Блог психотерапевтки

Займусь просвітницькою діяльністю і сьогодні розповім вам трохи більше про  EMDR-терапію та чому цей метод психотерапії  на сьогодні вважається таким ефективним.

Обґрунтування і переконливі наукові дослідження можна знайти в інтернеті, тому тут поки просто опишу «як це працює».

Перш за все EMDR  - це такий собі буддист серед інших терапевтичних методів. Адже всі методи погоджуються, що причиною теперішніх психологічних проблем клієнта завжди є неадаптивно збережені спогади (тобто негативний минулий досвід). Тому EMDR просто вибудовується в будь-який  інший метод (у мене є випадки, коли клієнт на постійній основі працює з іншим терапевтом, а я лише залучаюсь на 5-10 сесій як травматерапевтка та  допомагаю опрацювати стресовий досвід. Далі клієнт повертається до свого терапевта і продовжує свою терапію. Це виявилось дуже ефективною співпрацею)

Отже, EMDR працює з тим досвідом, який людина зазнала (насильство, зґвалтування, булінг, зрада, знецінення, приниження ) або навпаки не зазнала (часто залишилась без підтримки, безпеки, захисту, турботи). Наприклад, той хто мав бути джерелом безпеки в дитинстві, виявлявся джерелом небезпеки…

Сучасна психотравматологія передбачає два варіанти формування стресового розладу - симптоми ПТСР і кПТСР:
 
1) У випадку, якщо людина пережила екстремальний стрес чи загрозу життю у неї буде формуватися симптоматика ПТСР:

- інтрузії: нічні жахіття, навʼязливі спогади 
- уникнення 
- фізіологічне збудження і вибуховість

2) А якщо формується комплексний посттравматичний стресовий розлад (кПТСР) - тобто щось травмівне певний час відбувалось в дитинстві чи близьких стосунках, то будуть порушення на рівні особистості:

- проблеми регуляції емоцій (звідси постійна тривога, провина, неспокій, навіть якщо все добре)
- постійні проблеми з самооцінкою 
- труднощі побудови стосунків (зокрема постійне відчуття самотності, навіть якщо стосунки є)

Повертаючись до того чому EMDR такий ефективний метод? На це є нейробіологічне пояснення:

Коли стається психологічна травма, то те що сталось буквально «не вкладається в голові» і неопрацьована інформація про подію застрягає в різних структурах/мережах мозку у вигляді розрізнених спогадів на рівні:  навʼязливих картинок, думок, емоційних станів, тілесних відчуттів, і раз по раз нагадуючи про себе через тригери. 

Це все немов переплутує в мозку минуле з теперішнім. Наприклад, людина може зреагувати на гучний звук від зминання пластикових пляшок, як на обстріл (якщо в неї ПТСР), а якщо сформувався кПТСР - то скажімо почувши невдалий жарт у мій бік, людина може повторно пережити приниження та вибухнути, розплакатись або й зовсім піти з стосунків. Як бачите, ключовим тут буде невідповідність реакції на тригер. 

Виходячи з  цього EMDR працює спираючись на модель АПІ адаптивної переробки інформації мозком (англ: AIP - adaptive information processing), через призму якої ми аналізуємо - який досвід минулого призвів до теперішніх проблем/тригерів клієнта?

Тут важливо додати, що EMDR девчому, суттєво відрізняється - на відміну від інших методів в EMDR ми, терапевти збираємо інформацію одразу на 4 рівнях: спогади, думки, емоції і тілесні відчуття та в безпечних умовах терапевтичного кабінету допомагаємо мозку переопрацювати цю інформацію додаючи білатеральну стимуляцію - наприклад серії рухів очима, які активують відповідні нейромережі (адже багато структур мозку повʼязано саме з зоровим аналізатором) 

Це перевага саме EMDR - адже  таким чином, нам в досить короткий термін (3-5 сесій як правило йде на один спогад) вдається переопрацювати негативний досвід і залишити минуле в минулому - таким чином забирається емоційне значення події і спогад стає просто спогадом в архіві памʼяті та перестає керувати життям людини.

Наприклад зникає відчуття постійної тривоги і  загрози від людей  - я вже не завмираю, як пʼятикласнмця від невдоволеного погляду якоїсь тітки чи співробітниці. Припиняють снитися кошмари, проходить внутрішній неспокій, який переслідував після скандалів батьків, ситуацій аварії, пережитого сексуального чи фізичного насильства.

Або перестає переслідувати думка про себе, що ти постійно «Якась не така» чи «Якийсь недо…», бо ця думка виявляється родом з дитинства, коли батьки чи в школі були вічно незадоволені твоїми результатами та порівнювали з іншими. А це зараз зовсім не відповідає теперішній реальності - адже зараз ти став цілком успішним менеджером, айтішником чи підприємецем і відчуття «недо..» нелогічне і закарбувалося лише на рівні твоєї лімбічної системи.

Тож якщо є потреба опрацювати минулий досвід, рекомендую звертатись саме до EMDR-терапевтів.

