Богдан Червак — Голова ОУН

Якою буде політика Трампа щодо України?

Але спочатку треба дати відповідь на питання, а якою була політика Байдена щодо України?

Без сумніву, президент США допомагав Україні. Від його палких промов на підтримку українців інколи захоплював дух. США постачали нам зброю і закликали до цього інші країни.

Але треба визнати, йому не вдалося зламати хребет московській гідрі. Війна продовжується і РФ не відмовилася від намірів знищити Україну.

На жаль, Байден не вийшов переможцем у протистоянні з путіним.

Проте, немає сумнівів, що Байден діяв виключно в інтересах США і американців. Хоч ці інтереси, на жаль, не передбачали розгром і розвал Московії.

Не сумніваюся , що виключно в інтересах США і американців буде діяти Трамп. Але й він хоче бачити на мапі Московію, а не як ми - згарища і болото.

Тому не треба очікувати від Трампа «рішучих дій» на підтримку України, включно із наданням Україні озброєння в необхідній кількості.

Але й зарано радіють на болотах, Трамп не піде на поступки Кремлю, оскільки це не в інтересах США. Він не захоче повторити помилку Байдена, який мав можливість якщо не перемогти путіна, то, принаймні, йому не програти.

Наразі однозначно можна стверджувати тільки одне. Україна і наша війна залишаються у порядку денному інтересів США. Україна й надалі залишається субʼєктом світової політики, єдиною країною, яка не боїться московитів і може протистояти московському імперіалізму.

А це, погодьтеся, не так вже і мало.

@nationalizm

Перемога Санду на виборах відкриває можливість остаточно вирішити т.з. придністровське питання.

Нагадаю, Придністров’я – історичний український регіон на лівому березі Дністра населений переважно українцями, але контрольований Москвою.

У Придністров’ї перебуває 2 тис. московитських військ, які охороняють військові склади. Крім того, тут розташована т. з. армія «ПМР», яка сягає 7 тис. осіб.

Під час війни неодноразово наголошувалося, що з військової точки зору доцільно окупувати Придністров’я, що дасть можливість вивільнити підрозділи ЗСУ, які наразі розміщені на кордоні з т.з. «ПМР».

Однак це можливо зробити виключно із «благословення» президентки Санду, яка до цього часу не наважувалася звернутися до України з проханням військової допомоги з метою забезпечення суверенітету республіки Молдова.

Сьогодні, коли Санду перемогла на виборах у неї мала б з’явитися політична воля остаточно добити московську гідру на молдовській і українській землі.

@nationalizm

1.11. 1918 у Львові о 4 ранку розпочалося повстання з метою встановлення української влади.

Українці зайняли ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк, летовище. Над ратушею і намісництвом підняли синьо-жовтий прапор.

Надвечір поляки підняли бунт. Почалася польсько-українська війна, де були перемоги і поразки. Але у підсумку Львів навічно став українським.

@nationalizm

Подивився фільм «Конотопська відьма».

Найбільше сподобався епізод, коли українка загнала кацапу в голову сокиру зі словами: це найкраще, що було у твоїй голові.

@nationalizm

Стан здоров’я Андрія Мельника тільки погіршувався. 7 вересня 1964 року Яків Маковецький відвідав полковника у лікарні. Він лежав ослаблений, а вигляд вказував, що життя от-от покине його хворе тіло.

- Вітаю, дорогий друже, з яким добром приходите? – запитав А. Мельник, протягуючи для вітання руку.

Яків Маковецький розповів про стан справ в ОУН, передав письмові звіти окремих членів і референтів ПУН.
Розмова швидко втомлювала полковника, а тому дружина Софія, яка від нього не відходила, сказала Маковецькому, що треба завершувати.

