генрі, kissінжир

Підбиваючи підсумки року, думаю, що у 2024-му Україна віддалилася від перемоги, але дещо наблизилася до більш здорового й реалістичного бачення міжнародної політики. Чого вартує саме лиш використання термінів на кшталт «конвенційне стримування».

Водночас сам світ не стоїть на місці. Опис міжнародних процесів у термінах «добро — зло», під знаком якого пройшли попередні три роки, стає все менш надійною опорою. Світ дедалі більше нагадує, за Мортоном Капланом, глевку біполярну систему (loose bipolar system). Вона чимсь схожа на ту, що була за часів «холодної війни», але позиції Заходу в ній слабші, що ми повинні враховувати.

У далекому 1957-му 12 правил функціонування такої глевкої системи написав згаданий Каплан. У 2025-му, напевно, оновлюватиму цей перелік — бажано разом зі студентами.

Помежи пар, перекладів і життя інколи пишу. Не про Трампа, а про Захід у цілому, щоб вберегти його від navel-gazing, а нас – від поразки.

https://zn.ua/ukr/WORLD/jak-dopomohti-ukrajini-zupiniti-rosiju-j-chomu-tse-v-interesakh-trampa.html

Ще до "зливу" секретного пункту "плану перемоги" про ракети "Томагавк" відповідав на питання студентів, про що йдеться в цих пунктах. Припустив, що там ми просимо ракети середньої дальності (себто ті, які завдають ударів до 5500 км).

Це я до чого: зміст секретних пунктів був би зрозумілим і без "зливу" в медіа, бо виводиться із задуму плану. Звідси обурення президента Зеленського здається незрозумілим. Маю сумніви, що цей план узагалі варто було виносити на публіку до узгодження.

Рівно два роки тому чиновник із уряду, який опікувався євроатлантичною інтеграцією, спитав мене, що я думаю про заявку 🇺🇦 на членство в НАТО у відповідь на sham referenda в 4 наших областях. Моя відповідь була скептичною. За два роки надії так і не виправдалися.

Нині мало що змінюється. Згода 🇺🇸 на вступ (якщо вона буде), напевно, потребуватиме довгого узгодження між союзниками, наштовхнеться на готовність росіян воювати далі і різко протирічитиме закликам до миру, які від того лише активізуються. Ризики для нас високі.

Високі вони й для Заходу. Інтеграція 🇺🇦 до НАТО досі означатиме потребу примусити росіян із цим погодитися, домовитися з ними про це в обмін на поступки ціною, наприклад, наших територій, щоб не опинитися в стані війни, і переконати Україну піти на ці поступки. Можна, звісно, розраховувати, що поставлена перед фактом росія змириться, але не схоже, що зараз така думка на Заході розглядається серйозно.

А поки кожне наше прохання взяти Україну до Альянсу закінчується дипломатичною відмовою, готовність росіян воювати далі лише зростатиме.

Підписатися

У 🇪🇺 розуміють безпекові виклики, що стоять перед Європою — звідси й перший саміт ЄС та Ради співробітництва арабських держав Затоки, які стали стратегічними партнерами у 2022 році.

Обговорювали й 🇺🇦, щоб досягти спільного бачення й запобігти обходу санкцій. Але для європейців це питання компромісу між їхнім підходом і підходом арабів, для яких важливішою є підтримка в питаннях Ізраїлю та Ірану.

https://www.consilium.europa.eu/en/meetings/international-summit/2024/10/16/

Після сьогоднішніх аргументів президента про ядерну зброю згадалося, що все те саме він уже говорив 19 лютого 2022 року на Мюнхенській безпековій конференції. Не спрацювало тоді, не спрацює і зараз.

Ядерна зброя 🇺🇦 не завершить російсько-українську війну — вона збільшить загрозу третьої світової, як і членство України в НАТО. Саме такою, найімовірніше, буде позиція Заходу.

Підписатися

У «плані перемоги», як на мене, ключовим і найреалістичнішим є не перший пункт (про НАТО), а третій, про стримування росії.

Його вдалося передбачити як найбільш реалістичний і такий, що може забезпечити нам не швидку, а стратегічну перемогу, «перемогу через стримування», про що купу разів казав на ефірах за останні місяці.

Але реалістичність цього пункту не робить його менш проблемним:

📍Конвенційне, або неядерне, стримування — відносно мало вивчена сфера в порівнянні з ядерним.

