Львівський історичний клуб

Адмінсклад вірить, що читачі виспані й готові вступати у новий день з кращим вираженням обличчя, аніж представник Ямної культури на новій антропологічній реконструкції.

Зріст цього воїна за життя був приблизно 189 сантиментрів — вельми високий зріст для бронзової доби.
Скульптор-реконструктор: Emese Gábor. Наукові керівники: Dr Martin Trautmann & Dr János Dani.

Середньовічна осінь, що триває... Інакше кажучи, в чинної голови товариства тимчасово з'явилась вільна хвилина й вона вирішила поділитися власними враженнями та залаштунками "Осени Середньовіччя"🌝

Ще пів року тому на зборах нашого наукового товариства Львівський історичний клуб несміливо прозвучала ідея про проведення конференції. Сьогодні ж ми ділимося результатами, бо задум звершився! Хоча, природньо, існував він ще давно і задовго до нас, дочікуючи, напевно, своїх Часу та Людей.

Перш ніж перейти до того, що називається "вражіння", вкотре дякую всім причетним до втілення ідеї цього зібрання. За "є сенс спробувати", "готуйте себе до гіршого"(із часом зрозуміла чому), а насправді за всі етапи підготовки, затвердження, проведення та роботу над збірником висловлюю щиру дяку В.Ю. Лагодичу і С.О. Козловському.
Також вдячна своїй команді "Львівського історичного клубу"!
Завдяки вашій підтримці, починаючи від представлення вам своєї чернетки інформаційного листа, і завершуючи прощальною нотою заходу, у мене було тверде переконання, що Справа мала значення.

Вам відомо, що конференцію було проведено до 240-річчя із часу створення кафедри загальної історії Львівського університету (з 1919 року – кафедри історії Середніх віків та допоміжних історичних дисциплін). Це те приурочення, з яким конференція вже стала нашого історією. Та її ідейні пошуки такі ж прекрасні, як цьогорічна осіння пора. І все почалося з назви – подарувала нам її однойменна праця нідерландського історика Й. Гейзинги.
У своїй "Осені Середньовіччя" автор прагнув відреагувати на занепад, втрачені пам'ятні часи, що були до Великої війни у його житті, а для суспільства – в осені середньовічної доби. І водночас це ностальгійне переживання за тим, що вже минуло, та неодномінно мало надію на майбутнє.
Пропустивши це через себе, зрозуміла, якою гармонійною було б для нас
"О с і н ь С е р е д н ь о в і ч ч я".

Особливу приємність, а воднас журливе навіювання, склало те, що конференція відбулася в останню (для мене) золоту студентську осінь. Осінні навчальні семестри завжди будуть для мене щирим спомином, серед них – наш перший у 2019 р. Не шукаю підтримки більшости, та авдиторне навчання – найкраще, що було, є і чого мені бракувало в наступні роки. Ось чому я так зраділа зібранню наживо, це ж наше природнє середовище! Отримала до того ж чергове нагадування, як чудово бути в Університеті і бути Студентом... Сумуватиму. Сильна стихія се житіє за студіюванням. Надто.

Проведена конференція слугувала справжнім натхненням для мене цієї пори і на момент її проведення хотілося б, щоб і всі, раптом, знайшли тут своє натхнення як історики та науковці. Приємно було працювати та взаємодіяти з всіма учасниками конференції, з кимось принагідно познайомитись, адже нас зібралося небагато-немало, понад 50 та ще й з різних міст України. Тож сподіваюсь, що такий поштовх до майбутніх діянь на своїй ниві ви отримали.
Заключно дякую.
Якщо "Осінь Середньовіччя" вже є започаткованою цьогоріч традицією, то якось зустрінемося знову!

Збір нарешті закрито.

Пропонуємо відсвяткувати добру новину викладом у вільний доступ збірника конференції "Осені Середньовіччя".

Не має таких слів, якими можна описати вдячність кожному з учасників та одночасний подив команди від зголошення на локальну по суті ініціативу. Було надіслано, ні багато, ні мало, понад 50 матеріалів по тематиці від Античності до археології та Модерну.

Найголовніше, суттєве їх число вказує на можливість повторення дійства на регулярній основі.

Збірник доступний за покликом: https://lvivmedievalclub.wordpress.com/2024/11/19/збірник-конференції-осінь-середньов/

Нагадуємо про збір давнішнього члена команди та просто доброї людини, яка за все хороше та проти всього злого!

Залишилось всього лиш 800 гривень!

https://send.monobank.ua/jar/5QqSdy9Dyj

#мюслі

В альма-матер є чудова наукова програма "військова історія". Так сталось, що по малолітству, ваш покірний слуга на ній опинився (та навіть закінчив там навчання в якості студента). Ну а хто "військову історію" закінчує? Логічно напрошується, що військові історики. Однак цей термін дуже крутить вухо. І причиною служить те, що його сенс не дуже зрозумілий.

Геракліт дав нам святу заповідь, за якою війна є батьком всього. І в цьому криється трагедія визначення терміну "військовий історик". Так що це за звір власне такий? Мабуть, той, хто вивчає військові кампанії, мілітарну справу, технічні засоби ведення конфліктів... Здається, все вірно. Але в теорії.

А на ділі... Візьмемо до прикладу інструменти, застосовувані людьми для знищення інших під час військових конфліктів. Їх особливості тяжко добре вивчити, не вдаючись бодай поверхнево у економіку країн та соціумів, де вони вироблялись. І економіка - це ще пустка, повірте. Наприклад, популярність кольчужного обладунку в Римі проблемно зрозуміти та пояснити без якогось поглиблення в соціальні аспекти життя Республіки та Імперії доби Принципату й Домінату. А питання застосування стремен арміями раннього Середньовіччя невіддільне від проблем географії та етногенезу конкретних кочових орд. Та й промисловість тогочасну також можна додати до цієї плеяди.

