ARTES про мистецтво

“Дякую за все! Жив і живу як людина, котра пізнала істину та сонце. Що більше є і буде в житті. Так, образливо за сум та біль! Та хіба ж ці поняття не входять до розуміння слова “життя”? Ніжність і Суворість і Строгий режим — хіба це не ланцюжок пристрастей та зіткнень мистецтва і почуттів?... Хіба не подвиг здійснили Курбас, Довженко, Ейзенштейн та інші? (Вони) та їх теж відлучили! І що страшніше — бути відлученим від Церкви чи від мистецтва?”, —

Саркіс Параджанян. Щоденник вʼязня

До 100-річчя [нар. 09.01.1924] геніального Саркіса Параджаняна 2024 рік за рішенням ЮНЕСКО став його роком!

Його ювілей святкують у світі та особливо — у Грузії, Україні та Вірменії — країнах, які він вважав рідними.

Особливе місце в його житті займав Київ та люди, з якими він тут познайомився. Про улюблене місто він мріяв зняти фільм — Київські фрески:

«Я шукаю фрески життя... Треба замислитись над тим, що є Київ, і створити фільм про нього, про людей, що живуть в ньому, про національний характер».

Тож саме тут у Києві вже завтра ми проведемо вечір, присвячений творчості Саркіса та її впливу на різні медіа.

Долучайтесь до вечірки вже завтра!
__________________________

🍇Пристрасть, ніжність, суворий режим: Саркіс Параджанян

Мистецька вечірка

Київ // вул. Хорива 49Б
Субота, 16.11, 18:00
Вартість: 800 гривень

Реєстрація за посиланням.

Фото з архіву Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства

#параджанян

#міт_зе_артіст — Valerii Kalinowskyi


Валерій говорить, що творчістю займається нещодавно, так як більшу частину свого життя присвятив роботі у будівельній галузі, займаючись дизайном інтер’єрів. За пару років екстерном закінчив навчання у ЛНАМ, на кафедрі монументального живопису. Далі продовжив навчання самостійно.

«Постійна жага до внутрішнього розвитку і цікавість результатом який вийде, є внутрішнім локомотивом створення нових робіт. На початку я ще не знаю куди прийду, хоча завжди намагаюсь планувати.»

Художник не обмежує себе у виборі матеріалу або формату.

«Зараз я працюю з мобільними матеріалами, такими як кольорові олівці, суха пастель та звичайній грифель. У планах досліджувати різними матеріалами та техніки, а потім їх нашаровувати та синтезувати між собою, створюючи еклектичний стиль.»

«Замальовки з натури дуже допомагають мені, для пошуку нових кольорових комбінацій, форм, плям та ліній. І що є особисто важливим те, що начерки дозволяють включати у процес малювання підсвідоме...

Рисую я майже кожен день, а на замальовки ходжу обов’язково раз на тиждень. Це як у спорті, для досягнення результату необхідне постійне тренування, і навіть коли не має настрою :)»

Тож вже завтра ми традиційно чекатимемо вас на Рисунку оголеної натури в наших галереях. 🫶🏻

📍Київ, вул. Хорива 49Б
📍Львів, вул. Шота Руставелі 8

Щосуботи 13:00–15:00

Без реєстрації.

Наближається завершення робочого тижня — а це значить, що зовсім скоро ми зустрінемось з вами на мистецькій вечірці в Я Галерея Київ.

Вечір — буде присвячений творчості Саркіса Параджаняна (вірм).

Тому показуємо, які подарунки ми підготували для наших гостей! 🍇

Спеціально до нашої вечірки ми створили авторський стікерпак — виграти який ви матимете змогу на вечірці вже завтра! А також ми розіграємо декілька цінних мистецьких книжок про творчість та життя Саркіса Параджаняна.