📍Конвенційні спроможності рідко фігурують як deterrent самостійно, без ядерної складової. Ті ж росіяни говорять про «стратегічне стримування» як комбінацію ядерних і неядерних засобів.

📍Неядерне стримування радше працюватиме як deterrence by denial (тобто проти держав, які ще не вдалися до агресії), щоб підвищити ціну атаки для них і не дати їм отримати швидких здобутків на полі бою. З deterrence by punishment (тобто коли війна вже триває), ще й проти ядерної держави, яка готова терпіти втрати, усе значно складніше.

📍У таких умовах неядерне стримування повинно передбачати дії не лише на випадок нової агресії, а й у разі ядерної атаки з боку росіян. Це означає, що в 🇺🇦 повинні бути спроможності знищити російське військово-політичне керівництво, запущені ядерні засоби і — превентивно — шахти, з яких може відбутися пуск ракет тощо. За таким принципом нині свою оборону будує Південна Корея (“Three-Axis System”).

📍Навіть якщо партнери нададуть нам потрібні засоби, напевно накладуть обмеження на їхню дальність і корисне навантаження (на кшталт Ballistic Missile Range Guidelines, що донедавна діяли для 🇰🇷).

📍Розвиток таких спроможностей самостійно потребує коштів і часу: 🇰🇷 планує витратити $268 млрд на оборону в наступні 5 років, при тому, що Three-Axis System анонсували ще 2013 року. Ця сума, звісно, виглядає підйомною для друзів 🇺🇦, але вони навряд чи захочуть роками вибудовувати українське неядерне стримування в нинішніх турбулентних умовах, коли самі потребуватимуть цих грошей.

Це вже не питання прохання чи «дали Абрамси, дадуть і F-35». Це питання тверезого розрахунку.

Насамкінець, за всієї потенційної здійсненності неядерного стримування, інші компоненти «плану перемоги» підказують, що кращою назвою було б «план порятунку» 🇺🇦. Бо повідомлення про можливі атаки росіян на обʼєкти атомної енергетики натякають, що двомісячні дедлайни Офісу Президента для надання партнерами допомоги привʼязані саме до цієї загрози. Загрози, якій Захід досі не може зарадити у воєнний спосіб.

Підписатися

«План перемоги» уже змінив назву на «план примусу росії до миру».

Well, peace enforcement має доволі конкретний зміст як термін, а можливостей і бажання для його здійснення військовими засобами у вигляді міжнародної коаліції бачу дуже мало.

Ще дивніше, що з цим непогодженим на міжнародному рівні планом планують ознайомити… росіян на… Саміті миру, який не зовсім присвячений військовому шляху завершення війни.

На якому ми етапі війни зрозуміло і так.

Сорі за теоретичне вкраплення, але ми у фазі інституціоналізації війни, коли вона стає частиною реальності, політики, а не проблемою, яку треба вирішити.

Поки виходять ці подкасти, завжди зʼявляються нові думки. Але як спосіб їх зафіксувати в якийсь момент – ще й з хорошими людьми з альма-матер — такий формат я люблю.

https://youtu.be/MQBYJK4wznM?si=q2dq0jrJq1Bp1m9I

Учора відкрив для себе, що ЄС фінансує аналітичний проєкт «NAVIGATOR», покликаний знайти способи відродити багатосторонню взаємодію у світі (multilateralism), визначити ключові міжнародні інституції, які треба посилювати, і просувати порядок, заснований на правилах (rules-based international order).

Розрахований на 4 роки, обʼєднує 13 провідних академічних та інших установ. За всієї критики 🇪🇺, що в нас спостерігається, чомусь не бачу нічого подібного в Україні.

Починає дивувати ситуація, коли дуже мало людей сприймають російсько-українську війну як вона є — як частину ширшого біполярного протистояння, яке триватиме десятиліттями і не закінчиться абсолютною перемогою якоїсь зі сторін найближчим часом.

Закономірно, ще менше людей намагаються підігнати під це якусь концепцію. Тому починаю опікуватися цим на рідній кафедрі МВ в Могилянці. Час діставати intrawar deterrence із шухляди.