І це ми поки про інструменти говоримо, за допомогою яких люди воювали. Якщо ж намагатись вивчати цілі військові конфлікти, то ми не обійдемось без серйозного розгляду економіки, політики (від внутрішньої до дипломатії включно зі значенням конкретних посольських місій), соціальної історії, релігії, категорій культури в цілому. Інакше не лише причини, хід і результати воєн зрозуміти не вдасться — найчастіше не вийде просто перебіг битв осмислити. Адже люди приймають ті чи інші рішення з безлічі причин, не пов'язаних зі статутами та військовою теорією. Що вже й казати про епохи, коли системи фахової військової освіти не було. Якщо ж цього не робити, то вийдуть спроби із сучасних категорій оцінювати людей, які не знали про держави та нації сучасного типу, зате живуть у становому суспільстві. У свою чергу, це призведе до маси спотворень.

Як не крути, але "військовий історик" просто не може бути тільки "військовим" — він або історик в контексті обраної епохи та регіону, або автор суджень про абстракції. Очевидно, що з часів Клаузевіца й Дельбрюка історична наука зробила суттєвий крок вперед, на радість для любителів діалектики. Цей розвиток ніби й звужує спеціалізацію істориків, а ніби й робить все більш необхідним комплексний підхід.
Як наслідок, обговорюваний "військовий історик" хоч і носить претензію на широкий кругозір через освіту, але за профілем реальної роботи автор дуже вузьких, спеціалізованих досліджень. Які можуть не виходити за межі археології бойових сокир чи окремих аспектів однієї конкретної кампанії. Інша річ, якщо перед нами популяризатор.

У контексті розмови з широкою аудиторією, на жаль, цей "військовий історик" асоціюється з дітками, які пишуть мільйон текстів про "військову історію", які ми щодня бачимо, зайшовши в Мережу. Вони розповідають про хід баталій та воєн. Але при тому так часто не мають уявлення про мотиви героїв своїх оповідань, реалії суспільства та економіки, особливості тогочасного політичного становища.
Їм би перед тим, як за військову історію братися, треба було б Марка Блока та Арона Гуревича почитати, але ж ні. Відразу про війну писати.

І в чому тоді сенс? Дивишся ти на черговий матеріал, де ніби вірно щодо самого брязкання мечів та обладунків, іржання коней. А серед причин кампанії знову "національно-визвольний рух X та поневолення Y".

Можете лягати зі спокійною головою, панове.

Команда Клюбу анонсує добру річ, породжену конференцією. Її практичне оформлення невдовзі буде розміщене на наш сайт та ресурси.

У Міжнародний день студента хочемо вшанувати памʼять студентів та аспірантів, які віддали своє життя за Незалежність України.

Одним із таких є Микола Майорчак. Він був добрим сином, чоловіком та учителем для ряду учасників команди. 19 листопада о 16:00 в Інституті народознавства НАН України відбудеться презентація книги спогадів про Миколу авторства його дружини, Анастасії Кілар.

Вшануємо пам’ять про нього, закарбувавши спогади його родичів, друзів, колег, побратимів.

https://www.facebook.com/anastasiya.kilar/posts/pfbid02qc4iF8ypFDL6Sf222nGHeQEAXawrQAG3v6DRAKwvhX9XbwNhre3SDdDby4Xnzw8Tl

Друзі!

Залишилася ще 1 тис. до закриття збору коштів для 33 бригади. Всі ми усвідомлюємо нагальну потребу в FPV дронах, які є незамінними помічниками на полі бою, тому просимо долучитися й допомогти закрити цю банку! Кожен ваш внесок важливий!🫡

- Номер банки: 5375411222867306

- Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/7v14AkBbG9

У війну Франція вступила, маючи в наявності 250 важких гармат, щоправда, це були застарілі гармати, переважно "De Bange 155 mm cannon," а також полегшені гармати того ж калібру.

Однак з 1915 р. виробництво важкої артилерії зросло майже втричі, що призвело до того, що станом на початок 1918 р. французька армія мала на озброєнні близько 3000 важких гармат (однак у цю цифру дослідники включають ще й траншейну артилерію, себто мортири на ранніх етапах війни, на пізніх - міномети). Особливо нарощення кількості посилилося з підготовкою до наступальних дій французів.

Фото:
1 - важка гармата 1877 року "De Bange 155 mm cannon," Музей лінії "Салпа," Фінляндія;
2 - полегшена гармата "155mm cannon court," весна 1916 р.;
3 - міномет "280-mm mortar" у таборі Мейлі, ймовірно, 1916 р.

Сьогодні поговоримо про важку артилерію Франції.
Після початку Першої світової війни французька армія мала в наявності досить обмежену кількість важкої артилерії. Така ситуація склалася через ставку на польову артилерію, якщо точніше, то на 75-мм гармати, які, як вважалося, краще підходять для французької доктрини наступу. Ще однією причиною неналежної уваги до важкої артилерії було те, що військове керівництво Франції вважало, що війна буде швидкою, тому не було потреби застосовувати і без цього обмежені ресурси на виготовлення досить дорогих гармат. Однак після переходу до позиційної війни усвідомлення того, що війна буде довгою, змінило ставлення до важкої артилерії, що тепер була необхідна у достатніх кількостях для руйнування укріплень противника.

Фото - 75-мм польова гармата Шнайдер, використовувана протягом 1914-1915 рр.