Шпитальна прислуга принесла обід, але полковник відмовився їсти, наполягаючи на продовженні розмови із Маковецьким. І тільки коли всі справи були обговорені й полагоджені полковник дав зрозуміти, що тепер скаже останні свої слова:

- Перед Вашим від’їздом, друже, хочу передати кілька слів друзям, бо не знаю чи буде нагода і змога зробити це іншим разом. Я свідомий, що стан мого здоров’я важкий і не так уже багато я можу допомогти ОУН. Також свідомий я труднощів, які з цього випливають.
Час підтвердив, що ОУН була потрібною. Потреба її закріплена терпіннями і муками в тюрмах, у концтаборах і засланнях тисяч і тисяч її членів. Вона освячена кров’ю тих незліченних воїнів, що віддали життя у боротьбі з окупантами усіх мастей за волю України.

Але ОУН так і не осягнула своєї мети. Самовіддана боротьба українського народу за незалежність України триває. Основний тягар цієї боротьби несуть наші друзі на рідних землях. Їм потрібна допомога від українців, що живуть у вільному світі.

Друзі, бережіть ОУН! Скріпіть її своєю жертовною працею, поверніть до праці тих, хто через різні обставини відійшов від ОУН. Працюйте всі разом у взаємній пошані, згоді й любові. Тоді будуть успіхи. Про них приходьте звітувати мені тут чи деінде. Хай кріпить вас геройський чин полеглих!

Від хвилювання чоло полковника вкрилося потом. Помахом руки він натякнув, що все сказав і тепер Маковецький може його покинути.

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Я.Маковецький увійшов до кімнати, де лежав А. Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик.

Стан хворого гіршав з кожною хвилиною. До лікарні прибув німецький священик. Медсестра засвітила свічки, священик відмовив молитву. О 2.30 голова ОУН розкрив сині очі й глянув на дружину. Минуло яких 30 секунд і очі полковника закрилися навіки.

P.S. 1 листопада ц. р. у Києві на Аскольдовій Могилі відбудеться вшанування пам’яті Андрія Мельника. Початок о 10.00

@nationalizm

1 листопада ц. р. виповнюється 60 років, коли відійшов у засвіти визначний військовий і державний діяч, Голова ОУН полковник Андрій Мельник.

П’ятий Великий збір українських націоналістів розпочався, але без участі голови ОУН Андрія Мельника. А значить більше не можна було приховувати його хворобу, а тому делегатів одразу поінформували про недугу А. Мельника і критичний стан його здоров’я.

Після цього головуючий Олег Штуль-Жданович зачитав листа Андрія Мельника, де він наполягав, щоб делегати не брали до уваги його кандидатуру при обранні нового голови ОУН.

Лист зачитувався у атмосфері гробової тиші. Делегати, серед яких були учасники Української революції, засновники ОУН, ветерани визвольних змагань періоду Другої світової війни, витирали з очей сльози і відмовлялися від думки, що відтепер серед них може не бути Андрія Мельника, якого вважали своїм найбільшим моральним авторитетом, якого прирівнювали до героїчних постатей Симона Петлюри і Євгена Коновальця.

Стало очевидним, що Великий збір не зможе навіть розпочатися, якщо не буде остаточно з’ясовано питання голови ОУН. Більшість делегатів, якщо не усі, вважали, що на цій посаді може бути виключно одна людина – Андрій Мельник.

Один за одним вони вставали і вимагали від Олега Штуля-Ждановича зробити перерву у Великому зборі й звернутися до Андрія Мельника з проханням дати згоду на обрання його на новий термін, як це передбачено статутом ОУН.

На цьому і зійшлися.

24 липня 1964 року Андрій Мельник прийняв делегацію Великого збору, яка закликала його залишитися на посаді голови ОУН.
Полковник не довго роздумував. Він не міг ігнорувати волі делегатів Великого збору – найвищої інституції ОУН. Тамуючи біль та внутрішнє напруження, яке розривало його серце від бажання піти на спочинок і обов’язком служити українській нації до загину, полковник промовив:

- Я не можу йти проти волі делегатів Великого збору, навіть коли стан мого здоров’я стає дедалі критичнішим. А тому, даючи згоду очолити ОУН, прошу врахувати мої побажання щодо обрання заступниками голови ОУН друзів Олега Штуля-Ждановича, Якова Маковецького і Ярослава Гайваса.
Також прошу вважати довічним членом Проводу ОУН генерала Миколу Капустянського, а відтак подаю на затвердження Великого збору перелік кандидатів до Проводу українських націоналістів.

