Теревені | Підслухано Війна

Дякуємо, що були з нами ці півтора роки. Сподіваємось, наші історії дарували вам приємні емоції ☺️
І традиційно бажаємо тихої і спокійної ночі, а нашій країні - перемоги та миру 🙏

Зустрілася з батьком. По телефону не сказав, що збирається робити. Особисто – сказав. Тато вступає в наше військо. Я пишаюся, але й переживаю. Він попросив допомогти мені розповісти про це мамі, бо він, такий сильний і сміливий, боїться сказати про своє рішення мамі. Пообіцяла допомогти. Це буде важко. Мама ще на початку війни просила тата нікуди «не пертися», якщо забирати не будуть. Розумію маму, та й тата розумію. Ну що ж, пробуватиму зробити так, щоб і мама тата зрозуміла.

@tereveni_viyna

Два дні назад я зробила тест на вагітність. Він – позитивний. Чоловік, буває, не виходить на зв’язок по тижню, тому й не сподівалася, що вдасться сказати йому цю новину якнайшвидше. Та уявіть, як співпало: сьогодні зранку я прокинулася від його дзвінка. Це дивно, бо такого ще ніколи не було) Сказав, що в нього є вільна годинка й він вирішив її не марнувати, от і набрав мені. До того ж, сказав, що наче, ну, дуже, сильніше, ніж зазвичай, йому хотілося мені подзвонити) А я сказала, що була тому причина, точно була й, власне, озвучила її. Шалено радів!

@tereveni_viyna

Не віриться, що я три роки життя свого прожила в Києві))) Просто в хлопця закохалася й переїхала до нього відразу. Знала людину тиждень і почала з нею жити) Можливо, хтось скаже, що я здуріла, та я після розтавання повернулася додому, в Запоріжжя. І буду тут жити. Не найкращий час? А коли я дождуся кращого? Усі друзі теж повернулися. Ну, хто виїжджав. По відчуттях наче нам знову 15, ми всі швендяємося по Запоріжжю. От тільки тепер ще й війна… Слава Богу, що її не було хоча у мої 15.

@tereveni_viyna

Зайшла в автобус, сіла на вільне місце, відразу зайшла в телефон, бо прийшло повідомлення про початок тривоги. І чую поряд: «Кхе-кхе!!!» - прям дуже гучно навмисне. Я побачила, що це старенька пані, відразу встала, щоб вступити їй місце. Вона почала причитати: «За своїми телефонами світу не бачать! Яке ж нахабство!» Чесно, була трохи в шоці: я відразу ж встала, щоб вона сіла, а в неї стільки ненависті. Хотіла щось їй відповісти, та почувся вибух десь далеко. Стало байдуже на такі дрібниці, як оце сварки зі сварливими жіночками в автобусах. Я знову дістала телефон подивитися, куди прилетіло й сподіваючись, що ніхто не постраждав.

@tereveni_viyna

Прилетіло поряд із будинком моєї бабусі прям на Великдень. Вона дуже віруюча людина, але не могла втриматися в такий святий день, щоб не проклянути, ну, самі знаєте кого. Для мене було найголовніше, що з нею все добре. Якраз у цей час вона була в нас у гостях, а про те, що сталося, дізналася по телефону від сусідки. У Великдень! Господи, в мене теж у голові не вкладається. Настільки ж там нічого святого.

@tereveni_viyna

Давно не бачилися з мамою. Важко жити в різних країнах із близькими. Приїжджала до неї на тиждень. Декілька раз добряче гепнуло, мама навіть не дьорнулася. Під час тривог ніхто не ховається, та навіть у телефон не дивяться, чи пишуть там, що летить щось чи ні. Мені від цього страшенно сумно, та розумію, що це неминуче. До всього звикаєш, навіть до поганого та страшного. Мама каже, що для неї найголовніше, що я там, далеко від дому, в безпеці. Тому як я уїхала, що б не відбувалося, вона спокійна.

@tereveni_viyna

Чоловік мав приїхати на свята. Не вийшло. Приїхав пізніше й те – з пораненням. Я, чесно, й тому була рада: хоч трохи побуде поряд. Слава богу, що не важке, але реабілітація потрібна. Я стільки всього напланувала на цей час, а він недавно каже: «Я поїду раніше, ніж закінчиться лікарняний. Зараз не час відпочивати, ніжитися на сонечко. Пробач». Я вже звикла, що він, як вирішить, так і буде. Сумно, звісно, скучаю за ним страшенно, але така вже наша доля.

@tereveni_viyna

Зайшла до мами. А вона надивилася тік-ток новин та давай мені заливати, що з Одеси терміново треба виїжджати, бо кадиров сказав, що першим ділом треба брати Одесу та Харків. Я завжди гублюся в таких ситуаціях: у мене мама викладає в університеті, а на таку, пробачте, дічь, ведеться. Ну я почала: «Ма, а що ще він каже? Ти всьому віриш, що він каже?» Для наглядності почала шукати інші його заяви, деяким уже по два роки))) Наче заспокоїла маму. Та то я тільки на словах така критично мисляча: сама іноді якусь фігню побачу в інтернеті й починаю думаю, що робити та куди бігти.

