Веселий піп

Для втіхи о. Миколі Данилевичу.

Трохи християнського шансону. Слухати під час придумування своїх інтриг.

Насолоджуйтесь і чекайте нових публікацій!

Роздуми о. Олексія з УПЦ.

Знаєте отці, он перед неділею гуляло відео уривок з радянського антирелігійного фільму "Анафема" про диякона який відмовився виголошувати анафему Льву Толстому.

Подумалось про Толстого. Він по суті породив дракона який його й вбив духовно. Коли наприкінці життя, на смертному одрі він хотів покаятися і причаститися учні й соратники не допустили до нього священика. Кажуть, що майбутній преподобний Варсонофій Оптинський прочекав із Святими Дарами досить довго і не діждався його причастити, хоча той і хотів.
Сьогодні цю ж помилку повторює УПЦ. Вирощуючи тридцять років в головах парафіян і духовенства дракона по імені розкол її саму вбиває тепер цей дракон. Коли притомна частина кліру й миру в УПЦ з тим чи іншим відсотком совісті тепер починає оживати, відтаювати і дивитися далі свого носа й московських побрехеньок дракон вирощений і ними ж самими в т.ч. силиться з'їсти їх... І йому вдається. Викормили, виростили на свою голову біду демона по імені "грєх раскола" який зжирає свого господаря УПЦ поглинаючи як чорна діра.

Дожилися, доспівалися, домолилися, добрехалися.

Цей хлопець сам пече смачнющі кізякі і роздає їх тупим підписникам СПЖ і Першого Кізяцького.

Але його ніхто не привітає і не подякує йому.

Подякуйте гарному хлопцю!

о. Іоанн Тронько з УПЦ відповідає:

Дорогі отці, браття та сестри!

Звернення
протоієрея УПЦ Іоанна Тронько до української публічної спільноти

Нещодавно у інформаційному просторі (ресурс РІСУ) з'явилася інформація щодо мене та мого співслужіння у Німеччині в храмі РПЦЗ.
В зв'язку з цим маю це прокоментувати.

На початку озброєної агресії моя дружина та п'ятеро дітей виїхали до Німеччини. Наш будинок під Києвом серйозно постраждав від російких обстрілів та потребував відновлення.
Вперше з початку війни я вперше потрапив до родини у Німеччину через пів року. Право на виїзд з України я мав як багатодітний батько. В подальшому до повернення моєї родини в Україну я проживав в Україні, родину у Німеччині відвідував декілька разів.

У перший свій приїзд я почув, як духовенство та парафіяни собору РПЦЗ у Мюнхені віддано та різноманітно підтримують українські родини. Також мені стало відомим, що храми Берлінської єпархії РПЗЦ збирали та перераховували в Україну кошти на підтримку гуманітарних проектів. Ставлення до біженців з України у храмі в Мюнхені було дійсно християнським.
Коли мене запросили співслужити як гістя під час мого перебування у Німеччині я не відмовився з декількох причин. По-перше, для мене було важливим мати можливість Причастя під час перебування з родиною у Німеччині. По-друге, від духовенства собору у Мюнхені я почув абсолютно антивоєнну риторику на підтримку України та засудженя рф. Я був свідком того, що митрополит Берлинський та Німецький Марк фактично призупинив адміністративний зв'язок з московською патріархією. До всього, певний час, ще до мого приїзду у Німеччину, митрополит Марк припинив поминання патріарха московського, яке, на жаль, потім відновив. Абсолютно неможливим для мене було тоді асоціювати РПЦ з РПЦЗ (яку у 2007 році приєднали до РПЦ). Також принциповим на той момент було те, що в мюнхенському соборі молилися за припинення війни, а не за перемогу російської зброї як в храмах рпц.
Варто зазначити також, що мене на той момент надихнуло щире бажання відокремлення від московської патріархії певної частини духовенства РПЦЗ у Німеччині.
По-третє, в соборі було дуже багато українців, звичайних вірян з різних куточків України, які з радістю відгукалися на тепло та підтримку з боку священика з України.
Важливо зазначити, що факти співслужіння у Мюнхені я не від кого не приховував, це не було ні для кого таємним.

На жаль, в подальшому риторика митрополита Марка набула змін, що було для мене надзвичайно прикрим та неприйнятним. Саме із-за цього я припинив співслужіння в РПЦЗ.

Свідченням щирості моєї позиції як підписанта (проти московського патріарха) та як українського священика є наступні факти:
- з перших днів війни у нашому храмі у Києві припинено поминання московського патріарха,
- не дивлячись на можливість залишитися у Німеччині з родиною, яка мала житло, захист та можливість навчання, було прийнято рішення щодо повернення родини додому в Україну, відповідно, з серпня 2024 року ми разом на своїй землі,
- майже рік, як наш храм у Києві перейшов цілком на українське богослужіння,
- кожної літургії ми молимося за перемогу українського війська над російським загарбником,
- наша парафія регулярно допомагає ЗСУ та фронту.

У зв'язку з вищезазначеним, прошу вірно інтерпретувати мої дії - я залишаюся сином свого народу України у цей багатостраждальний час.

Щиро прошу вибачення в усіх, кого засмутив своїми вчинками та висловленнями.

Протоієрей УПЦ
Іоанн Тронько,
м. Київ