P.S. До речі, в Україні проводиться серйозний відбір у проєкти з EMDR, і щоб вивчати метод, фахівець уже повинен мати психотерапевтичну освіту в одному з визнаних методів (КПТ, Психоаналіз, Гештальт, Схема тощо). Тож якщо в ви звернетесь до сертифікованого EMDR-терапевта, то в нього має бути точно як мінімум дві терапевтичні освіти і його в Асоціації перевірили ще до вас))

Трохи більше про EMDR розповідаю у своєму відео «Блозі психотерапевтки» на YouTube та Apple-подкастах, кому цікаво можете знайти там за назвою🤗

«Газлайтер і аб'юзер не мають статі»

«Всі люди приносять радість: деякі своєю присутністю, а деякі своєю відсутністю»

«Спочатку будуємо добрий стосунок із собою, а потім з іншими»

«Не кожна травматична подія стане травмою»

«Коли кажеш "стоп", а тебе не чують, це маячок. Це переходять якусь межу»

«Травми завдання людині іншою людиною - це найважчі травми»

«Психотерапія не забирає ваш травматичний досвід. Вона вчить вас з ним жити»

«Якщо скандал почався через невинесене сміття, то це не про сміття»

Це цитати з нашого з нового подкасту "Не для всіх", у якому ми з Bozhena Sadova говорили про "Емоційні травми у стосунках". Тема важлива, тож слухайте самі, поширюйте та діліться з своїми друзям, якщо це може бути для них чи про них.

Проте зверніть увагу, що цитати - це лише вирвані з контексту речення. Тож щоб глибше зрозуміти їх, рекомендуємо переслухати весь подкаст на нашому ютуб каналі СЕНС психологічна студія або на улюблені подкаст платформі, аби зрозуміти глибше контекст перелічених фраз 🩵
(Подкаст на YouTube:
https://youtu.be/4inXVwvbLDc?si=W0UnzvuvHyCpghrl

- ТФ КПТ - Травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія, яка допомагає подолати симптоми травми шляхом зміни некорисних думок і поведінки;

- Експозиційна терапія, допомагає людям впоратися з речами, яких вони бояться і уникають.

! Також пам'ятайте, що зараз в Україні є багато доступних безкоштовних психологічних послуг та соціальних проектів.

Ок, а як допомогти іншим людям, які виробили таку стратегію виживання?

Як ми з вами вже знаємо, схильність до упокорення та задобрювання кривдника, є стресовою реакцією на минулі або теперішні травматичні події, які спричинили розвиток такого поведінкового копінгу. Тому важливо:

- навчити людину помічати і відрізняти цей тип поведінки від звичайної людської чуйності до почуттів інших;

- пояснити, що така поведінка є захисним механізмом, призначеним для запобігання конфлікту чи ескалації, але вона має дуже високу ціну і наслідки;

- що постійний стан упокорення призводить до відмови від власного досвіду, бажань та ідентичності;

- і, найваливіше, що таке самонехтування зовсім не гарантує, що агресор на цьому зупиниться, швидше навпаки. Зате відмова від себе незворотно призводить до втрати зв’язку з своїм внутрішнім світом та почуттям власної гідності.

Написала невеличкий психологічний аналіз про те, чому люди стають на сторону агресора?

Напевно ви вже чули про три основні стресові реакції 3-F: бий-біжи-завмри (Fight-Flight-Freeze). Це складні реакції нервової системи, які виникають у відповідь на ситуацію небезпеки та дозволяють людині захистити себе різними способами: або боротися з загрозою, або втекти, або завмерти, ціпеніючи, якщо ні боротися, ні втекти зараз неможливо.

Та існує ще одна, поки що менш відома назагал, проте добре відома нам, психотерапевтам стресова реакція - реакція умиротворення або упокорення агресору (Fawn). Термін Fawn був запропонований психотерапевтом Пітом Уокером у його книзі «Комплексний ПТСР: від виживання до процвітання» у 2013 році.

Це і є наша четверта стресова реакція, яка зазвичай спрацьовує на загрозу скривдження іншою людиною, або групою людей, які сприймаються, як домінантні (щоб зрозуміти як це працює пригадайте, як стискає всередині при раптовій зустрічі з вуличними хуліганами).

Впадаючи в реакцію упокорення, людина починає погоджуватися зі всіма вимогами кривдника, підсвідомо намагаючись його задобрити та бути привабливою і покірною, аби уникнути загрози щодо себе з його боку (до речі, саме на цій реакції базується Стокгольмський синдром).

Травмовані діти часто тяжіють саме до такої реакції, аби вижити. Найгірше, що з часом вона може вкорінитися та стати типовою стратегією виживання. Тобто в емоційно складних ситуаціях людина буде схильна до реакцій упокорення, які можна помітити по співзалежній поведінці, компульсивних намаганнях догодити, або задобрити іншого, навіть ціною власних потреб…

Як виглядає реакція упокорення?

Упокорення часто виглядає саме як «надмірне догоджання іншим» і схоже на поведінку офіціанта, який намагається всіляко вгодити знаменитості.

В житті це можна помітити, коли хтось намагається виглядати надмірно готовим до співпраці, або корисним, навіть на шкоду собі. І хоча, для нас є цілком природним бажання допомагати іншим людям, проте ключовою відмінною рисою упокорення буде саме нав'язлива неможливість припинити свою поведінку догоджання уже явно в екстремальний та нездоровий спосіб, нехтуючи своїми потребами.

Чому так відбувається?

Іноді люди, які пережили травми, складний досвід дитинства, чи жорстоке поводження, підсвідомо упокорюються у відповідь на жорстоке ставлення, намагаючись задобрити кривдника.

В цей час людині може навіть здаватись, що це буде цілком логічно - поступитись, аби запобігти небезпеці.

Проте це не означає, що хтось справді свідомо погоджується на жорстоке поводження щодо себе. Швидше варто сприймати таку поведінку, як автоматичну захисну реакцію, коли людина не відчуває ресурсу впоратись, або вважає, що така поведінка гарантує їй безпеку.

