Судова практика

Кожний з примірників електронного документа вважається його оригіналом

У частині 3 ст. 99 КПК законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.

Ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія.

Для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8).

Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені уповноваженою особою, яка його створила (за допомогою спеціальних програм порахувати контрольну суму файлу або каталогу з файлами - CRC-сума, hash-сума), або за наявності відповідних підстав шляхом проведення спеціальних досліджень.

Кримінальний процесуальний закон містить гарантії захисту законних прав та інтересів сторін у кримінальному провадженні, де у ст. 266 КПК встановлені вимоги про зберігання до набрання законної сили вироком суду технічних засобів, застосованих під час проведення НСРД, а також первинних носіїв отриманої інформації. За наявності обґрунтованих підстав носії інформації та технічні засоби, за допомогою яких отримано інформацію, можуть бути предметом дослідження відповідних спеціалістів або експертів у порядку, передбаченому цим Кодексом. Зазначені гарантії в цьому кримінальному провадженні органом досудового розслідування забезпечені повною мірою.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА1 відсутні об'єктивні дані про те, що оптичний диск № 1495к, долучений до вказаних протоколів, містить електронні документи, створені не під час здійснення НСРД 28 квітня 2016 року, а в інший час, чи за інших обставин чи неуповноваженою особою, а від проведення повторної експертизи сторона захисту відмовилася, про що йшлося вище за текстом.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/96074938?from=554%2F5090%2F16-%D0%BA

Принцип розумного сумніву

Обов’язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З другого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, — є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред’явленим обвинуваченням.

Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

📎 https://reyestr.court.gov.ua/Review/94737939

Відсутність постанови про призначення прокурора або її непідписання обумовлює недопустимість зібраних під його процесуальним керівництвом доказів

У кримінально-процесуальній доктрині загальновизнаними є такі критерії допустимості доказів: належне джерело; належний суб'єкт; належна процесуальна форма; належна фіксація; належна процедура; належний вид способу формування доказової основи. В аспекті належного суб'єкта, у тому числі, слід розглядати і прокурора.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 ст. 87 КПК).

У випадку здійснення прокурором, який не визначений керівником органу прокуратури як такий, що здійснюватиме процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні, дій, передбачених ст. 36 КПК, то вони здійснюються неналежним суб'єктом.

Виходячи з наведеного, відсутність постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

📎 https://reyestr.court.gov.ua/Review/95139651

Кошти від продажу нерухомого майна не є заробітком (доходом), з якого стягуються аліменти

Тлумачення положень СК України, зокрема положень статті 81, частини третьої статті 181, частини другої статті 182, статті 183 СК України, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів.

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб'єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо). Саме тому лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів.

Натомість, грошовий дохід, який є просто еквівалентом відчуженого платником аліментів майна, не повинен враховуватись під час визначення розміру аліментів.

Тлумачення наведених вище норм права дає підстави для висновку, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/94666367?from=758%2F10761%2F13-%D1%86

За відсутності корисливого мотиву вчиненого діяння, відсутньою є суб'єктивна сторона крадіжки як злочину

Відповідно до положень ч. 1 ст. 185 КК України, крадіжка - це таємне викрадення чужого майна.

Закон про кримінальну відповідальність, в якому передбачена відповідальність за вчинення певного виду злочину, є узагальнюючим нормативно-правовим утворенням. У ньому законодавцем закріплюються лише найбільш характерні ознаки, типові для множини суспільно небезпечних діянь визначеного виду, а також необхідні відмінні ознаки від інших діянь.

Зокрема, стаття 185 КК України містить безпосередні вказівки лише на три найбільш характерні ознаки відповідного злочину, які достатні для отримання уявлення про його суспільно небезпечну сутність. Зокрема, це: 1) спосіб (таємне); 2) суспільно небезпечне діяння (викрадення); 3) предмет (чуже майно). Жодна з суб'єктивних ознак злочину у цій конструкції не вказана, хоча це не означає, що вони можуть бути будь-якими чи є не обов'язковими.

