А так, якщо пройдемо по пунтках, які я писала:
1) учні запитають щось, а я не буду знати відповіді
так, я не все знаю, можу щось забути, але адекватні учні це розуміють і ми можемо разом це перевірити. я не стану від цього гіршим викладачем, я не стану від цього гіршою людиною.
2) сама зроблю помилку під час уроку
так, я теж вчуся і я теж роблю помилки, я інколи неправильно вимовляю слова, інколи роблю граматичні помилки, але я розвиваюся і стараюся працювати над цим разом зі своїми учнями. якщо учні побачать, що я нормально ставлюся до того, що роблю помилки, то і вони будуть менше боятися це робити, будуть менше очікувати від себе ідеальності.
3) для викладання високим рівням треба самій звучати як високий рівень і використовувати у розмові складні слова
так, але я не можу різко в один день почати розмовляти по іншому, тому що раніше я викладала іншим рівням, я звикла використовувати прості слова, щоби учням було зрозуміло. якщо я почну викладати вищим рівням, я потрошку буду все частіше і частіше сама використовувати складні слова і конструкції, це все досвід і час. якби я працювала тільки з високими рівнями, мені б так само складно було перейти на роботу з низькими.
4) я не відчуватиму себе впевнено, коли буду проводити такі уроки
якщо я ніколи не викладала іншим рівням, то я і не зможу одразу відчувати себе впевнено. я буду потрошку пробувати, буду питати в учнів фідбек, буду сама ходити на уроки, буду хвалити себе і з часом я зможу почувати себе впевнено. мені не треба підтвердження і дозвіл на те, щоби спробувати працювати з вищими рівнями. я і так можу це зробити. мене ніхто за це не захейтить, а навіть якщо з’явиться такий індивідуум, то це не моя справа і не моя зона відповідальності, я не маю контролю над тим, що кажуть або думають інші люди. я знаю, що я молодець, бо я стараюся, я пробую нове і я розвиваюся. якби я відчувала, що не готова працювати з вищими рівнями, я б тоді навіть не задумувалася про цю ідею.