Тож з нетерпінням чекаємо зустрічі з вами на першій вечірці в Я Галерея Київ! 🖤

📍Київ // вул. Хорива 49Б
Субота, 16.11, 18:00
Вартість: 800 гривень

Реєстрація за посиланням.

#шоп #параджанян #вечірка

Вже сьогодні ми зустрінемось з Оленою Поляковою в Я Галерея Пентхаус! Та поговоримо про те, які загадкові послання нам залишили митці минулого.

Впродовж століть у мистецтві були популярні такі мотиви, як Memento Mori і Vanitas. Їх художники використовували для нагадування глядачеві про тлінність життя та важливість духовного збагачення.

Мотиви Memento Mori та
Vanitas були сповнені символіки, що передають ідею тлінності життя, швидкоплинності часу та важливості духовного буття.

Найпопулярнішим символом буде, звісно, череп, що символізує смерть і тлінність, нагадуючи про кінець життя.

Пісочний годинник та механічний годинник — це символи часу, що показують швидкоплинність і невідворотність його плину.

Мильні бульбашки слугуватимуть натяком на крихкість і швидкоплинність людського існування.

Книги, музичні інструменти, коштовності — це предмети, що уособлюють марноту й суєтність матеріального світу. Вони мали нагадати глядачу, що багатство і знання теж зникають разом з людиною, яка їх здобувала й накопичувала.

Більше про приховані символи та популярні в мистецтві мотиви, що пов'язані зі смертю поговоримо на живій лекції Олени вже сьогодні ввечері о 19:00!

📍Львів // вул. Зелена 20
Четвер, 14.11, 19:00
Вартість: 300 гривень

Реєстрація за посиланням.

Авторка допису: Олена Полякова

Фото 1: Aelbert Jansz. van der Schoor, Vanitas Still Life, 1660-1665.
Фото 2: Joris Van Son, A vanitas still life with fruit, a gilded goblet, a musical score, a shell and a skull.
Фото 3: Franciscus Gysbrechts, Vanitas.
Фото 4: Francesco Solimena, Vanitas.

#vanitas #натюрморт

Пристрасть, ніжність, суворий режим: Саркіс Параджанян

Саркіс Параджанян очищав речі від буденності — його підхід до життя і творення підносить кожен процес на рівень ритуалу. Натхненні великим митцем, ми створили мистецьку вечірку — це перший такого роду вечір в Я Галерея Київ. Програма — особлива та повна сюрпризів.

Розпочнемо з паблік-толку, що заточений на глибинне розуміння постаті та творчості Сергія Параджанова (вірм. — Саркіса Параджаняна). Його проведуть лектори Анастасія Тимусь [авторка блогу про моду і культуру cimetière, членкиня спілки кінокритиків України] та Андрій Доценко [старший редактор видання Druk Press, творець культурних освітніх програм]. Говоритимемо про творчість митця крізь призму України та Вірменії, розглянемо роль Параджанова в поетичному кіно, зокрема в контексті його різниці з наративним. Також здійснимо комплексний погляд на фільмографію та інші творчі медіуми митця й шукатимемо витоки формування світогляду Параджаняна. У другій частині дослідимо символізм фільму “Саят-Нова” крізь біографію поета-ашуга та конкретні метафори.

Опісля авангардний композитор і продюсер Олексія Подать виступить з музичною імпровізацією, що присвячена творчості Параджанова. Підходу Олексія властиві радикальні методи обробки саунду в поєднанні з чутливістю до поп-музичних і академічних тропів.

Фінальним акордом івенту стане вечеря, натхненна спогадами про теплі вечірки Саркіса Параджаняна — смаколиками пригощатимуть наші друзі — ресторан кримськотатарської кухні Селям. 🍇🍷🖤

📍Київ // вул. Хорива 49Б
Субота, 16.11, 18:00
Вартість: 800 гривень

Реєстрація за посиланням.