Необхідність наявності саме корисливого мотиву визначається змістом самого поняттям викрадення як діяння, що криміналізоване у ст. 185 КК України, незалежно від окремого зазначення цього мотиву у змісті диспозиції цієї статті.

Тому місцевий суд, з чим погодився й апеляційний суд, правильно визначили, що за умови встановлення відсутності у особи корисливого мотиву вчиненого діяння, відсутньою є суб'єктивна сторона крадіжки як злочину.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/94452887?from=234%2F1145%2F19

Повторна пропозиція хабаря, при попередній відмові, є ознакою провокації злочину

Згідно з рекомендаціями Європейського суду з прав людини з метою перевірки дотримання права на справедливий судовий розгляд у випадку використання таємних агентів Суд насамперед перевіряє, чи влаштовувались пастки (те, що зазвичай називається «матеріальним критерієм провокації»), і якщо так, то чи міг заявник у національному суді скористатися цим задля свого захисту («процесуальний критерій провокації») (пункти 37, 51 рішення у справі «Банніков проти Росії» від 04 листопада 2010 року, заява № 18757/06).

Суд визначає пастку як ситуацію, коли задіяні агенти - працівники органів правопорядку або особи, що діють на їх прохання - не обмежуються суто пасивними спостереженнями протиправної діяльності, а здійснюють на особу, за котрою стежать, певний вплив, провокуючи її скоїти правопорушення, яке вона в іншому випадку не вчинила би, з метою зафіксувати його, тобто отримати доказ і розпочати кримінальне правопорушення (пункт 55 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року, заява № 74420/01).

Поведінкою, яка провокує особу на скоєння злочину, незалежно від того, чи був «таємний агент» працівником правоохоронного органу чи особою, яка діяла на їх прохання, може бути встановлення контакту із особою за відсутності об'єктивних підозр у її причетності до злочинної діяльності (пункт 44 рішення у справі «Burak Hunпроти Туреччини» від 15 грудня 2009 року, № 17570/04), поновлення пропозиції, незважаючи на її попередню відмову (пункт 67 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року, заява № 74420/01).

Із зафіксованих за результатами НСРД розмов між ОСОБА1 та ОСОБА3 вбачається, що ОСОБА1 пропонував ОСОБА3 укласти офіційний договір на водокористування, за умови надання ним документів на користування земельною ділянкою, але потерпілий цього не зробив, при цьому запропонував заплатити вдвічі більше. Виправданий не погодився на пропозицію неправомірної вигоди, а навпаки наполягав на офіційній сплаті за використану воду, яку потерпілий споживає для поливу, шляхом укладання договору на водопостачання, або у разі відсутності необхідних документів користуватися водою через іншого водокористувача.

З огляду на викладене, апеляційний суд підтвердив висновки місцевого суду про наявність провокації у діях ОСОБА3 , а тому докази, отримані шляхом підбурювання особи до вчинення злочину, не можуть бути покладені в основу обвинувачення.

Таким чином протоколи, складені за результатами проведення НСРД у виді аудіо- відеоконтролю особи та контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, а також протокол огляду грошових коштів не можуть вважатися допустимими доказами, оскільки отримані в результаті провокації до вчинення злочину всупереч вимог КПК та в порушення пункту 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через порушення принципу справедливості, з чим погоджується і колегія суддів.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/94194562?from=663%2F2885%2F17

У разі встановлення фіксованого гонорару адвоката детальний опис робіт не вимагається

Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги сторони погодили, що за надання правової (правничої) допомоги по п.1.1. Договору в суді 1-ої інстанції Клієнт сплатить Бюро гонорар у розмірі еквівалентному 500 (П'ятистам) доларам США.

Отже розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення нею витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача складені та підписані наступні документи: позовна заява з додатками, заява про судові витрати з додатками, відповідь на відзив відповідача на позовну заяву з додатками, всі копії документів завірені представником відповідача з дотриманням положень статті 94 КАС України, копія квитанції підтверджує сплату ОСОБА1 суми 12350,00 грн.