З висоти часу таке рішення полковника А. Мельника може здатися виявом хвилинної слабкості, адже стан його здоров’я не дозволяв повноцінно виконувати обов’язки голови ОУН. Однак на той час не існувало альтернативи, а тому ОУН могла потрапити у турбулентність з усіма негативними наслідками для неї у майбутньому. Це добре усвідомлював полковник, даючи згоду знову очолити ОУН попри катастрофічний стан свого здоров’я.

Звістка про готовність А. Мельника залишитися біля керма ОУН радісно сприйнялася делегатами Великого збору та відкрила можливість для його успішного проведення і завершення.

П’ятий Великий збір одностайно обрав Андрія Мельника головою ОУН та запропонований ним склад Проводу, а також схвалив резолюції, які визначали пріоритетні напрями внутрішньої і зовнішньої політики ОУН.
(Далі буде)

P.S. 1 листопада ц. р. у Києві на Аскольдовій Могилі відбудеться вшанування пам’яті Андрія Мельника. Початок о 10.00

@nationalizm

1 листопада ц. р. виповнюється 60 років, коли відійшов у засвіти визначний військовий і державний діяч, Голова ОУН полковник Андрій Мельник.

23 червня 1964 Андрій Мельник вийшов з дому у Люксембургу, щоб придбати собі квиток на поїздку в одне із європейських міст, де мала відбутися нарада Проводу українських націоналістів.

Дорогою вирішив зайти на поштамт і забрати адресовані йому листи. Але вже на підході до поштової скриньки йому стало зле і він знепритомнів та впав на землю.

Полковник отямився вже на лікарняному ліжку в клініці святої Єлизавети. А першою кого побачив була дружина Софія, яка сиділа біля нього, тримаючи за руку і плакала.

- Цього разу, здається, все серйозно, - промовив Андрій.

Лікарі підтвердили його стурбованість. У нього інсульт, який частково паралізував лівий бік тіла.

Тим часом полковник відчув, що до нього поступово повертається свідомість і рештки сил, а отже він не має права марнувати час. Покликав Софію і продиктував їй листа:

- До Проводу українських націоналістів. Призначаю і прошу друзів: генерала Миколу Капустянського , інженера Осипа Бойдуника, доктора Якова Маковецького проводити наради Проводу українських націоналістів на час моєї недуги чи в разі смерті, але до часу вирішення питання мого наступництва. Андрій Мельник, 23 червня, 1964 р.

На ділі це означало, що відтепер керівництво ОУН лягає на плечі трьох людей, яких він визначив, натомість полковник відсторонює себе від керівництва ОУН.

Звістка про хворобу Андрія Мельника приголомшила його найближчих співробітників. Не змовляючись усі вирішили не інформувати широкий загал про недугу до проведення Великого збору, який єдиний може ухвалити у цій справі якесь рішення.

Прикутий до лікарняного ліжка Андрій Мельник й надалі переймався виключно ходом підготовки до Великого збору, який у ці дні мав розпочати свою роботу.

Уже перед самим відкриттям Великого збору А. Мельник запросив до себе голову Підготовчої комісії Олега Штуля-Ждановича і після короткої розмови з ним передав листа делегатам і гостям Великого збору у якому, зокрема, зазначалося:

«На руки президії п’ятого Великого Збору Українських Націоналістів.

