AeroTim

Привіт друзі!

Думаю, що прийшов вже час після такої великої перерви знову оживити наш канал цікавинками з авіації, веселими історіями та корисною інформацією.

Ось, наприклад, я. Після досить довгої відпустки знову у відрядженні, знову розсікаю повітряний простір на яскравому Boeing 737 зі СкайАпівськими смайликами на хвості і двигунах.

Їхала на роботу звичайно дуже знехотя, проклинаючи весь світ і думаючи про легкі альтернативні способи заробітку, де теж платять за годину, але значно більше, ніж червонооким совам, що так обожнюють літати ночами. З сумом констатуючи, що виховання мені цього не дозволить)

Та ось – перший рейс, улюблений офіс і знову чітке розуміння того, що ніколи не зможу вже покинути того свого абюзивного коханця з ім’ям «лінійна авіація».

Перший рейс – Єгипет. Так-так, мій улюблений!

Звичні процедури, звичні такі теплі жарти. Звична комунікація з молдовським диспетчером.

Бажаєш «ла рівідері» («бувай») із вже непоганою молдовською вимовою диспетчеру граунду, вирівнюєш літак по центрлайну злітної смуги, що світиться максимально святково, мов новорічна ялинка. РУДи на злітний режим і літак починає поступово набирати швидкість.

Мені здається, саме у цей момент ти десь на підсвідомості говориш «ла рівідері» також геть усім проблемам, бо вони не встигають за літаком і залишаються на землі наче невдячні пасажири, які профукали свій «ласт кол» і не встигли на рейс.

Незвично довгий після перерви переліт. Пересушене (але таке, бляха, смачне) бортове харчування з картоплі і курки, що, здається, ще квохкає у тебе в горлянці і ніяк не хоче провалюватися далі в шлунок.

Захід на посадку і ось глісада. Диспетчер дає дозвіл на посадку. Літак швигорляє на прямій так, наче він от-от розвалиться на частини.
– «Wind check?!» – питаєш диспетчера.
– «Wind approximately calm», – відповідає голос з арабським акцентом.
Дивно, що він не додав до цього звичне арабське «Ін-ша’алла», бо тоді це повністю переклало б відповідальність за інформацію про вітер з нього на всемогутнього Аллаха.

З командиром не можемо стримати посмішок.
Посадка. Зарулюємо. Поряд літак з українським прапором на фюзеляжі готовий до руління. Помічає нашу ліврею зі смайликами.
– «СкайАпу привіт!», – роздається в ефірі.
– «Навзаєм, приємного польоту!», – відповідаю я.
– «нЭ разагаварівай!», – вклинюється роздратований голос диспетчера.
Я сумувала за тобою – Країна Хабібі.

У Норвегії планують заборонити соцмережі для підлітків до 15 років

Так уряд хоче захистити їх від шкідливого контенту та алгоритмів соцмереж, які «протистоять мізкам маленьких дітей».

📖 Читайте, слухайте та дивіться DTF Magazine в Телеграмі | Інстаграмі | WhatsApp | SoundСloud

Повітряний Мішлен

Дуже часто усілякі шоу та атракціони виникають із банального бажання заробити гроші, пропонуючи людям щось незвичайне, якесь нове «вау». Чесно кажучи, щось надзвичайне із цього виходить нечасто, бо у такому підході малувато щирості і забагато прагматизму, бракує глибини. А люди це відчувають.

Але буває по-іншому. Крута ідея, пропущена через себе, у яку вкладена душа і безмежний талант, але…. вона не продається, бо це щось дуже особисте і не усі це відчувають. Так теж буває.

Однак, буває, що зорі сходяться і виходить реальний, беззаперечний «Вау!».

Анжеліці Шмайнк (Angélique Schmeinck) було мало бути просто однією з двох жінок-шеф-кухарів у Нідерландах, мало було працювати шефом у мішленівських ресторанах, вона хотіла йти далі і розвиватись, реалізовувати своє ставлення до кулінарії як до високого мистецтва.