Суд також враховує положення частини сьомої статті 134 КАС України, за якими обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України у випадку наявності витрат на оплату послуг адвоката позивач повинен подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 12350 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

📎 https://reyestr.court.gov.ua/Review/93859342

За наявності ордеру суд не повинен перевіряти повноваження представника по договору про надання правової допомоги

В господарському процесі повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (частина 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до вимог процесуального законодавства в господарському суді повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером. Договір про надання правової допомоги, на підтвердження повноважень представника, в господарських судах не вимагається.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява ТОВ "Ай Пі Джі Натс Продакшн" підписана його представником - адвокатом Хозяїновим В.В., що підтверджується доданим до матеріалів справи ордером на надання правової допомоги, який виданий на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката.

Отже ордер, який видано відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна редакція Господарського процесуального кодексу України не вимагає.

Водночас, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду у зв'язку з відсутністю у адвоката, який підписав зустрічну позовну заяву таких повноважень, зроблено лише на підставі оцінки долученого до позовної заяви договору про надання професійної правничої допомоги, який було підписано не директором товариства.

З огляду на викладене, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду, оскільки для підтвердження повноважень представника у господарському процесі достатньо ордеру, за наявності якого суд не повинен перевіряти повноваження представника на підставі договору про надання правової допомоги, навіть за клопотанням іншої сторони.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/93701360?from=904%2F151%2F20

Усі докази, отримані внаслідок провокації правоохоронних органів, слід визнавати недопустимими

Під час судового розгляду ОСОБА1 заперечував свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ст. 369 КК, вказуючи, серед іншого, на провокацію з боку працівників поліції.

Так, з моменту, коли сторона захисту почала стверджувати про існування провокації злочину, обов'язок доказування відсутності підбурювання лежить на стороні обвинувачення.

Разом із тим, під час судового розгляду, незважаючи на встановлений у ст. 92 КПК обов'язок доказування, жодних даних на спростування доводів ОСОБА1 щодо провокації вчинення злочину прокурором не надано.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини усі докази, отримані внаслідок провокації правоохоронних органів, слід визнавати недопустимими, оскільки їх отримано внаслідок істотного порушення права людини на справедливий судовий розгляд, що закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд, ухвалюючи судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість як доказів: протоколу огляду кабінету слідчого та речових доказів, вилучених даним протоколом огляду; протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками до них на DVD дисках; доручення слідчого щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій у вигляді контролю за вчиненням злочину.

Рішення місцевого суду щодо визнання ряду доказів недопустимими апеляційний суд визнав правильним, оскільки докази були отримані внаслідок провокації злочину.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/93505820?from=323%2F669%2F19

Позов про перерахунок пенсії можна подавати без обмеження будь-яким строком

Процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.

Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/93053106?from=815%2F460%2F18

​​ВАЖКИЙ ТИЖДЕНЬ У ПРАЦІВНИКІВ ФЕМІДИ!

📍15 грудня – День працівників суду
📍17 грудня – День працівника державної виконавчої служби
📍19 грудня – День адвокатури

І це не кажемо про день Святого Миколая та прийдешні свята!
Від ZakonOnline вітання та ПОДАРУНОЧКИ🎁.. а ви...ви бережіть себе!😎

📆 з 15 до 21 грудня

ОСТАННЯ АКЦІЯ ЦЬОГО РОКУ!

4️⃣ місяці в подарунок всім, хто максимально довго планує бути з нами;

2️⃣ місяці в подарунок тим, хто придбає доступ до найкращої системи пошуку судової практики на пів року;

1️⃣ подарунковий місяць від ZakonOnline за умови придбання доступу на квартал.