Найгірше у такій поведінковій стратегії є те, що коли ідея "упокоритись аби захиститись" у людини закріпиться, то в майбутньому вона знову буде так поводитися, нехтуючи своїми кордонами, потребами та навіть особистісною цілісністю.

Що ж робити, якщо ви помітили схильність до екстремального упокорення у себе?

Якщо ви постійно намагаєтеся сподобатися іншим, як-от надмірно вибачаєтесь, берете на себе згладжування ситуацій та маєте труднощі з відстоюванням власних потреб та кордонів, варто переглянути свій минулий досвід - чи не виникли ці реакції як наслідок тривалого неналежного виховання, наявності аб’юзу у батьківсько-дитячих стосунках, чи глибшої травми, які й провокують ці складні фізіологічні та психологічні реакції.

Адже разом з кращим аналізом пережитого досвіду, з'являється більше розуміння, яке можна використати для особистісного зростання.

Звісно, у цьому може допомогти також звернення за психологічною підтримкою до відповідного фахівця. Тим більше, що зараз є багато ефективних методів психотерапії, які можуть допомогти при травмах. Ось перелік найбільш рекомендованих методів:

- EMDR терапія (десенсибілізаця та переробка рухом очей), яка зосереджена на обробці травматичних спогадів;

Просто смішна ілюстрація до попереднього допису

Найчастішими причинами того, що людина вирішує звернутися до психолога/психотерапевта є скарги на тривогу, напруженння і переживання, які виникають у тих чи інших ситуаціях і ці переживання неможливо зупинити. Класичними прикладами є невпевненість, страх помилок і осуду, який стримує від позитивних змін, синдром самозванця, проблеми з вибором і неможливість розслабитись.

❔Чому це так і як це працює?

Під капотом переживань все та ж еволюція - на відміну від інших тварин, ми достатньо розумні для того, щоб створювати всі можливі стресові події прямо у себе в голові, але ще недостатньо розумні, щоб відрізняти реальність від переживань.

Ось до прикладу ваш кіт 🐈 - як часто він хвилюється про:
🔸️недосконалу соціальну систему;
🔸️ що про нього подумають інші коти;
🔸️ або прокручує в голові переживання про те, що сказати на першому побаченні?

З точки зору еволюції хронічний стрес - це нещодавнє і суто людське надбання. Адже лише ми, люди (і можливо незначною мірою вищі примати), схильні відчувати сильні емоції і тривогу, що провокують збудження в тілі, виключно на основі наших думок!

Це схоже на те, як ми в кінотеатрі можемо розплакатися від абсолютно зрежисованої сцени, яку дуже чуттєво розіграли актори.

Тож, що робити, якщо ви буквально живете у такому своєму внутрішньому кінотеатрі і у вас вже почав розвиватися тривожний розлад через те, що вас часто переповнюють бентежні думки та переживання?

1️⃣
Перше і , як на мене, найважливіше - обовʼязково навчіться відрізняти адаптивну/корисну тривогу від неадаптивної/некорисної.

❔Як це зробити?

Дуже просто - памʼятати, що адаптивна тривога допомагає, не адаптивна - не допомагає.

Наприклад:
Адаптивна тривога - це обережно переходити дорогу чи таки трохи потривожитись, якщо в темряві за вами хтось іде слідом.

А ось дезадаптивна тривога - узагалі не дозволяє вийти з дому (насправді, існують люди, у яких розвинулася агорафобія і вони через це практично не виходять з дому) або змушує нас уникати спілкування з іншими, особливо новими людьми (привіт - соціальна фобія).

2️⃣
❔А що ж робити з цим?

Як психотерапевт, своїм клієнтам я рекомендую хорошу вправу з КПТ: відслідкувати ТОП-10 своїх «улюблених» тривожних думок.

Наш мозок окрім того, що є напрочуд тривожним органом, ще й не дуже оригінальний, тож більшість ваших страхів буде вписуватись в 5-10 типових сценаріїв.

Наприклад:
✔Мене покинуть;
✔Що скажуть люди;
✔Я не виживу;
✔Я не справлюсь;
✔ Я якась не така/не такий, тощо.

Тому другою цінною рекомендацією буде - випишіть хіт-парад саме своїх «улюблених» тривожних думок і з часом ваш мозок буде швидше відрізняти реальність від лякаючої фантазії.

3️⃣

❔А як ми можемо собі допомогти впоратись вже зараз?

Якщо ви бачите, що вас явно збивають з курсу некорисні думки і дезадаптивна тривога - навчіться сходити з режиму Автопілота.

Насправді це можливо вже сьогодні. Дослідження показали, що якщо ви просто переключитесь з негативних автоматичних думок бодай на 2 хвилини на просту діяльність, (поскладаєте посуд в посудомийку, розвішаєте чи складете одяг), то у понад 70% випадків, ви вже не повернетесь до тривожної автоматичної думки, яка вас щойно турбувала.

Тож, як тільки ви помітили в себе дезадаптивну тривожну думку: назвіть її - "О, це моя «улюблена» тривожна думка", позначте як некорисну і переключіться на якусь справу хоч на 2 хв.

P.S.
Якщо раптом і це не допомагає - приносьте своїх ТОП-10 катастрофічних думок до свого психотерапевта. Психотерапевти їх дуже люблять і точно знають, що з ними робити)

Дбайте про себе, та про своє ментальне здоров'я💚 і підписуйтесь на канал, щоб не пропустити нові, корисні блоги. Нагадаю, що тепер мене частіше можна знайти і відповідно більше дізнатися корисних штук про психологію і психотерапію на YouTube каналі студії «Сенс». Не переключайтесь))

P.P.S. Додаю посилання на відео та канал.
Для тих, хто любить подкасти - просто задайте в пошуку «Блог психотерапевтки» на улюбленій подкаст-платформі.