Великий Зборе українських націоналістів! Впродовж більше ніж двадцять п’ять років сповняв я мої завдання в Організації українських націоналістів. І в Українському націоналістичному русі, вкладаючи у них всі мої духовні і фізичні сили, всю мою енергію, всі мої знання, доки грізна тривала недуга не стала на перешкоді в дальшому виконанню прийнятих на себе завдань.
Тому в цю важливу для Українського націоналістичного руху хвилину прошу Великий збір, як найвищу законодавчу установу нашого Руху, при виборі Голови Проводу українських націоналістів не брати під увагу мою особу, якщо доживу до П’ятого ВЗУНу – і вибрати таємним голосуванням нового голову Проводу українських націоналістів якого у тому чи іншому світі благословляю».

Олег Штуль-Жданович, який першим прочитав цього листа звернувся до полковника:

- Пане Голово, я передам Вашого листа делегатам і учасникам Великого збору, але вважаю, що для збереження єдності нашого Руху, заважаючи на Ваш беззастережний авторитет серед українських націоналістів і українців загалом було б правильно призначити Вашого наступника. Не сумніваюся ні на мить, що делегати Великого збору одностайно підтримають Ваш вибір.

Полковник взяв паузу, через силу посміхнувся і відповів:

- Дорогий друже Олеже, призначати свого наступника, це привілей, але не обов’язок голови ОУН. Так ось я вирішив не скористатися цим привілеєм.
(Далі буде)

P.S. 1 листопада ц. р. у Києві на Аскольдовій Могилі відбудеться вшанування пам’яті Андрія Мельника. Початок о 10.00

@nationalizm

У Польщі різко критикують Генеральний штаб ЗСУ за участь у відзначенні Дня створення УПА.

Поляки звинувачують УПА в «геноциді».

Нагадаю, УПА постала для захисту українців від німців і московитів. У війну з поляками вступила після того, коли Armia Krajowa у співпраці з нацистами розпочала терор проти місцевого населення на Волині.

Така історична правда, яку не змінити.

Бажають того чи не бажають поляки, але антиукраїнська істерія, яка наразі розкручується у Польщі, вигідна Москві – одвічному ворогу українців і поляків.

@nationalizm

Створення УПА тісно пов’язане із постаттю Тараса Бульби-Боровця.

1 серпня 1940 Тарас Бульба-Боровець нелегально перейшов кордон між Німеччиною і Радянським Союзом. За кілька днів блукань лісами й болотами таємно добрався до хутора Погулянки, що неподалік Степані, де за наказом Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького почав формувати перші повстанські відділи.

А вже 28 червня 1941 видав наказ про створення Української Повстанської Армії «Поліська Січ». Станом на 1941 чисельність УПА «Поліська Січ» сягала 10 000 бійців.
УПА стала проявом традиційної української військової і громадської самоорганізації, все робилося добровільно, тому швидко і бадьоро. Сучасним прикладом такої самоорганізації є добровольчі батальйони і волонтерський рух.

21 серпня 1941 підрозділи УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця увійшли у містечко Олевськ на Житомирщині, вибивши звідти московських окупантів. Понад два місяці територія Олевська та околиць перебували під владою українців.

«Олевська республіка» стала державним утворенням у надії, що Українська державність обов’язково буде відновлена у Києві та на всіх українських етнічних землях.

У самому Олевську одразу ж розпочалися декомунізація й українізація: «Леніни, Сталіни та всі інші «вожді трудящих» зникли з площ, установ і вулиць «Олевської республіки». На їх місце появилися портрети українських князів, гетьманів та інших видатних людей України», – згадував отаман.

На підконтрольних територіях існували залізна дисципліна і порядок. Запроваджувалася приватна власність. Встановлювалися стабільні ціни на продукти харчування. Спекуляція і зрив фінансової дисципліни розцінювався як протидержавний заколот.
Відкривалися українські газети і театри.

Вояки УПА намагалися бути взірцем для цивільних. Кожен ранок вояків починався з молитви «Отче наш». Потім піднімали прапор, співали гімн України, а вже тоді йшли снідати.