ZakonOnline – це унікальна аналітично-правова система, яка містить
🔸 12000+ стандартизованих правових позицій ВС та 1200+ актуальних прецедентів ЄСПЛ
🔸унікальний функціонал для пошуку прецедентів
🔸аналітику відступів від правових висновків
🔸повну та щоденно оновлювану базу судових рішень зі зручною системою пошуку та моніторингу справ
🔸інформацію про судові засідання
🔸та повну базу нормативно-правових актів

Наслідком звільнення у період непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі

Позивач вказував на незаконність його звільнення під час тимчасової непрацездатності. Суди встановили, що таке звільнення справді було під час вказаної непрацездатності, що відповідно до положень частини третьої статті 40 КЗпП України з урахуванням змісту рішення Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-425/2018(6960/18), ухваленому 04.09.2019, є підставою для поновлення позивача на роботі.

Проте з таким висновком Верховний Суд не погоджується.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.09.2019 № 6-р(ІІ)/2019 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Верховний Суд враховує, що наказ про звільнення позивача видано 20 липня 2016 року, тобто у період, коли позивач був непрацездатний, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України.

Проте наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/93245975?from=389%2F2004%2F16-%D1%86

Індивідуальний лічильник газу зобов'язаний встановити оператор ГРМ за власні кошти

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Судами встановлено, що позивач є споживачем природного газу, а ПАТ «Одесагаз» - оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням, та між ними укладено договір.

Відповідно до частин другої, третьої статті 18 Закону України «Про ринок природного газу» приладовий облік природного газу здійснюється з метою визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягів його споживання та/або реалізації, на підставі яких проводяться взаєморозрахунки суб'єктів ринку природного газу. Постачання природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. Побутові споживачі у разі відсутності приладів обліку природного газу споживають природний газ за нормами, встановленими законодавством, до термінів, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу»державне регулювання ринку природного газу здійснює регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

Отже, суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані у термін до 01 січня 2021 року для зазначеної групи населення забезпечити встановлення лічильників газу, як індивідуальних, так і загальнобудинкових, що забезпечить 100% облік спожитого природного газу населенням.

При цьому, у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/93119690?from=947%2F26219%2F19

Недійсність паспорта сторони договору не може бути підставою для визнання договору недійсним

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних доказів, які б безспірно підтверджували наявність правових підстав для визнання оспореного правочину, укладеного між сторонами спору, недійсним: недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відсутність у паспорті позивача фотокартки у зв'язку із досягненням двадцятип'ятирічного віку не є безумовною підставою для визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним із урахуванням встановлених у цій справі обставин.

ОСОБА1 не заперечував, що між ним, як продавцем, та ОСОБА2 , як покупцем, було добровільно укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу. На підставі зазначеного договору здійснено перереєстрацію транспортного засобу за відповідачем.

Справедливість та добросовісність є одними із основних засад цивільного законодавства та цивільних правовідносин (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, яка не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони за умови, що інша сторона розумно покладається на них та зазнає негативних наслідків.

Враховуючи те, що сторони договору купівлі-продажу не мали сумніву у ідентичності особи кожної з них, знали про наявність дефекту паспорту позивача, договір купівлі-продажу вчинили за взаємною згодою, зокрема добровільні дії позивача були спрямовані на відчуження транспортного засобу, подання ним особисто документів, необхідних для перереєстрації транспортного засобу, недійсність паспорту позивача не може бути підставою для задоволення його позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Посилання позивача, як на підставу для задоволення позовних про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним та скасування його державної реєстрації, на використовування ним при укладенні договору недійсного паспорту не відповідає принципу добросовісності.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/93302297?from=759%2F22877%2F19%20

​​Зимові знижки вже напоготові!

НОВОРІЧНА АКЦІЯ НА КУРСИ ДЛЯ ЮРИСТІВ – це місце, де ви можете знайти величезну різноманітність юридичних курсів за вашим запитом!