🦢Кількість місць обмежена

#анонс #параджанов #ягалерея_київ

Захисна оболонка — спільний проєкт скульптора Олексія Абрамова і графіка Ярослава Герасименка, що проходить зараз в Я Галерея Пентхаус!

Апокаліптичні мотиви, пошук захищеної форми, розвиток високого ремесла та пієтет перед старими майстрами — це те, що обʼєднує цих авторів.

Скульптура Олексія Абрамова, що виражає внутрішній психологічний стан та декадентна графіка Ярослава Герасименка — разом вони відтворюють форму, що розповідає про стан вразливості чи спробу стійкості.

Чому захисна оболонка, жуки, черепи та скелети? Як автори працюють з емоціями та людським психологічним станом? Що їх об’єднує та де вони черпають натхнення?

Приходьте дізнатися відповіді в експозиції виставки Захисна оболонка!

📍Львів, вул. Зелена 20, 4 поверх
11:00-20:00
Вт-нд, понеділок — вихідний


📷: @sonya_rybka

#анонс #ягалерея_пентхаус

Роботи Дмитра Молдованова поруч із його рибацькою хатинкою у селі Парутине, Миколаївської області.

За словами Дмитра, він переїхав у сільську місцевість, намагаючись наслідувати Поля Гогена, який шукав натхнення на Таїті:

«Я щасливий тут. Живу скромно. Це моя французька Полінезія».

Із початком повномасштабного вторгнення перебував у Парутиному. Згадує, як будував барикаду над своєю хатинкою, радіє, що колона загарбників не пішла в його бік.

Фото: Дмитро Молдованов

#фото #молдованов

А ви знаєте, що Вілла Магістралє, яка знаходиться у Римі, і яка належить Мальтійському ордену, відкривається для туристів тільки двічі на рік?

Саме тут, в унікальному куточку, де водночас можна бачити три країни: бути на Мальті, стоячи на території Італії, а в той самий момент дивитися на Ватикан, — недавно побували роботи Дмитра Молдованова, що ви раніше могли бачити у виставкових проєктах Я Галерея.

Благодійний фонд Козицького разом із Посольством України при Святому Престолі (Ватикан) організували там аж три виставки: Маріуполь. Втрачена велич із серією художніх фотографій знищених мозаїк Маріупольського фотографа Станіслава Іванова та виставку живопису та графіки з назвою Dangerous/Safe від українських художників Миколи Ступінського та Дмитра Молдованова.

Фото: Kozytskyi Charity Foundation

Маємо для вас рекомендацію цікавого проєкту про українську культуру від Анни Лодигіної.

Анна Лодигіна — журналістка та дослідниця, яка займається поверненням імен відомих українських митців та науковців, привласнених Росією. Своїми знахідками ділиться у тг-каналі Back to the Roots.

На каналі ви знайдете:

▫️маловідомі факти з життя українських митців;
▫️рідкісні архівні матеріали, які знайшла авторка;
▫️цікаві історії з життя культурних діячів;
▫️фото та відео з експедицій.

Запрошуємо до перегляду ✨

#медіа #рекомендація

Вже завтра відбудеться моя лекція у стінах київської Я Галереї!

Тема лекції: «Чоловіче тіло в мистецтві», під час якої спробуємо знайти відповіді на питання, які турбують більшість.

А саме: чому в античних скульптур такі маленькі геніталії? А чи є такі скульптури, в яких великі?

Чому на картинах, що зображають битви, воїни часто бувають абсолютно голими? Це ж непрактично 🤔. Як часом прогрес впливає на ідеал чоловічої краси?


Усе це та ще низка цікавих тем чекають вас у цій лекції!

📍 Київ, вул. Хорива 49Б
Четвер, 7.11, 19:00
Вартість: 350 гривень

Реєстрація за посиланням 👉🏻 https://docs.google.com/forms/d/10bTHqfmmNn8MMEc8a0ZktJawcKDnvrQNtpGRbBwh4dc/viewform?edit_requested=true

Знакові твори класиків сучасного мистецтва поєднали в експозиції нового проєкту Музей сучасного мистецтва в київській галереї Лавра.