Очевидно, що, рано чи пізно, мав настати конфлікт УПА «Поліська січ» із німецькою цивільною владою, яка прийшла вслід за німецькою армією.

Зокрема німецьке військове командування намагалося залучити «бульбівців» до єврейських погромів. Однак Тарас Бульба-Боровець категорично заборонив своїм воякам брати участь у розстрілах.

Вже після війни московська агентура звинувачувала його в єврейських погромах. За таким звинуваченням він постав 1946 року перед британським трибуналом. Однак британський суд повністю його виправдав, на основі сотень свідчень, які заперечували наклепи.

З Бульбою-Боровцем тісно співпрацювала ОУН під проводом Андрія Мельника, яка мала свої військові табори на півдні Крем'янеччини та Володимирщини.

Восени 1942 на Волині почали творитися збройні загони ОУН під проводом Степан Бандери, які також прийняли назву УПА.

У 1943 вони роззброїли УПА –«Поліську Січ». Деякі бійці останньої увійшли до нової УПА, яка дуже швидко почала рости чисельно й вести активні бойові дії.

УПА постала на Поліссі й Волині насамперед для захисту населення від німецьких окупантів та більшовицьких партизан, які від зими 1942 наступали з білоруських лісів, грабували населення та своїми акціями провокували німецькі репресії.

Наприкінці 1943 УПА під керівництвом Романа Шухевича стала єдиною військовою формацією, що боролася проти німців і більшовицьких партизан.

@nationalizm

29 вересня відзначають День пам’яті жертв Бабиного Яру.

Ми кожного разу наголошували, здається, очевидні речі: що Бабин Яр – це українська земля, і що незалежна Україна має гідно шанувати усіх, хто тут загинув. В тому числі і євреїв, українців, ромів – усіх людей різних національностей, які загинули у Бабиному Яру.

Але є одне «але», на якому ми як українці постійно будемо наполягати: коли у 1941-42 роках євреїв знищували тільки тому, що вони євреї, і це є злочин, це є великий злочин, то українців знищували – зокрема Олену Телігу і учасників похідних груп ОУН не за те, що вони українці, а за те, що вони хотіли бачити Україну незалежною державою.

@nationalizm

Боєць ОУН і ЗСУ Назар Малець зараз воює у Курській області.

Нещодавно Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський нагородив Назара «Золотим Хрестом, рельєфною гілкою дубового листя золотого кольору».

Вітаю, дорогий друже!

Здається, це перший ОУНівець, який прийшов на Московію із зброєю в руках, щоб завершити справу полковників Євгена Коновальця і Андрія Мельника.

@nationalizm

Сьогодні була така картина. Військові везли Хрещатиком свого побратима, щоб попрощатися із ним на Майдані.

При цьому з першої машини через гучномовець дуже голосно просили, щоб водії зупинилися і віддали шану герою.

Зупинилася тільки одна автівка з якої вийшли четверо молодих хлопців у формі. Всім іншим було байдуже і вони поспішали.

Люди на тротуарі також не реагували. Тільки двоє чи троє зупинилися і вклонилися.

Дуже все це неправильно.

@nationalizm

Пам’ятник загиблим полякам у Другій світовій війні в Івано-Франківську.

Постамент встановлений у центрі міста, на вул. Мельника, за 200 метрів від пам’ятника Голові ОУН Андрію Мельнику.
 
Пам’ятник доглянутий, кожен може покласти квіти і запалити свічку.
 
Полякам, які так люблять власну пиху, насправді треба вчитися в українців цивілізованому ставленні до могил і пам’ятників.

@nationalizm

Пам’ятник героям «Буковинського куреня» у Чернівцях – найбільшої похідної групи ОУН під час ІІ Світової війни.

У жовтні 1941 «Буковинський курінь» прибув до Києва.

Насамперед, Курінь присягнув на вірність українського народу.
Ось як про це написав дослідник історії національно-визвольного руху Г. Полікарпенко:

- Одного дня в жовтні 1941 головними вулицями Києва в струнких лавах, з жовто-блакитним прапорами, зі співом патріотичних пісень ішов «Буковинський Курінь».