Спочатку було художнє фотографування приготованих страв високої кухні у не менш стильному інтер’єрі, яке вилилось у спеціалізовану картинну галерею, потім були картини з їжі, до 20 кв.м завбільшки, потім інфографіка смаків та ароматів (Аромографіка (Flavourgraphics)), нестандартні кулінарні шоу.

Але коронною стравою майстрині стали кулінарні подорожі на… повітряній кулі. Це абсолютно шалений проект з елементами драйву, візуальної та смакової естетики, що дістав назву CuliAir – Sky Dining – щось на кшталт «Кулінарних Авіаліній».

Це не просто політ на повітряній кулі з доставкою їжі на борт, а кулінарне шоу просто у небі. Якщо ви подумаєте, що ідея полягала у тому, аби просто взяти газ з бортової горілки і направити його на плиту – то ви дуже спрощено дивитесь на світ.

Те, до чого додумалась Анжеліка, вражає як з кулінарної, так і з технічної точки зору. Вона якимось тонким геніальним відчуттям майстра зрозуміла, що внутрішня зона повітряної кулі є ідеальною конвекційною піччю, де температура сягає 100°С, а отже ідеально підходить для приготування страв.

Разом із колегами вона спроектувала конструкцію, яка складається з готувальної поверхні, що піднімається спеціальним механізмом, схожим на ліфтовий, на потрібну висоту всередині кулі, і там відбувається приготування вишуканої страви. У Анжеліки в руках є датчик, який дозволяє бачити температуру і ідеально визначати час, коли усе готово, або піднімати чи опускати ліфт, якщо температура зависока, або замала.

Після цього імпровізований ліфт опускає усе це до очей захопленої публіки, яка, поки суть да діло, насолоджувалась голландськими краєвидами.

Вражає не лише подорож і незвичний спосіб приготування, але й саме меню. Тут і лобстер з червоним перцем і авокадо, і дикий окунь зі спаржею, і цесарка з білими грибами, і морепродукти з морквяним мусом, ну і звичайно вишуканий десерт та напої.

Важко уявити, де може бути більшою одночасна концентрація краси, захоплення і смаків, ніж у такій подорожі. Триває вона до 5-ти годин, з яких півтори години – власне політ з обідом, а решта – пікнік на романтичній галявині з приготованими у повітрі стравами та вечірка з шампанським та десертом після приземлення.

І найголовніше – ви можете орендувати кулю на двох і почати з цього своє майбутнє подружнє життя, або зібрати тусовку з десяти друзів і відправитись разом. Коштує це задоволення 550 євро з особи – більш ніж прийнятно як для такого ні з чим незрівнянного досвіду.

Напишіть нам, хто б з вас не хотів би побувати у цьому Повітряному Мішлені, де сам шеф-кухар готував би усе при вас?

Мистецтво подорожувати. Ще й на Аляску.

Хоча, всі ми здогадуємося, коли вкладаєш стільки часу в те, щоб зафільмувати щось – втрачаєш оригінал.

Так зараз напевно виглядають капіталісти. Буржуїни, які продають нам нашу тугу, намащену на куплений у звукових буржуїнів біт. І ще торгують мерчем. А бувають буржуїни духовних шляхів. Теж зі своїм мерчем. МакХатми.

Хтось з вас вже міг бачити наш кадр з дрона, що летить прямісінько у лоба формації з трьох літаків, які теж не стоять на місці. Скоординованість – це лише частина правди. Давайте глянемо на іншу, невдалу спробу і разом затамуємо подих.

Це не FPV з GoPro, це – баян вагою кілограм із 12, з максимальною швидкістю у 290 км/год, зустріч з яким будь-якого Гамлета опустить на землю.

У щоденному житті не бракує загроз. Тим більш, у нас на трьох в повітрі – восьмеро дітей. Ми не хочемо непотрібних ризиків. Та інколи, у вільний від льотної праці час, ми хочемо робити щось для себе, перпендикулярне рутині (так, в польотах вона теж є).

Я довго вивчаю цю тему. Що призводить до інцидентів, а що сприяє їх уникненню?

