Postagens do Canal Зроби тихіше, бо не бачу

Я зненацька згадала, що в підлітковому віці цілком реально могла опинитися в Сирії із сирійським вітчимом
Ну все, добраніч

https://open.spotify.com/track/5IJYqjLojLEK9mRPHwT731?si=IiU9HzrdTo6uUEk149eMgg

💔

I am running -20% off on my OnlyFans - recently I raised my prices to show more of my quality and artistic content , there are 10 subscriptions for the early birds available with lowered price ✨

Вау.

Ще одна картина Роберта Земекіса, “Контакт”, фільм про інопланетян без їхньої появи.
Місцями дуже щемкий , через цю самотність головної героїні, яка шукає якийсь контакт з космосом, і уникає його з людьми поряд.
Дуже красива Джоді Фостер і іі захоплююча гра, звабливий Метью Макконахі з біблією в руках, і добіса красиві кольори.
Скажу чесно, у мене згоріла срака тричі - від теми фемінізму у неповороткій патріархальній машині, від теми релігійних фанатиків, які стають на заваді наукових відкриттів, і від русні в останньому епізоді, де показують науковців на противагу Америці, хто б ще це міг бути, як не савєцкій саюз.
Попри те, я би передивилася його ще раз.
Я трошки поплакала на моменті подорожі персонажа Джоді, іі зустрічі з позаземним розумом. Мені здається, там стільки любові і ніжності вкладено, скільки людина може і не заслуговувати.. Дуже щемко завершується кіно, певним примиренням героїні із собою і світом зовні. Не обовʼязково мати відповідь, існує бог чи ні. Але думати про вічне і знаходити його прояв - це те, що тяка тримає внутрішній стержень. Для мене це зараз дуже підтримуюче, маштабувати свій погляд на речі і на існування загалом.
а ще я знайшла приблизне візуальне зображення для опису свого кетамінового бед тріпу.

А ще дуже люблю ці портрети, такі вони мені чуттєві
Тут Анастасія плаче від потоку повітря з вентилятора , не позує, і крізь її обличчя виступає втома
Ресурс сили в жінках величезний, але і не бездонний

Так побачила Анастасію 🖤

Вражаюся тим речам, на які здатні жінки в критичних ситуаціях, скільки мають сили всередині і ресурсу долати труднощі попри страх і невизначеність

В пʼятницю я монтувала для мого друга відео з його військових архівів. Я була рада чимось зайняти свій мозок і відволіктися від новин, а також змонтувати те, що обіцяла більше року назад. 
Побут,  військовий гумор, російські жмури, боячки, штурми, села, які уже стерті з лиця землі. 
Я дивилася на цих чоловіків на екрані і відчувала дуже багато любові, ніжності і вдячності.  Прості чоловіки, які взяли зброю і пішли на війну.
 Хтось з них потім втратив ноги, хтось життя. 
Ось вони, українські гарантії безпеки, лізуть в очко і ще встигають пожартувати про це.
Дуже цінний досвід, подивитися в очі тих, хто не злякався тоді і вистояв - щоб зібрати себе до купи, нагадавши, що уже стільки всього позаду, що не можна здаватися. Поплакати і попросити підтримки у близьких можна, а здаватися - в жодному разі.
Мені здається, це мій найкращий монтаж з усього того, що я монтувала 🖤

Хух, я осилила трилогію Едгара Райта 😅👌🏻
Вчора дивилася «Кінець світу»- в якийсь момент (коли кіно набирає швидких обертів в неочікуваному напрямку, я навмисне не читала опис, я навіть постер не бачила) склалося враження, що це як грати в імпровізацію з новачками, побутовий світ йде нахуй 😂🤌🏻

Такий вайб

🚬🚬🚬