Літун

Тримайте мем про насущне

План перемоги.

Діалоги з курілки
- А як буде на корейській "Хлопці я свій"?
- Та так і буде, "Хайль Гітлєр!"

(Жарт не для всіх)
Знаєте як впізнати дроновода, який літає ще з початку повномасштабки?
Просто скажіть декілька фраз з іменем "Ольга" 😁

Весна 1916 року, Салонікський фронт, саме туди в поміч англійським й французським військам були направлені залишки сербської армії. Країна повністю окупована, нагадаю. Салонікський фронт був переважно статичним, хоча були й деякі локальні битви, звичайно ж, типова м'ясорубка першої світової. Поки не настав той самий 1918 рік, й союзники не прорвали салонікський фронт проти значно ослабленої, знову ж, в першу чергу економічно, Болгарії, змусивши капітулювати її, а після того вже буквально ледь не маршем звільнивши не тільки тодішню Сербію, але й землі далеко за нею. Й вже в жовтні того ж 1918 року було оголошино про створення Королівства Сербів, Хорватів, та Словенців (Югославії). Ще за рік до цього, залишки сербської армії, билися в м'ясорубках локального фронту, а не казали що "ну як ми вже переможемо, вся країна окупована, пора договорняк, можна й під австрійською короною якось жити, он, хорвати жили ж".
До речі про Хорватію, Хорватська війна часів розпаду Югославії теж частково підходить під тейк, але все ж там була купа своїх унікальних деталей й особливостей, тому, детально поки розбирати не буду. Хоча як приклад стійкості нації в умовах коли третина країни окупована, й наявні перспективи такі собі - теж чудовий приклад, при тому, не так далекий історічно від нас, бо це вже 90-ті.
Ну й теж не війна прям, але маленький історичний екскурс. Ще в 1988, на розмову про незалежність України в найближчі роки вам би, скоріш за все, покрутили пальцем у виска навіть ті, хто безпосередньо активно намагався її добитись. Бо союз здавався нєрушимим для всіх навіть тоді, коли його вже таки починало потрохи турбулентить.
Це я все до чого, головне не втрачати віри в своє, бо країна є, поки є люди готові за неї воювати, й в щось вірити, що б не сталося.
Й пам'ятайте, Україна вистоїть, імперія ґиґне.

Давненько я не писав лонгрідів.
Так, чим далі тим більше чую від деяких зневіру, несіння тейків руснявої пропаганди про парагвайську війну, й тому подібне лайно.
Тому, як людина яка чутка знає історію, напишу вам про випадки того, як нарід, ведучи абсолютно безнадійну війну таки здобував своє.
Що ж, почнемо, перший, й, як на мене, найближчий до нашої сучасності приклад.
Італія в першій світовій.
Контрнаступ Італії, літо 1917 року. Підганяли союзники, до цього були пару вдалих локальних наступів, й італійці вирішили одним ударом вигнати Австро-Угорщину як мінімум за межі своїх етнічних земель. Продвинулись на 10-15 кілометрів ціною їбєйших втрат як в людях, так й у зброї. Далі фронт стабілізувався. 24 жовтня 1917 року, Австро-Угорщина наносить контрудар, починається битва при Капоретто. Австрія прориває фронт в декількох місцях, 400 000 біженців біжать вслід за італійською армією, декілька італійських дивізій згорає в котлах, буквально сране ополчення й зведені залишки армії зупиняють австро-угорські війська вже ледь не під Венецією на річці П'яве, союзники весь цей час переважно мнуть яйця замість реальної допомоги, хоч й посилають пару таких собі дивізій, але переважно посилають обіцянки. Італійці відступають сумарно на 100+кілометрів за раз. Це все буквально за два тижні.
До жовтня 1918 року італійці обороняються по П'яве, переважно з локальними битвами.
При тому обороняються переважно, як у нас кажуть, "бусифіковані діди", добра частина обточеної в боях пару років до цього армії згоріла ще рік тому. В уряді за цей час разброд і шатаніє, пошук винуватих в поразках, і все як ми любим. Але, з горем пополам, Італія продовжує триматись з тим що має.
Кінець жовтня 1918 року. Здавалось би міцна австрійська армія, яка ще влітку проводила локальні наступальні операції, починає рушитись через внутрішні негаразди й пиздець в економіці Австро-Угорщини. Нагадаю, війна велась з 1914 року, але з кінцями догнало це все тільки в 1918, й ще за декілька місяців до піздєца мало що ввіщувало що він буде аж настільки масштабним для австрійців. Так от, італійці всіма своїми силами пробують наступать. Й спочатку навіть австрійські елітні частини з горем пополам тримають фронт, але, потім, все ж їх просто перестає вистачати через масове дезертирство, й італійці проривають оборону, й доходять аж до Трієсту, що стає однією з основних причин кінцевого розвалу австро-угорської армії й Австро-Угорщини як такої. Війна, по факту, завершується перемогою для Італії. Ще рік тому, під час втечі за П'яве, навряд би хто з тодішніх сучасників зміг передбачити це.
Але одного прикладу мало, наведу ще один. 1915 рік, та ж перша світова. Сербія разом з Чорногорією безнадійно б'ються проти в рази переважаючої Австро-Угорщини і Болгарії, прем'єр Британії Ллойд Джордж писав потім про цей час в мемуарах "Сербія була покинута всіма союзниками, не дивлячись на те що їй урочисто обіцяли всю необхідну підтримку". Знову щось нагадує, а? Залишки сербської армії відходять на територію тоді ще нейтральної Греції. При тому евакуювали їх на грецькі острови кораблями, й, через холод, голод, хвороби, з 250 000 відступаючих евакуювали по ітогу тільки 160 000. Уявляєте їх морально-психологічний стан, так?

(Сьогодні)

- А ви з якої позиції?
- Та отут збоку посадки, де згорівша машина
- ...
- Ну, та що недавно горіла
- А, ясно