Тривожний розлад та як з ним справитися? ЧАСТИНА 2 | Блог психотерапевтки Мар'яни Франко.
https://youtu.be/bUoFBb6Mb98

Улюблена притча.

Кочівник, який усе своє життя проходив по горам, постійно відчував біль, - адже він ходив по твердій та нерівній землі, коли у нього не було жодного взуття... В процесі своїх поневірянь, він почав збирати шкіри померлих тварин і встеляти ними гірські стежки, прикриваючи каміння та гострі виступи, щоб могти ходити по землі без болю.
Але навіть намагаючись з усіх сил, він міг прикрити лише декілька сот метрів. Зрештою, йому прийшла до голови думка, що якщо він просто зробить собі бодай пару мештів із клаптиків шкіри, то зможе пройти тисячі кілометрів без болю. І так, покривши шкірою свої стопи - він покрив нею всю Землю!"

Так і ми, стикаючись з складними ситуаціями, намагаємось виправити своє оточення (батьків, коханих, дітей, друзів чи колег...). Результати таких намагань, як ви вже встигли помітити, невеликі, а ось ціна дуже висока - втрата щастя, розвитку та відчуття свободи.
Тож закономірно виникає питання - чи не краще було б приділити цей час власним змінам?

Горе - це просто любов, якій нема куди піти…

Я зрозуміла, що горе - це просто любов.
Це вся любов, яку ти хочеш віддати, але не можеш.
Вся ця невитрачена любов збирається в куточках твоїх очей, у горлі, і в тій порожній частині грудей.
Горе - це просто любов, якій нема куди піти…
Джеймі Андерсон

Ніколи не ходіть одними й тими ж стежками.

Чи ви коли небудь задумувались чим саме відрізняються так звані «везунчики» і «невдахи»?

Це можливо прозвучить дещо несподівано, але в психології ці феномени вже дещо досліджені і як виявилося, основна відмінність між «везунчиками» і «невдахами» полягає в особливостях фокусу їхньої …. уваги!!

Дослідження:
Якось англійський професор Річард Вайзман зацікавився феноменом удачі і провів дослідження, яке виявилося лонгітюдним та потім тривало ще 10 років. А почалося все з того, що Вайзман через оголошення в газеті знайшов 400 людей різного віку статі та статусу, з яких сформувалося 2 групи - в одній були ті, які вважали себе везунчиками, а в другій ті, які думали, що вони невдахи.

Тоді він ппросив обидві групи досліджуваних переглянути газету і порахувати - яка в ній кількість фотографій?
І тут, увага!!
Невдахи витратили на це понад 2 хв часу, а везунчики лише декілька секунд.

Чому така різниця?

Річ у тім, що вже на 2 сторінці газети було розміщене оголошення: «Годі рахувати. В цій газеті всього 43 фотографії». Більш того, нижче був текст - «Покажи професору, цей текст і отримаєш 250$»

Люди які вважали себе «невдахами», не помічали жодного з цих послань…. Професор Вайзман пояснював це більш звуженим фокусом уваги, зосередженим виключно на поставленій цілі та, як наслідок, закритості до нового досвіду, який іноді підкидає хороші можливості.

Більш того, за спостереженнями Вайзмана, везунчики протягом наступних 10 років частіше опинялися в більш різноманітних життєвих ситуаціях, чим збільшували свій шанс на удачу.

Скажу вам більше, колись я проводила психологічні тренінги і цей феномен також раз по раз повторювався. Наприклад, метою однієї вправи на одному з таких тренінгів було показати, що ми інколи буквально сидимо попою на ресурсах і не помічаємо їх. Тому я завчасно причіпляла конверт з грошима під сидінням стільців деяких учасників рандомним чином. Як ви гадаєте, скільки учасників бодай намагались встати і зазирнути під стілець, коли я навіть прямо стверджувала, що хтось з вас зараз справді сидить на грошах? Не повірите, але спершу серед 15-20 учасників тренінгу таких людей виявлялось небагато - всього двоє-четверо. І лише коли хтось таки витягав конверт з-під свого сидіння грошима, інші учасники починали й собі зазирати під свої, а інколи й під чужі стільці 🙈

Що ми можемо взяти з цієї історії для себе? Везунчики більш відкриті до нового досвіду і, відповідно, мають ширший фокус уваги. Вони більше пробують, хоча й ризикують при цьому помилятися, але після помилкового рішення встають і знову пробують. Що суттєво збільшує імовірність успіху.

В одному інтервʼю, Вайзман описав це метафорою осіннього саду. Адже на початку осені в саду є купа яблук тоді, звісно, як везунчики так і невдахи запросто назбирають собі повного кошика яблук. Та якщо уявити, що це вже пізня осінь і яблук в саду залишилось зовсім мало і ви скажете назбирати яблук цим двом зовсім різним типам людей, то невдаха використає стратегію звуженого фокусу, - він пошукає яблука під деревом і, відповідно, ходитиме одними й тими ж стежками, якими швидше за все ходили збирачі і до нього, тож мабуть його кошик буде напівпорожнім. А ось везунчик розширить свій фокус - піде позазирати чи часом не закотилися яблука по-під парканом або десь осторонь в траві, ходитиме різними, часто неочікуваними шляхами та поверенться до вас з купою яблук.
З одного боку це виглядатиме як удача, проте ми з вами можемо помітити, що везунчики ніколи не ходять одними і тими ж стежками.