Звісно, компаративна машина. Хто є юзером соцмереж і прозріває їх механізм – розуміє, що там завжди є хтось кращий, молодший, красивіший, зухваліший. Він не просто є, алгоритми методично нагадують про його існування. І не просто так, в комплекті поставки з’являється твоя невпевненість, і в цей момент тебе продають. Ось, ти вже думаєш прикупити фотосесію, послуги кукухотерапевта, новітню дієту або фалосоподібне авто, ну хоча б його студійну фотографію.

Справжня ідентичність – не гендер чи національність. Це твоя search history. Ти можеш сам не розуміти остаточно, хто ти. Справжня ідентичність відома лише хлопцям із Ґуґла. Тому вони не просто вгадують, а точно прогнозують або попросту формують наші бажання.

На щастя, я таких глибин не прозріваю, тому просто намагаюся не бути збудженим при виконанні трюків і пам’ятаю, що в будь-якій справі можна знайти простір для творчості. А творчість багатолика, це може бути хвилююче, це може бути смішно, це може бути небезпечно.

Тож, stay safe і памʼятайте Екклезіаста 9:11: «Повернувся я і побачив під сонцем, що біг – не для прудких, бій – не для сильних, хліб – не для мудрих, багатство – не для розумних і милість – не для тих, що пізнають, бо їх усіх зустріне час і випадок».

#Women

На сьогодні вже дуже багато написано цікавих книг, статей та інших матеріалів про жінок у авіації. Але чомусь дуже мало знято фільмів.

Може тому, що чоловіки завжди були на виду, і матеріалу про них багато: і відео, і фото, і текстів. А жінки проривались через стіни та бар’єри, приховували і свої захоплення, і свої мрії, а, згодом, свої досягнення. Тому часто про них мало фактів, фотографій чи зйомок.

Цю прогалину заповнює чудовий емоційний фільм Розбиваючи Скло («Breaking Glass»). Він присвяченій не лише конкретній жінці, яка досягла своєї мрії і майже буквально розбила скло нерозуміння та неприйняття серед чоловіків того факту, що дівчата можуть виконувати будь-яку авіаційну роботу, а й усім жінкам, які досягли висот у авіації.

Колективний образ жінок-пілотів, жінок-авіатехнків та бортінженерів розкритий через історію реальної дівчини Бонні Тібурці (Bonnie Tiburzi) – першої пілотесси у великій американській авіакомпанії American Airlines та першої жінки у світі, яка отримала диплом бортового інженера турбореактивного літака.

Це – романтичний, емоційно насичений, хоча і трохи наївний фільм. У ньому є забавна компьютерна графіка та кілька невідповідностей, однак він захоплює прекрасною історією жінки, яка захотіла і змогла. Змогла розбити саме те скло, яке було потрібно.

І саму історію, і режисерську роботу оцінили на цьогорічному кінофестивалі у Каннах, де фільм отримав золоту нагороду у категорії «молодих режисерських проектів» (Young Director Award).

Гарного перегляду!

Ми, напевно, не збрешемо і не перебільшимо, якщо скажемо, що значна частина і авторів, і читачів цього каналу мріяла б опинитись на місці неймовірних хлопців та дівчат, які кожного дня піднімають у небо багатотонні винищувачі, бомбардувальники, транспортні літаки та бойові вертольоти, а також сидять за пультами систем ППО та усі ці залізяки обслуговують - усього того, що складає Повітряні Сили України, які забезпечують нам можливість спокійно спати та безпечно працювати у цей важкий час.

Сідаючи за штурвал приватних чи спортивних літаків, або реактивних тренувальних машин, ми усе одно потайки мріємо бути у кабіні F-16 чи старого доброго Ан-26.

Дякуємо вам, Соколи, за вашу роботу на небі та на землі. Вітаємо зі святом і чекаємо на переможний проліт строєм над небом Києва, Львова, Одеси, Дніпра, Харкова та звільнених Донецька, Луганська та Ахтіяра (Севастополя).

З Днем Повітряних Сил України!

#Hijacking

Ну що, друзі, сьогодні Шахерезада продовжить свою розповідь.