Дебютував на Atlantic Council

https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/why-ukraine-will-remain-central-to-the-future-of-european-security/

Для мене поява задокументованої стратегії адміністрації Байдена щодо України в Конгресі — це не про наближення перемоги, а свідчення того, що:

- 🇺🇸 нарешті отримали розуміння меж досяжного у війні, її траекторії і ресурсів, які вони готові на неї виділити в наступні роки;

- Білий дім шукає точки дотику між різними таборами в Конгресі щодо 🇺🇦, а це може призвести до неприємних компромісів;

- адміністрація Байдена намагається запропонувати план дій, на який могли б орієнтуватися обидва потенційні президенти (а це знову про компроміс);

- між 🇺🇸 та 🇺🇦 досі існують неузгодженості в зовнішньополітичному плануванні: учора Володимир Зеленський заявив, що готує «план перемоги» і фактично одночасно зʼявляються новини про позицію Білого дому.

У найкращому випадку Банковій відомий зміст звіту і вона реактивно пристосовує власне планування до нього. Але така «оптимізація» виглядає вкрай неоднозначно.

просто кілька думок про американсько-китайське протистояння ще з літа

Розумію увагу до курських подій, але от вам новина з Арктики:

Ракета SpaceX Falcon 9 вивела на орбіту 2 супутники для Космічних сил 🇺🇸 і норвезької державної компанії «Space Norway». Конкуренція за контроль над Арктикою набирає обертів.

Виробник супутників — американська компанія «Northrop Grumman», яка, до речі, буде виробляти снаряди та танкові постріли в Україні.

Фото: Northrop Grumman

«Спонсорований китайською компартією» аналітик написав статтю з аргументами, чому Україну варто підтримувати. Дивина та й годі.

Логіка візиту Кулеби до Китаю зрозуміла:

🔻Інші європейці вже багато говорять про Україну з КНР, тому потрібна самостійна дипломатія і власний канал комунікації.
🔻Якщо переконати Пекін долучитися до Формули миру на підставі подібності цьогорічного саміту та 6 спільних пунктів КНР та Бразилії, це матиме вплив на росію.
🔻Китай не зацікавлений у тому, щоб просто підтримувати рф – на прикладі співпраці з росіянами китайці радше пробують показати, що між великими державами можливе не тільки силове протистояння, а й конструктивна взаємодія. Вони вже давно називають це «новим типом великодержавних відносин» (“a new type of major country relationship”) на противагу підходу США, які називають КНР «рівним конкурентом» (“peer competitor“) і акцентують саме силову складову взаємин. А цей new type з Європою не так уже й легко реалізувати, коли тебе повʼязують із російською агресією. Тому тут можна сказати, що Україна створює для Китаю diplomatic off-ramp після різких заяв на саміті НАТО і закладає основу для миру, в якому КНР матиме важливу роль. Саме такий мир буде для Пекіна справедливим (на противагу нашим уявленням про повну перемогу над росією).

Проте важко сказати, що з цього розуміння дійсності вдасться отримати швидкі плоди. Багато залежатиме від політики нової американської адміністрації. Китай готовий чекати.

Цікавий пасаж у Стратегії ШОС 2025. Скоро буде її наступниця до 2035.

Можна по-різному ставитися до цих закликів (які фактично є китайськими).

З одного боку, це закид 🇺🇸, які відмовляються ратифіковувати, н-д, Протокол з гарантіями не застосовувати ядерну зброю і не погрожувати її застосуванням проти держав Центральноазійської без'ядерної зони. Так 🇨🇳 хоче позбавити 🇺🇸 важеля і показати миротворчість.

З іншого, це відображення прагнення багатьох без'ядерних держав, які б хотіли отримати гарантії – як-от Нігерії чи Єгипту, які подавали такі ініціативи/резолюції в 90-х, чи Пакистану, який є ядерною державою, але щороку подає в 🇺🇳 резолюцію про негативні гарантії безпеки для інших.

До речі, єдиний раз, коли 5 ядерних держав дали такі гарантії, – це Договір Тлателолко в Латинській Америці. Надання цих гарантій збіглося з періодом розрядки.

Думаю, що питання з путінськими непрямими погрозами ядерною зброєю 🇺🇦 має бути вирішено для настання чогось схожого на мир. Але коли може настати нова розрядка?

https://youtu.be/Bx272_LCc28

Почали новий формат!
Гайда дивитись👇👇👇

https://www.youtube.com/watch?v=JVwHqQ0R_gk

Трохи розширив допис про Британію👇

https://youtu.be/5yLxW7ISpqM