А якщо вас цікавлять інші теми про психологію та психотерапію, то зараз мене частіше можна знайти в «Блозі психотерапевтки» на нашому каналі в Youtube:

👉 https://youtu.be/h4du1UhWjk4

або якщо ви надаєте перевагу слухати Apple-подкасти:

🎙️Apple Podcast - https://apple.co/3qkAzgo

І звісно, буду вдячна за підписку та рекомендації просвітницьких психологічних ресурсів студії Сенс вашим друзям та знайомим) 🤗

Причини виникнення проблем. Погляд психолога.

Коли клієнт звертається до психотерапевта, то найперше, що він почує це класичне запитання: «Що Вас до мене привело?», бо, як ви вже мабуть здогадуєтеся, зазвичай в кабінет психолога людей приводять за руку їхні проблеми.

І звісно, тоді людину цікавить, скільки ж часу піде на вирішення проблеми? Та чи ви коли-небудь замислювалися - а звідки психолог дізнається, чи клієнту буде достатньо 1-2 консультації чи більш тривала терапія?

Якщо психолог фаховий, то він спершу проаналізує ситуацію відповідно до трьох факторів, поєднання яких, якраз призводить до виникнення у людини особистісної проблеми. Ось ці три фактори:

1) Біологічні фактори (наприклад виснажуваність або висока чутливість нервової системи, порушення функції щитоподібної залози, генетичні особливості, вік тощо)

2) Негативний досвід в минулому. Наприклад, може бути, що в процесі розвитку щось відбулось не так:
- фізична розправа;
- постійна критика в дитинстві;
- людина пережила покинення.

або коли чогось, навпаки, не відбулось (така собі інвалідизація):
- дитину не захищали і не навчили відстоювати себе;
- емоційна депривація - коли переживаннями дитини ніхто не цікавився;
- або парентифікація - коли батьки були емоційно незрілими і дітям доводилося ставати "батьками для своїх батьків".

Тоді в людини може сформуватися негативні внутрішні переконання про себе, світ чи людей, так звана "негативна самооцінка", - що світ небезпечний, людям не можна довіряти і/або почуття власної неповноцінності: «зі мною щось не так»

3) І третій, останній фактор - це стресова, критична ситуація з якою стикається людина (наприклад зрада, конфлікт чи втрата значимих стосунків або роботи). Ось ця критична ситуація, зазвичай слугує останньою краплею, яка й змушує людину звернутися до психолога.

Усі ці три групи факторів по суті створюють сприятливі умови для виникнення певних життєвих проблем (в стосунках, досягненнях, депресії, з самооцінкою тощо)

Якщо описати, як це працює метафорично, то біологічні особливості та минулий досвід це наче сухий або зелений ліс, а теперішня подія - запалений сірник.

Давайте тепер подивимося на процес:

Що буде, якщо запалений сірник попаде на сухий ліс? Вірно, здійметься пожежа!
А що буде, якщо запалений сірник попаде на зелений, живий ліс? Насправді, нічого критичного, опік звісно буде і слід залишиться, але пожежа не почнеться.

Так само і в психотерапії - сірник це актуальна стресова подія. Наприклад цькування на роботі або покинення. Якщо цей сірник попадає на адаптивний, ресурсний минулий досвід, це наче зелений ліс. У мене були випадки, коли людина зверталась з приводу конфлікту на роботі чи розставання, але коли її минулий досвід був, як зелений, а не сухий ліс, тобто загалом у житті все складалось добре і вона мала достатньо підтримки та розуміння під час розвитку, то потрібно було лише кілька сесій, щоб знайти найкраще рішення ситуації.

Але якщо минулому було багато критики, знецінення від близьких, незахищеність в житті чи булінг, тоді актуальний життєвий конфлікт, потрапляв немов той запалений сірник на сухий ліс і людина переживала справжню внутрішню катастрофу - в житті немов починалась пожежа. Тому крім вирішення актуального конфлікту, згодом потрібно було опрацьовувати ще й негативний минулий досвід. А це вже передбачає особистісну психотерапію і дещо більше часу ніж кілька сесій. Адже як би ми не хотіли, нові нейронні зв’язки так швидко не виростають.

І саме травмуючий минулий досвід я дуже рекомендую опрацювати - якщо ми просто загасимо пожежу і заспокоїмо клієнта, але не виростимо зелений ліс на місця сухого, то це тільки до наступного випадку. До наступної критичної події, яка знову спрацює, як сірник, який потрапляє на сухий ліс - наче «ніколи такого не було і от знову!»

Тому досліджуйте своє минуле, знайте, де ваш сухий ліс і вирощуйте замість нього ліс зелений, аби у вашому житті більше ніколи не здіймались пожежі та не ставалось особистісних катастроф.

Тортура однією пір’їнкою або що робити з пасивною агресією?

Як правило, агресія у нас асоціюється з прямим насильством, бійкою, криками і руйнуванням. Проте в сучасному світі надто часто люди послуговуються пасивною агресією або «насильством в розстрочку».

До речі, знаєте якою була «найлагідніша» тортура древнього Китаю? Це коли людину прив’язували і лоскотали пір’їнкою до смерті … Коли я прочитала про це, моє розуміння того, яких форм може набувати людська агресія дуже розширилась.

Що ж таке ця пасивно-агресивна поведінка?

Пасивна агресія це таке собі вираження своїх негативних почуттів непрямим способом. Коли людина ніби нічого такого й не робить, більш того вона займає позицію «офіційної жертви», але тіпає або хочеться плакати після такого контакту чомусь вам.