Бойовики, що зазнали гарту буковинського повстання, що передерлися сотні кілометрів, поспішаючи до Києва, осягнули, нарешті, свою ціль. Тепер вони хотіли скласти урочисту присягу на вірність українським визвольним змаганням, українській Державі, Національній Раді.

Присяга відбулася в урочистій обстановці у великій залі приміщення Української Академії Наук на розі Володимирівської та Фундукліївської вулиць. Присяги своєї буковинці додержали свято.

Було б правильно вшанувати пам’ять героїв «Буковинського куреня» у Києві.

@nationalizm

Глава польського МЗС Сікорський закликав Україну "знайти рішення" щодо Волинської трагедії, "перш ніж Польща вживатиме жорсткіших заходів".

Це називається "гнилий шантаж" з московським присмаком.

Україна ніколи не піддасться шантажу!

@nationalizm

Друзі навіки: Адольф Гітлер і президент Словаччини Йозеф Тісо радо вітають один одного.

@nationalizm

Що треба нагадати Прем'єр-міністру Словаччини Фіцо, який звинуватив ЗСУ у «нацизмі»?

Словаччина як союзник Третього рейху брала участь у німецькому вторгненні у Польщу у вересні 1939 року. До речі, Словаччина стала єдиним союзником Третього Райху, що атакував Другу Річ Посполиту у вересні 1939 р. із заходу. Тоді коли Радянський Союз роздирав Польщу зі сходу.

23 червня 1941 р. Словаччина оголосила війну Радянському Союзу, а 24 червня 1941 р. словацьке військо перейшло радянський кордон у районі річки Сян.

Під час Німецько-радянської війни її війська діяли на території України у складі Групи армій «Південь».

Особливо словацькі підрозділи прославилися в захопленні Ростова, де билися пліч-о-пліч з дивізією СС “Вікінг”.

Своє ганебне існування Словаччина припинила 8 травня 1945 року у день капітуляції свого уряду перед американськими військами в австрійському місті Кремсмюнстер.

Затриманого 6 червня 1945 року у Баварії президента Словаччини Йозефа Тісо американська адміністрація видала Чехословаччині і, засуджений за державну зраду, він 18 квітня 1947 року був повішений у Братіславі.

Прем'єр-міністр Фіцо передусім мав би покаятися за нацистське минуле своєї держави, а не транслювати московську маячню, принижуючи при цьому тих словаків, які підтримують Україну.

@nationalizm

@nationalizm

Презентація книжок про видатних українців. Олена Теліга.
Спікер Богдан Червак

🌐 Коли: 8 вересня о 17:00
🌍 Де: Київ, Пр-т Степана Бандери, 23, ТЦ Gorodok Gallery: Pochayna Event Hall
Зал В1, 3 поверх

Богдан Червак — український громадський і політичний діяч. Голова Організації українських націоналістів. Перший заступник Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України.

Олена Теліга — видатна українська поетеса, чільна діячка Організації українських націоналістів (ОУН). Розповідаючи про її життя, творчість і боротьбу за незалежність України, автор водночас осмислює складний суспільно-політичний період 30–40 років ХХ сторіччя, який позначений активною діяльністю ОУН.

У книжці приділено увагу взаєминам Олени Теліги з визначними постатями вітчизняної історії, зокрема Дмитром Донцовим, Олегом Ольжичем, Миколою Сціборським. Окремий розділ присвячено літературно-мистецькому контексту, який спричинився до появи такого феномену в українській літературі як «Празька школа українських поетів», де творчість поетки посідає особливе місце.

Публікуються також її маловідомі твори. Низка документів воєнної доби, зокрема з німецьких архівів, дають змогу відтворити атмосферу навколо героїні. Непростим було повернення Олени Теліги в незалежну Україну — про драматичний перебіг тих подій також ідеться у виданні.