До 30 грудня в Академії Консалтингового Бізнесу діють наступні акційні програми:

IT-пакет №1:
- Digital Law 9.0 – юридичний супровід ІТ-бізнесу (весна 2021)
- Модуль "Legal engineering" (осінь 2021)
- Модуль "Кібербезпека/ІТ-безпека" (осінь 2021)

На вибір:
- Digital Law Pro 2.0 (відеозапис)
- GDPR та захист персональних даних (відеозапис)
Бонус - Участь в онлайн-конференції на тему ІТ-права

Земельно-будівельний пакет №2:
- Real Property Law 3.0 – Курс з юридичного супроводу ринку нерухомості та будівництва (25 січня 2021)
- Agro Lawyer 2.0 – Курс з аграрного права (грудень 2020)
- Land Lawyer 3.0 – Курс з земельного права (літо 2021)
- Модуль "Податкова ера та КІК" (28 січня 2021)
Бонус - Участь в онлайн-конференції в агропромисловій сфері

Податковий пакет №3:
- TAX LAW 7.0 – Курс з податкового права (травень 2021)
- TAX LAW PRO (літо 2021)
- Модуль "Податкова ера та КІК" (28 січня 2021)
Бонус - Участь в онлайн-конференції з податкового права

Адвокат-пакет №4:
- Курс з кримінального права 4.0 (травень 2021)
- Курс з господарського право 2.0 (15 лютого 2021)
- Модуль "Європейський Суд з прав людини" (лютий 2021)
- Модуль "Юридичний захист у справах ДТП"
Бонус: Відеокурс "Все про податкові перевірки

Збери свій пакет
Обери 2 курси і 1 модуль або 1 курс і 2 модулі із зазначених нижче
КУРСИ:
- Господарське право 2.0 (15 лютого 2021)
- Курс Адвокатури України 3.0 (22 лютого 2021)
- Сімейне право 2.0 (березень 2021)
- Корпоративний юрист 3.0 (літо 2021)
- Договірне (контрактне) право (осінь 2021)
- Курс з медичного та фармацевтичного права: Medical Lawyer 3.0 (осінь 2021)
- Інтелектуальне право 4.0
МОДУЛІ:
- Модуль "Реструктуризація і банкрутство" (січень 2021)
- Модуль "Європейський Суд з прав людини"
- Модуль "Державні/публічні закупівлі"
- Модуль "Education Law" - освітнє право + франчайзинг
- Модуль "Репродуктивне право"
- Модуль "Спадкове право"
- Модуль "Податкова ера та КІК" (28 січня 2021)
- Модуль "Юридичний захист у справах ДТП"
- Відеокурс "Все про податкові перевірки"

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Ви також можете придбати будь-який курс з пакету окремо за зниженою вартістю!

Що отримує кожен учасник акції?
- Онлайн-навчання з будь-якої точки світу
- Особистий кабінет із записами всіх лекцій та презентаціями спікерів
- Networking з колегами, де в закритому чаті курсу кожен може вирішити своє питання
- Можливість пройти найактуальніші курси за зниженою вартістю
- Електронний сертифікат

Додаткові бонуси НОВОРІЧНОГО РОЗПРОДАЖУ:
- Всі учасники курсу отримують БЕЗКОШТОВНИЙ доступ до платформи ЗаконОнлайн строком на 1 місяць.
- 50 кешбек-балів на наступні навчальні програми.

Вилучення предметів з кишень є особистим обшуком, а не є поверховим оглядом

Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. У цьому конкретному випадку хід згаданої слідчої дії, виходячи зі змісту протоколу та додатків до нього, вказує на те, що фактично було проведено не огляд місця події, а обшук затриманої особи.

З пояснень працівника оперативного підрозділу під час цієї слідчої дії вбачається, що цю особу затримано за підозрою у незаконних операціях з вибуховими пристроями. Тобто ОСОБА1 фактично був затриманий, і слідчим було проведено його обшук, а не поверхневу перевірку, оскільки з накладної кишені штанів затриманого вилучались певні предмети.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про національну поліцію» поверхнева перевірка як превентивний поліцейський захід є здійсненням візуального огляду особи, проведенням по поверхні вбрання особи рукою, спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного засобу.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу.

Таким чином, фізичне затримання здійснено уповноваженою службовою особою, а його обшук проведено слідчим, який повинен був дотримуватись указаних правил КПК.

