Якщо ми схожі настільки, наскільки я думаю, то ти певне думаєш, що ми схожі настільки, наскільки ти думаєш.
В такому випадку, само собою, ти кидаєш дротиком ще і запитання про те, чи думаю я про те, що ти думаєш, що ми схожі. І чи думаю я, що ти думаєш, що я думаю.
Буває, що і думаю.
Якщо замислитися про це ближче до опівночі, можна заснути ліченими секундами.
Як швидко засинаєш ти?
Є багато речей, які я можу назвати і виокремити. Скажімо: присудок, ненависть, запах задушливого дня у Криму, коли будівельник впав з драбини і розбився насмерть, або, найлегше - скільки звучить нот, поки мене слухають в музичній школі.
Секундою забуваєшся і простягаєш руку, щоб потиснути. Ловлю хвостика в мишоловку.
Ти сам перший знаєш — простягнена рука замість всякого іншого виду прощальних пестощів тільки зменшує дистанцію. І ти зменшуєш її.
Саме за такими жестами вас називають, виокремлюють і викривають до того ж, будьте обережні.
Якщо ми настільки схожі, ти очевидячки теж не знаєш чого хочеш. Натомість вимагаєш, аби знала я.
Дізнатися, щоб потім і ти знав?
Придумаєш таке
Я наперед бачу, як ти сидиш і переламуєш собі свої ніжні пальчики. Бачу, як по закінченню попередньої фрази кидаєшся з дивану і біжиш по кімнаті колами, вискубуєш по волосинці і думаєш до чого веде ця незрозуміла жінка і яким чином взагалі в цьому тексті опинився ти.
Чого ти очікуєш, ну.
Я звісно теж не знаю.
Принаймні, тут немає романтичної присвяти і, будьмо чесні, не буде. Мені це подобається.
Як добре, що відповідно тобі -
теж