У першій експозиції представлені роботи дванадцяти ключових фігур українського та світового артпростору: Анатолія Криволапа, Олега Тістола, Олександра Гнилицького, Олега Голосія, Бориса Михайлова, Віктора Сидоренка, Тіберія Сільваші, Олександра Ройтбурд, Олександра Животкова, Назара Білика, Олександра Сухоліта та Арсена Савадова.

📍Галерея мистецтва Лавра // Київ, вул. Лаврська, 7Б (вхід з Лаврського провулку 9, білі ворота)

Фото: Валерія Шульга

#музей #ньюс

Танцюючі феї шведського художника Августа Мальмстрема — втілення найпоетичнішого зображення міфічних істот у європейському мистецтві ХІХ століття.

На полотні Мальмстрем створює чарівну атмосферу, де в прозорому сутінковому лісі феї кружляють у магічному танці. Художник майстерно передає легкість і грацію цих казкових створінь, які, здавалося б, не належать нашому світу, а постають втіленням природи, яка перебуває на межі між реальним та ілюзорним.

Історія створення цієї картини тісно пов’язана з епохою романтизму. Це час, коли художники намагалися вловити приховані зв’язки між людиною і навколишнім світом, знайти магію в повсякденності. Мальмстрем звертається до шведського фольклору, в якому феї — це духи природи, що живуть у лісах і полянах.

Ця робота є не тільки втіленням народної уяви, але й філософським дослідженням меж між реальним і потойбічним. Феї Мальмстрема ніби існують на межі світів, представляючи той невловимий простір, де людська фантазія стикається з природними стихіями. Також можна побачити в цьому полотні відображення спроби людини віднайти гармонію з природою.

Робота є глибокою метафорою людської душі, яка прагне знайти єдність зі світом, але ніколи не втрачає здатності мріяти та фантазувати.

Фото: Август Мальмстрем, Танцюючі феї, 1866. Джерело.
Авторка допису: Марія Пальчинська.

#артворк #мальнстрем

🟧 Це роботи українського художника Олексія Ревіки, якими я почала захоплюватися з початку повномасштабної війни через точну передачу всього болю (фізично) у сучасному мистецтві (ментально).

🟧 Через анатомічну точність фізичних проявів - згини м’язів, суглобів, через зморшки, очі, рани, шрами Олексій показує нематеріальні речі - переживання, війну, страждання, травми на своїх полотнах.

🟧 На деяких роботах - міста України антропоморфні під час війни. І це показує ту саму близькість кожного міста та регіону.

🟧 В неділю, 3 листопада о 17.00, в Ya gallery Kyiv я проведу лекцію на тему "В межах дозволеного: Тілесність в українському мистецтві".

🟧 Реєстрація

#артворк

Петро Гронський, Силуети, 2020

«Іноді, просто примруживши очі, можна інакше подивитися на звичні об’єкти і форми. На мить, вони наче в сутінках, міняють свої початкові сенси і функції, зливаються в складні цільні фігури, силуети, утворюючи нові, неочікувані поєднання форм.

Форма скульптури балансує на межі антропоморфної, природної та урбаністичної. Вона вказує шлях до творення образу, запрошує до діалогу, в якому глядачеві пропонується максимальний простір для власних інтерпретацій та висновків.
______________________________________________________________________
Силует — щось близьке, впізнаване, але водночас таємниче, ірреальне, що можливо лише в уяві..» — Петро Гронський

Фото: джерело

В межах дозволеного: Тілесність в українському мистецтві. Нова лекція в Я Галерея Київ

Стираючи кордони соціальних норм сучасні українські художники сміливо використовують образ тіла, щоб порушити питання ідентичності та психологічних станів.

