Знову пишу в неділю. Мабуть, в цей день свідомість вільніша від фантазій і буденних справ. Хоча, треба збирати речі для переїзду, а завтра я вже буду на новому місті (де не буде інтернету до 1.06 і то не факт, що підключення пройде успішно в цей день, а не через місяць). Але я вже про це потурбувалась – навколо мене буде ще, як мінімум, девʼять не зовсім худо працюючих wi-fi, і, володіючи лише парочкою банальних фраз і харизмою, можна підживитися декількома download мегабітами.
Здається, малятка, цей канал вже ніколи не буде таким, яким він планував бути у 2020-му році. Здається, я вже еволюціонувала у якусь іншу істоту і більше не та Настя, яку ви звикли тут читати.
Багато з вас подумає про те, що я постарішала і в мене вже нема сил на "всі ці ваші штуки молодих". Що я, наприклад, як прийнято вважати 30-річним+, починаю нити по молодості, ностульгувати по "кращим" часам, гортаючи рілси заполонивших інстраграм українських блогерів, що начебто висміюють стереотипи нашогокультурно особливого дитинства, але і одночасно повертають відчуття комфорту та єдності, бо виникає враження, що ти не один (чогось мало хто так робив до війни, а зараз стали сміливішими, бо такий контент стали приймати і не цуратися, але самі того не розуміти що він тільки загортає назад, перешкоджаючи приємним і не дуже відкриттям, а без цього важко ставати краще). Що мені вже нема більше діла до ваших цих "креативів", бо я занурена у сумну дорослу реальність (під питанням, чи реальна вона) aka робота-дім-робота.
Карочє, нєт. Авантюризму в мене навіть побільшало. Сил – ще б пак. Я просто, походу, адаптувалась до німецього побуту та культури і мені вже очєнь даже ОК. Тому й канал не буде таким, як раніше.
Дякую тим не багатьом, хто подумав саме так.
Попереду в нас ще багато відкриттів.
А ще я більше вас не називатиму "малятками". Так вже не спрацює. Finita la commedia.