Цим вечором ви дізнаєтесь про спроби з'ясувати, ким же насправді був таємничий авіа-викрадач Ден Купер, про якого ми почали розповідати вчора, якою була доля і самого терориста, і отриманих ним грошей після його карколомного стрибка з літака у нічному небі американського Заходу, і чим ці спроби закінчились.

Гарного читання!

#Hijacking

Як ми і обіцяли вчора, сьогодні у образі Шахерезади ми продовжимо розказувати вам неймовірні історії про абсолютно незвичайні викрадення літаків.

І сьогодні на вас чекає перша частина абсолютно фантастичного викрадення – не лише однієї з найтаємничніших містерій у авіації, а й події, яка увійшла до переліку найбільших загадок ХХ століття.

Це було ґрунтовно, до дрібниць продумане викрадення, здійснене непересічною особистістю, але яка мала абсолютно неочікуване завершення. Хоча, яке було її завершення, так ніхто ніколи і не дізнався.

Гарного читання!

#Hijacking

А вам не здається, дорогі наші читачі, що давненько у нас із вами не було лонгрідів?

Ми виправляємось і повертаємось.

І почнемо із захоплюючої розповіді про парочку абсолютно нешаблонних викрадень літаків, над якими ламали голови сотні розслідувачів, силовиків, журналістів та звичайних людей і так ні до чого і не прийшли. Обидва випадки так і лишились таємницею.

Дух таємничості підтримаємо і ми.

Через деякі тимчасові технічні моменти ми не опублікували наш матеріал на сайті, тому також тимчасово повернемось до формату Телеграфу, який трохи накладає обмеження на довжину тексту. І це дає нам можливість трохи побути Шахерезадою, яка ніколи не завершувала оповідання, а переносила наступну частину на новий день, чи вечір, як вже вам захочеться.

Отже, сьогодні – Частина 1

Гарного читання!

Відкриття Олімпіади у Парижі кілька днів тому викликало багато різних і неоднозначних емоцій, від повного захоплення до тотального неприйняття.

Але запалення олімпійського вогню не лишило байдужим нікого, особливо повітроплавців, бо так оригінально, на повітряній кулі, його ще не піднімали ніколи до цього. Це була шана братам Монгольф'єр, які 251 років тому у цьому самому місці, у садах Тюїльрі, здійснили перший у світі політ людини у небо.

Захоплююче видовище 🔮

Запалювання олімпійського вогню в Парижі.

📖 Читайте, слухайте та дивіться DTF Magazine в Телеграмі | Інстаграмі | WhatsApp | SoundСloud

#Cinematography

Багато тих, хто хоч раз піднімався у небо або робить це регулярно, намагалися передати це відчуття. Словами, музикою, навіть картинами та скульптурами.

Але багатьом так і не вдалось якось висловити свої відчуття від польоту. Бо вони дуже глибокі, яскраві і часто дуже важко підібрати слова, які б максимально точно відобразили гамму почуттів, емоцій, картинок і звуків, які надає тобі політ.

Але є слово, яке найчастіше вимовляють і ті, і інші – це «свобода». Саме з нею найбільше асоціюється політ. А ще усіх, хто доторкнувся до неба, поєднує бажання поділитись цією емоцією з іншими.

Своїми почуттями і роздумами про відчуття польоту у красивому ролику «Infinite Sky» (Безкінечне Небо) ділиться із нами Джон «Пройдисвіт» Баум (John «Slick» Baum).

Ці емоції помножує на 8 камера Canon R5 II, адже саме у такій якості вона знімає небо, літаки та політ.

Мелець (Mielec), Польща. Легендарне місто-авіазавод, якому вже 85 років, у сотні кілометрах від Львова.

Саме з його воріт вийшла більшість спроектованих в України Ан-2, але зараз він отримав нове дихання завдяки співпраці з американцями.

«Тут розправляються крила» – офіційне гасло цього старовинного симпатичного містечка.

І ми не могли відмовити собі у задоволенні розправити крила усієї авіаційної техніки, яка була тут у розпорядженні нашої команди, у такому знаковому місці.

Десь там під нами завод Lockheed Martin, пару Black Hawk в повітрі, а ми собі тестуємо наш швидкісний дрон, який наразі досягнув швидкості 280 км/год.