Чи дійсно зображення тілесності в сучасній мистецькій ситуації в Україні досі табуюється як «неприйнятне»? Де межі політкоректності та стриманості? Звідки у нас страх тілесності та як говорячи про тіло та оголеність зараз ми можемо оминути повернення до нав'язаних нам сорому та скутості?

Про тілесність у сучасному українському мистецтві говоритимемо з культорологинею та авторкою телеграм-каналу Естетичний інтелект — Тетяною Дорошенко в експозиції виставки Руслана Тремби — Моя кімната. Зі мною і без.

Розглянемо роботи: Олександра Ройтбурда, Влади Ралко, Кирила Проценка, Євгена Равського, Марії Куліковської, Олексія Ревіка та інших.

📍Київ, вул. Хорива 49Б
Неділя, 3.11, 17:00

Вартість: 300 гривень

Реєстрація за посиланням.

#анонс #ягалерея_київ

Ділимося програмою підсумкової конференції Львівського тижня скульптури 2024 «Слід памʼяті».

Ми будемо говорити про слід пам'яті, який ми маємо залишити та про те — за допомогою яких інструментів та у якій формі ми можемо меморіалізувати сучасність.

Конференція представить важливі напрацювання спільноти з високим рівнем експертизи щодо того, як рухатись далі з соціумом, архітектурою, мистецтвом для того, щоб наші кроки були націлені на розвиток суспільства!

must visit!

📍Інформаційно-освітній центр Львіського Скансену // вул. Чернеча гора, 1

🆓Вхід вільний

Обовʼязкова реєстрація за посиланням в шапці профілю.

❗️Кількість місць обмежена.

#конференція #тиждень_скульптури

Чорний вогонь Гавареччини у Львівському Скансені.

Виставка, що відкрилась 27 жовтня у Великій виставковій залі Львівського Скансенсу, простежує та переповідає історію «відкриття» одного з останніх осередків чорнодимленої кераміки.

Зіткана із архівних фотографій, документів, афіш, мистецьких творів авторів, що працювали в Гавареччині, а також знакових робіт гаварецьких, відомих та анонімних, майстрів кінця XIX – початку ХХІ століття — експозиція відкриває таємницю Гавареччини та її притягальної сили.

Чому маленьке, загублене в лісі село стало певним місцем паломництва для мистецького, інтелектуального та молодіжного середовищ ІІ половини 1970-х, а особливо кінця 1980-х — початку 1990-х років?

Особливо цінними для дослідницької частини виставки стали спогади мистецької родини Мотик. Від 1974-75 років Ярослав та Ярослава, а згодом і їх донька Марʼяна стали одними із першовідкривачами потенціалу технології димленної кераміки для створення сучасних творів. Услід за родиною митців потягнулися й інші люди з культурного середовища...

«Мені розказав про Гавареччину Іван Остафійчук — ми з ним разом вчилися і дружили.

Він прийшов до мене і каже: «Я був в Гаравеччині, Василь Глинчак їздив туди знімати про те село, попросив мене, щоб я пристав до нього. Ти — скульптор, вони мають там глину, ти з тої глини можеш щось ліпити і там випалювати. Тобі буде дуже цікаво». І я зразу зрозумів, що це буде гарно... І ми тоді з дружиною поїхали шукати ту Гавареччину, а вона ж в лісі! То ми через Золочів їхали, до Ушні, а там вже пройшли в ліс, а доріг нема — там просто стежки. І ми довго блукали лісом, шукаючи ту Гавареччину. Аж десь через пару годин почули гавкіт собак — значить воно вже близько, то село. І ми вже на той гавкіт зайшли, і дивимся: перед нами розкинулось таке гарне село в долині, довкола горби, ліс...» —

Ярослав Мотика.

«Перший раз ми спали на сіні. Але то ми перший раз поїхали двоє, а вже потім з дитиною (Марʼяна мала чотири рочки), і ми там знайшли квартиру. І так приглядалися до всього — нам там дуже подобалося.

