Ігумен Валеріан Головченко з УПЦ:
«ЙОНДУ
Якось подзвонила якась маловідома жінка. Мабуть з «захожан». Може колись і спілкувався з нею на парафії, але то було занадто давно, і відразу пригадати її я не зміг. Але вона чекала поради у непростій життєвій ситуації. Оскільки мій Бог сказав «того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Ін. 6:37), я (як той, що намагається бути Його учнем), просто мав її вислухати. І допомогти, якщо не дійсно корисною порадою, то хоча би добрим словом. До того ж я «мав час та натхнення» щоб вислухати її по телефону (хоча віддаю перевагу спілкуванню «очі в очі»!). Життєва ситуація була прозаїчна, банальна, і досить розповсюджена та відома.
У неї є рідний племінник (син її молодшої сестри). До того ж, він доводиться їй хрещеним сином. Так довелося, що у хлопця з тіткою-хресною склалися найліпші довірливі стосунки. Свого біологічного батька хлопець майже не знав. Але мати вже багато років одружена з гідним чоловіком, який, до того ж, відразу всиновив свого пасинка. Але… Підлітку виповнилося 13 років. Перехідний вік! І почалися постійні домашні конфлікти: «Я більш не дитина! Ти мені не батько! Да хоч задавися ти своєю турботою, вона мені не потрібна! Відчепися від мене!». Здається вітчиму було прикро і боляче таке чути. Ще складніше було його матері, яка «опинилася між двох вогнів», бо любила і свого сина, і свого чоловіка.
«Тож, чи не могли би ви тому хлопцю щось таке сказати, щоб якось пригасити цей конфлікт?» - попросила мене тітка-хресна. З розповіді жінки з’ясував, що родина «малоцерковна». Тобто, відвідують храм на Різдво, Великдень та «посв’ятити яблука». І, якщо я скажу юнакові якісь «божі слова», подарую «суто православні оберіги та талісмани» та ще й «посвячу квартиру-машину», то все відразу у них в родині «стане гаразд». Довелося розчарувати її. Та запитати, чи має сам хлопець бажання просто поспілкуватися зі мною, ділячись своїми проблемами? Чи це є лише особистим бажанням самої тітки-хресної?
- Зрозумійте, що я для цього хлопця «майже ніхто». Просто якийсь ваш «знайомий з бородою та у чорному халаті». І якщо для вас особисто я ще можу якось бути авторитетним, то для нього цей авторитет може бути досі сумнівним, незважаючи на довірливі стосунки проміж вами. Тож, нехай подзвонить мені сам, можете дати йому мій номер телефону. Тільки так, щоб телефонна розмова з ним була наодинці, і ви не стояли при цьому у нього над душею.
Через день хлопець передзвонив. Мене порадувало те, що розмова відбулася досить відвертою, бо він сам розумів, що проблема є. Розповів мені, що його «не батько» вимагає від нього страшних речей: прибиратися та мити підлогу, своєчасно приходити до дому та не валандатися по вулицях, не прогулювати школу та гарно вчитися. Ну і всі подібні жахи.
Ну що мені йому сказати чи порадити? Цитувати Святе Письмо чи святих отців VII ст.? Не думаю, щоб це відразу би йому «зайшло» та хоч би якось запам’яталося. Але… Може саме зараз потрібно щось інше? «Господи! Допоможи мені! Дай мені бути тим, хто втішає, а не тим, хто чекає втіхи». Несподівано чомусь згадався фантастичний фільм, який я нещодавно подивився (це було досить давно).
- Ти дивився «Вартові галактики» (Guardians of the Galaxy, американський супергеройський фільм)? Про хлопця, який дуже бажав знайти свого батька? Там де «Я єсть Ґрут!»?
- Ні…
- Подивися. Перший та другий. Дивитися ДО КІНЦЯ. Сподіваюся, що десь за тиждень подивишся обидві частини. Як подивишся, то передзвони мені. Обговоримо, поспілкуємося.
- Гаразд. Дякую.
Десь через тиждень хлопець передзвонив.
- Ну що, подивився?
- Так. Дякую ще раз. Я все зрозумів… (мовчання, якісь хлюпання)
- Чого мовчиш?
- Я ПЛАЧУ. (майже пошепки). Я зрозумів… Йонду Удонта… Той, хто виховав…
Так, може його вітчим і не зробить з цього підлітка «Зоряного Лицаря». Але, здається, як справжній батько, безсумнівно виховає з нього Людину.»