Чорний літак – це GameBird 1, на якому літає місцева легенда Артур Кейлак (Artur Keilak). Пілот від народження, який не вилазить з аеродрому з дитинства і має допуск до польотів на усьому, що має крила: від планера та спортивного літака, до Boeing 737, який він пілотує як командир. Гелікоптери також. Пасажири про нього кажуть: «Сподіваємось, на наступному рейсі буде такий самий професійний пілот як Ви». Артур вражає масштабом своєї особистості, але перш за все як льотчик.

Вчимось, розширюємо свої можливості, навички та контакти.

Далі буде або keep on rolling baby

Дорогі друзі!

Попередні півтора місяці ми собі взяли паузу, аби і назбирати матеріалу для подальших публікацій, і створити тематичні продукти власноруч. Це був період роздумів і захоплюючої роботи.

За цей час ми завершили проект, який почали ще в жовтні 2023-го і який поглинув майже усі зусилля і час нашої команди. Але і сам результат, який ми отримали на виході, і процес його досягнення вартував кожної витраченої секунди. Це були одні з найяскравіших моментів, які ми переживали у житті.

Тому дуже раді поділитися із вами неймовірною новиною - ми командою Aerotim зняли свій перший повнометражний фільм. Він одночасно і документальний, і дуже художній.

Фільм наш з пригодами та стріляниною. А ще з еротичними сценами та розумними розмовами. Бо «авіація - це високотехнологічна еротика», як пише у своїй книзі «Гвинтокрилі флешбеки» Василь Мулік.

Ми знімали армійську авіацію і в повітрі, і на землі. Записали унікальні історії з перших вуст від пілотів, штурманів, зброярів та інженерів.

В результаті нам вдалось зняти, на наш погляд, цікавий і захоплюючий екшн про людей і техніку, про розрахунок і планування, про важкі рішення та щасливий порятунок, про буденну роботу та відверто героїчні подвиги, а ще про те, як легко і з гумором наші люди проходять крізь піски життя. Про усе, що становить життя бойових вертольотників.

Назва фільму – «Підйомна сила» – як уособлення людського духу і законів фізики, які піднімають бойові вертольоти у небо.

Невдовзі його можна буде побачити в кінотеатрах. І найкраще це зробити саме там, бо саме кінотеатр дає відчуття повного занурення у атмосферу, у емоції та переживання, і ледве не передає запахи, які є невід’ємною складовою бойової роботи армійської авіації.

Коли і де — повідомимо зовсім скоро.

Звичайні будні в Латинській Америці

#Women

Про нашу сьогоднішню героїню знають не так багато не те що простих людей, а навіть істориків авіації, хоч її непересічні рекорди і досягнення мали місце якихось 40 років тому.

Може це тому, що жінками у авіації вже мало кого здивуєш, може тому, що вона не дуже прагнула публічності, а може тому, що у її льотній кар’єрі були перерви, злети та падіння.

Але кожного разу за нею йшла Доля, яка підтримувала її крила, допомагала, направляла і давала купу шансів, усіма з яких вона гідно скористалась.

Лінн Ріппельмайер (Lynn Rippelmeyer) – це колишня проста сільська дівчина з американського Cереднього Заходу, яка одного разу захотіла злетіти у небо на Пегасі – крилатому коні, яких вона дуже любила. І вона це зробила, ставши першою у світі командиркою Королеви Неба усіх часів і народів – величного Boeing 747 Jumbo.

До своєї мрії вона йшла повільно, поступово, долаючи численні перешкоди та не привертаючи до себе уваги. На цьому шляху на неї чекали кілька титулів “world’s first”, деякі з яких були навіть крутішими за мрію опанувати непокірного Джамбо.

Я пишу це, бо не можу стриматись, адже хочеться розділити з вами це відчуття свободи, відчуття польоту.

Це історія про маленького хлопчика з заходу України, який захотів стати пілотом. Минули роки і доросле життя поглинуло його. Потім почалась війна – мрії стали необхідністю, а свобода – пріоритетом. Зараз або ніколи.

«Хочу стати пілотом», – сказав я Тімуру одного сонячного осіннього дня рік тому. Тім посміхнувся і сказав: «Станеш».