Нам сподобалося, як гончарі працюють, — ми того не бачили ніколи. Я так і не знала, як то робити з глини, дивилася, як Ярослав робить. Він, як скульптор, то вмів з глини ліпити, а я, хоч і керамістка, також старалася. Перші мої роботи були подібні до його, а потім я вже трохи виробилася і мої твори можна було відрізнити. Але я не можу сказати, що то мій стиль. Я дивилася і так робила, як чоловік, але теми вибирала якісь інші. Потім я почала робити більш модерні твори.

Там ми з гончарами заприятелювали, звикли, включилися в роботу, носили дрова, щоб палити, помагали, глину копали... Часто до нас приходив Володимир Бакусевич, сідав, запалив папіросу на пʼять хвилин, посидів і вже йшов до роботи, бо то близько було.

А як дитина підросла, то ми вже з нею приїжджали також, і вона там трохи ліпила. Я маю багато її малюнків, шо вона там малювала. Вона робила такий гарний альбом про Гавареччину.» —

Ярослава Мотика.

«Я була щаслива: по сусідству з нами були діти і я мала з ким бавитися. Сімʼя Марʼяна Бакусевича була багатодітна — їх було пʼятеро дітей. Ми все разом були, трохи шкоду робили... То мама мене трохи сварила. Казала: «Не намалюєш — не підеш гуляти!» — то вона мене так заохочувала. Вона не мала так часу за мною дивитися, бо вони приїжджали спеціально творчо працювати.» —

Марʼяна Мотика


Куратор виставки: Роман Зілінко
____________________
Чорний вогонь Гавареччини
27.10.24-31.05.25

Велика виставкова зала Львівського Скансену // вул. Чернеча Гора, 1

Ср-нд 10:00-18:00

Квитки:
Загальний — 150
Пільговий — 70


Фото та допис: Валерія Шульга

#виставка #ньюс #гавареччина #мотики

Сьогодні свій день народження святкує наша Ольга Слинько! 🌼

Талановита мисткиня, майстерна флористка та наша люба фея, чиї неймовірні квіткові композиції вражають наших гостей у Львові!

Щиро вітаємо Олю!

З любов’ю,
команда Я Галерея 💐

У рамках Львівського тижня скульптури 2024 Слід памʼяті при вході до Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького було встановлено врятовану давню пам’ятку, яка мала ритуальний характер.

Стараннями волонтерів, зокрема Ольги Соляр, та воїнів ЗСУ до Львова привезли понад 200 уламків скульптури половецької баби з кургану Сторожова могила, що на Донеччині.

«Ця статуя була розстріляна московитами у результаті військових дій. Нижня частина скульптури залишилася на кургані. На щастя великі уламки — як частини торс, голова, руки були знайдені і збереженні. Ці фрагменти скульптури, що врятовані могли зникнути впродовж кількох місяців завдяки погоднім умовам — як дощ, сніг.

Також привезені до Львова і маса дрібних фрагментів як з каменю, так і бетону. Кожен фрагмент мав характерний малюнок. Чи то фактура каменю, чи цементу, чи мохи та лишайники.

… спочатку були зібрані три великі уламки торса. Ми використали скловолокно і шпильки для міцності з’єднаних частин фігури. Потім була вклеєна голова та два фрагменти рук права та ліва. Кам’яна скульптура багаторазова була у минулому мальована та поділена цементами. У деяких деталях як груди шар цементу становить 5 см, а ліва змонтована на місце рука уся цілком цементними замішками алюмінійованого каркаса.

Спина статуї також складена …з приблизно 40 уламків з цементу, тому ці пазли дали нам потрібний силует скульптури.» — Олег Капустяк.