@tereveni_viyna

У нашому дворі є дівчина, яка кожного дня вигулює КІШКУ! Мене це зводило із розуму, чесно. Сьогодні я чекала чоловіка біля під’їзу та якраз вийшла ця Алла з кішкою. Я почала її розпитувати, як вона кішку привчила та як зрозуміла, що їй узагалі це подобається. Як розповіла Алла, то все вийшло само собою: спочатку вони жили в приватному будинку й кішка гуляла сама по собі. Було це в Луганській області. Вимушена евакуація. Тут уже довелося жити, де доведеться. Каже, що боїться пускати Луїзу гуляти саму по місту, а гуляти їй хочеться, тому привчила до повідка. Розповідала, який у них був дім і як там було багато зелені та простору. Сказала, що ніколи в житті не жила в місті до цього часу. Хотіла б повернутися, але вже нікуди(

@tereveni_viyna

На свою голову підписала бабусю на моніторингові канали в телеграмі. Тривалий час Сумам щастило, а це останнім часом то шахеди, то ракети. Аби бабуся кожну тривогу не шарахалася, я їй скинула їй канали, щоб вона слідкувала. Та тепер вона ще й у курсі, коли до нас у Харків щось летить. І тому, крім орущої тривоги на вулиці, на телефону та купи сповіщень із телеграм-каналів, я отримую ще й повідомлення від бабусі: «К вам шахеды», «На вас ракета». Виглядає це все дуже абсурдно) Та краще усього цього не було(

@tereveni_viyna

Я чула пісню Один в каное «У мене немає дому» багато разів у різні періоди свого життя. І зараз я можу сказати, що зовсім її не розуміла. На жаль, війна зробила так, що я починаю безперервно ридати, якщо ця пісня грає будь-де: в закладі, в маршрутці, в тік-тоці. Пам’ятаю, як на якомусь фесті поряд зі мною плакала дівчина під час виконання цієї пісні. Дуже плакала. Я навіть не обійняла її. Мені так соромно. Скоріше за все, вона з Луганської або Донецької області. І вже тоді розуміла, як боляче, коли в тебе забирають дім.

@tereveni_viyna

Сьогодні мені приснився цікавий сон... Сьогодні, у ніч перед Днем народження) Мої рідні і я з українськими прапорами, грає пісня "Перемога свята, перемога..." Всі навколо радісні, переповнені щастям... Все виглядало так реалістично! Отакий сон, бажаний для всіх українців. Скоріше би вже небо стало по-справжньому мирним!

@tereveni_viyna

Брат отримав важке поранення. Я кожного дня приходила його провідати, приносила все, що просив. І мовчала. Так, він попросив не казати його дружині та сину, що сталося. Не хотів завдавати їй болю. Для мене це не зрозуміло. Вона б приходила сюди, підтримувала його – і, як на мене, їм обом було б легше. Але це його вибір. По телефону вони спілкуються майже кожного дня. На відеозв’язок не виходить, каже, що інтернет погано зараз ловить. А я, як партизан: коли бачимося з нею, бува, то мовчу.

@tereveni_viyna

Нехай ніяке відключення світла не загасить світло у вашій душі ❤️
Добраніч, любі 😌

До батька важко дотелефонуватися. Та в нас був привід надзвонювати йому безперестанку. Він став дідусем! Ніколи не думала, що коли настане мені час народжувати, мій батько буде на війні. На справжній війні. Коли він узяв нарешті слухавку, то відразу: «Ну шо там? Онука покажете???» Показали) Сказав, що на нього схожий. І справді) Сподіваюся, що й людиною він буде такою, як мій батько.

@tereveni_viyna

Давно не бачила свого друга, та ніяк не думала, що побачу його у камуфляжі. Він у якийсь момент просто зник: не писав, не дзвонив, фотки в інсту не викладав. Ми не були супер близькими, але подекуди проводили разом час у компанії. Я почала розпитувати, як він і чим зараз займається. Сказав, що служив, а зараз відправляється на фронт. Я була здивована, бо він ніколи не казав, що хоче чи збирається йти добровольцем. Сказав, що в нього два місяці назад загинув брат на війні. Тепер для нього діло честі помститися. Ох, да.. Важко. Домовилися зустрітися, як у нього будуть вихідні, більше поспілкуватися. Нехай Бог його береже.

@tereveni_viyna

Читала в метро. До мене підсів дідусь. Теж дістав книгу й почав читати. Я звернула увагу, що ми читає одну й ту ж книгу! Просто в мене вона українською, а в нього – російською. Мені здалося це кумедним. На зупинці я звернула його увагу на це. Він засмівся та сказав, що й радий би був читати українською, тим паче, що зараз це і є правильним, але він не знає української: школу закінчив у Тулі й до 37 років мешкав там. А зараз уже пам’яті немає, щоб українську вчити. Мене вразило, що він настільки свідомий і рефлексує з цього приводу, якщо чесно.

@tereveni_viyna

Батько давно не телефонував. Для мами це стрес. Я йому дуже багато пишу, він читає за можливості. Учора нарешті подзвонив. На диво, був веселий. Сказав, що в побратима день народження. Мама запитала, скільки йому років, а потім дуже похмурнішала, почувши, що 23. Мама не раз казала, що для неї найболючіше, що моє покоління, по суті, покоління дітей, змушене воювати. Залишилася в мами ночувати, бо вона стала ще сумнішою, ніж була коли я тільки прийшла. Згадували моє дитинство, потім – її. Вона сказала, що раніше ніколи не розуміла вічний тост на всіх святах бабусі: «Щоб не було війни!» - та тепер, на жаль, чудово його розуміє.

@tereveni_viyna

Забігалася сьогодні: вибирала подарунки та вбрання собі. Завтра молодший брат жениться. Він – воєнний. І це весілля велика подія для всієї нашої родини. Я довго не знала, що подарувати. І раптом ідеальний варіант – фотоапарат моментальної зйомки. Хороший, за 5 тисяч. Просто треба знати цю парочку, треба знати, як вони люблять знімати й, так сказати, фіксувати яскраві моменти. Дивно, що мені це на думку тільки в останній день пере весіллям стало. Купила й впевнена, що вони шаленітимуть від такого подарунку) Та найсумніше для нас усіх, що після цього свята життя, він повернеться знову туди, де смерть ходить дуже близько.

@tereveni_viyna