Зазвичай пасивно-агресивна поведінка набуває цікавих форм. Ось мабуть навіть неповний перелік її видів:

Образи і плекання у вас почуття провини:
✔️«міг би й сам/сама здогадатись»;

Мовчанка та ігнорування:
✔️одне з найгіршого, на що скаржаться клієнти - «моя мама могла мовчати і не говорити зі мною днями, а інколи і цілий тиждень»;

Знецінення і сумнівні компліменти:
✔️ «11? а чому не 12?», «гарна дівчина, от якби ти ще заміж вийшла»;

Сарказм:
✔️«Звичайно, тільки ти у нас така ідеальна»;

Приниження і тиск:
✔️«Бо я так сказав», «Рахую до 10-ти. Раз, два, три…»;

Незадоволений вигляд та закочування очей:
✔️напевно цей пункт можна не пояснювати.

А ще ж є маніпуляції, шантаж і саботаж та інше, яких настільки багато, що потрібно було б про це писати окремий допис.

Проте, до яких би форм провокативної поведінки не вдавалась людина, ключовим маркером того, що ви потрапили у долину пасивної агресії є те, що в результаті, якраз ви починаєте відчувати активну агресію - наче ось-ось вибухнете!

Це і є пастка - якщо погодитесь з «пасивною агресією», то ви підтвердите, що ви й справді винні, якщо вибухнете, ви автоматично станете агресором, а людина, яка по суті спровокувала ситуацію лише підтвердить гордий статус вашої «офіційної жертви».

Що ж робити?

Для початку, в жодному разі не намагайтись щось виправдовуватись (ви ж пам’ятаєте, що це пастка?) Краще зайняти позицію незаангажованого спостерігача і покроково спостерігати за тим, що відбувається:

1) Проаналізуйте чи це людина випадково зірвалась і не може справлятися з негативними емоціями, чи у неї така система поведінки (тоді це буде проявлятися і до щодо інших - дітей, батьків, друзів, колег);

2) Не намагайтеся щось довести
Якщо це одиничний випадок - почекайте поки
емоції заспокояться і скажіть людині, що вам важливі стосунки з нею і домовитися, як можна було би вчинити, щоб таких прикрих ситуацій не виникало в майбутньому?

3) Якщо це ділові стосунки - чітко визначте свої зобов’язання, дотримуйтеся меж своїх компетенцій і я б рекомендувала після першого ж такого випадку перейти в режим переписки (адже тоді ми обходимо емоції і, зрештою, інформацією, яка зафіксована фактично, важче буде маніпулювати);

4)Якщо ж це системна поведінка у людини - перш за все, вирішіть, чи ви взагалі хочете мати справу з такою людиною? І якщо відповідь все ж «так», бо це ваші близькі чи родичі, то оберіть ту дистанцію, з якої ви можете залишатися поруч.

Головне пам’ятайте, що коли ви зустрілись з пасивною агресією, шукати компроміси чи виправдовуватись є справою абсолютно безперспективною. А ось що може врятувати ваші нервові клітини, це не брати чуду агресію на власний рахунок - адже це не про вас.

Тож, якщо такого контакту таки не оминути, спробуйте дотримуватися двох правил, які можуть допомогти вам минути долину пасивної агресії з найменшими втратами:
1) З терористами переговори не ведуть;
2) «Немає поганих людей, є погано вибрана дистанція».

Про особисті межі та чому не все треба розповідати своєму психотерапевтові.

Коли люди приходять на психотерапію, то часто плутають відкритість з відвертістю. Але коли людина відкрита настільки, що не має добрих особистісних меж, це часто саме по собі стає предметом психотерапії.

Тому я часто пояснюю, що для психотерапії мені важливо щоб ви були відверті, але не відкриті. Тобто якщо, ви про щось не вважаєте за потрібне або поки що не готові розповісти психотерапевтові, абсолютно в порядку сказати "стоп". Адже ваша психотерапія є для вас, а не ви для терапії. І якщо вашому психотерапевту все ж будуть потрібні якісь відомості про вас, то він має пояснити, для чого саме це необхідно та яку користь це дасть для вашої терапії.

Бо відвертість - це про щирість, ступінь довіри і… наявність меж. Водночас, абсолютна відкритість людини свідчить про їх відсутність.
Скажімо, клієнт може абсолютно відверто сказати мені, - «Я Вам не довіряю». Тоді я дякую за відвертість, адже насправді це дуже велика довіра, коли людина може щиро сказати: «Я тобі не довіряю». Це відверто, це чесно про те, як є і на це точно у людини є причини. Інколи, знаючи історію скривдження людини, я собі думаю, що на її місці я б теж нікому не довіряла.

Щоб пояснити чому я кажу, що надмірна відкритість людини мене, як психотерапевтку насторожує, давайте подивимося на різницю між поняттями «відвертий» і «відкритий».

Відкритий - це такий який не має меж, так би мовити, «людина без шкіри». А слово відвертий, яке походить з польського «otwarty», відчинений - тобто такий, що відчиняється та передбачає, що є якась межі. Тобто за певних умов може як зачинятись, так і відчинятись чи бути причиненим.

От, власне в результаті доброї психотерапії у людини якраз мали би з’явитися добрі, адартивні межі. Це межі, які є доречними до ситуації, так би мовити, «адекватні» здорові межі.

Як вони виглядають?

Здорові межі це точно не тотальна відкритість або закритість - бо і те, і інше говорить призводить в результаті до недовіри і скривдження. Це якраз та відвертість, яка поєднує у собі вразливість та сміливість, тобто контакт з собою і можливість відкриватися та
контактувати з іншими.