Досудове розслідування розпочинається з моменту вчинення певної процесуальної дії - внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. До цього моменту можливо провести тільки одну слідчу дію - огляд місця події, решту слідчих дій дозволено проводити тільки після такого внесення.

Зазначена в протоколі огляду місця події слідча дія не відповідає фактично проведеній, оскільки з процесуального документу видно, що був проведений не огляд місця події, а обшук ОСОБА1 та огляд речей, вилучених у останнього, та всупереч вимог ч. 2, 3 ст. 214 КПК, дана процесуальна дія була проведена до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 263 КК, тобто фактично поза межами кримінального провадження.

Таким чином, з урахуванням принципу «плодів отруйного дерева», місцевий суд обґрунтовано визнав недопустимими похідні докази, а саме всі фактичні дані, пов'язані із дослідженням предметів злочину.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/93081665?from=711%2F6059%2F19

Втрата сімейних зв’язків може бути підставою для виселення колишнього члена сім’ї

ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.

Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім'ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.

Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати син, тому відповідач як колишній член її сім'ї втратив право на користування будинком, оскільки він вже не є членом її сім'ї, не зареєстрований у спірному житловому будинку.

Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім'ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечено іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.

Дійсно, як ЖК УРСР, так і ЦК України передбачено підстави визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Ці підстави передбачені у статтях 71, 72 ЖК УРСР та статті 405 ЦК України.

Разом із тим припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім'ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов'язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/93217994?from=447%2F455%2F17

Водій не може нести повну матеріальну відповідальність

За змістом частин першої, другої та четвертої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Стаття 134 КЗпП України передбачає випадки, за наявності яких, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Зокрема пункт 1 цієї статті зазначає, що між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженим постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28.12.1977 № 447/24, посада водія не входить до цього Переліку.

Отже, ОСОБА1 не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за договором про повну матеріальну відповідальність, як це передбачено пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.

Відповідно до статті 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент скоєння ДТП відповідач використовував належний позивачу автомобіль в своїх цілях або не в інтересах Донецького державного університету управління, чим не довів, що шкода була завдана не при виконанні ним своїх трудових обов'язків.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/92551612?from=264%2F2076%2F17

Від мереж централізованого опалення можна відключити лише цілий житловий будинок, а не його окремі квартири

Пунктом 2.1 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4 передбачено, що для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП. У заяві про відключення від мереж ЦО і ГВП власник (власники) будинку зазначає причини відключення. До заяви додається копія протоколу загальних зборів мешканців будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж ЦО і ГВП та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що дозвіл на відключення від мереж централізованого опалення та теплопостачання може бути виданий лише за умови відключення цілого житлового будинку, на підтвердження чого додається копія протоколу загальних зборів мешканців будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. При цьому, можливість відключення окремої квартири (приміщення) Порядком № 4 не передбачена, а заява, що надходить від власника або наймача (орендаря) окремого приміщення житлового будинку, Комісія має право не розглядати.

Крім того, наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 № 169, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.11.2007 за № 1320/14587, у Порядок № 4 були внесені зміни, загальний зміст яких зводиться до можливості відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води лише цілого житлового будинку, а не його окремих приміщень.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/92661430?from=229%2F4116%2F17

Водій зобов'язаний виконати вимоги поліцейського, навіть якщо вважає їх безпідставними

Сторона захисту посилається на те, що оскільки засуджений не порушував правил дорожнього руху, то вимога поліцейських надати посвідчення водія та документи на автомобіль була незаконною і не створювала обов'язку їй підкоритися, а відповідно і дії, спрямовані на ухилення від виконання такої незаконної вимоги, не можуть розцінюватися як опір.

Суд не погоджується з такою позицією сторони захисту. Невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.

Таким чином, наявність чи відсутність у поліцейського підстав для пред'явлення вимоги, що входить у межі його повноважень, не може братися до уваги при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого статтями 342 та 345 КК.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/93014930?from=444%2F2115%2F17