Придбати квитки: https://kbf.org.ua

@nationalizm

- Вона ніколи не плакала, навіть у хвилинах суворої кари батька, чи в пізніших важких ударах життя.

Не любила жалітися, але здавалося б, що й других не жаліла.

Проте серце мала дуже добре.

Северин Левицький, брат Ольги Басараб

@nationalizm

1 вересня виповнюється 135 років від дня народження Ольги Басараб.

У вересні 1920 Ольга Басараб долучилася до діяльності Української Військової Організації, зокрема була особистою зв’язковою полковника Євгена Коновальця, виконуючи при цьому доручення підпільниці УВО.

Зокрема у 1923 у Львові в умовах суворої конспірації співпрацювала з референтом розвідки УВО Осипом Думіним.
На конспіративних квартирах зустрічалася з довіреними особами Є. Коновальця, передавала їм інструкції, отримувала від них інформацію.

Трагедія відбулася 9 лютого 1924, коли полька поліція здійснила обшук в кімнаті, де зі своєю подругою мешкала Басараб. Під час обшуку виявлено 19 аркушів документів УВО та агітаційну літературу.

Обох жінок звинуватили у шпигунстві та ув'язнили у тюрмі на Лонського.

Ольгу жорстоко катували, але вона не виказала нікого.
Жандарм Міхал Кайдан, який вів слідство, після допиту в ніч на 13 лютого сказав Ользі:

- Пані не хотіла нічого говорити нині, але завтра будемо краще паню допитувати, і пані з певністю все розкаже.

Наступного ранку, коли в’язничний сторож відкрив двері до камери Ольги Басараб, то її тіло було повішено до тюремних грат.

Польська поліція приховувала інформацію про смерть Ольги, і тільки згодом повідомила про її самогубство.

Офіційне повідомлення про самогубство було одразу ж опротестоване українськими організаціями.

26 лютого проведено ексгумацію тіла та повторне дослідження і перепоховання за участю кількох тисяч українців.

Втім це не дало відповіді на питання про причину смерті Ольги Басараб. Поліція залишилася на своїй версії, а українська громадськість й надалі була переконаною, що Ольга померла після тортур, а повішення було інсценізоване поляками.

У 1924 заарештований та ув’язнений у справі «басарабівців» майбутній Голова ОУН Андрій Мельник на стіні тюремної камери побачив слова, написані кров’ю: «Умираю замучена. Помстіть. Ольга Басараб».

Із листівки УВО випущеної в 5-у річницю смерті О.Басараб:

- Жадали від Неї зради посестер і побратимів, жадали підлоти, та Вона осталася вірною великій Ідеї, осталася святою.

Згинула від мук і побоїв. За ціну свого життя зберегла тайну революційної праці. Охоронила товаришів і товаришок від мук, смерти та довголітньої тюрми.

Її посвята була гідною української жінки. Її посвята - це лаврові листки над символами нашої державности.

Загинула Ольга Басараб, та розцвілися квіти з засіяних нею зерен.

Їі посвята окрилює нас, зриває до боротьби, а в слушний час пірве всіх українських жінок до нового Великого Чину.

Тому не зневірюватися нам у річницю її смерти, а гордитись і вірити в слушність змагань, як вірила Вона.

Її могила на Янівському кладбищі у Львові хай сталить наші серця! Вона додасть нам животворчого вогню, від якого станемо справжньою нацією.

Громадяни! Ви, що вірите, як Вона, беріть собі примір з Неї!

Немає більшого щастя, як вічне щастя Нації! Немає більшої Ідеї, як Вільна Україна!

В річницю її смерти перестаньте бути байдужими! Присягніть, що підете її слідами і що в потребі віддасьте і своє життя!

Тоді Дух замученої Героїні буде з нами й поведе нас до до успішної боротьби за Українську Державу.

Слава борцям за волю!

@nationalizm

Якщо поляки вважають, що такі плакати примусять українців вибачитися за так звану «Волинську різанину», то вони дуже сильно помиляються.