Після цих слів пройшов час, і ми занурились у зйомки Армійської Авіації. Там я все більше закохувався в небо і залізних птахів, у яких є глибока душа і неповторний спів.

Прийшла зима, а разом з нею, як сніг на голову, повідомлення від Тіма: «Ми з Софією починаємо вчитись». Я протирав очі, але до кінця не розумів, що це буде.

15 років очікування пройшли як вічність і ось настав цей саме момент, якого багато хто так і не дочекався через лінощі, недостатнє бажання чи обставини. «Але я цей шанс не втрачу», – сказав я собі.

Теорія – це 160 годин сухих фактів: навігація, метеорологія, аеродинаміка, право, експлуатація.

У кімнаті 5 на 6, тричі на тиждень, цілими днями молоді курсанти гризли граніт науки. Мій мозок буквально вибухав, інколи я зовсім переставав розуміти про що йдеться – усе змішувалось в один великий ком. Як це запам’ятати? Як відчути небо, будучи на землі? Поруч сиділа Софійка і ми переглядались, посміхаючись і мовчки підтримуючи один одного, типу: «Ух, оце так потік інформації!»

Мрія стати пілотом з’явилась у 2008-му, у 14-ть. На комп’ютері, який придбав мій батько, я вперше побачив фільм Top Gun.

Засмаглі пілоти ВПС США, злітаючи на розкішному F-14 з Індійського океану, розрізають повітряні потоки. Зухвалі, сміливі – класична пропаганда чому варто стати пілотом. Небо, круті віражі, сміливі рішення, прекрасні жінки, танці, музика, байки, швидкість, бунтарство та свобода. Що ще потрібно чоловіку для щастя?

Весняний сонячний ранок, травень. Україна. 3-ій рік війни. На аеродромі відбій повітряної тривоги, ми стоїмо біля нашого залізного птаха, де разом з інструктором робимо перший в житті передполітний огляд літака. Я все той самий закоханий у небо малюк. Але зараз мені 29.

Перші кроки до літака немов уві сні. Сідаю, пристібаюсь, вдягаємо навушники, дивлюсь по боках. Невже це правда, крутиться в моїй голові, це не сон?

Запуск двигуна, перевірка приладів. Juliet Alfa Bravo starting up. Ready to taxi…

В цей момент починається зовсім інша частина мого життя. Бажання бути в небі перемагає, страх залишитись на землі мотивує. Тут в мене в голові вмикається композиція Danger Zone (з Top Gun). Життя ніколи не буде як раніше.

Потужність на повну, наш Tecnam набирає швидкість і відривається від землі. Чую голос інструктора, очі на горизонт, набір висоти, 200 футів, 300 футів. Час повертатись в реальність, попереду багато роботи.

Перший політ – це як перший поцілунок. Ти так довго на нього чекаєш, а коли він нарешті трапляється, пам’ятатимеш про нього все життя. Це кохання назавжди. Здобуття свободи – найбільша радість, доступна людині.

1000 футів, штурвал в моїх руках, швидкість 70 вузлів, починаємо віраж вліво, рука трохи спітніла, серце шалено б’ється, але я впевнено вхожу в розворот.

Керувати літаком, відчувати потоки, які підіймають тебе вище, бути курсантом-пілотом в такі часи – це особлива удача. Ти стаєш одним цілим, одним організмом з літаком.

Перший політ триває годину, але там в небі час плине інакше. Крізь хмари, з попутним вітром ти несешся по візуальних орієнтирах над землею. Як все спокійно тут в небі, думаю я.

Наша пташка сідає на землю, виходжу з літака. Адреналін, емоції накривають мене. Це моя нова реальність, моє нове життя.

Зараз, як ніколи, хочеться жити, мріяти, створювати, кохати.

Немає ідеального часу для того щоб почати рухатись до мрії, є тільки момент, який відділяє тебе від цього рішення. І обравши йти за мрією, ти завжди обираєш кращу версію власного шляху. У цьому шляху кожна секунда вартує цілого життя.

Небо це не межа, це лише початок.

Степан.