Видумана історія про те, Як заробітчанин у пошуках роботи в Україні ледве не став жертвою.
Отже, уявіть собі: один заробітчанин (назвемо його, наприклад, Василь) прочитав новину про те, що Україна готова бронювати тих, хто повернеться працювати на оборонних підприємствах. І Василь, який в Італії вже втомився підстригати оливкові дерева та слухати про політичні драми своїх італійських роботодавців, вирішив: “Час повертатися додому! Ще й забронюють, а може, навіть дадуть роботу на заводі. Головне — не фронт”.
Зібрав наш герой свої скромні статки, купив квиток на рейс до Львова, і вже в аеропорту Борисполя його зустріла реальність у всій красі. Ледь ступивши на рідну землю, Василь не міг не помітити, як до терміналу під’їхав автобус із написом “ТЦК експрес”. “Та це ж не для мене!” — подумав він і вирішив швидко сісти в таксі.
Але ж історія тільки починається.
Таксист, почувши від Василя, що той “повернувся із заробітків”, спершу привітав його як героя: “О, наші люди їдуть додому! Слава Україні!”. Проте одразу ж, дізнавшись, що Василь думає працювати на оборонному підприємстві, радісно видав: “А ТЦК вже тут недалеко, можу завезти прямо в пункт бронювання!”
У Василя, звісно, виникли сумніви, чи саме так виглядає “центр вакансій”, про який говорив міністр з Міньету, але ж повернутися додому — це патріотизм!
Однак історія набрала обертів на під’їзді до центру міста, де вже чекала команда “зустрічних менеджерів” із військкомату, які явно знали, що “фахівець із Італії” — це їхній головний улов дня. Василя обступили, запропонували каву, але натякнули, що “бронювання” потребує трохи уточнень.
У результаті наш герой здався, але з умовою: “Я готовий працювати! Тільки не забирайте мене одразу на полігон”. Його з радістю скерували в якийсь оборонний заклад, де вже чекають таких “професіоналів”. І хоча Василь ще не зрозумів, що з ним сталося, він чітко знає: повертатися додому треба було з меншою валізою і без згадки про “заробітчанство».
Мораль цієї історії? Міністр з Міньету має пояснити українцям за кордоном, що таке “центри вакансій” і як вони не перетворюються на “центри комплектування”. Бо заробітчани — це не просто ресурс, це ресурс, який треба умовляти, а не ловити на підходах до вокзалу.
Будь-які співпадіння є випадковими, а історія видуманою.