Це краще пояснити за допомогою аналогії з вхідними дверима у вас вдома. Ви ж не тримаєте вхід до квартири постійно відкритими?
Більш того, я точно знаю, що у вас вдома є двері. Але чи є вони у вашої особистості, чи є двері до вашої душі? Чи туди може заходити будь хто?

Так от за аналогією з входом в будинок - відкритість - це коли двері вашої особистості не зачиняються - заходь, бери що хочеш! Знаєте у мене був колись такий випадок, коли я забула зачинити вхідні двері. 🙈 Дізналась я про це, коли вийшла з вбиральні, з мокрим волоссям та рушником на голові, а по моїй кухні ходять якісь чужі люди, зайшли в кухню, роздивляються мої речі… Сказати, що я була в шоці, це нічого не сказати. У мене й досі ця сюрреалістична картинка перед очима. На щастя, найгіршим виявилося те, що мені довелося якось спровадити цих людей геть, але я тепер часто перевіряю чи двері до моєї квартири зачинені.

А ось відвертість - це коли я одинаково відверто сказати, що тут зачинено, що я зараз не можу/ не хочу відчиняти або спершу відчиню двері на ланцюжок, якщо, наприклад, не знаю хто прийшов. Окрім цього є ж різні рівні доступу до мого особистого простору всередині самої квартири: сусідів я запрошу в коридор, друзів - у вітальню, а мої рідні і близькі можуть вільно пересуватися всією квартирою.

Проте навіть тут є нюанси - наприклад, чи є в моїй квартирі моя кімната, мій куточок, чи є можливість зачинитись на замок, коли я у вбиральні та чи є у мене можливість усамітнитися, коли виникає така потреба? До речі, а як у вас справи з особистими межами та особистим простором у вас?

Майте гарний час та гарні особистісні межі. А якщо вам цікаві психологія та психотерапія, то я тепер більше про це розповідаю у своєму «Блозі психотерапевтки» тут: https://youtu.be/PXvBx8zmvIs

або слухайте аудіоверсію на подкастах: https://apple.co/3H1Vqxt

Я поєдную дві роботи - психотерапевтичну практику і розвиток студії Сенс. Так оце зважаючи на те, що завтра буде відкриття ще одного офісу студії, я пригадала собі самі початки створення студії в далекому 2011.

Напевно ви здогадуєтеся, коли бізнес починається, то ти виступаєш одразу у всіх ролях, наче така собі-людина оркестр: ти і підприємець, і прибиральниця, і бухгалтер, і адміністраторка, і маркетолог, і HR 😅

Як тоді виявилося я, то ще можу бути трохи дизайнером і не лише інтер‘єрів. Бо тоді мій чоловік допоміг мені і зробив нам перший сайт 🙈 а мені для цього сайту потрібно було вигадати лого. Ось тоді у мене вперше й виникло питання - а як же воно має виглядати оце НАШЕ ЛОГО? Ну й звісно логотип це я теж спершу намалювала сама, а вже потім заплатила графічному дизайнеру щоб він перевів мій аматорський малюнок у цифровий формат.

І скажу вам, що я тоді навіть подумати не могла, наскільки важливими згодом виявляться закладені в логотипі Сенсу сенси, і що історія нашого лого ще не раз підтримає не тільки мене саму, але й моїх майбутніх клієнтів, яким довелося у своєму житті пережити психологічну травму…

Адже якщо ви уважно придивитеся до нашого логотипу, то побачите, що він зображений у формі трьох пелюсток квітки лотоса, які безкінечно переходять одна в іншу, по типу стрічки Мебіуса або перевернутої вісімки, якою позначають нескінченність. І це перший символічний момент, який відображає безкінечність розвитку.

Проте ще більше мене надихає другий момент - а це історія самої квітки лотоса або так званий «ефект лотоса». Адже лотос хоча росте в болотяній воді, все ж завжди підіймає над її поверхнею свою надзвичайно красиву квітку. Щовечора квітка закривається і йде під каламутну воду, а вранці знову піднімається над поверхнею і розкривається абсолютно чистою. Бруд не проникає в квітку лотоса, і тому вона символізує чистоту серця та розуму, та нагадує, що навіть коли людина стикається з болем, злом і несправедливістю цього світу, вона може зберегти своє внутрішнє світло та спокій. А в східній філософії квітка лотоса також є символом довголіття, здоров'я, честі та успіху.

Ця історія про ефект лотоса не лише допомагає мені та нашій студії проходити через темні часи, але вже неодноразово стала в нагоді та допомогла розставити все на свої місця під час психотерапії, - інколи я розповідаю про «ефект лотоса» людям яким, на жаль, довелося у своєму житті зіткнутися з великою кількістю болю, несправедливісті, непорядності та насильства, заподіяного іншими, і тоді сама історія лотоса вже володіє цілющою силою. Адже, як ви напевно здогадуєтеся, інколи в терапії зцілюючою може виявитися вчасно почута історія, метафора або фраза, яка й виявиться в цей момент життя ключовою для людини. Саме до таких ось цілющих історій належить і історія квітки лотоса, яка, сподіваюся сьогодні виявилась вчасною і для вас 🪷

Вичитала в «Психології зла» Джулії Шоу про найкоротший особистісний опитувальник. Він складається всього з одного питання для визначення нарцисизму:

- Наскільки ви погоджуєтесь з цим твердженням: «Я — нарцис»?
(Зверніть увагу: слово «нарцис» означає егоїстичний, захоплений собою, пихатий.)