Наше становище залишається незмінним:

1. Бойові дії УПА на Волині у 1943 році мали за мету звільнити рідну землю від окупантів, зокрема Армії Крайової, яка чомусь вважала Волинь частиною Польщі.

2. УПА не воювала на польській території, а тільки звільняла українські терени від ворогів.

3. ОУН і УПА визнані законом, а отже Україна не дозволить паплюжити їхню честь і славу.

Р. С. Звісно, ніяких вибачень не буде, забудьте!

@nationalizm

Андрій Мельник отримує грамоту почесного члена Української стрілецької громади. Торонто, 1957

@nationalizm

У кінці серпня 1939 року в Римі відбувся Другий Великий Збір Українських Націоналістів, який затвердив новим Головою Проводу Українських Націоналістів Андрія Мельника.

В ошатному пансіоні на Corso d'Italia, 6 зібралися делегати ІІ Великого збору українських націоналістів. З Відня до Риму прибув полковник Андрій Мельник.
Полковник увійшов у кімнату, де на нього, розмовляючи між собою, очікували делегати. Але як тільки він з’явився у кімнаті запанувала мертва тиша.

Андрій Мельник звернувся до присутніх:

— Дорогі друзі, корюся долі, що доводиться відкрити II ВЗУН мені, а не Тому, змістом життя якого був наш рух, який рух цей виніс на вершини, що на них він тепер, з печаттю свойого володарного духа на грядучі літа й покоління. На порозі праць II ВЗУН, який уважаю отсим відкритий, перша думка, перший зір, всі наші цілого єства почування зміряють ген туди, звідки немає вороття, до Його, Нашого Вождя.

Полковник звернув свій погляд на портрет Євгена Коновальця, яким була удекорована зала.

Щоб якось перервати заціпеніння, яке заволоділо делегатами, Андрій Мельник запропонував усім встати і шанувати пам'ять Вождя.

— Наш Вождю! Ми вірні Твоїм наказам і задивлені в незрівняний зразок самопосвяти, що Ти його дав у Роттердамі, готові для досягнення Тобою вказаної мети віддати все своє; свою молодість і красу життя, віддати труд, всі свої сили, а коли треба - за Твоїм великим прикладом останній віддих віддати за Твою — нашу Справу. Звітую, що дорога Тобі над усе справа нашого руху навіть під тим страшним ударом, що ним був Твій відхід у засвіти, не заломилася, вона сколихнулася, щоб на ґрунті, зрошеному Твоєю кров’ю буйно розростися і нас зблизити до обітованої Тобою рідної землі. В терпінні й муках родиться наша воля! Своїм духом, що царить навколо нас, кріпи Вождю наші серця, осіни уми до творчої праці цього Збору, благослови на близьку перемогу.

Полковник відчитав імена загиблих впродовж останніх десяти років, при цьому учасники зібрання при кожному імені скандують: «Живе вічно!».

Кульмінація настала, коли делегати Великого збору склали присягу на вірність Андрію Мельнику, якого одностайно обрали Головою ОУН: «Присягаю Богові й Україні честю моєю, честю поляглих у бою героїв на кров славної пам’яті Вождя всіми силами й ціною життя мойого боротися за Українську державність і здійсняти ідеї українського націоналізму, зберігати таємниці організації, вірність, хоробрість та послух Вождеві й Організації Українських Націоналістів».

Щоб підтвердити присягу кожен з приявних підходив до Андрія Мельника і тиснув йому руку.

P.S. Коли учасники Великого Збору роз'їжджалися, почалася Друга світова війна. Але, як образно висловився відомий історик ОУН Зиновій Книш, за "п'ять хвилин перед дванадцятою ОУН під проводом Андрія Мельника стала готова до нового бою".

(Розділ з книжки: Богдан Червак «Окупація або правда про український Київ. 1941-1942рр.». - Київ.: Видавництво АртЕк, 2023 р)

@nationalizm