👇👇👇
Доброго дня, дорогі Друзі!
Ось і прийшов до нас останній день 24 року. Який не приніс для нас здійснення нашого самого найкращого бажання-нашій перемоги.
Цей рік був важким для всіх нас, бердянців. Одні живуть надією на повернення до рідного Азова, а інші - надією на повернення України. Одні живуть в постійним очікуванням початку обстрілів, вимкнення електрики, а інші прислуховуються до кожного шороху у вхідних дверей, бо там за ними може бути озброєний орк, обшук, катівня.
А ще є загальний страх, що нас віддадуть в обмін на міфичний мир з оскаженілим тваринами. Бо, там далеко за окіяном, людей на ТОТ мабуть не бачать. Ми лише квадратні кілометри.. Тому шось не радісно....
Але, покі ми живі, живе й надія. Не можливо перемогти народ, який не бажає бути скооеним! Ми в Бердянську тримаємось і лише сільнійше з кожним днем розуміємо що вони тут лише на якійсь час. І загарбники це розуміють, бо перше що вони роблять в отжатих будинках - це спостереження, це озброєна до зубів охорона. Вони бояться і отримують спротив.
І щоб не говорили різноманітні блохери про російськомовні території, ми також Українці, і нашіх хлопців багато на фронті і, нажаль, є вбиті і поранені бердянці.
Ми не Ванга, Нострадамус і навіть не Гордон. Ми не можемо казати, коли буде наша перемога і жовто-блакитний прапор підніметься над нашім містом. Але це буде обов'язково! Краще,щоб це відбулося в наступаючому році! Ні? Почекаємо!!!
Все буде Україна! З прийдешнім, земляки!