«ЙОНДУ
Якось подзвонила якась маловідома жінка. Мабуть з «захожан». Може колись і спілкувався з нею на парафії, але то було занадто давно, і відразу пригадати її я не зміг. Але вона чекала поради у непростій життєвій ситуації. Оскільки мій Бог сказав «того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Ін. 6:37), я (як той, що намагається бути Його учнем), просто мав її вислухати. І допомогти, якщо не дійсно корисною порадою, то хоча би добрим словом. До того ж я «мав час та натхнення» щоб вислухати її по телефону (хоча віддаю перевагу спілкуванню «очі в очі»!). Життєва ситуація була прозаїчна, банальна, і досить розповсюджена та відома.
У неї є рідний племінник (син її молодшої сестри). До того ж, він доводиться їй хрещеним сином. Так довелося, що у хлопця з тіткою-хресною склалися найліпші довірливі стосунки. Свого біологічного батька хлопець майже не знав. Але мати вже багато років одружена з гідним чоловіком, який, до того ж, відразу всиновив свого пасинка. Але… Підлітку виповнилося 13 років. Перехідний вік! І почалися постійні домашні конфлікти: «Я більш не дитина! Ти мені не батько! Да хоч задавися ти своєю турботою, вона мені не потрібна! Відчепися від мене!». Здається вітчиму було прикро і боляче таке чути. Ще складніше було його матері, яка «опинилася між двох вогнів», бо любила і свого сина, і свого чоловіка.
«Тож, чи не могли би ви тому хлопцю щось таке сказати, щоб якось пригасити цей конфлікт?» - попросила мене тітка-хресна. З розповіді жінки з’ясував, що родина «малоцерковна». Тобто, відвідують храм на Різдво, Великдень та «посв’ятити яблука». І, якщо я скажу юнакові якісь «божі слова», подарую «суто православні оберіги та талісмани» та ще й «посвячу квартиру-машину», то все відразу у них в родині «стане гаразд». Довелося розчарувати її. Та запитати, чи має сам хлопець бажання просто поспілкуватися зі мною, ділячись своїми проблемами? Чи це є лише особистим бажанням самої тітки-хресної?
- Зрозумійте, що я для цього хлопця «майже ніхто». Просто якийсь ваш «знайомий з бородою та у чорному халаті». І якщо для вас особисто я ще можу якось бути авторитетним, то для нього цей авторитет може бути досі сумнівним, незважаючи на довірливі стосунки проміж вами. Тож, нехай подзвонить мені сам, можете дати йому мій номер телефону. Тільки так, щоб телефонна розмова з ним була наодинці, і ви не стояли при цьому у нього над душею.
Через день хлопець передзвонив. Мене порадувало те, що розмова відбулася досить відвертою, бо він сам розумів, що проблема є. Розповів мені, що його «не батько» вимагає від нього страшних речей: прибиратися та мити підлогу, своєчасно приходити до дому та не валандатися по вулицях, не прогулювати школу та гарно вчитися. Ну і всі подібні жахи.
Ну що мені йому сказати чи порадити? Цитувати Святе Письмо чи святих отців VII ст.? Не думаю, щоб це відразу би йому «зайшло» та хоч би якось запам’яталося. Але… Може саме зараз потрібно щось інше? «Господи! Допоможи мені! Дай мені бути тим, хто втішає, а не тим, хто чекає втіхи». Несподівано чомусь згадався фантастичний фільм, який я нещодавно подивився (це було досить давно).
- Ти дивився «Вартові галактики» (Guardians of the Galaxy, американський супергеройський фільм)? Про хлопця, який дуже бажав знайти свого батька? Там де «Я єсть Ґрут!»?
- Ні…
- Подивися. Перший та другий. Дивитися ДО КІНЦЯ. Сподіваюся, що десь за тиждень подивишся обидві частини. Як подивишся, то передзвони мені. Обговоримо, поспілкуємося.
- Гаразд. Дякую.
Десь через тиждень хлопець передзвонив.
- Ну що, подивився?
- Так. Дякую ще раз. Я все зрозумів… (мовчання, якісь хлюпання)
- Чого мовчиш?
- Я ПЛАЧУ. (майже пошепки). Я зрозумів… Йонду Удонта… Той, хто виховав…
Так, може його вітчим і не зробить з цього підлітка «Зоряного Лицаря». Але, здається, як справжній батько, безсумнівно виховає з нього Людину.»