Абсолютно невірно - абсолютно вірно (1-7)

І все. Чому методика працює? Як зазначає Бред Бушмен, один із творців методики, «нарциси майже завжди пишаються тим, що вони нарциси... Можна запитувати їх про це прямо, адже вони не вважають нарцисизм негативною якістю: вони вірять, що справді перевершують інших людей, і їм комфортно заявляти про це публічно».

Channel name was changed to «Блог психотерапевтки»

Все таємне рано чи пізно стає... неврозом.

Психологи багато знають про неврози, а отже і про чужі таємниці. Саме тому настільки важливо, щоб ваш психолог поважав конфіденційність і ви були певними, що без вашого дозволу, він нікому нічого не розповість. Інакше вам важко буде поділитися тим, що не кожному поясниш.

Та і ви також будьте уважними до того, чи часом не зберігаєте якусь таємницю про себе? Я в жодному разі не про те, що усім усе потрібно розповідати. Ні, звичайно. Якщо не хочете, не розповідайте. Зрештою, там, де ви чогось усвідомлено не хочете, внутрішнього конфлікту ніколи не буде. Але якщо ви чогось буквально НЕ МОЖЕТЕ нікому розповісти, там і буде зона для формування вашого неврозу. Саме це «щось» поступово починає керувати нашою поведінкою, а відтак і життям.

Вихід тут, як завжди, там же де вхід - якщо ви помітили у себе таку «таємницю» просто знайдіть людину, з якою ви зможете поділитися своєю НЕМОЖЛИВІСТЮ хоч комусь про це розповісти.

Це може бути психолог, священник, надійний друг і навіть незнайомий попутник в поїзді, якого більше ніколи не побачиш (до речі, саме цим пояснюється «ефект попутника», після якого відчуваєш полегшення. В психології цей ефект називають катарсисом, тобто звільненням, очищенням).

Запусти посудомийку двічі

Коли у мене був один з найгірших періодів життя (у ментальному плані), я не могла піднятися з ліжка декілька днів. У мене не вистачало сил та мотивації і я заледве жила. Моя терапія відбувалася раз на тиждень, проте, конкретно того разу я мала небагато того, що можна було б “принести” на сесію.

Терапевт запитав, як минув мій тиждень, і я справді не мала що сказати.
“Що змушує тебе страждати?” - спитав він.
Я помахала руками перед собою і відповіла: “Я не знаю, чувак. Життя.”

Незадоволений моєю відповіддю він сказав: “Ні, що саме турбує тебе тут і зараз? Що змушує почуватись виснаженою? Коли ти підеш додому після сесії, з якою трудністю ти стикнешся?”

Я знала відповідь на це питання, але це звучало б так по дурному, що я не хотіла цього говорити. Я хотіла щоб це було щось серйозніше. Щось більш значиме. Але серйознішого я не мала.

Тож, я сказала: “Чесно? Посуд. Це звучить тупо, я знаю, але чим більше я на нього дивлюсь, тим МЕНШЕ МОЖУ щось із ним зробити, тому що я мушу відшкребти залишки їжі з нього перш ніж класти до посудомийки, адже вона у мене паршива, а я просто не можу встати і відшкребти посуд.”

Я почувалася геть дурною просто говорячи це.
Яка доросла жінка не може впоратися із кількома тарілками? Навколо купа людей зі справжніми проблемами, а я скиглю перед своїм терапевом через посуд?
Проте, мій терапевт кивнув із розумінням і сказав:

“Тоді запусти посудомийку двічі.”

Я відповіла, що ніхто так не робить, але він зупинив мене.

“Що, чорт забирай, не дає тобі це зробити? Якщо ти не хочеш відчищати їжу, а посудомийка погана, запусти її двічі. Запусти її тричі, кого це хвилює?! «Правильно» не існує, тож припини сама для себе їх встановлювати.”

Це просто взірвало мій мозок, я навіть не можу це пояснити.
Того дня я прийшла додому, склала як небудь свій смердючий посуд до посудомийки та запустила її тричі!

Я почувалась так, ніби перемогла дракона.
Наступного дня я приймала душ лежачи.
Кілька днів по тому, я завантажила пральну машину, байдуже чи одяг був різного кольору.
Більше не було чітких правил, яким потрібно слідувати, і це дало мені сили знову виконувати свої завдання.

Зараз, коли мій стан значно кращий, я відчищаю посуд і кладу його до посудомийки так, як має бути. Я приймаю душ стоячи. Я сортую своє прання.

Але у часи, коли моє життя було суцільним стражданням, а аж ніяк не благословінням, я вивчила надзвичайно цінний урок:

Немає ніякого «правильно».
Запусти посудомийку двічі!!!

Автор: Кейт Скотт

Переклад з англійської: психологічна студія Сенс

Привіт усім! Якщо ви й досі залишаєтеся підписниками мого каналу, то ви ті немовірні люди, які надихають мене з часом повернутися до його ведення, незважаючи на те, що я вже довгий час нічого тут не пишу. Я це дуже ціную - дякую! 🙏❤️

Адже зараз, окрім «робити багато-багато роботи», я встигаю лише записувати подкасти «Блог психотерапевтки» (їх можна знайти в YouTube, а також вони є в аудіоформаті на всіх подкаст-платформах) , але з часом, я все ж планую повернутися до епістолярного жанру, бо він мені подобається все ж більше.

А поки я не створюю своїх дописів, поділюся з вами чудовим терапевтичним оповіданням від Кейт Скотт, про те, що немає ніякого «правильно», який ми переклали з англійської у студії Сенс ⤵️