Як зустрічали Новий Рік японські аристократи 1000 років тому?
Придворна дама Сей Шьонагон в своїх дзуйхіцу (есе) "Записки в узголів'ї" описувала ці дні так👇
Першого січня, на Новий рік, небо стає такого гарного синього кольору, а весняне марево прикрашає все навколо. Люди одягнені у святковий одяг, усмішка прикрашає їхні обличчя, вони прославляють свого імператора, бажають щастя одне одному, — все це дуже радує око.
На сьомий день нового року у проталинах збирають молоду траву. Вона така зелена-зелена, її видно навіть біля огорожі палацу. У цей день до палацу приїздять високоповажні дами в розкішнім убранні подивитися на змагання білих коней. Раптом один із екіпажів підкинуло, дами підстрибнули, ударились головою, їх прекрасні гребені в зачісках поламалися і повипадали, — оце весело!
Одного разу біля воріт Лівої гвардії придворні позичили в охорони луки і стали лякати ними коней, відтягуючи тятиву. Я ж з екіпажа змогла побачити служниць, які ходили туди-сюди. «Ну й щастить же їм», — думала я, оскільки вони щодня можуть бути серед вищих осіб. До речі, на святі була страшна тіснява, — біля мене впритул проходила охорона, обличчя їхні були дуже погано набілені, були помітні плями, які нагадували землю, що про-ступає крізь сніг. До того ж, коні були дуже неспокійні, а тому я сховалася подалі і вже нічого не змогла побачити.
На восьмий день нового року люди поспішають висловити подяку правителю, а тому лише й чути шум екіпажів.
На п’ятнадцятий день подається страва мочіґаю, і при дворі служниці, що клопочуться на кухні, дерев’яними качалками намагаються вдарити одна одну, при цьому остерігаються, щоб їх самих не вдарили. А якщо комусь діставалось — ото вже весело іншим було...
Проте прикро тій, кому все ж таки діставалось.
Молодий зять, який лише з минулого року почав навідуватись у дім своєї дружини, приїжджає до палацу. Цей момент і намагаються не проґавити жінки. Одна з них прагне виділитися з усіх сил, інші ж, помітивши це, починають сміятися, а вона їм у відповідь: «Ану тихіше!». Одна лише молода дружина сидить тихо. «Ой, мені треба оцю річ», — вибігає та, що була найнетерплячішою, і легенько б’є хазяйку качалкою. Всі починають сміятися, і навіть молодий чоловік, але хазяйка лише трохи червоніє — і це також чудово. А може й таке бути, що жінки не лише одна одну б’ють качалкою, але ще й чоловіка можуть вдарити. Буває також, що хтось із них може навіть і заплакати, розсердитися, мовляв, що вони собі дозволяють. У ці дні немає дисципліни навіть у палаці.
Це відео з декламацію "Записки в узголів'ї" діалектом Кіото, мовою Кіото, столиці Японії в період Хейан, коли вона була написана.
Декларація цього уривку з 33 секунди
👇️
https://youtu.be/q5Sy4e5H9LI?si=1jXFITJAp4m92-Qy
https://youtu.be/q5Sy4e5H9LI?si=1jXFITJAp4m92-Qy&fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR1Ip7GDsMdsaPIP7zSGcgSRT2Q7xR6HWCDgg1ICnsYMGihP2YraSP35Uxs_aem_bxNQ3akYD0Sx5Q_uIOwD2Q