Реконструкцію укріплення та консервацію пам’ятки Половецька баба на волонтерських засадах виконали скульптори Сергій Якунін, Олекса Фурдіяк та Олег Капустяк, які працювали у скульптурних майстернях Львова. Окрема величезна подяка реставраторові творів із металу Тарасові Олещуку, якому завдячуємо виготовлення всіх металевих робочих кріплень скульптури Половецька баба.

#реставрація #тиждень_скульптури

Так сталося, що дуже важливими для скульптури завжди були меценати. І ось коли колишній головний лікар зацікавився в тому, щоб готель «Карпати» в Трускавці перетворився не тільки на лікувальний пансіонат, а ще й такий собі центр, де було би зібрано багато культурних пам'яток — тоді до оформлення кожного поверху в цьому готелі було запрошено різних художників.

Є поверх Андрія Бокотея, поверх Ігоря Ковалевича, Уляни Ярошевич, Романа Петрука та інших.

Також на території готелю знаходиться парк скульптур Романа Петрука. Там представлені саме його класичні відверті скульптури, відлиті в бронзі. Такого ви не побачите ні у Львові, ні в Києві, ні в інших містах. Роман Петрук — один із геніальних скульпторів, чиї роботи давно би мали прикрашати публічні простори інших міст, але бачите зараз тільки в Трускавці завдяки меценатам.

Біля церкви є чудова авторська ротонда Романа Петрука — Мадонна з дитям.

Звісно, в Трускавці ми побачимо не тільки скульптури Петрука. На екскурсії Павла Гудімова познайомимось з величезною кількістю авторів та послухаємо захопливі коментарі до кожної з робіт.

📍виїзд з площі Петрушевича у Львові
Неділя, 27.10, 10:00
Вартість: 600 гривень

Реєстрація за посиланням.
🔥Кількість місць обмежена!

Авторка фото: @sonya_rybka.

#петрук #скульптура #трускавець #парк

195 галерей з 42 країн і територій, в тому числі 65 галерей, що працюють у Франції, понад 65 000 відвідувачів протягом VIP-днів і днів відкритих дверей — це все про цьогорічний Art Basel Paris, що відбувався 16-20 жовтня в культовому Grand Palais. 

Від молодих галерей на верхніх балконах — до провідних світових гравців на першому поверсі. Чим нам запам’ятався ярмарок цього року?

Продано! 

▪️Лідером продажів галереї White Cube стала робота Джулі Мегрету Insile (2013), яка була продана за $9,5 млн.

▪️На стенді Lisson Gallery були представлені важливі роботи колумбійської художниці текстилю Ольги де Амарал, придбані приватною американською колекцією. Серед проданих робіт — акриловий гобелен Lienzo 29 (2001) за $350 000, підвісна лляна скульптура Nudo 23 (plata 5)(2014) за $400 000 та мерехтливий настінний твір із золотого листя Viento Oro (2014) за $800 000.

▪️Ще однією визначною подією для жінок-художниць стало те, що Ortuzar Projects продали все, що було на стенді, — серія з шести нових картин Такако Ямагучі була продана за $300 000 кожна. 

▪️Окрім скульптури Луїз Буржуа, Hauser & Wirth повідомили також про інші продажі: серед яких: Not Quite in a Hurry Марка Бредфорда (2024) за $3,5 млн та Numero Noir #2 (2021) Барбари Чейз-Рібу за $2,2 млн.

Фото 1: вид на Art Basel Paris 2024. Джерело
Фото 2: робота Ольги де Амарал Viento Oro (2014), представлена галереєю Lisson Gallery. Джерело
Фото 3: Numero Noir #2 (2021) Барбари Чейз-Рібу. Джерело
Фото 4: робота Джулі Мегрету Insile (2013). Джерело
Фото 5: стенд Hauser & Wirth на Art Basel Paris. Джерело
Фото 6: роботи Такако Ямагучі на стенді Ortuzar Projects. Джерело

Авторка допису: Валерія Шульга

#ярмарок #artbasel #париж #ньюс