблення тут виготовлені з каменю й просто так їх винести вкрай складно.

🕍 Готичний храм Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (1590 р.), Язловець / фото 3, 4, 5
Найстарший із закинутих храмів, його колись використовували домініканці. Архітектура відрізняється оборонними рисами — храм разом із замком, синагогою та церквою-фортецею утворював оборонний периметр міста. Фрески, які частково збереглися, руйнуються від опадів та автографів туристів. На хорах залишилися графіті XVI–XVIII століть — справжня історична цінність!

🕍 Костел Різдва Пресвятої Діви Марії (1860 р.), Жабинці / фото 6, 7, 8
Споруджений за кошти Казимира Городинського, храм пережив свої останні щасливі часи у 1930-х роках. Після війни костел закрили та використовували як господарську будівлю. Сьогодні він продовжує занепадати, хоча досі зберігає свою атмосферу.

🕍 Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (1708 р.), Личківці / фото 9, 10
Культова та оборонна споруда, яка вражає густою рослинністю, що проростає всередині. Це додає храму особливого шарму, а водночас підкреслює його занедбаний стан.

#тернопільська #закинуте #архітектура

Підгорецький замок

Які подвійні стандарти — критикувати будинки олігархів, але захоплюватися маєтками олігархів давніх часів ☺️ Проте деякі будинки все ж таки вражають.

Це Підгорецький замок, який був збудований в 1640 році за вказівкою тодішнього власника Бродів і Підгорець коронного гетьмана Станіслава Конецпольського — одного з найбільших магнатів Речі Посполитої. Розташований на мальовничому плато Подільської височини, Підгорецький замок стоїть гордо на висоті 399 метрів над рівнем моря. Без сумніву, цей архітектурний шедевр, побудований у XVII столітті, має неповторний стиль, який поєднує барокові й ренесансні риси. З бастіонів замку відкриваються дійсно гарні краєвиди на навколишні рівнини, а його інтер’єри колись вражали пишнотою.

Сьогодні Підгорецький замок відноситься до списку пам'яток світу, що має виняткову цінність і знаходиться під загрозою руйнування. Проте реставраційні роботи ідуть, щоб повністю повернути колишню велич замку, а також костелу Воздвиження та святого Йосипа, 1766 року будівництва, який знаходиться поруч.

До речі, я приїхав до входу в замок надто пізно — територія вже була зачинена і нікого не пускали всередину. Тому довелося обійти його і знайти дірку в паркані. А далі цілу годину гуляти по пустій території біля величної готичної споруди під теплим львівським дощем 😉

#львівська #архітектура

Водоспад Шипіт

Про цей водоспад багато розповідати не доведеться, адже майже гарантовано, досліднику, ти вже тут встиг побувати. Проте не показати цю красу ще раз я не можу.

14-метровий водоспад в селі Пилипець, що на Закарпатті, манить тисячі туристів.
Він настільки популярний, що іноді важко навіть побачити каскади за спинами натовпу туристів. Проте приїхати сюди варто. Відвідавши його на світанку або рано вранці, ти ще й зустрінеш цей водоспад вільним, бурхливим та зможеш насолодитися його красою.

Я раджу поєднати відвідування цього водоспаду з прогулянкою Боржавою, про яку я писав вже вчора.

#закарпатська #природа

Осіння Боржава: г. Великий Верх (1598 м)

Найбільша в Україні полонина Боржава завжди асоціювалась у мене з болем та стражданнями, адже три рази я приймав участь у бігових змаганнях Карпатія, довжиною 120 км, які проходять якраз в цьому мальовничому регіоні 🏃🏻

Цього разу, наприкінці вересня, я поїхав на Боржаву насолодитися приємною прогулянкою, але гори зустріли мене зовсім неочікувано — першим снігом. На початку маршруту помітно було як осінь плавно забирає літо, наповнюючи навколишній простір затишними відтінками помаранчевого та жовтого кольорів. А вже виходячи за межі зони лісу, починаються кущі та каміння, вкриті легким сніжним килимом. А ще подивись на туманні пейзажі. Піднімаючись весь час в тумані, ми не могли навіть уявити, що опинимось вище хмар на вершині гори Великий Верх ☺️

Великий Верх (1598 м) — це друга по висоті вершина Боржави після гори Стій. Доволі проста, безпечна (в теплу пору року) та гарна вершина. Ідеальний вибір для осінньої прогулянки в гарну погоду. Стартом для прогулянки я обрав с. Пилипець. Дорогу починав водоспадом Шипіт. Потім доволі крутий підйом через гарний ліс до вершинки Рівний і від неї — пряма дорога до Великий Верх. Спускались через Букову Алею та поляну хіпі, тому маршрут вийшов по колу зі стартом та фінішем в одній точці. Комфортна прогулянка в дві сторони в такому варіанті займає близько 4,5 годин. Загальна довжина 13 км, перепад висот 1960 метрів.

Варіантів зміни для цього маршруту багато. Наприклад, можна продовжити шлях на гору Стій, найвищу в регіоні. Або ж спускатися через супер популярну туристичну Гімбу. Замість Пилипця можна починати з села Воловець, або Подобовець та пройти через гору Ряпецька. Можна навіть використати крісельний підйомник до Гімби і далі піти по полонині до будь-якої вершини... Просто відкривай мапу регіону та кайфуй від великої кількості варіантів для твоєї прогулянки. Але обов'язково слідкуй за прогнозом погоди та опадами.

Боржава — не просто маршрут чи набір точок на мапі. Це місце, де відчуваєш зв’язок з природою, з горами, де не треба бути досвідченим альпіністом, щоб насолодитися подорожжю. Проте ці гори вчать поваги: не можна недооцінювати їхньої сили, їхньої примхливості. Кожен, хто вирушає в таку подорож, повинен бути готовим віддати себе горам, хоча б на кілька годин, і знову повернутися з новими враженнями та спогадами, що залишаються надовго.

#закарпатська #гори #природне